Авторський колектив Баранова Л. М

Вид материала

Документы

Содержание Зобов'язання, що пов'язані з наданням фінансових послуг Юбовязання, що лов 'язаніз наданням фінансових послуг Страхова виплата 'Язання, що пов 'язаніз наданням фінансових послуг Зобов 'язання, що пов 'язаніз наданням фінансових Зобов 'язання, що поз 'язаніз наданням фінансовім послуг Зобов 'язания, що лов 'язаніз наданням фінансових послуг 361

Подобный материал:

• Авторський колектив, 3197.04kb.
• План Колектив як соціокультурне середовище виховання І розвитку. Підходи до розробки, 95.42kb.
• Методичні рекомендації./ Міністерство охорони здоров’я України. Український інститут, 237.8kb.
• Особистісно орієнтований підхід до дитини в умовах гуманізації освіти, 61.12kb.
• Модульні тестові завдання з української мови, 1094.7kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів біблійна історія, 1740.7kb.
• Програма виховання дітей дошкільного віку Затверджено, 4983.02kb.
• Я україни національна академія медичних наук україни протоколи надання медичної допомоги, 756.31kb.
• Авторський договір про передачу невиключних майнових прав на використання твору, 57.88kb.
• Әл фараби атындағы ҚазҰУ кітапханасына түскен әдебиеттер, 607.18kb.

§ 4. Укладання договору страхування та його істотні умови

Порядок укладання договору страхування підпорядковується як загальним нормам, які регулюють укладення цивільно-правового до­говору, так і спеціальним вимогам, передбаченим страховим законо­давством. За загальним правилом (ст. 638 ЦК), договір укладається

¹ Порядок здійснення діяльності страховими посередниками регулюється Поло­
женням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затв.
постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. № 1523.

² Пункт 3 Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків
на транспорті, затв. постановою КМУ від 14 серпня 1996 р. № 959.



350
Розділ ХПІ

шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прий­няття пропозиції (акцепту) другою стороною. Для укладання догово­ру страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування (ст. 18 Закону). Одержавши заяву (пропозицію) страхувальника про укладання договору страху­вання, страховик здійснює оцінку страхового ризику. У разі необхід­ності страховик вправі запросити у страхувальника баланс або довід­ку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), а також інші необхідні документи.

ЦК (ст. 981) та Закон (ст. 17) передбачають, що договір страхуван­ня укладається у простій письмовій формі, недодержання якої тягне за собою його нікчемність. Вимоги щодо письмової форми договору страхування визначаються загальними нормами стосовно письмової форми правочину (ст. 205 ЦК). Зміст договору страхування може бу­ти зафіксований в одному документі, підписаному його сторонами. Проте страхова практика виробила особливу форму договору страху­вання - страхове свідоцтво (поліс, сертифікат). На підставі заяви (пропозиції) страхувальника страховик видає страхувальнику стра­хове свідоцтво (поліс, сертифікат), посвідчуючи таким чином факт укладення договору страхування (ст. 18 Закону). Для того, щоб стра­хове свідоцтво (поліс, сертифікат) мало силу договору, воно повинно містити всі істотні умови договору страхування. Страхове свідоцтво (поліс, сертифікат) не є цінним папером.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли зго­ди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК).

Стаття 982 ЦК передбачає, що істотними умовами договору стра­хування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести випла­ту в разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхо­вого платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, ви­значені актами цивільного законодавства. Частина 2 ст. 16 Закону до­повнює перелік умов, які повинен містити договір страхування, а са­ме: умови щодо учасників страхових відносин (сторін договору, за­страхованої особи та вигодонабувача); розміру страхових виплат за договором страхування життя; страхового тарифу (який не визна­чається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); порядку зміни і припинення дії договору; здійснення страхової виплати; причин відмови у страховій виплаті; прав та обов'язків сто­рін і відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору. Сторони вправі за взаємним погодженням доповнити пере­лік умов договору страхування.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з 1) життям, здоров'ям, працез-

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ'ЯЗАНІ З НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 351

датністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) во­лодінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове стра­хування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК)¹. Залежно від особливос­тей предмета договору страхування воно поділяється на особисте, яке пов'язане з немайновою сферою страхувальника або застрахова­ної особи (життя, здоров'я, працездатність та додаткова пенсія), та майнове, пов'язане з володінням, користуванням і розпоряджанням майном, до якого є близьким страхування відповідальності, пов'яза­не з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Серед особистих видів страхування особливе місце займає страху­вання життя, що передбачає обов'язок страховика здійснити страхо­ву виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахова­ної особи, а також, якщо це встановлено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату в разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хво­роби останньої.

Страхування життя належить до накопичувальних видів страху­вання, які передбачають здійснення страхової виплати (страхової су­ми) у будь-якому випадку, оскільки один із передбачених договором страхування життя страховий випадок настане завжди (наприклад, або настане смерть застрахованої особи в період чинності договору, або застрахована особа доживе до закінчення чинності договору страхування чи до іншої обумовленої договором дати). У зв'язку з особливим характером взаємовідносин між страховиком та страху­вальником законодавчо встановлено обмеження щодо здійснення стра­хування страховиками, які укладають договори страхування життя. З метою забезпечення виконання страховиками зобов'язань перед страхувальниками, за договорами страхування життя не допускаєть­ся здійснення інших видів страхування, крім страхування життя (ст. 38 Закону). У даному випадку для страховиків встановлюється виключний вид діяльності — страхування життя.

Страховим випадком є подія², передбачена договором страху­вання або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового

¹ Закон України «Про страхування» містить термін «об'єкти страхування», який за­
стосовується у аналогічному значенні. Виходячи з цього, в подальшому терміни «пред­
мет договору страхування» та «об'єкт страхування» необхідно вживати як синоніми.

² Термін «подія» в даному випадку має більш широке значення, ніж загальновжива­
не. Він також охоплює і дії різних осіб (наприклад, заподіяння страхувальнику шкоди
третьою особою).



352
Розділ ХЩ

відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій осо­бі (ч. 2 ст. 8 Закону).

Страховий випадок тісно пов'язаний з страховим ризиком, який є однією з центральних категорій страхування. Під ним розуміють пев­ну подію, на випадок якої провадиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання (ч. 1 ст. 8 Закону). Ризик не за­лежить від волі та поведінки сторін, він настає випадково. Подія, яка передбачена як страховий ризик, повинна бути такою, настання якої можливе в майбутньому, проте учасникам страхування невідомо на­ступить вона, чи ні. Якщо сторонам (або хоча б одній стороні) напе­ред відомо, що передбачена подія обов'язково наступить (або навпа­ки не наступить), то в даному разі страхування неможливе, бо воно втрачає свою основну ознаку-ризиковий характер. Страховий ризик відрізняється від страхового випадку, бо є подією, настання якої ли­ше передбачається у майбутньому, тоді як страховий випадок - це по­дія яка уже наступила і яка викликала обов'язок страховика здійсни­ти страхову виплату. Тому страховий випадок є реалізованим страховим ризиком. Оцінку страхового ризику здійснює страховик (п. 2 ст. 989 ЦК, п. 2 ст. 21 Закону).

Страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відпо­відно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при на­станні страхового випадку (ст. 9 Закону). Страхова сума визначає верхню межу (ліміт) розміру зобов'язань страховика при настанні страхового випадку¹ і може бути встановлена за окремим страховим випадком, групою страхових випадків, договором страхування у цілому.

Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладення договору страхування чи його зміни. У разі, якщо при настанні страхового випадку передбача­ються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначаються розміри таких виплат, а страхова сума у цих випадках не встановлюється.

Порядок визначення страхової суми залежить від виду страхуван­ня. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах його вартості за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не передбачено договором страхування. Пере­вищення страхової суми над вартістю об'єкта страхування (майна) можливе при страхуванні одного об'єкта від різних страхових випад­ків. В особистому страхуванні страхова сума визначається за домов­леністю сторін і максимальним розміром не обмежується. Залежно' від розміру страхової суми визначається розмір страхового платежу та страхової виплати.

