Авторський колектив Баранова Л. М

Вид материала

Документы

Содержание Зобов'язання, що пов'язані з наданням фінансових Безготівкові розрахунки Готівкові розрахунки Зобов'язання, що пов'язані з наданням фінансових послуг Зобов 'язання, що пов 'язам з наданням фінансових послуг Зобов 'язання, що пов 'язані з наданням 3. Розрахунки за акредитивом 'Язання, що лов 'юані з наданням фінансових послуг Зобов 'язання, що пов 'язаніз наданням фінансових послуг

Подобный материал:

• Авторський колектив, 3197.04kb.
• План Колектив як соціокультурне середовище виховання І розвитку. Підходи до розробки, 95.42kb.
• Методичні рекомендації./ Міністерство охорони здоров’я України. Український інститут, 237.8kb.
• Особистісно орієнтований підхід до дитини в умовах гуманізації освіти, 61.12kb.
• Модульні тестові завдання з української мови, 1094.7kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів біблійна історія, 1740.7kb.
• Програма виховання дітей дошкільного віку Затверджено, 4983.02kb.
• Я україни національна академія медичних наук україни протоколи надання медичної допомоги, 756.31kb.
• Авторський договір про передачу невиключних майнових прав на використання твору, 57.88kb.
• Әл фараби атындағы ҚазҰУ кітапханасына түскен әдебиеттер, 607.18kb.

§ 3. Права та обов'язки сторін за договором факторингу

Основні права та обов'язки сторін договору факторингу можуть бути виділені безпосередньо з легальної дефініції цього договору. Фактор зобов'язаний передати клієнту кошти у визначеному у догово­рі розмірі, а клієнт, у свою чергу, зобов'язаний відступити на користь фактора право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відпо­відно вищезазначеним обов'язкам сторін - фактор має право вимагати від клієнта вчинення дій, спрямованих на відступлення на його ко­ристь права грошової вимоги до третьої особи (боржника клієнта), а клієнт має право на отримання від фактора обумовленої у договорі грошової суми, як плати за відступлене майнове права вимоги.

Відповідно до гл. 73 ЦК сторони договору факторингу можуть ма­ти також інші права та обов'язки. Так, згідно з ч. 1 ст. 1082 ЦК дого­вором може бути встановлено обов'язок однієї з сторін з направлення повідомлення боржнику клієнта про укладення договору факторингу. Не отримання боржником такого повідомлення або не відповідність останнього законодавчим вимогам (необхідно визначити розмір за­боргованості, що підлягає поверненню, назвати фактора, якому слід здійснити платіж) надасть боржнику право не здійснювати платіж фактору. Це, в свою чергу, може мати негативні майнові наслідки для сторони договору факторингу, яка не виконала названий обов'язок.

У випадку коли за договором факторингу клієнт відступає фактору право грошової вимоги шляхом купівлі-продажу, то останній набуває право на всі суми, які він отримає від боржника, однак при цьому фактор несе ризик того, що сплачені боржником суми будуть менші ціни договору факторингу (ч. 1 ст. 1084 ЦК). У свою чергу, якщо до­говір факторингу був укладений з метою забезпечення виконання певного основного зобов'язання клієнта перед фактором і договором не передбачено іншого, фактор отримує право лише на суму основно­го боргу. Отримані кошти, що перевищують суму боргу клієнта перед фактором, останній зі складанням звіту повинен повернути клієнту. Якщо ж коштів, отриманих від боржника шляхом відступлення права грошової вимоги за договором факторингу, буде недостатньо для по-

1398

Розділ XIII

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ'ЯЗАНІ З НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 399


гашення основного боргу, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу (ч. 2 ст. 1084 ЦК).

Перелік прав та обов'язків сторін у конкретному договорі факто­рингу може бути доповнено за згодою сторін. Так, наприклад, у ви­падку укладення договору факторингу, відповідно до якого фактор надає клієнту додаткові фінансові послуги, пов'язані з обслуговуван­ням наявного права грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 2 ст. 1077 ЦК), у клієнта виникають права на отримання таких по­слуг (проведення аудиту бухгалтерського та фінансового обліку за­боргованості, управління кредитними та розрахунковими операціями, здійснення розрахунків з кредиторами та боржниками, тощо), а у фак­тора відповідно - обов'язок з належного надання таких послуг.

