Переднє слово

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 48

СТВОРЕННЯ СВІТУ

Історію створення світу подає нам Мойсей на початку св. Письма.

Розповідь Мойсея не є байкою, вона опирається на правді. Мойсей був просвітлений Св. Духом, слова, які він записав, є Божими. Можливо, що Бог в об'явленні представив Адамові або самому Мойсееві історію створення в образах. Розповідь Мойсея в усьому відповідає результатам досліджень природничих наук. Дослідження земної кори показують, що органічний світ виник саме так, як розповідає Мойсей. Усі найвідоміші дослідники природи дивувалися, читаючи докладну історію створення, яка з'явилася за 3000 років до приходу на Землю Ісуса Христа.

Спочатку Бог створив духовний і матеріальний (невидимий і видимий) світ (Соб. Ват. З, 1).

"Спочатку" значить, що це сталося на самому початку часу, коли ще нічого не було, крім Бога. Тільки з виникненням світу почався відлік часу; отже, не може бути мови про якийсь час перед створенням Богом світу (св. Авг.). Тому св. Письмо не говорить, коли було створено світ, тільки зазначає, що світ не є вічним, він має початок. Світ міг бути створеним за мільйони років перед створенням людини. "Створив" — це значить зробив з нічого. Але як саме Бог творив матерію і силу, що в ній перебуває, нам не відомо і не буде відомо. Св. Павло, замість "світ духовний і матеріальний" каже "речі невидимі і видимі" (Кол. 1, 16), а Мойсей каже: "На початку сотворив Бог небо і землю" (Буття 1,1). Словом "небо" він називає не звід небесний (про нього говорить пізніше (6-8, 14-19), а місце перебування ангелів і вибраних. Лише погани сприймали, як одне, небо духів і небо зірок, поселяючи своїх героїв між зірки.

Мойсей називає матеріальний світ землею, бо саме земля є для нас на світі найважливішою. Св. Письмо насамперед згадує про небо, щоб показати нам нашу останню мету.

Духовним світом є ангели і небо, в якому вони мешкають.

Ангели були створені раніше, ніж земля, — на світанку землі — тому часом їх називають "ранніми зорями" (Іов. 38, 7). Із слів св. Письма виходить, що пекло не існує від початку світу, як небо (Мат. 25, 34). Бог створив його пізніше, після падіння ангелів.

До матеріального світу належить все, що знаходиться у просторах видимого.

Люди є поєднанням духа і матерії, вони були створені Богом пізніше

(Соб. Лат. 4).

Спочатку матеріальний світ був порожній, невпорядкований і темний.

Бог спочатку створив первісну матерію, а з неї виникли всі інші тіла (св. Авг.). Досі знаємо приблизно 70 видів первісної матерії. Мойсей називає їх водами (св. Єр.; св. Амв.). Першоматерія була розкинена у просторі, як пісок у пустині, навколо панував хаос і темрява (Буття, 1, 2). Цілість була нічим, бо ще не була впорядкованою, однак було вже щось, що могло бути впорядкованим (св. Авг.). Ця первісна матерія змінилася відтоді під дією законів природи, створених Богом — остаточною причиною цих змін була воля Божа, Його творче слово: "Нехай станеться!"

Природничі науки говорять, що ця первісна матерія, покликана Богом до буття, перебувала в газоподібному стані і як газ наповнювала світовий простір (Ньютон, Лаплас, Кант.). Так справді могло б бути, бо ще й тепер під впливом

І сказав Бог: "Нехай буде світло! І настало світло" Буття 1, 3.

високої температури можна перетворити метали чи каміння в газ. Учені встановили, що сонце, планети, постійні зірки складаються з тих самих хімічних елементів, що і Земля. Звідси робимо висновок про їх однакове походження.

Видимому (матеріальному) світові Бог надав сучасного вигляду протягом шести днів (Буття 1, 3-31).

Проте в цих шести днях умістилися тисячі років (св. Кипр.). Св. Письмо каже, що Сонце було створене на четвертий день, а без сонця не могло бути дня в нашому розумінні. Слово "день" вживається, імовірно, тому, щоб тиждень створення світу став прообразом нашого тижня.

Першого дня створив Бог світло.

Мойсей говорить: "І сказав Бог: "Нехай буде світло!" (Буття 1, 3). Отже, Бог створив якусь окрему світлову чи вогненну матерію. (Слова "Нехай станеться!" треба розуміти так: до існуючого вже додалося щось нове або щось нове з ним сталося). Світлова матерія (ефір) є провідником світла, як повітря є провідником голосу. Світлова матерія не залежна від Сонця, радше Сонце залежить від неї (є світло без Сонця — світло від газового пальника, лампи, північне сяйво і т. д.). Природничі науки кажуть, що первісна газоподібна матерія була спочатку невпорядкована, тобто непорушна, безсильна. У цю матерію Бог вдихнув силу тяжіння (гравітацію), внаслідок чого окремі частинки матерії почали притягатися, отже, в матерії виник рух і одночасно з тим матерія в окремих місцях почала густішати. Рух, згущення матерії, тертя ЇЇ частин одна об одну спричинилися до того, що виникла темрява, а пізніше вогонь (усім відомо, що можна добути вогонь сильним тертям двох шматків дерева один об одного). Так можна пояснити виникнення світла, зокрема вогню, який обгорнув матерію світу і перетворив її у вогняну брилу в перший день створення світу.

Другого дня Бог створив твердь, небесний звід.

Мойсей говорить: "... сказав Бог: "Нехай посеред вод буде твердь і нехай вона відділяє води від вод... і назвав Бог твердь — небо" (Буття 1, 6-8). Другий день створення можна пояснити так: він був днем поділу, впорядкування і розміщення створеної матерії. Матерія, яка спочатку була єдиним цілим унаслідок руху поділилася на окремі тіла різної величини і різних родів, які розлетілися в різних напрямах і з різною швидкістю, обравши собі шлях, визначений Творцем, по якому і рухаються по волі Божій. Ці розміщені і угруповані в незміряних просторах всесвіту небесні тіла називаються твердю (небозводом). Св. Письмо називає їх також небом (Буття 1, 8) і ця назва збереглася до сьогодні. Але треба відрізняти зоряне небо, яке бачимо над собою, від неба духів — помешкання ангелів і вибраних. Про поділ матерії говорить Мойсей так: "І зробив Бог твердь і відділив води, що під твердю, від вод, що над твердю (Буття 1,7).

Імовірно, цим Мойсей хоче сказати, що Бог відділив матерію, необхідну для створення небесних тіл, які рухаються за визначеними законами, від матерії, яка наповнює простір поза цією межею. Природничі науки кажуть: матерія, гуснучи, утворила величезні газові вогненні кулі різної величини і різного роду, які взаємно притягалися і через те виробили для себе постійний напрям руху. Наша Земля теж була колись розжареною вогненною кулею, подібною до малого Сонця, теж випромінювала світло і тепло.

Третього дня Бог створив сушу та рослини.

Небесні тіла, отримавши свій напрям руху, далі формувалися самі в собі. Мойсей розповідає далі тільки про Землю, а про інші небесні тіла згадує лише у зв'язку з Землею. Природничі науки свідчать, що Земля, яка спочатку була розжареною кулею і складалася з газів, поступово охолоджувалася. Внаслідок цього її поверхня вкривалася водяною парою, яка згодом перетворилася в суцільне море (глибина його, імовірно, становила приблизно 4 500 м). Води цього моря кипіли, бо сама Земля все ще була вогненною масою. Але, охолоджуючись, поверхня Землі під водою почала твердіти і перетворилася у тверду масу (кремінь, глина і т. д). Таким чином поверхня Землі вкрилася корою. Але внаслідок того, що тіла, охолоджуючись, стискаються, ця, слабка ще, кора часто тріскала, тріщини заливала морська вода. Звідси морське дно в одному місці оголювалося, в іншому — западало на величезну глибину (до 1800 м, що вдвічі більше висоти найвищих гір). Вода, сягнувши розжареної маси в надрах Землі, перетворювалася в пару і з нечуваною силою висаджувала на поверхню величезні маси грунту — таким чином виникали гірські хребти і появлялося над водою щораз більше суші. На утвореній таким чином суші могло тепер під впливом вологи і ще великого внутрішнього тепла зародитися органічне життя. Однак органічні єства не виникли з нічого, але з існуючої вже первісної матерії. Бог лише дав їм визначену форму і життєву силу (створення друге, посереднє). Можливо, що Бог уклав у мертву матерію сили, потрібні для виникнення органічного світу.

