Наукових праць
| Вид материала | Документы |
- Реферат циклу наукових праць к е. н. Яроцької Ольги Валентинівни, 132.07kb.
- Вимоги до оформлення статей у збірнику наукових праць пдату, 24.02kb.
- Ають до приймальної комісії університету разом з необхідними документами, передбаченими, 438.7kb.
- Правила представлення рукописів в міжнародний збірник наукових праць Луцького національного, 74.13kb.
- Бібліографічний покажчик наукових праць, 3125.96kb.
- Наукова робота за 2008-2009, 347.53kb.
- Реферат цикл наукових праць "Інформаційно-еволюційна економіка І проблеми її становлення, 196.89kb.
- Основні види студентських наукових досліджень види науково-дослідної продукції, 366.46kb.
- Список наукових праць, 17.93kb.
- Список наукових праць, 140.8kb.
ЛІТЕРАТУРА
- Анісімов М.В. Основи побудови мультимедійних навчальних посібників // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. – Вип. 18. – К.: Науковий світ, 2006. – 273 с.
- Державний стандарт базової і повної середньої освіти України (Затверджений постановою № 24 від 14 січня 2004 р.). – Київ, 2004. – 20 с.
- Хлопов А.М. Роль новітніх технологій у підготовці майбутнього вчителя освітньої галузі «Технології посібників» // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. – Вип. 18. – К.: Науковий світ, 2006. – 273 с.
- Хлопов Андрій. Роль технічної механіки при підготовці вчителя до викладання освітньої галузі «Технології» в школі // Зміст освітньої галузі «Технології» в 12-річній школі та профільне навчання: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (14-15 жовтня 2004 року). – Полтава, 2004. – С. 53-54.
- Гладка Л.П. Роль сучасних педагогічних технологій в підготовці вчителя освітньої галузі «Технології» // Інноваційні технології в професійній підготовці вчителя трудового навчання: проблеми теорії і практики: Збірник наук. праць Полтавського державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка. – Полтава: ПДПУ, 2007. – С. 252-254.
- Калязін Ю.В. Формування понять про енергетичну стратегію України при вивченні основ технологій / Інноваційні технології в професійній підготовці вчителя трудового навчання: проблеми теорії і практики. Збірник наук. праць. Вип. 2. Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка. – Полтава: ПДПУ, 2007. – С. 218.
- Титаренко В.П. Підготовка майбутніх вчителів трудового навчання в проектно-технологічній діяльності // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. – Вип. 18. – К.: Науковий світ, 2006. – 273 с.
- Горчинський С.В. Розвиток інтересу до гурткових занять з декоративно-прикладного мистецтва // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. – Вип. 18. – К.: Науковий світ, 2006. – 273 с.
- Цоков Олексій. Технології розвитку конкурентноздатної особистості в соціально – орієнтованих ринкових відношеннях // Сучасні освітні технології та напрямки підготовки майбутнього вчителя трудового навчання: // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 25-річчю педагогічно-індустріального факультету (8-9 жовтня 2003 року). – Полтава, 2003. – С. 86-89.
УДК 811.161.2’:821.161.2
В.В. Черевченко
викладач кафедри зарубіжної
літератури та російської мови,
Уманський державний педагогічний
університет імені Павла Тичини
ВЕРБАЛЬНІ ЗНАКИ ЕТНОКУЛЬТУРИ В УКРАЇНСЬКОМУ ДИТЯЧОМУ ФОЛЬКЛОРНОМУ МОВЛЕННІ
У статті характеризуються вербальні знаки етнокультури в українському дитячому фольклорному мовленні, розглядається концептуально-мовне тло колискових пісень та забавлянок.
Language conceptual background of lullabies, verbal forms of ethnic culture in Ukrainian children folklore speech are dealt with in the article.
Народна дидактика здавна використовувала рідну мову як провідний засіб виховання дітей. Немає народу, байдужого до материнської мови, до рідного слова, рідної домівки, рідної землі. Перші систематичні дослідження дитячого фольклорного мовлення з’явилися у середині ХІХ ст. З 20-30-х років ХХ ст. починається інтенсивне вивчення цієї проблеми у радянській дитячій психології (Л. Виготський, О. Леонтьєв). Власне лінгвістичне вивчення дитячого фольклорного мовлення було розпочате у психолінгвістиці, яка розглядала його як мовленнєву діяльність, що характеризується вживанням специфічних засобів спілкування. Особливостями мовних засобів дитячого фольклорного мовлення є: детермінізм форми мовних знаків, велика кількість (у порівнянні з мовою дорослих) звуконаслідувань та зображувальних слів, використання нерегулярних форм, утворених за регулярними моделями, оказіональне словотворення, дифузність уживання лексем, випадковість узагальнення при номінації, своєрідність синтаксису.
Мета цього дослідження полягає в тому, щоб на основі лексико-семантичного та концептуального аналізу виявити вербальні знаки етнокультури в українському дитячому фольклорному мовленні.
