1 Стан навколишнього природного середовища та прогноз його змін до 2020 року. 9

Содержание

• Наявність достатньо високого громадянського потенціалу, про що свідчать події “помаранчевої революції ”;
  
• Європейський вибір України, до якого поступово схиляється більшість населення країни, відкриває перспективу розвитку громадянського суспільства.
  

• Україна у 1995 р. вступила до Ради Європи, Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про захист прав людини (1997 р.), ряд інших міжнародних актів, що регламентують розбудову громадянського суспільства;
  
• В Україні діє демократична Конституція, переважно створено законодавчо-правову базу для становлення громадянського суспільства, побудови демократичної, правової, соціальної держави.
  

• Багаті та диверсифіковані природні ресурси;
  
• Сільськогосподарські землі займають 69 % сухопутної території країни, з них 54 % орні землі, площа яких становить 2,3 % від загальносвітового показника. Майже половину території покривають чорноземи;
  
• Ліси покривають майже 16 % території, у 2006 р. в Україні нараховувалося 33 заповідних території загальною площею 676,2 га, багата флора і фауна нараховує 25 тис. видів рослин та грибів, 45 тис. видів тварин;
  
• Ріка Дніпро з притоками формує 80 % водних ресурсів країни, площа понад 3000 озер складає майже 4 % території;
  
• Територія України включає чорноморське узбережжя довжиною 2782 км з м’яким теплим кліматом, придатним для розвитку рекреаційної та туристичної галузі;
  
• Власні енергетичні ресурси України включають поклади бурого та чорного вугілля, урану та цирконію, нафти та природного газу;
  
• Україна має реальні можливості для розвитку диверсифікованої промисловості та достатню для розроблення та впровадження ресурсозберігаючих технологій кількість учених.
  

• Реалізація зобов’язань, взятих у рамках Кіотського протоколу РКЗК ООН: стабілізація викидів на рівні 1992 року за рахунок впровадження дружніх до клімату технологій в енергетиці, промисловості, на транспорті та житлово-комунальному господарстві;
  
• Формування цивілізованих ринків аграрної продукції, підвищення продуктивності та товарності аграрного виробництва. Впровадження заходів “зеленої скриньки”, дозволених СОТ. Обмеження застосування хімічних пестицидів, запровадження заходів біологічного захисту рослин, відновлення тваринництва як джерела органічних добрив, посилення контролю аграрної продукції на наявність пестицидів;
  
• Впровадження європейських стандартів якості води, послідовне державне фінансування програми “Питна вода”. Посилення екологічного моніторингу та впровадження ефективних фінансових санкцій для підприємств-забруднювачів довкілля;
  
• Розвиток уранового та цирконієвого виробництва шляхом реалізації програм “Ядерне паливо України”, “Цирконій України”;
  
• Будівництво заводу з виготовлення ядерного палива;
  
• Диверсифікація шляхів постачання ядерного палива з використанням збагаченого гексофториду урану виробленого в Україні;
  
• Запровадження у практику роботи центральних органів виконавчої влади стратегічного планування та бюджетування, орієнтованих на результат. Посилення партнерства з громадськими екологічними організаціями у питаннях впровадження екологічного аудиту та громадського контролю за заподіяну довкіллю шкоду. Розширення практики громадських обговорень законодавства у сфері захисту навколишнього середовища.
  

• Наявність системи лісосмуг на сільгоспполях;
  
• Водні об’єкти здебільшого мають водозахисні насадження;
  
• Розгалужена мережа автомобільних, залізничних доріг.
  

• Підвищення рівня лісистості території, зростання площ заповідних та природоохоронних земель;
  
• Скорочення площ земель промисловості;
  
• Розширення площ земель під забудовою відповідно до генеральних планів населених пунктів.
  

• Економія водних ресурсів за рахунок вод, залучених в оборотні і повторно-послідовні системи;
  
• Скорочення забору та питомого водоспоживання у цілому і по секторах економіки;
  
• Високій рівень зарегульованості річок сприяє водозабезпеченню маловодних регіонів;
  
• Законодавчо затверджений басейновий принцип;
  
• Державний облік водокористування здійснюється за басейновим принципом.
  

