Г. В. Яблуновська Основи теорії літератури
Вид материала | Документы |
СодержаниеКомедія в українській літературі Історія жанру трагедії |
- Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.
- Кінця теорії літератури” Надрукована у журналі: Слово І Час. — К., 2003. — № — С. 5–15, 273.53kb.
- Основи економічної теорії як навчальна дисципліна, 9.53kb.
- Інформація кафедри теорії та історії світової літератури, 290.96kb.
- Основи теорії мовної комунікації, 2948.21kb.
- Опис модуля напрями, 33.94kb.
- Основи економічної теорії питання до іспиту 2 курс, 47.42kb.
- Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави, 1651.69kb.
- Методичні рекомендації щодо вивчення світової літератури в 2011-2012, 268.76kb.
- Іван Франко І проблеми теорії літератури Автор – Михайло Гнатюк Гнатюк М. І. Іван Франко, 97.64kb.
Комедія в українській літературі
Витоки української комедії — в інтермедійній частині шкільної драми та вертепу 17-18 ст. Як і в кращих зразках європейської комедії, у центрі уваги національних авторів першої половини 19 ст.: І. Котляревського («Москаль-чарівник»), Г. Квітки-Основ'яненка («Сватання на Гончарівці»), П. Котлярова («Быт Малороссии», «Любка») — опиняється родинне життя героїв, їх побутові взаємини. Потворні явища дійсності, розвінчання неуцтва, тупості, здирства та крутійства, моральної деградації дворянства втілені в комічних творах Г. Квітки-Основ'яненка, написаних російською мовою («Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», «Дворянские выборы», «Шельменко-денщик», «Шельменко — волостной писарь»).У другій половині 19 ст. з'явилися комедії, які розкривали життя та побут українського народу в нових суспільно-історичних умовах («За двома зайцями» М. Старицького, «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» І. Карпенко-Карого, «Чмир», «Мамаша» М. Кропивницького, «Майстер Черняк» І. Франка).Традиції української комедійної класики були продовжені в літературі 20 ст. Одна з перших комедій цього часу — «Рожеве павутиння» Я. Мамонтова. Вершини розвитку комедія досягла у творчості М. Куліша («Отак загинув Гуска», «Хулій Хурина», «Мина Мазайло»). В літературі останніх десятиліть комедія представлена в творчості О. Коломійця («Фараони»), О. Підсухи («Ясонівські молодиці»), Я. Стельмаха («Вікентій Прерозумний»), В. Минка («Жених із Аргентини»).У сучасній українській і світовій літературах комедія набула ряду нових жанрових модифікацій: трагікомедія (Л. Піранделло, Ж. Ануй), трагіфарс (Е. Іонеско), комічна алегорія (Є. Шварц), комедія-притча (В. Минко)«Макбет» Вільяма Шекспіра
Траге́дія (грец. tragoedia, буквально: козлина пісня) — драматичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свої творчі потенції, з об'єктивною неможливістю їх реалізації.
Історія жанру трагедії
Конфлікт трагедії має глибокий філософський зміст, є надзвичайно актуальним у політичному, соціальному, духовному планах, відзначається високою напругою психологічних переживань героя. Трагедія майже завжди закінчується загибеллю головного героя. Кожна історична доба давала своє розуміння трагічного і трагедійних конфліктів.На думку стародавніх греків, у їх основі лежало втручання фатуму в долю окремих людей, оскільки наявний світопорядок й долі людей цілковито залежали від нього. Такий погляд яскраво виявляється в античній трагедії. Наприклад, у творі Софокла «Едіп-цар» головний герой Едіп як не прагнув, щоб не справдилося лиховісне попердження Оракула, однак так і не зміг уникнути вбивства батька й одруження з власною матір'ю.Серію вбивств змальовує Есхіл («Агамненон»): у гніві за те, що цар Агамемнон, рятуючи флот в Авліді, приніс у жертву богам свою доньку Іфігенію, його дружина без будь-яких вагань убиває чоловіка, котрий щойно повернувя переможцем з Троянської війни. Орест, убиваючи матір, виконує акт помсти за батька. Климентина у всьому звинувачує фатум: «Доля в справі тої винуватицею є». Ідейно-художній зміст античної трагедії зумовлювався міфологічним світосприйманням навколишньої дійсності греками. Драматургія пізніших епох втратила міфологічне бачення світу. Конфлікти трагедії того часу здебільшого крилися у суспільному ладі.Вже не фатум, не воля богів, а реальні соціальні обставини визначали долю персонажів. У трагедіях В. Шекспіра («Ромео і Джульєтта», «Король Лір», «Отелло», «Гамлет») герої виступають борцями проти старих усталених звичаїв і традицій. Події з життя шекспірівських героїв мотивуються внутрішнім розвитком їх характерів, що виявляються у відповідних обставинах. Джульєтта, Отелло, Гамлет вступають у поєдинок із суперниками, які сповідують протилежні, пов'язані з минулими часами, погляди на життя, й гинуть, ставши жертвою суспільства, що відмирає. Трагедія класицизму базувалася на культі античності та розуму. Конфлікт у творах П. Корнеля («Сід», «Горацій»), Ж. Расіна («Федра») виник між почуттями героїв і їх обов'язками перед державою. Особисте й державне переплелося у непримиренному двобої. Пізніше, в епоху Просвітництва, конфлікт у трагедії змінюється. Наприклад, у творах Вольтера його герої Заїра, Сеїд гинуть, обстоюючи просвітницькі ідеї, борючись з прибічниками соціального та національного гніту, фанатизму у вірі.