Незважаючи на те, що боржник клієнта не є стороною договору факторингу, укладання останнього має правові наслідки також для яього. При цьому з врахуванням тлумачення статей 202, 636 ЦК, йдеться про наділення боржника певними правами, що виникають на підставі договору факторингу, за відсутності виникнення на цій же підставі нових обов'язків боржника. По-перше, останній має право вимагати від фактора надання йому в розумні строки доказів того, що відступлення права грошової вимоги дійсно мало місце (чч. 1, 2 ст. 1082 ЦК). Якщо фактор не виконає цієї вимоги, то боржник має право сплатити платіж своєму первісному кредитору (клієнту) (ч. 2 ст. 1082 ЦК). По-друге, боржник має право пред'явити фактору до за­ліку (а фактично відповідно до ч. 2 ст. 601 ЦК здійснити залік (зара­хування) односторонньою заявою) свої грошові вимоги, що ґрунтую­ться на договорі з клієнтом та виникли до отримання боржником повідомлення стосовно відступлення права, грошової вимоги факто­рові (ч. 1 ст. 1085 ЦК). В той же час, проти фактора не мають сили ті вимоги, які може пред'явити боржник клієнту в зв'язку з порушен­ням останнім домовленості про заборону або обмеження факторингу (ч. 2 ст. 1085 ЦК), оскільки ці вимоги пов'язані безпосередньо з осо­бою клієнта. Нарешті, по-третє, боржник має право вимагати повер­нення сум, уже сплачених за відступленим правом вимоги безпосе­редньо від клієнта (чч. 1,2 ст. 1086 ЦК), ay передбачених ч. 2 ст. 1086 ЦК випадках вимагати повернення таких сум і від фактора.

Сторони договору факторингу притягаються до цивільно-право­вої відповідальності згідно з загальними засадами, передбаченими гл. 51 ЦК. Додатковій регламентації питань цивільно-правової відпо­відальності учасників цього договірного зобов'язання присвячена ст. 1081 ЦК, відповідно до якої клієнт відповідає перед фактором за дійсність відступленого на його користь права грошової вимога (ч. 1 ст. 1081 ЦК) і, навпаки, не несе перед фактором відповідальності у разі невиконання або неналежного виконання боржником свого обо­в'язку з повернення боргу (ч. З ст. 1081 ЦК). Разом з тим, обидва по­ложення ЦК є диспозитивними, а тому, за згодою сторін у договорі

факторингу може бути сформульоване інше стосовно одного або од­разу двох цих положень.

У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 1080 ЦК передбачена можли­вість притягнення до цивільно-правової відповідальності клієнта у випадку, коли він порушив договірне застереження щодо заборони або обмеження відступлення права грошової вимоги до боржника на користь третьої особи (фактора).

ж

4

i'ft

Глава 58. ПОРЯДОК ТА ФОРМИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

§ І. Загальні положення про безготівкові розрахунки

Здійснення беготівкових розрахунків пов'язане з наявністю j? учасників цивільних відносин банківських рахунків, режим яких пе­редбачає проведення безготівкових розрахунків за рахунок тих сум, які містяться на цих рахунках, якщо інше не встановлено законом та не обумовлено певною формою розрахунків. Форми і порядок безго­тівкових розрахунків регулюються гл. 74 ЦК (статті 1087-1106), яка має уніфіковану та логічну структуру в сфері правовідносин по роз­рахункам: загальні положення про розрахунки, розрахунки із засто­суванням платіжних доручень, розрахунки за акредитивом, розра­хунки за інкасовими дорученнями, розрахунки із застосуванням розрахункових чеків. Положення названої глави ЦК про розрахунки увібрали в себе всі позитивні досягнення цивілістичної думки та до­свід міжнародної банківської практики¹, бо при цьому враховувались положення міжнародних банківських правил та звичаїв, наприклад, Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, Уніфі­ковані правила по інкасо тощо².