• Створення замкнених систем виробничого водопостачання та повторного використання стічних вод;
  
• Модернізація устаткування та його технологічного рівня;
  
• Підвищення рівня водозабезпечення населення та галузей економіки;
  
• Впровадження перспективних технологічних нормативів використання водних ресурсів, запобігання шкідливій дії вод;
  
• Запровадження басейнової структури управління водними ресурсами, яка створить умови для раціонального використання водних ресурсів та передбачає надійні фінансові джерела для проведення заходів по водоохоронній діяльності;
  
• Збалансування економічних на екологічних пріоритетів при басейновому управлінні водними ресурсами;
  
• Удосконалення системи платного водокористування.
  

• Висока продуктивність насаджень;
  
• Цінний породний склад;
  
• Високий відсоток заповідності лісів
  

• Залучення іноземних інвестицій на охорону навколишнього середовища згідно Кіотського протоколу.
  

• Концепція поліпшення екологічного становища гірничовидобувних регіонів;
  
• Наявність досвіду здійснення масштабних робіт з рекультивації порушених гірничими роботами територій.
  

• Наявність законодавства, зокрема Кодексу України про надра;
  
• Реалізація програмно-цільових підходів до планування і здійснення реабілітаційних заходів;
  
• Впровадження сучасних технологій гірничих робіт із закладкою виробленого простору тощо. Утилізація шахтного метану і розширення фінансування за механізмами Кіотського протоколу.
  
• Посилення служб геологічного, гірничого та екологічного контролю і розширення їх повноважень.
  

• Висока ринкова цінність біоресурсів природного походження;
  
• Сформовані елементи регулювання використання ресурсів;
  
• Демонополізація сфери мисливського господарства;
  
• Започаткування ведення кадастру тваринного світу;
  
• Збережені окремі сильні популяції видів водних живих ресурсів як основи для відновлення;
  
• Наявність науково-експертного потенціалу для супроводу господарської діяльності з використанням водних живих ресурсів;
  
• Наявність мережі лісосмуг (лісо- і полезахисних, придорожніх) як сполучних і буферних елементів екомережі, що сприяє збереженню та поширенню популяцій рослин – об’єктів використання;
  
• Адаптивність рослинного покрову, високий природний потенціал відновлення біоресурсів;
  
• Висока ринкова цінність ресурсів, насамперед рослинних – як сировини фізіологічно активних речовин.
  

• Розвиток наукового туризму та екотуризму як чинників диверсифікації експлуатації біоресурсів;
  
• Впровадження біотехнологій, зокрема в агросферу;
  
• Впровадження елементів екосистемного підходу;
  
• Підтримання природного базису формування екомережі;
  
• Зменшення земель під осушенням та зрошуванням для відновлення природних екосистем;
  
• Зростання обсягів грунтозахисного обробітку грунтів та органічного землеробства на площі до 1 млн. га;
  
• Використання і розвиток соціальних ефектів екоосвіти.
  

• Можливість регулювання надходження поживних та забруднюючих речовин з річковим стоком
  
• Чинне законодавство дозволяє втілювати басейнові підходи
  

• Впровадження принципів та механізмів Рамкової водної директиви Європейського союзу;
  
• Утворення та правове забезпечення роботи басейнового управління річками;
  
• Винесення в натуру прибережних захисних смуг та водоохоронних зон.
  

• Значні просторові ресурси сільськогосподарських земель;
  
• Використання переважно органічних добрив;
  
• Започаткування органічного фермерства та застосування світових практик.
  

• Впровадження екологічно-збалансованого сільського господарства;
  
• Винесення сміттєзвалищ за межі річкових та морських природоохоронних смуг;
  
• Прийняття та введення в дію Закону України про прибережну смугу морів;
  
• Введення особливого статусу прибережних земель.
  

• Довга та зручна берегова лінія;
  
• Розвинена інфраструктура, яка може бути модернізована (20 морських портів).
  

• Приєднання до конвенцій Міжнародної морської організації щодо міжнародного фонду компенсації за забруднення;
  
• Приведення до європейських стандартів роботи портових приймальних споруд;
  
• Приєднання до Європейської мережі спостережень за забрудненням, Конвенції Міжнародної морської організації з баластних вод;
  

• Впровадження сучасних методів управління баластними водами.
  
• 
  

• Важливий і продуктивний регіон для нересту та нагулу риби;
  
• Великий потенціал для розвитку аквакультури.
  

