А й суспільними благами, а тому їх охорона передбачена як національним закон
| Вид материала | Закон |
- Розділ 17. Міжнародне екологічне право охорона навколишнього природного середовища, 86.87kb.
- Закон україни, 46.92kb.
- Кабінетом Міністрів України та Національним банком України. Розділ I. Загальні положення, 262.48kb.
- Россия между Белым и Черным, 389.14kb.
- Лекция Тема: Экономическая оценка природных ресурсов и объектов окружающей среды, 335.65kb.
- Міністерство освіти І науки України Харківський автомобільно-дорожній технікум еколог, 1477.21kb.
- 1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, карається позбавленням, 6079.6kb.
- 1. Геолого-геофізичні та ресурсні дослідження, 169.67kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр), 2002, n 3-4, ст. 27 ) { Iз змінами, внесеними згідно, 1331.91kb.
- День Соборності України зараз є національним святом нашої держави. Вцей день у 1919, 351.72kb.
Висновки до Розділу 1
Структуру криміналістичної характеристики злочинів скоєних при наданні медичної допомоги доцільно визначати, виходячи зі структури предметної діяльності й умов, що її забезпечують, а також з тих особливостей, які притаманні зазначеному виду злочинів. Виходячи з цього, її елементами є дані про: предмет безпосереднього посягання; спосіб злочину; особу потерпілого; особу злочинця; слідову картину злочину.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Встановленню у справах про злочинне порушення медичним працівником професійних обов’язків підлягають наступні обставини: чи правильно та своєчасно проведено щодо хворого медичні заходи із погляду їх відповідності основним, загальновизнаним й обов’язковим правилам, які розроблені в медицині, а для складу, передбаченого ст. 139 КК України, – ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого; настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті або істотної шкоди здоров’ю пацієнта; чи існує причиновий зв’язок між встановленими діями (бездіяльністю) медичного працівника і несприятливими наслідками, які настали для здоров’я хворого; соціальна, професійна та кримінальна характеристика медичного працівника (стаж роботи за спеціальністю, роль у скоєному злочині тощо); виявлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину і що необхідно зробити для їх усунення.
РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЧАТКОВОГО ЕТАПУ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, СКОЄНИХ ПРИ НАДАННІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
2.1. Висування версій та планування розслідування злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги на початковому етапі
Успіх розслідування будь-якого злочину багато в чому залежить від діяльності на початковому етапі розслідування. Поняття початкового етапу розслідування є умовним й абстрагованим від процесу всього розслідування в науково-пізнавальних цілях. Учені-криміналісти цей етап розглядають у межах діяльності стосовно встановлення ознак злочину, виявлення й фіксації слідів злочину, встановлення особи, що скоїла злочин [204, c. 145; 216, с. 13]. Однією з особливостей пізнавального процесу при розслідуванні злочину є встановлення істини, тобто з’ясування усіх обставин його скоєння. Встановлення об’єктивної істини відбувається шляхом побудови слідчих версій, різних за родом і значущістю. Тому розробку та перевірку слідчих версій визначено як важливий самостійний етап слідчої діяльності [185, с. 228].
За своєю природою версії є різновидом гіпотез. На відміну від наукових гіпотез, слідчі версії не мають на меті створення наукових теорій, а перевірка їх обмежена у часі [106, с. 165]. До фундаментальних праць, присвячених питанню версії в криміналістиці, належать роботи О.М. Ларіна [140], Яна Пещака [185], Г.В. Арцишевського [9], Р.С. Бєлкіна [16], В.Ф. Єрмоловича [85], В.О. Коновалової [108].
Як різновид гіпотези версія має однакові з нею три стадії розвитку: аналіз й узагальнення фактичного матеріалу, необхідного для подальшого отримання знань про той чи інший факт або сукупність фактів; висунення власне версії та опрацювання ряду наслідків, які випливають із цього припущення; перевірка теоретично виведених наслідків.
Висування версії розпочинається з аналізу зібраної інформації та оцінки її в цілому, що веде до побудови, як правило, загальних версій. У міру нагромадження інформації, конструюються окремі версії, що деталізуються.
