1 Стан навколишнього природного середовища та прогноз його змін до 2020 року. 9

Вид материалаДокументы

Содержание


2.2. Слабкі сторони та загрози
Громадянське суспільство
Природні ресурси
Раціональне використання природних ресурсів
Раціональне надрокористування та забезпечення охорони надр
Раціональне використання ресурсів морських екосистем
Вплив транспорту на забезпечення сталого розвитку навколишнього природного середовища
Вплив житлово-комунального господарства на забезпечення сталого розвитку навколишнього природного середовища
Рекреація та розвиток туризму
Безпечне поводження з відходами
Становлення системи сталого інтегрованого управління
Економічні інструменти забезпечення сталого розвитку
Джерела фінансування забезпечення сталого розвитку
Позабюджетні фонди (кошти підприємств, інвестиції, фонди, міжнародна допомога тощо)
Людський капітал
Охорона здоров’я
Промисловий комплекс
Енергетичний сектор
Удосконалення системи сталого управління в енергетиці
Вугільна промисловість
...
Полное содержание
Подобный материал:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   26

2.2. Слабкі сторони та загрози


Слабкі сторони

Загрози

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
  • Українська ментальність, традиції історичне минуле налаштували українських громадян на те, що вони, радше, чекають благ від доброго, але справедливого провідника, ніж готові виборювати незалежність від начальника для вільної праці на свою користь;
  • Незадовільний розвиток „соціального капіталу”, як єдиної культури і структури в межах цивільних громад, норм поведінки, довіри, толерантності і громадської залученості до спілок і об’єднань;
  • Інституційна підсистема українського громадянського суспільства нині лише „статистично міцна” (щорічно лише близько 40 % громадських організацій звітують Держкомстату про свою діяльність, інші ж існують лише на папері);
  • Діяльність “третього сектору” слабо зорієнтована на вирішення соціально-економічних проблем, серед громадських об’єднань переважають структури політичних партій (на сьогодні їх у 3,6 разу більше, ніж громадських організацій);
  • Органи влади недостатньо співпрацюють зі структурами громадянського суспільства.
  • Незважаючи на те, що Україна постійно заявляє про європейський вибір і в країні закладено законодавчо-правову базу для становлення громадянського суспільства, правовий нігілізм, пануюче (як серед еліти, так і широкого загалу) правило не дотримуватися вимог законодавства не тільки шкодить розвитку, але й руйнує перші паростки громадянського суспільства в країні;
  • Необхідність подолання наслідків економічної, фінансової, політичної кризи все більше схиляє громадян до думки про перспективність впровадження в країні влади “сильної руки”;
  • Наявними є спроби будувати громадянське суспільство на базі цінностей лише однієї якоїсь нації чи на принципах відданості якійсь одній політичній силі;
  • Політичний популізм, який нині панує в Україні, й загрожує тим, що може довести суспільство до того, що в ньому існуватимуть лише два полюси: кожен громадянин зі своєю потребою кращого життя – і сам популіст як державна влада;
  • В українському суспільстві останнім часом посилюється ксенофобія, зростає кількість неофашистських об’єднань.

ПРИРОДНІ РЕСУРСИ
  • Одна з найбільш забруднених територій у Європі та світі. За якістю навколишнього середовища Україна знаходилася у 2007 році на 75 місці серед 133 країн світу;
  • Розораність землі майже одна з найбільших у світі (54 %), що веде до зменшення біорізномаїття екосистем. Зростає деградація землі від ерозії: щорічні втрати землі становлять близько 600 млн. т, у тому числі 20 млн. т гумусу. Сумарні збитки від ерозії становлять близько 5 млн. дол. на рік;
  • Внаслідок інтенсивної сільськогосподарської практики площа лісових угідь скоротилася і приблизно 1 % всієї деревини, що заготовлюється (84 тис. м3), вирубується незаконно як у лісах, так і у лісозахисних смугах;
  • Більшість басейнів річок можна віднести до забруднених та дуже забруднених. 25-30 % води з природних водоймів та 12,5 % питної води не відповідають санітарним стандартам. Водозабір та використання води постійно скорочуються;
  • Неефективне очищення промислових та побутових стічних вод спричиняє бактеріальне та хімічне забруднення головних річок країни. Промислові стічні води, переважно, забруднені важкими металами, фенолами, нафтопродуктами;
  • Висока енергетична залежність, Власні енергоресурси покривають потреби у межах 53 %. Енергоємність ВВП в Україні більша за середню для країн ОЕСР майже у 3 рази і становить 0,74 кг умовного палива на дол. США;
  • Незважаючи на швидке зростання економіки, викиди у атмосферне повітря зі стаціонарних джерел забруднення залишаються стабільними з 2001 року. Україна емітувала у 2004 році 7 тонн парникових газів на душу населення проти 4,5 тонн в середньому по світу (17 місце у світі). Загальний обсяг викидів становить 11 % від світового обсягу;
  • Повільно вирішується проблема утилізації промислових відходів.
  • Глобальне потепління:
  • при збільшенні середньорічної температури на 2-3 % - трансформація природних зон на території, при збільшенні на 3-4 % катастрофічне опустелювання південних регіонів;
  • підвищення рівнів Чорного та Азовського морів, інтенсифікація опадів;
  • деградація озонового шару;
  • потрапляння під потужний міграційний тиск населення тропічної зони;
  • Погіршення стану здоров’я людей від низької якості питної води та зменшення доступу до неї по всій території України;
  • Загроза деградації сільськогосподарських угідь та продовольчої кризи;
  • Посилення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій та техногенних катастроф;
  • Низька інституційна спроможність органів державного управління до запровадження принципів сталого розвитку у практичну діяльність та відсутність відповідальності за заподіяну шкоду довкіллю.




РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

Раціональне використання земель несільськогосподарського призначення
  • Низький рівень заліснення території, в окремих регіонах не більше 4 %. Зменшення площ лісосмуг (на 16 %);
  • У прибережних смугах зростає самовільне будівництво;
  • Третина сміттєзвалищ не відповідають вимогам екобезпеки. Землі несанкціонованих сміттєзвалищ займають сотні тисяч гектарів.
  • Суцільні та несанкціоновані рубки лісів;
  • Зростання самовільного будівництва у прибережних смугах;
  • Збільшення відведення земель для потреб виробництва, надмірна землеємність в економіці.

