Г. В. Яблуновська Основи теорії літератури

Вид материала

Документы

Содержание Тема 1. Вступ Ліро-епічний твір РОДИ І ВИДИ ЛІТЕРАТУРИ Тема 2. Епос (3 год) Середні епічні твори Великі епічні твори Тема: зображення життя і побуту українського нації к. XVIII — поч. XIX ст., відтворення його душевної краси і високої моральної Основна думка Сюжет твору. Тема 3. Лірика Ода. Послання. Епіграма. Елегія. Романс. Акростих.

Подобный материал:

• Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.
• Кінця теорії літератури” Надрукована у журналі: Слово І Час. — К., 2003. — № — С. 5–15, 273.53kb.
• Основи економічної теорії як навчальна дисципліна, 9.53kb.
• Інформація кафедри теорії та історії світової літератури, 290.96kb.
• Основи теорії мовної комунікації, 2948.21kb.
• Опис модуля напрями, 33.94kb.
• Основи економічної теорії питання до іспиту 2 курс, 47.42kb.
• Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави, 1651.69kb.
• Методичні рекомендації щодо вивчення світової літератури в 2011-2012, 268.76kb.
• Іван Франко І проблеми теорії літератури Автор – Михайло Гнатюк Гнатюк М. І. Іван Франко, 97.64kb.

11 клас

Тема 1. Вступ (1 год)

Довідкове бюро до теми

Поглиблення поняття про літературні роди: лірику, епос, драму. Ліро-епічні твори

Е́пос (грец. epos — слово, оповідання) — різновид літературного (поряд з лірикою і драмою), оповідання про події, що буцімто відбувалися у минулому (які немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).

Епос охоплює буття в його пластичній об'ємності, просторово-часовій довжині і подійовій насиченості (сюжетність). Виникає у фольклорі (казка, епопея, історико-героїчні пісні, билина). До 18 століття епос був головний жанр літератури.

Епос — епічна поема. Джерело її сюжету — народний переказ, образи ідеалізовані й узагальнені, мова відбиває відносно монолітну народну свідомість, форма віршована («Іліада» Гомера, «Енеїда» Вергілія).

У 18-19 століття головним жанром стає роман. Сюжети запозичаються переважно із сучасності, образи індивідуалізуються, мова відбиває різко диференційовану багатомовну суспільну свідомість, форма прозаїчна.

Древні жанри епосу — повість, оповідання, новела. Прагнучи до повного відображення життя, епічні твори тяжіють до об'єднання в цикли. На основі цієї ж тенденції складається роман-епопея. Види епосу: Епопея, поема, роман, великий епос, ліроепічна проза.

Лі́рика (грец. lyrikós — лірний; твір, виконаний під акомпанемент ліри) — один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси. У переносному значені лірика може означати ліричний настрій або стиль (емоційно-забарвлений, хвилюючий, чутливий, схильний до вираження роздумів, почуттів, переживань).

Дра́ма (грец. drama — дія) — один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення.

Ліро-епічний твір – своєрідний літературний жанр, в якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого утворюються якісно нові сполуки ( вірші у прозі, байка, поема, роман у віршах та ін.). Початки Л.-е. т. простежуються у добу романтизму, коли ліричні тенденції проникали в інші роди літератури, ліризуючи їх (Дж. Байрон, П.-Б. Шеллі, А.Міцкевич, О. Пушкін, Т. Шевченко та інші. В українській поезії він зазнав еволюції від часів Т. Шевченка та І. Франка: в ньому превалював або ліричний сюжет, або ліричний герой, або конкретний персонаж, що спостерігалися навіть у творчості одного і того ж автора (В. Сосюра «Червона зима», «Мазепа»).

РОДИ І ВИДИ ЛІТЕРАТУРИ

Тема 2. Епос (3 год)

Довідкове бюро до теми

Малі епічні твори. Середні епічні твори. Великі епічні твори

Малі епічні твори

Оповіда́ння — невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа. Невеликі розміри оповідання вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь (деталь побуту, психологічна деталь та ін.).
Оповідання дуже близьке до новели. Іноді новелу вважають різновидом оповідання. Відрізняється оповідання від новели більш виразною композицією, наявністю описів, роздумів, відступів. Конфлікт в оповіданні, якщо є, то не такий гострий, як у новелі. Розповідь в оповіданні часто ведеться від особи оповідача. Генеза оповідання — в саґах, нарисах, оповідних творах античної історіографії, хроніках, легендах. Як самостійний жанр оповідання оформилось у 19 ст. З того часу й до сьогодні — це продуктивний жанр художньої літератури.

Нарис – художньо-публіцистичний жанр на актуальну тему сучасності, в якому розповідається про справжні події (часто на документальній основі)

Нове́ла (іт. novella, від лат. novellus — новітній) — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

Середні епічні твори

По́вість — епічній прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням.

