Стан І перспективи посилення співробітництва україни І європейського союзу у сфері енергетики анотація
| Вид материала | Документы |
- Проблеми та перспективи співробітництва україни з іраном в економічній сфері анотація, 602.47kb.
- Вплив європейської інтеграції на регіональне співробітництво країн Чорного моря, 158.01kb.
- Адаптація законодавства, 124.89kb.
- Ініціативи та програми Європейського Союзу для підтримки розвитку транскордонного співробітництва, 3580.3kb.
- Кабінету Міністрів України на 2000-2004 рр. Одним із ключових елементів успішної інтеграції, 366.21kb.
- Рекомендації Робочої групи «Перспективи співробітництва України та єс у сфері юстиції,, 119.05kb.
- Перспективи співробітництва між єс та Чорноморським регіоном: чинники за та проти, 59.68kb.
- Яка основна мета адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу?, 6.85kb.
- Указ президента україни про Програму інтеграції України до Європейського Союзу, 14.47kb.
- Робоча домовленість щодо встановлення оперативного співробітництва між Адміністрацією, 81.15kb.
Українська газотранспортна система (ГТС).
Як крупний транзитер, який постачає на західний ринок 80 % російського газу, Україна запропонувала країнам ЄС взяти участь в реконструкції української ГТС, забезпечивши таким чином її надійну роботу на значну перспективу. Українська ініціатива була підтримана європейською спільнотою, результатом чого стало підписання 29 березня 2009 року в Брюсселі за підсумками енергетичної конференції спільної Декларації щодо реконструкції української ГТС. Документ підписано Прем’єр-міністром України Ю. Тимошенко в присутності Президента В. Ющенка представниками Європейської комісії, Європейського банку реконструкції та розвитку, Європейського інвестиційного банку і Всесвітнього банку. Ще раніше 23 березня 2009 року до спільної конференції Євросоюз-Україна в Брюсселі було презентовано майстер-план модернізації ГТС у 2-х варіантах витрат – 3.08 млрд дол. і 5.5 млрд дол. За першим варіантом передбачалось виділити на реконструкцію та модернізацію компресорних станцій 1435,3 млн дол.; модернізацію лінійних ділянок газопроводів – 616.3 млн дол.; на підземні сховища – 455.3 млн дол.; будівництво нових газовимірювальних станцій на вході в газотранспортну систему України – 448 млн дол.
У другому варіанті містився розділ “Перспективні напрямки розширення ГТС України”, в якому пропонувалось ввести два допоміжних маршрути Новопсков – Ужгород, Торжок – Долина. Саме на цих маршрутах могла бути запропонована участь РФ, а у разі її згоди, – Німеччини і Франції, які раніше виявляли зацікавленість в участі у міжнародному консорціумі. В результаті реалізації робіт з модернізації пропускна здатність української ГТС збільшилась би на 60 млрд куб. м на рік, що більше пропускної здатності Nord Stream (55 млрд куб. м газу на рік по двох гілках) за значно нижчими інвестиціями українського варіанту.
У такому випадку відпадала необхідність будівництва ряду обвідних газопроводів. 21 жовтня 2009 року була погоджена концепція розвитку та модернізації ГТС на період 2009-2015 року вартістю у 2,57 млрд дол. До кінця 2009 року Міністерство палива і енергетики та “Нафтогаз України” мають підготувати та затвердити ТЕО і уточнений кошторис модернізації ГТС. Однак це не означає, що всі проблеми залишились позаду. По-перше, РФ переслідуючи мету монополізації не тільки видобутку газу, але і його транспортування магістральними газопроводами, залишила конференцію у Брюсселі пославшись на те, що вона попередньо не була залучена до ідеї реконструкції. Одночасно вищі посадовці Кремля зробили ряд заяв, зміст яких зводився до шантажу з часом значно скоротити обсяги постачання газу до ЄС через українську ГТС, якщо РФ не буде належним чином допущена до її реконструкції; по-друге, невирішеним у практичному плани залишилось питання кредитування; по-третє, залишаються труднощі щодо реалізації принципу незалежності оператора ГТС на чому наполягає ЄС.