Раціональне водокористування та запровадження басейнового принципу управління водними ресурсами
  • Господарський комплекс України потребує значних обсягів води;
  • Високі втрати води при транспортуванні;
  • Значна зношеність водогосподарських об’єктів;
  • Основний вплив на екологічний стан водних ресурсів зумовлюється безповоротним забором води і скиданням забруднених вод;
  • Висока водоємність;
  • Управління водними ресурсами здійснюється в межах адміністративно-територіальних одиниць.
  • Значні економічні збитки від нераціонального використання водних ресурсів;
  • Соціальне напруження внаслідок шкідливої дії вод;
  • Використання водних ресурсів понад екологобезпечного рівня веде до деградації водних джерел;
  • Нецільове використання фінансових джерел;
  • Значні фінансові затрати на запровадження басейнової структури управління.

Раціональне лісокористування
  • Найнижча лісистість в Європі що невідповідність оптимальному рівню;
  • Велика кількість постійних лісокористувачів та стихійне формування приватної власності на ліси;
  • Близько 3,5 млн. га лісів радіоактивно забруднені;
  • Зниження обсягів агролісомеліоративних заходів.



  • Погіршення екологічних функцій лісових насаджень;
  • Неможливість, у зв’язку з приватною власністю, загального користування лісовими землями, зокрема рекреаційного призначення;
  • Втрата ресурсного значення лісів;
  • Втрата стійкості лісових екосистем та їх деградація;
  • Активізація ерозійних процесів, що призводить до втрати гумусового шару а також інших негативних природних явищ (поява рухомих пісків, пилових бур, засух та ін.);
  • Зімління великих та пересихання малих річок.

Раціональне надрокористування та забезпечення охорони надр
  • Обмеженість фінансових можливостей держави та підприємств щодо впровадження ефективних програм реабілітації в гірничопромислових регіонах;
  • Недофінансування екологічних заходів в процесах закриття гірничих підприємств (вугільних шахт тощо);
  • Відсутність ефективних технологій та обладнання для закладки відпрацьованого підземного простору шахт.
  • Подальше ускладнення екологічної ситуації в гірничопромислових регіонах і зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій;
  • Посилення забруднення довкілля токсичними (в т.ч. радіоактивними) компонентами в результаті накопичення і неналежного зберігання відходів гірничої промисловості;
  • Прогресуючий розвиток небезпечних екзогенних процесів у геологічному середовищі – карстоутворення, зсувів, підтоплень тощо і наростання збитків від зазначених явищ;
  • Поширення забруднення підземних вод внаслідок виробничої діяльності;
  • Втрата додаткових сировинних можливостей внаслідок неповного видобутку розвіданих запасів і не комплексного використання родовищ корисних копалин.

Раціональне використання тваринних та рослинних ресурсів
  • Тенденція до скорочення чисельності популяцій видів, в тому числі основних мисливських видів;
  • Неефективність системи держконтролю за використанням ресурсів тваринного світу;
  • Нерозвинута система обліку ресурсів тваринного світу;
  • Відсутність економічних механізмів щодо регулювання використання ресурсів тваринного світу;
  • Різке скорочення популяцій багатьох промислових видів.

  • З розвитком ринкових відносин зростатиме інтенсивність використання природних ресурсів, зокрема, в аграрній та лісовій сферах, що матиме негативний вплив на стійкість екосистем та зменшуватиме регіональний асиміляційний потенціал довкілля;
  • Освоєння прибережних морських і річкових смуг;
  • Наростання електромагнітних випромінювань та акустичних впливів;
  • Порушення традиційних сівозмін та систем землекористування;
  • Посилення впливу монокультур (олійних, баштанних культур, цукрового буряка);
  • Подальше розширення площ земель під забудовою відповідно до генеральних планів населених пунктів;
  • Збереження сировинного спрямування економіки з екстенсивним освоєнням нових площ під розроблення ресурсів і порушенням ландшафтного середовища.

Раціональне використання ресурсів морських екосистем

Річкові басейни
  • Недостатньо реалізовані басейнові підходи та недостатня кількість відповідних державних програм (існує лише одна екологічно спрямована національна програма для Дніпра);
  • Не існує жодної річкової басейнової комісії з правами та підходами, які вимагає басейновий принцип управління (наприклад, ЄЕК ООН) та практикується в Європейському союзі;
  • Відсутня цілісна та ефективна програма охорони та відтворення малих річок;
  • Продовжується скид забрудників в ріки.
  • Слабке фінансове забезпечення з державних джерел;
  • Несанкціонована забудова берегів річок;
  • Слабке фінансове забезпечення з державних джерел;
  • Несанкціонована забудова берегів річок.

Забруднення з дифузних джерел
  • Велика частка еродованих земель
  • В умовах приватизації значне послаблення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства в аграрному секторі;
  • Відсутність скоординованої діяльності, орієнтованої на припинення забруднення дифузним чином;
  • Відсутність зливової каналізації.
  • Наростання забруднень в зв’язку з відродженням агросфери.

Морський транспорт
  • Значна частка старого флоту. Практика перевалки вантажів за межами портів;
  • Відсутність управління баластними водами з метою попередження проникнення чужинних видів;
  • Недостатній контроль за перевезення небезпечних вантажів;
  • Необхідність дампінгу значних обсягів відходів днопоглиблення.
  • Значні економічні втрати від забруднення довкілля у разі неспроможності або перевищення спроможності забруднювача відшкодувати шкоду;
  • Відсутність координації між Національною космічною агенцією та відомствами з охорони довкілля;
  • Загроза привнесення чужинних видів тварин і рослин;
  • Відсутність нормативно-правового забезпечення.

Рибальство
  • Постійні зміни в відомчому підпорядкуванні галузі, її інституційна слабкість і не-екологічність технологій;
  • Відсутність ефективної системи боротьби з браконьєрством;
  • Відсутність достатньої кількості морських природоохоронних територій;
  • Подальше забруднення морів.
  • Перевилов;
  • Браконьєрство.