У сучасній лінгвістиці мовні явища досліджуються у нерозривному зв’язку з мисленням, свідомістю, пізнанням, культурою, світоглядом як окремого індивіда, так і мовного колективу, до якого він належить, що пов’язано з «докорінною зміною базисної наукової парадигми» [3, 5]. Особливо перспективним з цього погляду видається вивчення фольклору, і дитячого зокрема, як «вмістилища спектру національних конотацій» [1, 1] та «найбільшої універсальної художньої системи» [5, 7]. За слушним висловом С. Єрмоленко, через мову фольклору передається світогляд народу, зокрема його сприймання космосу, органічного зв’язку з навколишньою природою тощо. За фольклорними мовними формулами простежується формування народнопоетичної концепції світу [6, 325]. Остання, на думку З. Василько, «тією чи іншою мірою» спроектована «на всі рівні мовної системи» [1, 1].
Розглядаючи народнопоетичний текст як прояв колективного світосприйняття, світовідчуття, світорозуміння, доречно зупинитися на особливостях художньої образності, що позначається на доборі та організації фонетичних, словотвірних, лексичних, морфологічних засобів, посилює виразність та емоційність висловлювання. Серед одиниць кожного рівня мови є такі, що мають додаткову фольклорну конотацію (алітерації й асонанси звуків, суфікси пестливості й ласкавості, постійні епітети, синтаксичні паралелізми тощо).
Торкаючись фонетичних особливостей, дехто з дослідників, зокрема І. Білодід, В. Ващенко, Л Мацько [7, 66], зазначають, що звукова організація кращих витворів української народнопоетичної творчості стилістично осмислена. На їхню думку, «звуковідтворюючі елементи» – це найбільш простий і поширений вид художньої характеристики усного мовлення; з їх використанням «створюються призначені для слухання зразки, які дають емоційне враження» [2, 178].
Народнопоетичній мові властива особлива звукова організація, яка є одним із основних компонентів підсилення художньої виразності. Існує думка, що організація звукової форми набуває значущості у поєднанні із загальним змістом у цілому, що «насправді вони [звуки] впливають на нас не самостійно, а в складній системі ідей, характерів, інтонацій слів..., які у своїй цілісності й викликають у нас певне художнє враження» [8, 6]. Тому на особливу увагу заслуговує використання у зазначених поетичних текстах фонетичних засобів, вагомість яких відчувається на сенсорно-емотивному рівні.
Фонетичне значення актуалізується в художньому тексті за умови його певної звукової організації, насамперед повтору, який виступає у народнопоетичному тексті як важливий композиційний елемент, як один з основних засобів підсилення поетичної виразності. Звукоповтори (звуків або звукосполук) наче малюють своєрідний звуковий візерунок, надають милозвучності поетичному тексту, розташовуючись на початку, в середині чи в кінці рядка або всієї віршової строфи. Досить важливою при цьому є ознака кількості та якості звуків, які повторюються, оскільки повтор одного звука менше організовує мовлення, ніж повтори груп. Найбільшої семантичної вагомості набувають при цьому групи початкових звуків слова. Система звукоповторів, які надають емоційно-експресивного забарвлення тексту, може закріплюватися позиційно (наприклад рима) або не мати закріплених позицій (оказіональні або орнаментальні повтори) у тексті, проте в обох випадках вона орієнтується на звукову пам’ять слова, тобто його здатність викликати у свідомості та притягувати до себе в тексті близькі за звучанням слова. Повторення звуків створює перегукування між словами, формуючи цілісні художні образи. Ці явища у дитячому фольклорному мовленні функціонують як один з допоміжних евфонічних засобів, сприяючи посиленню художньої експресивності мови. Здебільшого ж вони надають йому наспівності, особливого звучання, що важливо саме для цих жанрів, оскільки для немовлят значення слів ще лишається недоступним, а сприймають вони лише мелодійний, ритмічний, звуковий образ твору.
Особливою стилістичною виразністю у народнопоетичних текстах з підкреслено емоційним забарвленням, зокрема колискових піснях та забавлянках, відзначаються слова із суфіксами суб’єктивної оцінки, тобто такими, що мають зменшувально-пестливі семантичні відтінки. За допомогою них створюється колорит ліричності, пестливості та інших відтінків емоційної оцінки предмета або явища.
Продуктивними є моделі предметних лексем із суфіксами зменшеності, здрібнілості: -ок (голосок, дубок, синок, дідок, лісок), -ик (братик, возик, вогник, котик), -к- (дівчинка, рибка, хатка), -очк-, -ечк-, -ечок, -очок (квіточка, гілочка, річечка, кілочок, гвіздочок, голосочок), -инк-, -иночк- (бадилинка, стеблинка, хвилиночка), -иц- (сестриця, водиця, травиця, землиця), -ен- (козеня, мишеня), -ятк- (малятко, дитятко, телятко), -ц- (віконце, слівце), -ечк- (віконечко, сонечко, словечко), -ячк- (волоссячко, пір’ячко, гіллячка) тощо. Зі значенням одиниць стилістики мови вони реалізуються у мовленні і здебільшого надають йому забарвлення пестливості, ліричності, ніжності. Це типові для української мови засоби вираження інтимності. Використання таких стилістичних одиниць надає тексту колориту розмовності, фольклорності, дитячості сприймання і мовлення [7, 67].