Великі епічні твори

Рома́н (фр. roman — романський) — найпоширеніший у 18—20 століттях епічний жанровий різновид, місткий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

Епопе́я (грец. epopoiia, від epos — слово, розповідь та poiea — творити) — один із епічних жанрів, котрий домінував аж до появи роману. Епопея бере свій початок у міфології та усній народній творчості. Епопеєю в Стародавній Греції називали героїчний епос у вигляді циклів народних сказань, пісень і легенд, котрі оповідали про найбільш визначні історичні події, легендарних та історичних осіб, оцінюючи їх з погляду народного значення, виражаючи народні уявлення про зіткнення сил природи, племен і народів. На основі колективних народних епопей виникли епопеї авторські — «Іліада» та «Одісея» Гомера, «Енеїда» Вергілія, «Витязь у тигровій шкурі» Ш. Руставелі та інші. Для епопеї гомерівської характерний паралелізм сюжетних площин: світ богів і світ героїв (котрі нерідко мали олімпійське походження), гомерівське порівняння (в якому другий його член розширюється до самостійного образу чи епізоду). Особливу роль у стародавній епопеї відігравав розповідач — всезнаючий та об'єктивний.
У середні віки появилися різновиди епопеї як лицарської, так і народної («Беовульф», «Старша Едда», «Пісня про Нібелунгів»). Відродження дало «Шаленого Роланда» Л. Аріосто та «Визволений Єрусалим» Т. Тассо, Просвітництво — «Генріаду» Вольтера. З 18 ст. епопею витіснив роман. Поступово епопеєю стали називати великі і складні епічні твори (романи, цикли романів). Вони з'явилися у другій половині 19 ст. Український роман-епопею представляють М. Стельмах («На нашій землі», «Великі перелоги», «Кров людська — не водиця», «Велика рідня»), У. Самчук («Волинь», «Ост», «Темнота», «Втеча від себе») та інші. Епопеєю називають обсягову поему («Україна» П. Куліша, «Попіл імперій» Юрія Клена.


Для самоосвіти

Практичне заняття № 1. Визначення жанрового різновиду епічного твору. Аналіз епічного твору

Ідейно-художній аналіз повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся»

Історія створення:

Повість надрукована повістю у 1834 роцi у книжцi «Малоросійських повістей... » . Вона стала першим i найпонулнрнiшим твором серед сентиментальних повiстей Квітки. «Маруся була написана, як аргумент того, що українською мовою можна описати гаибокий i складиий свiт людських почуттiв i філософських переконань.

Над текстом повiстi письмеииик працював багато — як нi над одним зi своїх творiв. ГIереробляв окремi мiсця, додавав чи змi­нював епiзоди, портрети й пейзажi, шліфував мову. Дуже згодилися давиi й иовi записи прислiв'їв, приказок, весiльних пiсень, охоронних голосiнь.

Надто хвилювався Григорiй Федорович за долю своєї «Марусі», як її сприйме читач? Чи ие знайдуться хулителі й недоброзичливці, які почнуть кепкувати з нашої мови? Адже багато хто з «учених та освiдчених» вважав, що українською мовою крім лайки й жартів, нічого не можна створити. Та побоюванняавтора були марні: повість справила велике враження на чит( з народу і передової інтелігенції. Перекладена самим автором сійською мовою і надрукована в журналі «Современник», і в Росії користувалася великою популярністю.

Тема: зображення життя і побуту українського нації к. XVIII — поч. XIX ст., відтворення його душевної краси і високої моральної чистоти.

Ідея: засудження соціальної нерівності, що стає на перешкоді щасливому життю героїв, уславлення гуманізму, щирості, доброти, палкого почуття кохання.

Основна думка: закохані не можуть одружитися через загрозу солдатчини та бідність нареченого.

Жанр: сентиментально-реалістична повість.

Повість — епічний прозовий твір, який характеризується , однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих лик, і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням.

Ознаки сентименталізму: письменник наділяє Марусю й Василя надмірною чутливістю й душевною вразливістю, вводив у повість мотиви віщування серця, смерті з туги за коханим; у зображенні Марусиного батька виявилося прагненя Квітки показати, життя селянина в прикрашеному вигляді. Василь, як і Маруся| зображений ідеально як зовні, так і внутрішньо; герої закокохуються з першого погляду, не можуть жити одне без одного.

Ознаки реалізму: змалювання картини народного побуту, обрядів і звичаїв; відтворення тяжкого лиха того часу - солдатчини. Устами Наума Квітка-Основ'яненко перший в українській літературі сказав правдиве слово про гірку долю жінки-солдатки, беззахисність сиріт у тогочасному суспільстві.

Сюжет твору.

В основі повісті — розповідь про неіцасливе кохання дівчинці селянки, дочки заможних батьків, і бідного хлопця-сироти, який є наймитом у купця. На початку твору дається опис ідеального! кохання. Василь і Маруся закохані з першого погляду, мріють про одруження. Але Василь є одиноким сиротою і за тогочасними законами має йти у солдати. І батько Марусі не погоджується на такий шлюб, бо доля незахищеної солдатки на селі важка, За допомогою купця, у якого Василь працював, вдається залагодити справу з рекрутчиною.

