Американськафілософія освіти очима українських дослідників матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 22 грудня 2005 р. Полтава 2005

Вид материала

Документы

Содержание Сухіна В. Ф., Шапаренко О. В. Про досвід США у громадянському вихованні Хгу “нуа”

Подобный материал:

• Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
• А. М. Бойко, доктор пед наук, проф, 3357.78kb.
• Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 3245.89kb.
• Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
• Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
• Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
• Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Перший крок у науку». Т луганськ:, 247.43kb.
• Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі», 8512.4kb.
• Наукової доповіді, 211.17kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.

Сухіна В. Ф., Шапаренко О. В. Про досвід США у громадянському вихованні

Громадянська освіта як одна з найважливіших галузей освіти, що готує учнів до повноцінного життя, завжди займала одне з центральних місць у процесі реформ, зумовлених геополітичними, соціальними, економічними й культурними змінами у суспільстві. Відповідно до американської філософії освіти, зміст освіти – це педагогічно адаптований соціальний досвід, що має базуватися на таких фундаментальних принципах (сформульованих Дж. Дьюї ще в 1902 р.) як учень, суспільство і структурований зміст навчального предмета. Одним із компонентів змісту освіти США стає компонент, що формує досвід життя в суспільстві та досвід роботи в місцевих громадах. Зміст освіти розглядається як модель соціального досвіду, що передається підростаючим поколінням. Важливою в цьому контексті стає проблема виховання повноправних громадян, які мають усі юридичні, політичні, соціальні та економічні права та обов’язки.


Валентина Сухіна,

доктор філософських наук, професор,

ХГУ “НУА”;

Олена Шапаренко,

ст. учитель кафедри іноземних мов

СЕПШ, ХГУ “НУА”


ПРО ДОСВІД США У ГРОМАДЯНСЬКОМУ ВИХОВАННІ


Удосконалення будь-якого суспільства немислиме без систематичної й спрямованої роботи над розвитком і становленням особистості. Але людина здатна досягти зрілості як особистість лише через громадянське бачення світу, через оцінку всього, що відбувається навколо, з позицій власної активної участі й відповідальності. І хоча потреба бути громадянином своєї держави є цілком природною, сама собою вона не зможе реалізуватися. Допомогти в цьому кожній людині, особливо підростаючому поколінню, покликане громадянське виховання.

Реформа освіти ставить проблему виховання громадянина на перше місце, оскільки незаперечною є істина: щоб демократія стала реальністю життя, потрібна зацікавленість людей у досягненні суспільно важливої мети і відповідальність за долю суспільства як за свою власну; потрібне сприяння зближенню інтересів особи, суспільства, держави і подолання або хоча б послаблення суперечностей між ними.

Безперечно, проблема єдності і погодженості існування людей у реальному житті існувала завжди. Ця взаємодія й погодженість особливо загострюються на кардинальних етапах і за швидких змін у політиці, економіці, ідеології суспільства, держави. Нині Україна переживає саме такий період. Утвердження суверенної, правової, демократичної, соціально орієнтованої держави відбувається досить неоднозначно в умовах кризи в соціально-економічному, політичному, суспільному житті, а тому спричиняє зміну вектора розвитку суспільства в напрямку посилення в ньому ролі особистості в суспільному житті.

У сучасному українському суспільстві актуальність громадянського виховання особистості великою мірою зумовлюється потребою державотворчих процесів на засадах гуманізму, демократії, соціальної справедливості, власне процесом відродження нації. Рішенню цих завдань має сприяти вивчення досвіду громадянського виховання молоді в передових країнах світу й використання його з урахуванням української ментальності та історичних традицій.

Громадянське виховання здійснюється переважно через систему освіти, яка для сучасного суспільства є однією з головних опор. Г. Уеллс стверджував, що сучасна історія – це „гонка між освітою та катастрофою”. У наш час його роль стала ще значніше. Американський вчений К. Керр відмічає, що у XIX ст. розвиток суспільства відзначався залізничними дорогами, у першій половині XX в. – автомобілями, у другій половині XX ст. – індустрією знань. Система освіти формує людський капітал, який включає в себе знання та вміння і який за своїм значенням зрівнюється з фінансовим капіталом.

