Авторський колектив Баранова Л. М

Вид материала

Документы

Содержание Зобов 'язання, що пов 'язані з наданням фінансових послуг 411 Розрахунковим чеком (чеком) Зобов'язання щодо розпоряджання правами... Зобов 'язаннящодо розпоряджання правами... Зобов 'язаннящодо розпоряджання правами... Правова характеристика договору: реальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний. Зобов'язання щодо розпоряджання правами... Договір про Правова характеристика договору: реальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний. Зобов -язаннящодо розпоряджання правами...

Подобный материал:

• Авторський колектив, 3197.04kb.
• План Колектив як соціокультурне середовище виховання І розвитку. Підходи до розробки, 95.42kb.
• Методичні рекомендації./ Міністерство охорони здоров’я України. Український інститут, 237.8kb.
• Особистісно орієнтований підхід до дитини в умовах гуманізації освіти, 61.12kb.
• Модульні тестові завдання з української мови, 1094.7kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів біблійна історія, 1740.7kb.
• Програма виховання дітей дошкільного віку Затверджено, 4983.02kb.
• Я україни національна академія медичних наук україни протоколи надання медичної допомоги, 756.31kb.
• Авторський договір про передачу невиключних майнових прав на використання твору, 57.88kb.
• Әл фараби атындағы ҚазҰУ кітапханасына түскен әдебиеттер, 607.18kb.

§ 4. Розрахунки за інкасовими дорученнями

Інкасо (англ. «collection», фр. «encaissement») є однією із найста­ріших банківських операцій. На відміну від розрахунків за акредити­вом, при використанні сторонами за договором розрахунків у формі інкасо уповноважена на отримання платежу сторона (продавець), ви­конавши зобов'язання за договором, доручає банку отримати платіж від іншої стороні (покупця), при цьому пред'являючи для підтвер­дження виконаних зобов'язань відповідні документи. Що стосується поняття «інкасо», то воно надається як на законодавчому, так і на доктринальному рівнях. Так, згідно з Інструкцією інкасування (інка­со) є здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахун­ковими та супровідними документами з метою одержання платежу або передавання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу, або передавання розрахункових та/чи супровідних доку-

ментів на інших умовах. Відповідно до ст. 1099 ЦК у разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дору­ченням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Банк-емітент, який одер­жав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк). Надане поняття максимально набли­жується до міжнародних стандартів¹. Із змісту зазначеної статті ви­пливає, що відносини, які виникають між клієнтом і банком-емітен­том, відносяться до договору доручення. Однак в юридичній літера­турі існує інша точка зору, згідно з якою конструкція договору дору­чення не враховує усього комплексу правових відносин по інкасо². Раніше висловлювалась ще одна точка зору, згідно з якою розрахун­кові операції по інкасуванню банком коштів платника були віднесені до односторонніх правочинів³. Не можна вважати цю позицію вір­ною, оскільки правовідносини, які виникають між клієнтом і банком, мають договірний (двосторонній) характер і тільки при згоді банку може бути виконано доручення клієнта. При відсутності будь-якого документа чи невідповідності документів за зовнішніми ознаками інкасовому дорученню на банк покладено обов'язок негайно повідо­мити про це клієнта. Л. Г. Єфімова вважає інкасові операції абстракт­ними правочинами, незалежно від договору між платником і отриму­вачем коштів, за яким здійснюються розрахунки. Це пов'язано з тим, що банк-емітент, виконуючий інкасове доручення від імені свого клієнта та за його рахунок, є його представником⁴.

Отже, правову природу інкасо необхідно розглядати з двох пози­цій: як договір доручення і як правочин особливого роду, в якому по­винні мати місце два правоприпиняючі факти: з боку довірителя - це отримання вигоди від правочину, а з боку платника - отримання пра­ва власності на товар. Причому дія доручення стосовно банку припи­няється виконанням інкасового доручення банком-посередником, а правовідносини між платником і довірителем за інкасо зберігаються до виникнення названого фактичного складу.

Серед загальних ознак, притаманних інкасо, слід виділити: дору­чення клієнта банку отримати (інкасувати) кошти від платника чи отримати згоду виплатити гроші (акцепт платежу); виконання до­ручення за рахунок клієнта; виконання доручення банком-ремітен-том самостійно або за допомогою інкасуючого банку.

Суть інкасо, таким чином, полягає в тому, що інкасо - це банків­ська операція, в якій сторона, яка виконала свої обов'язки за догово-

¹ Уніфіковані правила по інкасо / Міжнародна торгівельна палата, !
договір від 1 січня 1979 р. № 322.

² Иванов Д. Л., Волков Л. Б., Титова Г. А. и др. Валютные отношения во внешней
торговле СССР: правовые вопросы. - М., 1968. - С. 143.

³ Флейишц Е. А. Расчетные и кредитные правоотношения. - М., 1956. - С. 56.

⁴ Ефимова Л. Г. Банковские сделки. Комментарий законодательства и арбитражной
практики. - М., 2000. - С. 128.



410
Розділ XIII

ром, надає доручення банку отримати платіж чи акцепт векселю від іншої сторони проти пред'явлення відповідних документів,

Документи, за якими здійснюються операції за інкасо, Уніфікова­ними правилами поділяються на дві групи: фінансові документи (пе-реказні векселі, прості векселі, чеки та інші подібні документи, які використовуються для отримання грошових платежів) і комерційні документи (рахунки-фактури, транспортні накладні, товаророзпо-рядчі чи інші документи, які не € фінансовими). У зв'язку з цим існу­ють два види інкасо: чисте інкасо; документарне інкасо.

Перший вид - це інкасо фінансових документів, які не супровод­жуються комерційними документами, Другий вид означає інкасо фі­нансових документів, які супроводжуються комерційними докумен­тами та інкасо комерційних документів, які не супроводжуються фінансовими документами.

Залежно від строку оплати можна виділити: інкасо з оплатою по пред 'явленні; інкасо з відстроченням платежу.

Виконання інкасового доручення регламентується ст. 1100 ЦК. У першому випадку виконуючий банк повинен здійснити платіж негай­но після отримання інкасового доручення. В інкасовому дорученні клієнт має дати вказівки про умови, згідно з якими документи, що пе­редані банку, можуть бути віддані платнику. Виконуючи доручення клієнта, банк має керуватися тільки інструкціями, зафіксованими в інкасовому дорученні. У разі відмови платника від оплати (чи акцеп­ту платежу) на виконуючий банк покладається також обов'язок не­гайно повідомити про це клієнта. Такий же обов'язок покладається і в разі відсутності будь-якого документа або невідповідності докумен­тів за зовнішніми ознаками інкасовому дорученню. При неусуненні зазначених недоліків банк повертає документи без виконання.

Документи подаються платникові у тій формі, в якій вони одержа­ні, за винятком банківських відміток і написів, необхідних для офор­млення інкасової операції,

Інкасо з відстроченням платежу - це платіж, при якому виконую­чий банк повинен для отримання акцепту платника представити до­кументи до акцепту негайно після отримання інкасового доручення, а вимога платежу має бути виконана не пізніше дня, вказаного в доку­менті строку платежу.

Часткові платежі можуть бути прийняті у випадках, якщо це вста­новлено банківськими правилами, або за наявності в інкасовому до­рученні спеціального дозволу.

Одержані (інкасовані) суми негайно передаються виконуючим банком у розпорядження банку-емітента, який повинен зарахувати ці суми на рахунок клієнта. Виконуючий банк має право відрахувати з інкасованих сум належні йому плату та відшкодування витрат та (або) видатків.

Залежно від способу зарахування грошових коштів на рахунок

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІ З НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 411

клієнта можна виділити: поштове інкасо; телеграфне інкасо; елек~ тронне інкасо.

Якщо платіж та (або) акцепт не були отримані, виконуючий банк повинен негайно повідомити про це клієнта та запитати у нього вка­зівки щодо подальших дій. У разі неотримання їх у строк, встановле­ний банківськими правилами (а якщо він не встановлений, - в розум­ний строк), виконуючий банк має право повернути документи банку-емітентові (ст. 1101 ЦК).

§ 5. Розрахунки із застосуванням розрахункових чеків

Розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не об­умовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати вказану у чеку грошову суму одержувачеві (чеко­держателю) (ст. 1102 ЦК).

Чекодавцем може бути юридична або фізична особа, яка здійсню© платіж за допомогою чека та підписує його.

Чекодержателем є юридична або фізична особа, яка є отримува­чем коштів за чеком.

Згідно з ч. 2 ст. 1102 ЦК платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися.

Чек має містити всі реквізити, передбачені банківськими правила­ми. Чек, в якому відсутній будь-який із реквізитів або до якого внесе­ні виправлення, є недійсним. Він заповнюється від руки або з вико­ристанням технічних засобів. Не дозволяється внесення до нього виправлень та використання замість підпису факсиміле. Чеки виго­товляються на замовлення банку Банкнотно-монетним двором НБУ чи інших спеціалізованих юридичних осіб на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових вимог, передбачених Інструкцією. Чеки можуть бути у вигляді окремих бланків та зброшуровані в роз­рахункові чекові книжки, які є бланками суворого обліку.

Строк дії чекової книжки - один рік; чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, - три місяці з дати їх видачі. Та­ким чином, чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються не­дійсними і до оплати не приймаються. Строк дії невикористаної чеко­вої книжки може продовжуватися за погодженням з банком-емі-тентом, про що робиться відповідна відмітка на обкладинці та засвід­чується підписом головного бухгалтера і відбитком штампа банку. Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержате­ля протягом десяти календарних днів. Відкликання чека до спливу строку для його подання не допускається.

За загальним правилом, чеки використовуються в безготівкових розрахунках з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги). Кошти з рахунка чекодав-

412

Розділ XIII


ця перераховуються на рахунок отримувача. Але існує виняток для фізичних осіб, які можуть обмінювати чек на готівку або отримувати здачу із суми чека готівкою (але не більше ніж 20 відсотків від суми цього чека). Юридичним особам взагалі не дозволяється здійснюва­ти обмін чека на готівку, а також отримування готівкою здачі із суми чека.

Чек оплачується за рахунок грошових коштів чекодавця. Чекову книжку на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент видає на су­му, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця. Порядок та умови бронювання грошових коштів на рахунку для розрахунків із застосуванням чеків встановлюються банківськими правилами.

Платник за чеком повинен пересвідчитися усіма можливими спо­собами у його справжності, а також у тому, що пред'явник чека є уповноваженою особою. Забороняється передавання чека (чекової книжки) його власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків чека і проставляння на них відбитка печатки юридичними особами. Однак за бажанням фізичної особи чек може виписуватися на ім'я іншої особи, яка стає; його власником. Видача чеків на пред'явника не проводиться.

Чекодавець, якому видана чекова книжка (чек), відповідає за не­правильне використання чеків, за збитки в разі передавання їх іншій особі, втрати або крадіжки, а також через зловживання осіб, уповно­важених на підписання чеків. У разі втрати чекової книжки (чека) че­кодавець має подати до банку-емітента заяву із зазначенням номерів невикористаних чеків.

При відмові банку-емітента оплатити чек чекодержатель має пра­во звернутися з позовом до суду. Однак з цього правила є винятки, а саме, банк-емітент може відмовитися від оплати чека, якщо:

- чек або реєстр чеків заповнено з порушеннями вимог Інструкції
або є виправлення, замість підпису стоїть факсиміле;

- чек виписаний чекодавцем на суму, більшу, ніж заброньована.
У разі порушення клієнтом порядку розрахунків чеками банк може

позбавити його права користуватися цим платіжним інструментом, якщо це передбачено умовами договору про розрахунково-касове об­слуговування.

Розділ XIV. Зобов'язання щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності

Глава 59. РОЗПОРЯДЖАННЯ МАЙНОВИМИ ПРАВАМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

§ 1. Види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

Поняття та види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Об'єкти права інтелектуальної власності мають нематеріальний характер, що зумовлює певні особливості майнових прав на них. Зо­крема, не існує обмеження кола осіб, які одночасно можуть їх вико­ристовувати. До того ж майнові права на результати творчої діяльно­сті обмежені у часі та просторі.

Наявність суттєвих відмінностей між об'єктами інтелектуальної власності та речами обумовила недоречність їх спільного регулюван­ня як стосовно абсолютних, так і відносних правовідносин. Дійсно, недоцільно використовувати до нематеріальних творчих досягнень як інститут права власності, так і договори, які традиційно стосують­ся майна.

Усе зазначене зумовило необхідність окремого правового регулю­вання договірних відносин у сфері інтелектуальної власності, чому і присвячені положення гл. 75 ЦК.

Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелек­туальної власності - це група договорів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припинення май­нових прав на об'єкти інтелектуальної власності

Відповідно до ст. 1107 ЦК існують такі види договорів стосовно розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності:

1. ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власно­
   сті;
   
2. ліцензійний договір;
   
3. договір про створення за замовленням і використання об'єкта
   права інтелектуальної власності;
   
4. договір про передання виключних майнових прав інтелектуаль­
   ної власності;
   
5. інший договір щодо розпоряджання майновими правами інте­
   лектуальної власності.
   

Цей перелік не є вичерпним, оскільки законодавчо не можна пере-

414

Розділ XIV

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ЩОДО РОЗПОРЯДЖАННЯ ПРАВАМИ...

41S¹


дбачити все різнобарв'я договірних відносин у сфері інтелектуальної власності.

Насамперед до цієї групи віднесено ліцензію на використання об'єк­та права інтелектуальної власності. Дійсно, видача ліцензії може бути оформлена як самостійний документ чи шляхом укладення ліцензійного договору. Однак сама по собі ліцензія є одностороннім правочином і не може розглядатися як вид договору. Аналогічне розмежування можна провести на прикладі довіреності, як одностороннього правочину, і до­говору доручення.

Оскільки ліцензія є одностороннім правочином, то не доречно включати її поряд з ліцензійним договором як різновид договорів що­до розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Доцільніше було б ліцензії і ліцензійний договір регулювати спільно.

Коли йдеться про речі, то їх власник має повноваження по володін­ню, користуванню і розпорядженню. Стосовно відносних правовід­носин реалізація цих прав може відбуватися шляхом укладення дого­ворів на передачу майна у власність (зокрема, договорів купівлі-продажу, дарування тощо) і договорів на передачу майна у користу­вання (договорів найму та позички).

Якщо провести аналогію стосовно об'єктів права інтелектуальної власності, то у першому випадку, коли відбувається зміна правовлас-ника, йдеться про укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, а у другому, коли надаєть­ся право використання, - ліцензійного договору. Тому видається не­доречною точка зору, що винахід може бути предметом договору ку-півлі-продажу¹.

Той факт, що ЦК розширив предмет договорів купівлі-продажу, да­рування та найму (оренди) майновими правами, зовсім не свідчить про віднесення сюди прав на результати творчої діяльності. При про­веденні розмежування між зазначеними договорами, з однієї сторо­ни, і договором про передання виключних майнових прав інтелекту­альної власності та ліцензійним договором, з іншої, необхідно врахо­вувати сферу застосування цих договорів. Договір про передання ви­ключних майнових прав інтелектуальної власності та ліцензійний до­говір є правовою формою реалізації прав інтелектуальної власності. У зв'язку з цим доречно зазначити, що предметом договорів куиівлі-продажу, дарування та найму (оренди) можуть бути майнові права, .за винятком майнових прав інтелектуальної власності.

Із наведеного аналізу вбачається, що у сфері інтелектуальної влас­ності не проводиться розмежування договорів на самостійні види за­лежно від того, чи відповідає обов'язку однієї сторони вчинити певну дію зустрічний обов'язок іншої сторони щодо надання матеріального або іншого блага. Тобто, якщо, наприклад, договори купівлі-продажу

¹ Цивільне право України: Підруч. Кн. 2 / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецова!'. - К.:
ЮрінкомІнтер,2002.-С.253. <.-..nOJO _ґ. і.ііц.іг'?..., .:< --,. ,и.Ыц..,. .u.

та найму є оплатними, а дарування та позички - безоплатними, то до­говір про передання виключних майнових прав інтелектуальної влас­ності та ліцензійний договір можуть бути як оплатними, так і безоп­латними.

У назві, обраній для цієї групи договорів, йдеться про розпоряд­жання, тобто визначення юридичної долі майнових прав. Причому зазначений термін у цьому випадку використовується як стосовно пе­редачі майнових прав, так і щодо видачі дозволу на використання об'єктів права інтелектуальної власності.

Крім перерахованих, у цю групу віднесено також договір про ство­рення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності. За своєю суттю ці відносини близькі до договорів на вико­нання робіт. Оскільки у даному випадку йдеться насамперед про ство­рення результату творчої діяльності, то цей договір не зовсім охоп­люється поняттям розпоряджання. Хоч якось обгрунтувати таку пози­цію можна хіба що тим, що за цим договором все ж таки може бути встановлено механізм розподілу прав на створений у майбутньому об'єкт. Ймовірно, що саме на цю обставину було зроблено акцент.

Враховуючи вищенаведене і невичерпний перелік зазначених до­говорів, видається, що доречніше було поєднати глави 75 і 76 ЦК та назвати «Договори в сфері інтелектуальної власності».

Сторони договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Суб'єктами правовідносин, що виникають стосовно результатів творчої діяльності, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Ос­кільки йдеться про наділення іншої особи правами щодо об'єкта пра­ва інтелектуальної власності, то однією з сторін договору повинна бути особа, яка має майнові права на результат творчої діяльності. Зазвичай це автор, власник охоронного документа чи їх правонаступ­ники.

Оскільки автором чи винахідником може бути неповнолітня осо­ба, то норми законодавства надають можливість фізичній особі у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років самостійно здійснювати пра­ва на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняють­ся законом (ч. 1 ст. 32 ЦК).

Укладаючи зазначені правочини, сторони керуються принципом свободи договору. Однак є певні обмеження у випадку специфіки об'єкта. Зокрема, стосовно секретного винаходу чи секретної корис­ної моделі можна видати ліцензію чи передати майнові права тільки за погодженням із Державним експертом з питань таємниць (пп. 6, 7 ст. 28 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»¹.

¹ Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» від 22 травня 2003 р.//Офіційний вісник України. - 2003. - № 25. - Ст. 1173.

V.

Ш16

Розділ XIV

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯЩОДО РОЗПОРЯДЖАННЯ ПРАВАМИ...

417


Форма договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності та їх державна реєстрація.

Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуаль­ної власності повинні бути укладені у письмовій формі. На відміну від загального правила стосовно недотримання письмової форми, для розглядуваних договорів встановлені спеціальні правові наслідки: у разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нік­чемним (ч. 2 ст. 1107 ЦК).

Як виняток, законом можуть бути встановлені випадки, в яких за­значений договір може укладатись усно. Зокрема, відповідно до п. 1 ст. 33 Закону «Про авторське право і суміжні права» в усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо)¹.

Законодавство не передбачає обов'язкової державної реєстрації
договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної
власності. Однак на вимогу будь-якої сторони ліцензія на викорис­
тання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір,
договір про створення за замовленням і використання об'єкта права
інтелектуальної власності та договір про передання виключних май­
нових прав інтелектуальної власності можуть бути зареєстровані у
порядку, встановленому законом. Тобто сторона договору має право
на офіційне загальнодоступне інформування інших осіб про укладен- 4
ня зазначених договорів. Таке інформування здійснюється шляхом і
публікації в офіційному бюлетені «Промислова власність» відомос- і
тей в обсязі та порядку, встановлених Державним департаментом ін- і
телектуальної власності, з одночасним внесенням їх до відповідного і
Державного реєстру. [

Оскільки державна реєстрація зазначених договорів є факульта- |
тивною, то її відсутність не впливає на чинність прав, наданих за
ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт
права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звер- ;
нення до суду за захистом свого права (ч. 1 ст. 1114 ЦК). і

Виняток із цього загального правила стосується договору про пе- J редання виключних майнових прав інтелектуальної власності на ви­нахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, ком­понування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чи породу тварин. У цьому випадку договір є чинним лише з моменту його державної реєстрації в Державному департаменті інтелектуальної власності. Пояснюється це тим, що відповідно до ч. 2 ст. 1114 ЦК факт передан­ня виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповід­но до ЦК або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

¹ Офіційний вісник України. - 2001- № 32. - Ст. 1450. Закон діє в редакції від 11 липня 2001р.

Такий підхід є цілком виправданим. Оскільки усі охоронні доку­менти підлягають обов'язковому внесенню до відповідного Держав­ного реєстру, то зміна правовласника повинна знайти у них відобра­ження. Лише при такому підході зберігається цінність реєстрів, звер­нувшись до яких можна достовірно встановити особу, що має право інтелектуальної власності на певний об'єкт.

Оскільки авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення, то не існує необхідності реєстрації договорів стосовно цих об'єктів (ст. 11 Закону «Про авторське право і суміжні права»).

Таким чином, договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності стосовно запатентованих об'єктів підлягає обов'язковій державній реєстрації, а щодо об'єктів авторського права вона є факультативною.

§ 2. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності

Одним з повноважень особи, яка має майнові права інтелектуаль­ної власності, є виключне право дозволяти використання результату творчої діяльності іншими особами. Це право може бути реалізовано шляхом видачі ліцензії чи укладення ліцензійного договору.

Ліцензія - це дозвіл. Дане поняття відоме не лише цивільному, а й іншим галузям права. Наприклад, в адміністративному праві під ним розуміють спеціальний дозвіл, який видається уповноваженими дер­жавними органами. Що стосується відносин інтелектуальної власно­сті, то тут ліцензію може видавати особа, яка має майнові авторські права, чи власник охоронного документа на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної влас­ності — це письмове повноваження, видане особою, яка має вик пючне право дозволяти використання об'єкта права інтелекту­альної власності (ліцензіара), іншій особі (ліцензіату), яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфери

Така ліцензія може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

Залежно від різноманітних підстав (предмет, обсяг прав, умови і підстави їх надання тощо) можна провести класифікацію ліцензій на види.

За предметом ліцензії розрізняють ліцензії на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування ін­тегральної мікросхеми, сорт рослин або об'єкт авторського права.

За обсягом прав, що надаються, розрізняють обмежені й повні ліцензії. ЦК закріплює три види обмежених ліцензій: виключна, оди­нична, невиключна (ч. З ст. 1108 ЦК). Ця відмінність проводиться у залежності від того, в якій мірі виключена конкуренція ліцензіара та

14 «Цивільне право України», т. 2

_Id

416

Розділ XW

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯЩОДО РОЗПОРЯДЖАННЯ ПРАВАМИ...

419


інших осіб зі сфери діяльності ліцензіата. Вибір типу ліцензії зале­жить передусім від обсягу ринку і характеру об'єкта.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцен-зіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Отже, повноваження власника охорон­ного документа чи особи, яка має майнові права на об'єкт авторського права, ні за змістом, ні за обсягом не зменшуються. У цивілістичній літе­ратурі невиключну ліцензію ще називають простою.

На практиці невиключні ліцензії поширені, як правило, у тих галу­зях, де творчі досягнення належать до сфери масового виробництва і широкого споживання. Пояснюється це тим, що тут існує постійна по­треба у створюваній продукції, тому наявність декількох ліцензіатів не буде перешкоджати її нормальній реалізації. Крім того, декілька ліцензіатів швидше освоять ринок. Однак слід мати на увазі, що знач­на перевага невиключних ліцензій свідчить про слабко розвинену еко­номіку, про недостатню конкуренцію на внутрішньому ринку.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на викорис­тання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцен­зіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. Можливо саме тому, що по­ряд з патентовласником в обумовлених межах може застосовувати об'єкт інтелектуальної власності лише один ліцензіат, у юридичній літературі такий вид ліцензії називають одноособовим.

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

У цьому випадку ліцензіар надає ліцензіату право виняткового ви­користання предмета ліцензії у обумовлених межах, відмовляючись у той же час від використання і надання іншим особам ліцензій на ана­логічних умовах. Однак за цими межами ліцензіар може як самостій­но використовувати даний результат, так і видавати іншим особам ліцензії, що не суперечать умовам уже виданої ліцензії.