Перевірка слідчих версій повинна будуватися в такий спосіб, щоб при найбільш раціональній витраті сил і засобів та в найкоротші строки забезпечити розкриття злочину, збирання доказів, необхідних для правильного вирішення справи. Для досягнення цієї мети необхідно дотримуватися правил, які гарантують якість перевірки і своєчасність її проведення. Основною вимогою до перевірки слідчих версій є необхідність її ретельності. Слідча практика свідчить про те, що недбале та неуважне ставлення як до підготовки, так і до проведення слідчих дій, необхідних для перевірки версій, часто приводить до втрати цінних доказів.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
3. Не проведення або проведення неповного обстеження.
Зафіксовано такий випадок: хворий тривалий час звертався за медичною допомогою до обласної лікарні й лікувався від хронічного гіперпластичного ларингіту (захворювання гортані, в основі якого є хронічний запальний процес). При вивченні даних гістологічних препаратів слизової оболонки гортані було виявлено доброякісну пухлину – фіброгемангіому – та запальні зміни в слизовій оболонці. Зазначену розбіжність у діагнозах зумовлено недостатньо повним та якісним обстеженням хворої. Лікувальну тактику також було спрямовано проти запального процесу в той час, коли доброякісну пухлину необхідно було вилучити при операції. Отже, в обласній лікарні хворий необхідного лікування не отримав, і після виписки з лікарні його захворювання продовжувало розвиватися, погіршуючи стан здоров’я. Смерть настала від дихальної недостатності за типом асфіксії, внаслідок викликаного хворобою порушення проходження повітря через гортань [54].
В іншому випадку при перебуванні в гінекологічному відділенні за вагітною не здійснювався систематичний нагляд палатним лікарем (куратором), обстеження було проведено не в повному обсязі, крім того, не було проведено контрольне УЗ-дослідження для уточнення часу утробної загибелі плода. Такі обставини зумовили необґрунтовану тактику подальшого лікування (за даним аутоксії смерть плода ймовірно настала за 5-7 днів до операції) [52].
Під час перевірки питань, які стосуються збору анамнезу, огляду й обстеження хворого, важливе значення мають не лише відомості, які відтворено в історії хвороби чи амбулаторній картці, але й інформація, яка є в показаннях родичів хворого, його сусідів по палаті, самого хворого.
У тому випадку, якщо медичний працівник не зібрав анамнез хворого, не оглянув чи не обстежив його, поведінка обвинуваченого свідчить про його небажання надати медичну допомогу, тобто можна говорити про свідоме порушення ним професійного обов’язку. Докладне розпитування хворого, але неповний огляд чи неповне обстеження дають підстави стверджувати не про те, що в медичного працівника не було бажання надати хворому допомогу, а про його недобросовісність у виконанні професійних обов’язків.
4. Неповне спеціальне дослідження або його відсутність (лабораторні, інструментальні, хірургічні методи).
Так, судово-медичні експерти встановили, що обсяг обстеження вагітної, проведений у міській лікарні не можна визнати достатнім через те, що не було проведено ультразвукове дослідження для з’ясування стану плода та кардіомоніторне дослідження плода. Це призвело до ускладнення пологів та спричинення шкоди здоров’ю дитини [49].
До цієї групи також варто зарахувати таке порушення, як непроведення консультації з фахівцем, прикладом якого є такий випадок: в умовах перебування вагітної в пологовому відділенні міської лікарні анамнез було зібрано в достатньо повному обсязі. Однак, була необхідність більш ретельного лабораторного дослідження стану крові вагітної, зокрема – згортуючої системи крові. Наявність результатів лише одного дослідження – загального обстеження крові – було явно недостатньо. Враховуючи наявність у жінки протягом всього періоду вагітності анемії, доцільною була б також консультація фахівця-гематолога. Під час пологів виникли ускладнення, що призвели до смерті вагітної [46].
- Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
- Призначення судово-медичної експертизи.
Узагальнюючи практику розслідування кримінальних справ щодо звинувачення лікарів у неналежному наданні медичної допомоги, необхідно зазначити, що в одних випадках про подію злочину свідчить поведінка медичного працівника (а саме бездіяльність) (ст. 139 КК України), а в інших випадках – наслідок (кінцевий результат неналежного надання медичної допомоги).
