Міністерство освіти І науки України Дніпропетровський національний університет

Вид материала

Документы

Содержание 2. 2. Розвиваючі і терапевтичні можливості казки 2. 3. Сказкотерапія - як новий інтегральний підхід Схема поетапного створення психотерапевтичної казки (за Д. Бретт) Процес формулювання основної метафори (за Д. Гордоном) Основні структурні компоненти терапевтичної метафорі Відносини між персонажами й героєм Типові події Типові засоби вирішення Відсутні ресурси Наявні ресурси Складання казки (за Зінкевич-Євстигнєєвої) Структура корекційно-розвиваючого Рушійні сили казкових ігор Зинкевич-Евстигнеева Т.Д.

Подобный материал:

• Методичні рекомендації, 401.32kb.
• Міністерство освіти І науки україни дніпропетровський національний університет імені, 380.19kb.
• Міністерство освіти І науки україни дніпропетровський національний університет, 1257.48kb.
• Міністерство освіти І науки України Дніпропетровський національний університет ім., 121.29kb.
• Дніпропетровський національний університет Ситникова Олена Володимирівна, 389.02kb.
• Міністерство освіти І науки україни національний транспортний університет волинець, 356.24kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни, 59.16kb.
• Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 208.38kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни уманський національний університет, 29.37kb.
• Міністерство освіти І науки україни донецький національний університет кафедра господарського, 1513.04kb.

2. 2. Розвиваючі і терапевтичні можливості казки

Розвиваючи теорію про ведучі види діяльності, як головні критерії психологічного віку, Д. Б. Эльконін для дошкільного віку визначив як ведучу діяльність сюжетно-рольову гру. Однак, у той же час, велике значення мають образотворча діяльність, елементарна праця, сприйняття казки і ближче до 7 рокаів - вчення [63, 64]. К. Бюлер також називав дошкільний вік віком казок [10].

Сприйняття казок можна назвати діяльністю, приймаючи до уваги сприяння герою казки, що переживає дитина. Вона стає на позицію героя твору, намагається перебороти перешкоди, які з'являються на його шляху. У цьому значенні співпереживання герою подібно до ролі в грі. З іншого боку, ігрова діяльність дозволяє дитині краще осмислити цікаві сюжети [23]. Таким чином, на цьому віковому етапі гра, малювання і сприйняття тісно зв'язані в єдиний комплекс, завдяки якому дитина найбільш повно проробляє моделі поведінкі зі світу дорослих. [43]

Д. Б. Эльконін вважав, що класична (чарівна) казка максимально відповідає дійсному характеру сприйняття дитиною художнього твору, в неї є траса тих дій, що повинна зробити дитина. Якщо такої траси в казці немає, то дитина губиться, відволікається від ходу пригоди. Цим пояснюється труднощі дошкільників у сприйнятті більш складних творів [64].

На думку А. В. Запорожця, цінність казки в тому, що «она способствует активному сопереживанию персонажам, постановке себя на их место, действию как бы от их лица» [23, с. 54].

Деякі дослідники наголошують на сприйнятті дитиною за допомогою казки соціально значимих моделей поведінки. Так, В. В. Абраменкова вважає: «Народная сказка в поэтической художественной форме дает общественно-типизированные образцы социально-психологических отношений в семье: супругов между собой, родителей к детям и детей к родителям и между собой, отношения к старшим членам семьи, другим родственникам» [1, с. 83].

Що до пошуку невмирущих цінностей у казці М. В. Єрмолаєва пішла ще далі, вказуючи на вираженість у російських народних казках християнських цінностей, таких як: віра, соборність, доброта до слабкого. Образ Іван-дурня, зокрема, на думку автора, символізує протиріччя між життєвим здоровим глуздом і справжньою духовною мудрістю [22].

Розглядаючи казково-фольклорний світ, Е. Е. Сапогова [50] звертає увагу на наступні його особливості:

• «речовність», экстравертність; в ньому людина переважно діє, виявляє свої думки і почуття зовні;
  
• у казковому світі представлені квазі-реальність і квазі-логіка;
  
• світ древньої казки всеж-таки досить замкнутий, обмежений;
  
• казкова розповідь демонструє своєрідну абсолютизацію, максимальність, граничність присутніх у казці характеристик і високий ступінь злиття індивіда з навколишнім світом;
  
• вневременность казкового змісту.
  

Це свідчить про своєрідні «посередницькі» функції казки між дитячою свідомістю, що культурно розвивається і реальністю.

«Влияние магии сказочного повествования на становление детского сознания, детской личности и воображения трудно переоценить: помимо того, что она неявным образом психотерапевтически готовит ребенка к эмоционально напряженным ситуациям, она дает возможность катарсического отреагирования внутренних конфликтов и ранних стрессов; она задает первые нравственные нормы, она приобщает к внутренней эстетике этноса и его фольклору; она участвует в формировании семиосферы личности. Наконец, сказка особым образом расчленяет сознание, позволяя впоследствии различать реальность и вымысел…» [50, с. 9].

Інший дослідник, А. М. Лобок відзначав, що така властивість казкового світу, як "усеможливість", коли все може бути всім, усе може перетворитися на усе, допомагає дитині за короткий термін сприйняти величезну кількість інформації про навколишній світ. Універсальний пояснювальний принцип, яскраво виражений у казці: "Так треба", формує в дитині активну пізнавальну установку: "Все, что ни встречается на его пути, - ценно, и потому ничего нельзя отбирать и отсеивать" [34, с. 114].

У роботах Янічева П. И. значення казки для розвитку дітей конкретизується в такий спосіб:

• Казка являє собою освячення переходу від дитинства до дорослості (обряду ініціації);
  
• Казка містить у собі психологічні механізми супроводження переходу від дитинства до дорослості;
  
• Метафоричність, символістика мови казки виступає необхідною умовою проникнення в несвідомі області психіки;
  
• Казка виконує катарсичну функцію;
  
• Казка актуалізує певні потреби дитини, а саме: потребу в автономії (незалежності), потребу в компетентності (силі, усемогутності), потребу в активності, потребу в порушенні заборон і правил, потребу в абсурді.
  

Таким чином, казка є універсальною метафорою передачі соціального досвіду новому поколінню [68].

«Слушая сказки в детстве, человек накапливает в бессознательном некий символический «банк жизненных ситуаций». Этот «банк» может быть активизирован в случае необходимости, а не будет ситуации - так и останется в пассиве. В процессе психологического консультирования мы обращаемся как к жизненному опыту пациента, так и к его сказочному «банку жизненных ситуаций». Часто это позволяет найти нужное решение" [27, с. 39].

2. 3. Сказкотерапія - як новий інтегральний підхід

Т. Д. Зінкевич-Євстигнеєва є автором нового інтегрального підходу, що поєднує більшість відомих технік, які мають відношення до казок. Комплексна казкотерапія – метод, що використовує казкову форму, ореол чарівництва для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, адаптивних навичок, удосконалювання способів взаємодії з навколишнім світом [25].

Т. Д. Зінкевич-Євстигнеєва виділяє п'ять видів казок: художні, дидактичні, медитативні, психокорекційні і психотерапевтичні [24].

Художні (народні чи авторські) теж, як правило, несуть певний психологічний зміст і тому можуть бути використані психотерапевтом.

Дидактичні казки створюються педагогами для "упакування" навчального матеріалу. Автор наводить приклад казок, які були застосовані на уроках валеології для молодших школярів. Листик Е. М. пропонує свій варіант дидактичних казок для курсу "Людинознавство і основи психології" для молодших і середніх школярів. Героями цих казок крім звичайних школярів виступають, приміром, різні органи почуттів (казка "Відчуття або п'ять секретів професора Джонсона") та інші [32].

Медитативні казки створюються для накопичення позитивного образного досвіду, розслаблення і "підзарядки" організму і душі. Вони можуть бути трьох типів: 1) казки, спрямовані на усвідомлення себе в сьогоденні, "тут і зараз"; 2) казки, що відбивають образи "ідеальних" взаємин між батьками і дітьми і 3)казки, спрямовані на розкриття потенціалу особистості. Як приклад останнього типу автор пропонує програму "Казки зоряної країни Зодіакалії". Основна ідея програми - передати дитині знання про її високе призначення [26].

Нарешті, розділяючи психокорекційні і психотерапевтичні казки, Зінкевич-Євстигнеєва розмежовує казки, спрямовані на м'яку зміну поведінки дитини, і казки, що лікують душу [25].

До структури комплексної казкотерапії входять різні маніпуляції з казковими образами і сюжетами, починаючи з обговорення мотивів героїв, і закінчуючи театралізованими постановами:

Аналіз казок - в основі лежить Юнгіанський підхід - включає власне дослідження архетипів і образів (теоретична форма) і бібліотерапію і рішення «відкритих» казкових задач (терапевтична форма).

Медитації на казку, можуть бути статичними і психодинамическими. Мета статичної медитації – зняти напругу, допомогти досягти емоційної рівноваги.

Психодинамічна медитація повязана з рухами, перевтіленнями, з розвитком різного роду чутливості, спрямована на загальну энергетизацію тіла. Цей вид медитації пов'язаний з тілесно орієнтованими прийомами.

Створення казок – можливі різні форми: інтерпретація, переписування казок, дописування казок і створення нових казок та історій. Розповідати казки може як дитина, так і дорослий дитині, як поодинці так і колективно.

Театралізація казок – казки на піску, театралізовані ігри, терапевтичні лялькові спектаклі – тут робота з казкою безпосередньо стикається з психодрамой. У цьому руслі розроблені програми, що припускають театралізацію казок дітьми спочатку за допомогою дорослого, а потім самостійно [8].

Казкова імідж терапія – перевдягання в костюми казкових героїв і «приміряння» на себе їхніх характерів. Дозволяє відчути себе в новій оболонці й одночасно вивільняє енергію, накопичену внаслідок заборон, якы підтримуються уявленнями про себе.

Лялькотерапія – створення пальчикових ляльок, маріонеток і розігрування з ними спектаклів, гра з тіньовими ляльками.

Малювання казок – психодіагностичне і спонтанне «чарівне» малювання.

Останні два напрямки пов'язані з продуктивною діяльністю, терапевтичний ефект у них обумовлений творчими переживаннями в процесі створення малюнка або ляльки [25].

Говорячи про свій підхід, Зінкевич-Євстигнеєва відзначає, що казкотерапія – це лікування казкою в тому значенні, що разом із клієнтом, дорослий або дитина відкривають знання, що виявляються в даний момент психотерапевтичними.

Казкотерапія - це процес пошуку значення, розшифровки знань про світ і взаємини в ньому.

Казкотерапія – це процес об'єктивізації проблемних ситуацій.

Казкотерапія – це процес екологічної освіти і виховання дитини.

Казкотерапія – це процес активізації потенційних ресурсів особистості.

Казкотерапія – це процес поліпшення внутрішньої природи і світу навколо.

Казкотерапія – це терапія середовищем.

«Сегодня сказкотерапия - направление достаточно эклектическое. В нем собраны элементы разнообразных психотерапевтических школ, современные психолого-педагогичекие технологии, философские представления разных культур – все это «упаковано» в сказочную форму, в форму метафоры. «Что только не придумаешь, чтобы вернуться к себе!» - Шутят сказкотерапевты» [27, с. 44-45].

Казкотерапія – це «дитячий» метод у тому значенні, що він адресований творчому відкритому «дитячому початку» у людині. Але в будь-якому віці в казці можна відкрити щось таємне і хвилююче: коли ми сприймаємо казку, кожний вибирає для себе той зміст, що найбільш співзвучний його світовідчуванню на даний момент, що може дати відповідь на внутрішнє питання. У цьому секрет вічної молодості казок.

На сьогоднішній день крім комплексного підходу казка як вид метафори застосовується для вирішення окремих психологічних задач, таких як розвиток уяви [50], розвиток творчості [52], розвиток эмпатії [53], викладання психології в початковій школі [32], використовується в контексті символдрами [42], діагностики міжособистісних відносин [33, 20], національно-патріотичного [3] і навіть релігійного виховання [22].

Деякі автори зазначають широкі можливості застосування казок у якості психодіагностичного матеріалу. У першу чергу казка допомагає при не директивної експрес діагностики взаємин [67, 33]. Зокрема, Е. В. Лобачева й Е. Л. Доценко пропонують парне вигадування або переказ улюбленої казки для аналізу подружніх і дружніх відносин [33].

Казки використовуються також для розвитку творчості й уяви [50, 52]. В основу методики покладені функції чарівної казки, виділені Проппом, на основі яких роблять карточки, з яких викладуються різні комбінації. Потім дитина намагається скласти історію, полягаючись на ці картки. Треба сказати, що прийом з використанням "пропповских" карт був запропонований ще Дж. Родари як один з методів стимулювання розвитку фантазії [49].

Т. В. Дорожевец розробляє методику використання "казкових помічників" для активізації внутрішніх ресурсів дитини у важких ситуаціях різного характеру. У результаті такої роботи з дитиною вона одержує можливість звертатися до внутрішніх ресурсів, начебто до улюбленого казкового героя [19].

Іншим цікавим прикладом психотехничного застосування казок є тлумачення казок [21, 7]. Ця техника придатна для роботи практично з будь-яким віком і може бути використана як підстава для групових дискусій, ігор, малювання, обігравання і самостійного обмірковування. Так, приміром, Л. Г. Бузунова й Е. П. Тализова наводять інтерпретації таких казок як "Аленька квіточка" С. Т. Аксакова, "Спляча красуня" Ш. Перо й інші для бесід з підлітками і юнаками на теми любові, сексу, вірності і життєвого пошуку [7]. Примітно, що в подібних інтерпретаціях явно присутній авторський вибір, продиктований психологічними особливостями аудиторії (у даному випадку - підлітки) і виховуючи-освітніми цілями.


Розділ 3. Методичні вказівки щодо створення психотерапевтичних казок


3. 1. Засоби створення казок


Існує декілька методичних рішень щодо створення психотерапевтичної казки (метафори, історії). Вони мають відображення загального уявлення про структуру та розвиток подій у казці, про її мову, а також відображення окремих теоретичних положень.

Більш детально загальна структура казки описана В. Проппом. Але ж нас цікавлять технології та окремі техніки створення саме психотерапевтичних казок. Тому розглянемо, як це розуміють деякі автори, наприклад Д. Бретт, Д. Гордон, Т. Д. Зінкевич-Євстигнєєва та ін.


Схема поетапного створення психотерапевтичної казки (за Д. Бретт)

1. Обміркуйте проблему, що турбує дитину. “Налаштуйтесь на хвилю” почуттів і переживань дитини, що намагається здолати цю проблему. Докладіть максимум зусиль щоб зрозуміти, як дана ситуація сприймається з дитячого погляду.
   
2. Сформулюйте основну ідею казки. Які думки ви хочете донести до свідомості дитини? Які рішення ви збираєтеся запропонувати за посередництвом казки? Ці рішення не повинні бути занадто складними. Вони можуть припускати придбання нових практичних і суспільних навичок, підтримку друзів і членів родини, засвоєння істини, що час теж може лікувати і т.д.
   
3. Починайте оповідання з представлення героя (героїні), які мають схожі страхи, побоювання, тривоги або конфлікти. Це дозволить дитині ототожнити, ідентифікувати себе з героєм або героїнею і втягне в дію, зробивши його учасником оповідання.
   
4. Згадайте про сильні сторони й позитивні риси, якими герой оповідання схожий на дитину. Коли ми занадто збентежені й вибиті з колії якою-небудь своєю проблемою, ми забуваємо про свої сильні сторони, хороші якості й таланти. Про них варто буде нагадати.
   
5. Опишіть на початку оповідання конфлікт, а потім перейдіть до його позитивного вирішення.
   
6. Будьте відвертими під час розповіді: вивчайте реакцію дитини на почуте. Зверніть увагу на те, коли дитина захоплена, а коли їй нудно.
   
7. Якщо дитина коментує розповідь або ставить запитання за змістом, не залишайте це без уваги. Коментарі й запитання часто допомагають заглянути в думки дитини, в її внутрішній світ. Якщо вам важко відповісти на ці запитання, ви можете переадресувати їх дитині, запитавши її: «А що ти думаєш з цього приводу?» Якщо дитина відповість: «Я не знаю», - можна все це перетворити в гру «Спробуй угадати». У таких ситуаціях припущення дітей допоможуть вам зрозуміти, про що вони думають.
   
8. Якщо виявляється невідома причина занепокоєння або тривоги дитини, спробуйте її встановити (скажімо, за допомогою «історій про Енні», задаючи додаткові запитання, такі, як: «А як ти думаєш, чим була стривожена Енні в той час?», або «Чого злякалася Енні?», або «Що, на думку Енні, могло відбутися?» і т.д.).
   
9. Нагадайте про те, що не все відразу вдається й потрібно проявити наполегливість.
   
10. Прагніть простоти. Пристосовуйте вашу мову, ваш словниковий запас до рівня дитини, а тривалість розповіді - до ступеня стійкості її уваги.
    
11. Виправляйте авторські "помилки" під час розповіді. Це не зменшить задоволення, що одержує дитина від казки, і користі від її застосування [6, с. 25-26].
    

Процес формулювання основної метафори (за Д. Гордоном)

А. Зібрання інформації

1. Ідентифікація значущих осіб, які втручаються в проблему;
   

ідентифікація їх міжособистісних відносин.

2. Ідентифікація подій, притаманних проблемній ситуації;
   

специфікування того, як розвивається проблема (калібрування):

• Звичайно всі проблеми мають рекурсивний характер, тобто знов і знов повторюються ті ж або подібні конфігурації подій, які наприкінці продукують саме той набір неприємних або небажаних моментів досвіду. Проблема прихована в “калібруванні”, під час якої людина “спонукається до реакції” на деяку групу подій лише тоді, коли вони досягають потрібної пропорції. Однак людина, яка має досвід відносно будь-якого почуття або будь-якої поведінки, кожного разу уявляє собі ці ситуації скоріше “підкоряючими” його поведінку, ніж такими, які надають йому можливість вибирати.
  
• Потрібне досягнення розуміння природи та характеристик проблеми клієнта.
  

3. Специфікування змін, бажаних для клієнта (наслідки).
   

• Потрібне досягнення точного розуміння, у якому напрямку клієнт бажає змінити свою ситуацію.
  
• Це повинні бути такі зміни, над якими клієнт буде мати контроль.
  

4. Ідентифікація того, що клієнт робив раніше для вирішення проблеми, або того, що “утримує” його від здійснювання бажаних змін (що може ініціювати зв’язуючу стратегію).
   

• Просити описати, як клієнт намагався вирішити цю проблему.
  
• Описання помилок повинно містити інформацію про те, що потрібно зробити, щоб мета була досягнена.
  
• Ставити запитання: “Що утримує вас від ...?”
  

“Як ви утримуєтесь від ...?”

Б. Створення метафори

1. Вибір контексту.
   
2. Вибір персонажів і плану метафори, щоб вона була ізоморфна.
   
3. Визначення рішення:
   

а) стратегія рекалібрування

• Забезпечення клієнта можливістю усвідомлювати, у яких випадках події мають таку пропорцію, що стають проблемні.
  
• Забезпечення клієнта засобами, з допомогою яких він буде в змозі змінити пропорції в цих подіях.
  
• Тобто необхідні два кроки у створенні метафори:
  

- введення персонажа, еквівалентного клієнтові, який порушує патерн калібрування й стає спроможним ефективно змінити ситуацію;

- введення персонажа, який має розуміння щодо калібровки та засобу рекалібровки проблеми.

б) бажаний результат

• Метафора в ролі двох головних компонентів має бажаний результат та стратегію, яка дозволяла б перекинути місточок між проблемою й бажаним результатом.
  

в) переформування проблемної ситуації

• “Переформувати” – значить взяти попередній досвід, який викликає біль і страждання, та перекомбінувати його таким чином, щоб він став цінний і потенційно корисний.
  

Безумовно, у людини можуть бути проблеми з люттю, печаллю й подозрілістю. Однак ці емоції й поведінка самі по собі не розглядаються як проблеми. Проблема є в тому, як вони застосовуються клієнтами у своєму житті. Самі по собі вони не можуть бути ні “добрими” ні “поганими”, вони усі корисні, коли виражаються у відповідному контексті та у відповідний час. Тобто клієнтові дається пропозиція не змінювати один вибір другим, а поширити репертуар виборів. Таке поширення виборів здійснюється з допомогою надання клієнтові в контексті метафори пропозиції , яким чином неприємний досвід або неприємна поведінка можуть бути корисні в житті після змін.


В. Розповідання метафори

1. Застосування засобів, які дозволяють активізувати особистий досвід та особистісні вибори клієнтів:
   

а) відсутність референтного індексу (точних вказівок відносно "особи", "місця", "часу", "речей" тощо).

б) неспеціфіковані дієслова (відсутність точних вказівок відносно якості та засобів дії).

в) номіналізація (перетворення дієслів на іменники).

г) вбудовані команди та маркірування (звертання безпосередно до клієнта засобами інтонації, паузи, введення імені тощо).

д) інше (введення, наприклад, категорій В. Сатір або інформації відносно репрезентативних систем) [18, с. 41- 57].


Основні структурні компоненти терапевтичної метафорі

(за Миллс Д., Кроули Р.)

Тема - це те, про що сюжет, на чому будується інтрига дії; тлумачиться як значима сфера життя випробуваного. Наприклад, очевидно різну зацікавленість відбивають такі теми як подорожі, сімейні сцени, пошук друзів, таємничі перетворення, виконання бажань тощо. До особливих тем (за аналогією з тематичним апперцептивним тестом - ТАТ) можна віднести самотність, суїцид, наркоманію, сильні конфлікти (важкі війни), смерть близьких, безглуздість життя, надлишкова ейфорія та інші.

Персонажі - ряд основних дійових осіб, їх характеристики. Залежно від мети дослідження можуть тлумачитися або як значимі особи з оточення дитини чи дорослого, або як персоніфікації його внутрішніх прагнень, як субособи, що співпрацюють у досягненні життєвої мети або конкурують за право диктувати поведінку.

Герой - персонаж, із яким ідентифікується оповідач чи учасники спільної роботи над казкою. Виявляються особливості образа Я, самосвідомості, ставлення до себе та інші важливі характеристики.

Відносини між персонажами й героєм - типи взаємин, до яких можна їх віднести: чи то суперництво, співробітництво, турбота, допомога, пожертвування й переслідування, спільне збагачення, інтелектуальна боротьба. Тлумачаться види (типи) відносин оповідача зі значимими людьми, які переважають або як бажані зразки відносин - залежно від контексту й інших додаткових ознак.

Типові події - те, що складає основну фабулу казки: переслідування, пошук скарбів, створення кращих умов життя, зцілення, пошук кращого життя й ін. Тлумачаться подібно до відносин і теми.

Труднощі (проблеми, утруднення) - типові (найбільш часті), важливі (емоційно навантажені) проблеми, з якими стикається досліджуваний. Ми прагнемо зрозуміти, звідкіля, від кого і які саме проблеми приходять, для кого саме створюються труднощі.

Типові засоби вирішення труднощів, які виникають. Для аналізу можна використовувати будь-які придатні поняття, ми часто спираємося на такі класифікаційні підстави, як відхід/напад, обман/відвертість, контролювання себе/керування іншими, боротьба/договір та інше.

Відсутні ресурси - те, чого не вистачає для подолання труднощів, вирішення проблем: їх якість (сміливість, чесність, активність, сила, витривалість, бажання, відповідальність, друзі, розум, заступники, технічні засоби зв'язку, краса, засоби пересування...), кількість, ступінь дефіциту по кожному й у сукупності. Тлумачаться як реально відсутні в житті клієнта ресурси — чи то внутрішні (особистісні якості і здібності), чи то зовнішні (фізичні або соціальні умови, життєві опори).

Наявні ресурси: їх якість, наявність, потужність. Головне - з'ясувати, наскільки на них можна спиратися в подальшій роботі. Можливо, якісь ресурси ще вимагають свого додаткового розвитку [37].


Складання казки (за Зінкевич-Євстигнєєвої)

1. Визначте мету, яку ви хочете досягти за допомогою казки. Ця мета повинна узгоджуватися з потребами й бажаннями вашого слухача або читача. Підсвідомість відзначається неабиякою «кмітливістю». Якщо ваша метафора буде суперечити меті вашого слухача або читача, то його підсвідомість відкине її. Вибравши визначену мету, урахуйте ті обставини, що ваш партнер може зробити з вашої історії зовсім не ті висновки, що ви очікуєте. Кожна людина розуміє метафори по-своєму, і не можна сказати, правильні чи не правильні її висновки. Неважливо, як часто люди будуть просити вас пояснити прихований зміст метафори, пам'ятайте, що ви зможете тільки повідомити їм, який зміст вона має для вас. Давши можливість попрацювати їхній уяві, ви сприятимете тому, щоб вони добралися до змісту метафори своїми власними силами.

2. Виберіть тематику казки. Чим тісніший зв'язок казки з метою, яку ви хочете досягти, тим краще. Занадто велика подібність із реальною ситуацією може викликати опір під час сприйняття. Однак, врахувавши інтереси й критерії вашого партнера, ви зможете правильно вибрати тему. Ця тема повинна бути привабливою й для вас.

3. Визначте деталі. Для кожної деталі реальної життєвої ситуації оберіть відповідний метафоричний образ. Подумайте про реальні зв'язки цих деталей і про те, як відбити їх у метафорі.

4. Придумайте хитромудру кінцівку. Несподівані повороти або деталі сюжету, що викликають сумнів чи подив, будуть сильніше привертати увагу слухача. Якщо історія завершується несподіваною розв'язкою, то слухач буде перебувати в стані легкого здивування або трансу, під час якого його підсвідомість відкрита для пошуку нових творчих можливостей.

5. Використовуйте можливості абстрактної мови. Важливо використовувати абстрактні поняття, наприклад, під час визначення зв'язків, взаємин, міркувань тощо. Використовуйте невизначені іменники чи займенники на позначення людей, предметів і місця дії, а також зворотні дієслова, наприклад, вони подорожували, мандрували, уявляли, знайшли. Використовуючи абстрактні поняття й багатозначні слова, ви даєте можливість слухачу вибрати зміст, що узгоджується з його уявленнями. При цьому ви уникнете можливості усвідомленого опору. Не визначайте точні тимчасові рамки, краще починати розповідь так: «Давним-давно, багато років тому...»

6. Використовуйте завуальовані розпорядження. Якщо ви хочете, щоб якісь розпорядження дійшли до слухача, вкладіть їх у вуста одного з героїв вашої історії, наприклад: «Батько відповів: "Тепер ти теж став чарівником"».

7. Прикрашайте ваше оповідання. Використовуйте збагачену мову, що торкається усіх модельностей образного мислення. Використовуйте міміку й жести, розповідаючи цю казку. Використовуйте свої артистичні можливості, щоб підсилити враження. Розповідайте з насолодою. Імпровізуйте, вводячи все нові й нові деталі, щоб стати в пригоді вашому слухачеві, і якщо якийсь жарт викликав у нього сміх, розділіть з ним ці веселощі.

8. Не поспішаєте пояснювати зміст казки, дозвольте підсвідомості слухача самій розібратися в ситуації. Імовірно, ви не зможете розповісти «вечірню казку» вашій робочій групі, але ви можете вибрати пригожий випадок, коли в них буде час помізкувати над вашою історією.


Варіант структури корекційно-розвиваючого казкотерапевтичного заняття, розроблений Т. Д. Зінкевич-Євстигнєєвой (табл. 1) і методичні рішення щодо казкових ігор (табл. 2) [28, c. 19-20].


Таблиця 1

Структура корекційно-розвиваючого

казкотерапевтичного заняття

(запропонована Зінкевич-Євстигнєєвою)

Етап	Призначення	Зміст етапу
1. Ритуал входу в казку	Налаштувати на спільну роботу. Увійти в казку.	Колективна вправа. Відбувається вправа на згуртування.
2. Повторення	Згадати те, що робили в минулий раз і які висновки для себе зробили, який досвід придбали.	Ведучий задає дітям питання про те, що було в минулий раз, що вони пам'ятають.
3.Розширення	Розширити уявлення дитини про що-небудь.	Ведучий розповідає або показує дітям нову казку. Запитує, чи хочуть вони цьому навчиться, спробувати, допомогти якій-небудь істоті з казки тощо.
4.Закріплення	Придбання нового досвіду, прояв нових якостей особистості дитини.	Ведучий проводить ігри, що дозволяють дітям придбати новий досвід; відбуваються символічні подорожі, перетворення й ін.
5. Інтеграція	Пов'язати новий досвід з реальним життям.	Ведучий обговорює й аналізує разом з дітьми, у яких ситуаціях їхнього життя вони можуть використовувати той досвід, що придбали сьогодні.
6. Резюмуван-ня	Узагальнити придбаний досвід, пов'язати його з уже наявним.	Ведучий підбиває підсумок заняття. Чітко проговорює послідовність того, що відбувалося на занятті, відзначає окремих дітей за їх заслуги, підкреслює значущисть придбаного досвіду, проговорює конкретні ситуації реального життя, у яких діти можуть використовувати новий досвід.

Таблиця 2

Рушійні сили казкових ігор

Рушійна сила	Принцип	Прояв
Ідеї	Поступовість	Під час складання казково-ігрових програм ми повторюємо природну динаміку онтогенезу: поступово переходимо від відчуттів до вищих психічних функцій, від невербальних форм взаємодії до вербальних. При цьому ми поступово накопичиємо словниковий запас і пов'язуємо "нижчі" психічні функції з "вищими"
	Обмін	Одержуючи що-небудь під час гри від кого-небудь, дитина щось віддає. У такий спосіб підтримується гармонійна рівновага. Здобуваючи що-небудь у казковій країні, дитина теж робить символічний подарунок
Засоби	Животворіння	Наділення абстрактних або неживих об'єктів властивостями живих істот
	Візуалізація	Уявне наділення животворящої істоти якоюсь персоналією з арсеналу знайомих образів рослинного, тваринного, людського, казкового, предметного або іншого світу
	Обмеження	Для створення фабулы, інтриги ігри уводиться або антагоністичний образ, або "правило-обмежувач"
Об'єкти	Внутрішні	Я, відчуття 5 модальностей, відчуття руху, почуття, бажання, риси характеру, мотиви, ідеї, думки та інші "продукти" внутрішньої психічної активності
	Зовнішні	предмети й об'єкти навколишнього світу: жива й нежива природа, люди, взаємини між ними

3. 2. Спецпрактикум із казкотерапії


Загальна мета спецпрактикуму - вивчення студентами основних методів психологічного дослідження та форм практичної роботи.

