Авторський колектив Баранова Л. М

Вид материала

Документы

Содержание Зобов 'язання, що пов 'язані з наданням послуг Зобов 'язання, що пов 'язаніз наданням послуг Зобов 'язання, що пов 'язаніз наданням послуг

Подобный материал:

• Авторський колектив, 3197.04kb.
• План Колектив як соціокультурне середовище виховання І розвитку. Підходи до розробки, 95.42kb.
• Методичні рекомендації./ Міністерство охорони здоров’я України. Український інститут, 237.8kb.
• Особистісно орієнтований підхід до дитини в умовах гуманізації освіти, 61.12kb.
• Модульні тестові завдання з української мови, 1094.7kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів біблійна історія, 1740.7kb.
• Програма виховання дітей дошкільного віку Затверджено, 4983.02kb.
• Я україни національна академія медичних наук україни протоколи надання медичної допомоги, 756.31kb.
• Авторський договір про передачу невиключних майнових прав на використання твору, 57.88kb.
• Әл фараби атындағы ҚазҰУ кітапханасына түскен әдебиеттер, 607.18kb.

§ 2. Зміст договору доручення та умови його виконання

Зміст договору доручення складають права та обов'язки сторін.

Відповідно до ст. 1006 ЦК з урахуванням характеру та особливостей діяльності, яку здійснює повірений, він зобов'язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його до­ручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення догово­ру доручення до його виконання негайно повернути довірителеві до­віреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

Обов'язки довірителя визначені в ст. 1007 ЦК. Характерним для цієї норми є те, що вона допускає значну свободу сторін у визначенні своєї поведінки. В законі встановлено обов'язок довірителя - видати повіреному довіреність (ч. 1 ст. 1007 ЦК). Обов'язки, зазначені у ч. 2 ст. 1007 ЦК (забезпечити повіреного засобами, необхідними для ви­конання доручення та відшкодувати повіреному витрати) покладаю­ться на довірителя лише в тому випадку, якщо інше не встановлено договором. Довіритель зобов'язаний також прийняти від повіреного все одержане ним за договором, а також виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

З урахуванням особливостей відносин, які виникають із договору доручення, виконання цього договору також має певну специфіку.

Повірений зобов'язаний здійснювати дії відповідно до змісту да­ного йому доручення (ч. 1 ст. 1004 ЦК). Це пов'язано з тим, що пра-вочин, який вчиняє повірений, створює, змінює або припиняє права та обов'язки довірителя, який безпосередньо не бере участі в укла­денні договору. Тому повірений має діяти лише в тих межах, які вста­новлені довірителем. Якщо за певних обставин виконання доручення у тому вигляді, як воно закріплено у договорі або довіреності, є не­можливим, повірений зобов'язаний звернутися до довірителя і попе­редити його про ці обставини. Довіритель може відмовитися від дого­вору доручення за новими умовами або надати своєму представни­кові інші вказівки щодо дій, які той має вчинити. У деяких випадках повірений може відступити від змісту доручення і самостійно уклас­ти договір на інших умовах ніж ті, що передбачені в договорі. Це можливо тільки за двох обставин: а) повірений не міг попередньо за­питати довірителя; б) не одержав у розумний строк відповіді на свій

запит. Безумовно, вчиняти правочин із відступом від змісту доручен­ня повірений може лише у разі, якщо цього вимагають інтереси до­вірителя. Крім того, він повинен повідомити довірителя про допуще­ні відступи, як тільки це стане можливим (ч. 1 ст. 1004 ЦК).

Особливі правила встановлені для повіреного, який діє як комер­ційний представник. У зв'язку з тим, що ця особа професійно надає послуги у сфері підприємницької діяльності, вчиняючи правочини від імені довірителя, йому потрібно швидко та адекватно реагувати на ситуацію, яка може скластися на ринку товарів або послуг. Відпо­відно до цього повірений, який діє як комерційний представник, по­требує більш широких повноважень щодо самостійного прийняття рішення. Довірителем може бути надано комерційному представни­кові право відступати від змісту доручення і без попереднього запиту про це. Крім того, він може навіть не повідомляти про це довірителя, якщо таке правило встановлено договором доручення. У інших ви­падках комерційний представник повинен повідомити довірителя про допущені відступи в розумний строк (ч. 2 ст. 1004 ЦК).