Суфіксація пестливості охоплює й дієслова у сфері «дитячої» мови, коли на місці інфінітивів утворюються форми на -тки, -оньки, -очки, -оньки, -унечки, -усі, -уні: гуляти – гулятки – гулятоньки, спати – спаточки – спатусі – спатуні – спатунечки, їсти – їстки – їсточки – їстоньки – їстусі; пор. також: топі – топ-топоньки – топочки – топусі (від топати). Назвою «суфікси зменшеності-пестливості» далеко не вичерпуються відтінки, які виражаються ними. Суфікси цієї групи в складі слова є морфемами, які звичайно вказують на емоційний характер семантики слова; але вони одночасно забарвлюють і все речення, в якому є слова з такою суфіксацією, різними колоритно-стилістичними і модальними відтінками. Саме тому ця суфіксація спостерігається в будові не тільки тих слів, що означають предмети і якості (іменники і прикметники), яким може бути властива функція емоційної характеристики, але й у словах інших лексико-граматичних класів.
До характерних мовних явищ українського дитячого фольклору належить тематичне розмаїття лексики і фразеології, варіантність морфологічних форм, специфіка синтаксичної організації тексту. Культура народнопоетичного слова виявляється не тільки в орфоепічній та ритмомелодичній відпрацьованості звукової будови, а й у тому, що весь світ естетичних уявлень (кольористика, акустика, форми, лінії, тіні, простір, час) так чи інакше відбивається у значеннях слів.
Просторово-часові відміни фольклорних творів спричиняються до формування своєрідних синонімічних рядів, у яких семантична окресленість лексичної одиниці нейтралізується (пор. найменування на зразок ліс, луг, гай, діброва та ін.). Синонімами в цілісній системі фольклорних виражальних засобів виступають слова квітонька, квіточка, цвіточок, чічка, квітонько.
Здрібніло-пестливе значення таких форм, як дитинонька, матінка, квітонька, спатоньки, характерні для мови фольклору, є підставою для включення до загальномовного словника дитячої лексики. Це невелика група простих для вимови слів, якими користується дитина у ранній період розвитку (з кінця 1-го до кінця 2-го року життя) до засвоєння загальновживаної мови. Ця група включає: а) звуконаслідувальні слова (власне звуконаслідувальні: бух, няв, кум-кум; звуконаслідувальні слова у значенні загальновживаних: бі-бі – машина, гав-гав – собака); б) спотворені слова: пинка – спинка, лісіцьок – рушничок; в) специфічно дитячі слова (загальнопоширені: папа – хліб, кетя – цукерка та ін.; індивідуально створювані: голь-голь – соска, ака – пташка). Деякі з них характеризуються багатозначністю (киця – власне кішка, шерсть, волосся; мась – власне м’яч, а також речення на зразок «Кидай мені м’яча, коти м’яча, дай мені м’яча»), ситуативністю (актуалізується тільки при візуальному сприйманні предмета), морфологічною неоформленістю, зрозумілістю порівняно невеликій групі людей.
Мова дитячого фольклору, зокрема колискових пісень та забавлянок, виробила свій поетичний словник традиційних епітетів: дитинонька малесенька, котик сіренький, шовковий повивачок, пелюшка тоненька, квітка дрімливая, сонливая, щасливая, кашка добренька, зозуленька сивокрила тощо; традиційних порівнянь: як вишенька на вишеньці, так дитинонька в колисочці; спи дитя в колисочці, як огірок в долиноньці; як квіточка у садочку тощо.
Ритмомелодика народного мовлення породила прикладкові епітети: щастя-доля, добро-охота, ряст-травиченька, рута-м’ята, котик-братик, кіт-воркіт, кін-баламут, сон-дрімота, дитятко-соколя. Інтенсивність експресії виявляється у традиційних редуплікаціях на зразок: скрип-скрип, хить-хить, коте-котинку, думати-гадати. Окремі лексеми набувають стійких асоціативних конотацій: білії рученьки, білії ніженьки, білеє личенько, білії плечі, біленьке тіло, білая хустка, білая хатка, повивач біленький, білая берізонька, білеє деревце; сивий голуб, сивий сокіл, сивокрила зозуля; чорні брови, чорний шпак, коте чорний; червоні чоботи, червоне намисто, червона плахта, червона кожушина, червоні ягідки, червона калина; зеленеє жито, зелена запаска. Асоціативне коло домінантних лексем чітко означене: долька щасливая, третяя (квітка) щасливая, дитинонька щасливая. Усталені вирази мають стилістичну визначеність: топтати ряст-травиченьку; як маків первоцвіт, много літ, ой много літ.
Традиційними є початкові фрази колискових пісень: ой спи, дитя, без повиття; ой ну люлі-люлі, налетіли гулі та забавлянок: куй-куй чобіток, печу-печу хлібчик; ой чук-чук-чук; гопа-гопа-гопапа. Народна мова має шар лексем, позначених конотацією архаїки. Такі слова прийнято називати застарілими. До них належать і діалектні слова, більшість із яких також є архаїчними, оскільки говірки передували літературній мові і зберігають реліктові елементи мови попередніх віків. Така лексика формує уявлення про культуру світосприймання, про розуміння нашими предками навколишнього життя і відображення його в мові. Це назви реалій, що відійшли в минуле: дуля (сорт груш), запаска (спідниця), кирея (верхній довгий суконний одяг), неньо (тато), роля (рілля), свитка (одяг, пошитий з грубого сукна).
