Інформаційне забезпечення навчального процесу
| Вид материала | Документы |
- Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ положення, 1492.96kb.
- Інформаційне забезпечення управлінської діяльності, 628.55kb.
- Інформаційне забезпечення навчального процесу, 397.46kb.
- Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, 286.57kb.
- І. Б. Електронне ресурсне забезпечення навчального процесу технікуму постановка проблеми, 138.64kb.
- Інформаційне забезпечення юрбізнесу: автоматизація юридичної діяльності та її довідково-інформаційне, 110.51kb.
- Методичні рекомендації до планування та здійснення навчального процесу у знз запорізької, 722.14kb.
- Методичні рекомендації щодо ущільнення вивчення навчального матеріалу інваріантної, 289.3kb.
- Наказ, 107.19kb.
- Ти, відповідного рівня кадрового І науково методичного забезпечення, якості навчального, 211.86kb.
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НАПРИКІНЦІ ХVІІІ – У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ
Дати
1798 р. — вихід друком «Енеїди» Івана Котляревського.
грудень 1825 – січень 1826 рр. — повстання Чернігівського полку.
1846–1847 рр. — діяльність Кирило-Мефодіївського братства.
Персоналії
Котляревський Іван Петрович (1769–1838) — український письменник, поет, драматург, зачинатель сучасної української літератури, громадський діяч. Один з найвидатніших ідеологів Просвітництва в Україні. Підтримував зв’язки з декабристами. Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою, разом із п’єсами «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» започаткували новий етап формування літературної мови. Котляревський в ранзі штабс-капітана брав участь у російсько-турецькій війні 1806–1812 рр., був учасником облоги Ізмаїлу. З 1810 р. працював наглядачем «Дому для виховання дітей бідних дворян». У 1812 році під час походу Наполеона I Бонапарта на Росію Котляревський сформував у містечку Горошині на Полтавщині 5-й український козачий полк (за умови збереження полку після закінчення війни як постійного козацького війська), за що отримав чин майора. Працював директором Полтавського вільного театру. Разом з В. Лукашевичем, В. Тарновським та іншими входив до складу полтавської масонської ложі «Любов до істини». Котляревський сприяв викупові М. Щепкіна з кріпацтва. Творчість Котляревського має основоположне значення в історії становлення нової української літературної мови.
Костомаров Микола Іванович (псевдонім Ієремія Гапка; 1817–1885) — видатний український історик, поет, мислитель, громадський діяч; член-кореспондент Російської Академії наук. У 1832 р. позбувся кріпосної залежності. Закінчив Харківський університет. Викладав російську історію у Київському університеті. Брав активну участь у створенні та діяльності слов’янофільсько-українського Кирило-Мефодіївського братства (1846–1847), автор його програмних документів. Після розгрому братства у 1847 р. Костомарова ув’язнено; відбував десятирічну висилку в Саратові. Після звільнення йому дозволено жити в Петербурзі, де Костомаров став професором університету. Побував у Швеції, Німеччині, Швейцарії, Франції й Італії. Залишив після себе багатогранну спадщину: понад 300 історичних досліджень, критичних і полемічних статей. Серед них — фундаментальна праця «Російська історія в життєписах її найважливіших діячів», «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа» і «Мазепинці», «Північноруське народоправство», «Непевний час Московської держави» тощо; «Українські балади», п’єси та повісті «Сава Чалий» та інші.
Куліш Пантелеймон Олександрович (1819–1897) — український письменник, поет, драматург, фольклорист, етнограф, перекладач, критик, редактор, видавець. Автор першого україномовного історичного роману «Чорна рада». За рекомендацією Петербурзької Академії наук був направлений у відрядження в Західну Європу для вивчення слов’янських мов, історії, культури та мистецтва. Учасник Кирило-Мефодіївського братства (1846–1847). Після ув’язнення жив у Санкт-Петербурзі. Друкувався в «Основі». Працював у Варшаві та Відні. Писав українською та російською. Написав тритомну працю про національно-визвольну війну під керівництвом Б. Хмельницького — «История отпадения Малороссии от Польши», збірки поезій «Хуторна поезія», «Дзвін», «Позичена Кобза». Перекладав твори Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне та Шиллера. І. Франко назвав П. Куліша «перворядною звіздою» в українському письменстві «одним із корифеїв нашої літератури».
Гулак Микола Іванович (1822–1899) — громадсько-політичний діяч, педагог, учений. Народився в небагатій дворянській сім’ї. Закінчив юридичний факультет Дерптського університету, через рік здобув учений ступінь кандидата права. Служив у канцеляріях київського, подільського і волинського генерал-губернаторів. Був одним із засновників Кирило-Мефодіївського братства (1846–1847). Разом з М. Костомаровим став ініціатором введення особливої символіки — перснів із написами «Св. Кирило і Мефодій», а також печатки з девізом «І зрозумієте істину, і істина визволить вас». Гулак належав до радикального крила організації, відстоював національно-демократичні ідеї. У 1847 p. був заарештований у Петербурзі. Під час слідства тримався особливо твердо, відмовився давати свідчення проти інших, узявши відповідальність на себе, заявив, що саме він є автором програмних документів братства. Після трирічного ув’язнення у Шліссельбурзькій фортеці був висланий під нагляд поліції в Перм із забороною займатися літературною працею. Пізніше написав кілька наукових праць з математики, історії, філософії, філології, викладав ці науки у навчальних закладах Одеси, Керчі, Тбілісі. Автор низки розвідок і перекладів із грузинської (Шота Руставелі «Витязь у барсовій шкурі») та азербайджанської літератур. Помер у м. Єлизаветполь (нині Гянджа), Азербайджан.