За загальним правилом, повірений повинен виконати дане йому доручення особисто (ч. 1 ст. 1005 ЦК). Це є цілком виправданим, бо довіритель за власним розсудом обирає особу виконавця доручення. Заміна повіреного може не влаштувати довірителя, тому він має пра­во у будь-який час відхилити замісника, якого обрав повірений. Пере­доручення - особливий випадок заміни осіб в зобов'язанні, в силу якого представником стає інша особа, яка набуває всіх прав та обо­в'язків попереднього представника.

Повірений має право передоручити виконання доручення іншій особі (замісникові) тільки у двох випадках, встановлених законом. По-перше, якщо можливість заміни передбачена договором доручен­ня. Попередня згода довірителя на можливість заміни особи повіре­ного може мати різні прояви. Так, довіритель вправі безпосередньо визначити в договорі особу замісника. У цьому разі повірений не від­повідає за вибір замісника та за вчинені ним дії. В іншому випадку до­віритель може надати можливість заміни повіреного, не визначаючи конкретно його особи. Тоді повірений вправі обрати свого замісника самостійно. По-друге, передоручення може статися, якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів до­вірителя (хвороба повіреного, неочікувані обставини особистого ха­рактеру тощо).

Повірений, який передав виконання доручення замісникові, пови­нен негайно повідомити про це довірителя. Це дає змогу довірителю визначитися щодо продовження дії договору доручення на майбутнє. Якщо особа замісника не задовольняє довірителя, він вправі припи­нити дію договору або визначити іншу особу представника, якому мають бути передані права та обов'язки повіреного за договором. Як­що повірений негайно не сповістить довірителя про свою заміну, він відповідає за дії замісника як за свої власні. І, навпаки, якщо повіре-

310

Розділ ХІГ

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІ З НАДАННЯМ ПОСЛУГ

311


ний вчасно повідомить довірителя про зроблену ним заміну, він від­повідає лише за вибір замісника, але не за його дії.

Передоручення має супроводжуватися видачею замісникові дові­реності, яка підтверджує його повноваження. Незалежно від форми основної довіреності, яка була надана первісному представнику (про­ста письмова чи нотаріально посвідчена), довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 245 ЦК).

Припинення договору доручення здійснюється на підставах та в порядку, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1008 ЦК дого­вір доручення припиняється на загальних підставах, встановлених для припинення договору. Хоча в цій нормі вказується на загальні підстави припинення саме договору, насправді маються на увазі під­стави припинення не договорів, а зобов'язань (гл. 50 ЦК) Відповідно до цього договір доручення припиняється на тих же підставах, що й інші зобов'язання, якщо це не суперечить його суті. Так, договір при­пиняється у разі виконання зобов'язання, яке з нього виникає, прове­деного належним чином (ст. 599 ЦК); за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК), неможливості виконання зобов'язання (ст. 607 ЦК) тощо. Разом із тим, договір доручення не може припинятися переданням кредито­рові відступного або внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог (статті 600, 601 ЦК), бо це не відповідає суті відносин, які ви­никають із договору доручення.

Окрім загальних, договір доручення може припинятися за спе­ціальними підставами. Насамперед до них належить відмова довіри­теля або повіреного від договору (п. 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК). Характерною ознакою договору доручення, як і інших договорів про надання по­слуг, є те, що довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Причому, відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною (ч. 2 ст. 1008 ЦК). Тому сторони не вправі включити в договір положення, відповідно до яких довіритель та повірений можуть розірвати договір тільки за взаєм­ною згодою і не в змозі відмовитися від нього в односторонньому по­рядку. Така домовленість є нікчемною, тобто недійсною в силу пря­мого припису закону. Навіть, якщо сторони включать її у договір, вона не бути мати жодного правового значення.

Існує спеціальне правило щодо припинення договору доручення за участю повіреного, який діє як підприємець. Воно, зокрема, передба­чає, що для припинення договору, сторона, яка відмовляється від нього, має про це повідомити другу сторону не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлений договором (ч. З ст. 1008 ЦК). Попередження сторони щодо припинен­ня договору заздалегідь спрямоване на забезпечення інтересів як до­вірителя, так і повіреного. Воно враховує особливості підприємниць­кої діяльності останнього. Ще одна особливість припинення дого-

вору доручення пов'язана з випадками, коли під час дії договору при­пиняється юридична особа, яка діє як кр?,іерційний представник. Зро­зуміло, що юридична особа внаслідок цього припиняє свою діяль­ність і не може виконувати обов'язки, які випливають із договору доручення (ст. 104 ЦК). Закон охороняє інтереси довірителя і надає йому в цьому випадку право припинити договір доручення без попе­реднього повідомлення повіреного - комерційного представника (ч. З ст. 1008 ЦК).