Мова традиційного фольклору відображає колективне світобачення народу, спільне і найважливіше з погляду інтелектуально-моральних та емоційних оцінок, передає його відшліфованими усталеними виражальними засобами. У колискових піснях та забавлянках багато слів-символів, що мають фольклорне походження (пор. символи рослинного світу – хрещатий барвінок, зеленеє жито, рута-м’ята, червона калина, тройзілля та ін.). Вони здавна відігравали і відіграють роль певних формул, у які закодована інформація потрібного змісту, емоційної та естетичної оцінки. Рівень такої інформації був зумовлений пізнавальною діяльністю, розвитком художнього мислення й естетичними надбаннями народу. Символ умовно позначав сутність одного поняття чи явища через інше на основі схожості, подібності, суміжності. Фольклорна символіка формувалася на аналогіях між предметами і явищами, зрозумілими і не зрозумілими людині. Наявність у лексемі-символі поняттєвого (і матеріально-предметного) ядра та чуттєво-образного уявлення розширила його семантичні межі. Народнопоетичним символам властиві багатозначність, тривалість і протяжність у мові. Більшість народнопоетичних символів склалася ще за часів дохристиянських вірувань українського народу.
Дивовижна гармонія мелодії тексту, наскрізна поетичність, світ доброти і радості, печалі і згуби передаються місткими словами-образами, що стають народними символами, обростають відтінками значень, переосмислюються, набуваючи стійкого фольклорного забарвлення: калина, калинонька; рута-м’ята; явір; яворонько; тополя; тополенька; верба, вербиченька; нічка темна; зеленеє житечко; білеє личенько, білії рученьки; холодна водиця.
До виразних фольклорних засобів належать синонімічні ряди: взаємозамінні слова, словоформи, синтаксичні конструкції діалектного, фольклорного й літературного походження, що функціонують у різних часово-просторових варіантах усного художнього твору: лишу, залишу; квіт, цвіт; шлях, дорога, битий шлях, путь; киця, кіт, котина, котино; гулі, гоголі;дубець, дубина, дубчик; стрічка, стьожка тощо.
Широкими й функціонально потужними є стилістичні можливості морфологічної системи українських колискових пісень та забавлянок. Частотність уживання слів різних частин мови завжди є своєрідним показником стильової належності висловленого і мають незаперечне пізнавальне значення. До семантично й стилістично найпотужніших слів належать іменники та дієслова. Їх лексичне значення, предметності (для іменників) або дії, стану (для дієслів) є центром, навколо якого групуються в реченні решта мовних одиниць. Якнайменше використовується у зазначених текстах числівники, що пояснюється тим, що вони відтворюють лише кількісно-числові відношення між об’єктами дійсності і їм не надається категоріально якісна оцінка, адже мова йде про маленького слухача, не здатного кількісно оцінювати дійсність. Тому мова йде переважно про два кота чи три квітки. Менш характерні для народнопоетичного мовлення дієприслівники та дієприкметники, що зумовлено обмеженою ознакою книжності, характерною розмовно-побутовому мовленню. Значна кількість сполучників у розглянутих текстах засвідчує цільність, влучність, розмаїтість та окресленість семантико-синтаксичних зв’язків між їх сегментами.
Колискові пісні та забавлянки – це переважно монологічні монострофи, де зміст виражається низкою поетичних засобів. Риторичні звертання і питання часто спрямовані на котика, дитину, голубів, нову колисочку, сон, дрімоту: коте білий, коте сірий; колишся, колисонько новая; маленький шпачку; коте-рябку; дитино маленька; маленький синочку; котику-братику; соколе, соколочку; колисочко з дуба, шовковії вервечки; Сонку! Дрімку! Голубойку!
Часті повтори, словесні та синтаксичні анафори виконують важливу композиційну функцію, а також сприяють зосередженню уваги, надають певного експресивного забарвлення: Материнку будем рвать, / Малу дитинку колисать, / Мала дитинка буде спать. / Котику сіренький, / Котку біленький, / Котик волохатий [4, 45].
Материнська пісня утверджує зростання дитини, яке порівнюється (у формі паралельних синтаксичних конструкцій) з процвітанням і зростанням у природі. Звідси постають яскраві порівняння, що символізують усе живе і чисте: …Як калина цвісти буде, / То дитина рости буде, / Вже калина процвітає, / А дитина виростає [4, 34].
Прийом синтаксичної симетрії використовується у таких зразках, де материнські побажання усіляких гараздів дитині – це цілий ланцюг поетично осмисленої симетрії явищ природи і життя дитини: Буде вітерець повівати, / Колиску хитати, / Дрібний дощик буде іти, / Дитя напувати, / Пташки будуть надлітати, / Дитині співати [4, 47].
Так чи інакше, колискові пісні – жанр, який має чітко визначену конкретну функцію: заспокоїти і приспати дитину. З цим основним їх призначенням і пов’язані особливості поетики жанру. Оскільки єдиним слухачем є дитина, яка лише починає розуміти окремі слова й реалії дійсності, то у колискових використовується тільки найпростіша загальновживана лексика, у них немає складних поетичних прийомів і тропів. З художньо-поетичних засобів натрапляємо передусім епітети (золотенькі бильця, шовкові вервечки, пухові подушечки, хата тепленька), це чи не єдиний троп, що широко використовується в колискових для увиразнення їх змісту. Рідко вживаються порівняння (білий, як лілея; очка, як тернина). Всі інші засоби спрямовані на створення специфічної звуко-ритмічної оболонки твору, яка навіває дитині сон. Основним її виразником є мелодія, яка відрізняється від інших ліричних пісень одноманітністю і монотонністю, оскільки має на меті вплинути на стан і настрій дитини, щоб її заколисати. Ефект заколисування підсилюється не лише ритмічним погойдуванням дитини в колисці, але також і специфічними формальними ритмомелодичними засобами самого тексту колискової. Як правило, дитина ще не розуміє лексичного значення слів колискової, але вона вловлює звуки, співзвучні висловлювання, і пісня стає одним із шляхів її знайомства зі світом. Тому, виконуючи колисанки, матері вкладають в них усе багатство почуттів, які хочуть словами передати (навіяти) немовляті.
