А й суспільними благами, а тому їх охорона передбачена як національним закон
| Вид материала | Закон |
- Розділ 17. Міжнародне екологічне право охорона навколишнього природного середовища, 86.87kb.
- Закон україни, 46.92kb.
- Кабінетом Міністрів України та Національним банком України. Розділ I. Загальні положення, 262.48kb.
- Россия между Белым и Черным, 389.14kb.
- Лекция Тема: Экономическая оценка природных ресурсов и объектов окружающей среды, 335.65kb.
- Міністерство освіти І науки України Харківський автомобільно-дорожній технікум еколог, 1477.21kb.
- 1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, карається позбавленням, 6079.6kb.
- 1. Геолого-геофізичні та ресурсні дослідження, 169.67kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр), 2002, n 3-4, ст. 27 ) { Iз змінами, внесеними згідно, 1331.91kb.
- День Соборності України зараз є національним святом нашої держави. Вцей день у 1919, 351.72kb.
1.2. Порушення кримінальних справ при розслідуванні злочинів, скоєних під час надання медичної допомоги
Порушення кримінальних справ за фактом неналежного надання медичної допомоги відзначається певними труднощами. Пояснюється це, насамперед, специфікою зазначених правопорушень, а також складністю відмежування злочину від лікарської помилки, що часто зумовлює передчасне або безпідставне порушення таких справ, або затягування перевірок повідомлень про ці злочини.
Для подолання таких труднощів і зведення до мінімуму можливості їх виникнення, насамперед, необхідно з’ясувати наявність законних приводів і підстав. Аналіз слідчої і судової практики свідчить, що типовими приводами до порушення даної категорії справ є: скарги хворих, їхніх близьких та родичів; повідомлення, опубліковані в пресі; повідомлення закладів охорони здоров’я, у тому числі й судово-медичних експертів, патологоанатомів; безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину під час розслідування або судового розгляду інших кримінальних справ. У таких скаргах лікарів звинувачують у помилковій діагностиці захворювань, несвоєчасному чи неправильному наданні медичної допомоги тощо. Причиною таких скарг є психологічна реакція хворого на травму та родичів хворого при несподіваній смерті його під час операції чи від хвороби, яка його рідним не здавалася небезпечною тощо. У таких випадках виникають сумніви в тому, що лікар своєчасно й правильно надав медичну допомогу та зробив усе необхідне для лікування хворого.
Необхідність визначення наявності чи відсутності підстав до порушення кримінальної справи зумовлено тим, що без цього не може бути розпочато безпосереднє розслідування та проведено необхідні слідчі дії (крім огляду місця події).
За наявності приводу необхідним є з’ясування підстав для порушення кримінальної справи, якими у ч. 2 ст. 94 КПК України названо достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Як правило достатніми вважаються такі дані, які свідчать про факти підготовлюваного або скоєного діяння, передбаченого кримінальним законом. При цьому необов’язково, щоб вони висвітлювали дане діяння повно й всебічно або викривали конкретну особу в скоєні злочину [162, с. 55].
Визначення умов, необхідних для порушення або відмови в порушенні кримінальної справи, полягає у з’ясуванні ряду обставин відповідно до встановленого законом порядку. Це можливо здійснити лише шляхом збирання, перевірки й оцінки показань про наявність або відсутність цих обставин.
На момент порушення кримінальної справи необхідна достовірна інформація, яка з високим ступенем імовірності вказувала б на наявність злочину. При цьому доцільно виходити з того, що окремі ознаки притаманні як злочину, так і діянням, які злочинами не є.