Спецпрактикум спрямований на оволодіння вміннями виконувати дослідницькі та практичні дії з окремою дитиною, її батьками, з дітьми, які мають вади розвитку або психологічні проблеми, з групами дітей та дорослих, тобто дїї, що відповідають спеціалізації та кваліфікації спеціалістів, які випускаються.

Вивчення курсу "Практикум спеціалізації" на V-му курсі має метою забезпечення засвоєння студентами методів психологічного впливу.

Виходячи з цього, вивчення психотерапевтичних можливостей казки та оволодіння навичками створення психотерапевтичних казок досить актуальне й сучасне.

Для вивчення дисципліни необхідним є засвоєння таких курсів:

• "Загальна психологія";
  
• "Соціальна психологія. Вікова психологія";
  
• "Психодіагностика";
  
• "Практика діагностики і корекції";
  
• "Психологічне консультування";
  
• "Загальний практикум з психології";
  
• "Практикум спеціалізації" III-IV курсів.
  

Методичні вказівки до семінарських занять зі студентами

з практикуму спеціалізації “Казкотерапія”


Тема 1: Теоретичні основи та принципи побудови психотерапевтичної метафори


Питання для обговорення

1. Поняття про метафору. Види метафор.
   
2. Теоретичні основи психотерапевтичної метафори.
   
3. Принципи побудови психотерапевтичних метафор.
   
4. Конструювання метафор.
   

Список рекомендованої літератури

Основний

1. Гордон Д. Терапевтические метафоры. Оказание помощи другим посредством зеркала. – С.Пб.: Белый кролик, 1995, 196с.
   
2. Зинкевич-Евстигнеева Т.Д. Практикум по сказкотерапии. – С.Пб.: Речь, 2000, 310с.
   
3. О’Коннор Дж., Сеймор Дж. Введение в НЛП. – Челябинск: Версия, 1997, 256с.
   
4. Лэнктон К., Лэнктон С. Волшебные сказки: ориентированные на цель метафоры при лечении взрослых и детей. - Воронеж: МОДЭК, 1996, 432с.
   
5. Миллс Дж., Кроули Р. Терапевтические метафоры для детей и “внутреннего ребенка”. - М., 1996.
   
6. Тренинг по сказкотерапии. – С.Пб.: Речь, 2000, 254с.
   

Допоміжний

1) Бретт Д.Жила-была девочка, похожая на тебя... - М.: Класс, 1996, 224с.

2)Калина Н.Ф. Основы психотерапии. Семиотика в психотерапии. М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1997, 272с.


Тема 2. Можливості психотерапевтичних казок у корекційній роботі з дітьми


Питання для обговорення

1. Практика застосування психотерапевтичних метафор.
   
2. Психотерапевтичні казки в роботі з дітьми.
   
3. Особистий досвід побудови психотерапевтичних казок для дітей.
   

Список рекомендованої літератури

Основний

1) Бретт Д.Жила-была девочка, похожая на тебя... - М.: Класс, 1996, 224с.

2) Вилсуорт Л. Вилли и его друзья: руководство по созданию метафор для развития у детей чувства собственного достоинства. - Воронеж: МОДЭК, 1995.

3) Зинкевич-Евстигнеева Т.Д. Практикум по сказкотерапии. – С.Пб.: Речь, 2000, 310с.

4) Миллс Дж., Кроули Р. Терапевтические метафоры для детей и “внутреннего ребенка”. - М.,1996, с.

5) Соколов Д.Ю. Сказки и сказкотерапия. - М.: Класс, 1997, 160с.

6) Тренинг по сказкотерапии. – С.Пб.: Речь, 2000, 254с.

Допоміжний

1)Калина Н.Ф. Основы психотерапии. Семиотика в психотерапии. - М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1997, 272с.

2) Максимов М. Не только любовь. - М.: Знание, 1992, 190с.

3) Срелкова Л.П. Уроки сказки. - М.: Педагогика, 1990, 120с.

4) Эльконинова Л., Эльконин Б.Д. Знаковое опосредование, волшебная сказка и субъективность действия //Вест. МГУ. Сер. 14. Психология. – 1993. - №2.