ЦК містить наступні принципові положення, на яких мають базу­ватися правовідносини по розрахунках у безготівковій формі:

• необхідність стабільного регулювання розрахункових відносин;
  а також з метою їх однакового застосування порядок здійснення без­
  готівкових розрахунків регулюється ЦК, законом та банківськими
  правилами;
  
• прерогатива регламентування розрахункових відносин різними
  підзаконними нормативними актами є невеликою, оскільки стосуєть­
  ся тільки банківських правил та звичаїв ділового обороту щодо цих
  правовідносин;
  

1 Закон України від 18 березня 2004 р. «Про загальнодержавну програму адаптації
законодавства України до законодавства Європейського Союзу».

² Див.: Міжнародна торгівельна палата / Міжнародний договір від 1 січня 1993 р.
Jfe 500; Уніфіковані правила по інкасо / Міжнародна торгівельна палата, Міжнародний
договір від 1 січня 1979 р. № 322.



400
Розділ ХНІ

• сторони можуть використовувати принцип автономії волі і ма­
  ють право на свій розсуд обрати будь-який платіжний інструмент (за
  винятком меморіального ордера) і зазначити його в договорі;
  
• безготівкові розрахунки мають проводитись через банки, інші
  фінансові установи, у яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не
  випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.
  

Підставою виникнення розрахункових відносин є здійснення плат­ником дій, спрямованих на проведення платежу іншій особі (отриму­вачу). Підстави для здійснення платежу можуть бути різноманітні: оплата переданого майна, виконаних робіт, надання послуг тощо.

Розрахунки можуть здійснюватись у готівковій або безготівковій формі. Безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми кош­тів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також пе­рерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримува­чів коштів. Безготівкові розрахунки здійснюються через банки та ін­ші фінансові установи, у яких клієнтам відкриті відповідні рахунки.

Розрахунки поділяються на місцеві та міжмісцеві. Банки, які об­слуговують клієнтів, перебувають у кореспондентських відносинах між собою, а також між Національним банком України.

Учасниками розрахункових відносин є: платник; банк платника, отримувач; банк отримувача, які існують у вигляді: банків та їх філій, юридичних осіб (товариств, установ тощо), фізичних осіб, з ра­хунків яких списуються або записуються кошти. Обов'язковим учас­ником розрахункових правовідносин при безготівковій формі розра­хунків є банк або інша фінансова установа.

Розрахунки готівкою здійснюються між платником і отримувачем без участі банку та регламентуються окремими підзаконними актами¹.

Готівкові розрахунки - це платежі готівкою юридичних та фізич­них осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна. Під готівкою (го­тівковими коштами) розуміють грошові знаки національної валюти України - банкноти і монети, у тому числі й обігові пам'ятні та юві­лейні монети, які є дійсними платіжними засобами.

Спосіб розрахунків залежить від статусу суб'єктів розрахункових відносин та підстав, згідно з якими здійснюється платіж. Розрахунки за участю фізичних осіб, що не пов'язані із здійсненням ними підпри­ємницької діяльності, можуть провадитись у готівковій або безготів­ковій формі за допомогою розрахункових документів у електронно-

¹ Напр.: Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 19 лютого 2001 р. № 72, затверджене постановою Правління НБУ, із змінами та до­повненнями; Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України. Затверджена постановою Правління НБУ від 19 лютого 2001 р. № 69.

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ'ЯЗАНІ З НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 401

му¹ або паперовому вигляді. Електронний документ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Напроти, розрахунки між юридичними особами, а також за участю фізичних осіб, які пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в без­готівковій формі. Розрахунки між цими суб'єктами можуть провади­тися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Ці розрахунки здійснюються банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Документи, які використовуються в різних формах розрахунків, можуть мати назву, котра може збігатися з відповідними формами розрахунків. Однак, на відміну від останніх, їх функції обмежуються належним оформленням розрахункових операцій. Під розрахунковим документом розуміють документ на переказ грошей, що використо­вується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отри­мувача². Розрахункові документи складаються на бланках встановле­ної форми друкарським або з використанням комп'ютерної техніки способом, крім розрахункових чеків, що належать до документів су­ворого обліку та (або) виготовляються і розповсюджуються центра­лізовано. Усі текстові елементи бланків мають бути виконані україн­ською мовою, У бланках форм розрахункових документів допуска­ється застосування як слова «отримувач», так і слова «одержувач». Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунка у формі електронного розрахункового документа, якщо це передбаче­но договором між ним і банком. Останній для здійснення розрахунко­вих операцій може формувати електронні розрахункові документи. Кожний такий документ повинен грунтуватися на стандартах та мати: назву документа; номер документа і дату його виписування; номер і код банку платника, а також його фірмове найменування (під кодом банку розуміють реквізит банку, визначений і включений до довідни­ка банківських установ України згідно з нормативно-правовими акта­ми НБУ, що регулюють питання міжбанківських розрахунків в Укра­їні); найменування платника, його ідентифікаційний номер та номер його рахунка в банку; найменування отримувача коштів, його іденти­фікаційний номер і номер його рахунка в банку; найменування банку отримувача (в чеку не вказується), номер і код банку отримувача; су­му платежу цифрами та прописом; розрахунковий документ (за винят­ком розрахункового чека) виписується не менш ніж у двох примірни­ках; розрахункові документи не дозволяється використовувати факси-

