Державний комітет промислової політики україни наказ від 2 лютого 2001 року n 47 Про затвердження Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) Наказ втратив чинність
| Вид материала | Документы |
- Державний комітет промислової політики україни наказ від 2 лютого 2001 року n 47 Про, 5441.7kb.
- Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 року, І з метою визначення єдиних засад, 424.91kb.
- Про затвердження Типової програми підготовки та підвищення кваліфікації фахівців Наказ, 429.88kb.
- Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг, 169.43kb.
- Державний комітет україни з питань технічного регулювання та споживчої політики наказ, 24.97kb.
- Про затвердження Правил будови І безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів, 7010.01kb.
- Проект державний комітет ветеринарної медицини україни наказ, 94.56kb.
- Регуляторного впливу проекту наказу, 29.9kb.
- Наказ Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики, 1434.93kb.
- Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку податку на додану вартість Наказ, 154.64kb.
125. Витрати на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних, перевалочних робіт, пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції, на ремонт тари, транспортних витрат постачальника, згідно з базисом поставки, передбаченим угодою сторін.
126. Витрати на оплату послуг транспортно-експедиційних, страхових та посередницьких організацій (включаючи комісійну винагороду), згідно з базисом поставки, передбаченим угодою сторін.
127. Виграти на сплату експортного (вивізного) мита та митних зборів.
128. Витрати підприємства, пов'язані з професійною підготовкою або перепідготовкою фізичних осіб підприємства за профілем цього підприємства, що перебувають з ним у трудових відносинах (за винятком фізичних осіб, що працюють на підприємстві на основі договорів цивільно-правового характеру та фізичних осіб, пов'язаних з таким підприємством), в українських закладах освіти, що мають ліцензію та в разі закінчення навчання видають спеціальний документ державного зразка.
Згідно до Закону України "Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про освіту" від 23 березня 1996 р. N 100/96-ВР та Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні, затвердженого постановою КМУ від 20 січня 1998 p. N 65, визначені програми і направлення діяльності підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.
Професійна підготовка кваліфікованого робітника - це підготовка, що забезпечує одночасне одержання професійно-технічної освіти і кваліфікації робітника на основі повної загальної середньої або базової загальної середньої освіти з наданням можливості одержати повну загальну середню освіту, а також підготовка, що забезпечує одночасне одержання нової вищої освіти за спеціальністю і кваліфікацією спеціаліста.
Перепідготовка - це одержання освіти відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, як правило, відповідаючого базі знань.
До витрат на підготовку й перепідготовку кадрів також належать витрати:
- за навчання робітників підприємства, що зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де існує необхідність у професійному відборі, які повинні проходити попереднє спеціальне навчання і один раз на рік перевірку знань відповідних нормативних актів щодо охорони праці. Перелік таких робіт затверджується Державним комітетом України з нагляду за охороною праці;
- витрати, пов'язані з виплатою учням професійно-технічних училищ різниці між стипендією в розмірі тарифної ставки (мінімального окладу) робітника 1 розряду і витратами цих навчальних закладів (на виплату стипендій, забезпечення харчуванням і обмундируванням);
- суми, виплачені підприємством за час відпустки перед початком роботи випускникам професійно-технічних училищ і молодим спеціалістам, які закінчили вищі або середні спеціальні навчальні заклади.
129. Податки, збори та інші обов'язкові платежі, установлені Законом України "Про систему оподаткування":
Загальнодержавні податки, збори та інші обов'язкові платежі:
- плата за землю;
- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
- збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
- збір за використання природних ресурсів:
а) збір за спеціальне використання водних ресурсів;
б) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
в) збір за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин;
- збір за забруднення навколишнього природного середовища;
- рентна плата за нафту та природний газ власного видобутку;
- відрахування від плати за транзит природного газу, нафти та аміаку територією України;
- єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;
- портові збори;
- страхові внески на соціальне страхування від нещасного випадку;
місцеві податки і збори:
- збір за парковку автотранспорту;
- готельний збір;
- податок з реклами;
- комунальний податок;
- збір на право використання місцевої символіки.
При віднесенні до витрат на виробництво продукції окремих податків і зборів (обов'язкових платежів) необхідно керуватися таким:
а) до складу витрат на виробництво продукції можна віднести тільки ті податки і збори, які встановлені Законом України "Про систему оподаткування";
б) сплата всіх передбачених Законом України "Про систему оподаткування" податків і зборів повинна виконуватися самим платником тільки за себе.
Єдиний виняток із цього правила відноситься до податку з власників транспортних засобів;
в) до витрат на виробництво продукції відносяться тільки такі витрати, що пов'язані із здійсненням виробничої діяльності підприємства;
г) до витрат на виробництво продукції відносяться тільки ті суми податків і зборів, що вже внесені до бюджету у відповідному періоді або ще не внесені, але вже нараховані у тому ж періоді;
д) до витрат на виробництво продукції податки і збори відносяться у тій сумі, що відповідає борговим зобов'язанням по відповідному податку (збору).
Свідома переплата по окремих податках (як "страхування" проти можливих фінансових санкцій) можлива тільки без віднесення сум такої переплати до витрат виробництва;
е) до витрат на виробництво продукції включаються тільки суми податків і зборів, в тому числі і донараховані суми недоїмки по них, але не штрафні санкції або пеня.
Однак, нарахована і сплачена самостійно пеня у зв'язку із втратою або псуванням підтверджуючих документів, відноситься до витрат того періоду, коли були відновлені відповідні документи.
130. Плата за землю.
Законом України "Про плату за землю" від 19.09.96 р. N 378/96-ВР передбачено, що використання землі є платним, платником податку за землю є власник землі або землекористувач, тобто юридична або фізична особа, права якої на земельну ділянку відповідно до Земельного кодексу України повинні бути засвідчені актом на право власності або право користування. Виходячи з площі земельної ділянки, що вказана у такому акті, розраховується податок на землю, з урахуванням її грошової оцінки.
Статтею 7 цього Закону встановлено, що ставка земельного податку з земель, грошова оцінка яких проведена, складає 1 відсоток щодо їх грошової оцінки, крім земельних ділянок, вказаних в частинах п'ятій - десятій цієї статті та частини другої статті 6 цього Закону.
У відповідності із Законом України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" від 07.12.2000 р. N 2120-III встановлено, що у 2001 році по населених пунктах, грошова оцінка земель у яких ще не проведена, застосовуються ставки земельного податку, встановлені частиною другою статті 7 Закону України "Про плату за землю", збільшені в 2,62 рази.
При оренді будівлі, споруди або іншого об'єкта основних засобів з відповідною частиною земельної ділянки платником земельного податку є не орендар, а орендодавець.
Сплата податку на землю орендарем як у складі орендної плати, так і окремо від неї не може бути віднесена до його витрат виробництва.
Якщо власники землі та землекористувачі - юридичні особи, що користуються пільгами щодо сплати податку, надають в оренду земельні ділянки, будівлі або їх частини, вони зобов'язані сплатити податок на землю та на ці об'єкти на загальних умовах. Якщо в оренду здається частина будівлі, податок на землю сплачується пропорційно площі, що надається в оренду.
У разі, коли будівля належить двом власникам, а земельна ділянка рішенням міської ради надана у користування одному з них, до переоформлення документів на право користування земельною ділянкою платником є тільки той власник, якому надана ділянка. До такого переоформлення другий власник не може включати сплачену ним частину загальної суми податку на землю до складу власних витрат.
131. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів включається до складу витрат виробництва незалежно від виду транспортного засобу, але при наявності його зв'язку з господарською діяльністю (діючі обмеження, пов'язані з експлуатацією легкового транспорту, цього податку не стосуються).
Починаючи з 01.01.2000 р. вступив у дію Закон від 16.07.99 р. N 986-XIV "Про внесення змін в деякі закони України відносно фінансування дорожнього господарства", яким внесені зміни і доповнення до Закону N 1963-XII від 11.12.91 р. "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів". Залишились без змін такі норми Закону N 1963, як перелік платників податку, об'єкти та база оподаткування, строки сплати податку. Ставки податку з власників транспортних засобів встановлені в гривнях.
Юридичні особи сплачують податок за рік, починаючи з 2000 року він сплачується поквартально у рівних долях від загальної суми.
Нові зміни, що внесені до Закону N 1963, передбачають, що у разі купівлі транспортних засобів юридичними особами протягом року необхідно у 10-денний строк після їх реєстрації надати розрахунок суми податку по кварталах, які ще не наступили, починаючи з кварталу, у якому проведена реєстрація.
Оскільки платниками податку є саме власники транспортних засобів, суми податку, що сплачуються за орендовані автомобілі, до складу витрат виробництва орендаря не відносяться.
Починаючи з 01.01.2000 р. якщо автомобіль за договором оренди передається фізичною особою юридичній, а у дорученні на право користування передбачений обов'язок або право орендаря сплачувати податок з власників транспортних засобів, до витрат орендаря включається як сума орендної плати, так і сума податку з власників транспортних засобів, якщо автомобіль використовується у господарській діяльності орендаря.
При цьому маршрутні листи для орендаря є підставою для включення орендної плати за автомобіль до складу витрат, а також для списання пально-мастильних матеріалів, обліку пробігу автомобіля з метою своєчасної заміни зношених автомобільних шин тощо.
132. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.
Наказом ДПАУ та Державного комітету України з питань геології та використання надр від 23 червня 1999 р. N 105/309 затверджена Інструкція про порядок стягнення зборів за геологорозвідувальні роботи, що виконані за рахунок державного бюджету (зареєстровано в Мін'юсті України 16 липня 1999 р. N 474/3767).