Але автор справжні випробування героям своїм залишає надалі. Сподіванням на щасливий шлюб, здається, більш нічого не загрожує. Василь перед весіллям повинен був покинути Марусю. Дівчина сумувала за нареченим, ходила в гай, де вони зустрічались. Там застудилась, захворіла і померла. Такий удар батьки Марусі, Наум і Настя, перенесли, рятуючись у вірі, молитвах. А от Василь, «письменний», так і не зміг пережити втрати коханої. Він постригся в ченці в Києво-Печерському монастирі й невдовзі помер з туги за Марусею.

Композиція.

Будова твору своєрідна, відповідає різким змінам сюжетної лінії. Немає у «Марусі» розподілу повісті на частини, тільки спираючи­сь на зміст, можна виділити три частини: позасюжетний вступ, сюжет, моралізаторські висновки.

У першій частині розміщені філософські роздуми автора про сенс життя людини, декларується одна з провідних ідей традиційного народного світогляду — фатальність долі. Тобто життя людини залежить від божої волі (а далі — від бажань начальства), їй треба скорятись, не намагаючись щось змінити.

Г. Квітка-Основ'яненко пропонує простому селянину спосіб життя раба: багато працюй і не про що не думай. Так живуть Наум і Настя.

У другій частині розгортаються дії. Деякі сюжетні зміни повісті виглядають штучно, надумано, зате наслідують ідеї, задекларовані у вступі. Вагомими й важливими елементами сюжету стають талановито написані картини природи, описи народних і обрядів, колоритні репліки й коментарі.

Трагічна розв'язка передує епілогу — третій частині повісті. По суті, епілог є повчанням, моралізаторською настановою. Наум і Настя після смерті Марусі їдуть до Василя вже в Києво-Печерський монастир. Василь служить там дияконом. Але вони спізнилися, бо коханий Марусі помер, страждання потроху знищували і душу, а тіло він заморив сам нескінченними постами. Саме третя частина повісті нагадує змістом давньоруський жанр — житійний (опис життя й мук святих). Такі аналогії у повісті цілком виправдані. Жанр релігійної літератури, її морально-дидактичні настанови були дуже близькі авторові.

Експозиція: знайомство з героями твору — родиною Дротів, які жили, віруючи в Бога. Кульмінація: зустріч Марусі з Василем, їх кохання з першого погляду.

Кульмінація: смерть Марусі, її поховання.

Розв'язка: страждання Василя — ченця в монастирі, його смерть через тугу за милою.

Проблематика:

• батьки і діти;
  
• соціальна нерівність;
  
• життя і смерть;
  
• пошуки щастя.
  

Характеристика образів твору.
Маруся.

Інформаційне ґроно щодо характеру та якостей героїні:

• працьовита;
  
• тиха, сумирна, спокійна;
  
• шляхетна,чуйна;
  
• привітна і ввічлива;
  
• чесна, богобоязлива;
  
• душевнавразлива;
  
• поважаєбатьків;
  
• вірна, здатна на щире кохання;
  
• цнотлива.
  

Василь.

Інформаційне ґроно щодо рис характеру та якостей героя.

• вірність, богобоязливість;
  
• працьовитість і наполегливість; щирість,
  
• здатність на палкекохання;
  
• сирітство і бідність;
  
• шанобливе ставлення до людей;
  
• розум і зовнішня краса; чесність і порядність;
  
• скромність і чуйність;
  
• дотримання патріархально-родинних звичаїв.
  

Для самостійної роботи

1. Прочитайте повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».
   
2. Виконайте ідейно-художній аналіз цієї повісті.
   

Для творчого зростання

Виконайте проект: «Фольклорно-етнографічна основа повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».

Тема 3. Лірика (6 год)

Довідкове бюро до теми

Особливості ліричних творів. Ліричний герой

Особливості ліричного твору:

• Вираження почуттів і роздумів героя, викликаних зовнішніми обставинами (тобто зображення людини через відтворення її переживань;
  
• Наявність елементів сюжету, описи;
  
• Висока емоційність, схвильований тон розповіді;
  
• Інтенсивне використання образотворчих засобів;
  
• Стислість викладу художнього матеріалу;
  
• Віршова форма;
  
• Малий обсяг.
  

Ліричний герой - це своєрідна уявна особа, настрої, думки й пере­живання якої передано у творі. Цю особу не можна плу­тати з автором, хоча вона й віддзеркалює його особисті почуття, так чи інакше пов'язані з його життєвим досві­дом, світоглядом, світовідчуттям. Своєрідність бачення й розуміння навколишнього світу поетом, його інтереси, індивідуальні особливості знаходять своє відображення у формі та стилі ліричних творів. Читач, який добре знає поезію, легко може відрізнити творчість Шевченка від творчості Франка, Хвильового від Плужника, Стуса від Павличка.


Ода. Послання. Епіграма. Елегія. Романс. Акростих.

О́да (грец. oide) — жанр лірики, вірш, що виражає піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб.