Geum.ru

Древня та докиївська Україна

Вид материалаДокументы

Содержание


Коротка передмова
Подобный материал:
1   ...   66   67   68   69   70   71   72   73   ...   76

Коротка передмова


Збереження владної номенклатури протягом років по проголошенні незалежності, совєцької системи, доповненої лише правом на приватну власність, уперті намагання створити ринкову економіку без головного на чому вона тримається – споживача, а як результат – стагнація та довголітня економічна криза, - призвели до загальної недовіри народу до влади. Бо збереглася не лише совєцька влада з її вирішальними й характерними рисами: надексплуататорським підходом до трудящіх із отими декоративними угодовськими профспілками, символічним соціальним захистом тощо. Але ретельно зберігли й такі дрібноти, як оті «герої», «пісьма трудящіхся», всім насточортіли «субботнікі» та навіть «ученія по ГО» (гражданская оборона, в народі скорочено «гроб»). Включно (це ж тільки подумати!)- з тими ж самими пам’ятними датами. Не кажучи вже про свободу слова, права людини, або навіть звичайне культурне відродження. Не заробила влада популярності й за кордоном.

В Україні незабаром після 1991 був скликаний І Світовий конгрес українців, який постановив про необхідність надання всіх ветеранських прав колишнім воїнам ОУН- УПА, які мужньо відстоювали свободу України; тоді це було проіґноровано. Потім наступний, ІІ Світовий конгрес українців, теж у Києві, не лише підтвердив вимогу Першого конгресу, але й приняв про це окрему та досить категоричну резолюцію.

За роки незалежності з цим так нічого й не було зроблено, справедливість не була відновлена, та цим влада відверто показала з ким вона.

Чи відбудеться ще колись в Україні Третій світовий конгрес українців? – це питання… Справа зайшла настільки далеко, що виступили самі різні прошарки суспільства (однаково пожебрачені), до опозиції зібралися самі різні політичні сили – аби здорові. Ми не будемо тут займатися тонкощами політики, а радше спробуємо оглянути оте “маємо те, що маємо”; що саме не робилося всі роки незалежності, та що саме потрібно було за цей час зробити.

Загальний огляд

Після “распада СССР” хоч і заініційованого представниками всього 3-х із колишніх 15-ти “рєспублік СССР” (не завадило би, певно, попитатися й інших)- силою речей опинилася в незалежних і Україна. Бо, хоч ота Декларація про незалежність і була прийнята ще 24.08.1991, але жодних висновків з неї поки не робилося. Тепер же вона, незалежність, з’явилася де факто, так би мовити. Але вже в грудні була вагомо підтверджена на всенародному референдумі. Та Україна благополучно продовжувала існувати надалі, з тією ж ВР (Верховна Рада), з тією ж владою. От тільки обравши собі президента на російський зразок, яким став колишній голова ВР Леонід Кравчук, один із трьох учасників Беловезьких угод. А ще перед тим, секретарь ЦК КПУ з ідеології (!). Стару компартію, щоправда, були заборонили, але, незабаром, народиться нова; як же можна без компартії? Адже такі є навіть у США та Великобританії, а ми що ж, хіба гірші?

Але, стара партійна номенклатура - правлячий клас СССР- і без компартії зберегла всю повноту влади в країні та сміливо повела її до нового майбутнього, а по селах так і полишилися при абсолютній владі колишні червоні поміщики – голови колгоспів, як по підприємствах – червоні директори. Призначені… ну, ви самі розумієте. А оті вибори директора трудовим колективом, як на отому Ризькому заводику, що випускав всім відомі “Рафікі” –так і полишилися унікальним пам’ятником демократії, унікальною подією “пєрєстройкі і гласності”, що пішла у непам’ять разом із ними, разом із СССР.

Справжніх колективів як страхалися за совєтів, так не полюбляли й потім. Коли десь 2000 р. зайшлося про можливі шляхи приватизації Азовсталі – існував і проект передачі підприємства в управління трудового колективу. Такі підприємства почали років тридцять тому поширюватись на Заході, довівши за цей час свою високу ефективність. Але… тоді один депутат ВР зверхницьки кинув по ТБ: “Коллєктів? – ето ми уже проходілі…” Йому й на думку не спало, що за совєтів жодних там “колективів” не було, - була сама видимість. Так совєцька демагогія дозволяє зберігати совєцьке нікчемство й у пост-совєцькі часи.