Специфіка об'єктів інтелектуальної власності дає можливість ліцен-зіару вводити різноманітні обмеження при видачі ліцензії. Вони можуть стосуватися території, кількості, способів використання, сфери та тер­міну застосування предмета ліцензії тощо. Так, територія дії наданого дозволу може збігатися з територіальною сферою чинності охоронного документа або бути більш обмеженою. Ліцензія може бути надана не на всі можливі способи використання об'єкта інтелектуальної власності, а лише на деякі (застосування, виготовлення, продаж тощо). Обсяг прав, що надаються, можна обмежити певною сферою або галуззю промисло­вості чи окреслити за допомогою кількісних показників, наприклад, ви­робничої потужності, річного випуску продукції тощо. Тобто можливо

одночасно надати декілька виключних ліцензій на один і той же резуль­тат творчої діяльності в різних межах.

Ліцензія може бути видана у межах строку чинності виключного майнового права на об'єкт інтелектуальної власності. Строк ліцензії залежить від багатьох чинників і мети, що переслідується. Так, ліцен­зії будуть більш тривалими у випадку високої складності і трудоміст­кості налагодження виробництва, або коли освоєння переданих за ліцензією об'єктів вимагає значних капіталовкладень, будівництва нових споруд тощо.

Виключна ліцензія, як правило, видається з метою усунення неба­жаної конкуренції, або якщо в силу характеру запатентованого об'єк­та обсяг збуту товарів, вироблених на його базі, буде невеликий (на­приклад, деяких видів медикаментів).

На практиці часто зустрічаються випадки, коли ліцензіат одержує на одній території виключну ліцензію, а на інший - невиключну. Або ліцензіар може надати виключну ліцензію на виробництво і невик­лючну на збут тощо.

Зміст повної ліцензії полягає у тому, що ліцензіар надає ліцен­зіату повністю усі права на використання об'єкта інтелектуальної власності протягом всього терміну її дії. У даному випадку ліцензія видається без будь-яких обмежень, тобто ліцензіат фактично займає місце ліцензіара протягом строку дії ліцензії.

Видача повної ліцензії доцільна у випадку відсутності у ліцензіара достатніх умов для використання об'єкта інтелектуальної власності у той час, як коло потенційних ліцензіатів вкрай обмежене. На практи­ці такий вид дозволу зустрічається рідко.

У залежності від умов надання розрізняють: субліцензії, перехрес­ні, зворотні і відкриті ліцензії.

Субліцензія (залежна ліцензія) - це письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності, надане іншій особі ліцензіатом за письмовою згодою ліцензіара.

Межі прав, що надаються за субліцензією, обмежуються умовами ос­новної ліцензії. Ліцензіат повинен покласти на субліцензіата такі ж обо­в'язки, які взяв на себе (наприклад, стосовно якості продукції). Оскільки субліцензія може бути надана в межах основної ліцензії, то вона пов­ністю залежить від неї і припиняється у випадку припинення її дії.

Перехресна ліцензія («крос-ліцензія») передбачає взаємний об­мін правами на використання об'єктів інтелектуальної власності, які досить часто доповнюють один одного. Наприклад, у випадку залеж­них результатів творчої діяльності, коли права, надані більш пізнім охоронним документом, не можуть бути реалізовані без отримання ліцензії на прототип¹, що охороняється іншим патентом. У свою чер-

¹ Прототипом у патентному праві називають об'єкт техніки (пристрій, речовину або
спосіб), найбільш близький за кількістю ознак, які збігаються, з об'єктом заявки, на за­
хист якого вона подана. ..$..

14

420

Розділ XIV

твттшиия щодо розпоряджання правами...


гу власник останнього заінтересований у набутті права використання більш досконалих рішень. Тому в цій ситуації обмін ліцензіями є най­більш доцільним способом реалізації прав.

Зворотною називається ліцензія, яка надає ліцензіару право на ви­користання результату творчої діяльності, розробленого ліцензіатом на підставі отриманих від ліцензіара знань в результаті поліпшення і вдосконалення предмета основної ліцензії.

Відкрита ліцензія (так звана ліцензія по праву) має місце у випад­ку, якщо патентовласник згоден надати право на використання об'єк­та інтелектуальної власності будь-якій фізичній або юридичній особі за умови виплати винагороди.

Згідно з чинним законодавством власник охоронного документа мо­же подати до Державного департаменту інтелектуальної власності для офіційного опублікування заяву про надання будь-якій особі права на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи сорту рослин. У цьому випадку мито за підтримання чинності патенту зни­жується на 50 %, починаючи з року, наступного за роком публікації та­кої заяви. Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозво­лом, зобов'язана укласти з патентовласником договір про платежі. За своєю суттю така ліцензія може носити лише невиключний характер.