• Потреби світового ринку стимулюють увагу до водних живих ресурсів та їх збереження;
  
• Розроблення та впровадження Закону про рибальство у відповідності зі європейськими стандартами та Кодексу відповідального рибальства Світової організації з продуктів та сільського господарства;
  
• Розширення та встановлення морських заповідників та зон нересту та нагулу вільних від рибальства до екологічно обґрунтованих норм;
  
• Розвиток риборозплідних заводів, особливо для осетрових.
  

• Скорочення обсягів викидів у повітря від стаціонарних джерел забруднення;
  
• Поліпшення якості повітря за стандартами ВООЗ по основних видах забруднювачів, за винятком оксидів азоту.
  

• Модернізація очисного обладнання для стаціонарних джерел викидів, насамперед, на підприємствах металургійного та енергетичного секторів промисловості;
  
• Переобладнання вантажного і комунального транспорту на використання як палива природного газу, “біопалива” – бензин-спиртових сумішей та дизельного палива з рослинних олій;
  
• Можливість продажу іншим країнам або підприємствам прав на викиди згідно Кіотського протоколу для залучення фінансування для модернізації промислової інфраструктури. Застосування каталізаторів знешкодження викидів автомобілів;
  
• Впровадження системи EMAS на підприємствах;
  
• Запровадження системи “Зелених інвестицій“.
  

• Здатність водних екосистем до відновлення.
  

• Тенденція до зменшення навантаження на водні екосистеми;
  
• Зменшення обсягів забруднених стічних вод;
  
• Підвищення рівня водоочищення, забезпечення централізованим водопостачанням та водовідведенням;
  
• Підвищення технологічного рівня використання водних ресурсів (впровадження маловодних і безводних технологій).
  

• Високий рівень біорізноманіття (понад 30 % генофонду Європи, 2-га позиція серед країн, після Франції);
  
• Різноманітність природних умов (4 зони);
  
• Різноманітність умов (зональність вертикальна, наявність рефугіумів та екстразональності);
  
• Значні запаси біоресурсів (насамперед, лісових, а також рибних, мисливських тварин, лікарських трав, технічних культур);
  
• Високий природний потенціал відновлення біоресурсів;
  
• Висока ринкова цінність ресурсів, насамперед рослинних.
  

• Зменшення негативного впливу, зокрема припинення “меліорацій”, поява “покинутих” земель;
  
• Впровадження біотехнологій, зокрема в агросферу;
  
• Зростання обсягів грунтозахисного обробітку грунтів та органічного землеробства на площі до 1 млн. га;
  
• Відновлення порушених ландшафтів та ренатуралізація ландшафтів;
  
• Зменшення площ територій під осушенням та зрошуванням, зростання площ для відновлення природних екосистем;
  
• Підвищення рівня лісистості окремих територій;
  
• Розвиток екомережі та ПЗФ;
  
• Скорочення площ земель промислового призначення.
  

• Скорочення обсягів перевезень вантажів та пасажирів транспортом України;
  
• Поступова електрифікація залізничних колій допомагає заощаджувати паливно-мастильні матеріали та електроенергію (на 1.01.2008 46 % шляхів електрифіковано).
  

• Подальше зменшення негативного впливу транспорту на навколишнє середовище;
  
• Зниження рівня зносу рухомого складу з 63 до 40-50 % Зниження загального обсягу викидів шкідливих речовин в атмосферу на 20 %.
  

• Централізованим питним водопостачанням забезпечено понад 70 відсотків населення України
  
• Країна володіє значними ресурсами питних підземних вод у кількості 61689 тис. куб. м/ добу, з них 15 760,2 тис. куб. метрів – експлуатаційні запаси (26 %).
  

• Зменшення негативного впливу наслідків функціонування ЖКГ на навколишнє середовище;
  
• Оновлення та розвиток систем централізованого водопостачання та водовідведення, а також системи поводження з відходами.
  

• Сприятливі кліматичні умови та значний потенціал територій рекреаційно-туристичного призначення;
  
• Висока насиченість та якість природних, лікувальних, оздоровчих та рекреаційних ресурсів;
  
• Наявність значної кількості об’єктів історико-культурної спадщини та природно-заповідного фонду;
  
• Широка мережа курортних закладів (санаторії та пансіонати з лікуванням, санаторії-профілакторії, будинки, пансіонати та бази відпочинку), а також закладів готельного господарства;
  
• Наявність базової інфраструктури.
  

