Geum.ru

Одеська національна юридична академія на правах рукопису стрелковська юлія олександрівна

Вид материалаДокументы

Содержание


Розділ 1 Концепція маргінальності У кримінології: постановка проблеми
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Розділ 1

Концепція маргінальності У кримінології: постановка проблеми

1.1. Визначення основних понять концепції маргінальності та її значення для кримінологічних досліджень


Проблема маргінальності останніми роками набуває все більшого значення як на теоретичному, так і на практичному рівні. Це зумовлено тим, що процеси маргіналізації населення, що іманентно притаманні кожному стратифікованому суспільству, у період його трансформацій посилюються багаторазово. Внаслідок докорінних політичних та соціально-економічних перетворень, що відбулися наприкінці XX ст., у країнах пострадянського простору склалися так звані перехідні суспільства. Такі чинники, як дестабілізація економіки, спад виробництва, зниження життєвого рівня, крах старих ідеалів та цінностей призвели до стирання існуючих раніше поміж соціальними групами меж та становлення нових видів міжгрупової інтеграції за формами власності, доходами, до включення у владні структури. Зазначені процеси істотно відбилися на соціальному самопочутті переважної більшості громадян, що призвело до маргіналізації значної частини населення, оскільки, як зазначає Н. Шульга, маргіналізація у перехідному суспільстві розгортається як широкомасштабний, всеосяжний процес втрати соціальними суб'єктами власних ідентичностей та переходу до стану невизначених, розмитих ідентичностей [217, c. 6]. Зазначена проблема є досить актуальною для України, оскільки, як свідчать результати моніторингового соціологічного дослідження маргінальних груп населення, що здійснювалось по загальнонаціональній виборці у восьми регіонах країни, “наслідком соціально-економічного спаду стала маргіналізація значної частини українського населення [110, c. 3] ”.

Офіційних даних щодо поширеності процесів маргіналізації в Україні на даний момент не існує. Тому задля оцінювання поширеності цього явища доводиться звертатися до наукових розробок та експертних оцінок, які суттєво різняться. Наприклад, В.М. Волосевич та А.Ф. Крижанівський вважають, що “співставлення статистики з різних сфер життя суспільства (рівень матеріальної забезпеченості, участь у виборах, результати соціологічних досліджень тощо) дозволяє припустити, що від 37 до 45 відсотків дорослого населення відповідають основним ознакам маргінальності [33, c. 42]”. Деякі автори роблять більш песимістичні висновки про “загальну” [114, c. 11], “наскрізну” [128, c. 169] маргіналізацію усього суспільства. Проте, І.П. Попова вважає, що теза про загальну маргіналізацію є слабко верифікованою, через що вона може стати черговим “соціальним міфом” [155, c. 62].

Концепція маргінальності, що зародилася у рамках соціології, через значущість проблеми перехідних явищ була підхоплена представниками інших наук. У зв'язку з цим цікавою уявляється висунута А.І. Атояном у його роботах ідея міждисциплінарного синтезу шляхом виокремлення всього комплексу знань про маргінальність у відособлену галузь наукового знання – соціальну маргіналістику [9, 10, 11].

Актуальність та поширеність процесів маргіналізації в суспільствах на пострадянському просторі зумовлюють потребу вивчення зазначеної проблематики у рамках кримінології, оскільки такі істотні зміни в соціальній структурі не можуть не позначитися на стані злочинності та тенденціях її розвитку. Як слушно зазначає з цього приводу В.М. Дрьомін, “проблема маргінального статусу та маргінальної поведінки у вітчизняній кримінології не дістала належної розробки. Потреба ж у подібних дослідженнях є. Як свідчить статистика, все більше число людей опиняється виключеними із громадського життя, відторгаються соціальними групами, з якими вони себе раніше ідентифікували, залучаються у злочинні форми поведінки. Маргінали – це люди, які перебувають на межі між двома або більше соціальними спільнотами, але не приймаються ні однієї з них як її повноправні учасники [61, c. 54]”.

Незважаючи на важливість цієї теми, у кримінологічній літературі вона практично не вивчена, хоча певні напрацювання у цьому напрямі вже є. Так, наприклад, у підручнику з кримінології М.В. Краснов виділяє окрему главу, присвячену маргінальній злочинності та заходам її попередження [92, c. 467-487]. Безумовно, сам факт окремого розгляду зазначеної проблеми є позитивним, однак у межах цієї глави и автор підмінює поняття маргінальності девіантною поведінкою, прояви якої він і розглядає (проституцію, алкоголізацію та наркотизацію). Окремі аспекти злочинності осіб, що характеризуються маргінальним статусом, було розглянуто у дисертаційних дослідженнях переважно російських авторів [48, 187]. Однак глибокого комплексного кримінологічного дослідження впливу маргіналізації як на стан усієї злочинності, так і окремо на її організовані форми, ще не проводилося.

Нерозробленість концепції маргінальності стосовно проблем кримінології вбачається можливим пояснити неоднозначністю трактування основних її понять, що значно заважає проведенню подальших досліджень у цьому напрямі [193]. На існування в соціологічній літературі великої кількості визначень термінів “маргінальна особистість”, “маргіналізація” та “маргінальність” вчені неодноразово вже звертали увагу [16, 152, 217]. Так, І.П. Попова указує на такі труднощі стосовно визначення змісту поняття маргінальності: по-перше, у практиці використання самого терміна склалося кілька підходів (у соціології, соціальній психології, культурології, політології, економіці тощо); по-друге, в процесі уточнення та еволюції цього поняття в соціології затвердилося кілька значень, пов'язаних із різними типами маргінальності; по-третє, його нечіткість, невизначеність робить складним вимір самого явища маргінальності, його аналіз у контексті соціальних процесів [155, c. 63]. Л.А. Бєляєва пояснює використання авторами в науковому та політичному лексиконі поняття “маргінальність” у різних контекстах недостатньою науковою розробленістю цієї проблеми, а також зазначає, що за існуючих різночитань у використанні терміна “маргінальність” є одна спільна характеристика, яка розуміється насамперед як негативна властивість суб'єктів, процесів, суспільних тенденцій, однак таке трактування уявляється однобічним [16, c. 152].

Для того, щоб уникнути у цьому дослідженні зазначеної однобічності у трактуванні поняття “маргінальність” та похідних від нього, слід повніше з’ясувати сутність цього феномена та сформулювати його робоче поняття. Для цього слід звернутися до генезису самої ідеї маргінальності.

Етимологічно термін “маргінал” походить від латин. margo, -inis – край [131, c. 432]; або від латин. marginales – той, що перебуває на краю [177, c. 301]. Вперше у науковий обіг термін “маргінальна людина” (marginal man) застосував американський соціолог Роберт Езра Парк у 1928 р. в роботі “Людська міграція та маргінальна людина”. Цей термін було введено для позначення проблеми адаптації мігрантів до нових умов життя та її соціально-психологічних наслідків, які виникають через конфлікти двох чи більше культур. За Парком, маргінальна людина – це людина, яку доля прирекла жити у двох суспільствах та у двох не лише різних, а й антагоністичних культурах; її розум – це плавильний тигель, в якому розплавляються і цілком або частково сплавляються воєдино дві різні та несприйнятливі одна одною культури [149, c. 174]; індивід, який опиняється на узбіччі двох культур і не пристосовується повною мірою або постійно ні до однієї з них [150, c. 189].

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылка скрыта.


Наведені вище визначення маргінальної злочинності об’єднує те, що за основу виокремлення цього виду злочинності автори використовують таку характеристику суб’єкта злочину як його маргінальне становище. Безумовно, вивчення злочинів, що скоюються представниками маргінальних верств населення, є необхідним та актуальним напрямком у кримінології за сучасних умов. Однак, вбачається, що для визначення цього явища більш вдалим є термін “злочинність маргіналів”, а не “маргінальна злочинність”. По-перше, використанням назви “злочинність маргіналів” можна підкреслити критерій, за яким було виділено цей вид злочинності, що дозволить чітко означити об’єкт вивчення. По-друге, уявляється, що термін “маргінальна злочинність” несе інше смислове навантаження. Під останньою слід розуміти злочинність, що знаходиться у периферійному або пограничному стані стосовно іншої злочинної спільноти або кримінальної субкультури. Виходячи з такого розуміння маргінальної злочинності, уявляється можливим визначити два основних аспекти вивчення зазначеної проблеми:
  1. виділення на базі на неоднорідності кримінального середовища окремих осіб або їх груп, що займають маргінальне положення у ньому;
  2. розгляд у рамках кримінальної субкультури маргінальної злочинності як явища, що суперечить законам кримінального світу та відторгається ним (наприклад, зґвалтування, особливо якщо жертвою була малолітня або неповнолітня особа; крадіжка у місцях позбавлення волі в інших ув’язнених тощо) [194].

Так, яскравим прикладом першого із зазначених аспектів проблеми маргінальної злочинності є етнічна злочинність. Її маргінальне становище пояснюється тим, що суспільство відхиляє представників етнічної злочинності у зв’язку з її приналежністю до кримінального світу, а представниками місцевого криміналітету – у зв’язку з небажанням ділити сфери впливу та, відповідно, джерела доходу, особливо із чужими.

Вивчення маргінальної злочинності є дуже актуальним та перспективним напрямом у сучасній кримінології. Знання, отримані у цій галузі, мають бути використані у практичній діяльності з протидії окремим проявам злочинної активності. Однак, ці питання виходять за рамки об'єкта вивчення цієї роботи, а тому повинні мати характер окремого кримінологічного дослідження.

Copyright © 2023. All rights Reserved.