Переважна частина творів має форму монологу матері, зверненого до дитини, або уявного діалогу з нею. Така форма підсилює щирість та безпосередність висловлюваних думок та почуттів, дає простір для імпровізації. Мотиви бувають різні, як і різний діапазон почуттів: від жертовної любові та опіки до нарікання, висловлення думки, що дитина небажана.
Забавлянкам, як і колисковим пісням, характерна простота структури і поетики. Незалежно від форми побудови (пісенька, казочка, оповідь, діалог), усім їм притаманне економне використання художніх засобів. Основна увага зосереджена на самій зображуваній ситуації чи дії, а тому переважають дієслівні форми, слова вживаються в їх прямому лексичному значенні. Відсутність тропів компенсується жестами, інтонацією, мімікою, рухами.
Як бачимо, всі мовні засоби поезії пестування підпорядковано можливостям дитячого сприймання. Народна дидактика, використовуючи рідне слово, навчає дитину різним наукам. Через рідну мову дитина засвоює не самі тільки слова, їх сполучення та видозміни, а безліч понять, поглядів на речі, велику кількість думок, почуттів, художніх образів, логіку і філософію мови.
ЛІТЕРАТУРА
Василько З.С. Символізація значення слова в українському фольклорному мовленні / Автореф. … дис. канд. філол. наук. – К., 2003. – 19 с.
- Ващенко Г. Виховна роля української народної пісні // Твори. – Т. 4. – К.: Школяр – «Фада» ЛТД, 2000. – 276 с.
- Голубовська І.О. Етнічні особливості мовних картин світу: Монографія. – К.: Наук. думка, 2004. – 196 с.
- Дитячий фольклор / Упоряд. і передм. Г.В. Довженок. – К.: Дніпро, 1986. – 304 с.
- Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. – К.: Ред. часопису «Народознавство», 2001. – 576 с.
- Єрмоленко С.Я. Мова фольклору // Українська мова. Енциклопедія. – К., 2000. – 620 с.
- Мацько Л.І. Українська мова: формування національної свідомості // Педагогіка і психологія. – 1996. – № 1. – С. 65-71.
- Тимофеев Л.И. Основы теории литературы. – М.: Просвещение, 1976. – 438 с.
УДК 37.018.1 (430)
Г.І. Чирікова
аспірант,
Слов’янський державний
педагогічний університет
АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ,
ЩО ЗАЙМАЮТЬСЯ ПРОБЛЕМАМИ СІМЕЙНОГО
ВИХОВАННЯ У НІМЕЧЧИНІ
У статті визначено місце сім’ї у сучасному світі; окреслені тенденції до актуалізації сімейного виховання у педагогіці; проаналізовано і систематизовано діяльність організацій, що займаються вирішенням проблем сімейного виховання на території Німеччини.
The article defines the place of the family in the modern world; outlines the tendencies to intensification in pedagogy; analyses and systematizes the activity of the family education on the territory of Germany.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Кожен новий період часу майже завжди характеризується відмінними від попереднього орієнтирами, і хоч бурхливе ХХІ сторіччя стало для багатьох символом прагнення до накопичення якомога більшого капіталу, все ж центральним пріоритетом для основної частини населення будь-якої цивілізованої країни була, залишається, і, маємо надію, буде сім’я.
У своєму привітальному слові на конференції, присвяченій відкриттю Форуму демографічних змін 06.12.2006 у Берліні бундеспрезидент ФРН Х. Кьоллєр зазначив, що сім’я – гуманний достаток країни і від того, які умови будуть створені нами для покоління сьогоднішніх дітей та молоді, буде залежати існування всієї країни у майбутньому [7].
Справді, роль родини у нашому житті важко переоцінити, та, на жаль, сучасна українська сім’я, пристосовуючись до економічних, соціальних та культурних змін у країні, повною мірою не реалізує своїх головних функцій, насамперед, виховної [4, 3]. Відхід від тенденції до збереження сімей і, як наслідок, традицій сімейного виховання став ознакою сучасного суспільства.
Але ми можемо наблизитися до зменшення масштабу цієї проблеми за умови вивчення і вмілого використання зарубіжного педагогічного досвіду, сприяє цьому відкритість сучасного українського суспільства, розширення діапазону його спілкування з іншими народами, повернення України на міжнародний шлях розвитку світової цивілізації [1, 4].
Аналіз наукових джерел і публікацій. Традиція узагальнення та вивчення зарубіжного педагогічного досвіду почалася ще у середині ХХІ ст. з Я.А. Коменського, пізніше цю проблему досліджували відомі педагоги М. Арнольд, Ж.-М. Бодуен, Д. Вілсон, І. Кендл, В. Кузен, Г. Манн, А. Флекснер, Н. Хенст. Фундаментальний внесок у скарбницю порівняльної педагогіки внесли російські та українські вчені М. Вессель, Б. Вульфсон, З. Малькова, М. Пирогов, М. Померанцев, Д. Семенов, К. Ушинський та ін.