¹ Страхова практика використовує у значенні розміру (ліміту) зобов'язань страхо­
вика перед страхувальником по здійсненню страхових виплат термін «відповідальність
страховика», який не відповідає загальноприйнятому цивільно-правовому поняттю від­
повідальності. . . . , . :•-.,

ЮБОВЯЗАННЯ, ЩО ЛОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 3S3

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування (ст. 10 Закону). Зі сплатою страхово­го платежу (першого внеску), за загальним правилом, пов'язане на­брання договором страхування чинності (ст. 18 Закону). Страховий платіж за домовленістю сторін може сплачуватись як одночасно, так і кількома послідовними внесками. Несплата першого (або чергового) страхового платежу у встановлені договором страхування строки є підставою для його дострокового припинення (ст. 28 Закону).

Розмір страхового платежу визначається на підставі страховой) тарифу - ставки страхового внеску з одиниці страхової суми за виз­начений період страхування. Страховий тариф за добровільними ви­дами страхування розраховується страховиком самостійно на підста­ві відповідної статистики настання страхових випадків. Виходячи з ризикового характеру страхування, страховий тариф не може бути рівним або більшим одиниці (100 відсоткам), оскільки при ймовірно­сті настання страхового випадку, яка дорівнює 100 відсоткам, страху­вання втрачає зміст¹.

Страхова виплата - це грошова сума, яка виплачується страхови­ком відповідно до умов договору страхування при настанні страхово­го випадку (ст. 9 Закону). Вона здійснюється в межах страхової суми і не може її перевищувати.

Страхові виплати за договорами особистого страхування здійсню­ються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

При майновому страхуванні страхова виплата здійснюється страхо­виком у межах страхової суми і носить назву «страхове відшкодуван­ня». Останнє не може перевищувати розміру прямого збитку, якого за­знав страхувальник (вартості майна, що загинуло, розміру фінансових втрат в результаті проведення підприємницької операції тощо)².

Якщо майно застраховане у кількох страховиків (подвійне страху­вання) і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний стра­ховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укла­деним ним договором страхування.

У деяких випадках розмір страхового відшкодування може пере-

¹ У цьому разі, по-перше, страховий випадок настає обов'язково (втрачається озна­
ка - ймовірність його настання), по-друге, розмір страхового платежу, який сплачу­
ється страхувальником страховику, та страхової суми (страхового відшкодування), які
виплачуються страховиком страхувальнику (вигодонабувачу), збігаються, (втрачається
принцип забезпеченості при страхуванні).

² Як вбачається, більш правильним було б здійснення відшкодування збитків стра­
хувальнику (вигодонабувачу) як в грошовій формі, так і натуральній. Страховику по­
винно бути надане право вільного вибору форми компенсації у разі настання страхово­
го випадку.

12 «Цивільне право України», т. 2



354
Розділ ХІП

вищувати розмір прямого збитку або бути меншим нього. Так, якщо це встановлено договором страхування, вважаються застрахованими також і непрямі збитки. Якщо це передбачено договором страхуван­ня, страховик додатково до здійснення страхової виплати зобов'яза­ний відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків (п, 4 ст. 20 Закону).

Страхова сума не може перевищувати вартість (страхову оцінку) об'єкта страхування. Сторони у договорі страхування за своїм розсу­дом можуть визначити страхову суму і у розмірі меншому, ніж вар­тість об'єкта страхування. У даному випадку має місце неповне або часткове страхове покриття. Визначення розміру страхового відшко­дування, що підлягає виплаті при настанні страхового випадку в цьо­му разі здійснюється залежно від того, за якою системою здійснено страхування: пропорційною або системою першого ризику.

