Древня та докиївська Україна

Вид материала

Документы

Содержание Доповнення І. Убивство Л. П. Берії

Подобный материал:

• Ministry of Education and Science, Youth and Sport of Ukraine, 382.75kb.
• Cлово до читача Вступ Розділ І. Історико-теоретичні, методологічні основи українознавства, 8835.25kb.
• Сфери діалогу з єс, 69.82kb.
• План дій «україна-нато», 181.04kb.
• План дій Україна-нато вступ, 156.17kb.
• “Древня Греція І риторика”, 128.52kb.
• Цільовий план україна нато на 2008 рік у рамках Плану дій Україна нато, 2146.18kb.
• Бібліотека древня І вічно юна оселя людського розуму, 74.93kb.
• „Україна моя, Україна, я для тебе на світі живу, 42.77kb.
• Электронное издание, 750.03kb.

Доповнення І. Убивство Л. П. Берії

Убивство Берії було останнім у низці міжпартійних порахунків високого рангу в Третій імперії, найбільш злочинній з усіх трьох. Воно завершувало цю низку та не було скритовбивством, як Кірова, але не було й убивством внаслідок зфальшованого політичного процесу, як убивство групи Зінов’єва-Камєнєва або Бухаріна-Рикова.

Це вже по ньому відбудеться оперетка ХХ партз’їзду з «разоблачєнієм культа лічності» де буде прийнятий «пакт Хрущєва»: не доводити більше гризні за владу до взаємних убивств.

По передчасній смерті (а, чи так вже природній?) «вєлікого вождя і учітєля», зримим для інших втіленням його епохи та традицій полишився його давній соратник Лаврентій Берія, який тоді першим проголсив: «Тіран мєртв!» Однак, це йому не допомогло, та він недовго пережив свого «вождя і учітєля».

Він вийшов на московську арену 1938, змінивши Н.Єжова, маріонетку Сталіна, на яку, спеціально для дурників, було звалено відповідальність за «нєобоснованниє рєпрєсіі»: «єжовщіна». За нього скоротилися масові арешти, а декого навіть повипускали. На початку п’ятидесятих він, під тиском шефа, розпочав був справу жидівських лікарів, але незабаром по смерті Сталіна все припинив, а арештованих звільнив. Затримавши тим «окончатєльноє рєшєніє єврєйского вопроса в Росіі»; в совєцькому варіанті, зрозуміло (бо в інших країнах - нема «вопроса»): з депортаціями та Сибіром.

У справі лікарів цього разу обвинуваченими були переважно жиди: М.С.Вовсі (голова «змови»), В.И.Виноградов, А.М.Гринштейн, П.І.Єгоров, А.І.Фельдман та інші. Коли їх нарешті випустили, про що потурбувався саме Л.П.Берія, - в народі склали з цього приводу ентузіастичний вірш:

Дорогой товарищ Вовси, за тебя я рад. Оказалось, что ты вовсе и не виноват.

Слух давно ходил в народе: все это мура. Так гуляйте на свободе, наши доктора!

Що ж, вірші - як вірші, бувають і гірші. «Змову лікарів» (космополітів) «разоблачіла» така собі Лідія Тімощук, отримавши за це, здається, «Гєроя Совєтского Союза», але невдовзі загинула за нез’ясованих обставин; подейкували про якусь «автокатастрофу».

Цього разу, можливо, восторжествувала й справедливість, але - хто ж наважиться твердити, що система не використовувала у своїх цілях (як завжди брудних) - і лікарів? Адже, перед тим вони звинувачували інших лікарів у передчасній смерті М.Горького (1936) та його сина. А от випадки М.Фрунзе та М.Грушевського, - то майже доведені злочини.

Але, для своїх соратників за Політбюро він був постійним джерелом жаху та ксенофобії. Грузинське правління - бодай найбільш російське у російській історії, - мало покінчитися назавжди, разом зі Сталіним. А він - тинявся на верхах (а чому ні, не гірший за інших) та вимагав своєї долі влади. Ну, а якби й не вимагав? - хіба виники не були би такі самі?

Відкритого суду над ним не було, а це підкріплює чутки, що жодного суду не було взагалі, був самосуд; що він тоді був просто застрелений від страху перед ним, - без жодного суду та слідства. Після смерті він «оказался заговорщіком, агєнтом іностранних развєдок» та ще один Бог відає, ким іще. Яких саме «развєдок» - не уточнювалося: стандартні обвинувачення 1937. «Заговорщікамі» та «агєнтамі» були так само - Зінов’єв, Камєнєв, Бухарін... Ні на що більш-менш правдоподібне у совєцької влади не стачило розуму й тут. Віддзеркалена сталінщина убила тепер і сталінського помічника. Першого? - далебі, всі знали, що першим був Молотов. Але, цей і у воді не тонув, і в огнє не горів, доживши в спокої та пошані ста років. З його відновлення у партії, не забудемо, розпочалася горбачовська «пєрєстройка».