Законодавство України надає патентовласнику право на відкли­кання відкритої ліцензії, якщо ні від кого не надійшло пропозицій стосовно використання об'єкта. У цьому разі річний збір за підтри­мання чинності патента сплачується у повному розмірі, починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання.

Залежно від підстав видачі дозволу (договір чи адміністративний акт компетентного державного органу) розрізняють добровільні і примусові ліцензії.

При наданні добровільної ліцензії дотримується принцип свободи договору. Це виявляється у тому, що сторони вільні у виборі контра­гента і визначенні умов дозволу (обсягу прав, що надаються, території і терміну дії ліцензії, розміру і порядку сплати винагороди тощо).

Примусова ліцензія - це дозвіл, що видається без згоди патентов-ласника компетентним державним органом (судом, господарським су­дом або Кабінетом Міністрів України) завінтересованій особі на вико­ристання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Ці ж органи визначають у своєму рішенні обсяг такого застосування, термін дії дозволу, розмір і порядок виплати винагороди власнику патенту.

Слід мати на увазі, що наведені класифікації носять умовний ха­рактер і їх перелік не є вичерпним. З одного боку, це пояснюється тим, що на практиці ці види ліцензій можуть виступати як у чистому вигляді, так і у поєднанні. З іншого боку, аналіз ліцензій за кожною з підстав розподілу, хоча і виявить їх особливі риси, однак дасть одно­сторонню, неповну характеристику. Тому для цілісної картини до­цільно кожну конкретну ліцензію розглядати водночас з точки зору різних класифікацій.

іК '-'"«Ч: •-,," § 3. ЛІЦЄНЗІЙНИЙ ДОГОВІР |f ч

Ліцензійний договір - це договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства (ч. 1

ст. 1109 ЦК).

При цьому необхідно враховувати як положення ЦК, так і спеці­ального закону, який регламентує відносини, що виникають з приво­ду саме того об'єкта, стосовно якого укладається договір. Це цілком закономірно, оскільки ЦК дає загальні положення стосовно всіх об'єктів інтелектуальної власності, а особливості зазначаються у спе­ціальних нормативних актах.

Правова характеристика договору: реальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний.

У випадку укладення ліцензійного договору відбувається добро­вільне звуження прав володільця виключних майнових прав інтелек­туальної власності, оскільки розширюється коло осіб, які можуть ви­користовувати належний йому результат творчої діяльності. Тобто, укладаючи ліцензійний договір, правовласник ніби знімає з контра­гента встановлену законодавством заборону на використання зазна­ченого об'єкта інтелектуальної власності.

Предметом ліцензійного договору є ліцензія (дозвіл на викорис­тання об'єкта права інтелектуальної власності), а об'єктом - винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компону­вання інтегральної мікросхеми, сорт рослин, твір науки, літератури чи мистецтва.

Таким чином, договір на використання запатентованих об'єктів ін­телектуальної власності чи об'єктів авторського права за своєю при­родою є ліцензійним договором.

Сторонами ліцензійного договору є ліцензіар і ліцензіат.

Ліцензіар - це особа, якій належать виключні майнові права інте­лектуальної власності (особа, яка має майнові авторські права, чи власник охоронного документа на винахід, корисну модель, промис­ловий зразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікрос­хеми, сорт рослин).

Ліцензіат - це особа, якій надано дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію).

Зміст ліцензійного договору.

При визначенні змісту договору сторони керуються принципом свободи договору. Однак умови ліцензійного договору, які супере­чать положенням чинного законодавства України, є нікчемними (ч. 9 ст. 1109,ч. 2 ст. 1111 ЦК).

З урахуванням природи ліцензійного договору, законодавство пе­редбачає, що у ліцензійному договорі визначаються: вид ліцензії; сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (кон-

422

Розділ XIV

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ЩОДО РОЗПОРЯДЖАННЯ ПРАВАМИ...

423


кретні права, що надаються за договором, способи використання за­значеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо); розмір, порядок і строки виплати винагороди за використання об'єк­та права інтелектуальної власності; якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у виг­ляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору (чч. З, 8 ст. 1109 ЦК).

Коли ліцензійний договір укладається стосовно торговельної мар­ки, то він повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійсню­ватиме контроль за виконанням цієї умови (п. 8 ст. 16 Закону від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»¹). Ця норма спрямована на захист прав споживача, для якого торговель­на марка слугує насамперед гарантією певної якості товару.

Однак навіть у випадку відсутності певних із зазначених в ч. З ст. 1109 ЦК умов договір вважається укладеним.

Так, якщо у договорі не зазначено вид ліцензії, то вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія (ч. 4 ст. 1109 ЦК). До того ж права на використання об'єкта права інтелек­туальної власності та способи його використання, які не визначені у договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

Що стосується сфери використання об'єкта права інтелектуальної власності, то у разі відсутності в договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інте­лектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію Украї­ни (ч. 7ст. 1109 ЦК).