• Реконструкція та модернізація рекреаційно-туристичної інфраструктури;
  
• Активне використання ринкових механізмів та підприємницьких структур у рекреаційно-туристичній діяльності;
  
• Активне впровадження на ринку рекреаційно-туристичних послуг прогресивних технологій обслуговування, рекламно-інформаційної діяльності, підтримка високої і стійкої кон'юнктури попиту;
  
• Створення умов для розвитку внутрішнього та іноземного туризму, а також спеціалізованих видів туризму (круїзного, автомобільного, спелеологічного, “зеленого” та ін.)
  
• Пропаганда та поширення зеленого та сільського туризму;
  
• Пропагування програми “Блакитний прапор” для пляжів.
  

• Створення нормативно-правової бази щодо поводженням з відходами. Формування організаційних, технологічних, економічних передумов щодо практичного вирішення проблеми відходів;
  
• Наявність значного виробничого, науково-технічного потенціалу, орієнтованого на вирішення завдань щодо поводження з відходами
  
• Створення окремих елементів ринкової інфраструктури, міжнародна допомога у вирішенні проблеми відходів;
  
• Накопичений певний досвід застосування програмно-цільового методу вирішення проблеми відходів, поводження з відходами задіяні підприємства різних форм власност;
  

• Реалізація комплексної та збалансованої державної політики щодо проблеми відходів на всіх рівнях управління (державному, регіональному, місцевому);
  
• Застосування більш чистих технологій, що зумовлюють зменшення утворення відходів і відповідні ризики, нормативне регулювання утворення відходів;
  
• Поступове зниження темпів утворення відходів з подальшим скороченням їх обсягів, скорочення обсягів відходів, які захоронюють на полігонах;
  
• Технічне переоснащення виробничого комплексу на основі інноваційної моделі розвитку;
  
• Посилення цілеспрямованої діяльності щодо запобігання та зменшення до прийнятного рівня ризиків для навколишнього середовища, пов’язаних з об’єктами накопиченням відходів.
  

• Затвердження Національної стратегії екологічної України на період до 2020року;
  
• Гармонізація законодавства України до вимог ЄС;
  
• Досвід міжвідомчої координації, відбувається процес раціоналізації системи екологічного управління та планування політики;
  
• Спроби інтеграції проблем охорони довкілля в галузеву політику, стимулювання створення ряду інституційних механізмів для аналізу, діалогу та побудови консенсусу серед урядових структур;
  
• Практика консультацій з громадськістю щодо управлінських рішень, які стосуються довкілля;
  
• Покращення якості публічного інформування;
  
• Збереження обсягів фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища з ДФОНС.
  

• Підвищення пріоритетності екологічної політики в процесі соціально-економічних реформ. Накопичення практики виконання стратегічної екологічної оцінки для планування стратегічних програм розвитку. Створення інтегрованої національної системи екологічного управління з регламентованим розподілом відповідальності і функцій між державою, суспільством, бізнесом і місцевою владою, а також уточненням інфраструктури для уникнення дублювань та забезпечення комплексного підходу до вирішення екологічних проблем. Інституціоналізація механізму міжвідомчої взаємодії.
  

• Вагомий податковий інструмент вилучення природоресурсної ренти
  
• Основний інструмент вирівнювання різноякісних еколого-економічних умов господарювання та регулювання екологічної поведінки товаровиробників;
  
• Основний засіб формування надходжень до бюджету країни і подальшого фінансування заходів.
  

• Наявність потенціалу щодо реформування чинної нормативно-правової бази регулювання природо ресурсними платежами за видами ресурсів, в т.ч. системи видачі дозволів;
  
• Удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання природоресурсними рентними доходами, у т.ч. застосування програмно-цільових підходів до вирішення завдань розвитку природогосподарських комплексів з урахуванням їх ресурсної специфіки; ліквідація структурних диспропорцій в нормативах та обсягах платежів за різними категоріями природокористувачів тощо;
  
• Оптимізація систем оподаткування використання природних ресурсів, землекористування і фінансового забезпечення розвитку господарчих комплексів з урахуванням їх ресурсної специфіки. Екологічна реструктуризація податкової системи;
  