Забезпечення сталого розвитку щодо навколишнього природного середовища

Підвищення якості повітря та запобігання змінам клімату
  • Обсяги викидів на душу населення перевищують аналогічні показники для розвинутих держав у декілька разів;
  • Застосування застарілих технологій та обладнання очистки питної води та стічних вод на підприємствах;
  • Перелік забруднювальних речовин, що використовується національною статистикою, не відповідає вимогам країн ЄС;
  • Повільно створюються необхідні механізми імплементації Кіотського протоколу.
  • У великих містах рівень забруднення специфічними та токсичними забруднювачами перевищує стандарти ВООЗ (Рекомендації щодо якості повітря в Європі);
  • Відновлення тенденції до зростання обсягів забруднення;
  • Відсутність обміну інформацією та недосконалість системи моніторингу;
  • Зростання кількості пересувних джерел забруднення атмосферного повітря;
  • Ухвалені закони та постанови Уряду не підкріплені необхідними методиками, інструкціями, нормативними матеріалами тощо;
  • Можливість спекулювання на продажу квот, що стримуватиме розвиток гнучких механізмів Протоколу.

Підвищення якості поверхневих і підземних вод
  • Нерівномірність забезпечення водними ресурсами;
  • Збільшення частки скиду забруднених стічних вод у загальному об’ємі стічних вод;
  • Перевищення об’ємів використання води екологічно допустимих меж.



  • Збільшення кількості надзвичайних ситуацій природного характеру (повені, підтоплення, засолення ґрунтів);
  • Подальша втрата відтворювальних властивостей водних ресурсів;
  • Накопичення токсичних речовин у стічних водах;
  • Зростання небезпеки використання гідротехнічних споруд.

Збереження біо- та ландшафтного різноманіття
  • Висока і тривала господарська освоєність території (понад 80%);
  • Втрата цінних еко- та біотипів;
  • Значне число популяцій досягло критичного рівня (чисельності) щодо виживання, має місце різке зростання числа червонокнижних видів;
  • Низький рівень заліснення території (окремі регіони - не більше 4%), зменшення площ лісосмуг (на четверть);
  • Істотне скорочення популяцій багатьох видів промислових тварин;
  • Втрата значних площ заплав, прибережних смуг та водоохоронних зон (в прибережних смугах має місце масова самовільна забудова);
  • Втрата нерестовищ.



  • З розвитком ринкових відносин зростатиме інтенсивність використання природних ресурсів, зокрема, в аграрній та лісовій сферах, що матиме негативний вплив на екотопи;
  • Нерозвинутість екоекспертизи;
  • Урбанізація і освоєння приміських лісів;
  • Освоєння прибережних морських і річкових смуг;
  • Наростання електромагнітних випромінювань та акустичних впливів;
  • Поширення нових хвороб та інфекцій, ГМО;
  • Подальша фрагментація екосистем, насамперед в зв’язку з розвитком транспорту та урбанізацією;
  • Посилення впливу монокультур (олійних, баштанних культур, цукрового буряка);
  • Збереження сировинного спрямування економіки з екстенсивним освоєнням нових площ під розроблення ресурсів і порушенням ландшафтного середовища;
  • ,Високий рівень забруднення земель радіонуклідами від 1 до 5 Kі/km2;
  • Зростання впливу природних факторів (посух, підтоплення) та процесів опустелювання, вторинного заболочення, засолення тощо;
  • Браконьєрство. Перевилов. Інвазії та інтродукції видів-чужинців;
  • Розширення площ земель під забудовою відповідно до генеральних планів населених пунктів;
  • Зростання самовільного будівництва у прибережних смугах;
  • Незважаючи на певне скорочення земель промислового призначення залишається надмірна землеємність в економіці.

Вплив транспорту на забезпечення сталого розвитку навколишнього природного середовища
  • Відбувається зростання обсягів викидів від пересувних джерел, зокрема, від автомобілів (протягом 1998-2006 – в двічі);
  • В портах України практично відсутні пиловловлюючі пристрої на перевантажувальних комплексах, проте основну частку вантажів у портах складають навалочні вантажі – 43 %. Екологічно чисті види перевезень у контейнерах і ліхтерах становить 14 %, а рідкі вантажі – 2 %;
  • За екологічними параметрами ЄС емісія вихлопних газів на автотранспорті повинна відповідати нормам Євро-4 і Євро-5, вітчизняний парк на 90 % знаходиться на рівні Євро-1;
  • Не досягають європейських стандартів нормативи за шумовими характеристиками – авіаційних двигунів, за віком – морських суден;
  • Відбувається позанормативні та аварійні забруднення навколишнього природного середовища під час проведення дорожньо – будівельних і ремонтних робіт.
  • Зростання інтенсивність використання транспортної інфраструктури України з метою перевезення небезпечних (в т. ч. радіоактивних) вантажів;
  • Концентрація забруднюючих речовин в містах і вздовж залізничних шляхів та автомагістралей вже перевищує нормативи в 3-5 разів і може зростати;
  • Зростання впливу природних факторів (шторми, бурі, несприятливі погодні умови) на роботу транспорту.

Вплив житлово-комунального господарства на забезпечення сталого розвитку навколишнього природного середовища
  • Становище щодо зберігання та видалення відходів залишається в Україні критичним, що в першу чергу обумовлюється відсутністю розвинутої інфраструктури та належного фінансування поводження з відходами;
  • Питне водопостачання країни майже на 70 % забезпечується за рахунок поверхневих вод. Практично всі поверхневі, а в окремих регіонах і підземні води за рівнем забруднення не відповідають вимогам стандарту на джерела постачанн;
  • Розподілення ресурсів питних підземних вод є вкрай нерівномірним, що обумовлено відмінністю фізико-географічних і геолого-структурних умов різних районів;
  • Абсолютна більшість відходів продовжує накопичуватись на території підприємств. Відходи відправляються на звалища та золовідвали, терикони, звалища шлаків підприємств, загальна площа яких перевищує 160 тис. га, в тому числі для токсичних відходів – більш 28 тис. га.
  • Підвищення нітратного забруднення ґрунтових вод унаслідок антропогенного навантаження. Ефективних методів видалення нітратів із води в умовах децентралізованого водопостачання практично не існує. Забруднення води нітратами призводить до захворювання на водно-нітратну метгемоглобінемію у дітей, зниження загальної резистентності організму, що сприяє збільшенню рівня загальної захворюваності, в тому числі інфекційними та онкологічними хворобами;
  • Вимушене користування неякісною водою призводить до погіршення епідеміологічної ситуації, до підвищення соціальної напруги та стримування у маловодних регіонах розвитку господарської діяльності.