Тенденції новітніх наукових досліджень дають нам змогу стверджувати, що актуальність сімейного виховання у світі і в Україні зокрема є аспектом педагогіки, який набув бурхливого розвитку на межі ХХ-ХХІ ст.
У вітчизняній педагогіці сімейному вихованню присвятили свої дослідження Г. Ващенко, А. Макаренко, С. Сковорода, В. Сухомлинський. Теорією та практикою сімейного виховання у незалежній Україні займаються Г. Авдіянц, Т. Алексєєнко, І. Бех, Н. Волкова, О. Дорухіна, І. Зязюн, Т. Кравченко, В. Пос-товий, А. Рацул, М. Сапронова, Л. Сліпчишин, В. Слюсаренко, П. Щербань.
Формування мети статті. Отже, завдання нашої статті:
- визначити роль сім’ї у сучасному виховному процесі;
- проаналізувати і систематизувати діяльність організацій, що займаються проблемами німецької сім’ї.
Виклад основного матеріалу дослідження. Міцна сім’я – це осередок духовного, економічного, соціального розвитку суспільства. Одна з найважливіших функцій родини, що впродовж століть не мала альтернативи, – виховання дітей. Саме це завдання сім’ї Макаренко вважав найважливішим, бо діти – майбутні громадяни нашої країни і світу; майбутні батьки й матері [2, 194]. У середині ХХ сторіччя роль сімейного виховання була зменшена. З’явилася широка інфраструктура дошкільних закладів, які частково взяли на себе функцію виховання дитини. На початку ХХІ ст., коли кожна цивілізована країна світу переймається проблемою відродження первинної ролі родини у формуванні особистості, сімейне виховання стає дедалі актуальнішим. Створюються додаткові заклади, куди батьки можуть звернутися за професійною допомогою у разі виникнення питань щодо виховання дитини; установи, які надають роз’яснення з приводу отримання матеріальної допомоги на виховання малюка від держави; організовані пункти для забезпечення психологічної допомоги молодим батькам тощо (див. табл. 1). На жаль, деякі соціальні фактори спричиняють уповільнення зростання пріоритетної функції сім’ї у сучасному соціумі. Проблеми притаманні як українським, так і родинам усього світу такі:
- важке матеріальне становище у сім’ї (звідси – нагальна потреба батьків працювати одночасно в декількох місцях);
- зростання кількості розлучень (і, як наслідок, широке залучення жінок до трудової діяльності поза домом);
- активний жіночий рух за рівність прав і перспектив з чоловіками (майже 100 % зайнятість матері у трудовій сфері і відсутність часу на виховання дитини) стали у останні десятиріччя глобальними і потребують термінового вирішення за допомогою об’єднання світового науково-педагогічного потенціалу, адже деформація сім’ї позначається, насамперед, на її виховній функції, а це, в результаті, призводить до духовного зубожіння молоді, втрати високих ідеалів української родинної педагогіки [3, 15]. Розв’язання проблем українського сімейного виховання уможливлює використання теоретичних положень і узагальненого досвіду теорії і практики сімейного виховання у зарубіжній педагогічній науці [5, 163].
Німеччина – одна з європейських країн, в якій чітко простежується тенденція до актуалізації проблем сімейного виховання. Відомими німецькими педагогами, психологами та науковими співробітниками численних установ, що займаються дослідженням сім’ї у цілому є М. Вінген, З. Крушвітц, Л. Ліглє, У. Майер, М. Петцольд, С. Ройер, М. Текстор, М. Шнабель. Вирішенням конкретних питань в області сімейного виховання займаються Е. Грундлєр, Р. Заугер, Г. Лібенов, І. Ляйфен, У. Цах та ін.
У політиці ФРН проблемам сім’ї та сімейного виховання відводиться чільне місце. Простежити це не складно – досить переглянути хоча б теми виступів останніх років німецького бундеспрезидента Хорста Кьоллєра: «Сильні сім’ї – виграш у майбутньому», «Діти? – Звичайно! Про бажання мати дітей», «Ренесанс сім’ї», «За нове співіснування кількох поколінь однієї сім’ї під одним дахом» [7] та бундесканцлера держави Ангели Меркель «Створення умов для сімей з дітьми», «Введення «батьківських» грошей як допомоги у вихованні дитини» [8], які своїми доповідями у Бундестазі та на різноманітних форумах і конференціях окреслюють проблеми сім’ї та піклуються про їхнє вирішення.
Кожен громадянин ФРН, якому виповнюється 100 років, отримує вітальну листівку з особистим поздоровленням від президента країни. У 1985 році було надіслано 899 подібних привітань, до кінця 2007 року планується відправити більше 4000 [7]. Така позитивна тенденція, безумовно, є показником гідного, спокійного і забезпеченого існування людей похилого віку, яких у Німеччині з повагою називають «сеньйори», що не може не викликати захоплення.