РФ протягом усього 2009 року робила все, щоб дискредитувати Україну як надійного транзитера російського газу і таким чином підготувати підґрунтя для зміни системи управління українською ГТС. Своєрідним проміжним підсумком такої діяльності стало підписання 16 листопада 2009 року головою Міненерго РФ Сергієм Шматко і комісаром Єврокомісії з енергетики Андрісом Пібалгсом Меморандуму "Про механізм раннього попередження у сфері енергетики в рамках енергодіалогу Росія-ЄС", який стає важелем послідовного політичного тиску на Україну. Хоча в Меморандумі мова йде про ефективне використання української ГТС, проте представників України не запросили ні до розробки цього документу, ні до його підписання.
Те, що Меморандум підготовлений і підписаний без участі України свідчить, по-перше, що ЄС веде політику подвійних стандартів, піклуючись тільки про власні інтереси. Європейці тепер уже із Росією “забули” про те, що учасниками відносин у газовій сфері є три сторони, що необхідно домагатись консенсусу. Сьогодні вони вибудовують відносини з Росією, ігноруючи українську сторону; по-друге, РФ продовжує політику тиску на Україну, використовуючи для цього зовнішньополітичні ресурси: по-третє, ейфорійна пауза українського уряду після підписання декларації була використана РФ для перехоплення ініціативи і нейтралізації позиції України. За такої ситуації Росія за мовчазної підтримки ЄС намагатиметься диктувати умови її участі у реформуванні ГТС.
Разом з тим, Євросоюз здійснює певні кроки на підтримку Києва, які можна розглядати як спробу збалансувати проросійський характер згаданого Меморандуму. Так, уряд Швеції, яка головує на даний час в ЄС, виступив з ініціативою створення фонду на суму 90 млн євро для інвестування в поліпшення енергоефективності в Україні та інших країнах східної Європи. Фонду отримуватиме грантові кошти від уряду Швеції, ЄС, ЄБРР, ВБ, ЄІБ, Скандинавського інвестиційного банку та інших міжнародних фінансових інституцій. На додаток до проектів у сфері енергоефективності, кошти фонду б використовуватимуться також для реалізації проектів енергозбереження. У сферу грантового фінансування також увійдуть екологічні проекти, зокрема проекти водовідведення або використання поновлювальних джерел енергії. На думку засновників Фонду, інвестування в енергоефективність української промисловості має сприяти підвищенню конкурентноздатності української промислової продукції, а також підвищенню енергетичної безпеки.
Саміт Україна-ЄС, який відбувся 4 грудня 2009 року у Києві став у певній мірі індикатором намірів і дій сторін. І якщо українська сторона, за словами Президента України В. Ющенка, орієнтувалась на визначеність і конкретність, і на прийняття документу про асоційоване членство, то європейські чиновники обмежились заявами про те, що нашій державі слід виконати значний обсяг завдань перш ніж говорити таке членство. Схоже, що ЄС розміняв свою енергетичну безпеку на задоволення бажання РФ залишити Україну у зоні її особливих інтересів.
З приводу енергетичних питань представники ЄС на саміті поставили вимогу нашій державі забезпечити надійне постачання газу, не пов'язуючи його із проблемами двосторонніх відносин з РФ. Це означає, що вирішувати питання транзиту Україну залишають наодинці з РФ. У разі виникнення проблем з постачанням газу, по відношенню до нашої держави, можуть бути використані санкції.