РЕКРЕАЦІЯ ТА РОЗВИТОК ТУРИЗМУ
  • Чітко виражена сезонність діяльності в рекреаційно-туристичній сфері;
  • Напружена екологічна ситуація;
  • Недосконалість існуючої структури управління рекреаційно-туристичною сферою на державному та місцевому рівнях;
  • Невідповідність рекреаційно-туристичної інфраструктури та послуг світовим якісним параметрам;
  • Низька конкурентоспроможність національного рекреаційно-туристичного продукту на внутрішньому та зовнішньому ринку;
  • Неконтрольована забудова узбережжя і втрата природності і привабливості;
  • Низький рівень комунально-побутового забезпечення і сервісу.
  • Погіршення стану рекреаційно-туристичних територій та ресурсів через збільшення потоків рекреантів та туристів або з інших причин;
  • Недосконале, несприятливе та нестабільне законодавство України з питань використання та охорони природних ресурсів;
  • Відсутність економічних механізмів стимулювання рекреаційно-туристичної діяльності;
  • Зниження обсягів фінансування рекреаційно-туристичної сфери (у тому числі з бюджетних, інвестиційних та інших джерел);
  • Втрата рекреаційної цінності морського узбережжя.

БЕЗПЕЧНЕ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ
  • Недостатність фінансування заходів щодо поводження з відходами;
  • Повільні темпи реалізації практичних заходів щодо вирішення проблеми відходів;
  • Не врегульоване нормативно-правове стимулювання поводження з відходами;
  • Нерозвиненість інфраструктури поводження з відходами та відсутність досвіду застосування сучасних методів переробки промислових, твердих побутових відходів;
  • Недостатність залучення науково-технічного, виробничого потенціалу для вирішення пріоритетних завдань щодо безпечного поводження з відходами, низька ефективність державної політиці у цій сфері;
  • Безконтрольність при зберіганні небезпечних відходів на території підприємств, відсутність спеціалізованих полігонів (центрів, комплексів) по знешкодженню та видаленню відходів;
  • Енергетично-сировинна спеціалізація економіки, висока питома вага ресурсо- і енергоємних технологій.
  • Неузгодженість дій органів управління з різних аспектів поводження з відходами;
  • Збільшення негативного впливу відходів на довкілля та здоров’я людей;
  • Погіршення екологічної ситуації внаслідок негативного впливу відходів, збільшення площі земель під розміщення відходів;
  • Подальше зростання обсягів утворення і накопичення відходів через застарілі технології та високу матеріаломісткість продукції;
  • Збільшення техногенно-екологічних ризиків, пов’язаних з об’єктами накопиченням відходів;
  • Підвищення витрат, пов’язаних з розміщенням відходів, що зумовлюватиме гальмування темпів економічного зростання;
  • Відсутність мотивації у суб’єктів господарської діяльності щодо вирішення проблеми відходів.

СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ СТАЛОГО ІНТЕГРОВАНОГО УПРАВЛІННЯ
  • Втрата досвіду стратегічного планування;
  • Відсутність чіткого розподілу екологічної відповідальності між державою, суспільством, приватним сектором та місцевою владою; не визначені ролі зацікавлених сторін в процесі формування та реалізації екологічної політики; низька ефективність стимулюючих економічних інструментів екологічної політики;
  • механізми міжвідомчої взаємодії не іституціоналізовані;
  • Відсутність Національної екологічної стратегії та Планів дій;
  • недостатні витрати на організаційне забезпечення проведення процесу постійних консультацій з зацікавленими сторонами та на відповідне інформування.
  • Домінування пріоритетів економічного зростання над охороною навколишнього природного середовища і раціональним використанням природних ресурсів;
  • Повільний розвиток реформи управління в цілому, нестабільність інститутів влади, послаблення пріоритету інтеграції з ЄС, погіршення економічних умов життя населення;
  • Повільний розвиток практики проведення консультацій з громадськістю.

ЕКОНОМІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
  • Відсутність диференційованої системи оподаткування природних ресурсів у залежності від результатів їх нормативної оцінки з урахуванням економічних та екологічних умов господарювання. Занижені розміри плати за використання природних ресурсів;
  • Невиправдано велика кількість пільговиків щодо плати за спеціальне використання природних ресурсів;
  • Фіскальна спрямованість системи стягнення ресурсних платежів. Відсутність впливу природоресурсних платежів на запобігання нераціонального використання природних ресурсів і стимулювання ресурсозбереження;
  • Слабка кореляція розмірів природоресурсних платежів з рівнем ринкових цін на природні ресурси/сировину;
  • Низька оперативність реагування на динаміку еколого - економічних змін;
  • Неадекватне відбиття реальних природоресурсних затрат суспільства.
  • Відсутність кадастрової інформації щодо стану та використання певних природних ресурсів;
  • Слабкість чинної нормативно-правової бази регулювання природоресурсними платежами за видами ресурсів. Зволікання щодо реформування діючих систем оподаткування використання природних ресурсів;
  • Низькі темпи екологічної модернізації техніко-технологічної бази господарюючих суб’єктів - природокористувачів
  • Соціально-економічна та політична нестабільність у державі;
  • Зміна орієнтирів розвитку країни в сторону від європейських.

ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Державний бюджет (загальний фонд)
  • Недостатньо розвинута система результативних показників, які характеризують ефективність виконання бюджетних програм;
  • Обмеженість бюджетних коштів, що призводить до виділення коштів за “залишковим” принципом;
  • Невідповідність помісячних обсягів фінансування заходів, спрямованих на забезпечення сталого розвитку, виходячи із формування доходної частини бюджету;
  • Недосконале законодавство щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти у сфері охорони навколишнього природного середовища;
  • Низький рівень фінансової дисципліни головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників коштів нижчого рівня щодо використання коштів;
  • Нерозвинутий внутрішній ринок державних цінних паперів;
  • Відсутність належного управління грошовими ресурсами уряду;
  • Недосконале управління борговими зобов’язаннями суб’єктів державного сектору та місцевих органів влади.
  • Уповільнення темпів росту економіки та доходів бюджету;
  • Невиконання доходної частини державного бюджету;
  • Низька дисципліна головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників коштів нижчого рівня щодо використання коштів на природоохоронні заходи;
  • Соціально-економічна та політична нестабільність в державі.
  • Складнощі фінансування державного бюджету на прийнятних умовах;
  • Перекладення на державний бюджет боргових зобов’язань суб’єктів державного сектору і місцевих органів влади.