Не станемо укривати прикрої правди. В колективну власність трудящих мали би перейти, по можливості всі підприємства, на яких вони працюють. Однак цього страхається стара влада, бо справжній колектив людей пов’язаних поземими зв’язками то громада, що може й протиставитись необмеженій силі чиновників. А на схід від прислівного Перемишлю влада може бути тільки одна, верховна. Мають бути тільки єдино прямовисні зв’язки, зверху вниз, та в кожному, так званому, колективі совєтів ці зв’язки мають сходитись у руці місцевого феодала. Ну, скажімо так, як це описав на десятому році незалежності один об’єктивний автор:

Річ у тім, що організація суспільного життя в Україні спирається сьогодні на феодальній устрій: конкретний феодал дозволяє отримати прибуток з майна, коштів чи землі своєму конкретному васалу. Може йому дозволити, а може й не дозволити. Цьому дозволить, а тому – ні. В такій системі відносин нормальна економіка неможлива.

(Інтерв’ю О.Мороза газеті “Вечірній Київ”, № 174 – 175, 20.10. 2000)

Пізнавальна цінність цього стислого уривка підсилюється тим, що це виходить від людини, що знає інтимні механізми як совєцького суспільства, так і пост-совєцького. І це на десятому році незалежної України!

Так з’явилася світові нова, незалежна Україна. Незалежна, але поки, один в один минула совєцька. Чи стане вона іншою, хоча би ще через десяток років ? Це питання…

Пригадується ентузіазм тих років, коли замість того щоб починати побудову держави, для чогось почали її розбудову. Та з цого приводу хтось там у Києві відразу намалював нам оту байкову країну, що й має виникнути внаслідок подібної «розбудови». Де москалеві житиметься краще ніж у самій його Москві, а жидові краще ніж у його Тель -–Авіві; ну й таке подібне. Воно нічого, хай буде, ми українці люди гостинні, але…Тільки дещо призабули й про нас грішних згадати. Побажати, аби ж і нам, українцям, жилося не гірше ніж у рідній Канаді, або Арґентині, до якої нас усе більше запрошують; не встигли були Колиму як слід освоїти, як уже запрошують освоювати Патагонію.

Але, то так, а все інше розвивалось нормальним ходом речей. За референдумом прийшли перші президентські вибори, та перший президент і проголосив мало не відразу, що «Є така держава Україна!» В чому ніяк не помилявся; бо вона була власне й раніше, адже лічилася у складі ООН із дня її заснування, але… вдома її державою ніхто не вважав. Не наважувався, інша справа тепер.

*

От так вона розпочиналася наша незалежність, яку наші незмінні друзі та доброзичливці у Москві негайно охрестили «ігрой в самостійність». Відповідно до неї і ставлячись.

Але, то була дійсно велика річ – політична незалежність від Москви, перша стала та тривка за майже три сотні років. То, як же до неї поставилася наша влада? А, до того, крім політики є ще економіка, та як же з нею? Бо, аби належно спитати з влади, потрібно знати, а що було їй дане? На старті, так би мовити.

Економічно, країна країні не рівня, є обділені природою країни, як от Естонія або Японія, бідні природними багатствами, але… Японія повноправний гігант, повноправно входить до «великої сімки», а Естонія… що ж Естонія; і там середній достаток через десять років незалежного існування, тільки подумати, не 40 дол/міс. за прожиткового мінімуму в 57 дол/міс., та комунальних послугах у десь 20-30 дол/міс., як в Україні.

Природні ресурси України були досліджені ще в часи Першої незалежності Іваном Фещенко- Чопівським. Та тоді ж переліком вийшли у двотомовому виданні. Взагалі, не на дорікання наявній владі, зазначимо, що тоді за лічені місяці існування незалежності (хоч за УНР, а хоч і за гетьманату) – часом за місяць робилося більше ніж сьогодні за рік. Потрібного та необхідного.Так от, ще тоді й стало майже вичерпно ясно, що за природними ресурсами Україна є чи не найбагатшою країною в Європі.

Отже, стартові умови України 1991 не полишали бажати кращого; країна з чи не найбагатшими ресурсами в Європі. Та з розвиненою індустріальною економікою, рівня приблизно економіки ФРН. Непогано, чи не так? Мабуть, кожний в СССР позаздрив би. Але, що врешті решт з усього цього вийшло?

Протягом отого першого п’ятиріччя незалежності, коли може дещо й поспіхом було проголошено – “Є така держава Україна!” зникло невідомо куди ціле Чорноморське пароплавство, кажуть, чи не найбільше у світі; за що згодом і посадили якогось там Кудюкіна, який ніби один упорався із сотнями кораблів. Натомість у Севастополі міцно оселився російський військовий Чєрноморській флот. А це, зверніть увагу, у нейтральній та позаблоковій країні, що не тримає у себе ядерної зброї, хоч своєї, а хоч і чужої, як це було засвідчене ще в Декларації незалежності. Якої, наче, ніхто не відміняв. Єдиним його досягненням полишиться в історії, мабуть, оте незабутнє: “Маємо те, що маємо”, яким він і підвів попередній підсумок своєму недовгому правлінню.

*