Певним наслідком зміни настроїв і дій європейських чиновників відносно України і РФ став проект Угоди між урядом Російської Федерації і Кабінетом міністрів України про співробітництво у газовій сфері, представлений РФ українській стороні на початку листопада 2009 року. Проект не узгоджується із духом європейської Енергетичної Хартії. Він односторонньо трактує відносини, оскільки обов'язки покладаються лише на одну сторону - українську. В проекті свідомо змішуються поняття приватного і публічного міжнародного права, що на практиці матиме обмеження прав українських органів влади за наявності будь-якої претензії з боку російської сторони до українських суб'єктів господарювання. За проектом Україна має відмовитись від будь-яких імунітетів захисту своїх інтересів, що передбачені міжнародним правом.
Визнання, такими, що припинили свою дію, цілого ряду підписаних раніше угод в тому числі й Угоди про співробітництво у розвитку паливно-енергетичного комплексу може означати лише те, що ці відносини із сфери співробітництва переносяться у сферу підпорядкування. Підписавши цей документ, Україна дасть згоду саме на такий новий формат «співпраці» в енергетичні сфері.
Українській владі в реалізації наміру реконструювати ГТС необхідно послідовніше опиратись на зацікавленість США у реформуванні нафтогазового сектору України. Про таку зацікавленість 12 грудня 2009 року заявив новий посол США в Україні Джон Теффт.
Скраплений природний газ (СПГ)
Скраплений природний газ стає для ЄС ефективним засобом реалізації планів диверсифікації постачань природного газу. Однією з переваг отримання СПГ є легкість шляхів його доставки морським транспортом за наявності газоприймальних (зріджувальних) та регазифікаційних терміналів. На необхідність такого розвитку вказують цілий ряд факторів, а саме: зростання собівартості природного газу через все більше використання родовищ, які розташовані в зоні екстремальних кліматичних умов, скорочення запасів природного газу у Північному морі, розвиток технологій скраплення газу.
У світовій практиці є чимало прикладів, коли великі промислово розвинені країни значною мірою забезпечують енергетичні потреби своїх економік за рахунок СПГ. Так, наприклад, Японія забезпечує себе скрапленим природним газом в обсязі 90 млрд куб. м на рік, Франція – більш 11 млрд куб. м, Італія – біля 5 млрд куб. м. Нині частка скрапленого газу у загальному імпорті природного газу ЄС складає 13 %. Постачальниками його до країн Європейського Союзу є Лівія, ОАЕ, Катар, Алжир.
Вважається, що використання змішаної моделі забезпечення газом може суттєво вплинути на можливості коригування цін. ЄС на середину 2009 року мав у своєму розпорядження 13 газоприймальних та регазифікаційних терміналів у семи країнах. Окрім цього, прийнято рішення про будівництво ще п'яти терміналів. Національними комісіями з енергетики розглядаються можливості будівництва ще 29 терміналів. Так, в рамках реалізації цієї програми польський концерн PGNiG і катарська компанія QatarGas підписали контракт на постачання скрапленого природного газу. Щорічні постачання з 2014 по 2034 рік складатимуть в перерахуванні на природний газ близько 1,5 млрд куб. м. До початку постачань польський концерн планує побудувати регазифікаційний термінал. Цим самим польська сторона намагається зменшити свою залежність від російського Газпрому, обсяг постачань в країну якого складає 7 млрд куб. м.
Україна може скористатись досвідом країн ЄС щодо використання скрапленого газу як засобу диверсифікації, акцентувавши увагу на таких невирішених на сьогоднішній день проблемах як розробка законодавства, державних стандартів, технічної та технологічної документації, підготовка фахівців, вивчення практики формування відповідної портової структури, освоєння досвіду експлуатації промислових об'єктів скраплення та регенерації газу. Постачання природного газу в Україну у вигляді СПГ на сьогодні є найбільш перспективним способом забезпечити реальну диверсифікацію імпорту цього виду палива, що повністю відповідає тенденціям ринку природного газу для Європейського Союзу, де щороку зростають потужності по прийманню СПГ.
Наукові дослідження підтверджують ефективність постачань в Україну природного газу у великих обсягах у зрідженому стані за умови створення мережі морських газотранспортних систем, складовою частиною яких мають стати новозбудовані газові термінали, заводи із зрідження і регазифікації газу, океанські танкери-газовози.
