Geum.ru

Вплив європейської інтеграції на регіональне співробітництво країн Чорного моря

Вид материалаДокументы
Подобный материал:




Вплив європейської інтеграції на регіональне співробітництво

країн Чорного моря


Ірина Максименко

науковий співробітник Центру міжнародних досліджень

Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова,

науковий співробітник Одеського регіонального філіалу

Національного інституту стратегічних досліджень


У статті розглядаються головні тенденції міжнародних відносин, які вплинули на розвиток регіонального співробітництва в Чорноморському регіоні. Показано, які є спільні інтереси чорноморських країн, які навпаки заважають консолідації регіону. Розкриваються напрямки залучення Європейського Союзу та НАТО до регіональних процесів та шляхи впливу на стан співробітництва країн, які є перспективи розвитку взаємодії між європейськими та регіональними організаціями.


Дослідження впливу процесів європейської інтеграції на регіональне співробітництво країн чорноморського басейну у сучасних міжнародних відносинах активізується завдяки складним структурним змінам, які пов’язанні з розширенням кордонів Європейського Союзу та НАТО. Наукова проблема, яка закладена в основу даного дослідження, полягає в окресленні головних проблемних аспектів розвитку регіональної співпраці в умовах ширшого залучення до діяльності та програм європейських інтеграційних структур.

Для аналізу цього багатогранного процесу були використані наукові та науково-практичні матеріали дослідників з різних країн. Їх роботи можна умовно поділити на такі, що концентрують увагу на особливостях саме регіонального співробітництва, та такі, що вивчають стан співробітництва Європейського Союзу з регіональними організаціями. До першої групи належать роботи О. Топчієва [1], І. Студєннікова [1], І. Чумака [2], М. Дранга [4]; до другої належать дослідження О. Воловича [10], Дж. Майора [9], О. Тузела [5], М. Вахіля [12], Я. Валінакіса [15].

Метою цієї роботи є питання регіонального співробітництва в умовах євроінтеграційних домінант у зовнішній політиці країн басейну Чорного моря, яке ще не виносилося як основоположне в дослідженнях експертів. Головними завданнями даної статті є проаналізувати як поширення процесу європейської інтеграції впливає на регіональне співробітництво; які чинники стимулюють співробітництво між європейськими та регіональними структурами, а які навпаки є перешкодою для плідної співпраці; виділити ключові напрямки пожвавлення взаємодії.

На всьому протязі своєї історії Чорноморський регіон (ЧР) характеризується двома протилежними тенденціями. Він поєднував різноманітні народи, культури, держави та континенти, але водночас роз’єднував їх. Розглядаючи держави чорноморського басейну, можна відзначити, що, не зважаючи на можливість сформувати в цьому регіоні відповідні домінанти спільних інтересів України, Румунії, Росії, Грузія, Туреччини або Болгарії зробити це досі не вдалося. Необхідна ціла низка суб’єктивних причин для того, щоб це відбулося. І найголовнішим моментом в цій ситуації є відповідна політична воля країн регіону та спільне, узгоджене бачення його майбутнього в якості інтегрованої міжнародної системи. Певну консолідацію ЧР можна спостерігати, проте вона не набула того рівня, щоб стати єдиним об’єднанням в геополітичному сенсі, як, наприклад, країни Північної Європи, які відокремлюються в Північний вимір, або Балтійській регіон.

Завдяки сучасним міжнародним процесам і тенденціям, що набули надзвичайної інтенсивності останнім часом, держави басейну Чорного моря отримали безпрецедентну можливість розпочати співробітництво на регіональному рівні. Ці процеси пов’язані передусім з посиленням ролі США в сучасному світі, розширенням НАТО й Європейського Союзу на східну та південно-східну частини Європи, зростаючою зацікавленістю західних країн в енергоносіях, перш за все в каспійській нафті та центральноазійському газі, для яких ЧР може стати основною транспортно-транзитною зоною. Нарешті, з намірами західних країн всесторонньо розвивати відносини в сфері безпеки та співробітництва з країнами регіону.