Первинна інформація, щодо злочинів, скоєних медичними працівниками, як правило, є неповною, а тому не завжди може бути підставою висновку про наявність достатніх даних для порушення кримінальної справи. Саме тому однією зі специфічних умов порушення справ даної категорії є потреба детальної перевірки такої інформації. Під час проведення попередньої перевірки слідчий повинен отримати відомості про достовірність викладених фактів, лікування захворювання, невідповідність поведінки медичного працівника чинним у медицині правилам. У тих випадках, коли з первинних матеріалів відомо, що поведінка медичного працівника полягає в ненаданні медичної допомоги, необхідно отримати відомості про те, що хворий потребував допомоги та хто таку допомогу повинен був надати. Оскільки, згідно з ч. 4 ст. 97 КПК України слідчому надається десять днів, протягом яких він повинен провести перевірку первинної інформації, потрібно чітко спланувати всі необхідні заходи та порядок їх проведення. Способи такої перевірки можуть бути різними: в одних випадках це – аналіз, співставлення відомостей, а в інших – додаткова перевірка відомостей шляхом отримання нових даних [134, с. 6].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
У п. 5 листа Міністерства охорони здоров’я “Про порядок перевірки фактів порушення правил, які регламентують професійну діяльність медичних працівників” зазначено, що в тих випадках, коли перевірка проводиться на вимогу прокуратури, її строк не повинен перевищувати місяця з дня отримання доручення. Тому в ч. 4 ст. 97 КПК доцільно зазначити, що відомчі перевірки можуть проводитися в строк до семи днів 1, який може бути продовжено прокурором до одного місяця з урахуванням складності перевірок, якщо з об’єктивних причин їх результат не може бути надано у визначений строк. Така норма дозволить поліпшити ситуацію, коли несвоєчасно реєструються заяви та повідомлення про злочини. До того ж кожний випадок перевищення вказаного строку розгляду заяви, повідомлення буде поставлений під обов’язковий прокурорський нагляд [153, с. 125].
Незважаючи на те, що перевірка й експертиза мають відомчий характер, слідчий уповноважений знайомитися з їх проведенням. Він також повинен мати можливість спілкуватися з особами, що проводять відомчу перевірку та відомчу експертизу, обговорювати з ними питання, які його цікавлять, ознайомлюватися з наявними матеріалами тощо. Якщо наданих матеріалів недостатньо або якщо вони суперечливі та мають інші недоліки, слідчий може призначати проведення додаткової перевірки чи експертизи.
Доручивши відповідній комісії підготувати відомчий висновок, слідчий не повинен відсторонюватися від подальшого збирання первинних матеріалів, необхідних для об’єктивного вирішення питання щодо порушення кримінальної справи. Однак, на практиці у більшості випадків так і відбувається. Отримавши скаргу про неправильне надання медичної допомоги, прокурор або слідчий пересилають документ до відділу охорони здоров’я з загальним проханням: розібратись, провести перевірки й у визначений строк подати матеріали перевірок.
Перш ніж звернутися за відомчим висновком необхідно отримати:
1) історію хвороби або амбулаторну картку, з якої можна одержати загальне уявлення про час звернення за медичною допомогою, про осіб, які її надали, та про результати захворювання;
2) детальне пояснення заявника про обставини події та порівняти їх із даними історії хвороби або амбулаторної картки;
3) пояснення медичних працівників, чиї дії оскаржуються. При цьому доцільно отримати пояснення з обґрунтуванням того чи іншого медичного заходу для того, щоб звертаючись за відомчим висновком, можна було поставити перед відділом охорони здоров’я певні завдання, конкретні питання, відповіді на які й будуть підставою як для оцінки самих пояснень, так і для оцінки правильності надання допомоги хворому.
Вивчення слідчої практики свідчить про те, що органи розслідування для вирішення питання про наявність або відсутність підстав для порушення кримінальної справи широко використовують допомогу спеціалістів (див. Додаток Ж). У чинному КПК України спеціальні знання не зараховано до переліку засобів, які можуть бути використані на стадії порушення кримінальної справи. Однак без використання спеціальних знань неможливо прийняти обґрунтоване рішення стосовно низки заяв і повідомлень про злочини, тому що розгляд справ про притягнення медичних працівників до кримінальної відповідальності за професійні правопорушення має значні труднощі, які насамперед пов’язані з відсутністю спеціальних медичних знань у працівників органів розслідування.
Спеціаліст повинен сприяти слідчому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів, по можливості давати пояснення з питань, що потребують спеціальних знань. Такі знання частіше застосовуються під час огляду медичних документів, що становлять значну частину матеріалів кримінальної справи. Тобто спеціаліст виконує функції консультанта слідчого і працює під його безпосереднім керівництвом. Таким чином, використання спеціальних знань на першій стадії кримінального процесу сприяє об’єктивному вирішенню питання про порушення кримінальної справи та виключає можливість безпідставного порушення кримінальної справи й залучення громадян до кримінального процесу, а також запобігає обмеженню їх законних прав та інтересів [22, с. 28].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Специфіка прийнятого рішення про порушення кримінальної справи полягає в тому, що воно не є кінцевим. Правильність зробленого висновку перевіряється на наступних стадіях кримінального судочинства. Що ж стосується відмови в порушенні кримінальної справи, то вона є кінцевою. Ця відмова має базуватися на доказах, визнаних відносними, припустимими і достовірними, а їх сукупність повинна засвідчувати безсумнівну відсутність у діянні ознак злочину або наявність інших обставин, які виключають провадження у справі [134, с. 14].