Підкреслюючи першочергове значення освіти для сучасного життя, необхідно визначити, що перший справжній розквіт освіти припадає на епоху кейсіанства. Особливо це стосується 60-х років, коли розвиток освіти набув вибухового характеру. Тоді освіченість була основною складовою економічного розвитку. У США за 20 років (1950-1970 рр.) кількість вчителів у школах зросла у 2-3 рази. Зріст показників вищої освіти був ще більш вражаючим. За 15 років (1960-1975рр.) кількість коледжів та університетів зросла в 1,5 рази, кількість студентів у 2,6 рази. Майже кожен тиждень у США відкривався новий ВНЗ [7].

У посткейсіанський період першочергове значення освіти в цілому зменшилося, але кількісний зріст системи освіти практично зупинився. У США у другій половині 70-х років спостерігалось закриття шкіл і коледжів, скорочення учителів. Рівень знань випускників середніх шкіл значно упав. Знизився інтерес до вступу у вузи, оскільки диплом вже не давав соціальних гарантій. У 80-90-х. роках людині з дипломом пропонували або нав’язували роботу з низькою кваліфікацією. Освіта вже не рятувала від безробіття. За три роки правління Дж. Буша (2001-2003) кількість безробітних зросла на 3 млн., а кількість тих, хто втратив медичне страхування – на 4 млн.

Усе це свідчить про те, що в останні роки у США, як і у розвинутих західних країнах прискорюється процес відходу від ідеалів і цінностей епохи Просвітництва, прогрес людського розуму вже не зумовлює прогрес людства. Сучасний розум служить неоліберальній економіці, де головними орієнтирами виступають прибуток, ефективність, гнучкість, конкурентоспроможність, які розглядаються у вузько технологічному плані у відриві від соціальних та людських цінностей, таких як справедливість, солідарність, соціальна злагода, безпека, добробут майбутніх поколінь. Тому іде активний пошук шляхів і концепцій, в яких ринок і колективне регулювання, економічний зріст і розвиток, ефективність і захищеність взаємно доповнюють один одного.

Інститут громадянської освіти США має давні традиції. Відомі філософи та педагоги минулого присвячували цій проблемі наукові праці та намагались на практиці реалізовувати свої погляди. Неоціненний вклад у розвиток громадянської освіти вніс американський філософ Дж. Дьюї. В останні роки сучасні практики та дослідники у галузі громадянської освіти все частіше звертаються до його досвіду. Особливо відома його лабораторна школа, яку він створив у 1896 році у Чикаго. Тоді Дьюї об’єднав навколо себе провідних психологів та педагогів свого часу. Ними було закладено принципи демократичної організації школи: це “община”, справжнє об’єднання вчителів, дітей та їх батьків, де були створені унікальні умови для повноцінного розвитку особистості як учня, так і учителя. Навчання в цій школі будувалось на принципах реалізації двох важливих потреб – співпраці та взаємодії. Це було не тільки приміщення для надання знань, але й простір, де “під мудрим керівництвом педагогів розвивається справжній соціальний інстинкт дитини, розкриваються закладені в ній сили розуму, душі й тіла” [8].

У подальшому справу Дж. Дьюї було продовжено новаторами у галузі педагогіки не тільки Америки, але й Європи. Ефективність виховання громадянина в умовах школи була підтверджена досвідом Бруклінської школи (штат Массачусетс), школи Саммерхілла і в наші часи – досвідом школи Сенс (Англія), Вальдорфських шкіл (Німеччина) тощо.

Досвід громадянського виховання учнівської молоді у США характеризується насамперед тим, що він сформувався в умовах демократичного устрою, активно функціонуючого громадянського суспільства, де витримали перевірку часом справжні соціальні (стабільність, свобода, права людини, конкуренція) та індивідуально-особистісні (особисте життя, здоров’я, робота, сім’я) цінності, засвоєння яких дає змогу громадянинові знаходити відносну рівновагу між особистими і суспільними інтересами, зберігаючи при цьому відповідальність перед суспільством. Ідеал громадянського суспільства в США – це свобода людини, що трактується суспільною думкою як можливість пошуку особистого щастя, використання власних здібностей і сил у гармонії із суспільними інтересами всієї нації.

Американська школа має дві місії:

• інтелектуальну (IQ-розвиток);
  
• громадянську (C, civics).
  

Громадянська місія в академічному розумінні цього поняття реалізується через програму „соціального навчання” (історія, соціологія, географія, психологія та ін.). У розумінні американському, поняття „civics” фокусується на врядуванні, освітньому праві, політиці США, поняття „citizenship” – на правах та відповідальності людини як громадянина.