Договір доручення припиняється у разі визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім (п. 2 ч. 1 ст. 1008 ЦК). Це правило пояс­нюється особливостями відносин представництва, які виникають із договору (договірне представництво). Таке представництво передба­чає, що не тільки представник, а й особа, яку представляють, повинні мати повну цивільну дієздатність. Повірений потребує цього насам­перед тому, що вчиняючи правочин з третіми особами, він здійснює вольові дії, які мають юридичне значення. Довіритель висловлює власну волю під час вчинення договору доручення і формулювання змісту того завдання, здійснення якого він покладає на повіреного. Зрозуміло, що за таких обставин обидві сторони мають розуміти зна­чення своїх дій і їх правові наслідки, тобто бути повністю дієздатни­ми особами. Обмеження цивільної дієздатності або визнання особи недієздатною за правилами цивільного законодавства (статті 36, 39 ЦК) спричиняє припинення договору доручення.

У випадках, передбачених законом (ст. 43 ЦК), особа може бути визнана безвісно відсутньою. Ця обставина слугуватиме самостій­ною підставою припинення договору доручення. За цим договором повірений має діяти самостійно. Визнання повіреного в судовому по­рядку безвісно відсутнім унеможливлює виконання договору. Дого­вір доручення буде припинятися й у разі визнання безвісно відсутнім самого довірителя. Це пояснюється тим, що він має право спостеріга­ти за ходом виконання свого доручення, перевіряти дії повіреного та у будь-який час відмовитися від договору. Відсутність довірителя та визнання його безвісно відсутнім робить нездійсненними належні йому права. Тому за таких обставин договір доручення припиняється.

Останньою підставою припинення договору доручення є смерть
довірителя або повіреного (п. З ч. 1 ст. 1008 ЦК). Цей договір має осо­
бисто-довірчий характер і не передбачає правонаступництва, тобто
можливості передання прав та обов'язків сторін іншим особам. Тому
смерть однієї з них є підставою для припинення дії договору. Закон
передбачає_; що у разі смерті повіреного його спадкоємці повинні по­
відомити довірителя про припинення договору та вжити заходів, не­
обхідних для охорони майна довірителя (ч. 1 ст. 1010 ЦК). ;

Якщо договір доручення припиняється внаслідок його виконання, повірений передає довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням

312

Розділ ХП

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ПОСЛУГ

313


доручення, а також звіт про виконання та виправдні документи, якщо це було обумовлено умовами договору та характером доручення. До­віритель в свою чергу приймає все одержане повіреним, відшкодовує йому витрати та виплачує плату, яка обумовлена договором (за від-платним договором).

Законодавство визначає також наслідки припинення договору до­ручення до його повного виконання повіреним (ст. 1009 ЦК). Якщо виконання договору було перервано, довіритель повинен: а) відшко­дувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення; б) ви­платити йому плату пропорційно виконаній роботі (за відплатним до­говором).

Перший обов'язок довірителя визначається сутністю договору до­ручення. Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК повірений діє не тільки від імені, але і за рахунок довірителя. Тому усі його витрати, які були зроблені під час виконання доручення, відшкодовуються довірите­лем, навіть у разі передчасного припинення договору. Щодо другого обов'язку довірителя - виплатити повіреному певну плату, то її роз­мір визначається з урахуванням обсягу виконаних повіреним дій. Ви­ходячи з того, що повірений у цьому разі доручення повністю не ви­конав, оплата по суті буде проводитися не за виконання договору. Вона може визначатися за правилами, які встановлені для договорів про виконання певних робіт або надання послуг (маркетинг ринку, ведення переговорів, тестування товару тощо). Вказані правила не поширюються на випадки, коли повірений довідався або міг довіда­тися про припинення договору доручення, але продовжив його вико­нання. У цьому разі повірений діє на свій розсуд і бере на себе певний ризик. Відповідно до закону довіритель може не відшкодовувати йо­му витрати, пов'язані з виконанням доручення, і не оплачувати вико­нані ним дії.