Нещодавно РНБОУ рекомендував Уряду повернутися до будівництва нового морського терміналу з перевалки зрідженого природного газу (СПГ). На початку грудня 2008 р. НАК "Нафтогаз України" і Мінпаливенерго прийняли в розробку попередні розрахунки його будівництва.
У зв'язку з тим що будівництво приймальних СПГ-терміналів і укладання контрактів на постачання ЗПГ триватиме 3-4 роки, реально Україна матиме перспективу почати закупівлю 5-10 млрд куб. м зрідженого газу в Єгипті та Алжирі лише через 4-5 років. Будівництво СПГ-терміналу передбачається в акваторії одного з трьох портів: Південному, Феодосії або Очакові. Туреччина офіційно підтвердила, що вона не матиме заперечень проти проходження СПГ-танкерів через протоки Босфор і Дарданелли.
Будівництво СПГ-терміналу передбачається в два етапи: перший – потужністю 5 млрд куб. м газу, другий – до 10 млрд куб. м. Продовження будівництва здійснюватиметься за кошти, отримані від роботи першої черги. Крім того, на першому етапі є можливість не купувати, а орендувати СПГ-танкери.
Стан і перспективи видобутку нафти і газу в Україні
Важливим завданням України у енергозабезпеченні є активізація видобутку нафти і газу. За даними спеціалістів Україна має значні запаси (понад 50 млрд т умовного палива) вуглеводнів: нафта і газ на великих глибинах (південно-східна частина Дніпровсько-Донецької западини); нафта і газ на шельфі Чорного і Азовського морів; важкі сорти нафти і бітумів (Бахмацьке, Тванське, Холмське, схили Воронезького кристалічного масиву); залишкові нафти і конденсати; газ низькопроникних колекторів у центральних частинах нафтоносних басейнів; вугільний метан (Донецький басейн); газогідрати Чорного моря.
За оцінками спеціалістів, потенційні вуглеводні запаси Чорного та Азовського морів складають 1,5 млрд тонн або 1,5 трлн куб. м. У газовому еквіваленті це 30 % усіх запасів України. На морському шельфі відкрито 14 родовищ. В томі числі у межах північно-західного шельфу Чорного моря – 8 газових і газоконденсатних. В Азовському морі у межах українського сектора відкрито 6 газових родовищ.
На даний час на українському шельфі веде роботи в основному ДАТ "Чорноморнафтогаз", в тому числі за участю ДК "Укргазвидобування". ДАТ "Чорноморнафтогаз" на даний момент єдине в Україні підприємство, яке має необхідні технології, виробничий та кадровий потенціал для шельфового видобутку енергоносіїв. Однак, воно не готове видобувати вуглеводи на значних глибинах. Необхідні значні зовнішні інвестиції, банкові кредити, облігації тощо. В Україні відповідний фінансовий механізм поки ще не створений. Проблема із залученням зовнішніх інвестицій, зокрема з країн Євросоюзу, спричинена слабким законодавчим забезпеченням інвестиційної діяльності. Закон "Про угоди про розподіл продукції", практично не діє. Морські родовища вуглеводів поки що не включені до переліку об'єктів корисних копалин, які можуть надаватися у користування на умовах, визначених угодою про розподіл продукції.
Проблема самозабезпечення власними енергоносіями полягає не стільки у відсутності вуглеводнів в Україні, скільки у відсутності коштів, необхідної техніки і технологій, а головне – державної волі, здатної навести порядок у цій галузі, залучити іноземні інвестиції, вирішити правові та організаційні завдання. З ряду об'єктивних та суб'єктивних причин в Україні не створено достатніх умов для того, щоб іноземні компанії та інші інвестори, які мають технології та досвід розробки глибоководних родовищ вуглеводів, вкладали свої кошти у реалізацію наших інвестиційних проектів. Світова практика видобутку енергоносіїв на морських шельфах свідчить, що від початку розвідувальних робіт до отримання першої комерційної нафти у середньому проходить 8-10 років.