Шевченко Тарас Григорович (1814–1861) — видатний український поет, прозаїк, художник. Народився у багатодітній кріпацькій сім’ї. У 1828 р. Шевченка взяли служити «козачком» до двору поміщика Енгельгардта, разом з яким переїхав до Вільно (тепер Вільнюс, Литва), де став свідком Польського повстання 1830–1831 рр. Навчався у Санкт-Петербурзі. Клопотаннями К. Брюллова, В. Жуковського, Є. Гребінки та І. Сошенка Шевченка викуплено з кріпацтва. Навчався у Санкт-Петербурзький Академії мистецтв. У 1840 році у Петербурзі вийшла збірка його поезій «Кобзар», у 1841 році — поема «Гайдамаки». Погляди Шевченка на проблеми національного життя України спричинили його зближення з членами Кирило-Мефодіївського братства (1846–1847). У зв’язку з розгромом братства у 1847 р. Шевченко був заарештований і відправлений до Петербурга. Шевченко трактувався слідчими як найнебезпечніший політичний злочинець, і з усіх членів організації був покараний найсуворіше. Поета засуджено до заслання рядовим солдатом в Окремий Оренбурзький корпус. Був учасником Аральської та Каратауської експедицій. У 1858 році Шевченко прибув до Петербурга, добився дозволу на зняття офіційної заборони щодо друку своїх творів. Шевченку належить виняткова роль у формуванні української національної ідеології. Надавши українській мові статусу літературної, Шевченко тим самим заклав міцну основу модерної української літератури, а в ширшому значенні — і під українську національну ідентичність.
Поняття та терміни
Промисловий переворот — перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного до великого машинного фабрично-заводського виробництва. Важливою складовою промислового перевороту було впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів, які замінили ручну працю людей, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі. У Наддніпрянській Україні промисловий переворот почався у 30–40-х рр. ХІХ ст., у Західній Україні — у 40–50-х рр., однак відбувався повільніше, ніж у Наддніпрянській і затягнувся на багато років.
Ринкові відносини — 1) відносини, характерні для економіки, за якої продукт, що виробляється, стає товаром, тобто створюється з метою продажу на ринку. 2) Ринкові відносини — це відносини і зв’язки, які складаються між виробниками і споживачами в процесі купівлі-продажу товарів.
Нація — історична спільнота людей, створена в процесі формування єдиної території, економічних зв’язків, літературної мови, культури етнічних особливостей і характеру.
Національне відродження — процес пробудження і формування самостійності народу, який проявляється у прагненні створити власну державу, у розвитку духовної культури, захисті національної мови, намаганні відтворити власне історичне минуле. У сучасній політології в історії кожного національного відродження виділяються три основні етапи розвитку. Перший — академічний, який відображає пробудження інтересу до національної культури. Другий — культурний: активне творення літературних творів рідною мовою. Третій — політичний: висування політичних вимог, організаційне оформлення політичних партій і рухів, які очолюють національно-визвольні змагання народів.
Національна ідея — ідея збереження й розвитку національної культури, мови, традицій, необхідності розбудови національної держави й утвердження її як рівноправного та повноправного члена світового співтовариства. Усвідомлення себе як окремого народу з власною історією, політичними, економічними і культурними традиціями, власним поглядом на майбутнє.
Декабристи (від рос. «декабрь») — представники російських таємних дворянських організацій, здебільше кадрові офіцери. Організації декабристів: Південне товариство (П. Пестель, С. Муравйов-Апостол, С. Волконський та інші; програмний документ «Руська правда»), Північне товариство (М. Муравйов, К. Рилєєв та інші; програмний документ «Конституція»), Товариство об’єднаних слов’ян (А. і П. Борисови та інші; програмний документ «Правила»; об’єдналося з Південним товариством). 14 грудня 1825 р. декабристи здійснили невдалу спробу підняти повстання у Петербурзі з метою встановлення в Росії конституційного ладу. В Україні відбулось повстання Чернігівського полку (грудень 1825 – січень 1826 рр.), яке також зазнало поразки. Декабристи боролися за повалення самодержавства та скасування кріпацтва. Основною причиною декабристського руху стала криза феодально-кріпосницької системи, Вітчизняна війна 1812 року, яка призвела до активного поширення західноєвропейських ідей, глибшого ознайомленим з соціальним та політичним життям Європи. Російський імператор Микола І жорстоко розправився з декабристами.
Масонство (з фр. maсon — каменяр, франкмасонство — вільне мулярство) — релігійно-етичний рух, що поширився в Україні у XVIII ст. Проповідував ідеї удосконалення суспільства через удосконалення людини. Представники масонства намагалися створити всесвітню організацію з метою об’єднання людства у релігійному братньому союзі. Таємні організації масонів — ложі. Ні соціальне, ні національне походження формально не перешкоджали вступу до масонських лож. В Україні утворилися ложі «Понт Євксинський» (Одеса), «Любов до істини» (Полтава, серед діячів: І. Котляревський), «Малоросійське товариство» (Полтава, В. Лукашевич) та інші.