Оскільки чорноморські країни переслідують свої політичні, економічні та енергетичні, то знаходячись в єдиному географічному просторі кожна з них бачить в іншій як мінімум конкурента. За таких умов складно уявити, що тут буде формуватися й активно розвиватиметься регіональне співробітництво. Не дивно, що у пошуках шляхів розв’язання власних проблем, країни цього регіону все більше і більше звертають свої погляди на об'єднану Європу, яка в їх очах є стабільною й економічно розвиненою.

У свою чергу ЄС розробив такі головні напрями взаємодії з країнами Чорноморського регіону: по-перше, політика розширення за рахунок країн Південно-Східної Європи; по-друге, турецьке питання; по-третє, політика сусідства для східних і південних сусідів. Окремим напрямком співробітництва є ті сфери, де перетинаються інтереси Євросоюзу та Росії. Проте, у наявності таких відокремлених стратегій міститься й частина проблеми слабкості регіонального співробітництва. І головною перешкодою для плідного регіонального співробітництва є те, що в кожному з цих напрямів домінують двосторонні відносини, які підтримуються всіма країнами регіону.

В контексті „Євросоюз – держава” вплив процесу європейської інтеграції на країни чорноморського басейну можна розглядати через діяльність єврорегіонів, міжнародні транспортні коридори (МТК), вирішення питань безпеки. Безумовно, оцінка цього впливу не може бути однозначною, оскільки сам процес несе в собі як позитивні, так і негативні моменти.

Відносно єврорегіонів слід зазначити, що даний напрям є характерним поки тільки для країн Центральної, Східної (в тому числі між Україною, Росією та Білорусією) та Південно-Східної Європи. Можна спостерігати позитивні результати цієї тенденції регіонального співробітництва відповідно до політики ЄС і в Грузії.

Створення транскордонних об'єднань між цими країнами почалося на початку 1990-х рр. і успішно розвивається завдяки цілеспрямованим зусиллям Європейського Союзу та його структур. Країни пройшли нелегкий шлях подолання багатьох суперечностей законодавств, економічних, соціальних і т.д. політик для того, щоб ці об'єднання працювали на благо держави та у повній відповідності до положень і правил Євросоюзу.

У той же самий час різним програмам ЄС, які направлені на розвиток регіонального та транскордонного співробітництва, іманентно властиві й негативні моменти. Як, наприклад, програма сусідства Румунія – Україна. Відносини цих країн довготривалий час розвивалися в умовах гострих протиріч, які тільки останнього року почали розглядатися з позицій спільних інтересів, європейських цінностей та креативного діалогу двох сусідніх країн. Отже, ця програма має своєю головною метою пошук шляхів для плідної співпраці та подолання тих негативних моментів, які досі стоять на перешкоді україно-румунського співробітництва. Найбільшу ж проблему для транскордонного співробітництва східноєвропейських країн та України, тобто країн-членів ЄС та тих, що не є членами цього клубу, представляє розширення Євросоюзу и поширення Шенгенської зони та її правил в країнах-членах таких єврорегіонів як „Карпатський”, „Верхній Прут”, „Нижній Дунай” і т.п.

Другий момент – формування міжнародних транспортних коридорів (МТК) в чорноморському регіоні. Для того, щоб розкрити ситуацію навколо МТК найбільш наочно, доцільно торкнутися українського аспекту цього питання. Як відомо, через територію України проходять чотири європейських коридори: № 3 (Берлін/Дрезден – Вроцлав – Львів - Київ), № 5 (Трієст – Любляна – Будапешт/Братислава - Львів), № 7 “Дунайський водний шлях”, № 9 (Гельсінкі – Санкт-Петербург – Мінськ/Москва – Київ – Кишинів/Одеса – Дімітровград – Александрополіс – Стамбул). Концепція створення та функціонування національної мережі МТК в Україні передбачається роботою коридору „Європа – Азія” як продовження коридорів №№ 3 і 5 (Франкфурт – Краків – Львів – Дніпропетровськ – Алма-Ати) [1]. Кабінет міністрів України вже розглядав проект про створення транспортної комунікації „Європа – Україна – Азія”. Проте, реальних зрушень щодо опрацьовування цього проекту не сталося. В результаті виникла реальна загроза перехоплення ініціативи у створенні транспортного коридору іншими країнами, такими як Вірменія, Азербайджан, Грузія, Росія, Румунія. Вірменія поставила питання про реконструкцію дороги Гюмрі – Батумі, Азербайджан – про реконструкцію Бакинського морського порту, Грузія вважає перспективною організацію поромної переправи з Поті до Болгарії та Румунії та реконструкцію Потійського порту [2]. Росія, активно використовуючи свої територіальні переваги та наявність портів Балтійського моря, Транссибірської магістралі, прагне переконати потенційних вантажоперевізників в оптимальності своєї транспортної мережі. З цією метою Москва здійснює будівництво нових і модернізацію старих портів і доріг і проводить активну PR політику. Румунія також завзято лобіює та просуває свої транспортно-транзитні можливості перевезення вантажів в напрямку Захід – Схід і vice versa. А якщо взяти до уваги наявність найпотужнішого морського порту Констанца на її території, який забезпечує зв'язок із країнами не тільки Кавказького регіону, але й з країнами Азії, її перспективи видаються більш реальними. Таким чином, не можна виключати варіанти створення транспортного коридору „Європа – Кавказ – Азія” без участі транспортно-комунікаційних можливостей України, тобто без врахування економічних і політичних інтересів нашої держави.

Можуть бути здійснені певні кроки в односторонньому порядку, які допоможуть Україні реалізувати її потенціал і амбіції у сфері МТК. Проте без відповідної підтримки на міждержавному рівні українські перспективи виглядають значно слабкішими в порівнянні з російськими або румунськими. Хочеться вірити, що останні засідання в Брюсселі Групи високого рівня з питань розвитку загальноєвропейської транспортної структури, на яких йшла мова й про місце України в системі транснаціональних маршрутів, стануть тією самою очікуваною підтримкою зусиль нашої країни з боку ЄС [3].

З наведених фактів видно, що процес європейської інтеграції в цій сфері навряд чи сприятиме регіональному співробітництву і послабленню напруги в регіоні.

У питаннях безпеки на сьогоднішній день ключовими провайдерами стабільності та безпеки в Чорноморському регіоні є Євросоюз і НАТО. І в політичних колах чорноморських країн, і в штаб-квартирах Брюсселя добре усвідомлюють, що розширення цих організацій має зробити істотний вплив на широкоформатну трансформацію Чорноморського регіону. При цьому суттєво зміниться середовище безпеки в регіоні, оскільки не тільки південний, але й західний берег Чорного моря стають зоною безпеки та особистого інтересу європейських організацій. При цьому основним завданням в регіоні залишається підтримка миру та стабільності. Багатофункціональні миротворчі сили країн Південно-Східної Європи (БМСЮВЕ) можуть розглядатися як новий важливий чинник для забезпечення безпеки та стабільності безпосередньо в Чорноморському регіоні [4]. Хоча вони містять тільки наземні сили, проте забезпечують потенціал тісного співробітництва зі структурами Євроатлантичної безпеки.

Нову сторінку в цьому контексті відкрив процес розміщення американських військових баз на території Румунії та перспективи їх появи в Болгарії. Військові бази США, поява яких очікується вже в 2006 році, стануть новим елементом безпеки або небезпеки в регіоні, що залежатиме значною мірою від здатності Росії адаптуватися до нових реалій і здатністю США враховувати інтереси Росії та інших країн регіону. Іншими словами, багато залежить від порозуміння між Москвою і Вашингтоном. У разі ж, якщо таке порозуміння не буде досягнуте, Україна матиме перспективу опинитися в центрі протистояння, з огляду на присутність бази ВМФ Росії в Криму і баз США вздовж кордону з Румунією.

Самі ж держави Чорного моря вже неодноразово продемонстрували політичне бажання і приклади розробки та розвитку різних методів співробітництва між собою, серед таких ініціатив – діалог з безпеки, двосторонні та багатосторонні угоди (як то, Організація Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС), Чорноморські Сили (BLACKSEAFOR) тощо), Чорноморські заходи щодо зміцнення безпеки і довіри [5]. Всі ці структури здатні виконувати стабілізуючу роль в регіоні за умови ефективної та повноцінної участі всіх країн-членів в регіональних ініціативах і процесах, а також за умови подальшого їх включення в загальноєвропейську систему безпеки та співробітництва. Хоча ці механізми сьогодні тільки розвиваються, вони все ж таки є дієвим засобом зміцнення взаємодії в межах субрегіону та його включення в мережу великих європейських регіонів.

Саме в цьому контексті спільні дії БМСЮВЕ та BLACKSEAFOR зможуть взаємно доповнити і розширити можливості колективних дій і регіонального співробітництва. Іншим прикладом є Провідна група зі співробітництва в сфері безпеки Південно-Східної Європи (SEEGROUP) [6]. Цей інститут став ефективною структурою в розробці регіональних підходів, основою для формування підструктурних одиниць (таких як SEESTAFF для спільної роботи окремих підрозділів прикордонних військ між країнами регіону або SEECHANGE з метою обміну інформацією щодо ранніх попереджень, запобігання конфліктам і врегулювання криз) [7]. Документ загальної оцінки загроз і можливостей регіональної безпеки в Південно-Східній Європі (SEECAP) став узагальненим збірником питань щодо безпеки навколишнього середовища в Південно-Східній Європі, який визначив загальні принципи сприйняття загроз, а також заходи країн-учасниць в попередженні та ліквідації їх наслідків [8]. Документ орієнтований на дію з чітким розділом супровідних акцій і створює основу для реформування сфери безпеки в регіоні.

Одним з варіантів регіонального співробітництва країн ЧР розглядається проект створення інституції Форуму з безпеки Чорноморського регіону – своєрідної нової структури, яка могла б, використовуючи напрацьований попередній досвід, забезпечити всі прибережні країни можливостями спільної розробки положень регіональної безпеки [9]. В той же час, цей інститут сприятиме країнам-учасницям у спрямуванні їх зусиль для протидії новим загрозам безпеки, полегшити проведення діалогу з питань безпеки між урядовими та неурядовими організаціями чорноморських країн, стимулювати та полегшити співробітництво у сфері освіти та між науковими організаціями. Більш того, він надав би політичним діячам можливість розв’язання проблем безпеки, які вимагають всебічного підходу та довготривалих розробок. Такий Форум не стане інновацією в цій сфері, але він міг звести разом зацікавлені сторони, які вважають безпеку нероздільним поняттям, а також розділяють загальні погляди на те, що впровадження ефективного попередження регіональних конфліктів, ресурсів і механізмів з врегулювання кризових ситуацій потребує допоміжних заходів. Досвід, накопичений країнами Південно-Східної Європи, та їх участь в програмі „Партнерство заради миру” стане корисним практичним багажем для впровадження такої ідеї. Адаптація прикладів співробітництва, які довели свою життєздатність в інших регіонах, також може послугувати справі консолідації добросусідських відносин з метою зміцнення регіональної безпеки та стабільності.

Таким чином, ми можемо констатувати, що тенденції двосторонніх відносин домінують в політиці сусідства Європейського Союзу. Однак враховуючи, що ЄС розвиває регіональну взаємодію з іншими сусідніми регіонами – так зване Північний вимір, Євро-Середземноморськє співробітництво, бере активну участь в таких регіональних організаціях та ініціативах, як Рада країн Баренцева та Балтійського морів, Пакт стабільності для Південно-Східної Європи, Центральноєвропейська ініціатива. До цих регіонів міг би приєднатися і Чорноморський регіон, який вже сьогодні має засади стати складовою частиною Барселонського процесу [10]. Такий варіант не лише реальний, але й доцільний, оскільки учасниками Євро-середземноморського партнерства вже є такі чорноморські країни, як Туреччина, Румунія та Болгарія. Отже, ЄС міг би проявити аналогічну активність в Чорноморському регіоні, наприклад, проводити більш тісну спільну роботу з Організацією Чорноморського Економічного Співробітництва.

В той же час не можна сказати, що Брюссель зовсім не здійснює чорноморську політику. Європейський Союз реалізовує свої інтереси в цьому напрямку за допомогою регіональних, або так званих секторальних, ініціатив і програм [11]. Серед найбільш важливих можна згадати програму INOGATE, TRACECA або іншими словами транспортний коридор „Європа – Кавказ – Азія”, транспортні програми циклу Black Sea PETrA, ініціативу DANBLAS.

Обмежений формат своєї участі в ОЧЕС Євросоюз пояснює тим, що він сприймає цю організацію лише як «неефективний дискусійний клуб» без суттєвої регіональної взаємодії, тому ЄС залишає за собою право брати участь тільки в тих проектах, де він бачить вигоду [12]. У такому відношенні Брюсселя до ОЧЕС в першу чергу винні самі члени цієї організації. Не раз траплялися прецеденти, коли члени ОЧЕС і члени або кандидати ЄС не бажали підтримувати ініціативи ОЧЕС у зв'язку з тим, що умови участі в них не відповідали стандартам ЄС. З другого боку, іноді причиною відмови були недостатньо чітко визначені вимоги самого ЄС відносно таких питань. І це можна поставити у вину саме ЄС. Ще однією причиною є певне ігнорування європейським об’єднанням організації Чорноморського регіону. Іншими словами, відсутність Чорноморського виміру можна пояснити недостатньою підтримкою цього напрямку усередині самого Євросоюзу. Тільки Греція під час свого президентства в першій половині 2003 р. спробувала щось змінити, але її зусилля були зведені нанівець політичною кризою в ЄС, викликаною дискусією навколо війни в Іраку [13]. Зі свого боку країни-кандидати, які мають в ЧР безпосередні інтереси могли б піднімати питання про співробітництво між ЄС і регіональними організаціями ЧР.

Таким чином, причини досить слабкої взаємодії країн регіону і незначного впливу європейської інтеграції на регіональне співробітництво лежать в основі діяльності всіх учасників даного регіону. Для того, щоб ситуація змінилася, необхідні зусилля як країн басейну Чорного моря й ОЧЕС, так і європейських організацій. Використовуючи існування різних інструментів фінансування, країни Чорного моря повинні поставити на порядок денний формування цього механізму і розробити список пріоритетних проектів регіонального співробітництва в ЧР для зарахування їх до бюджету ЄС [14]. Враховуючи минулі помилки і приклади інших, слід також намагатися заручитися підтримкою країн-членів Євросоюзу, які виявляють безпосередню зацікавленість в посиленні чорноморської політики ЄС. Можливо, варто серйозніше розвивати ідею балто-чорноморського співробітництва і тим самим підсилити свої позиції не тільки в країнах Балтики, але і Північної Європи. Доцільно також шукати підтримку в різних інститутах Євросоюзу. На цей факт варто звернути увагу, особливо якщо врахувати зростаючу роль Європарламенту, який вже кілька разів проводив зустрічі з Парламентською Асамблеєю ОЧЕС впродовж 2005 р.

Значний потенціал європейської інтеграції країн Чорноморського басейну являє собою ідея балто-чорноморського співробітництва, яка б дозволила цим країнам посилити свої позиції не тільки в країнах Балтики, але й у Північній Європі. Важливим завданням перед ініціаторами Спільноти Демократичного Вибору є посилення інтересу до цієї структури з боку США та ЄС, а також наповнення економічної складової СДВ реальними проектами. При цьому, слід зазначити, що російський політикум з самого початку розглядає цю ідею як таку, що спрямована на дистанціювання потенційних країн-членів Спільноти від Росії. Є. Примаков взагалі передрікає „тиху смерть” цьому проекту. Але, на наш погляд, в цих віщуваннях проглядається скоріше небажання сприймати нові незвичні реалії, ніж об’єктивна оцінка їх життєздатності.