Місцеві бюджети (загальний фонд)
  • Відсутність механізмів щодо встановлення безпосереднього зв’язку між виділенням бюджетних коштів та результативністю їх виконання;
  • Недостатнє врахування визначених пріоритетів та комплексного підходу до вирішення питань сталого розвитку;
  • Обмеженість бюджетних коштів, що призводить до виділення коштів за “залишковим” принципом та неможливості забезпечити потребу коштів в повному обсязі;
  • Недосконале законодавство щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти;
  • Низький рівень фінансової дисципліни головних розпорядників бюджетних коштів;
  • Незначний обсяг співфінансування із різних джерел;
  • Відсутність застосування ринкових механізмів.
  • Уповільнення темпів росту економіки та доходів бюджету;
  • Невиконання доходної частини бюджету;
  • Недосконалість нормативно-правової бази щодо використання бюджетних коштів;
  • Низька дисципліна головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників коштів нижчого рівня щодо використання коштів.

Фонди охорони навколишнього природного середовища
  • Розпорошення коштів між значною (10 тис.) кількістю фондів охорони навколишнього природного середовища;
  • Недостатня концентрація коштів на пріоритетних об’єктах і заходах, а розпорошення їх по багатьох об’єктах і заходах, що не вирішують суттєвих екологічних проблем ;
  • Недостатнє врахування визначених пріоритетів та комплексного підходу до вирішення питань в екологічній сфері;
  • Значний обсяг перерозподілу коштів через державний бюджет, та недостатнє виділення коштів на об’єкти і заходи у техногенно-навантажених регіонах;
  • Відволікання коштів збору за забруднення навколишнього природного середовища на природоохоронні заходи, які не пов’язані безпосередньо із недопущенням або ліквідацією забруднення;
  • Недостатньо розвинута система результативних показників виконання бюджетних програм;
  • Обмеженість ресурсів, що призводить до неможливості забезпечення потреби коштів на природоохоронні заходи в повному обсязі;
  • Недосконале законодавство щодо закупівлі товарів, робіт послуг за державні кошти;
  • Низька дисципліна головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників коштів нижчого рівня щодо використання коштів на природоохоронні заходи.
  • Уповільнення темпів росту економіки та доходів бюджету;
  • Невиконання доходної частини бюджету в частині джерел формування фондів охорони навколишнього природного середовища;
  • Недосконалість нормативно-правової бази щодо державної підтримки природоохоронної діяльності щодо діяльності фонду охорони навколишнього природного середовища;
  • Соціально-економічна та політична нестабільність в державі;
  • Уповільнення темпів росту економіки та доходів бюджету;

Невиконання доходної частини бюджету в частині джерел формування фондів охорони навколишнього природного середовища.

Позабюджетні фонди (кошти підприємств, інвестиції, фонди, міжнародна допомога тощо)
  • Відсутність зацікавленості підприємств у спрямуванні коштів на здійснення відповідних заходів;
  • Невиконання підприємствами відповідних заходів, ухилення від відповідальності за нанесення шкоди навколишньому природному середовищу;
  • Пасивність центральних органів виконавчої влади та підприємств у залученні інвестицій із різних джерел (вимагають в основному кошти з бюджету);
  • Недосконала нормативно-правова база щодо залучення позабюджетних коштів;
  • Недосконалість податкової системи до стимулювання заохочення спрямовувати кошти підприємств на відповідні заходи.
  • Недосконалість нормативно-правової бази щодо державної підтримки природоохоронної діяльності;
  • Уповільнення темпів росту економіки;
  • Зростання рівня інфляції;
  • Недостатня кваліфікація кадрів в центральних, місцевих органах влади та на підприємствах;
  • Низький рівень загальної екологічної освіти та свідомості;
  • Соціально-економічна та політична нестабільність в державі.

ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ
  • Перепони для забезпечення сталого розвитку економіки і зокрема галузей соціальної сфери, пов’язані з дією “демографічних хвиль” (і відповідними різкими коливаннями чисельності робочої сили та споживачів соціальних послуг);
  • Очікуване прискорення темпів скорочення чисельності контингентів населення працездатного віку в останнє п’ятиріччя прогнозного періоду (після 2015 року);
  • Низька тривалість життя в Україні, “консервативність” структури причин смерті; відсутність ідеології та традицій свідомого збереження здоров’я у широких верств населення;
  • Необхідність одночасного збільшення витрат на підтримання здоров’я осіб похилого віку (у зв’язку із прогресуючим старінням) та збільшення інвестицій у поліпшення здоров’я дітей і осіб працездатного віку;
  • Дисфункції низки соціальних інститутів (зокрема, охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення);
  • Недостатній діяльністний потенціал та заповзятливість населення, його сприйнятливість до інновацій;
  • Несформованість системи безперервної освіти, традицій самоосвітньої діяльності, навчальної активності дорослого населення;
  • Архаїчна макроструктура зайнятості населення (значна чисельність та надто висока частка зайнятих у низькопродуктивному особистому селянському господарстві і в первинному секторі економіки у цілому);
  • Інертність системи підвищення кваліфікації кадрів;
  • Структура професій та спеціальностей, за якими сьогодні здійснюється підготовка у закладах професійної освіти, не відповідає структурі потреб ринку праці;
  • Низький рівень початкової професійної підготовки;
  • Неконкурентоспроможна заробітна плата (низький рівень оплати праці);
  • Перевищення темпів зростання заробітної плати над темпами зростання продуктивності праці;
  • Висока диференціація заробітної плати і доходів населення;
  • Утримання роботодавцями зайвої робочої сили замість вивільнення на ринок праці, що призводить до зниження мотивації робітників щодо використання власних конкурентних переваг;
  • Відсутність належного інфорсменту трудового законодавства;
  • Відсутність обґрунтованої довгострокової стратегії соціального розвитку;
  • Необґрунтоване зростання розмірів соціальних трансфертів, яке руйнує співвідношення між основними складовими доходів населення та збільшує фінансові зобов‘язання держави.