У сфері видобутку енергоносіїв на шельфі Україна може використати для цього західноєвропейських досвід і перш за все досвід Норвегії. Складовими її успіху є поетапне здійснення таких кроків як: залучення до реалізації завдання на основі тендеру провідних нафтових компаній та визначення компанії-оператора; створення Міжнародної операційної компанії і визначення пріоритетних завдань у проведенні геологорозвідувальних робіт з проведенням буріння з терміном їх реалізації 3-4 роки й обсягом капіталовкладень порядку 4 млрд дол.; здійснення державою жорсткого контролю з дотримання компаніями національного законодавства, сплати податків, відповідності робіт екологічним вимогам, недопущенню концентрації роботи на шельфі в одних руках; сприяння державою посиленню позицій національних компаній.
Нафтопровід “Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ”.
Реалізація нафтопроводу "Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ" має не лише збільшити обсяги нафтотранзиту через територію України, надавши можливість вітчизняним НПЗ отримати сировину з альтернативних джерел, але й зміцнити роль України на енергетичному ринку Європи, що має стати економічною основою її європейської інтеграції.
Орієнтовна вартість проекту – 5-7 мільярдів доларів. Каспійську нафту планується поставляти з Азербайджану по трубопроводу в грузинський порт Супса на Чорному морі, потім на танкерах в Одесу й далі по нафтопроводу в Броди (Львівська обл.). Від міста Бродів планується добудувати нафтогін до польського Плоцька, з виходом на порти Балтійського й Північного морів і ринки Західної Європи. Проектом передбачено поетапне збільшення пропускної здатності маршруту ЄАНТК до 20, 30 і 40 млн т. У квітні 2009 року у Варшаві підписано техніко-економічне обґрунтування Євразійського нафтотранспортного коридору по доставці каспійської нафти в країни Євросоюзу через Україну і Польщу.
Реалізація проекту наштовхується на ряд факторів – російський, азербайджанський, український, західноєвропейський. Наявність сировини є невід'ємною умовою ефективної реалізації проекту “Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ”. За деякими прогнозами, сукупний обсяг поставок каспійської нафти (азербайджанської та казахстанської) збільшуватиметься. Щорічний валовий видобуток нафти в Азербайджані та Казахстані збільшуватиметься з 95 млн т у 2006 р. до 150-160 млн т у 2010 р. Враховуючи відносно невелику внутрішню потребу цих країн, основна частка видобутої сировини (70-80 млн т) піде на експорт.
Завершення будівництва нафтопроводу “Одеса-Броди” та введення його в експлуатацію можливе за умови налагодження співпраці між учасниками проекту на принципах холдингової компанії з чітким визначенням та виконанням фінансових, організаційних і технічних завдань. Проте в умовах фінансово-економічної кризи перспективи запуску нафтопроводу “Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ” в аверсному режимі погіршуються. Для основних потенційних постачальників нафти – Азербайджану і Казахстану перспективним завданням є розширення пропускної спроможності Каспійського трубопровідного консорціуму і нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан. Реалізація цих завдань потребує кількох років та значного збільшення видобутку каспійської нафти, що значно ускладнить для України отримання каспійської нафти в значних обсягах. Нещодавно Казахстан почав транспортувати свою нафту по трубопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан. Азербайджан і Казахстан більше зацікавлені в будівництві та експлуатації нафтопереробних заводів в Туреччині і Румунії, ніж в Україні. Нинішня фінансова криза, а також падіння ціни на нафту ускладнює залучення інвестицій, а відтак реалізація значної кількості крупних інфраструктурних та дорогих нафтогазових проектів, в тому числі проекту „Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ”, стає нерентабельною і може бути заморожуваною щонайменше на кілька років.