Для кримінальних справ, порушених за ознаками ст. 139 КК України, характерні відомості про те, в чому безпосередньо виявилася протиправна бездіяльність конкретного медичного працівника: не з’явився за викликом чи не прийняв доставленого в лікарню хворого тощо. Розслідування повинно розпочинатися з перевірки цих відомостей. У такому випадку необхідно з’ясувати: чи зверталися за медичною допомогою та з яких причин відмовлено у наданні медичної допомоги. Зокрема, останній факт свідчить про вину медичного працівника, який не надав допомоги хворому. Вини в діях медичного працівника не вбачається в тому випадку, якщо допомогу не надано через поважні причини: стихійне лихо, тяжка хвороба самого медичного працівника та інші обставини, що завадили надати хворому допомогу [169, с. 226].
За допомогою судово-медичної експертизи необхідно з’ясувати, які медичні заходи міг здійснити медичний працівник щодо даного хворого: застосування медичних препаратів, медикаментів, хірургічне втручання, запрошення відповідного спеціаліста для допомоги тощо. Тобто бездіяльність медичного працівника повинна бути чітко конкретизовано судово-медичною експертизою, що дозволить перейти до розв’язання наступного завдання: встановлення причинного зв’язку між конкретною бездіяльністю медичного працівника й шкідливим наслідком. У випадку відсутності шкідливого наслідку необхідно за допомогою судово-медичної експертизи з’ясувати, чи існує реальна загроза його настання. Якщо шкідливий наслідок для життя й здоров’я потерпілого настав (хворий помер, отримав інвалідність тощо), то для з’ясування питання про причиновий зв’язок достатньо перевірити таку версію: чи могли конкретні медичні заходи, від надання яких ухилився медичний працівник, відвернути несприятливий наслідок для потерпілого, чи наслідок настав унаслідок будь-яких інших причин, на які не могли вплинути ці (упущені) заходи.
Таким чином, розслідування справ, порушених за фактом ненадання допомоги хворому медичним працівником, доцільно проводити в напрямку від встановлення конкретної бездіяльності медичного працівника до визначення фактичного або можливого кінцевого результату скоєного [18, c. 190-191].
До моменту порушення кримінальних справ за фактом злочинно-неналежного надання медичної допомоги можуть бути відомі дані про невідповідність медичних дій правилам, чинним у медицині, або дані про виліковність захворювання. Такі відомості будуть лише вихідними даними для встановлення як конкретної дії (бездіяльності) медпрацівника, так і причинного зв’язку між дією (бездіяльністю) та суспільно небезпечними наслідками. Оскільки такі відомості були отримані до порушення кримінальної справи, то вони потребують перевірки шляхом процесуальних заходів доказування. Той факт, що лікування попередньо оцінено як неналежне, не свідчить про наявність причинового зв’язку між поведінкою медичного працівника й смертю хворого [18, с. 191-192].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
За будь-яких обставин про окремі факти злочину можна дізнатися під час ознайомлення з “Карткою стаціонарного або амбулаторного хворого”, в якій лікар зі слів пацієнта записує відомості (анамнез), що пояснюють наявність у хворого захворювання. З огляду на це рекомендується завжди проводити виїмку й огляд “Картки стаціонарного або амбулаторного хворого”, допитувати медичний персонал, а за необхідності й інших хворих, що контактують із потерпілим.
Слідчий повинен якнайшвидше зібрати значну частину доказів і направити на судово-медичну експертизу для встановлення причинового зв’язку між дією (бездіяльністю) медичного працівника й настанням несприятливого наслідку в потерпілого.
Ретельне та якісне дослідження висунутих версій можливе лише тоді, коли завчасно визначено кожну зі слідчих дій (які необхідні для такої перевірки), продумано порядок і черговість їх проведення. У протилежному випадку безплановість, несвоєчасність проведення певних слідчих дій може спричинити втрату цінних доказів, неповноту й односторонність в дослідженні обставин кримінальної справи [173, с. 82].
2.2. Організація і тактика окремих слідчих дій на початковому етапі розслідування злочинів, вчинених при наданні медичної допомоги
Особливості проведення окремих слідчих дій під час розслідування злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги, в науковій літературі висвітлені недостатньо. Специфіка справ досліджуваного виду злочинів полягає в тому, що між їх скоєнням й порушенням кримінальної справи нерідко проходить певний час. Крім того, особи, які можуть бути обвинуваченими у справі, як правило, знають про розслідування й мають можливість замаскувати злочин. Саме тому першочергові слідчі дії, які провадяться під час розслідування злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги, повинні забезпечити отримання доказів, що вказують на злочинну подію та збереження й закріплення доказів, які можуть зникнути або бути змінені [41, c. 219].