Платниками збору є усі надрокористувачі, незалежно від форми власності, що добувають корисні копалини в межах території України, її континентального шельфу та виключній (морській) економічній зоні родовищ.
Якщо до складу підприємства-надрокористувача входять структурні підрозділи, які не мають статусу юридичної особи і здійснюють видобуток корисних копалин (шахти, рудники, кар'єри, цехи тощо), то платником збору є підприємство-надрокористувач, до складу якого входять такі структурні підрозділи.
Величина збору залежить від об'ємів видобутку корисних копалин та об'ємів погашених в надрах запасів корисних копалин.
133. Збір за спеціальне використання природних ресурсів.
Законом України від 25 червня 1991 р. N 1264-XII "Про охорону навколишнього природного середовища" визначені правові, економічні і соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища.
Використання природних ресурсів в Україні здійснюється щодо Порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.
До складу цього збору входять:
- збір за спеціальне використання водних ресурсів;
- збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
- збір за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин.
134. Збір за спеціальне використання водних ресурсів.
Сплата збору за спеціальне використання водних ресурсів регулюється Інструкцією про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженою наказом Мінфіну України, ДПАУ, Мінекономіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (тепер Міністерство екології та природних ресурсів України) від 01.10.99 р. N 231/539/118/219, та Порядком справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженим постановою КМУ від 16.08.99 р. N 1494. Нові нормативи сплати за спеціальне використання водних ресурсів затверджені постановою КМУ від 18.05.99 р. N 836 і введені в дію з 01.07.99 р. (із змінами, внесеними постановою КМУ від 23.07.99 р. N 1341).
Сума збору за спеціальне використання водних ресурсів до витрат виробництва відноситься тільки в межах ліміту. Понадлімітне використання сплачується за рахунок прибутку у п'ятикратному розмірі. Ставки збору встановлюються за кубічний метр. У разі відсутності встановленого ліміту стягнення плати за воду у п'ятикратному розмірі діючим законодавством не передбачено.
Ліміти за користування водою для потреб гідроенергетики і водного транспорту не встановлюються, до витрат на виробництво продукції відноситься сума сплаченого (перерахованого) збору в повному обсязі.
Збір також сплачують господарські виробничі підрозділи, що не мають статусу юридичної особи і підвідомчі негосподарським організаціям.
Об'єктом нарахування збору за спеціальне використання водних ресурсів є обсяг води, який водокористувачі використовують для власних виробничих потреб, незалежно від того, поступає ця вода безпосередньо з водогосподарських систем (поверхневих або підземних джерел), або від інших водокористувачів чи підприємств комунального господарства.
Плата за спеціальне використання водних ресурсів обчислюється виходячи з фактичного обсягу використаної води, встановленого ліміту і нормативів плати з урахуванням пільг.
135. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів.
Збір за спеціальне використання лісових ресурсів сплачується юридичними та фізичними особами (лісокористувачі, які визначені ст. 9 Лісового кодексу України), що здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів і використовують земельні ділянки лісового фонду.
Нарахування і сплата цього збору регулюється Лісовим кодексом України та Порядком нарахування збору за спеціальне використання лісових ресурсів, затвердженим постановою КМУ від 6 липня 1998 р. N 1012.
Цей збір утримується відповідно до встановлених такс або у вигляді орендної плати або доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів.
Такси на лісові ресурси державного значення затверджуються КМУ, такси на лісові ресурси місцевого значення - органами місцевого самоврядування.
На собівартість продукції (робіт, послуг) сплачений збір відносять ті підприємства, діяльність яких пов'язана з використанням лісових ресурсів.
136. Збір за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин.
Цей збір регулюється Інструкцією про порядок нарахування і сплати платежів за використання надр для видобутку корисних копалин, що затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства праці та соціальної політики України, Державного комітету України з питань геології та використання надр (тепер Міністерство екології та природних ресурсів України) від 30 грудня 1997 р. N 207/472/51/157.
Інструкція визначає єдині для всієї території правила сплати платежів за використання надр для видобутку корисних копалин. Платниками є ті підприємства, які займаються видобутком корисних копалин.
Об'єктом оподаткування є видобуток корисних копалин.
Нормативи сплати за використання надр щодо видобутку корисних копалин встановлюються для кожного виду корисних копалин як базові з подальшою їх диференціацією в залежності від геологічних особливостей і умов експлуатації родовищ.
Збір обчислюється, виходячи з обсягу корисних копалин.
Якщо надрокористувачі розробляють більше одного виду корисних копалин, розрахунок здійснюється за кожний вид корисних копалин окремо.
137. Збір за забруднення навколишнього природного середовища.