Американців привчають, починаючи зі школи: якщо ви хочете щось зробити чи захистити, ви повинні організовуватися в групи за інтересом, партії. Особливий акцент робиться на темі „Індивідуальність і суспільство”. Учні видають власні шкільні журнали, які за якістю та змістом не поступаються деяким нашим науково-популярним виданням. Тут і історія школи, навчальні, спортивні та інші успіхи учнів, обговорення проблем, які цікавлять молодь та ін. Учні самі організують передачі шкільного радіо, конкурси та фестивалі мистецтва тощо. Наприклад, під керівництвом вчителів, істориків, акторів, режисерів у межах проекту „Жива історія” під Бермінгемом (штат Алабама) в містечку Монтевелло був створений практично діючий музей „Американське село”. Завдяки їх співпраці готуються сценарії вистав, які мають навчально-виховний характер. Коли діти уявляють себе або членами першого конгресу США, що прийняв Декларацію про незалежність, або пересічними громадянами, які починають боротьбу за незалежність проти Великобританії, то перед їхніми очами справді оживає історія, яку вони пропускають через себе [5].

Американська школа вчить індивідів уміти впливати на певні соціальні інститути. У проекті „Підлітковий суд” реалізується делегування школярам можливості самим вести суди під наглядом судді та дорослих. Суддя, прокурор, адвокат, присяжні проходять спеціальну підготовку у юристів. Підліток, який порушив правила, та його батьки дають письмову угоду на участь у такому суді. Інші учасники суду дають письмове зобов’язання про конфіденційність справи. У такі суди дозволяється йти малолітнім правопорушникам, які вперше вчинили правопорушення. Якщо справу розглядав підлітковий суд, правопорушення не фіксується. Самі діти наглядають за виконанням рішень підліткового суду та допомагають підлітку-правопорушнику. „Такий проект дає можливість виховувати відповідальність. За словами головного спеціаліста із суспільствознавчої освіти штату Алабама Марти Бойєр, якщо громадянин відповідальний, то він не буде порушувати прав іншої людини. Саме так можливо захистити права людини в суспільстві” (з виступу Г. Фрейман на прес-конференції за підсумками поїздки в США в Центрі громадянської освіти у м. Львові 25 листопада 2002 року). Виховну функцію відіграють і лінійки, що проводяться щопонеділка перед початком занять у школах. На них учнівська молодь складає урочисту обіцянку державному прапору, принципам свободи і демократії, що має сприяти усвідомленню почуття громадянина великої держави, гордості за свою країну, сучасні її досягнення.

Самостійну відповідальну особистість у школі формує й навчальний процес. Характерною рисою сучасної американської системи освіти є її високий ступінь децентралізації. Конституцією США не передбачається участь федерального уряду у вирішенні питань освіти. Департамент освіти США збирає необхідну інформацію та статистику, розробляє пропозиції й рекомендації з питань освіти для президента й конгресу, але не втручається у практичну діяльність шкіл та місцевих органів управління. Кожен з 50 штатів відповідальний за свою власну систему освіти. Більшість рішень у сфері освіти приймається місцевими радами з освіти, кожна з яких управляє шкільним округом, до яких належить кілька шкіл, об’єднаних територіально. Місцеві ради та ради з освіти штатів обираються демократично всіма мешканцями шкільного округу чи штату. Місцева рада з освіти розробляє стратегію в галузі освіти окремого шкільного району і виконує функцію укладання навчальних програм, складання річного бюджету, призначення вчителів та інших працівників шкіл, придбання шкільного обладнання, забезпечення експлуатації шкільних будівель. Виконання рішень та проектів рад з освіти здійснюють суперінтенданти, які призначаються радами з освіти у 24 штатах, обираються громадянами у 21 штаті й призначаються органами місцевої влади у 5 штатах. Бюджет кожного шкільного округу визначається на референдумі і формується шляхом фінансування всіма жителями населених пунктів, що належать до шкільного округу. Самі платники податків вирішують, куди й на що мають бути витрачені їхні гроші. Фінансування шкіл здійснюється в середньому з федерального бюджету США – 7%, з бюджету штату – 45%, з місцевого бюджету – 48% [5].