Так чи інакше, але органічний світ не міг виникнути сам по собі, лише через поєднання деяких первісних елементів (хоч відомо, з яких елементів складається та чи інша рослина чи тварина, жодному вченому не вдалося, створити їх, поєднуючи ці елементи), не виник він одночасно зі створенням первісної матерії, бо живі організми не могли б існувати в низьких температурах світового простору чи у високих температурах Землі.

Четвертого дня Бог створив Сонце, Місяць і зорі.

Четвертого дня створення світу остаточно встановилося відношення землі до інших небесних тіл. Унаслідок безперервного охолодження Землі світло втрачало свою енергію і врешті Земля потонула в цілковитій темряві. Але Бог зарадив цьому, творячи світло і тепло. Науковці твердять, що, охолоджуючись, Земля охолоджувала і морську воду, яка переставала парувати. Ставало щораз менше хмар, небо прояснювалося. Появилися на видноколі небесні тіла, Сонце освітило Землю. Таким чином виникли чотири пори року та ніч і день. Зорі Бог створив на радість ангелам (Іов. 38, 7).

Небесні тіла створені для того, щоб навчати нас пізнавати і величати Бога (Рим. 1, 20).

П'ятого дня Бог створив риб і птахів.

Шостого дня — тварин на суші і людину.

Тварини створені для того, щоб своєю кількістю, різноманітністю і силою голосити велич і силу Творця, служити поживою для людини і т. д. Майже усі тварини мають якісь свої властивості, які є втіленням якоїсь чесноти чи хиби (лис є втіленням хитрості, собака — вірності, вівця — терпеливості, бджола — працьовитості і т. д.). Людина, хоч і виникла найпізніше з усіх живих істот, гідністю переважає їх усіх. Людина є вінцем творіння. Господь Бог створив її найпізніше, щоб показати, як високо її цінує. Коли король в'їздить у якесь місто, висилає наперед увесь свій двір, щоб він все приготував до в'їзду. Так і Бог спочатку створив усе, що було потрібне людині, а саму людину — вкінці (св. Золот.). Тільки тоді, коли була готова держава, міг бути створений володар (св. Григ. Наз.). Спочатку Бог збудував палату, щоб король мав де загостити (Лякт.).

Творячи людину, Бог не сказав, як перд тим: "Нехай станеться", а ніби радився сам із собою.

Сьомого дня відпочив Бог (Буття 2,2).

Бог не відпочив так, як людина, втомлена працею. Його відпочинок полягав у тому, що Бог не творив вже більше нових родів творінь (св. Тома з Акв.). Як Бог сьомого дня відпочив по Своїх справах, так колись і ми по наших справах у Ньому відпочинемо (св. Авг.).

З історії творення бачимо, що Господь Бог створив світ за певним, наперед визначеним планом.

Бог творив світ від речей найнижчих до щораз вищих. Бог спочатку творив речі та істоти, які були потрібні для життя пізніше створеним істотам (спочатку рослини, а потім тварини, які живляться рослинами). Протягом перших трьох днів Бог відділяв речі одну від одної, протягом наступних трьох — прикрашав те, що створив. Перші три дні відповідають наступним: першого дня Бог створив світло — четвертого небесні тіла; другого дня відділив води і повітря — п'ятого наповнив води рибами, а повітря птахами; третього дня утворив сушу — шостого тварин, що живуть на ній.

З історії творення пізнаємо теж, що світ не є вічним.

Про це ж говориться у молитві Ісуса Христа під час Тайної Вечері: "Тепер же прослав мене, Отче, у себе — славою тією, що її я мав у Тебе перед тим, як постав світ" (Йоан 17. 5).

Погани вважали, що світ виник завдяки випадковому поєднанню атомів, що існували вічно (Епікур). Та чи може Існувати багато вічних істот? Чи вічні єства можуть бути залежними одне від одного, як це є між атомами? Чи такий взірцевий світовий порядок може виникнути випадково? Чи може випадок скласти з розкинених букв книжку? Атоми могли бути першим проявом творення світу, але не могли бути вічними і не могли самі по собі почати рухатися.

Існували також думки, що світ створений Богом або ангелами з вічної матерії. Виходячи з цього, Бог не є Творцем, а лише Будівничим світу (Аристотель). Але чи щось змінне і подільне, як матерія, може бути вічним? І як могло з матерії виникнути щось духовне, напр., людський дух? Як виникло органічне життя?