Припинення договору доручення за ініціативою сторін до його ви­
конання є правомірною дією. У зв'язку з цим відмова довірителя від
договору, за загальним правилом, не є підставою для відшкодування
збитків, завданих повіреному. Інше правило стосується випадків, ко­
ли повірений діє як комерційний представник. З урахуванням особли­
востей діяльності повіреного у сфері підприємницької діяльності, в
законі встановлено спеціальне правило: якщо при відмові довірителя
у повіреного (комерційного представника) виникають збитки, вони
підлягають відшкодуванню довірителем. Аналогічно вирішується
питання при відмові від договору доручення повіреного, який діє як
комерційний представник. Якщо від договору доручення відмов­
ляється повірений, який не є комерційним представником, то збитки
довірителю відшкодовуються лише у випадку, коли внаслідок відмо­
ви довіритель позбавлений можливості забезпечити свої інтереси ін­
шим чином. - •", ••' -7 '•"• --..• • .• -І-- :' -ІіїШіі:'

Глава 50. ДОГОВІР КОМІСІЇ

§ 1. Поняття та умови договору комісії

Відповідно до ст. 1011 ЦК за договором комісії одна сторона (ко­місіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітен­та) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Договір комісії належить до групи договорів про надання юридич­них послуг. Поряд із комісією до цієї групи входять також договір до­ручення (гл. 68 ЦК) та договір про управління майном (гл. 70 ЦК), в ГК містяться норми щодо агентського договору (гл. 31 ГК). Головною спільною рисою вказаних договорів є те, що вони опосередковують відносини з надання юридичних послуг, сутність яких полягає в тому, що одна особа діє в інтересах іншої, створюючи для неї певні юридич­ні наслідки (виникнення, зміну або припинення прав та обов'язків). Дана обставина пояснює певний зв'язок цих договорів, їх спільну пра­вову природу і дає підставу для віднесення їх до однієї групи.

Конструкція договору комісії забезпечує юридичну форму відно­син, в яких одна сторона (комісіонер) діє за дорученням другої сторо­ни (комітента), вчинюючи правочини в її інтересах та за її рахунок, але від свого імені. Той факт, що комісіонер діє від власного імені є принциповим. Для третьої особи, з якою комісіонер укладає право-чин, фігура комітента не має значення. Не зобов'язаний він і пере­віряти повноваження комісіонера, відповідність його дій змісту того завдання, яке йому було надано комітентом, тощо.

У цьому аспекті також існує різниця і між діями комісіонера та управителя в договорі управління майном (гл. 70 ЦК). Хоча управи­тель вчиняє правочини від власного імені, що поєднує конструкції договору управління майном та комісії, він все ж таки зобов'язаний повідомляти осіб, з якими вчиняє правочин, про те, що є управите­лем, а не власником майна (ч. 2 ст. 1038 ЦК). На відміну від цього, ко­місіонер у правовідносинах виступає як самостійна особа, він не по­винен повідомляти контрагента про те, що діє в інтересах іншої особи і вчиняє правочин не для себе, а для комісіонера. Навіть, якщо ко­мітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи вико­нання договору, все ж таки за договором, укладеним з третьою осо­бою, права набуває комісіонер (ч. 2 ст. 1016 ЦК).

Договір комісії належить до числа посередницьких договорів. На його підставі виникає два види відносин: внутрішні (між комітентом та комісіонером) та зовнішні (між комісіонером та третьою особою) . Разом з тим договір комісії, на відміну від агентського договору або договору доручення, не є підставою виникнення відносин представ­ництва. Для представництва той факт, що одна особа вчиняє певні дії в інтересах іншої, не є достатнім. Необхідна і друга ознака: вчинення правочину від імені іншої особи. У ч. 2 ст. 237 ЦК прямо зазначено,

314

Розділ XII

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ПОСЛУГ

315


що особа, яка хоча і діє в чужих інтересах, але від власного імені, не є представником, Це пояснюється тим, що у відносинах представниц­тва представник своїми діями безпосередньо створює права та обо­в'язки для іншої особи, а комісіонер є самостійним учасником право­відносин і набуває прав та обов'язків для себе. Найбільше, про що може йтися за таких обставин, є так зване опосередковане представ­ництво. Треба, однак, зазначити, що термін «опосередковане пред­ставництво» має умовний характер і відноситься до випадків, коли особа по суті нікого не представляє, бо діє власноруч. Деякі риси представницької природи відносин тут виявляються лише в тому, що особа діє в інтересах іншої та за її рахунок. Проте для виникнення представництва в повному розумінні цього слова (прямого представ­ництва) цього недостатньо.

Договір комісії є консенсуальним та двостороннім. Він вважаєть­ся укладеним із моменту, коли сторони дійшли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК).