Якщо внаслідок перевірки заяви чи повідомлення, що надійшли, не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя уповноважений, відмовивши в порушенні кримінальної справи, або надіслати заяву чи повідомлення на розгляд громадській організації, службі в справах неповнолітніх, трудовому колективу або власнику підприємства, установи, організації чи уповноваженому ним органу для вжиття відповідних заходів впливу, або передати матеріали для застосування в установленому порядку заходів адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 99 КПК).
1.3. Обставини, що підлягають встановленню на початковому етапі розслідування злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги
Вивчення й аналіз обставин, що підлягають встановленню стосовно тієї чи іншої категорії злочинів, має не тільки кримінально-правове та кримінально-процесуальне значення, але й важливе криміналістичне значення, оскільки це дозволяє слідчому обрати правильний напрямок розслідування, провести його повно, всебічно й об’єктивно [107, с. 13], а також зумовлює кінцеві завдання розслідування, спрямованість слідчих версій, постановку проміжних завдань розслідування на його різних етапах і в різних слідчих ситуаціях [238, с. 238].
Деякі автори обстоюють думку про те, що криміналістична характеристика поглинає обставини, які підлягають встановленню і робить непотрібним виділення останніх серед положень методики розслідування окремих видів злочинів [5, с. 247; 7, с. 180; 15, с. 274; 30, с. 34; 42, с. 104; 58, с. 205; 59, с. 343]. Ми підтримуємо позицію тих науковців, які не ототожнюють обставин, що підлягають встановленню, і криміналістичної характеристики злочинів, не включають одного з цих понять до складу іншого, а наголошують на їхньому самостійному змісті і значенні, тому що зазначені категорії є окремими й необхідними елементами структури методики розслідування [105, с. 19-20; 126, с. 491; 150, с. 588; 172, с. 78-82; 183, с. 28; 220, с. 14-15; 235, с. 254; 236, с. 49-55; 237,с. 67-69; 238, с. 237-240; 242, с. 242].
Крім встановлення типових визначених законом обставин, при розслідуванні справ щодо порушення медичним працівником професійного обов’язку виникає необхідність дослідження суттєвих обставин, зумовлених індивідуальними особливостями притаманними даній категорії справ. Аналіз судово-слідчої практики та наукових джерел [175, с. 53-63; 208, с. 58-65; 245,с. 701-709] дає змогу систематизувати обставини, які необхідно встановити у справах про злочинне порушення медичним працівником професійних обов’язків:
1. Чи правильно та своєчасно проведено щодо хворого медичні заходи із погляду їх відповідності основним, загальновизнаним й обов’язковим правилам, які розроблені в медицині, а для складу, передбаченого ст. 139 КК України, – ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Такий підхід до вимог, що зазвичай висуваються з погляду медичної науки та практики (визначають певну поведінку лікаря в конкретній ситуації), на нашу думку, дозволяє в усіх випадках дати відповідну юридичну оцінку діям (бездіяльності) медичного працівника.
У процесі лікування лікар постійно приймає певні рішення (наприклад, про необхідність, характер, обсяг, методику оперативного втручання), враховуючи особливості патологічного процесу, стан хвороби, можливості, особистий досвід, уміння тощо. Для методики розслідування цей факт означає, що в тих випадках, коли неправильність лікувальних дій зумовлено неправильним діагнозом, слідство не може обмежитися лише констатацією неправильності цих дій, оскільки останні як такі не є порушенням професійного обов’язку. Тому необхідно з’ясувати причину встановлення неправильного діагнозу, і, якщо вона пов’язана з порушенням професійного обов’язку щодо обсягу й методики проведених діагностичних заходів, то лише останні й може бути інкриміновано медичному працівнику [18, с. 220].
Необхідно також враховувати, що в медицині не може бути стандартного підходу до вибору методу лікування і діагностики навіть при одних й тих самих захворюваннях [239, с. 317-318]. Тому, під час оцінки тих чи інших дій медичного працівника, потрібно мати на увазі, що може існувати декілька методів лікування захворювання. Лікар у таких випадках має право вибору, зважаючи на свій досвід, знання, забезпечення лікарськими засобами, наявність обладнання та інші обставини. Якщо з кількох рівноцінних методів лікування хвороби, прийнятих у сучасній медицині, лікар зупинився на якомусь одному, то його дії є правомірними.