1 Згідно зі ст. 1 Закону України від 5 квітня 2001 р. «Про платіжні системи та переказ
грошей в Україні» (із змінами) під електронним документом розуміють документ, інфор­
мація в якому представлена у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити
документа, в тому числі і електронний цифровий підпис, який може бути сформований,
переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму чи на
папері // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 29. - Ст. 319.

² Стаття 1 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні».

402

РоздЫШИ

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАМ З НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 403


міле, а також виправляти та заповнювати цей документ в кілька прий­омів. Перший примірник має містити відбиток печатки.

Під чає здійснення розрахунків можуть застосовуватись акреди­тивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми розра­хунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді, Причому клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають пла­тіжні інструменти та фіксують свій вибір під час укладання різнома­нітних договорів. Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті від 21 січня 2004 р.¹ (далі - Інструкція) здійснення розрахункових операцій забезпечується такими платіж­ними інструментами: меморіальним ордером; платіжним доручен­ням; платіжною вимогою-дорученням; платіжною вимогою; розра­хунковим чеком; акредитивом.

Використання банківських платіжних карток та векселів як пла­тіжних інструментів регулюється законодавством України, у тому числі окремими нормативно-правовими актами НБУ².

Під операційним днем слід розуміти - частину робочого дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої прийма­ються документи на переказ і документи на відкликання та за наявно­сті технічної можливості здійснюється їх оброблення, передавання і виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та зазна­чається у їх внутрішніх правилах. При цьому документи, прийняті банком від клієнтів у операційний час, проводяться ним по балансу в той же день. Визначення: початку строку починається з моменту спя-еання грошових коштів з банківського рахунка платника й закін­чується в момент зарахування їх на рахунок одержувача.

§ 2. Розрахунки ,,

із застосуванням платіжних доручень j,_r

Розрахунки платіжними дорученнями є найбільш дадгареншо формою розрахунків. За цим дорученням банк зобов'язується за до-

¹ Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті. Затвер­
джена постановою Правління НБУ від 21 січня 2004р. № 22.

² Про обіг векселів в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 р. //ВИР;. —2001. -
№ 24. - Ст. 128; Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 раку, якою заг
проваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі. Закон України
від 6 липня 1999 р. // ВВР, - 1999. - № 34. - Ст. 290; Конвенція, якою запроваджено
Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі/ Ліга Націй, Типовий закон,
League of Nations, Treaty Series, vol. CXLIII. - P. 259. - No. 3313 (1933-1934); Про цінні
папери і фондову біржу: Закон УРСР від 18 червня 1991 р. // ВВР. - 199!. - № 38. -
Ст. 508; Про платіжні системи та переказ грошей в Україні: Закон України від 5 квітня
2001 р. // ВВР. - 2001. - № 29. - Ст. 137; Положення про порядок емісії платіжних кар­
ток і здійснення операцій з їх застосуванням, затверджене постановою Правління НБУ
від 21 серпня 2001 р. № 367; постанова Правління НБУ від 24 лютого 1997 р. № 37 «Про
провадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за то­
вари, надані послуги та при видачі готівки» та ін.

рученням платника за рахунок грошових коштів, розміщених на його рахунку в цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо ін­ший строк не передбачений договором або звичаями ділового оборо­ту (ч. 1 ст. 1089 ЦЮ. Наведене поняття дозволяє зробити висновок, що розрахункам із застосуванням платіжних доручень притаманні наступні ознаки: переказ здійснюється за рахунок коштів платника; переказ здійснюється банком на рахунок, вказаний платником; пере­каз здійснюється в строк, встановлений законом чи відповідно до нього, якщо сторони договору банківського рахунка не передбачили більш короткий строк виконання переказу.