Але поряд з високим рівнем тривалості життя у державі виникла проблема низької народжуваності дітей. Населення цієї країни є одним з найстаріших в Європі – 65-річних людей тут зараз більше, ніж 15-річних і молодших. І, що не радує, ця ситуація хоч повільно, але все ж погіршується. Так, в 2004 році на 1000 населення країни лише 8,5 % були новонародженими, у 2005 – 8,3 %, у 2006 – 8,2 % [9].
У сучасному світі передових технологій все більше представниць жіночої статі надають перевагу престижній професії, вважаючи за неможливе народжувати і виховувати (принаймні одну) дитину і одночасно успішно просуватися по кар’єрних сходинах.
Статистика свідчить, що з 2004 по 2006 р. співвідношення мам до народжених ними дітей складає 1,3-1,4 % [9], в той час, коли для того, щоб ситуація з народжуваністю хоча б не погіршувалася, кожна заміжня жінка повинна народити, як мінімум, 2-х малюків.
Таке становище можна покращити, тільки вдавшись до активних заходів на державному рівні, чим уряд ФРН успішно займається декілька останніх років. Насамперед, Федеральним статистичним управлінням вже 11-й рік проводяться попередні розрахунки народжуваності та тривалості життя у Німеччині. Так, у 2006 р. було представлено 11 можливих варіантів розвитку демографічної ситуації, в яких було обраховано стан населення країни до 2050 року. Згідно з цими прогнозами, установам, що переймаються проблемами сім’ї, пропонується приймати відповідні рішення для її стабілізації та покращення. Наступним кроком є прийняття сприятливої для народження дітей законодавчої бази, яка б надала потенційним батькам максимальну допомогу у народженні та вихованні дитини, щоб звільнити молоді сім’ї від необхідності залишати на довгий строк роботу заради піклування про маленьку дитину. У такий спосіб уряд ФРН намагається покращити демографічну ситуацію у країні. Одні з останніх рішень Бундестагу – прийняття у 2005 році закону про покращення й урізноманітнення системи закладів для перебування дітей дошкільного віку (цей проект фінансується Європейським соціальним фондом) [6]; з 1 січня 2007 року вступив у силу закон, згідно з яким була докорінно змінена система виплати грошової допомоги при народжуванні дитини [6]; удосконалюється процес отримання «дитячих» коштів через сімейні каси [11].
Крім зазначених заходів уряд ФРН всебічно підтримує велику інфраструктуру державних і суспільних організацій, що досліджують проблеми сім’ї та сімейного виховання та постійно ініціює появу нових, адже сімейне виховання, за загальноприйнятим уявленням, передбачає не тільки виховну діяльність батьків, а й наукові дослідження цього питання [5, 33]. Цей безперечно цікавий досвід у галузі державної підтримки сім’ї можливо і необхідно використати і у вітчизняній педагогіці.
Усі організації Німеччини, пріоритетом для яких є сім’я, умовно можна поділити на:
- організації, що займаються розробкою питань сім’ї та сімейного виховання на науково-теоретичному рівні;
- організації, що вирішують конкретні проблеми, які виникають при вихованні дитини.
До першого типу організацій відносяться, здебільшого, науково-дослідні інститути та центри. Їхня діяльність виражається, як правило, у проведенні тематичних форумів, міжнародних конференцій, мета яких – привернути масову увагу до вирішення проблем сім’ї та дітей.
Подібну діяльність проводять і окремі інститути при університетах Німеччини, де цілі кафедри під керівництвом відомих професорів займаються питаннями сім’ї та виховання. Сюди можна віднести такі навчальні заклади: Центр європейських соціальних досліджень (при університеті в м. Мангайм.); Інститут з проблем виховання (при університеті в м. Тюбінген); Інститут з проблем виховання (при університеті Г. Гейне в м. Дюсельдорф); кафедра психології особистості, психодіагностики та сімейної психології (при університеті в м. Мюнхен); професура з вивчення проблем сім’ї та домашнього господарства (при університеті в м. Гісен) та ін.
Таблиця 1.
Організації, що займаються проблемами сімейного
виховання у Німеччині
| Організації, що займаються розробкою питань сім’ї та сімейного виховання на науково-теоретичному рівні | Організації, що вирішують конкретні проблеми, які виникають при вихованні дитини |
|
|
Вищеназвані організації покликані привернути увагу суспільства до проблем дітей і виховання, втілюють свої ідеї у життя за допомогою таких заходів: «Дитячий симпозіум» (університет у м. Мюнхен та ЮНІСЕФ); Проект «Діти вулиць» (Німецький інститут молоді в м. Лейпціг); Сімейно-політичний конгрес «Без сім’ї немає держави» (Товариство Колпінга в м. Мюнстер); Загальнонімецький форум «Демографічні зміни» (за підтримки Фонду Бертельсмана); «Освітньо-виховний план для дітей від 0 до 10 років» (Державний інститут дошкільної педагогіки в м. Мюнхен) та ін.
Цікавою є діяльність сімейно-політичного конгресу «Без сім’ї немає держави», що відбувся за сприяння Товариства Колпінга як результат цілого року активної діяльності цієї організації. Упродовж багатьох місяців співробітники фонду намагалися проводити як можна більше дискусій, круглих столів, зустрічей з метою привернути увагу до проблем сім’ї, дітей і батьків. Під час проведення конгресу знову обговорювались питання солідарності поколінь у родині, дитячого та релігійного виховання, самоосвіти батьків. У конгресі взяли участь як педагоги, так і політики, і науковці, тому що сімейне виховання давно перестало позиціюватись як суто педагогічна проблема [12].