Відповідно до цих завдань першочерговими слідчими діями можуть бути:
а) виїмка й огляд медичних документів, а також матеріалів відомчих перевірок, клініко-анатомічних і клінічних конференцій;
б) вилучення та огляд інструментів, медикаментів, упаковок ліків, які застосовувалися під час лікування, якщо вони мають відношення до справи;
в) допит свідків, потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого;
г) огляд місця події (у тому випадку, якщо інформація про злочин надійшла відразу ж після його скоєння);
д) призначення судово-медичної експертизи.
Цей перелік не є вичерпним, і залежно від конкретних обставин справи його може бути доповнено іншими слідчими діями.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Під час розслідування, скоєних при наданні медичної допомоги слідчий нерідко наштовхується на те, що різні особи, які є учасниками або очевидцями тієї самої події по-різному відтворюють її обставини. Свідками-очевидцями, за загальним правилом, є особи медичного персоналу, які безпосередньо спостерігали дії підозрюваного та брали участь у лікуванні потерпілого, а також особи, що спілкувалися з потерпілим (рідні та близькі, хворі, які знаходилися разом із ним на лікуванні тощо).
У досліджуваному нами виді злочинів вибір тактики допиту свідка насамперед залежить від професії допитуваної особи та від того, чи має свідок медичні знання, які впливають на зміст показань. Безперечно, що особа, яка не має таких знань, значною мірою обмежена в сприйнятті подробиць щодо професійної діяльності медиків. Відповідно до цього усіх свідків можна поділити на дві групи: 1) свідки-неспеціалісти (родичі потерпілого, сусіди по палаті, за місцем проживання, сам потерпілий та інші); 2) свідки-спеціалісти (медичні працівники, які безпосередньо спостерігали дії підозрюваних (обвинувачених) та брали участь у лікуванні потерпілого; спеціалісти, що проводили відомчу перевірку) [18, с. 253].
Свідчення осіб першої групи про ознаки захворювання та дії медичних працівників часто мають загальний, неконкретний характер. Від цих свідків можна отримати такі відомості: час захворювання та самопочуття хворого, час звернення за медичною допомогою та час її надання, хто із медичних працівників у цьому брав участь, загальний характер проведених ними лікувально-діагностичних заходів. Свідок у вільній розповіді про самопочуття хворого повідомляє про те, що хворий себе почував погано або дуже погано, після відвідування лікаря йому стало краще або навпаки тощо. У цьому випадку немає потреби у володінні медичними знаннями для того, щоб повідомити, що у хворого були блювання, кашель, судоми, температура, та назвати ту частину тіла, на біль в якій скаржився хворий.
Доцільно зазначити, що в момент звернення за медичною допомогою хворий, його близькі або знайомі при зборі лікарем анамнезу майже завжди охоче й детально повідомляють йому про ознаки захворювання. Виступаючи як свідки, ці особи не намагаються повною мірою відтворити картину хвороби. У період розгляду кримінальної справи подробиці відтворення таких обставин ніби відступають на другий план, а на першому місці постає бажання покарати винних за несприятливий результат лікування.
Приховування й перекручення інформації допитуваним зумовлює необхідність активності слідчого на допиті, який не повинен виступати лише реєстратором повідомлень. У зв’язку з цим постає питання про межу активності слідчого, яка, на наш погляд, охоплює повноцінне використання всіх наявних процесуальних і тактичних засобів для спонукання (саме спонукання, а не натиск) допитуваного до надання об’єктивних показань та відмови від позиції протидії слідству. Тому в допиті таких свідків не можна обмежуватися їхньою вільною розповіддю, після якої перед ними необхідно поставити доповнюючі, уточнюючі, нагадуючі, контрольні запитання. До прийомів викриття неправдивих показань належать також оголошення матеріалів справи (показань інших свідків, зокрема таких, які викривають неправдивість показань); пред’явлення речових доказів, що суперечать показанням допитуваного тощо.
Питання, які ставляться свідкові-неспеціалісту, не повинні вміщувати спеціальної медичної термінології, до якої слідчий певною мірою звикає під час вивчення й розслідування справи. Якщо в допиті свідка-неспеціаліста консультантом виступає спеціаліст, його також слід попередити про те, що питання слід ставити в загальнодоступній формі, тому що свідок, який не знає клініки того чи іншого лікувального процесу буде відчувати значні труднощі у вигадуванні неіснуючих симптомів хвороби для того, щоб звинуватити лікаря або навпаки виправдати його. Проте ця умова чинна лише до того моменту, коли свідок або потерпілий не знає суть звинувачення, яке пред’являється медичному працівникові. У цьому випадку необхідно уникати повторних допитів потерпілих та інших осіб, зацікавлених у наслідках справи, а тому намагатися на перших допитах повністю використовувати можливість сприйняття й відтворення свідками-неспеціалістами обставин, які цікавлять слідство.