Положення ч. 2 ст. 1089 ЦК поширюються на фізичних осіб, які використовують платіжні доручення в разі перерахування коштів зі своїх поточних та вкладних (депозитних) рахунків згідно з режимом використання цих рахунків, що встановлені нормативно-правовими актами НБУ з питань порядку відкриття та використання рахунків, без будь-яких підтвердних документів. Якщо фізична особа не має рахунку в банку, то розрахунки з нею платник може здійснювати, пе­рераховуючи кошти за платіжним дорученням на повідомлений цією особою відповідний рахунок у банку, який здійснюватиме виплату цих коштів готівкою.

Зміст платіжного доручення та поданих разом з ним розрахунко­вих документів та їх форма повинні відповідати вимогам закону і встановленим відповідно до нього банківським правилам. Для здійс­нення переказу платник подає в банк доручення на бланку відповід­ної форми. Доручення вважається дійсним протягом десяти кален­дарних днів з дати його виписування. Причому день оформлення пла­тіжного доручення не враховується.

Згідно із п. 1.30 ст. 1 Закону «Про платіжні системи та переказ гро­шей в Україні» під платіжним дорученням розуміють розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій устано­ві - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми грошей зі свого рахунка на рахунок отриму­вача. Згідно з Інструкцією під платіжним дорученням розуміють -розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної су­ми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Можна зроби­ти висновок, що ці поняття тотожні, але поняття, яке міститься в Ін­струкції, є більш конкретизованим. Так, наприклад, з першого понят­тя можна зробити висновок, що доручення платник може надати у будь-якій формі, у тому числі й в усній. Друге поняття конкретизує його і вимагає від платника письмового доручення банку. Це не супе­речить ЦК (ч. 1 ст. 1090). Однак платник може надавати доручення



404
Розділ XIII

про списання коштів зі свого рахунка у формі електронного розра­хункового документа, якщо це передбачено договором. Платіжні до­ручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:

• за фактично відвантажену або продану продукцію (виконані ро­
  боти, надані послуги тощо);
  
• у порядку попередньої оплати - якщо такий порядок розрахунків
  встановлено законодавством України та (або) обумовлено в договорі;
  
• для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгова­
  ності, які складені не пізніше строку, встановленого законодавством
  України;
  
• для перерахування юридичними особами сум, які належать фі­
  зичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, відкриті
  в банках;
  
• для сплати податків і зборів/страхових внесків (обов'язкових
  платежів) до бюджетів та (або) державних цільових фондів;
  
• в інших випадках відповідно до укладених договорів та (або) за­
  конодавства України.
  

Банк перевіряє заповнення реквізитів на відповідність вимогам Інструкції лише за зовнішніми ознаками. Однак він немає права ро­бити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами (ч. 2 ст. 1090 ЦК).

Платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума цього доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком (чч. 2,3 ст. 1090 ЦК).

Виконання доручення полягає у переказі банком грошової суми з рахунка отримувача коштів через його банк. Як правило, учасниками розрахунків платіжними дорученнями є банк платника й банк отри­мувача. Однак банк платника має право залучити інший банк (вико­нуючий банк) для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта (ч. 2 ст. 1091 ЦК). Така необхідність може виникнути внаслідок відсутності кореспондентських відносин між банком платника та банком отримувача. Переведення грошей є прикладом абстрактного правочину, оскільки розрахунки провадять­ся між платником і одержувачем коштів незалежно від того, укладе­ний чи ні між ними договір. На банку лежить також обов'язок негай­но інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення. У цьому випадку він повинен оформити повідомлення про виконання ним платіжного доручення. Але такий порядок негай­ного інформування може бути встановлений договором, оскільки нормативними документами не передбачається.

Проведення розрахунків в іноземній валюті регламентується підза-конними нормативними актами, наприклад, Положенням про оформ­лення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті.

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІ З НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 405

заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання, затвер­дженим постановою правління НБУ від 5 квітня 2002 р. та ін.

Стаття 1092 ЦК передбачає відповідальність банку за невиконання або неналежне виконання платіжного доручення. Таку відповідаль­ність банк несе відповідно до ЦК, Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» та умов договорів.

§ 3. Розрахунки за акредитивом

Акредитивна форма розрахунків до недавнього часу використову­валась у невеликих обсягах стосовно інших форм розрахунків, напри­клад, щодо розрахунків за допомогою платіжних доручень. Однак сьогодні така форма розрахунків забезпечує паритет ризиків платни­ка та отримувача коштів. Нормативними актами, які регулюють на території України відносини, що виникають у зв'язку із використан­ням акредитивної форми розрахунків, є ЦК (статті 1093-1098) та Ін­струкція.

Стаття 1093 ЦК визначає предмет, зміст та суб'єктів зобов'язання, яке виникає при використанні акредитивної форми розрахунків. Суб'єктами акредитивного зобов'язання у широкому розумінні є платник, банк-емітент, отримувач коштів (бенефіціар) і, як правило, виконуючий банк. Бенефіціар - це особа, якій призначений платіж або на користь якої відкрито акредитив.

Акредитив - це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені за умови пред'явлення документів, які відповідають умо­вам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бене-фіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж (п. 1.4 Інструкції) Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефшіаром і заяв­ником акредитива та не повинні суперечити законодавству України, у тому числі нормативно-правовим актам НБУ. Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уні­фікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів (у редакції 1993 р.) у частині, що не суперечить законодавству Украї­ни, у тому числі нормативно-правовим актам НБУ. У разі розрахун­ків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (плат­ника) - заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара. За операціями за акредитивами всі заінтере­совані сторони мають справу лише з документами, а не з товарами,



^; от:

406
Розділ ХНІ

послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими мо­жуть бути пов'язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів (ч. 2 ст. 1093 ЦК):

• покритий - акредитив, для здійснення платежів, за якими завчас­
  но бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в
  банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредити­
  ва бронюються на спеціальному аналітичному рахунку, який має на­
  зву «Розрахунки за акредитивами» відповідних балансових рахунків;
  
• непокритий - акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає
  коштів на рахунку платника) гарантується банком-емітентом за раху­
  нок банківського кредиту.
  

Акредитив може бути відкличним або безвідкличншл. Це зазна­чається на кожному акредитиві. Якщо немає такої позначки то він вважається безвідкличним.

Згідно із ст. 1094 ЦК відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одержувача грошових коштів, наприклад, у разі недот­римання умов, передбачених договором, дострокової відмови бан­ку-емітента від гарантування платежів за акредитивом. Відашкання акредитива не створює зобов'язань банку-емітента, перед одержував чем грошових коштів. Виконуючий банк повинен здійснити платіж або інші операції за відкличним акредитивом, якщо до моменту їх здійснення ним не одержано повідомлення про зміну умов або ану­лювання акредитива. Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару лише через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, аостан-ній - бенефіціара. Виконуючий банк не має права приймати розпоря­дження безпосередньо від заявника акредитива, за винятком, якщо банк-емітент є виконуючим банком. Якщо останній не є банг-ком-емітентом, то зміна умов відкличного акредитива або його ану­лювання відбуваються лише після отримання від виконуючого банку відповідного повідомлення, яким підтверджується те, що до часу зміни умов або анулювання акредитива документи за ним не були по­дані. Документи за акредитивом, що відповідають умовам акредити­ва та подані бенефіціаром й прийняті виконуючим банком до отри­мання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання акре­дитива, підлягають оплаті. У разі здійснення виконуючим банком платежу до отримання повідомлення про зміну або анулювання акре­дитива проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива, банк-емітент зобов'язаний відшкодувати втрати виконуючому банку, який уповноважений на здійснення платежу.

Безвідкличний акредитив - це акредитив, який може бути анульо­ваний або умови якого можуть бути змінені лише за згодою на це бе­нефіціара, на користь якого він був відкритий. Згідно зі ст. 1095 ЦК

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ЛОВ 'ЮАНІ З НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 407

безвідкличний акредитив, що підтверджений виконуючим банком, може бути анульований або його умови можуть бути змінені лише за згодою на це одержувача грошових коштів. Безвідкличний акреди­тив - це зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строїш, визначені умовами акредитива, якщо документи, що передба­чені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або бан­ку-емітента та дотримані строки й умови акредитива. Умови остан­нього є чинними для бенефіціара, поки він не повідомить про згоду на внесення змін до нього того банку, який авізував ці зміни. Бенефіціар має письмово повідомити про погодження або відмову щодо внесен­ня змін, Причому прийняття часткових змін не дозволяється, але бе­нефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива. Підставою для відкриття акредитива є заява клієнта про його від­криття, яка подається до банку. Заява має містити умови акредитива, але лише такі, які банк може перевірити документально. Форма заяви передбачена Інструкцією і всі реквізити є обов'язковими, тобто, як­що немає одного з них, то акредитив не відкривається і заява повер­тається заявнику без виконання. Якщо ж, навпаки, перелік докумен­тів не вміщується на бланку заяви, то заявник подає його окремим додатком, який підписується уповноваженими особами та скріп­люється відбитком печатки заявника акредитива. Банк-емітент, прий­нявши заяву, визначає спосіб виконання акредитива та інформує ви­конуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива шляхом надси­лання йому електронною поштою (електронне повідомлення) або ін­шими засобами зв'язку, що передбачені договорами між банками, за­яви або повідомлення не пізніше наступного робочого дня після от­римання заяви від клієнта. У повідомленні мають чітко зазначатися номер акредитива, усі його умови, спосіб платежу, місце виконання та строк дії акредитива, а також повноваження авізуючого банку що­до виду операції за акредитивом. Виконуючий (авізуючий) банк про відкриття та умови акредитива повідомляє бенефіціара (авізує акре­дитив) протягом десяти робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку). Після відвантаження продук­ції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом. Виконуючий банк ретельно пе­ревіряє подані бенефіціаром документи щодо дотримання всіх умов акредитива і в разі порушення хоча б однієї з умов виплата за акреди­тивом не проводиться, про що інформується бенефіціар і надсилаєть­ся повідомлення до банку-емітента для отримання згоди на оплату документів з розбіжностями. Якщо відповіді не буде отримано протя­гом семи робочих днів після того, як повідомлення відправлено, або якщо надійшла негативна відповідь, виконуючий банк повертає бене­фіціару всі документи за акредитивом, письмово вказавши причини їх повернення і засвідчивши цей запис підписами відповідального ви­конавця і контролера та відбитком штампа банку. Ч"" ^J ~ ^:

408

Розділ ХІ/І

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

409


<sub>s


аза</sub>

So

<sub>І 9

U</sub>

Якщо виконуючий банк необгрунтовано відмовляє у виплаті кош­тів за акредитивом або за рахунок заброньованих коштів оплатив до­кументи з розбіжностями без повідомлення банку-емітента та отри­мання відповідних повноважень, то виконуючий банк несе відпові- -, дальність перед банком-емітентом. У всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закінчення строку і місце подання документів для платежу.

Статтею 1098 ЦК встановлюються підстави для закриття акреди­тива, перелік яких є вичерпним. Акредитив може бути закритий у зв'язку зі спливом терміну його дії у виконуючому банку; до закін­чення терміну за заявою одержувача коштів від використання акре­дитиву, якщо така можливість передбачена умовами акредитива; за вимогою платника причому як повністю, так і частково, якщо таке , відкликання передбачене умовами акредитива.

На виконуючий банк покладено обов'язок, встановлений ст. 1098 ЦК, повідомити банк-емітент про закриття акредитива, а останній по­винен повідомити платника. Повідомлення надсилається електрон­ною поштою або іншими засобами зв'язку, передбаченими догово­ром між банками.

Після отримання повідомлення про закриття акредитива банк-емітент списує потрібну суму з відповідного позабалансового рахун­ка, призначеного для обліку акредитивів.

Акредитив, кошти за яким заброньовані в банку-емітенті, закри-.,. вається ним після закінчення строку, зазначеного в акредитиві, з ура­хуванням нормативного строку проходження документів спецзв'яз-ком від виконуючого банку до банку-емітента або після отримання від виконуючого банку підтвердження про невиконання акредитива.

У кінці операційного дня кошти списуються з аналітичного рахун­ка «Розрахунки за акредитивами» та перераховуються в банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли. Банк-емітент зараховує одержані кошти на рахунок заявника акредитива.