• Формування законодавчо визначеної системи ринкових регуляторів підвищення ефективності використання природних ресурсів і екологоконструктивної діяльності господарюючих суб’єктів;
  
• Посилення державного контролю у сфері використання та сталого відтворення природних ресурсів;
  
• Активізація розвитку екологічної індустрії. Екологізація базових галузей національної економіки, зміна моделі ресурсоємного виробництва;
  
• Впровадження міжнародних стандартів системи управління навколишнім природним середовищем;
  
• Адаптація державної системи обліку природних ресурсів до відповідних міжнародних уніфікованих класифікацій та вимог.
  

• Запровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі, який чітко визначає цілі та завдання за відповідними бюджетними програмами (одним із інструментів є паспорт бюджетної програми);
  
• Встановлення Порядків використання коштів, що виділяються з державного бюджету, які передбачають прозорі механізми використання коштів;
  
• Введення постійного моніторингу за станом виконання бюджетних програм з щоквартальним підбиттям підсумків;
  
• Наявність контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів (Міністерство фінансів, Держказначейство, КРУ, головні розпорядники коштів, Рахункова палата).
  

• Удосконалення механізмів щодо встановлення безпосереднього зв’язку між виділенням бюджетних коштів природоохоронні заходи та результативністю їх виконання;
  
• Перехід до середньострокового планування видатків на природоохоронні заходи;
  
• Посилення відповідальності всіх учасників бюджетного процесу за використанням бюджетних коштів.
  
• Розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів;
  
• Управління грошовими ресурсами уряду;
  
• Вдосконалення управління борговими зобов’язаннями суб’єктів державного сектору та місцевих органів влади.
  

• Наявність контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів (Міністерство фінансів, Держказначейство, КРУ, головні розпорядники коштів, Рахункова палата)
  

• Перехід до середньострокового планування видатків на природоохоронні заходи;
  
• Удосконалення законодавства щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти;
  
• Посилення відповідальності всіх учасників бюджетного процесу за використанням бюджетних коштів;
  

• Введення розділу видатків Державного та місцевих бюджетів „Охорона навколишнього природного середовища”;
  
• Визначення Порядків використання коштів, що виділяються з державного бюджету на природоохоронні заходи, які передбачають прозорі механізми використання коштів;
  
• Введення постійного моніторингу за станом виконання бюджетних програм природоохоронного спрямування з щоквартальним підбиттям підсумків;
  
• Наявність контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, що виділяються на природоохоронні заходи (Міністерство фінансів, Держказначейство, КРУ, головні розпорядники коштів, Рахункова палата, правоохоронні органи
  
• Спрямування основного обсягу коштів на видатки розвитку.
  

• Удосконалення програмно-цільового методу у бюджетному процесі за бюджетними програмами Державного фонду охорони навколишнього природного середовища та запровадження його при формуванні видатків місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища;
  
• Удосконалення законодавства щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти;
  
• Наявність потенціалу щодо удосконалення механізмів формування та використання коштів фондів охорони навколишнього природного середовища.
  

• Збільшення обсягу коштів підприємств завдяки зростанню економіки та поліпшення фінансового стану підприємств.
  

• Потенціал щодо посилення відповідальності підприємств за нанесення шкоди навколишньому природному середовищу;
  
• Удосконалення податкового законодавства;
  
• Удосконалення системи державної підтримки природоохоронної діяльності підприємств, у тому числі розробка ринкових регуляторів;
  
• Використання механізмів Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.
  

• Порівняно високий освітній рівень, значний інтелектуальний потенціал населення і його економічно активної частини;
  
• Збереження у цілому традицій сімейного способу життя, шлюбно-сімейних цінностей, сучасне пожвавлення дітородної активності населення та збереження орієнтацій на двохдітну сім’ю;
  
• Наявність міграційного ресурсу, поліпшення демографічної ситуації;
  
• Вичерпання потенціалу подальшого старіння населення у сільській місцевості та очікуване уповільнення процесу старіння сільського населення у короткостроковій перспективі;
  
• Низький рівень зареєстрованого безробіття;
  
• Низький рівень оплати праці є ціновим фактором конкурентоспроможності українських товарів;
  
• Достатньо високий рівень соціальних трансфертів.
  