Отже, якщо слідчий врахує перелік прийомів підготовки до допиту та особливості допиту свідків-неспеціалістів, то лише тоді він зможе отримати повні відомості про обставини справи.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Використання записів медичних документів, що належать підозрюваному (обвинуваченому), – це важливий тактичний прийом для підготовки допиту. При цьому необхідно враховувати те, що записи можуть бути неповними, і тому будь-який доказ на підставі даних записів без труднощів буде спростовано (заперечено, відхилено) допитуваним посиланням на неповноту записів. Не виключено й те, що підозрюваний може вдатися до вимислу і, виправдовуючи свою поведінку, заявить, що не всі лікувально-діагностичні заходи він відтворив в історії хвороби або іншому медичному документі. З огляду на це рекомендується в усіх випадках попередньо отримати показання підозрюваного (обвинуваченого) щодо повноти зроблених ним записів у медичних документах. Цю умову необхідно використати до того, як почнеться допит за основними питаннями розслідування. Кваліфіковане проведення допиту та його результативність багато в чому залежать від рівня ознайомлення слідчого зі спеціальною медичною літературою та відповідними нормативними актами, що регулюють діяльність, яка перевіряється. Тому в такому випадку корисною була консультативна допомога спеціаліста.
Важливе значення для проведення ефективного допиту має попереднє складання переліку та послідовності питань, які необхідно з’ясувати. Оскільки підозрюваним (обвинуваченим) є медичний працівник, який має спеціальні медичні знання, то доцільно було б використовувати допомогу спеціаліста, який своїми порадами допоможе слідчому вдосконалити план допиту, зробити в ньому відповідні корективи щодо послідовності поставлених перед допитуваним питань, про характер і формулювання самих питань. Під час підготовки до допиту та під час проведення потрібно враховувати такі обставини, як освіта, кваліфікація, досвід роботи за спеціальністю, посадове становище, наявність чи відсутність службової залежності між допитуваними.
Для проведення кваліфікованого допиту необхідно ознайомитися не лише з матеріалами кримінальної справи, але й вивчити особу підозрюваного за допомогою певних методів, до яких зараховують спостереження за підозрюваним, аналіз результатів його діяльності, узагальнення незалежних характеристик тощо. У процесі допитів осіб, затриманих за підозрою в неналежному наданні медичної допомоги, слідчий використовує наявні на той момент зібрані в справі докази їхньої вини: показання свідків-очевидців, речові докази, висновки судово-медичної експертизи тощо. Доцільно зазначити, що тактика допиту підозрюваного має деяку специфіку: даних про особу підозрюваного небагато, оскільки в розпорядженні слідчого немає такої кількості доказів, як при допиті обвинуваченого. Але на боці слідчого, особливо на першому допиті підозрюваного, існує факт раптовості: допитуваний ще не встиг продумати лінію захисту, не уявляє, які докази його вини має слідчий.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
З огляду на зазначене вбачаємо за доцільне наділити потерпілого при призначенні та проведенні експертизи на стадії досудового слідства тими ж правами, якими в даний час володіє обвинувачений, а саме: заявити відвід судовому експертові; просити про призначення судового експерта з числа названих ним осіб; просити про постановку перед судовою експертизою додаткових питань; давати пояснення судовому експертові; пред’являти додаткові документи й матеріали; ознайомлюватися з матеріалами судової експертизи після її закінчення; подавати клопотання про призначення нової або додаткової судової експертизи. Матеріали судової експертизи пред’являються потерпілому, про що слідчий складає протокол, в якому зазначає їх пояснення, заперечення, зауваження щодо них, клопотання. Отже, з метою розширення кола прав потерпілого при призначенні й проведенні експертизи, назву статті 197 КПК викласти в такій редакції: права потерпілого та обвинуваченого при призначенні та проведенні експертизи.