Отже, як бачимо, першим «вишєл із довєрія» саме товаріщ Берія, бо... був грузином; іншої причини важко дошукатися. Чи був він злочинцем? - не відомо. Насамперед тому, що подібне ніколи та в жодний спосіб не було доведене.

«Епоха гласності» вирішила була колись підняти завісу секретності й над цією тайною московського двору. У передачі «Взгляд» із «Останкіна» 29.04.1988 - було інтерв’ю з таким собі «заслужєнним юрістом СССР» Г.Тєрєховим, який, ніби, проводив слідство у справі Л.Берії. Із того, що він тоді наплів, вимальовуються такі три пункти звинувачення.

1. Із особистого архіву Берії було вилучено його досьє з мусаватистської розвідки в Баку 1918-1919. А оскільки мусаватистська - то все одно, що англійська (не смійтеся, бо таким воно є, російське дологічне мислення) - то, самі бачите... Куди «докатілся»...

Зауважимо, що він передавав звідти інформацію совєцькій розвідці через Багірова та Мікояна, - був звичайним подвійним аґентом. От, якби він там десь нашкодив більшовикам, але... Подібних претензій або конкретних звинувачень - не було.

До речі, а навіщо йому було тримати це у своєму особистому архіві, як там було щось компрометуюче? - чому таким ніхто не зацікавився раніше?

2. Під час війни Берія підтримував «связь с нємцамі». Бо були арештовані (та правдоподібно, як завжди у них - «во всєм созналісь») люди, які утримували цей канал. А підтримувати під час війни «связь с врагом» - це ж типова «ізмєна Родінє!». Втім, про військові таємниці, передані ворогові цим каналом, - мови знову чомусь не було.

Зауважимо, що це знову версія, розрахована на типового совєцького дурника. Бо, такі зв’язки - то є норма; підтримували канал зв’язку з Німеччиною, зрозуміло, і союзники. Є цілком логічним, що з боку СССР таку відповідальну справу Сталін доручив саме Лаврентію Берії, своєму довіреному помічникові.

3. У когось із помічників Берії вилучили «клочок бумагі»(так і було сказано) із чотирма жіночими іменами. Одна з них, 16 років, була ніби, «затащєна в свой особняк і ізнасілована».

Це вже міг би бути якийсь кримінал, якби не було упевненості в тому, що мало відшукалося би москвичок, які би, скажімо так, не згодилися би на таке щось добровільно, слушно розраховуючи на майбутні вигоди від цього.

Оце було й усе звинувачення, дослівно. Як бачимо, йому можна було би пришити - в найгіршому разі, зґвалтування неповнолітньої, але - якби це було доведено у судовому порядку.

Сам «заслужєнний юріст» - не викликав жодної довіри. Плутаний, глухий і недорікуватий, він вбачався типовою підставною фігурою. Радше шереговим знаряддям московської пропаганди, де звикли (так, на всякий випадок), - фальшувати навіть фальшивки. І, таке щось могло вести справу Берії? - не до віри!

Вся ця повчальна історія вчить нас єдино тому, що комунізм і після Сталіна полишився тим, чим був. Системою, за якої «судоправіє« повноправно існує, але «правосудіє« - не мислиме. А безвинною жертвою системи може стати кожний, будь-хто; що ж, в тому числі - й співавтор цієї системи.

Але, був іще один бік діяльності цієї людини, про якого пригадувано все рідше. Бо, саме він - Лаврентій Берія, був тим, хто втілив у життя совєцький атомовий проект, дав до рук Сталіна атомову зброю. Став нашим совєцьким ґенералом Гровсом. Зробив вирішальний крок до здійснення мрії Москви про панування над світом: «Пусть останутся хоть дєсять чєловєк, но чтоб ето билі совєтскіє!»

Пригадується статейка з тих же років «пєрєстройкі«, якогось В.Черткова («Правда» № 63 від 4.03.1989) про такий собі «закритий город», де творилася атомова зброя, що мала поставити світ на коліна перед Москвою. Мета статті, насамперед, похизуватися - он, які ми! Додати отухи та куражу згнилій двічі імперії, яка має розпастися через два роки третім разом. Мовляв, не вішайте носа, атомова зброя все одно у нас, а там... Було в ній і таке, досить цікаве:

Саме тут, це ж треба було так розпорядитись історії, стали виконавцями термінового замовлення по створенню першого промислового реактора Ігорь Васильєвіч Курчатов і Бєрія. Але, кому трава забуття, а кому одвічна любов та пам’ять.

Дивне твердження. Бо, по-перше, не історія розпорядилася, а розпорядився так сам тов. Сталін І.В., а тут одному «одвічна любов та пам’ять», а другому - на тобі - «трава забуття»?

