Geum.ru

Одеська національна юридична академія на правах рукопису стрелковська юлія олександрівна

Вид материалаДокументы

Содержание


3.2. Спеціально-кримінологічне попередження участі представників маргінальних груп в організованій злочинній діяльності
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

3.2. Спеціально-кримінологічне попередження участі представників маргінальних груп в організованій злочинній діяльності


Другим рівнем попередження організованої злочинності, як і усієї злочинності взагалі, є спеціально-кримінологічне попередження, під яким розуміють “сукупність заходів боротьби зі злочинністю, змістом яких є різноманітна робота державних органів, громадських організацій, соціальних груп і громадян, спрямована на усунення причин та умов, що породжують і сприяють злочинності, а також недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки [104, c. 96]”. Спеціальні заходи “включають в себе: міри кримінального покарання, що застосовуються до особи, яка вчинила злочин, і мають на меті запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; примусові заходи виховного характеру; заходи громадського впливу; адміністративні і дисциплінарні заходи; пропаганду кримінальних законів тощо [202, с. 25]”. Саме на цьому рівні відбувається спеціальна діяльність уповноважених на це державних органів, спрямована безпосередньо на протидію злочинним проявам. Зниження рівня злочинності є основним завданням таких заходів.

Оскільки, як зазначає В.В. Голіна, найбільш типовим об`єктом спеціально-кримінологічного попередження злочинності є криміногенні особистості [45, c. 17], то об`єктом спеціально-кримінологічного попередження організованої злочинності у контексті цього дослідження є виокремленні автором маргінальні групи населення. Слід розглянути попереджувальні заходи щодо кожної з них окремо.

Мігранти. Як було зазначено у другому розділі цього дослідження, мігранти є складовою соціальної бази організованої злочинності, у тому числі такого її різновиду як етнічна організована злочинність. Однією з основних причин цього було названо маргінальний стан переважної більшості представників названої групи, що обумовлює їх криміногенність, а також психологічну готовність до залучення до протиправної діяльності. Оскільки саме окремі криміногенні особистості та цілі криміногенні групи є об`єктом спеціально-кримінологічного попередження злочинності, у цьому випадку одним із найважливіших напрямків попередження організованої злочинності вбачається необхідність вирішення міграційних проблем.

У першу чергу необхідно розробити та впровадити державну міграційну політику в Україні. Про необхідність цього вже давно зазначали як вчені, так і представники влади. Так, голова профільного комітету Верховної Ради Ігор Шаров на круглому столі “Оптимізація системи державного керування в сфері міграції”, що відбувся 12 березня 2008 р., зазначив, що сьогодні в Україні фактично не існує законодавчої бази у сфері міграції. Відсутній головний законодавчий акт, який відображав би основи державної політики із цього приводу. Можливо, саме тому є відсутньою цілеспрямована, перспективна державна міграційна політика [23].

Наявність цієї проблеми та невідкладність її вирішення вже було зафіксовано на законодавчому рівні в минулому році рішенням Ради національної безпеки і оборони України “Про напрями державної міграційної політики України та невідкладні заходи щодо підвищення її ефективності” від 15 червня 2007 р., в якому констатується концептуальна “невизначеність державної міграційної політики України, у тому числі її принципів, стратегічних цілей, сучасних завдань, стандартів із забезпечення прав людини [161]”, а також наголошується, що нелегальна міграція становить реальну загрозу національній безпеці України [161].

Саме відсутність в державі єдиної послідовної міграційної політики створює умови для функціонування організованої злочинності у сфері нелегальної міграції. Недосконалість нормативно-правової бази, що регулює питання перетину державного кордону України, а також перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, призводить до появи попиту на послуги організованих злочинних угруповань, що створюють та забезпечують функціонування каналів нелегальної міграції. Тобто спрацьовує економічний закон попиту та пропозиції. Таким чином, необхідним є спрощення та вдосконалення процесу перетину державного кордону України, що призведе до зменшення попиту на такі кримінальні послуги, а отже й об’єктивно знизить кількість проявів організованої злочинності у цій сфері.

Крім того, у випадку вибору особою легального шляху перетину державного кордону замість нелегального, вірогідність її залучення в якості кур`єра-перевізника контрабандних товарів, про що докладно було викладено у другому підрозділі роботи, суттєво знижується. Це також стосується проблеми наступного розповсюдження такими особами контрабандних товарів у країні їх нового місця проживання.

У згаданому вище рішенні РНБО України, передбачено низку заходів щодо реалізації державної міграційної політики України. Варто навести ті з них, які можуть розглядатися в контексті спеціально-кримінологічного попередження організованої злочинності серед мігрантів. Це заходи, що мають забезпечити: 1) контрольованість внутрішньої та зовнішньої міграції шляхом створення інформаційних автоматизованих систем обліку та реєстрації фізичних осіб, формування національного візового регістру; 2) ефективну протидію незаконній міграції, посилення відповідальності за правопорушення, пов'язані з нею, поглиблення міжнародної співпраці у боротьбі із цим явищем та іншими злочинами, пов'язаними, зокрема, з торгівлею людьми, розповсюдженням наркотиків [161].

Створення інформаційних автоматизованих систем обліку та реєстрації фізичних осіб, а також формування національного візового регістру може суттєво підвисити ефективність роботи правоохоронних органів. Крім цього, вбачається можливим створення єдиної інформаційної бази щодо осіб, які перетнули державний кордон України, що дозволило б відстежувати їх переміщення. У випадку, якщо вони залишаються на території держави тривалий проміжок часу, необхідно перевіряти легальність їх джерел існування. Окрему увагу необхідно приділяти наданню допомоги з працевлаштування та адаптації до нових умов життя.

Слушними вбачаються також заходи, спрямовані на успішну протидію нелегальній міграції, запропоновані Д.С. Мельником: 1) “розробка і прийняття концепції державної міграційної політики, вдосконалення нормативно-правової бази з питань міграції, створення єдиної державної структури, яка б консолідувала завдання протидії нелегальній міграції на державному рівні; 2) визначення та перекриття найбільш небезпечних каналів нелегальної міграції в Україну шляхом удосконалення візової політики та якості прикордонного контролю, поселення режиму охорони державного кордону, завершення правового оформлення державного кордону з Росією, Білорусією, Молдовою; 3) постійне вжиття правоохоронними органами у взаємодії з місцевими державними адміністраціями та органами самоврядування прикордонних регіонів спеціальних організаційно-правових заходів у процесі вирішення питань запобігання нелегальній міграції в Україні; 4) виявлення та викриття правоохоронними органами на території України злочинних угруповань, які займаються організацією переправлення нелегальних мігрантів, виготовленням та забезпеченням їх підробленими документами; 5) створення єдиної автоматизованої системи інформаційного забезпечення правоохоронних органів у боротьбі з нелегальною міграцією; 6) на міжнародному рівні першочерговим залишається впровадження нової Міждержавної програми спільних заходів боротьби з організованою злочинністю та іншими видами небезпечних злочинів [115, c. 244]”.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылка скрыта.

Другий вид контролю за постпенітенціарною поведінкою звільненою особою – нагляд з боку громадськості, на відміну від адміністративного нагляду має бути застосовано до всіх осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі. При цьому основною метою такого нагляду, уявляється, має бути не стільки стороннє спостереження за життям таких осіб та реагування у випадку порушення ними встановлених правил, скільки визначення основних проблем та перешкод, з якими вони стикаються під час адаптації до нових умов життя, та надання допомоги для їх вирішення. Значення цього виду контролю є досить суттєвим та має величезний попереджувальний потенціал. Однак, на даному етапі розвитку української держави, він майже не застосовується.

Дещо схожий напрямок діяльності держави – соціальний патронаж – регламентовано у вже згадуваному раніше Законі України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”. Так, згідно зі ст. 1 цього Закону під соціальним потронажем розуміється “комплекс заходів державної підтримки та допомоги звільненим особам, які здійснюються з метою сприяння цим особам у працевлаштуванні, професійній переорієнтації та перепідготовці, створення належних житлово-побутових умов, запобігання впливу на них криміногенних факторів […, c. ]”. Однак, на відміну від нагляду з боку громадськості, соціальний патронаж не передбачає участі у цій діяльності окремих громадян, хоча їх залучення до соціальної адаптації звільнених осіб вбачається вкрай важливим та необхідним, оскільки, як свідчать результати проведеного дослідження, значна кількість складнощів виникає саме на мікрорівні при встановленні соціально-корисних зв’язків з оточуючими.

Згідно з ч.1 ст. 2 вказаного Закону “заходи соціального патронажу застосовуються до громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України і звернулися до спостережних комісій або інших органів, установ та організацій, уповноважених здійснювати зазначені заходи, протягом шести місяців після звільнення з установ виконання покарань”. Однак, як свідчать результати багатьох кримінологічних досліджень, наведені у другому розділі роботи, найгостріше проблема соціальної адаптації стоїть перед особами, що відбули покарання у виді позбавлення волі, протягом не півроку, а весь перший рік після звільнення (про що свідчить рівень рецидиву, який є найвищим саме у цей період). Таким чином, вбачається доцільним внести зміни до названого Закону та викласти ч.1 ст. 2 у такій редакції: “заходи соціального патронажу застосовуються до громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України і звернулися до спостережних комісій або інших органів, установ та організацій, уповноважених здійснювати зазначені заходи, протягом року після звільнення з установ виконання покарань”.

Для попередження вчинення нового злочину, у тому числі й у складі організованого злочинного угруповання, особам, що звільнилися із місць позбавлення волі надаються певні правові гарантії щодо працевлаштування та вирішення житлових проблем наскільки це можливо. У другому розділі були зазначені причини того, що незважаючи на це, більшість зі звільнених осіб мають проблеми у легальному працевлаштуванні. В обхід передбаченого обов`язкового квотування місць на підприємствах для працевлаштування осіб, що відбули покарання у виді позбавлення волі, роботодавці знаходять правові підстави відмовити таким особам у прийняті їх на роботу. Таким чином, незважаючи на наявність правової норми, яка у більшості випадків не діє, проблема лишається невирішеною. У зв`язку із цим уявляється більш правильним не лише зобов`язувати роботодавців брати до себе на роботу осіб із кримінальним минулим, а й заохочувати до цього (наприклад, шляхом надання певних пільг при оподаткуванні, виплаті дотацій, відшкодування роботодавцю певної частини витрат, пов’язаних з такими робітниками тощо). Такі заходи повинні впроваджуватися на державному рівні, для чого необхідно внести певні зміни до нормативно-правових актів.

Іншою проблемою, з якою стикаються особи, що звільнилися, є проблема відсутності житла. На перший час після звільнення особам пропонується допомога у вирішенні своїх житлових проблем. Згідно зі ст. 4 Закону України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” від 10 липня 2003 р. “особам, які звільнилися з установ виконання покарань і не мають жилої площі, по прибутті до обраного місця проживання, на період до її отримання, місцевими органами виконавчої влади надається місце для тимчасового проживання в спеціальних гуртожитках або центрах соціальної адаптації, створених цими місцевими органами виконавчої влади. Місце для проживання в цих гуртожитках та центрах надається також особам, жила площа яких тимчасово заселена, на період до її звільнення, та особам, яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, – на період до поліпшення їх житлових умов у порядку, передбаченому законодавством [163]”.

Крім того, у 2007 р. було прийнято План заходів щодо забезпечення соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі, на період до 2009 р., згідно з яким необхідно: 1) забезпечити функціонування мережі центрів соціальної адаптації осіб, спеціальних будинків-інтернатів, спеціальних відділень при інтернатних установах і спеціальних гуртожитків з урахуванням фінансових можливостей та регіональних потреб; 2) забезпечити надання спеціалістами центрів соціальної адаптації і центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, соціально-економічних, юридичних та інформаційних послуг особам, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі, на певний строк (далі – звільнені особи); 3) затвердити норми забезпечення звільнених осіб, що користуються послугами центрів соціальної адаптації, м'яким інвентарем, мийними і дезінфекційними засобами; 4) сприяти діяльності громадських, благодійних і релігійних організацій, що проводять роботу із звільненими особами, поширенню їх досвіду; запровадженню практики заохочення зазначених організацій [159].

Для реалізації на практиці вищезазначених нормативно-правових положень в Одесі функціонує Центр соціальної реабілітації та адаптації громадян, що не мають постійного місця проживання, на 56 спальних місць. У цьому центрі осіб без постійного місця проживання забезпечують одягом, білизною, триразовим харчуванням, нічлігом, проводиться санобробка. Послугами центру одеські бездомні можуть користуватися 30 діб, а іногородні – 45 діб. За цей час співробітники центру намагаються допомогти відновити їм документи та знайти роботу [15, c. 74].

Певний внесок у вирішення житлової проблеми колишніх засуджених також вносять різні благодійні громадські організації. За п'ять років (1997–2002) до центру реабілітації та соціальної адаптації Одеського благодійного фонду “Дорога к дому” звернулися 6 309 людей, із них 792 – у 2002 р. вперше. Переважна більшість із них – чоловіки, ледве більше третини – жінки, 12,1 % – діти. Цей благодійний фонд не тільки надає допомогу особам, що не мають постійного місця проживання, але й сприяє їх ресоціалізації (тільки у 2002 р. до центру реабілітації було направлено 118 осіб і до центру реабілітації та соціальної адаптації – 75 осіб; 77 громадян було працевлаштовано та 3 направлено на навчання [212, c. 238-239].

Однак, зазначені притулки не можуть вирішити всієї житлової проблеми колишніх засуджених, оскільки не вистачає місця для утримання усіх осіб, що потребують допомоги, а також фінансування для створення нових місць. Крім цього, зазначені заходи мають тимчасовий характер, після чого колишній засуджений залишається зі своєю проблемою сам на сам.

Дуже важливим напрямом попередження участі в організованій злочинності осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі, є індивідуальна профілактика. На жаль цій діяльності майже не приділяється увага. Як слушно зазначають В.Є Емінов та І.М. Мацкевич, роль та значення індивідуальної профілактики сьогодні невиправдано принижені; основи індивідуальної профілактики, особливо в роботі дільничних інспекторів з попередження рецидивної та пов'язаної з нею професійної злочинності, зруйновані [94, c. 624].

Підбиваючи підсумок вищенаведеному, можна виділити три основні напрямки спеціально-кримінологічного попередження участі осіб, що відбули покарання у виді позбавлення волі, в організованих злочинних формуваннях, пов’язані з:
  1. кримінальною політикою у галузі призначення покарань;
  2. умовами виконання покарань;
  3. профілактичною роботою з представниками маргінальної групи – особами, що звільнилися з місць позбавлення волі.



Copyright © 2023. All rights Reserved.