Інформаційне забезпечення навчального процесу
| Вид материала | Документы |
- Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ положення, 1492.96kb.
- Інформаційне забезпечення управлінської діяльності, 628.55kb.
- Інформаційне забезпечення навчального процесу, 397.46kb.
- Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, 286.57kb.
- І. Б. Електронне ресурсне забезпечення навчального процесу технікуму постановка проблеми, 138.64kb.
- Інформаційне забезпечення юрбізнесу: автоматизація юридичної діяльності та її довідково-інформаційне, 110.51kb.
- Методичні рекомендації до планування та здійснення навчального процесу у знз запорізької, 722.14kb.
- Методичні рекомендації щодо ущільнення вивчення навчального матеріалу інваріантної, 289.3kb.
- Наказ, 107.19kb.
- Ти, відповідного рівня кадрового І науково методичного забезпечення, якості навчального, 211.86kb.
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII СТОЛІТТЯ
Дати:
1764 р. — остаточна ліквідація гетьманства.
1768 р. — Коліївщина.
1775 р. — остаточна ліквідація царським урядом Запорозької Січі.
1783 р. — царський указ про закріпачення селян Лівобережної та Слобідської України.
Персоналії
Розумовський Кирило Григорович (1750–1764) — останній гетьман України, генерал-фельдмаршал. З козаків. Отримав домашню початкову освіту, слухав лекції математика Ейлера у Берліні, вчився в університетах Геттінгена, Кенігсберга, Страсбурга. У 18-річному віці призначений президентом Імператорської Академії Наук, перебував на цій посаді майже 20 років. Підтримував наукові дослідження М. Ломоносова. Після відновлення гетьманства (1747 ) у 1750 році на козацькій раді у Глухові 22-річного Розумовського обрано гетьманом України. Столиця Гетьманщини — Батурин, резиденція гетьмана — Глухів. За Розумовського Гетьманщина була виведена з відомства Сенату і передана до Колегії закордонних справ. Влада гетьмана поширювалась на Запорозьку Січ та Київ. З 1760 р. Розумовський знаходився переважно в Україні та серйозно займався державними справами. Розумовський провів судову реформу, внаслідок якої було створено станові шляхетські суди. Поділив Гетьманщину на 20 судових повітів, у кожному з яких засновувався суд. За Розумовського було обмежено право переходу селян. Провів реформу козацького війська. Реформував систему освіти, запровадив обов’язкове навчання козацьких дітей, намагався відкрити у Батурині університет. Державницька позиція Розумовського та заходи гетьмана, спрямовані на зміцнення автономії України, повністю суперечили централістській політиці російського уряду. Скориставшись проханням про запровадження спадкового гетьманства в Україні та збереження автономного устрою, Катерина II примусила Розумовського подати рапорт про відставку. У 1764 вийшов царський указ про скасування гетьманства. Після ліквідації гетьманства Розумовський деякий час був членом Державної Ради. Останні роки життя провів у Батурині, де і помер у 1803 році.
Калнишевський Петро Іванович (1690/1691–1803) — останній кошовий отаман Запорозької Січі у 1762 та 1765–1775 рр. Полководець, дипломат. За доблесть у російсько-турецькій війні 1768–1774 рр.. Калнишевський нагороджений золотою медаллю на Андріївській стрічці. Відстоював права Запорозької Січі, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга. Намагався посилити свою владу і обмежував права старшин та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства та торгівлі у запорозьких степах, тим самим перешкоджаючи планам Росії щодо колонізації причорноморських степів та посилення російської присутності в Україні. У 1775 російські війська під командуванням генерала П. Текелія, повертаючись із турецької війни, раптово обступили Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще було на турецькому фронті. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою. Після зруйнування Запорозької Січі Калнишевського було заслано до Соловецького монастиря. Понад 25 років провів в одиночній камері.
Сковорода Григорій Савич (1722–1794) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог, композитор. З козаків. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Відвідав Австрію, Угорщину, Словаччину та інші європейські країни. Викладав у Переяславському та Харківському колегіумах. Переслідуваний світськими та духовними властями з 1770-х рр., близько 25 років, вів життя мандрівного філософа. Склав список своїх праць: 18 оригінальних, 7 — переклади. За життя Сковороди його твори не видавалися. За Сковородою, зміст людського існування — подвиг самопізнання. Основні твори «Сад божественних пісень», «Байки Харківські» та інші. Перед смертю заповів зробити на надгробку надпис «Світ ловив мене, але не впіймав».