Очевидно, ми маємо тут типовий зразок того ж самого російського дологічного мислення, винесеного недоторканим мало не з кам’яної доби. Свавільне об’єднання того, що не об’єднується, та розділення (як тут) того, що було, є та буде нероздільним: «послє смєрті ім стоять почті что рядом...» Отже, розберемося з цим із самого початку.

Справа в тому, що описуючи свою блакитну ідилію - Атомград зі «свєтлого» атомового майбутнього («Ладно скроєне місто, вєликі з добрим вибором продуктів (власні сильні підсобні господарства), магазини, доброзичливі обличчя, що посміхаються») автор дещо й пробовкується: «Для багатьох то була дорога в один кінець. Сатана тут правив бал - Берія».

«Правіл бал» він у такий спосіб, що постачав зеків для праці над атомовим проектом. Як тих, що могли придатися на кваліфіковану працю, так і звичайних, що поралися голими руками з радіоактивними матеріалами та вимирали від променевої хвороби. Хто за тиждень, хто за місяць, а хто й за рік... Хоча, підкреслимо це, не на подібне вони були засуджені, хіба не так?

Отже, й тут - нічим не обмежене кримінальне злочинство.

Але, кого ж із них за це злочинство винуватити? Берію? - який доставляв для робіт Курчатову стільки людей, скільки було потрібно? Та міг, до речі, й не знати, де та як їх використовують. Мав право й не знати, на що їх при цьому наражають, бо він же не був фізиком. Зате Курчатов та його попихачі - інші «видающієся совєтскіє учєниє», - не знати цього - просто не могли.

Совєти, прагнучи залякати та підбити під себе вільний світ, як навіжені рвали свої атомові пристрої у відкритій атмосфері. У них це називалося «іспитаніє« та таких були сотні. Кожен вибух в одну мегатонну, розсіюючи землею смертоносні радіо-нукліди, рано чи пізно уносив життя більше 50000 людей. Невидимо та так, що вбивців і за руку не спіймати. Чи вони про це не знали? Вчені - добре знали, а от Берія - не фізик, - мав право й не знати.

Бувало й ще ліпше, це вже по Берії, пам’ятаєте? - І.В.Курчатов разом із мавпою Г.К.Жуковим 1954 в Тоцку під Оренбургом: проганяли через центр іще не остиглого атомового вибуху, невідомо навіщо, десятки тисяч совєцьких солдат, нічим їх не забезпечивши та ні про що не попередивши (див. спогади полковника запасу Ю.Лисенка). Невідомо навіщо - тому, що їх після цього ніхто не оглядав і не обстежував. Отже - навіщо? Чи аби потішити оту військову мавпу, що накрала для себе в окупованій Німеччині кілька ешелонів чужого добра, - переможця? Знову - злочин? - так, злочин, злочин, а як же їм - злочинцям, - без злочинів? А, чому таке було можливе? - та, звичайно, тому що:

...західні фізики болісно усвідомлювали свою соціальну відповідальність за виники ядерних досліджень. Не почуття провини, як це було у західних діячів науки, а, навпаки, як ми знаємо з численних свідоцтв совєтських учених, глибоке моральне задоволення відчували вони, оскільки в наслідок їх праці укріплювалася обороноздатність нашої країни...

(И.Т.Фролов, В.Г.Юдин, Этика науки, Москва, 1986, с. 196).

До цього вислухаємо ще одну людину, вже добре обізнану зі справою на місці, та - на власному досвіді:

Десятиліттями творці всі цих страшних зброй були у нас безмовно покірні, не те що Сталіну або Берія, але будь-якому полковникові на чолі НІІ або «шарашкі» - дивлячись куди благоволіли помістити винахідника, були нескінченно вдячні за золоту зірочку, за підмосковну дачку або за шклянку сметани до сніданку, і як коли заперечували, то тільки у сенсі найкращого технічного виконання бажання самого ж начальства.

(А.И.Солженицин, Новый мир, № 8, 1991, с. 50).

В іншому місці цитований автор називає тих, що за «шклянку сметани», позбавлені від народження честі та сумління», переживали глибоке задоволення, - «подкупной, продажной, беспрінціпной технічєской інтєллігєнцієй». Що ж, називає - погодимося з ним, - абсолютно слушно, бо таке щось - не люди, - типова наволоч.

Тобто, на відміну від західних фізиків, людей більш порядних та совісних, - чи не були оті всі просто зграєю дрібних кримінальників, яким надані історією необмежені ресурси - давали змогу творити велетенські злочини проти людства? Одне слово - «совєтская інтєллігєнція», яка слухняно виконувала будь-які, навіть - безумовно злочинні «заданія партіі і правітєльства». Та сама, котра в Україні після 1991 невпинно правила теревені про «союз з Россієй» та «прозрачниє граніци»; або нахабно домагається «второго государствєнного язика», погрожуючи «гражданской войной». Інтеліґенція, якій природно місце де завгодно, та тільки не в цивілізованій європейській державі. Бо це не люди, це людське сміття та покидьки.