Ще інші твердили, що світ розвинувся з єства Бога, ніби метелик з лялечки, отже, все, що бачимо, є Богом (стародавні індійці). Але якщо світ є Богом, то повинен бути неподільним і незмінним, бо цього вимагає досконалість, як властивість Бога. Якщо все є Богом, то є ним і людина. Звідси, людина не повинна нікому підкорятися і нікого слухати. Усе це могло призвести до цілковитого занепаду. Треба було б уважати богами і тварин, а серед них і жаб, і мух, і мурашки (Лакт.). З цього всього випливає єдина правда, що все взяло свій початок від Бога, все розвивалося поступово і що все, що існує, існує в Бозі (згадаймо про всюдиприсутність Бога). Однак, все, що існує, суттєво відрізняється від Божого єства.

З чого, чому і навіщо Бог створив світ?

Бог створив світ з нічого — вистачило однієї Його волі.

Люди можуть щось зробити лише з уже існуючої матерії. А Бог створив матерію, з якої все зробив (св. Ірин.). Щоб люди могли щось зробити, потрібні різні знаряддя і час, а також фізична сила, а Бог лише схотів — і все сталося (Пс. 148, 5). Богові не треба було навіть говорити, бо Його бесідою є Його воля. Весь величезний світ Бог створив із нічого, сказав лише: "Нехай станеться" — і виникли небо і земля. Епікур каже: "З нічого нічого не може виникнути". Це справедливо, бо світ не сам виник з нічого, а Бог створив його з нічого.

Все, що Бог створив, було дуже добре. Бог сам похвалив те, що зробив (Буття 1, 3). Світ був добрий, тобто найдокладніше відповідав волі Божій (св. Амвр.). Бог сам похвалив те, що зробив, бо усі створіння, разом узяті, не в силі гідно висловити тієї похвали (св. Золот.). Величаймо і ми Бога в Його ділах, наслідуючи трьох юнаків у розжареній печі (Дан. 3). Усе погане, що пізніше з'явилося на світі, виникло з надуживання створіннями своєї вільної волі. Жодна річ, що існує, не є сама по собі поганою. Все, що існує, мусить мати в собі хоч частку добра (св. Авг.).

До створення світу спонукала Бога Його велика любов — Він хотів ущасливити тим усі розумні істоти.

Бог хотів показати розумним істотам Свою велич для їх радості і щастя. "Тому, що Бог добрий, ми є" (св. Авг.). До створення світу спонукала Бога Його доброта, якої хотів уділити іншим (св. Тома з Акв.).

Отже, усе на світі створене для нашого добра: земля, рослини, тварини живлять людину, рух небесних тіл спонукає її до мислення і пізнання світу; барви, запах, звуки сприяють її відпочинку, убогість, хвороби, нещастя збагачують її життєвий досвід (св. Берн.). Господи мій і Боже, все, що бачу на землі, каже мені, що Ти його створив з любові до мене і заохочує мене до любові до Тебе (св. Авг.). Бога ніхто не примушував творити світ, світ не був потрібний Богові (Атг).

Світ був створений для того, щоб явити розумним істотам славу і велич Бога.

Діло має голосити славу творцеві. У кожному ділі треба розрізняти мету творця (те, що спонукало його до праці) і мету самого діла (його призначення). Годинникар, роблячи годинник, має на меті заробіток, а призначенням годинника є показувати час. Метою Творця світу була нескінченна доброта Бога, а метою самого світу — прославлення Бога і щастя розумних істот. Розумні істоти повинні бути щасливими саме тому, що Бог явив їм Свою велич. Усе, що створене, створене для того, щоб ангели і люди пізнавали і дивувалися з величі Бога. Все, що бачу, взиває до мене: "Боже, яким величним і добрим Ти єси!" Самі ж ангели і люди створені для того, щоб пізнавати і славити Бога. Про ангелів знаємо, що вони завжди оглядають і славлять Бога в небі (Іс. 6, 3). А про людей говорить св. Августин: "Ти створив нас для Себе, Боже, і неспокійне серце наше, доки не спічне в Тобі". Навіть дияволи в пеклі спричиняються до Божої слави, бо, з одного боку, вони є свідченням святості і справедливості Божої, а, з другого боку, Бог обертає їх засідки на людські душі у Свою славу і на спасіння людей. Осуджені в пеклі теж не применшують Божої слави, бо вони, як вибрані в небі, вічно голосять Божу справедливість (Марія Лят.). Кожного, хто взиває до Бога, створив Бог для Своєї слави (Іс. 43, 7). Однак, не треба думати, що Бог хотів створенням світу збільшити Свою славу або її осягнути (Соб. Ват. І, 3). Бог є щасливим і Йому нічого не треба для слави чи щастя. Бог не є амбітним, бо Він домагається лише такої честі, яка Йому належиться.