Енергозбереження та будівництво комплексів з використання енергії сонця і вітру
Південні райони України мають можливості використання альтернативних джерел для виробництва електричної і теплової енергії. Тут планується будівництво електростанцій, що використовують енергію вітру і Сонця, а також термальних підземних вод. Найбільше енергії може дати сонячне випромінювання. Без шкоди для біосфери можна використати близько 3 % сонячного потоку, що надходить до Землі. Це дасть енергію потужністю 1000 млрд кВт, що у 100 разів перевищує сучасну потужність виробництва енергії в світі. У Сімферополі успішно працює геліоустановка, яка в неопалювальний сезон тривалістю 7 місяців повністю забезпечує гарячою водою готель “Спортивний”, її робота дає економію приблизно 400 тонн у. п. на рік. Продовжуються роботи в Криму і з дальшого використання сонячної енергії. Споруджується перша в країні дослідно-промислова геліостанція поблизу селища Щолкіно у східній частині Криму.
Найвищим вітроенергетичним потенціалом відзначаються узбережжя Чорного та Азовського морів, Південний берег Криму. Тут протягом року сприятливі умови для вітровикористання та ефективної роботи потужних вітроелектростанцій та автономних вітроенергоустановок. Узимку енергетичні ресурси вітру найбільші на узбережжі Чорного та Азовського морів, середня швидкість вітру досягає 7-8 м/с. Відповідно, тривалість робочої швидкості вітру понад 3 м/с у цей сезон у південних регіонах найбільша і становить до 1400-1600 годин за зиму у східних та південних районах. Питома потужність вітрової енергії на узбережжі Чорного та Азовського морів найбільша і становить 471-597 Вт/м 2.
У 90-ті роки в Україні почалося освоєння енергії вітру на основі випуску промислових вітрогенераторів ВО ”Південний машинобудівний завод” у Дніпропетровську. У 1994 р. на березі озера Донузлав почала діяти перша черга Донузлавської ВЕС. Неподалік від Євпаторії у селищі Новоозерному також введено в дію потужну ВЕС. Ще одна електростанція цього типу працює поблизу селища Чорноморського. Розпочато будівництво ВЕС потужністю 500 мВт на сході Кримського півострова. Поряд з малою вітроенергетикою розвивається і велика. Створюються вітроенергетичні установки (ВЕУ) потужністю 2000 кВт і більше, які могли б підключатися до енергосистем.
Разом з цим, необхідно зазначити, що фінансові і технічні можливості України у даному питані є обмеженими. Не вирішеними залишаються і цілий ряд організаційних завдань. У цьому відношенні важливим напрямком співробітництва України та ЄС може стати використання досвіду Данії і Нідерландів, котрі добились найбільших успіхів у даній сфері. Ефект від енергозбереження у них досягається цілим рядом системних заходів. По-перше, згадані держави поклали основну відповідальність за економію енергії на мережеві і розподільчі компанії, котрі внаслідок цього особливу увагу приділяють енергоефективності споруд та систем опалення; по-друге, ефективним методом підвищення енергоефективності є податки на використання енергії. Їхня частка в податкових надходженнях складає 4,7 %; по-третє, відповідно до державних вимог бюджетні організації зобов'язані закуповувати тільки енергоефективні пристрої та обладнання, але й реалізувати в цьому спектрі завдання енергетичної політики протягом 5-7 років (заміна старого обладнання, покращення технологій, створення ефективної системи внутрішнього контролю); по-четверте, держава практикує підписання угод з промисловими підприємствами відносно реалізації проектів енергозбереження. Така практика дає можливість підприємцям отримувати певні пільги, а державі ефективно впроваджувати в життя загальнонаціональні програми.
Данія ініціювала використання енергії вітру у прибережній зоні. Нині сумарна потужність вітрових установок складає 400МВт. Вибір компаній, що будують нові енергетичні установки на основі використання сонячної енергії, енергії вітру та біомаси проводиться на основі тендеру. Набуває поширення будівництво установок для вироблення електроенергії і тепла (когенерація). Компанії, які переходять на новітні технології, отримують пільги.