Geum.ru

Податковий кодекс україни

Вид материалаКодекс

Содержание


Стаття 99. Порядок виконання грошових зобов’язань фізичних осіб у разі їх смерті або визнання безвісно відсутніми чи недієздатни
Визнання особи безвісно відсутньою не відкриває спадщини згідно вищезазначеної Постанови ПВСУ.
Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, також несе її опікун (ст. 1184 Цивільного кодексу України).
Положення останніх двох пунктів цієї статті встановлюють особливості порядку погашення грошових зобов’язань
Подобный материал:
1   ...   72   73   74   75   76   77   78   79   ...   92

Стаття 99. Порядок виконання грошових зобов’язань фізичних осіб у разі їх смерті або визнання безвісно відсутніми чи недієздатними, а також неповнолітніх осіб


99.1. Грошові зобов’язання фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою виконуються її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.

Претензії спадкоємцям пред’являються органами державної податкової служби в порядку, встановленому цивільним законодавством України для пред’явлення претензій кредиторами спадкодавця.

Після закінчення строку прийняття спадщини грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкодавця стають грошовими зобов’язаннями та/або податковим боргом спадкоємців.

Протягом строку прийняття спадщини на грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкодавців пеня не нараховується.

У разі переходу спадщини до держави грошові зобов’язання померлої фізичної особи припиняються.

99.2. Грошові зобов’язання неповнолітніх осіб виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття неповнолітніми особами цивільної дієздатності в повному обсязі.

Батьки (усиновителі) неповнолітніх і неповнолітні у разі невиконання грошових зобов’язань неповнолітніх несуть солідарну майнову відповідальність за погашення грошових зобов’язань та/або податкового боргу.

99.3. Грошові зобов’язання фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, виконуються її опікуном за рахунок майна такої фізичної особи у порядку, встановленому цим Кодексом.

Опікун недієздатної особи виконує грошові зобов’язання, що виникли на день визнання її недієздатною за рахунок майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом, такої фізичної особи.

99.4. Грошові зобов’язання фізичної особи, яка визнана судом безвісно відсутньою, виконуються особою, на яку в установленому порядку покладено здійснення опіки над майном безвісно відсутньої особи.

Особа, яка здійснює опіку над майном безвісно відсутньої особи, виконує грошові зобов’язання, що виникли на день визнання її безвісно відсутньою, за рахунок майна такої фізичної особи, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом.

99.5. Батьки (усиновителі) та опікуни (піклувальники) неповнолітніх, опікуни недієздатних, особи, на яких покладено здійснення опіки над майном безвісно відсутніх (законні представники платників податків - фізичних осіб), повинні від імені відповідних фізичних осіб:

99.5.1. подати за наявності підстав органу державної податкової служби заяву для реєстрації таких фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та у випадках, передбачених цим Кодексом, іншу інформацію, необхідну для ведення зазначеного Державного реєстру;

99.5.2. своєчасно подавати належним чином заповнені декларації про доходи та майно;

99.5.3. у випадках, передбачених цим Кодексом, вести облік доходів і витрат;

99.5.4. виконувати інші обов’язки, визначені цим Кодексом.

99.6. Законні представники платників податків - фізичних осіб несуть відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами для платників податків, за невиконання обов’язків, зазначених у пункті 99.5 цієї статті.

99.7. Якщо майна недієздатної або безвісно відсутньої особи недостатньо для забезпечення виконання грошових зобов’язань такої фізичної особи, а також для сплати нарахованих штрафних (фінансових) санкцій, то суми податкового боргу списуються у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

99.8. У разі скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або прийняття рішення про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка визнавалася недієздатною, грошове зобов’язання такої фізичної особи відновлюється в частині сум податків, списаних відповідно до пункту 99.7 цієї статті. Штрафні (фінансові) санкції у такому разі не сплачуються за період з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи недієздатною до дня набрання законної сили рішеннями про скасування рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи рішення про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

Ця стаття встановлює порядок виконання грошових зобов’язань фізичних осіб таких категорій:
  • фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою;
  • неповнолітніх осіб;
  • фізичної особи, яка визнана судом недієздатною;
  • фізичної особи, яка визнана судом безвісти відсутньою.

Положення п. 99.1 ст. Податкового кодексу України встановлюють порядок погашення грошових зобов’язань у сфері спадкових правовідносин. Правове регулювання спадкування здійснюється нормами Цивільного кодексу України (гл. 84–90), Законом України № 3425-XII «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року (із подальшими змінами та доповненнями), Законом України № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» 23 червня 2005 року (із змінами, внесеними згідно з Цивільним процесуальним кодексом, Законом України № 1837-VI від 21 січня 2010 року) та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Одними із основних проблем правового регулювання відносин спадкування є, з одного боку забезпечення охорони і захисту прав усіх суб’єктів, права та інтереси яких пов’язані з переходом власності від спадкодавця до спадкоємців. З іншого – вирішення питань, які пов’язані зі смертю фізичної особи та подальшим правонаступництвом.

Нормами п. 99.1 ст. 99 Податкового кодексу України встановлено, що грошові зобов’язання фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою виконуються її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.

Прийняття спадщини спадкоємцями може здійснюватись за заповітом чи за законом, а виконання грошових зобов’язань спадкоємцями залежить від відповідного складу і вартості майна, що було успадковано.

До складу спадщини, за ст. 1218 Цивільного кодексу України, включаються усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

При застосуванні норм коментованої статті Кодексу також необхідно враховувати недоліки практики нотаріальної діяльності у сфері спадкування, наприклад, нез’ясовування нотаріусами правового режиму наявного спадкового майна тощо згідно із Листом Міністерства юстиції України № 31-32/238 «Щодо оформлення спадкових прав фізичних та юридичних осіб» вiд 11 жовтня 2010 року.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними, і для цілей цієї статті визначаються пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття. При розподілі такої спадщини, а також визначенні відповідних грошових зобов’язань необхідно застосовувати норми, що регулюють відповідні правовідносини спільної часткової власності. Згідно з правилами ст. 1220 Цивільного кодексу України та ст. 249 Цивільного процесуального кодексу України часом відкриття спадщини необхідно вважати день смерті особи, зазначений у свідоцтві про смерть, виданим відповідним державним органом реєстрації актів цивільного стану, або день, з якого вона оголошена судом померлою.

Визнання особи безвісно відсутньою не відкриває спадщини згідно вищезазначеної Постанови ПВСУ.

Практика нотаріальної діяльності свідчить, що у свідоцтві про право на спадщину неправильно зазначаються:
  • розмір частки у спадщині або взагалі про її розмір не вказується;
  • відомості про спадкове майно або про право встановлювальний документ, на підставі якого таке свідоцтво видавалось тощо відповідно до вищезгаданого Листа Мін’юсту.

Претензії спадкоємцям, згідно із положеннями абз. 2 п. 99.1 ст. 99 Податкового кодексу України, пред’являються органами державної податкової служби в порядку, встановленому цивільним законодавством України, для пред’явлення претензій кредиторами спадкодавця. Так, наприклад, у кредитора спадкодавця, відповідно до ч. 2 ст. 1281 Цивільного кодексу України, виникає право протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Питання відповідальності погашення грошових зобов’язань спадкодавця та їх розмір може вирішуватися і визначатися із урахуванням правил, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.

Водночас спадкоємці зобов’язані, відповідно до ст. 1282 Цивільного кодексу України, задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

У п. 99.1 ст. 99 Податкового кодексу України вживається така дефініція, як «строк прийняття спадщини», від якого залежить визначення суб’єкта грошових зобов’язань та/або податкового боргу спадкоємців. Для прийняття спадщини, відповідно до ст. 1270 Цивільного кодексу України, встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до ч. 3 ст. 1272 Цивільного кодексу України.

Цивільне законодавство України встановлює права неповнолітньої особи (наприклад, ст. 32 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174-175 Сімейного кодексу України) та цивільну відповідальність (наприклад, за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до ст. 33 Цивільного кодексу України), а також за завдану неповнолітньою особою шкоду самостійно на загальних підставах (ст. 1179 Цивільного кодексу України).

Положення п. 99.2 ст. 99 Податкового кодексу України встановлюють порядок реалізації обов’язку неповнолітньою особою щодо погашення грошових зобов’язань в умовах її неповної цивільної дієздатності, тобто коли неповнолітня особа має право вчиняти більшість правочинів лише за згодою батьків (усиновителів) або опікуна чи піклувальника у випадках, визначених законом.

Грошові зобов’язання неповнолітніх осіб, що виникають у процесі здійснення такими особами право чинів, передбачених законом, виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття неповнолітніми особами повної цивільної дієздатності, передбаченої ст. 34 Цивільного кодексу України.

Батьки (усиновителі) неповнолітніх і неповнолітні у разі невиконання грошових зобов’язань неповнолітніх несуть солідарну майнову відповідальність за погашення грошових зобов’язань та/або податкового боргу. Це положення перегукується із нормами ч. 4 ст. 232 Сімейного кодексу України, за якими усиновлення надає усиновлювачу права і покладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у тому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини, а усиновленим дітям – права і обов’язки в тому ж обсязі, який мають діти щодо своїх батьків (ст. 172, ч. 1 ст. 202, ч. 5 ст. 232 Сімейного кодексу України)

Відповідно до положень п. 99.3 ст. 99 цього Кодексу грошові зобов’язання фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, виконуються її опікуном за рахунок майна такої фізичної особи у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Відповідно до ст. 41 Цивільного кодексу України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, також несе її опікун (ст. 1184 Цивільного кодексу України).

Згідно із п. 99.3 ст. 99 Податкового кодексу України опікун недієздатної особи виконує грошові зобов’язання, що виникли на день визнання її недієздатною за рахунок майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом, такої фізичної особи. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання чинності рішенням суду про це.

Положення п. 99.4 ст. 99 Податкового кодексу України встановлюють порядок виконання грошових зобов’язань фізичної особи, яка визнана судом безвісти відсутньою. Фізична особа, відповідно ст. 43 Цивільного кодексу України, може бути визнана судом безвісти відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісти відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.

Згідно із ч. 3 ст. 44 Цивільного кодексу України опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісти відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов’язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. Виходячи із основних положень цивільного законодавства, п. 99.4 ст. 99 Податкового кодексу України передбачено покладення виконання грошових зобов’язань фізичної особи, яка визнана судом безвісти відсутньою на особу, що здійснює опіку над майном такої особи. Зазначена особа виконує грошові зобов’язання, що виникли на день визнання її безвісти відсутньої за рахунок майна такої фізичної особи, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом.

Положення п. п. 99.5, 99.6 ст. 99 Податкового кодексу України встановлюють категорії уповноважених (законних) представників платників податків – фізичних осіб, а також перелік їх податкових обов’язків, зміст і умови юридичної відповідальності.

Положення останніх двох пунктів цієї статті встановлюють особливості порядку погашення грошових зобов’язань:
  • у разі недостатності майна недієздатної або безвісти відсутньої особи для забезпечення виконання грошових зобов’язань;
  • у випадку скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісти відсутньою або прийняття рішення про поновлення у дієздатності особи, яка була до того визнана судом недієздатною.

Так, у разі, якщо майна недієздатної або безвісно відсутньої особи недостатньо для забезпечення виконання грошових зобов’язань такої фізичної особи, а також для сплати нарахованих штрафних (фінансових) санкцій, то суми податкового боргу списуються у порядку, встановленому Державною податковою службою України.

У разі є скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або прийняття рішення про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка визнавалася недієздатною, грошове зобов’язання такої фізичної особи відновлюється в частині сум податків, списаних в порядку, встановленому ДПС України. Штрафні (фінансові) санкції у такому разі не сплачуються за період з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи недієздатною до дня набрання законної сили рішеннями про скасування рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи рішення про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.