  • Загроза втрати місця у світовій та європейській демографічній ієрархії
  • Загроза обезлюднення окремих територій внаслідок масштабної депопуляції та загального скорочення чисельності населення;
  • Загроза утворення дефіциту робочої сили (передусім кваліфікованої) у зв’язку із скороченням демографічної бази відтворення трудового потенціалу;
  • Збільшення демоекономічного навантаження на працездатне населення та соціальні статті бюджету у зв’язку з постарінням населення;
  • Старіння власне працездатного контингенту населення, загроза уповільнення оновлення знань та ідей, гальмування науково-технічного прогресу;
  • Загроза загострення проблем самотності осіб похилого віку та проблем їх соціальної підтримки;
  • Загрози, пов’язані з можливою масовою імміграцією (по­ушення етнодемографічного балансу, міжнаціональних конфліктів, погіршення санітарно-епідеміологічної ситуації та ін.);
  • Загрози втрат демографічного і трудового потенціалу, погіршення його якості внаслідок масштабної зовнішньої трудової міграції українських громадян;
  • Загроза поглиблення диспропорцій регіонального со­ціально-економічного розвитку, зумовлена сучасною специфікою внутрішніх міграцій населення;
  • Загроза подальшого поширення асоціальних явищ та їх демографічних наслідків (захворюваності на соціально обумовлені хвороби, смертності від них тощо);
  • Депопуляція населення, скорочення чисельності населення у працездатному віці;
  • Погіршення здоров’я населення та зростання соціально-небезпечних захворювань;
  • Зростаюча інвалідизація населення;
  • Падіння трудової моралі та етики;
  • Втрата професійно-кваліфікаційних характеристик працюючого населення та довготривалих безробітних;
  • Втрата трудового потенціалу за рахунок міграції кваліфікованих працівників у країни з високим рівнем заробітної плати та якістю життя;
  • Зниження трудової активності населення внаслідок низької ціни робочої сили;
  • Відсутність можливостей або бажання отримати своєчасну освіту, підвищити кваліфікацію чи пройти перепідготовку;
  • Значне розшарування населення; соціальна напруга у суспільстві;
  • Інфляція зарплат. Вичерпання внутрішніх ресурсів економічного розвитку. Загострення платіжної кризи, зростання заборгованості по зарплаті;
  • Прийняття незважених рішень, кон’юнктурна, популістська соціальна політика, що підриває подальший економічний розвиток. Численні порушення законів в трудовій сфері: значна заборгованість із заробітної плати, велика частка тіньової зарплати (відповідно несплата бюджетних внесків тощо), приховане безробіття і т. ін.

Освіта
  • Надмірна бюрократизація управління, регламентація навчального процесу, завантаженість педагогів документацією, обмеженість ініціативи, творчості більшості учнів і вчителів;
  • Низька оплата праці, престижність педагогічної роботи;
  • Слабка матеріальна база, в т.ч., технічних засобів навчання, передовсім – комп’ютерних, недостатня готовність персоналу до комп’ютеризації;
  • Низька наукоємність навчального процесу;
  • Слабка підготовка значної кількості абітурієнтів і випускників ВНЗ, зведення у багатьох випадках значущості диплому/атестату до формально-статусного атрибуту;
  • Відірваність закладів від потреб ринку праці;
  • Некритичне ставлення до “болонізації” ; недосконалість методик тестування та рейтингування, спірність зиску всеохоплюючої уніфікації наукових ступенів;
  • Слабкість системи перепідготовки і підвищення кваліфікації, брак зацікавленості роботодавців щодо цього.
  • Поглиблення розриву з передовими системами освіти;
  • Формалізація навчання, зведення його до надання мінімального набору знань і умінь, неадекватно потребам розвитку творчих здібностей, самовдосконалення й подальшого навчання протягом усього життя;
  • Неадекватність матеріально-технічної бази сучасним вимогам освіти
  • Декваліфікація персоналу, відтік кращих педагогів, утрата конкурентоспроможності школи, вітчизняних освітніх традицій;
  • Підготовка дипломованих фахівців без фундаментальних знань, збільшення відставання значного прошарку населення від сучасних вимог ринку праці та соціуму.

Охорона здоров’я
  • Непрофесійний менеджмент, зайняття до 40 % адміністративних посад лікарями, нехтування минулим досвідом ефективної організації лікування, сучасним – щодо профілактики на принципах health promotion; брак громадського контролю системи;
  • Бюрократизація роботи практичного лікаря, невідповідність нормативів його можливостям, відірваність від передової інформації та сучасних можливостей лабораторної діагностики, низька оплата праці, слабкі матеріальна база, підготовка, озброєння апаратурою;
  • Брак середнього, молодшого медперсоналу; некритичне сприйняття сімейної та страхової медицини; брак державного контролю ринку медичних і пов’язаних послуг.
  • Поглиблення розриву з передовими системами охорони здоров’я;
  • Руйнування матеріально-технічної бази закладів, подальше зниження якості роботи системи охорони здоров’я;
  • Брак практикуючих, якісно підготовлених лікарів, зниження якості лікування, відтік кадрів;
  • Утрата власних медичних традицій, загальнодоступності допомоги;
  • Збільшення малоефективних витрат на лікування всупереч ефективним видаткам на профілактику;
  • Домінування на ринку медичних послуг несумлінних суб’єктів.