Те, що кожний штат має кілька шкільних округів, які на підставі стандартів штату розробляють власні програми, мотивує кожного вчителя проявити власну творчість при відборі тієї чи іншої програми з предмета або при створенні власної програми.

Учень сам обирає один із трьох рівнів засвоєння матеріалу – A, B, Q. У початковій школі йому в цьому допомагають батьки та вчителі. Якщо в початковій школі предметів за вибором немає, то в середній та вищій школах кількість таких предметів з кожним роком зростає. Учень обирає не тільки предмет, рівень навчання, а й учителя.

У центрі навчального процесу – особистість учня. Ніхто не повинен знати його результат з тестування чи з контрольної роботи. У кожного учня є свій кодовий номер, який відомий тільки йому. Результати вивішують лише із зазначенням кодів.

На весь навчальний рік розписується алгоритм дій учня у процесі вивчення того чи іншого предмета. Він знає все: які теми будуть вивчатися, які домашні завдання та творчі роботи він буде виконувати. Хочеш – роби наперед, це твій вибір. Головне для випускника школи – знати, чого ти хочеш і як цього досягти разом з іншими.

Інформація про домашнє завдання для відсутніх на уроці складається у спеціальному місці кабінету. Якщо учень відсутній, учитель заповнює спеціальний листок, у якому вказується його прізвище, дату пропущеного уроку і домашнє завдання. Учень (чи його батьки) сам повинен узяти це повідомлення. Це вже його відповідальність, тож при такій системі учень немає підстав сказати: мене не було на уроці, я не знав, яке домашнє завдання. Це теж виховує здатність робити вибір, відповідати самому за результати навчання.

Громадянське виховання США – це перш за все передача політичних цінностей. Відповідно до цього, ведучу предметну область громадянського виховання у школах США складає політологія. Учням пропонується засвоїти такі поняття, як „демократія”, „демократичне суспільство”, „демократична держава”, „демократичні принципи” (участь в управлінні державою, як основна функція громадянина в демократичному суспільстві); рівність, політична терпимість, відповідальність перед народом, гласність, відкритість влади; права людини; багатопартійна система; влада закону, економічна свобода, існування приватної власності; громадянське суспільство, яке означає участь громадян у недержавних установах, існування профспілок, правозахисних організацій, незалежність видавництв, приватних шкіл [6].

Американські педагоги визначають, що зараз національна система змушена балансувати між тими вчителями, які виступають за виховання патріотизму і тими, які пропагують критичне мислення й протест. У результаті перед системою освіти США постає складна задача – створити такий зміст освіти, який водночас прищеплював би гордість за країну і стимулював критичну участь у політичному житті. Таким чином, американські педагоги виходять з того, що громадянське виховання готує людину до того, щоб він став відповідальним громадянином і приймав активну участь у політичному житті країни.

Відповідно до цілей громадянської освіти американські педагоги вирішують такі методичні проблеми, як розвиток в учнів:

• навичок соціального спілкування;
  
• навичок громадянської відповідальності;
  
• громадської освіченості;
  
• критичного мислення і навичок дискусії [4].
  

Американські вчителі допомагають учням набути навичок працювати з інформацією; вчать знаходити, аналізувати, використовувати потрібну інформацію, оскільки просто запам’ятати все не потрібно. Вони також зосереджуються на роз’ясненні таких запитань, що важливі для учнів:

• як бути ефективним громадянином, здатним критично мислити, розв’язувати проблеми;
  
• як бути посередником у розв’язанні міжособистих та інших конфліктів;
  
• як навчатися думати позитивно й активно.
  

Щодо останнього вміння, можна навести яскравий приклад. Так, у холі початкової школи м. Монтгомері можна побачити на підлозі жовту смугу з написом: „За цією смугою слід мислити позитивно”, – наочну цитату громадянознавчого змісту.

Участь громадськості в керівництві освітою здійснюється через місцеві та регіональні ради та комітети. Шкільна адміністрація розподіляє управлінські функції не тільки з представниками суспільних організацій, місцевої общини, профспілками, але й із самими учнями та їхніми батьками, які на основі виборності входять до ради класу навчального закладу, педагогічної та адміністративної рад. Тому немає враження відірваності системи освіти від системи виховання. Системний характер громадянської освіти виявляється в органічній співпраці школи, сім’ї і громадських структур.