• Наявність вагомих резервів та можливостей подовження три­ва­лості життя за рахунок скорочення передчасної смертності від причин, яким можна запобігти;
  
• Можливість збільшення витрат на підготовку фахівців з вищою освітою та поліпшення якості підготовки кваліфікованих кадрів протягом 2015–2020 років, коли очікується істотне зменшення чисельності контингентів молоді віком 17-23 років (яка навчається у ВНЗ);
  
• Можливість певного “омолодження” вікового складу населення за рахунок імміграції (за умови належного регулювання обсягів та структури її потоків);
  
• Використання наукового та освітнього потенціалів для становлення економіки на інноваційні рейки;
  
• Обґрунтоване підвищення заробітної плати на основі співвідношень з макроекономічними показниками;
  
• Забезпечення дієвого механізму контролю за виконанням трудового законодавства.
  

• Державні гарантії, розвинуте законодавство;
  
• Розвинута (за винятком ряду сіл) і загальнодоступна (за винятком ряду ВНЗ) мережа навчальних закладів;
  
• Велика кількість атестованого населення, подальше зростання охоплення освітою;
  
• Започаткування міжнародно-інтеграційної діяльності;
  
• Державне визнання безперервного навчання, певна активність населення щодо цього, особливо – економічно активного.
  

• Зменшення регулювання, збільшення фінансування, “навчання вчителів”;
  
• Удосконалення стандартів навчання; підтримка кращих закладів як бази відтворення кваліфікованих кадрів; інтеграція освіти, науки, виробництва; прогнозування потреб ринку праці, у т.ч., щодо профтехосвіти;
  
• Розробка науково - обгрунтованої стратегії міжнародної інтеграції; вдосконалення методик тестування й рейтингування;
  
• Удосконалення системи безперервного навчання, стимулювання до участі в цьому роботодавців.
  

• Державні гарантії, розвинуте законодавство, досвід організації загальнодоступної системи охорони здоров’я;
  
• Розвинута (за винятком ряду сіл) і загальнодоступна комунальна мережа медичних закладів;
  
• Забезпеченість лікарями;
  
• Розуміння кризового стану системи, потреби її реформування;
  
• Потужний державний адміністративно-управлінський апарат.
  

• Перегляд нормативної бази, підготовка професійних управлінців, розробка механізму громадського контролю;
  
• Збільшення фінансування особливо “вузьких місць”;
  
• Удосконалення стандартів навчання; підтримка кращих закладів як бази відтворення кваліфікованих кадрів; інтеграція освіти, науки і практики; заміна лікарів на адміністративних посадах професійними менеджерами;
  
• Розробка науково - обгрунтованої стратегії реформ;
  
• Розробка науково - обгрунтованих стандартів державного контролю медичних і пов’язаних послуг, уведення стимулів для адміністративного апарату до об’єктивного контролю.
  

• Місткий потенціал внутрішнього ринку;
  
• Можливість поновлення позитивної динаміки ВВП;
  
• Низький дефіцит державного бюджету;
  
• Започаткування товарної диверсифікації експорту;
  
• Підвищення цінової конкурентоспроможності;
  
• Можливості активізації інвестиційної діяльності у зв’язку з проведенням Євро–2012.
  

• Збільшення ступеня відкритості ринків Європейського Союзу;
  
• Використання переваг глобалізації, які є сприятливими для розвитку ринку послуг;
  
• Вирівнювання розвитку регіонів;
  
• Зростання попиту на вітчизняні товари на світових ринках;
  
• Зростання відкритості економіки, включення в інтеграційні процеси;
  
• Підтримка динаміки зростання продуктивності праці в умовах зростання рівня зайнятості;
  
• Можливість розширення доступу до зовнішніх джерел фінансування усіх регіонів України;
  
• Зміни в структурі державних витрат з метою стимулювання регіонального розвитку;
  
• Зміни в структурі прямих іноземних інвестицій;
  
• Залучення потенціалу внутрішніх заощаджень.
  