МАКРОЕКОНОМІКА
  • Зростання від’ємного сальдо поточного рахунку платіжного балансу;
  • Зростання інфляції;
  • Зростання зовнішніх запозичень нефінансових корпорацій;
  • Неприйнятна непрозора і неефективна структура державних витрат;
  • Низька схильність домашніх господарств до заощаджень;
  • Дисбаланс між політикою стимулювання попиту та політикою підтримки зростання пропозиції;
  • Вагоме посилення імпортної складової на внутрішньому ринку;
  • Значна залежність розвитку від цін на сировинні ресурси, особливо - енергоресурси та металопродукцію;
  • Відсутність зростання нецінової конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг на світових ринках, втрата динамічних ринків;
  • Низький рівень ВВП на душу населення та доданої вартості на одного зайнятого;
  • Завеликий обсяг податкових платежів для підприємців.
  • Формування тенденції збільшення дефіциту державного бюджету
  • Підвищення рівня державного боргу;
  • Зниження рівня заощаджень і нагромадження капіталу;
  • Недостатнє реформування державних фінансів;
  • Висока залежність і погіршення економічних взаємозв’язків з східними сусідами по окремих видах економічної діяльності (Росією, Білорусією);
  • Слабкий доступ вітчизняних підприємств до зовнішніх джерел фінансування;
  • Недостатні зміни в конкурентоспроможній структурі підприємств за національною і міжнародною градацією;
  • Зменшення кількості ринків із присутністю українських товаровиробників.

ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС
  • Неефективна структура виробництва, де майже 2/3 обсягу промислової продукції припадає на сировину, матеріали і енергоресурси;
  • Застарілі технології і високий рівень зношеності основних засобів;
  • Високий рівень матеріало- і енергоспоживання;
  • Низька продуктивність праці;
  • Недостатня інноваційна активність: частка інноваційної продукції складає 6,7 % (2007 рік);
  • Істотна залежність від високотехнологічного імпорту;
  • Недостатнє екологічне забезпечення виробництва.
  • Зростаюча залежність перетворитися у сировинний додаток до розвинутих країн;
  • Погіршення конкурентних можливостей економіки.




ЕНЕРГЕТИЧНИЙ СЕКТОР
  • Високий ступінь залежності від імпорту енергетичних ресурсів;
  • Низький рівень розвитку виробництва альтернативних видів енергетичних ресурсів;
  • Структурні та цінові диспропорції енергетичного балансу:
  • значна частка природного газу в енергоспоживанні;
  • недостатня кількість маневрових потужностей;
  • перехресні субсидії між окремими категоріями споживачів та галузями паливно-енергетичного комплексу;
  • адміністративне регулювання цін;



  • Висока енергоємність економіки;
  • Зношеність основних фондів підприємств паливно-енергетичного комплексу, а відтак значні технологічні втрати енергоресурсів у процесі виробництва і транспортування;
  • Нераціональна структура та низька еластичність попиту на енергоресурси;
  • Значна частка енергоємних галузей: металургія, хімічна промисловість;
  • Етатичність національної енергетичної політики;
  • Недосконала система інституційного забезпечення енергетичної політики;
  • Регіональна монополізація енергетичних ринків.
  • Геополітична нестабільність, локальні конфлікти, терористичні акти;
  • Асиметричність ризиків для енергетичної безпеки на регіональному та національному рівнях ;
  • Зростання цін на світових ринках енергоресурсів;
  • Жорстка глобальна економічна кон’юнктура означатиме підвищену вразливість енергетичних ринків до будь-яких перебоїв в енергопостачанні;
  • Європейські ринки природного газу та електроенергії залишаються надмірно концентрованими, процес лібералізації відбувається повільно через різні умови для окремих країн ЄС. Національні ринки залишаються фрагментованими та розмежованими;
  • Розвиток обхідних маршрутів транспортування енергоресурсів на євразійському просторі;
  • Непрозора приватизація, експансія та монополізація внутрішніх ринків енергоресурсів іноземними транснаціональними енергетичними компаніями;
  • Конфлікт інтересів між інвесторами та державою при реалізації енергетичних проектів, особливо тих, які мають транснаціональний характер;
  • Збільшення кількості природних катаклізмів та відповідних втрат для енергетичної інфраструктури країни.

Удосконалення системи сталого управління в енергетиці

Електро- і теплоенергетика
  • Застарілість, зношеність і неефективність газоочисного обладнання,
  • Відсутність сірко- та азотоочистки і сучасних блоків з ЦК
  • Невирішеність окремих проблем надійного зберігання радіоактивних відходів атомних електростанцій та радіаційної безпеки зруйнованого IV блоку ЧАЕС
  • Недостатнє фінансування і невикористання високоефективних екологічно безпечних технологій та обладнання може привести до подальшого забруднення і деградації природного середовища, збільшення соціальної напруги і зростання економічних збитків у галузях, залежних від стану довкілля.

Вугільна промисловість
  • Застарілість технологій видобутку і збагачення вугілля, рекультивації породних відвалів і териконів та відбору і використання шахтного метану
  • Недостатнє фінансування та відсутність дійових стимулів і юридично-правового забезпечення екологічної діяльності
  • Недостатнє фінансування і невикористання високоефективних екологічно безпечних технологій та обладнання може привести до подальшого забруднення і деградації природного середовища, збільшення соціальної напруги у вугільних регіонах і зростання економічних збитків у галузях, залежних від стану довкілля.

Газо-нафтодобувна та нафтопереробна промисловість
  • Недостатнє використання новітніх екологічно безпечних технологій розвідки та видобутку нафти і газу (особливо на шельфі), переробки нафти та транспортування нафтопродуктів
  • Недостатнє фінансування і невикористання високоефективних екологічно безпечних технологій та обладнання може привести до подальшого забруднення і деградації природного середовища.

агропромисловий комплекс
  • Низька врожайність сільськогосподарських культур, зумовлена низьким технологічним рівнем у рослинництві (за врожайністю зернових культур Україна поступається Франції у 2,5 рази, цукрових буряків та картоплі – більше ніж утричі);
  • Невирішеність законодавчих питань розвитку ринку землі, що гальмує формування системи іпотечного кредитування і стримує активність інвесторів;
  • Низький рівень концентрації виробництва. Більше 50 % продукції сільського господарства виробляють дрібні господарства населення
  • 40 % земель (13,6 млн. га) зазнали ерозії, в т.ч. 5 млн. га належать до середньо і сильно еродованих;
  • Втрата продуктивності грунтів. Вміст гумусу зменшився з 3,2 % до 3,1 % за останні 10 років;
  • Висока розораність земель (76 %). Значна частка посівних площ зайняті під технічними культурами;
  • Понад 1 млн. га земель має середній та високий рівень забруднення радіонуклідами від 1 до 5 Kі/kм2.
  • Загострення питань екологобезпечного землеробства і відновлення родючості продуктивних земель (більше третини сільськогосподарських земель піддані ерозії, чверть – кислі, близько10 % - солонцюваті або перезволожені);
  • Соціальна диференціація верств населення, що породжує зони продовольчої бідності: згідно соціологічним дослідженням 2 млн. громадян України не вдавалося забезпечити достатнє харчування;
  • Демографічна та соціальна криза сільських територій, де душові доходи на 20 % менше, а коефіцієнт смертності на чверть вище ніж у містах;
  • Зростання інтенсивності використання природних ресурсів в аграрній сфері;
  • Подальша фрагментація угідь, порушення традиційних сівозмін та систем землекористування;
  • Зростання впливу природних факторів (посухи, підтоплення) та процесів опустелювання, заболочення ґрунтів.