А.Л. Маковський зазначає, що медичні дії потрібно оцінювати тільки відповідно до чинних інструкцій, положень, наказів й інших офіційних документів, що видаються Міністерством охорони здоров’я, його управліннями та іншими органами охорони здоров’я [151, с. 168-169]. Заперечуючи це, Ф.Ю. Бердичевський слушно зауважує, що медична діяльність набагато менше, порівняно з іншими галузями людської діяльності, піддається регламентації детальними та офіційно закріпленими правилами. І хоча подібних правил у медицині велика кількість, вони не охоплюють і не можуть охопити всього розмаїття медичних дій [20, с. 9].
На думку Ф.Ю. Бердичевського, протиправним слід вважати те діяння, яке вчинене медичним працівником при наданні лікувальної допомоги, що не відповідає чинним у медичній науці правилам і методам та перебуває у причиновому зв’язку з наслідком, який настав для пацієнта у вигляді смерті або погіршення стану здоров’я [20, с. 36-37].
Таким чином, критерієм правомірної або неправомірної поведінки медичних працівників у даному випадку виступають правила й методи науки.
Дещо іншу думку висловлює А.П. Громов, вважаючи протиправними лише такі дії медичних працівників, які не відповідають поширеним у медичній науці та лікувальній практиці правилам і методам лікування та перебувають у причиновому зв’язку з настанням для хворого несприятливих наслідків, які спричинили смерть або погіршення стану здоров’я [71, с. 67].
На відміну від Ф.Ю. Бердичевського, який правову оцінку дій медичного працівника пов’язує з вимогами науки, А.П. Громов висуває додаткову вимогу – відповідність лікувальній практиці, яка має суттєве значення для встановлення протиправної поведінки медичного працівника.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
До першої групи належать питання, пов’язані з невиконанням або неналежним виконанням діагностичних заходів:
1) неповне обстеження, яке виявляється в неналежному проведенні кожного з наступних заходів або всіх цих заходів одночасно: неповний збір анамнезу; неповний огляд або його відсутність; неповне обстеження або його відсутність; неповне спеціальне дослідження або його відсутність;
2) неправильна оцінка лікарем ознак хвороби.
До другої групи належать питання, пов’язані з невиконанням або неналежним виконанням медичним персоналом лікувальних заходів:
1) неправильне проведення лікувальних заходів, зокрема: протипоказаних заходів; лікувальних заходів, які не є необхідними; порушення техніки хірургічної операції; неправильне виготовлення лікарських речовин; введення в організм хворого замість одних лікарських речовин інших, введення не за призначенням лікарських речовин; перевищення дози введеної лікарської речовини;
2) непроведення або несвоєчасне проведення необхідних лікувальних (в тому числі хірургічних) заходів. Несвоєчасна госпіталізація хворого;
3) залишення в організмі хворого після хірургічної операції чужорідного тіла.
Наведений перелік видів професійно-неправомірних медичних дій визначає завдання, які орієнтовані на з’ясування факту неправильного лікування, що дозволяє тим самим накреслити шляхи розв’язання цих завдань.
Правильність або неправильність медичних дій, у тому числі й причини неналежного надання допомоги, звичайно визначають судово-медичні експертні комісії, які оцінюють лікарювання тільки з погляду його відповідності рівню науки й практики, встановленим нормам (положенням, інструкціям) і правилам. Однак судово-медична експертиза не дає і не має права давати юридичну оцінку поведінки як правомірної чи неправомірної. Правова оцінка лікарювання, результатом якого є втрата працездатності чи смерть хворого, – це прерогатива слідчих та судових органів.
2. Настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті або істотної шкоди здоров’ю пацієнта.
Не є злочином дія або бездіяльність, яка формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, але через малозначність не є суспільно небезпечною (ч. 2 ст. 11 КК України). Малозначність діяння означає, що вчинена дія (бездіяльність) або зовсім не завдала й не могла завдати шкоди, або завдала чи могла завдати лише дуже незначну шкоду [171, с. 19]. Тому за відсутності суттєвих несприятливих наслідків у здоров’ї хворого кримінальна відповідальність не настає.
