Одеська національна юридична академія на правах рукопису стрелковська юлія олександрівна
| Вид материала | Документы |
Содержание1.2. Маргінальність та злочинність: механізми взаємодетермінації |
- Одеська національна юридична академія На правах рукопису Дрьоміна Наталія Вікторівна, 1537.31kb.
- Одеська національна юридична академія на правах рукопису Якубовська Наталія олексіївна, 758.69kb.
- Одеська національна юридична академія на правах рукопису аніщук ніна Володимирівна, 2529.87kb.
- Одеська національна юридична академія На правах рукопису Крестовська Наталя Миколаївна, 2287.48kb.
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 1255.33kb.
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 2618.62kb.
- Одеська національна юридична академія на правах рукопису жеков володимир іванович, 439.41kb.
- Одеська національна юридична академія на правах рукопису, 2495.25kb.
- Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого на правах рукопису сорокун, 1112.4kb.
- Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого На правах рукопису Дашковська, 2016.06kb.
1.2. Маргінальність та злочинність: механізми взаємодетермінаціїЯк уже зазначалося на початку попереднього підрозділу, маргіналізаційні процеси, що розгорнулися останнім часом в українському суспільстві, значно вплинули на криміногенну ситуацію в країні. Саме тому необхідно з`ясувати, яким саме чином маргіналізація детермінує злочинність, у тому числі й організовану. Оскільки в кримінології при вивченні детермінації злочинності аналізуються не тільки процеси впливу суспільства на злочинність, але й процеси впливу злочинності на різні сторони життя суспільства [169, c. 162], необхідно також розглянути зворотній процес – вплив злочинності на маргіналізаційні процеси в Україні. Етимологічно термін “детермінація” походить від лат. determinare – визначати [169, c. 161]. Тому у цьому дослідженні під взаємодетермінацією маргінальності та злочинності розуміється процес взаємообумовлювання, взаємовизначення зазначених явищ. Спочатку слід розглянути вплив маргінальності на рівень злочинності у суспільстві, який вбачається можливим дослідити за двома основними напрямками:
Однак, до початку розгляду вищезазначених напрямків впливу слід наголосити на неможливості ототожнення маргінальності та злочинності, оскільки, як уже зазначалося, маргінальність має різноспрямовані наслідки, у тому числі й позитивні. Тому вірним уявляється твердження А.І. Атояна, що “маргінал не обов'язково є злочинцем або правопорушником, як необов'язково вірним є і зворотне” [10, c. 2]. Під криміногенністю у кримінології (від латин. crimen – злочин та грецьк. genos – народження, походження) розуміють властивість створювати ймовірність злочинної поведінки, породжувати злочинність [169, c. 292], яка може бути різною за ступенем впливу та здатності таким чином викликати різний криміногенний ефект [93, c. 56]. У науковій літературі існують різні думки щодо криміногенності маргінальності. Так, А.Ю. Голодняк зазначає, що сама по собі маргінальна поведінка не обов’язково є злочинною, але майже завжди криміногенною [48, c. 28]. Більш категорично із цього питання висловлюються О.М. Черниш та М.О. Черниш: маргіналізм є криміногенним завжди; як суспільне явище він має у своєму розпорядженні комплекс, тобто всі без винятку умови, що породжують злочинність [212, c. 53]. Дійсно, маргінальній особі притаманні певні характеристики, що суттєво підвищують ризик скоєння злочину (наприклад, ослаблення або розрив соціально корисних зв’язків, невизначеність, відсутність роботи тощо). Проте, набір подібних рис у кожної особи індивідуальний, у зв’язку з чим постає питання про різний ступінь криміногенності маргінальності. Для її вимірювання було запропоновано “шкалу криміногенності”, на якій маргінали розміщуються від нуля до 100%, як і звичайні законослухняні громадяни, з тією лише різницею, що їх ступінь криміногенності зсунутий по шкалі у крайнє праве положення [212, c. 54]. Однак, така шкала не враховує зазначену неоднорідність маргінального середовища. Більш вдалим уявляється аналіз ступеня криміногенності маргінальності, запропонований Є.В. Садковим, який у зв’язку із цим виокремлює такі рівні маргінальності:
Наведена вище класифікація криміногенності окремих маргінальних груп, безумовно, являє собою науковий інтерес, проте деякі її елементи викликають заперечення. Так, важко погодитись із тим, що маргіналізація більшої частини населення, породжена суперечностями соціального устрою, не є криміногенним чинником. Криміногенність цього явища полягає у потенційному загостренні соціального конфлікту, внаслідок чого в однієї із його сторін може виникнути відчуття ображення, незадоволеності, що у деяких випадках призводить до протесту та скоєння злочину як його крайнього прояву. Спірним також уявляється виділення Є.В. Садковим другої групи. На ступінь її криміногенності автор не вказує, однак із логіки побудови класифікації випливає, що цей ступінь знаходиться десь посередині між повною відсутністю такої характеристики та появою будь-яких передумов кримінальності. З такою оцінкою складно погодитися, оскільки наявність будь-якого психічного відхилення в особи, яке нехай і не є психічним захворюванням, можна розглядати як криміногенний чинник. Це пояснюється тим, що через певні характеристики поведінки (наприклад, підвищену дратівливість при невротичних розладах або апатію при депресії) таких осіб, імовірність здійснення ними асоціальної дії, у тому числі злочинної, підвищується у багато разів. Як справедливо зазначає А.Ф. Зелінський, усі форми неврозу порушують сприйняття та оцінку особистісних зовнішніх впливів та сприяють неадекватним реакціям на ситуацію. А це нерідко призводить до різного роду ексцесів, у тому числі й злочинних [73, c. 52]. Останньою групою у наведеній класифікації, що знаходиться на нижньому її щаблі, оскільки має найбільшу криміногенність, є особи, які відбули кримінальне покарання та втратили соціально-корисні зв’язки з родичами, знайомими, товаришами по службі. Вбачається, що у цьому випадку мова йде переважно про осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі, оскільки саме цей вид кримінального покарання найбільш спричиняє розрив зазначених зв’язків. Дійсно, криміногенний потенціал осіб, що відбули покарання у місцях позбавлення волі, очевидний. Це в основному пов’язують із впливом тюремної субкультури та деформацією особи. Проте необхідно зазначити, що саме по собі середовище колишніх ув’язнених є неоднорідним. У зв’язку з цим уявляється доцільним виділення різних за ступенем криміногенності груп осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі, залежно від глибини морально-психологічної деформації особи; кримінально-правової характеристики особи, яка відбула покарання; перспектив соціальної реабілітації тих, що звільнилися (працездатність, наявність сім’ї, професії тощо). Таким чином, незважаючи на спірність та у деяких випадках необґрунтованість окремих елементів класифікації, запропонованою Є.В. Садковим, необхідно зазначити, що в її основу закладено вірну ідею про виділення різного ступеня криміногенності маргінальності залежно від її рівня. У зв'язку з цим уявляється можливим розглянути залежність ступеня криміногенності особи від того, носієм якої маргінальності (пограничної або периферійної) він є. Так, криміногенність осіб, яким притаманна погранична маргінальність, щодо злочинів загальнокримінальної спрямованості (особливо проти особистості) буде значно нижчою, ніж криміногенність осіб – представників периферійних маргінальних груп. Це в основному обумовлено двома відмінностями: близьким соціальним оточенням та способом життя таких індивідів [192, с. 176]. У першому випадку запропонований поділ пояснює теорія диференціальної асоціації, розроблена Едвіном Сатерлендом, яку практичні працівники також називають теорією “дурної компанії”. Згідно з цією теорією людина навчається злочинної поведінки, яку потім і ретранслює не через певні негативні задатки, а у зв’язку з тим, що таку поведінку вона набагато частіше зустрічає у повсякденному житті і у неї встановлюється більш тісний зв’язок з носіями такої поведінки [77, c. 178-182]. Так, для нових маргіналів, незважаючи на розрив соціально-корисних зв’язків, що вже намітився або відбувся, в основному є характерним спілкування з особами соціально-позитивної спрямованості, чого не можна сказати про носіїв периферійної маргінальності. Це становить першу відмінність. Друга відмінність – це спосіб життя конкретного індивіда, який сам по собі може мати криміногенний характер. Це є найбільш характерним для маргінальних груп, що становлять соціальне дно суспільства. Так, слід розглянути, наприклад, бродяжництво. На думку Ю.М. Антоняна, в цілому криміногенність цього явища полягає у тому, що особи, які займаються бродяжництвом: 1) через відсутність постійного місця проживання і роботи, змушені здобувати кошти для існування, як правило, злочинним шляхом (найчастіше це дрібні крадіжки, рідше пограбування та розбої); 2) чинять негативний вплив на оточуючих, особливо на підлітків, втягуючи їх у жебрацтво, пияцтво, проституцію, скоєння злочинів; 3) часто порушують громадський порядок (у місцях їх зборищ процвітають пияцтво, бійки, лихослів’я) [94, c. 143-144]. Крім того, ще одним чинником, що підвищує ступінь криміногенності осіб, які ведуть бродячий спосіб життя, певною мірою є конформізм та наявність своєї особливої субкультури, яка багато в чому суперечить культурі суспільства. Так, нерідко для того, щоб влитися у таке середовище, необхідно зробити те, що суперечить нормам моралі, а іноді й права. Крім того, при здійсненні протиправних дій такими групами спрацьовує ефект натовпу як один із яскравих прикладів конформізму. Певне зовнішнє “знеособлювання” виконавців створює ілюзію безкарності, а також знімає частину моральної відповідальності з особи. Найбільш це явище є характерним для неповнолітніх. Таким чином, очевидно, що імовірність скоєння злочину особою, яка веде бродячий спосіб життя, значно підвищується. Необхідно також зазначити, що криміногенність способу життя периферійних маргінальних груп значно погіршується через поширеність у цьому середовищі вживання наркотичних засобів та алкогольних речовин, тим більше, що в останні роки намітилася тенденція до збільшення кількості злочинів загальнокримінальної спрямованості, скоєних у стані алкогольного сп’яніння (у 2005 р. – 35219 злочинів, питома вага яких становила 11,6%, у 2006 р. – 32959 злочинів (12,3%), а у 2007 р. – 34790 злочинів (12,8%) [147]. Вырезано. Для доставки полной версии работы перейдите по ссылка скрыта. У наведених прикладах дуже чітко спостерігається розрив сталих соціальних зв'язків потерпілих не лише через відсутність у них постійного місця проживання (що найчастіше приводить до бродяжництва та жебрацтва таких осіб), але й через їх вимушену міграцію до іншої місцевості. Проте, навіть якщо особа залишається проживати на території свого населеного пункту, зберегти колишні зв'язки з друзями та знайомими видається проблематичним, зважаючи на «випадіння» (перехід) до іншої соціальної групи. Все вищезазначене обумовлює процес маргіналізації таких осіб, внаслідок чого вони поповнюють “соціальне дно”. При розгляді механизмів взаємодетермінації маргіналізаційних процесів та злочинності було зроблено висновок про те, що маргінальне середовище являє собою соціальну базу злочинності, забезпечуючи процес її самовідтворення. При цьому зазначалося: перехід осіб, що перебувають у маргінальному стані, до кримінальної активності, у тому числі й до її організованих форм, значно спрощується завдяки наявності в них певних якостей, що дозволяють характеризувати таких осіб як маргінальних. Саме цей факт й успішно використовують представники організованих злочинних угруповань для залучення маргіналів до своєї діяльності. Як зазначають В.М. Волосевич та А.Ф. Крижанівський, “саме маргінали — професійні спортсмени в минулому, афганці, студенти, лімітники, “зеки”, “хіміки” та ін. — стали першими “ластівками” організованої злочинності. Тепер це явище набуло масового характеру. 30 відсотків учасників злочинних угруповань, які не мали постійного прибутку, — це лише видима частина “айсберга” маргіналів — суб'єктів організованої злочинності [33, c. 42]”. Внаслідок цього серед учасників організованої злочинності останніми роками все частіше зустрічаються представники тих верств населення, участь яких у кримінальній діяльності раніше зазвичай не спостерігалася. На думку І.В. Озерського, однією з причин цього явища є занепад суспільної моралі, зниження рівня моральності та правової свідомості, внаслідок чого участь в організованій злочинності охопила широке коло людей із різних класів та верств суспільства [134, c. 26]. Підтвердженням цьому є результати соціологічних досліджень, згідно з якими до початку XXI ст. більшість злочинних спільнот було утворено вихідцями з таких соціальних груп:
Представників останніх двох перелічених соціальних груп певною мірою можна віднести до маргінальних особистостей у зв’язку з особливостями їх соціального статусу та соціального самопочуття (більш детально це питання буде висвітлено у другому розділі дослідження стосовно кожної групи окремо). Вбачається можливим доповнити вищезазначений перелік учасників організованої злочинності також ще декількома групами, які умовно можна віднести до маргінальних. По-перше, це колишні співробітники правоохоронних органів, які активно вербуються представниками організованих злочинних угруповань через наявність у перших професійного досвіду, навичок та необхідних звязків у державних та правоохоронних органах. Про це свідчить як аналіз матеріалів конкретних кримінальних справ, публікацій у ЗМІ, так й експертні оцінки та висновки науковців. Як слушно зазначають В.І. Хабалов та О.А. Євланова, організована злочинність залучає до своїх лав професіоналів своєї справи, що обумовлює її професіоналізацію. У даний час там задіяні разом із закоренілими злочинцями і юнаками колишні працівники МВС, учасники афганської та чеченської воїн, спортсмени зі світовими іменами тощо [139, c. 222]. Ще одну групу, яку вбачається за необхідне розглянути у цій роботі, становлять мігранти, переважно нелегальні. Процеси їх маргіналізації та шляхи залучення до організованої злочинної діяльності значно відрізняються від вже вищезгаданих груп, тому вони становлять окремий інтерес при дослідженні маргінальних груп у структурі організованої злочинності. Таким чином, для досягнення мети та розвязання завдань цього кримінологічного дослідження маргінальних груп у структурі організованої злочинності будуть вивчатися такі групи:
Перелічені групи, за винятком останньої (особи, що відбули покарання у виді позбавлення свободи) відносяться до так званих “нових маргіналів”, тобто осіб, для яких наявність маргінального статусу раніше не була характерною. Слід виокремити осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі. Процеси їх стигматізації, наслідком яких був початок або загострення маргіналізації таких осіб, у суспільстві у тому чи іншому обсязі спостерігалися завжди (більш детально це питання буде розглянуто у другому розділі роботи). Наведений перелік маргінальних груп, представники яких досліджуватимуться у даній дисертаційній роботі, не є вичерпним, оскільки у організованій злочинній діяльності спостерігається участь також інших маргінальних груп, охопити які у межах одного кримінологічного дослідження не уявляється можливим. У зв'язку із цим для вивчення були обрані більш значущі групи, чия участь в діяльності конкретних організованих злочинних угруповань істотно підвищує їх суспільну небезпеку, а також, як правило, має найбільший суспільний резонанс. |