До другої групи організацій, що опікуються проблемами сім’ї, входять ті установи, що надають допомогу при виникненні конкретних проблем у пересічних родинах.
Крім забезпечення підтримки сім’ям, у яких виникли проблеми з вихованням дитини, організації другої групи створили цілу низку інтернет-порталів, де можна знайти відповіді майже на будь-яке запитання стосовно конфліктів у родині, юридичної допомоги, законів, центрів реабілітації дітей, співіснування сім’ї і роботи, аналіз демографічної ситуації в країні, сімейної політики держави i т. ін. Найвідвідуваніші з них:
- ссылка скрыта («Сімейний довідник»);
- ссылка скрыта («Батьківський порадник»);
- ссылка скрыта («Сімейна школа»);
- ссылка скрыта («Сімейні питання»).
Особливо цікавим, на наш погляд, є «Сімейний довідник». Структура цього сайту досить проста, тобто навіть у людини, яка не має великого досвіду роботи з комп’ютером, не виникне проблем у подорожі цією частиною інтернет-мережі. На головній сторінці сайту ми можемо обрати тему, що цікавить нас у даний момент: сім’я; сімейне життя; сімейне виховання; сімейна політика тощо, потім можна вибрати більш конкретну категорію. Так як нас цікавить сімейне виховання, розглянемо запропоновані саме у цьому розділі аспекти: виховання дітей; найактуальніші питання у вихованні; ігри з дітьми і т.ін. Обираємо категорію «Найактуальніші питання виховання» – тут представлено близько 40 статей, розподілених за такими темам: загальні питання виховання; виховання у дитини любові до чистоти та порядку; виховання і його межі; діти і час; виховання дітей від 0 до 3 років; виховання дітей дошкільного віку; виховання підлітків; діти і домашні тварини. Пошук потрібної теми на цьому сайті можна вести по ключовим словам. На головній сторінці завжди розміщені нові поповнення довідника. Усі матеріали на сайті підготовлені практикуючими педагогами Німеччини [10].
Висновки. Таким чином, узагальнюючи результати проведеного аналізу організацій, що займаються теоретичною розробкою питань, пов’язаних з сім’єю, та установ, які на практиці втілюють їх у життя, можна стверджувати, що велика їхня кількість забезпечує, на наш погляд, виконання більшості проектів уряду ФРН і проектів Євросоюзу зокрема, бо діяльність європейських органів, які так чи інакше стосуються населення – це сімейно орієнтована діяльність [10]. Саме цього прагнуть політики Німеччини, створюючи всі умови для виникнення у молодих людей бажання втілити у життя свої мрії про дітей.
Отже, в результаті нашого дослідження можна зробити наступні висновки:
- криза сучасної сім’ї вимагає посилення уваги до проблем родини і родинного виховання, особливо у країнах з низькою народжуваністю, як, наприклад, Німеччина та Україна;
- у результаті аналізу діяльності організацій, що займаються сімейним вихованням у Німеччині, були визначені основні напрямки їхньої роботи у двох площинах: на державному рівні і на рівні пересічної родини.
Усе вищезазначене дає нам змогу стверджувати, що для вирішення проблем сімейного виховання у Німеччині створена ціла низка інститутів, фондів, суспільних організацій, діяльність яких підтримується на державному рівні. У вітчизняній педагогіці зроблені лише перші кроки до їхнього вирішення. Так, були затверджені у Кабінеті міністрів України і втілюються у життя Державна національна програма «Освіта» (ХХІ сторіччя), де викладені основні положення виховання дитини у сім’ї; Концепція «Сім’я і родинне виховання»; Програма «Українська родина»; Національна програма планування сім’ї; Національна програма «Діти України». Отже, напрямки роботи у галузі сімейного виховання України визначені, маємо надію, що позитивний досвід діяльності організацій, що займаються проблемами сімейного виховання у Німеччині, стане прикладом для створення широкої інфраструктури подібних установ і на теренах українського сімейного виховання.
ЛІТЕРАТУРА
- Демченко О. Теорія та практика сімейного виховання у Великій Британії (історико-педагогічний аспект): Дис. … канд. пед. наук: 13.00.01. / Київський державний лінгвістичний університет. – К., 2000. – 171 с.
- Макаренко А.С. О воспитании / Сост. и авт. вступ. статьи В.С.Хелемендик. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Политиздат, 1990. – 415 с.
- Постовий В., Щербань П., Алексєєнко Т., Докуніна О., Стрєльнікова Н. Сім’я і родинне виховання. Концепція // Рідна школа. – 1996. – № 11-12. – С. 15-20.
- Сіданич І.Л. Виховання культури взаємин батьків і дітей молодшого шкільного віку в сім’ї і школі: Автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.01. / Інститут проблем виховання Академії педагогічних наук України. – К., 2004. – 17 с.
- Фінчук Г. Теорія та практика сімейного виховання у зарубіжній педагогіці (теоретико-методологічний аспект): Дис. … канд. пед. наук: 13.00.01. / Київський державний лінгвістичний університет. – К., 2001. – 186 с.
- www.bmfsj.de
- www.bundespraesident.de
- www.bundesregierung.de
- www.destatis.de
- www.familienhandbuch.de
- www.familienkasse.de
- www.kolping.de