Контраст, та при тому - доволі гострий, до совєцької наукової братії, яка плазувала на брюсі перед своїми Сталіним та Берія, - становить не лише американська інтеліґенція, люди вільного світу. Бо праці над створенням атомової зброї велися й у гітлерівській Німеччині. Там теж, для цього робилося все можливе, хоч і не чути про використання зеків, яких у цій країні було чимало. Про цікаві речі можна довідатись, зокрема, зі спогадів видатного фізика Вернера Гайзенберга (1901-1976). Німецькі учені організовано саботували проект та навмисно уводили дослідження вбік. До вирішальних подій війни залишалося кілька років, впродовж яких треба було протриматись; і вони це зробили: гітлерівська атомова бомба так і не побачила світу! - таких медалькою або дачею - не купити...

Отже, два несумісних світи, одвічне чорне та біле, - старий світ людства і новітній світ антилюдства.

А на тлі подібного людського мотлоху і професійний енкаведист Лаврентій Берія, убитий 1954 без слідства та суду, погодимося, виглядає зовсім не таким уже «сатаной».

Слід гадати, що історія в усьому розбереться, рано чи пізно, бо коли не розбереться - то це буде одночасно кінець усьому людству. Для цього дуже в нагоді став би всесвітній трибунал над минулим, над усім ХХ сторіччям; як і над усією багатогранною діяльністю першого ворога людства, «Імперії Зла» - СССР. Бо, це тільки в наших інтересах, - щоб ніколи не повернутися у минуле, в яке нас щосили тягнуть.

Втім, не оминемо й нового цікавого вибрику «славной історіі російской». Такий собі Алєксандр Бушков (як він себе рекомендує - автор бестселлерів) у книзі «Россия, которой не было» (Красноярск, 1988) - розглядає низку втрачених можливостей російської історії, за яких Москва була би в стані перебити й порабити іще більше людей, іще більшу кількість переробити на безнаціональне сміття, невиліковно інфековане СНІД’ом імперського шовінізму.

Є там і цікава глава, присвячена Л.Берії. В ній автор відмічає, що Л.Берія був проти поділу Німеччини, та з цього, як із іншого, виводить, що той був мало не попередником Олександра Дубчека, збирався побудувати «коммунізм с чєловєческім ліцом».

Відкидаючи в принципі можливість чогось подібного - «коммунізма с чєловєческім ліцом», зауважимо, що Берія був розумніший від Сталіна, заперечуючи увічнення поділу Німеччини. Бо, цей останній, після фінської війни, був другою істотною стратеґічною помилкою Сталіна. А Берія, схоже, мав досить розуму на те, щоб утямити просту істину, що комунізмові ніколи не зрівнятись із вільним суспільством у головному, - правах, можливостях та добробуті людей.

Але, його голос так і не був почутий. А тому й почне 13.08.1961 недоумок Н.С.Хрущев будувати отой зловісний мур у Берліні, який остаточно прирече усі совєцькі зусилля. Бо, коли один і той самий нарід опливає в добробуті під демократією, а під совєтами не вилазить зі злиднів, - тут і найтупіший з пролетарів починає щось розуміти. Недарма ж фірма «Фіат» - безкоштовно возила свох робітників до хрущовського муру, - він став символом.

Не випадково ж, нова ера в Європі, - падіння рабських Ялти та Потсдаму, - почалося саме ізі знесення Стіни.

Однак, одна справа - зрозуміти та виправити помилку (це вже - не вдалося), а зовсім інша - то комуністичне реформаторство. Чи стало би на це Лаврентія Берії? - здається, навряд.

Але, як і в інших випадках, крім посмертного суду злочинців над злочинцем, у якому Берія може бути цілком виправданий, є ще невблаганий суд історії. Не забудемо, що це він, підручний Сталіна Лаврентій Берія, був шефом відомства, яке офіційно взяло на себе відповідальність за придушення наших Третіх Визвольних Змагань, за передчасну смерть ґенерал-хорунжого Романа Шухевича та тисяч інших відданих борців за українську свободу. А значить - несе пряму відповідальність за суму всіх енкаведистських злочинів в Україні.

Та, якщо Сталін був тут злочинцем № 1, то Берія - що ж, може претендувати й на № 2.

Їм обом судилося бути відправленими на той світ своїми - іншими злодіями. Як вони перед тим відправили туди ж зграю отих: бухаріних, зінов’євих, камєнєвих, косіорів, постишевих, рикових та як там їх іще...

Бо, коли злочинство перекрочує свою вищу можливу межу - воно починає з’їдати саме себе.