Суспільна небезпечність – це об’єктивна властивість злочину спричиняти або створювати загрозу спричинення шкоди об’єктам кримінально-правової охорони. Іншими словами, суспільна небезпечність – це така ознака злочину, яка вказує на його суттєву шкоду [170, с. 20]. У кримінально-правовому розумінні суспільна небезпечність як ознака діяння полягає в тому, що діяння, яке визначається злочином, спричиняє істотну шкоду суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди [181, с. 105]. Оскільки згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя й здоров’я, честь і гідність, недоторканість та безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, то неправомірні дії медичних працівників, які при наданні медичної допомоги спричинили смерть чи істотну шкоду здоров’ю людини, – слід вважати суспільно небезпечними, тобто злочинними, за які настає кримінальна відповідальність.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Отже, однією з форм запобігання злочинам та іншим правопорушенням, зміцнення законності й правопорядку, захисту прав і законних інтересів громадян, усунення істотних недоліків у роботі закладів охорони здоров’я є подання органу дізнання, слідчого, прокурора та окрема ухвала (постанова) суду. Відповідно до ст. 231 та ст. 232 КПК України подання та ухвалу виносять у випадку встановлення у справі фактів порушення закону, причин та умов, що сприяли скоєнню злочину й вимагають вжити відповідних заходів. Копія подання чи окремої ухвали направляється відповідному закладу охорони здоров’я чи службовій особі, які не пізніше, ніж у місячний термін, повинні вжити необхідних заходів і повідомити про них слідчого або суд. У разі залишення посадовою особою подання чи окремої ухвали (постанови) суду без розгляду, потрібно вжити заходів, передбачених у статтях 254-257 Кодексу України про адміністративні правопорушення (ч. 4 ст. 231, ч. 7 ст. 232 КПК України).
Слідчий та суд зобов’язані за наявності на те підстав порушити питання про притягнення до дисциплінарної або матеріальної відповідальності осіб, у діяннях яких є ознаки дисциплінарного проступку (ч. 2 ст. 231 КПК України).
Варто зазначити, що під час розслідування поряд із причинами й умовами конкретних злочинів можуть і повинні бути виявлені умови, які сприяють скоєнню аналогічних злочинів.
Наприклад, відомо, що медсестру лікарні звинуватили у підключенні кисню хворому через залишений у нього після операції зонд, замість призначеного йому відсосу. Обвинувачена на допиті показала, що трубки, які використовувалися в якості зондів для відсосу й для нагнітання кисню, відрізняються лише номерами, які поставлено на них, що призвело до помилкових дій. Органи розслідування звернули увагу на цю обставину й поставили вимоги про їх усунення. За розпорядженням Міністерства охорони здоров’я в лікувальній практиці почали застосовувати трубки різних кольорів [18, с. 246-247], що виключило можливість аналогічних помилок.
Основним способом встановлення причин та умов, які сприяють злочинному порушенню медичним працівником професійних обов’язків, є судово-медична експертиза. Судово-медичні експертні комісії у своїх висновках повинні відображати всі виявлені внаслідок дослідження недоліки незалежно від того, чи саме ці недоліки зумовили можливість учинення даного правопорушення.
Аналіз слідчої і судової практики свідчить, що на вирішення судово-медичної експертизи, по даній категорії справ, не завжди ставляться питання про причини й умови, які сприяли скоєнню злочину. Саме тому слушною є думка, що необхідно домогтися положення, при якому слідчі органи й суди не оминули б необхідність ставити на вирішення експертизи питання про причини та умови, які сприяють скоєнню злочину [184, с. 100]. Постановка таких питань значно розширить фактичну базу експертизи шляхом отримання додаткових матеріалів, що є об’єктом її дослідження, а значить і проведення в цьому напрямку певних слідчих дій. Тому при оцінці висновку судово-медичної експертизи необхідно використовувати не лише зазначені в них факти щодо окремих сторін складу злочину, але й дані, які свідчать про існування тих або інших причин та умов скоєння злочину.
Медичний працівник не несе відповідальності в таких випадках: коли дії його були правильними, якщо він зробив все, що слід було зробити в даній ситуації, а несприятливий наслідок зумовлений особливостями проходження патологічного процесу; якщо дії були неправильними, але через малозначимість не є суспільно небезпечними; якщо при об’єктивно неправильних діях не настали шкідливі наслідки або відсутній причиновий зв’язок між неправильними діями медичного працівника й настанням несприятливого наслідку.
Доцільно зазначити, що поряд із типовими обставинами, які необхідно встановити при розслідуванні кожної конкретної справи, про порушення медичним працівником професійного обов’язку, виникає необхідність дослідження суттєвих обставин, зумовлених притаманними тільки цій справі індивідуальними особливостями. В силу цих же причин окремі обставини та питання, які підлягають дослідженню, можуть відпасти, характер їх може змінитися.