Обов'язковість сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища передбачена ст. 44 Закону України від 25.06.91 р. N 1264-XII "Про охорону навколишнього природного середовища" в редакції Закону України N 186/98-ВР від 05.03.98 року та прямо згадується у пп. 14.1.14 ст. 14 Закону України від 18.02.97 р. N 77/97 "Про систему оподаткування".
Порядок обчислення і сплати цього збору встановлений постановою КМУ від 01.03.99 р. N 303, із змінами та доповненнями, відповідно до п. 12 якого збір за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди та розміщення відходів у межах лімітів відноситься до витрат на виробництво продукції.
У разі здійснення понадлімітних викидів, скидів та розміщення відходів, а також відсутності у підприємства затверджених у встановленому порядку лімітів, збір обраховується у п'ятикратному розмірі. При цьому сума зборів за понадлімітні викиди, скиди та розміщення відходів сплачується за рахунок прибутку.
Збір, що стягується за викиди, які здійснюються пересувними джерелами забруднення, відноситься до витрат виробництва у фактично сплаченій (нарахованій) сумі, без будь-яких обмежень, включаючи також суми збору, що обчислені по орендованих автомобілях (за умови, що паливо для них відображається у бухгалтерському обліку орендаря).
Гірничо-металургійні підприємства, які беруть участь в економічному експерименті, що проводиться з 01.07.99 р. до 01.01.2002 р., мають право на віднесення до витрат виробництва суми збору у розмірі, що не перевищує 0,15 відсотка валових витрат.
138. Рентна плата за нафту та природний газ власного видобутку.
У відповідності із Законом України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" від 07.12.2000 р. N 2120-III встановлено, що нафтогазодобувні підприємства (крім державного виробничого підприємства "Чорноморнафтагаз") вносять до Державного бюджету України рентну плату за добутий та фактично оплачений користувачами природний газ у розмірі 28,9 гривні за 1000 куб. метрів та за нафту - у розмірі 17,34 гривні за 1 тонну.
139. Відрахування від плати за транзит природного газу, нафти та аміаку територією України.
У відповідності із Законом України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" від 07.12.2000 р. N 2120-III встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють транспортування трубопровідним транспортом територією України природного газу, нафти та аміаку, вносять до Державного бюджету України:
- відрахування від плати за транзит природного газу в розмірі, еквівалентному 0,29 долара США за 1000 куб. метрів газу на кожні 100 кілометрів відстані;
- відрахування від надходжень за транспортування нафти магістральними нафтопроводами в розмірі, що є еквівалентом 0,685 долара США за 1 тонну нафти, що транспортується;
- відрахування від плати за транзит аміаку в розмірі, що є еквівалентним 0,23 долара США за 1 тонну на кожні 100 кілометрів відстані.
Сплата зазначених платежів здійснюється виходячи із обсягів природного газу, нафти і аміаку, що транспортуються територією України, у порядку, визначеному КМУ, у національній валюті за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України на день, що передує дню сплати платежу.
140. Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України.
У відповідності із Законом України від 04.11.99 р. N 1212-XIV "Про запровадження єдиного збору, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України" і N 1213-XIV "Про введення змін у статтю 14 Закону України "Про систему оподаткування" з 01.01.2000 року у пунктах пропуску через державний кордон України справляється єдиний збір, що складається із зборів за здійснення у відповідності із законодавством України митного, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю, а також сплата за проїзд транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів автомобільними дорогами України (у редакції Закону України N 1213-XIV - єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України).
Єдиний збір справляється одноразово при транзиті, ввезенні або вивезенні вантажу за єдиним платіжним документом.
Ставки єдиного збору, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України, затверджуються законами України за поданням КМУ, виражаються у євро та не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
141. Портові збори.
Відповідно до статті 84 Кодексу торговельного мореплавства України КМУ постановою від 12.10.2000 р. N 1544 затвердив Положення про портові збори.
Портові збори (корабельний, канальний, маяковий, причальний, якірний, адміністративний та санітарний) справляються у морських портах із суден визначених груп і плавучих споруд, що плавають під Державним Прапором України та іноземним прапором.
Порядок обчислення і справляння зборів поширюється на суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності, які виконують роботи та надають послуги у морських портах на причалах судноремонтних заводів України незалежно від підпорядкованості цих портів (причалів).
Нарахування портових зборів здійснюється з умовного об'єму судна, який обчислюється в кубічних метрах і дорівнює добутку трьох величин (довжина судна, ширина судна і висота борту судна), зазначених в обмірному свідоцтві (головні розмірення) або документі, що його замінює.
Нарахування корабельного, канального, маякового, якірного, адміністративного та санітарного зборів здійснюється за 1 куб. метр об'єму судна за відповідними ставками.
Причальний збір нараховується за кожну тонну навантаженого або розвантаженого вантажу, окремо за кожну операцію, за відповідними ставками.