Березовський Максим Созонтович (1745–1777) — український композитор, диригент, співак, академік Болонської філармонічної академії. Класик європейської та української музики. Народився у козацькій родині. Вищу освіту здобув у Києво-Могилянській академії, де почав писати власні твори. Був солістом у Придворній співацькій капелі Петербурга. Навчався в Італії у Болонській філармонічній академії, його ім’я занесене на почесну «золоту дошку». Єдина закінчена опера М. Березовського «Демофонт» була з успіхом поставлена у Ліворно 1773 р. в карнавальні свята. Березовський відомий як автор духовних концертів (найбільш популярний концерт «Не отвержи мене во время старости…»). Композитор поєднав у своїй творчості тогочасний досвід західноєвропейської музичної культури з національними традиціями хорового мистецтва. Разом із Д. Бортнянським створив новий класичний тип хорового концерту.
Григорович-Барський Іван Григорович (1713–1785) — видатний архітектор, представник українського бароко. З сім’ї міщан, брат відомого мандрівника В. Григоровича-Барського. Навчався у Києво-Могилянській академії. Служив депутатом Київського магістрату, пізніше лавником, райцею, відповідав за садибні межі, запобігаючи пожежам, що входило до обов’язків міського архітектора. Відомий і як промисловець. Григорович-Барський — творець оригінальних типів культових та світських споруд у Києві та інших містах України. Серед них — міський водогін на Подолі у Києві з павільйоном-фонтаном «Самсон». Григорович-Барський збудував надбрамну церкву з дзвіницею та інші споруди Київського Кирилівського монастиря, Київську Покровську церкву, Гостинний двір у Києві тощо. Будучи послідовним представником українського бароко, перейшов до зведення церковних споруд з рисами, властивими класицизмові (церква Миколи Набережного у Києві на Подолі). Григорович-Барський увійшов в історію України як архітектор-новатор.
Ведель Артемій Лук`янович (1767–1808) — композитор, диригент, співак, скрипаль. Народився в сім’ї київського міщанина. Навчався в Києво-Могилянській академії, де здобув ґрунтовну гуманітарну й музичну освіту. У Києво-Могилянській академії Ведель почав писати свої перші музичні твори, диригував студентським хором та оркестром, виступав як соліст і скрипаль. 1788 р. відряджений до Москви, де керував капелою генерал-губернатора, мав можливість познайомитися з музичною культурою Росії й Західної Європи. Згодом керував хором Києво-Могилянської академії, військовою капелою, хором солдатських дітей. Через конфлікт з київським митрополитом був насильно зачинений у божевільні, з якої вийшов лише незадовго до смерті. Попри те, що твори Веделя були заборонені, вони поширювалися в рукописах, їх знали й виконували. На сьогодні відомо близько 80 музичних творів Веделя. Серед них 31 хоровий концерт, «Покаянія отверзи ми двери», Літургії Іоанна Златоуста, Всеношна та інші.
Бортнянський Дмитро Степанович (1751–1825) — видатний український композитор і диригент. Навчався у Глухівській співочій школі, за гарний голос у 1758 р. його було прийнято до Петербурзької придворної капели. У 70-х рр. ХVІІІ ст. навчався в Італії, де були поставлені його перші опери «Креонт», «Алкід». Після повернення — керівник придворної хорової капели. У 80-х рр. ХVІІІ ст. написав опери «Сокіл», «Сон-суперник» та низку камерно-інструментальних творів; залишив понад 100 творів хорової церковної музики; хоровий стиль Бортнянського відзначався традиційною урочистою пісенністю й українською народною ліричністю.
Поняття та терміни
Автономія — самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом (Конституцією).
Нова (Підпільненська) Січ — остання із Запорозьких Січей, що існувала на землях України у 1737–1775 рр. Зруйнована Катериною ІІ у 1775 р. Останній кошовий отаман П. Калнишевський.
Задунайська Січ (1775–1828) — організація колишніх запорозьких козаків, що існувала на території Османської імперії в гирлі Дунаю. Утворена після зруйнування російським урядом Запорозької Січі. Внутрішній устрій Задунайської Січі був такий же, як і на Запорозькій Січі. Задунайські козаки повинні були брати участь у воєнних операціях турецької армії. Під час російсько-турецької війни (1828–1829), у 1828 р. кошовий отаман Задунайської Січі Й. Гладкий перейшов на бік російських військ.
Коліївщина — національно-визвольне, селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні у 1768 р. проти кріпосницького, релігійного та національного гніту Польщі. Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху. Керівництво повстання: запорозький козак М. Залізняк, на бік якого перейшов уманський сотник І. Гонта. Коліївщина охопила значну частину Правобережної України, повстанці здобули Смілу, Черкаси, Канів, Умань тощо. Об’єднані польсько-російські війська придушили повстання.
Паланка — адміністративно-територіальна одиниця (округ) у Запорозькій Січі. Остаточно система паланок сформувалася у період існування Нової Січі.
Зимівник — запорозький хутір, система ведення господарства на Запорожжі; у зимівниках жили одружені козаки.