ФІНАНСОВІ РИНКИ
  • Ризики погіршення якості кредитного портфеля банків;
  • Мала питома вага довгострокового кредитування;
  • Незацікавленість комерційних банків у кредитуванні інноваційних проектів;
  • Відсутність дієвих інститутів розвитку та механізмів стимулювання, гарантування та фінансування вітчизняного експорту;
  • Недостатня роль державних банків на банківському ринку;
  • Відсутність дієвого механізму бюро кредитних історій;
  • Нерозвиненість інфраструктури фондового ринку;
  • Невеликі обсяги торгів цінними паперами на організованому ринку;
  • Невелика кількість фінансових інструментів, що доступні інвесторам;
  • Мала частка небанківських кредитних установ у фінансовій системі;
  • Недостатній рівень надання страхових послуг, особливо населенню;
  • Зацікавленість страхових компаній у запровадженні все нових видів обов’язкового страхування;
  • Затягування з впровадженням повноцінної пенсійної реформи;
  • Відсутність потужних пенсійних фондів та інших основних довгострокових інституційних інвесторів;
  • Відсутність єдиного органу державного регулювання та нагляду на фінансовому ринку.
  • Негативний вплив світової фінансової кризи;
  • Наростання регіональної політичної нестабільності призводитиме до відтоку капіталів;
  • Формування інших крупних регіональних фінансових центрів, куди можливо переміщення торгівлі на організованих фондових ринках;
  • Затримка з проведенням пенсійної реформи, неспроможність солідарної системи обслуговувати пенсійні виплати в умовах демографічної депопуляції;
  • Зменшення кількості працюючого платоспроможного населення;
  • Кліматичні зміни, що призведуть до поширення природних катастроф і необхідності масових виплат по страхових випадках.




інновації

управлінські:
  • Теоретизація нової моделі економічного зростання економіки, що не сприяє переходу до її практичного впровадження;
  • Дотримання принципу найменшого втручання (залишкового принципу щодо застосування) щодо використання в системі державного регулювання економікою механізмів прямого та непрямого впливу на стан розбудови сфери науки і технологій в Україні;
  • Конформізм державної системи управління в питаннях удосконалення чинної законодавчої бази регламентування нормативних засад здійснення інноваційної трансформації економіки та розвитку її високотехнологічного сектора;
  • Недостатній рівень інформативності чинної системи статистичного моніторингу інноваційних процесів в економіці економічні:
  • Інерційність перебігу інноваційних зрушень в економіці;
  • Невикористання системою державного управління інноваційними процесами механізму фінансово-економічного стимулювання в економіці платоспроможного попиту на наукомістку продукцію;
  • Низький рівень капіталізації результатів наукових досліджень і розробок.

внутрішні:
  • Утвердження де-факто національної політики деетатизації інноваційних трансформацій в економіці;
  • Обмеження ролі ефективно діючих факторів формування інноваційно спрямованого виробництва в Україні роллю іноземних ТНК та ПІ з боку нерезидентів;
  • Інтенсифікація процесів географічної та економічної еміграції кваліфікованого кадрового ресурсу, інтелектуального капіталу, що формуватиме перспективу закріплення за вітчизняною сферою науки функції, насамперед, імітації та незначного удосконалення до вітчизняних умов виробництва технологічних процесів, які є побічним продуктом розвитку знаннєвої моделі економіки в розвинутих країнах світу;
  • Пролонгація тенденції до збереження негативної динаміки кількісного складу працівників основної діяльності сфери науки обумовлює формування загрози подальшого поглиблення масштабів деформації її секторальної структури;
  • Поява феномену інноваційної неліквідності наукової складової національної економічної системи;

зовнішні:
  • Скорочення обсягу зовнішнього інвестиційного попиту на високотехнологічний продукт вітчизняний промисловості;
  • Втрата сировинного фактору забезпечення позитивного тренду економічної активності вітчизняних резидентів.

Зовнішня торгівля товарами
  • Низька диверсифікація географічної структури експорту: ряд товарних груп і позицій експорту мають виключне спрямування на ринки країн СНД (переважно Росії);
  • Низька диверсифікація товарної структури експорту: основну частку товарного експорту України складають чорні метали та вироби з них (35–40%), щодо яких спостерігається стала тенденція волатильності цін на світових ринках;
  • Невідповідність національних технічних стандартів світовій практиці, що є бар’єром для розширення зовнішніх ринків збуту;
  • Орієнтація вітчизняного виробництва переважно на попит на зовнішніх ринках, в результаті практично відсутнє внутрішнє імпортозаміщуюче виробництво споживчих товарів;
  • Обмеженість застосування інструментів для реалізації політики імпортозаміщення та стимулювання розвитку внутрішнього виробництва.
  • Динамічне зростання від’ємного сальдо зовнішньої торгівлі товарами;
  • Відчутне погіршення умов торгівлі на фоні рецесії світової економіки та розгортання фінансової кризи, що призведе до загострення конкуренції за ринки збуту і, як результат, можливої втрати вітчизняною продукцією її конкурентних переваг на зовнішніх ринках;
  • Девальвація гривні з одного боку покращить позиції експортерів, а з іншого погіршить умови для інвестиційного імпорту (передового обладнання та устаткування, енергозберігаючих технологій), що законсервує розвиток економіки в рамках експортоорієнтованої моделі;
  • Погіршення торговельних відносин з Росією, яка є одним з основних зовнішніх ринків збуту української продукції.


Частина 3. Сценарії, етапи та рамкові умови розвитку економіки України до 2020 року