При пропорційній системі страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків. При засто­суванні системи першого ризику страхова сума встановлює верхню межу зобов'язань (відповідальності) страховика. Збитки, заподіяні страхувальнику (вигодонабувачу), які не досягли цієї межі, відшко­довуються страховиком повністю, а ті збитки, що перевищують вста­новлену величину, не покриваються. За цією системою збитки в ме­жах страхової суми є «першим ризиком», який у повному обсязі несе страховик; збитки, які перевищують страхову суму, — є «другим ризи­ком», який покладається на страхувальника¹. Чинне законодавство (ст. 9 Закону), як загальне правило, передбачає пропорційну систему.

Другим фактором, який впливає на зменшення страхового зідшко-дування є франшиза (typ.franchse — пільга, привілей) — частина збит­ків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страху­вання. Франшиза встановлюється в абсолютному розмірі або пропор­ційно до страхової суми (чи розміру збитків) і, як правило, є незнач­ною величиною. Застосування франшизи, з одного боку, звільняє страховика від здійснення невеликих за розміром виплат і здійснен­ням пов'язаних з цим різноманітних заходів (наприклад, проведення оцінки збитків, що може вимагати значних порівняно з самими збит­ками витрат). З другого боку, франшиза спонукає страхувальника до дбайливого ставлення до об'єкта страхування. Якщо збитки, за­подіяні страхувальнику (вигодонабувачу), не перевищують розміру франшизи, вони не відшкодовуються. При цьому ризик несення ймо­вірності заподіяння збитків лягає на самого страхувальника. Якщо розмір збитків перевищує франшизу, то розмір страхового відшкоду­вання, що підлягає виплаті, визначається залежно від виду франшизи: умовна чи безумовна. При умовній франшизі відшкодовуються запо-

¹ Граве К. А., Лущ Л. А. Страхование. - М: Госюриздат, 1960. - С 53. .y..w..«i .

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 35S

діяні збитки у повному обсязі; при безумовній франшизі відшкодову­ються збитки за вирахуванням встановленого розмір}' франшизи.

Якщо в результаті настання страхового випадку фактично запо­діяні збитки перевищують розмір страхового відшкодування, страху­вальник може компенсувати різницю між заподіяними збитками та одержаним страховим відшкодуванням шляхом її стягнення з безпо­середнього заподіювача (або осіб, які відповідають за дії заподіюва-ча) на загальних засадах.

Строк договору страхування, як істотна його умова, перебуває у прямій залежності від страхового ризику: чим більший строк чинно­сті договору страхування, тим вища ймовірність настання страхового випадку (реалізації страхового ризику) і тим більший розмір страхо­вого платежу. З моменту набрання договором страхування чинності (внесення першого страхового платежу, якщо інше ним не передбаче­но) страховик, за умови настання страхового випадку, зобов'язується здійснити страхову виплату згідно з умовами страхування. Закінчен­ня строку, на який укладено договір страхування, припиняє його дію і за загальним правилом звільняє сторони від взятих на себе зобов'я­зань. Можливе також дострокове припинення чинності договору страхування з підстав, передбачених законом або договором.

§ 5. Зміст страхового зобов'язання.

Відповідальність сторін З

Зміст будь-якого зобов'язання складають права та обов'язки його сторін. Сторони договору страхування наділенні правами. На них по­кладені також і обов'язки. Зміст прав та обов'язків визначається сто­ронами за їх розсудом з урахуванням положень актів цивільного за­конодавства, яке містить перелік обов'язків сторін і які для них є імперативними.

Серед обов'язків страховика перше і головне місце займає обов'я­зок щодо здійснення у передбачений договором строк страхової ви­плати при настанні страхового випадку. Підставами для здійснення такої виплати є заява страхувальника (його правонаступника або тре­тіх осіб, визначених умовами страхування) та страховий акт (аварій­ний сертифікат), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страхо­виком (ст. 990 ЦК, ст. 25 Закону). Як тільки страховику стане відомо про настання страхового випадку (необов'язково від страхувальни­ка), він зобов'язаний вжити відповідних заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальнику. Страховик вправі самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку. При цьому він може роби­ти запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до право­охоронних органів, банків, медичних закладів та інших організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку. Від-

12



356
Розділ XIII

повідно ці організації зобов'язані надсилати відповіді страховикам на запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею.

За результатами проведеного розслідування страховик визнає факт настання страхового випадку, який фіксується у страховому акті (аварійному сертифікаті). Настання страхового випадку не є безумов­ною підставою для здійснення страхової виплати. Закон (ст. 991 ЦК, ст. 26 Закону) передбачає підстави, за наявності яких страховик звільняється від обов'язку здійснення страхової виплати. Такі обста­вини, в основному, пов'язуються з поведінкою страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування.

До таких підстав належать:

1. навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладе­
   но договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку.
   Якщо страховий випадок настав в результаті дій, пов'язаних з вико­
   нанням страхувальником або особою, на користь якої укладено дого­
   вір страхування, громадянського чи службового обов'язку, вчинених
   у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту май­
   на, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації, страховик не
   звільняється від обов'язку здійснити страхову виплату;
   
2. вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою осо­
   бою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочи­
   ну, що призвів до страхового випадку;
   
3. подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей
   про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;
   
4. одержання страхувальником повного відшкодування збитків за
   майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні¹;
   
5. несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання стра­
   хового випадку без поважних на це причин або створення страхови­
   кові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
   

Страховик вправі відмовити у здійсненні страхової виплати також у інших випадках, передбачених законом або умовами договору стра­хування, якщо це не суперечить закону. Якщо страхувальник не пого­джується з підставами відмови у страховій виплаті, то відмову стра­ховика у страховій виплаті може бути ним оскаржено у судовому порядку.

В той же час не є підставою для відмови у здійсненні страхової ви­плати (повністю або в частині) негативний фінансовий стан страхо­вика.

Крім обов'язку здійснення страхової виплати, на страховика по­кладаються також інші обов'язки (ст. 988 ЦК та ст, 20 Закону). Стра-

¹ У цьому разі у страхувальника повністю відсутній страховий інтерес (збитки), то­му відсутні правові підстави для їх компенсації.

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ SS7

ховик при укладенні договору страхування зобов'язаний санайомити страхувальника з умовами та правилами страхування¹.

Якщо це передбачено умовами договору страхування, страховик зобов'язаний відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збит­ків, наскільки здійсненні ним заходи були доцільні, незалежно від їх наслідків, тобто незалежно від того, чи досягай вони мети (чи був вря­тований об'єкт страхування), чи ні. Оскільки такий обов'язок страхо­вика має іншу правову підставу ніж здійснення страхової виплати, та­кі витрати страхувальника підлягають відшкодуванню у повному обсязі, незважаючи на те, що у сукупності із страховим відшкодуван­ням, вони перевищують дійсну вартість об'єкта страхування².

У разі здійснення страхувальником заходів, що зменшили страхо­вий ризик, або збільшення вартості майна страховик за заявою стра­хувальника зобов'язаний переукласти з ним договір страхування.

Страховик зобов 'язаний тримати в таємниці відомості про страху­вальника та його майнове становище за винятком випадків, передба­чених законодавством України. За розголошення одержаних ним у зв'язку із здійсненням страхової діяльності відомостей про страху­вальника, вигодонабувача, третю особу (щодо стану здоров'я та/або майнового становища) страховик несе відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Умовами договору страхування, крім наведених, можуть бути встановлені також інші обов'язки страховика.

У свою чергу, страхувальник зобов'язаний (ст. 989 ЦК, ст. 21 За­кону): по-перше, своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором³.

По-друге, на страхувальника покладається так званий «інформа­ційний обов'язок», сутність якого полягає в тому, що при укладенні договору страхування страхувальник зобов'язаний надати страхови­кові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне

¹ Враховуючи, що договір добровільного страхування укладається на підставі Пра­
вил страхування, які містять загальні умови конкретного виду страхування (і які значно
відрізняються як за окремими видами страхування, так і за страховиками), страхуваль­
нику важливо мати повну інформацію про умови та правила взаємовідносин із страхо­
виком.

² При відшкодуванні витрат страхувальника, пов'язаних зі здійсненням заходів,
спрямованих на запобігання або зменшення збитків при настанні страхового випадку,
не може йтися про перевищення страхового відшкодування над розміром страхової су­
ми (страхової оцінки). Безпосередньо пов'язане з розміром страхової суми лише
страхове відшкодування, яке не може її перевищувати. Виплата страхового зідшкоду-
вання та компенсація витрат страхувальника у зв'язку зі здійсненням відповідних
репресивних заходів мають самостійні правові підстави: відповідно до п.З та п. 4 ст. 20
Закону «Про страхування».

3 Якщо договір страхування набирає чинності до сплати першого страхового плате­
жу або страхові платежі здійснюються послідовно, в договорі страхування визнача­
ються строки внесення чергових страхових платежів. J

353

РоздигХГІІ

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОЗ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВІМ ПОСЛУГ

359


значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику¹.

По-третє, при укладенні договору страхування страхувальник зо­бов'язаний повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не ви­конав цього обов'язку, кожний новий договір страхування (якщо їх декілька) є нікчемним.

По-четвертих, страхувальник зобов'язаний вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення. За таких умов, страхувальник, якщо це передбачено умо­вами договору страхування, вправі вимагати від страховика відшко­дування витрат, понесених страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків. Невиконання страхувальником цього обов'язку може бути підставою для відмови у здійсненні страхової виплати.

По-п'ятих, як тільки страхувальнику стане відомо про настання стра­хового випадку, він зобов'язаний повідомити страховика про його на­стання у строк, встановлений договором. Такий обов'язок лежить також і на вигодонабувачеві. Несвоєчасне повідомлення страхувальником (ви-годонабувачем) про настання страхового випадку без поважних на те причин, є підставою для відмови у страховій виплаті².

Наведений перелік обов'язків страхувальника не є вичерпним, а тому умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші його обов'язки.

Страхувальник також повинен піклуватися про застраховане май­но, а також дотримуватися встановлених умов договору страхування, щодо його зберігання (схоронності). Зниження дбайливості страху­вальника може викликати у страховика припущення, що страховий випадок відбувся не випадково, а викликаний був недбалістю страху­вальника. Заінтересованість страхувальника в зберіганні свого за­страхованого майна має чіткий відбиток при страхуванні майна не на повну реальну вартість (нижче страхової оцінки). У такому разі при настанні страхового випадку ризик несуть обидва контрагенти залеж­но від обраної системи страхування (пропорційна або система першо­го ризику).

В практиці майнового страхування досить часто мають місце ви­падки, коли страховий випадок настає з вини третьої особи. У цьому разі страхувальник вправі компенсувати спричинені йому збитки двома шляхами: вимагати відшкодування заподіяних збитків від без-

¹ Страхові відносини будуються за загальновизнаним принципом найвищої довіри
сторін, який передбачає надання сторонами (здебільшого страхувальником) повної ін­
формації про себе, включаючи конфіденційну.

² У той же час страховик не може бути звільнений від обов'язку здійснити страхову
Виплату, якщо таке несвоєчасне повідомлення про настання страхового випадку ніяким
чином не впливає на обставини настання страхового випадку та розмір заподіяних ним
збитків.

посереднього заподіювача або вимагати виплати страхового відшко­дування від страховика. Право вибору страхувальника є його суб'єк­тивним правом і не залежить від будь-яких зовнішніх чинників. Обов'язок обох осіб (заподіювача та страховика) щодо компенсації заподіяних страхувальнику збитків є самостійним. У разі звернення страхувальника до безпосереднього заподіювача і одержання від ньо­го компенсації, припиняється обов'язок страховика щодо виплати страхового відшкодування на підставі відсутності (припинення) у страхувальника страхового інтересу. При зверненні страхувальника до страховика, останній не вправі відхилити вимогу про виплату страхового відшкодування, посилаючись на можливість страхуваль­ника одержати відповідну компенсацію від заподіювача. Обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування обумовлений укладе­ним зі страхувальником договором страхування. Якщо останньому була заподіяна шкода внаслідок настання страхового випадку, стра­ховик зобов'язаний здійснити відповідну страхову виплату згідно з умовами страхування.

З метою захисту інтересів страховика при здійсненні майнового страхування (включаючи страхування відповідальності) ст. 993 ЦК (ст. 27 Закону) встановлено правило, згідно з яким до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкоду­вання, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Такий перехід права вимоги наділений характерними ознаками, зокрема, по-перше, до страховика переходить не право на відшкоду­вання збитків, а право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Таким чином, страховик вступає в зобов'язання, що існувало між страхувальником або іншою особою, що одержала страхове відшкодування, та особою, відповідальною за заподіяний збиток. По-друге, вказаний перехід права вимоги здійснюється вик­лючно в силу прямої вказівки закону (ст. 993 ЦК, ст. 27 Закону) і ніякого додаткового оформлення не потребує. По-третє, положення ст. 993 ЦК (ст. 27 Закону), що застосовуються лише при майновому страхуванні (страхуванні відповідальності), не прийнятні для особис­того страхування.

Відповідальність. За невиконання або неналежне виконання умов
укладення договору, сторони несуть цивільно-правову відповідаль­
ність. Так, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій
особі страхової виплати (несвоєчасне здійснення страхової виплати)
страховик зобов'язаний сплатити неустойку (штраф, пеню) з розмірі,
встановленому договором або законом (ст. 992 ЦК, ст. 20 Закону).
Сторони у договорі страхування можуть передбачити інші правові
підстави порушення умов договору страхування та відповідальності,
а також встановлювати її розмір, -у-и • ;<••.: і.а.н і-.»і--



360
Розділ XIII

За порушення умов договору страхування для страхувальника, ви-годонабувача або застрахованої особи можуть наступити негативні наслідки у формі відмови страховика від здійснення страхової випла­ти, дострокового припинення договору страхування на вимогу стра­ховика.

§ 6. Припинення договору страхування. Його недійсність

Договір страхування припиняється у випадках, встановлених до­говором та законом (ст. 997 ЦК). Цим договором можуть бути перед­бачені випадки односторонньої відмови від нього страхувальника або страховика. Останній не має права відмовитися від договору осо­бистого страхування без згоди на це страхувальника, який не допус­кає порушення договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за тридцять ка­лендарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчен­ня дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення спра­ви, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійсненні за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовле­на порушенням страховиком умов договору, останній повертає стра­хувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У випадку дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику поверта­ються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страхо­вика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового та­рифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодуван­ня, що були здійсненні за цим договором страхування.

Закон передбачає, що договір страхування припиняється із закін­ченням строку його дії. Достроково чинність цього договору може бути припинена за згодою сторін, а також у разі: 1) виконання страхо­виком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; 2) не­сплати страхувальником страхових платежів у встановлені догово­ром строки (першого платежу - за реальним договором страхування; другого або наступних - за консенсуальним). У цьому разі, якщо інше не встановлено договором, страховик може відмовитися від договору страхування (ст. 997 ЦК). При цьому договір вважається достроково

ЗОБОВ 'ЯЗАНИЯ, ЩО ЛОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 361

припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий пла­тіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальни­ку, якщо інше не передбачено умовами договору (ст. 28 Закону); 3) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страху­вальника - фізичної особи чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених законом¹; 4) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України; 5) постановления судового рішення про визнання договору страхування недійсним.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя. Якщо вимо­га страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов дого­вору страхування, останньому повертається викупна сума².

Підстави недійсності договору страхування та її наслідки визнача­ються відповідно до положень про недійсність правочинів, встанов­лених ЦК. Так, договір страхування є нікчемним або визнається не­дійсним у випадках, встановлених ЦК (ст. 998 ЦК). ЦК, крім загаль­них підстав недійсності правочинів, передбачає також додаткові (спеціальні) підстави для недійсності договору страхування: 1) якщо його укладено після страхового випадку; 2) якщо об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набрало законної сили. У даному випадку до­говір страхування визнається недійсним у судовому порядку. Договір страхування (новий) також визнається нікчемним, якщо страхуваль­ник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований (ст. 989 ЦК).