Американці з молоком матері засвоюють істину: участь у житті демократичного суспільства передбачає добровільну активність у роботі неурядових організацій та волонтерство. Теоретичною основою виховання учнівської молоді в парадигмі корисності демократичній державі стали праці Д. Кіпсмайєра, Ф. Ньюмена, Д. Нетена. Змістом створеної ними програми є широке залучення шкільної молоді до неоплачуваної суспільно корисної праці, під час якої учні набувають цінностей громадянської поведінки. За статистичними даними, кожний другий американець не менш як 3 години на тиждень безкоштовно працює у тому, чи іншому громадському закладі (церква, дитячій садок, школа, лікарня тощо [9].

Соціальний сектор – це не панацея від усіх проблем виховання молоді, але він, на думку видатного економіста та суспільствознавця П. Дракера, сприяє формуванню громадянської відповідальності, яка є характерною ознакою громадянськості і громадянської честі, основним принципом організації сучасного американського суспільства. Багато американських науковців і вчителів дотримуються тієї думки, що без відповідальності свобода в суспільстві не приносить бажаних результатів у громадянському вихованні. За словами П. Дракера, відповідальність – це основний принцип організації сучасного американського громадянського суспільства.

Важливим надбанням у розвитку громадянського виховання США стало прийняття національних стандартів з громадянознавства і державного устрою, розроблених Центром громадянського виховання при підтримці Департаменту освіти США. У цьому документі вказується на те, що учням слід знати і вміти в галузі громадянознавства та державного устрою по закінченню кожної ступені навчання (IY, YIII, XII класи середньої загальноосвітньої школи). Стандарти вміщують в себе також питання і теми з інших соціальних і гуманітарних дисциплін – історії, літератури, географії, економіки. Крім того, щоб відповідати усім цим вимогам, учні повинні мати практичний досвід соціальних відносин у класі, школі, спрямований на виховання необхідних навичок громадянської участі. Практичне значення цього документу полягає в тому, щоб бути важливим додатковим ресурсом для розробки підручників, програм, систем оцінювання тощо. Стандарти передбачають розвиток вмінь мислити, виражати свою думку, аналізувати, підсумовувати за допомогою різних форм спільної роботи, моделювання, рольових ігор, дискусій, індивідуальних та групових проектів. Ці методи навчання не тільки збільшують інтерес до предмету, але й забезпечують більш глибоке засвоєння його змісту, виховання громадянських навичок і прагнення захищати демократичні цінності.

Отже, вивчення досвіду США у громадянському вихованні свідчить про те, що в сучасній американській освіті значна увага приділяється формуванню критичного мислення, громадянської освіченості особистості та її громадянській відповідальності. Це і ставлення до американського прапору (його можна бачити скрізь), і велика кількість національних свят (День Незалежності, День прапора, День пам’яті, День Конституції) і детальне вивчення як найвеличніших національних досягнень трьох документів – Конституції США, Білля про права, Декларації Незалежності. На це спрямована органічна співпраця школи, сім’ї та громадянських структур, що сприяє вихованню у підростаючого покоління почуття глибокої поваги до громадянськості і законності у своїй країні.


ЛІТЕРАТУРА

1. Вайянт Ж. Образовательные стандарты в американской школе // Преподавание истории и обществоведения в шк. – 2000. – № 3. – С. 81.
   
2. Громовий В. Американський щоденник. Американська освіта очима українського директора школи // Директор шк. – 2004. – № 2. – С. 25.
   
3. Кошолап О. Громадянське виховання української молоді в США // Шлях освіти. – 2004. – № 2. – С. 24-25.
   
4. Морозова С. Социальное общение: в чем его суть? Из опыта гражданского образования в США и возможности его применения в России // Учитель. – 2000. – № 2. – С. 28-29.
   
5. Поврозник П. Майбутнє України значною мірою залежить від діяльності сьогоднішньої школи // Вісник програм шк. обмінів. – 2003. – № 15. – С. 35.
   
6. Сейпулаева Т. Ю. Содержание и методы гражданського образования в США // Педагогика. – 2002. – № 5. – С. 93-94.
   
7. Сигичев Д. А. Социальные последствия перехода от индустриализма и модерна к постиндустриализму и постмодерну // Вопр. философии. – 2005. – № 7. – С. 15-17.
   
8. Dewey J. Democracy and Education. – New York, London: The Free Press, 1997. – 378p.
   
9. Newmann E. Reflective CIVIC Participation. Social Education. – New York, 1989. – 358 p.