• Наявність потужного промислового потенціалу, який забезпечує виробництво 38 % загального обсягу ВВП, 46,6 % випуску товарів і послуг і більш як 90 % товарного експорту країни;
  
• Утримання стабільної позитивної динаміки виробництва протягом1999-2008 років на середньорічному рівні 9,05 % приросту;
  
• Поступове відновлення та збільшення обсягів промислового виробництва;
  
• Істотне наукове забезпечення: в галузі зосереджено майже п’ята частина фахівців, які виконують близько чверті загального обсягу наукових і науково-технічних робіт в країні;
  
• Наявність наукових і виробничих досягнень світового рівня: ракетно-космічних технологій, літакобудування, зварювання;
  
• Високий освітянський і професійний рівень працівників;
  
• Наявність значного прошарку інтелектуального капіталу;
  
• Потужна мінерально-сировинна база: поклади залізних і марганцевих руд, ртуті і урану, цирконію, вугілля, кам’яної солі, сірки, вапняків, ільменіту, граніту тощо;
  
• Розгалужена виробнича структуру за видами промислової діяльності.
  

• Проведення структурно-технологічного оновлення галузей економіки;
  
• Підвищення рівня інноваційності і технологічності і конкурентоспроможного промислового виробництва;
  
• Широка участь у міжнародному поділі праці;
  
• Розвиток власних наукоємних і високотехнологічних виробництв;
  
• Вихід на рівень індустріально розвинутих країн з поступовим опануванням економічних ніш постіндустріального розвитку;
  
• Зростання ролі галузі у формуванні доходної частини Державного бюджету, соціальному забезпеченні населення, укріплення національної безпеки країни.
  

• Вигідне географічне розташування стосовно транзиту енергоресурсів та розгалуженої системи нафто - газопроводів разом з підземними сховищами газу;
  
• Наявність транзитного потенціалу електроенергетики;
  
• Значний потенціал енергогенеруючих потужностей, зокрема ядерної енергетики;
  
• Значний потенціал потужностей нафтопереробки;
  
• Наявність значних покладів вугілля, урану, цирконію;
  
• Наявність потенціалу розвитку альтернативних джерел енергії: біоенергетики, вітрової енергетики;
  
• Можливість повного забезпечення потреб держави в біологічних видах палива (біодизель, біоетанол);
  
• Наявність потенціалу розвитку ядерної енергетики та атомної промисловості.
  

• Збільшення обсягів транзиту природного газу, нафти, електроенергії;
  
• Збільшення обсягів виробництва та експорту електроенергії;
  
• Збільшення обсягів виробництва та експорту біопалива;
  
• Диверсифікація джерел імпортних поставок енергоресурсів;
  
• Внутрішня диверсифікація структури первинних і вторинних енергоресурсів в енергетичному балансі;
  
• Приріст іноземних інвестицій за механізмами Кіотського протоколу для модернізації об’єктів промисловості та енергетики;
  
• Поліпшення екологічного стану через перехід до інноваційних технологій в енергетиці;
  
• Перехід до енерго- та ресурсозберігаючого типу економічного зростання;
  
• Підвищення ролі держави у забезпеченні енергетичної безпеки на регіональному (європейському) рівні.
  

• Оснащеність ТЕС і котельних газоочисним обладнанням;
  
• Впровадження екологічно ефективних технологій спалювання;
  
• Наявність програм і планів екологізації енергетики і основних енергетичних підприємств, в тому числі і в рамках Кіотського протоколу.
  

• Потенційна можливість фінансування та впровадження новітніх високоефективних технологій пило- і газоочистки та спалювання органічних енергоносіїв.
  

• Часткове гасіння і рекультивація териконів та відвалів шахт і вуглезбагачувальних фабрик. Використання на метано-небезпечних шахтах технологій їх дегазації і часткового використання шахтного метану;
  
• Наявність програм і планів екологізації основних процесів видобутку і збагачення вугілля, рекультивації породних відвалів і териконів, дегазації шахт та використання шахтного метану.
  

• Потенційна можливість фінансування та впровадження новітніх високоефективних технологій гасіння і рекультивація териконів, відкачування та очищення шахтних вод, дегазації шахт і повного використання шахтного метану.
  

• Наявність планів екологізації основних процесів видобутку, переробки і транспортування газу, нафти і нафтопродуктів.
  

• Потенційна можливість фінансування та впровадження новітніх високоефективних технологій розвідки та видобутку нафти і газу, переробки нафти та транспортування нафтопродуктів.
  