Під час слідства часто виникають суттєві труднощі в кримінально-правовій оцінці протиправних дій медичного персоналу. Зокрема, при розв’язанні таких питань: а) характер і особливості патологічного процесу в пацієнта; б) своєчасність, повнота й правильність у наданні медичної допомоги конкретними медичними працівниками; в) відповідність дій медичних працівників деонтологічним принципам медицини; г) причиновий зв’язок між конкретними діями медичного персоналу у вигляді дії чи бездіяльності, що призвело до важких наслідків для пацієнта; д) встановлення причини смерті або ступеня тілесних ушкоджень; ж) встановлення можливості запобігання таким наслідкам за умови належного надання медичної допомоги та багато інших питань. Необхідна організація спеціального пізнавального процесу, який є органічною єдністю правових і науково-медичних принципів. Для їх вирішення необхідно призначити комісійну судово-медичну експертизу з обов’язковою участю в ній лікарів-клініцистів відповідного фаху [211, с. 183].
Нормативними актами, які регламентують проведення судово-медичної експертизи на сьогодні, є:
1. Інструкція про проведення судово-медичної експертизи від 17 січня 1995 року, де передбачено, що експертиза у справах про притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за професійні правопорушення повинна проводити комісійна судово-медична експертиза (п. 2.4).
2. Правила проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи від 17 січня 1995 року, відповідно до яких експертна комісія повинна складатися не менше як з трьох осіб: голова, член (члени) комісії і доповідач зі справи (п. 5). Обов’язки голови при проведенні судово-медичної експертизи покладаються на керівника експертного закладу, а доповідачем за матеріалами справи призначається один із судово-медичних експертів.
Особа, яка призначила експертизу, або голова бюро судово-медичної експертизи в разі відсутності в документі пункту про призначення експертизи персонального складу експертів сама визначає персональний склад експертної комісії [97]. Однак, комплектування експертної комісії на практиці здійснює зазвичай голова бюро судово-медичної експертизи. Це право не можна оскаржити в тих випадках, коли до складу експертної комісії залучаються штатні або належним чином затверджені позаштатні експерти бюро. Якщо до складу подібних комісій входять особи, які не є штатними або позаштатними експертами (видатні вчені, викладачі вузів тощо), право залучення цього фахівця до складу експертної комісії слід залишити за особою, яка призначила експертизу, а не за начальником бюро судово-медичної експертизи. У цих випадках слідчий зобов’язаний перевірити не лише компетентність призначеної особи, але й її незацікавленість у даній справі. Так, до складу судово-медичної експертної комісії не можуть входити такі зацікавлені особи: свідок, потерпілий, родичі, керівники, лікарі, консультанти лікувального закладу, в якому працює підозрюваний у протиправних діях. Слідчий повинен попередити залученого до експертизи фахівця про кримінальну відповідальність за відмову від виконання покладених на нього обов’язків (ст. 385 КК України), а також за дачу завідомо неправдивого висновку (ст. 384 КК України).
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Під час проведення експертизи стосовно справи про притягнення медичних працівників до кримінальної відповідальності за “професійні правопорушення” в протокольній частині повинні бути детально викладені дані всіх наявних медичних документів. При цьому, залежно від характеру випадку з історії хвороби обов’язково виписуються такі дані: стан хворого в момент його надходження до стаціонару, записи щоденників, які фіксують його стан протягом усього періоду лікування, протоколи операції, клінічні діагнози, схеми призначеної медичної терапії, об’єм і частота введення лікарських речовин, результати лабораторних досліджень, характер і обсяг реанімаційних заходів, дані протоколу патолого-анатомічного розтину трупа з результатами гістологічного дослідження або дані первинної судово-медичної експертизи, результати клініко-анатомічних конференцій із рецензії медичної документації, а також висновки комісії відомчого розслідування [192].
Слідчі органи обов’язково надають у розпорядження комісії експертів також матеріали, що всебічно характеризують медичного працівника, якого притягають до кримінальної відповідальності. Це в першу чергу службові характеристики, де зазначено рік закінчення факультету певного медичного закладу, дані про проходження спеціалізації, стаж роботи за спеціальністю, підвищення кваліфікації, професійна категорія, а також медичні документи, які дають можливість пізнати стиль роботи медичного працівника. Вивчення всіх цих документів сприятиме об’єктивним експертним висновкам.
Урахування наведених тактичних рекомендацій проведення слідчих дій сприятиме висуненню слідчих версій, плануванню розслідування та успішному розслідуванню кримінальних справ щодо злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги.