Інформаційне забезпечення навчального процесу
| Вид материала | Документы |
- Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ положення, 1492.96kb.
- Інформаційне забезпечення управлінської діяльності, 628.55kb.
- Інформаційне забезпечення навчального процесу, 397.46kb.
- Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, 286.57kb.
- І. Б. Електронне ресурсне забезпечення навчального процесу технікуму постановка проблеми, 138.64kb.
- Інформаційне забезпечення юрбізнесу: автоматизація юридичної діяльності та її довідково-інформаційне, 110.51kb.
- Методичні рекомендації до планування та здійснення навчального процесу у знз запорізької, 722.14kb.
- Методичні рекомендації щодо ущільнення вивчення навчального матеріалу інваріантної, 289.3kb.
- Наказ, 107.19kb.
- Ти, відповідного рівня кадрового І науково методичного забезпечення, якості навчального, 211.86kb.
ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПРИКІНЦІ ХVІІІ – У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ
Дати
1833–1837 — діяльність «Руської трійці».
1848 — скасування панщини в Галичині.
Персоналії
Шашкевич Маркіян (літературний псевдонім Руслан Шашкевич; 1811–1843) — видатний український письменник і громадсько-культурний діяч, речник національного відродження у західних землях України. З родини священика. Навчався у гімназіях Львова і Бережан. Закінчив технологічний факультет Львівського університету та Греко-католицьку духовну семінарію. У студентські роки Шашкевич був натхненником, організатором і лідером «Руської трійці» (1833–1837), ініціатором збору і популяризації фольклору, створення словника і граматики живої української мови, впровадження рідної мови в повсякденний вжиток інтелігенції та церковної проповіді тощо. Шашкевич вславився як співавтор і видавець альманаху «Русалка Дністровая» (1837, надрукована у Будапешті, Угорщина). У літературі визначився як поет-новатор, перлиною ліричної поезії стала його «Веснівка»; Шашкевич автор перших в українській літературі сонетів. У творах на історичну тематику поетизував героїчне минуле народу («Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139», «О, Наливайку»). Особливо захоплювала поета постать Б. Хмельницького. Шашкевич брав участь у розшифруванні та редагуванні Львівського літопису, в якому знаходився докладний опис подій Хмельниччини. Шашкевич був одним з перших перекладачів українською мовою «Слова о полку Ігоревім» та Св. Письма, автором перекладів із сербської, чеської, польської, грецької, німецької мов. Ідеї та діяльність Шашкевича і його побратимів сприяли утвердженню національної свідомості багатьох поколінь української інтелігенції.
Вагилевич Іван Миколайович (1811–1866) — український поет, філолог, фольклорист, громадський діяч. Із сім’ї священика. Закінчив Львівську духовну семінарію. Вагилевич разом із М. Шашкевичем і Я. Головацьким був одним з засновників «Руської трійці» (1833–1837). Співавтор «Русалки Дністрової» (1837), у якій опубліковані пройняті патріотичними мотивами поетичні твори «Мадей», «Жулин і Калина» та зібрані ним народні пісні. Переклав українською мовою «Слово о полку Ігоревім». У 1848 р. перейшов на полонофільські позиції, проповідував ідею польсько-українського союзу під зверхністю Польщі, видавав газету «Щоденник руський». Зазнавши переслідувань під час революції 1848 року в Австрії, відійшов від громадсько-політичного життя. Помер і похований у Львові.
Головацький Яків Федорович (1814–1888) — український поет, історик літератури, етнограф і педагог, греко-католицький священик. Закінчив Львівський університет. З 1848 року — професор української мови і літератури, а згодом ректор Львівського університету. Належав до «Руської трійці» (1833–1837). Разом із М. Шашкевичем і І. Вагилевичем видав альманах «Русалка Дністровая» (1837), у якому опублікував кілька патріотичних поезій. У 1846 у збірці «Вінок русинам на обжинки» надрукував 20 сербських пісень, перекладених українською мовою. Під впливом М. Погодіна перейшов на москвофільські позиції і в 1867 році переїхав до Російської імперії. Жив у Вільно (тепер Вільнюс, Литва), де працював у археографічній комісії. Головацький — автор наукових праць з літератури, історії, етнографії. Найважливіша праця — «Народні пісні Галицької і Угорської Русі».
Кобилиця Лук’ян (1812–1851) — український громадсько-політичний діяч, керівник національно-визвольного селянського руху на Буковині в 40-х рр. ХІХ ст. Із сім’ї селянина-кріпака. У 1839 році Кобилиця обраний селянами уповноваженим, якому доручалося відстоювати громадські інтереси. У 1843–1844 роках Кобилиця очолив виступи селян 22 громад, які рішуче відмовлялися відробляти панщину, висунули вимоги відкриття українських шкіл, вільного користування лісами та пасовиськами. У березні 1844 року повстання було придушено за допомогою урядових військ, Кобилицю заарештовано і ув’язнено. Під час революції 1848–1849 років в Австрійській імперії селяни Буковини обрали Кобилицю депутатом парламенту. В австрійському парламенті Кобилиця виступив за надання політичної автономії Буковині і приєднання її до Галичини, вимагав скасування кріпацтва і передачу селянам землі без викупу. У листопаді 1848 року на багатолюдних зборах у Вижниці закликав селян до повстання. Селянські виступи під керівництвом Кобилиці тривали до літа 1849 року. У квітні 1850 року Кобилиця був заарештований, після катувань в ув’язненні він тяжко захворів і невдовзі помер.
КУЛЬТУРА УКРАЇНИ КІНЦЯ ХVІІІ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ
Дати
1805 р. — відкриття університету у Харкові.
1834 р. — відкриття університету в Києві.
Персоналії
І. Котляревський, див. вище
Т. Шевченко, див. вище
Гулак-Артемовський Петро Петрович (1790–1865) — український письменник, байкар, перекладач, поет, вчений. Із сім’ї священика. Освіту здобув у семінарії, потім у Київській духовній академії. Не закінчивши академію, у 1813 році почав викладати. У 1817 році переїхав до Харкова і вступив до університету вільним слухачем словесного факультету, став лектором польської мови, згодом викладачем російської історії, географії та статистики. Гулак-Артемовський — професор, ректор Харківського університету. Належав до числа засновників «Українського вісника». Ввів в українську літературу жанр романтичної балади. Був членом Московського товариства аматорів російської словесності, Королівського товариства друзів науки у Варшаві.
Квітка-Основ’яненко Григорій Федорович (1778–1843) — український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Із козацько-старшинського роду. «Батько української прози», основоположник жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист виступав на захист художніх можливостей української літературної мови. Найбільш відомі твори «Сватання на Гончарівці», «Пан Халявський» та інші. Брав участь у заснуванні театру в Харкові (1812), у виданні«Українського вісника».
Максимович Михайло Олександрович (1804–1873) – визначний український вчений-природознавець, історик, фольклорист, етнограф і письменник. Вчений-енциклопедист. Один з основоположників вітчизняної фольклористики та ботаніки. Закінчив Новгород-Сіверську гімназію. Навчався на філологічному та природничому факультетах Московського університету. Деякий час працював викладачем Московського університету та директором ботанічного саду. Перший ректор Київського університету Св. Володимира (1834). Під тиском реакційних сил і зважаючи на стан здоров’я, вийшов у відставку. Не раз робив спроби повернутись до викладацької роботи, однак російське міністерство освіти, побоюючись українофільських поглядів Максимовича, усувало його від науково-академічної діяльності. Максимович підтримував тісні творчі та особисті зв’язки з Т. Шевченком, П. Гулаком-Артемовським, Є. Гребінкою, М. Костомаровим, М. Щепкіним, А. Міцкевичем та іншими. Максимович — член Київського, Московського, Петербурзького, Новоросійського університетів та багатьох наукових товариств; член-кореспондент Петербурзької академії наук. Обстоював державно-правовий зв’язок між княжим і козацько-гетьманським періодом історії України, досліджував історію Київської держави, козаччини, Гетьманщини, гайдамацького руху; йому належить видання та дослідження літературних пам’яток Київської Русі — «Руської Правди», «Повісті минулих літ». Максимович — автор цінних праць з археології. Як мовознавець опублікував низку статей про класифікацію слов’янських мов. Максимович — автор віршованого перекладу «Слова о полку Ігоревім» українською та російською мовами; переклав українською псалми.
Остроградський Михайло Васильович (1801–1861/1862) — видатний український математик і педагог, академік Петербурзької, Паризької, Римської і Туринської академій наук. Походив з козацько-старшинського роду. Навчався в Харківському університеті у відомих математиків Т. Осиповського і А. Павловського. У 1822–1828 роках вдосконалював свої знання у Французькому коледжі у Парижі, де слухав лекції А.-М. Ампера. Професор офіцерських курсів морського кадетського корпусу, Інституту інженерів шляхів сполучення та інших вищих навчальних закладів. Остроградський був у тісній і тривалій дружбі з Т. Шевченком. Автор близько 40 наукових праць. Основні роботи Остроградського присвячені математичному аналізу, аналітичній механіці, математичній фізиці. Остроградському належить відкриття формули перетворення інтеграла, названої його іменем.
Каразин Василь Назарович (1773–1842) – український вчений, винахідник, громадський діяч. Навчався у Харківському приватному пансіоні та Гірничому корпусі (інституті) в Петербурзі. За ініціативи Каразина засновано Харківський університет (1805) та створено Філотехнічне товариство для поширення досягнень науки, техніки та розвитку промисловості й сільського господарства в Україні. Неодноразово активно виступав проти колоніальної експлуатації України Російською імперією. Був прихильником перебудови державного устрою Росії на засадах конституційної монархії. У 1820–1821 роках за критику існуючого суспільного ладу був ув’язнений у Шліссельбурзькій фортеці. Після звільнення жив під наглядом поліції у своєму маєтку. Каразин — автор ряду важливих відкриттів у галузі техніки, хімії, агрономії, селекції тощо. Йому належать близько 60 наукових праць.
1 Продовження. Початок див. у журналі «Шкільний бібліотечно-інформаційний центр» № 4/2011.
2 Тут і далі біля прізвищ гетьманів у дужках указані дати їх гетьманування.
3 Роки життя Пилипа Орлика.