• Висока забезпеченість земельними ресурсами. Середньосвітовий показник сільськогосподарських земель в обробітку в розрахунку на одну людину становить 0,24 га, в Україні – 0,72 га;
  
• Післякризова висхідна тенденція зростання обсягів сільськогосподарського виробництва. В 2001-2005 роках середньорічний темп зростання валової продукції сільського господарства дорівнював 2 %, у 2006-2010 роках він підвищиться до 3 % на рік;
  
• Високі темпи зростання реальних доходів населення, як результат підвищення платоспроможного попиту на продовольчому ринку у 2001-2007 роках (середньорічний темп зростання реальних наявних доходів населення досягав 15 %);
  
• Наявність потужного трудового потенціалу: майже 30 % працездатного населення – мешканці сільської місцевості
  
• Землі сільгоспвикористання переважно рівнинні, сприятливі для ведення крупно-товарного виробництва;
  
• Значна частка орних земель має високородючі грунти;
  
• Виведення з сільгоспвикористання найбільш забруднених радіонуклідами земель (до 40 тис. га).
  

• Покращення фінансового стану агросфери. Дотримання паритету цін придбання і реалізації в умовах інфляційного процесу;
  
• Розширення обсягів та форм кредитного забезпечення;
  
• Підтримка динаміки зростання страхового захисту сільськогосподарських товаровиробників забезпеченого державними страховими субсидіями;
  

• Вирівнювання оплати праці в сільському господарстві з загальноекономічним рівнем;
  
• Прискорення інноваційно-інвестиційного процесу в агросфері, залучення власних інвестицій, імпорт технологій в аграрний комплекс;
  
• Випереджаючі темпи зростання виробництва в секторі сільськогосподарських підприємств, що формує тенденцію підвищення рівня концентрації виробництва в агросфері;
  
• Зростання обсягів органічного землеробства на площі до 1 млн. га;
  
• Зменшення земель під осушенням та зрошуванням для відновлення природних екосистем.
  

• Низький рівень дефіциту державного бюджету України;
  
• Позитивні зрушення у розвитку фондового ринку у попередні періоди;
  
• Розвиток нових фінансових продуктів, технологій та інновацій після приходу іноземного капіталу на український ринок;
  
• Достатньо кваліфікований персонал, задіяний у секторі;
  
• Порівняно ефективна система нагляду за банківською системою;
  
• Зростаюча прибутковість діяльності у фінансовому секторі.
  

• Значний потенціал впровадження нових фінансових послуг;
  
• Зростаючий попит на фінансові послуги з боку населення;
  
• Значний потенціал ринку фінансових послуг для фізичних осіб;
  
• Можливість використання досвіду розвинутих ринків для швидшого запровадження новітніх інформаційно-фінансових технологій;
  
• Перспективи Європейської інтеграції в тому числі у сфері гармонізації стосовно фінансових послуг;
  
• Перспективи регіональної співпраці у фінансовій галузі в рамках ГУАМ та Організації Чорноморського співробітництва та торгівлі;
  

• Потенціал продуктово-технологічної ніші внутрішнього ринку інноваційних товарів є щонайменше втричі вищим за існуючий на сьогодні рівень;
  
• Розгалужена інфраструктура інституцій, які займаються фаховим виконанням наукових та науково-технічних робіт;
  
• Функціонує розвинута система вищої освіти та підготовки наукових кадрів;
  

• В Україні вичерпано економічні фактори відтворення тенденції спаду інноваційної активності;
  
• Наявний власний досвід організації інноваційного процесу на макрорівні;
  
• Розширення напрямів, меж та ступеня міжнародного технологічного співробітництва за рахунок використання діючих на двосторонньому та регіональному рівнях форм торгово-економічного партнерства.
  

• Наявні завойовані українськими товарами ніші на зовнішніх ринках;
  
• Наявний досвід та налагоджені канали просунення вітчизняних товарів на зовнішні ринки.
  

• Членство у СОТ як крок до підписання поглибленої угоди про створення зони вільної торгівлі з ЄС;
  
• Реформування регуляторної політики, в тому числі, технічних стандартів відповідно до міжнародних правил та принципів;
  
• Сильні позиції ряду виробників продуктів харчування на внутрішньому ринку, що дає змогу розширити зовнішні ринки збуту;
  
• Збільшення частки високотехнологічної продукції в структурі експорту.