Законодавство передбачає, що ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен закінчуватися не піз­ніше спливу строку чинності виключного майнового права на визна­чений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності. У разі від­сутності у договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності вик­лючного майнового права на визначений у договорі об'єкт права ін­телектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про відмову від догово­ру, останній вважається продовженим на невизначений строк. У цьо­му випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від до­говору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до його розірвання, якщо більший строк для повідомлення не вста­новлений за домовленістю сторін (чч. 1, 3 ст. 1110 ЦК).

Положення ЦК закріплюють, що ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору в разі порушення ліцензіатом встановленого

¹ Відомості Верховної Ради України.-1994.-№7.-Ст. 36. _:: ' • ,,!

договором терміну початку використання об'єкта права інтелекту­альної власності (ч. 2 ст. 1110 ЦК).

Умовами ліцензійного договору може бути надано право ліцен­зіату укладати субліцензійний договір. За цим договором ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єк­та права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність пе­ред ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не вста­новлено ліцензійним договором (ч. 2 ст. 1109 ЦК).

Винагорода за наданий дозвіл може бути встановлена у вигляді фіксованої грошової суми (паушальний платіж), періодичних плате­жів (роялті) чи їх поєднання (комбінованих платежів).

Для полегшення узгодження умов договору законодавством Укра­їни передбачається можливість затвердження уповноваженими ві­домствами або творчими спілками типового ліцензійного договору (ст. 1111 ЦК).

§ 4. Договір про переданий виключних майнових прав інтелектуальної власності

Договір про переданий виключних майнових прав інтелек­туальної власності - це договір, за яким одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених до­говором умовах (ч. 1 ст. 1113 ЦК).

Правова характеристика договору: реальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний.

При укладенні договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності права відчужуються, тобто передаються безповоротно. У зв'язку з цим особа, якій передані виключні майнові права, стає правонаступником. Тому до неї переходять усі права і обо­в'язки стосовно об'єкта інтелектуальної власності. Зокрема, укладен­ня договору про передання виключних майнових прав інтелектуаль­ної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше.

Якщо проводити розмежування між видачею ліцензії і укладенням договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, то, як уже зазначалося, у першому випадку надається пра­во використання, а у другому відбувається заміна володільця вик­лючних майнових прав.

Хоча надання повної ліцензії на весь строк дії охоронного доку­мента за своїм економічним значенням рівноцінно передачі права на об'єкт, однак з юридичної точки зору між відчуженням виключних майнових прав інтелектуальної власності і повною ліцензією є сут­тєві відмінності. Так, договір повної ліцензії може бути укладений на певний термін, по закінченні якого всі повноваження знов переходять до володільця охоронного документа. Слід також враховувати, що дозвіл може бути достроково припинений. Крім того, у випадку пере-

4S4

Розділ XIV

ЗОБОВ -ЯЗАННЯЩОДО РОЗПОРЯДЖАННЯ ПРАВАМИ...

42S


дачі виключних майнових прав інтелектуальної власності на умовах, наприклад, виплати періодичних відрахувань від суми реалізації за­патентованих виробів несплата кількох чергових внесків не тягне за собою поновлення прав на об'єкт інтелектуальної власності у попе­реднього правовласника. Що ж стосується повної ліцензії, виданої на аналогічних умовах, то така бездіяльність ліцензіата може слугувати підставою припинення її дії, якщо це обумовлено при її видачі.

Незважаючи на те, що в результаті видачі повної ліцензії можли­вість використання об'єкта інтелектуальної власності самим ліцен-зіаром вичерпана, він залишається його формальним правовласни-ком, якому не байдужа подальша доля цього результату творчої діяльності. А при відчуженні прав усі зазначені майнові права на об'єкт інтелектуальної власності переходять до правонаступника.

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності може бути укладений як стосовно об'єктів інтелектуальної власності, які підлягають обов'язковій реєстрації (винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонування ін­тегральної мікросхеми, сорт рослин, порода тварин), так і об'єктів ав­торського права.

Законодавчо передбачені певні умови, дотримання яких є обов'яз­ковим при укладенні договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. Ці обмеження принципу свободи до­говору спрямовані на захист прав та інтересів правоволодільців та споживачів.

Зокрема, умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно з становищем, передбаченим ЦК та іншим законом, а також обмежують право твор­ця на створення інших об'єктів, є нікчемними (ч. З ст. 1113 ЦК).

Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. У цьому випадку застосовується загальне правило: майнові права, не зазначені в авторському договорі як від­чужувані, вважаються такими, що не передані (п. 1 ст. 31 Закону «Про авторське право і суміжні права»).

Коли йдеться про відчуження права на торговельну марку, то воно не допускається, якщо може стати причиною введення в оману спо­живача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу (п. 7 ст. 16 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).

У разі опублікування відомостей про передачу права власності на торговельну марку стосовно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг Державний департамент інтелектуальної власності видає нове свідоцтво на ім'я особи, якій передане це право, за наявності доку­мента про сплату державного мита за видачу свідоцтва.