З іншого боку, Європейський Союз також повинен проводити чіткішу та більш зацікавлену політику відносно Чорноморського регіону й ОЧЕС, зокрема, моделюючи чорноморські регіональні ініціативи за прикладом балтійських. Це принесло б подвійну вигоду: допомогло б зміцнити авторитет, що похитнувся, і привабливість ЄС в регіоні, інстітуалізувати відносини ЄС-ОЧЕС, і в такий спосіб підсилити організацію ЧЕС. Є широкі можливості для ЄС демонструвати свій політичний інтерес в ЧР, брати участь в роботі різних органів ОЧЕС, зокрема в робочих групах, що сприятиме трансформації ОЧЕС в реальну регіональну організацію. Більш того, це створить певні умови для економічного розвитку та спільної роботи над пропозицією ОЧЕС і Чорноморського Банку торгівлі та розвитку, зробленого Європейському Банку реконструкції та розвитку й Європейському інвестиційному банку, про спільне фінансування низки програм [15]. Що стосується питань співробітництва в сфері безпеки, то ЄС слід ретельно вивчити ініціативу країн ЧР з питання спільного забезпечення безпеки МТК і трубопроводів, які проходять територією цих держав. Побоювання Брюсселя бути втягнутими в існуючі міжетнічні конфлікти безпідставне, оскільки за правильної розстановки дипломатичних сил і акцентів їх зусилля можуть стати стримуючим і стабілізуючим чинником. До того ж ЄС отримає природний плацдарм для навчання власних військових структур та підрозділів швидкого реагування, оскільки саме превентивна антикризова та посткризова діяльність проголошена головною метою Спільної Європейської політики безпеки та оборони.

Отже, безліч питань регіонального співробітництва та розвитку ЧР залишається на порядку денному абсолютно всіх країн, і найкращим чином ці проблеми можуть бути розв'язані тільки спільними зусиллями держав басейну Чорного моря та Європи. Відомо, що розв’язання регіональних проблем, перш за все, передбачає створення соціальних, політичних та економічних передумов для динамічного та стабільного розвитку країн регіону, а не тільки військово-політичну присутність і дипломатичну діяльність. Для розвитку стабільності в регіоні Європа могла б більше уваги приділяти підтримці культури регіонального співробітництва. А стимулювання до взаємодії та співробітництва буде якраз тим самим позитивним ефектом, який може спричинити європейська інтеграція на неоднорідний і все ще нестабільний регіон.

Підсумовуючи сказане, необхідно зробити висновок, що чорноморські країни повинні активніше створювати прецеденти, які стимулювали б співробітництво в рамках вже існуючих програм, і підвищували б зацікавленість до себе на шляху до інтеграції з об'єднаною Європою. Зі свого боку, Захід теж має використовувати всі свої можливості багатостороннього співробітництва й інтеграції. Саме ці напрямки є вирішальними для більшості аспектів регіональної кооперації.


Література:

  1. Топчиев А., Пузырный П., Студенников И., Малик М. Транспортный комплекс региона и концепция социально-экономического развития Украинского Причерноморья//Причерноморский транспортный курьер. – 1997. - № 1. – Май-июнь. – с. 7-16.
  2. Чумак И., Сушкин Л., Коровкин В., Борисов Д. Транспортный коридор «Европа – Украина – Азия» и транспортное сотрудничество причерноморских государств//Причерноморский транспортный курьер. – 1997. - № 1. – май-июнь. – с. 20-22.
  3. Украина будет включена в систему транснациональных маршрутов// ссылка скрыта
  4. Dranga O. A model of cooperation//Black Sea Security Program 2002. Ed. by John F. Kennedy School. – 2003. – p. 34-36.
  5. Тузел О.Б. Взгляд на безопасность и стабильность в Черноморском регионе//Программа безопасности Черного моря 2003. Изд-во школы им. Д.Ф. Кеннеди. – 2004. – с. 107-112.
  6. Akcapar B. Friendship under the NATO umbrella//Black Sea Security Program 2002. Ed. by John F. Kennedy School. – 2003. – p. 37-42.
  7. Ibid, p. 41.
  8. Ibid, p. 41-42.
  9. Maior J.C. The Black Sea security environment: new strategic challenges//Black Sea Security Program 2002. Ed. by John F. Kennedy School. – 2003. – p. 47-50.
  10. Волович А.А. Евросредиземноморское партнерство: 10 лет спустя// ссылка скрыта
  11. Tagirov. Future trends of EC TRACECA Interregional Programme and its role in integration process// ссылка скрыта
  12. M. Vahl. The EU and Black Sea Regional Cooperation: Some Challenges for BSEC//ссылка скрыта
  13. Ibid.
  14. More info on: ссылка скрыта
  15. Y. Valinakis The Black Sea Region: Challenges and Opportunities for Europe. – Chaillot Paper. – 1999, July. – No 36.



Підготовлено: жовтень 2005 р.