Предметом договору комісії є надання посередницької послуги, яка полягає у вчиненні комісіонером одного або кількох правочинів в інтересах комітента та за його рахунок (ст. 1011 ЦК). Комісіонер здійснює виключно юридичні дії. У цьому полягає відмінність дого­вору комісії від інших договорів про надання юридичних послуг. Так, за агентським договором та договором про управління майном агент та управитель здійснюють не тільки юридичні, а й фактичні дії (ч. 2 ст. 1038 ЦК, ч. 1 ст. 297 ГК). За договором доручення повірений здійснює тільки юридичні дії, але у порівнянні з комісіонером, його повноваження є більш широкими: повірений здійснює не тільки пра-вочини, а й інші дії юридичного характеру (приймає виконання дого­вору, видає довіреності в порядку передоручення, у разі спору пред­ставляє інтересі довірителя в суді тощо).

Комітент визначає зміст доручення, яке він надає комісіонерові. З урахуванням сутності договору комісії це насамперед може бути ку­півля або продаж певного товару. Якщо має місце саме такий договір, комітент може визначити асортимент товару, його кількість, якість, ціну тощо. Відповідно до ч. З ст. 1012 ЦК істотними умовами догово­ру комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну. ЦК не містить обмежень щодо ціни майна, за яку воно буде продано комісіонером, тому сторо­ни визначають її вільно за взаємною домовленістю. Комітент може визначити територію, у межах якої комісіонер має здійснювати вико­нання зобов'язання (наприклад, надати комісіонерові виключне право представляти його інтереси з реалізації певного майна (обладнання, продуктів харчування, аудіо-відео- апаратури тощо) на конкретно ви­значеній території («договірна територія»). Таким чином, комітент за­дає певні парамєтші, у межах яких належить діяти комісіонерові. Ра­зом із тим для забезпечення інтересів комісіонера, який діє як підприємець, комітент може бути зобов'язаний утримуватися від

укладення договору комісії з іншими особами (ч. 2 ст. 1012 ЦК). Такі обмеження можуть стосуватися певного виду товарів, їх асортименту, території здійснення доручення тощо. Це зменшує можливість виник­нення конкуренції у тій сфері, де діє комісіонер, і дає йому змогу більш результативно виконувати доручення комітента.

Договір комісії має відплатний характер. Комітент повинен ви­платити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у до­говорі комісії (ст. 1013 ЦК). Як правило, розмір оплати визначається у певному відсотку до загальної ціни договору комісії. Разом із тим сторони можуть і не визначати ці положення в договорі. У такому ви­падку оплата буде проводитися після виконання договору, виходячи із звичайних цін за відповідні посередницькі послуги. Таким чином, невизначення в договорі умов, які стосуються оплати дій комісіоне­ра, не змінює загального характеру цього договору: він завжди має відплатний характер. Визначення розміру оплати за договором комі­сії здійснюється сторонами.

Для забезпечення інтересів комітента комісіонер може поручитися за виконання правочину третьою особою, яка буде майбутньою сто­роною договору. Така спеціальна запорука комісіонера—делькредере (делькредере, італ. del credere — від довіри) покладає на нього додат­кові зобов'язання: у разі невиконання або неналежного виконання договору третьою особою комітент має право звернутися з відповід­ними вимогами до комісіонера. Делькредере підвищує захист інтере­сів комітента і в той же час покладає на комісіонера додаткові обо­в'язки щодо виконання договору третьою особою. У зв'язку з цим, якщо комісіонер поручився за виконання правочину, він має право на додаткову плату. Розмір останньої за делькредере визначається за до­мовленістю сторін.

Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку (ч. 1 ст. 1012 ЦК). У зв'язку з тим, що комісія не є різ­новидом відносин прямого представництва й комісіонер діє від власно­го імені, його відносини з контрагентами за договором не потребують пред'явлення довіреності. Тому питання щодо співвідношення строку дії довіреності та договору, які актуальні для договору доручення, в да­ному випадку не мають значення. Строк дії договору комісії, якщо він є визначеним, встановлюється тільки у самому договорі.

ЦК не містить спеціальних норм щодо форми договору комісії. Це означає поширення на цей договір загальних правил, які визначають форму правочинів (статті 205-209 ЦК).

§ 2. Зміст договору комісії та умови його виконання

Зміст договору комісії складають права та обов'язки сторін, які певним чином співвідносяться між собою. Комісіонер зобов'язаний вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента; зберігати майно комітента; надати комітентові звіт про ви-