Усі істоти існують задля слави Божої і тому ми не повинні їх нищити.

Усі живі створіння є відбитком слави Божої, післанцями, які голосять Його всемогутність, мудрість і доброту. Той, хто пам'ятає про це, не буде легкодушно нищити птахів і тварин, берегтиме і неживу природу.

Ми є створені для Божої слави і тому усіма нашими вчинками ми повинні возвеличувати Бога.

Тому наказує нам св. Павло: "Чи Ви... їсте, чи п'єте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу!" (І Кор. 10, 31). Нема нічого легшого, як величати Бога, бо для цього можна жертвувати кожну, хоча б найменшу, справу (св. Золот.). Кожний із нас повинен щодня, рано і ввечір, збуджувати в собі прагнення себе самого і всі свої справи жертвувати на славу Бога.

БОЖЕ ПРОВИДІННЯ

Провидінням Божим називаємо утримання світу і керівництво ним.

Про жодну правду св. Письмо не говорить так часто, як про Провидіння Боже.

Бог утримує світ, тобто забезпечує існування всього живого.

Усі створені речі перестали б існувати, якщо би Бог не опікувався ними. Весь світ зник би, якщо би Бог не підтримував його існування своєю всемогутністю. Бо як би могло щось тривати без Божої волі? (Прем. 11, 26). Бог приводить все в рух словами сили Своєї (Євр. 1, 3). Бог дає все, що треба живим створінням для життя. Щороку у природі повторюється чудо помноження хліба (Мат. 14) на наших нивах. З одного зерна виростає 30-100 нових зерен, з однієї картоплі — 10-20 нових картоплин. Зеренце вишні, сливки виростає великим деревом, яке щороку приносить тисячі плодів. "Щодня діються чудеса в природі, але на нас вони не справляють враження, бо ми до них звикли" (св. Авг.).

Колись прийде час, що видимий світ, такий, який він тепер, минеться, бо Христос каже: "Небо й земля проминуть" (Лук. 21, 33). Але це не значить, що Бог знищить світ, бо це суперечило б Його властивостям. Бог лише змінить світ на досконаліший. "Нового ж неба й землі нової... очікуємо" (II Петро З, 13).

Бог керує світом, тобто дбає, щоб всі створіння існували для. Його прославлення і нашого добра.

Як керманич керує кораблем, щоб довести його до мети, так Бог керує світом, щоб світ відповідав своєму призначенню. А призначення світу — слава Бога і добро створінь. Бог керує небесними тілами, які рухаються за певними законами (Іс. 40, 26), і небеса являють славу Божу (Пс. 18, 2); керує усіма народами (Дан. 4, 32), як керував народом ізраїльським. У житті окремих людей (Йосифа, Мойсея) ясно бачимо керуючу руку Бога. Часто Бог умішується і в долю католицької Церкви, але ми часто Божої волі не розуміємо, вона часто є для нас загадкою. Часто нам власна доля видається несправедливою і кривдячою. Але Бог уміє так нею покерувати, що вона служить для Його прославлення і для нашого добра. Тому повторюймо за Давидом: "Від Господа це сталось, і дивне воно в очах наших" (Пс. 117, 23).

Нема такої людини на Землі, про яку Бог не турбувався б.

Швидше мати забуде про дитину, ніж Бог про нас (Іс. 49, 15). Бог пам'ятає і про тварин, і навіть про неживі предмети. Христос каже, що Бог дбає навіть про небесних птахів, про польові лілії, про траву (Мат. 6, 25-30). Нема створіння, яке б по своїй волі або неволі не стояло під Провидінням Божим (св. Авг.).

Бог насамперед пам'ятає про того, хто знедолений, ким гордує світ.

Бог створив великого і малого і турбується однаково про всіх (Прем. 6, 8). Бог і в малих речах великий. Доказом цього є крапля води, найдрібніші живі організми. Малих цього світу вибирає Бог для голошення Своєї слави (І Кор. 1, 27).

Мужів низьких станів (Йосифа, Мойсея, Давида, Даниїла та багато інших) Бог підніс до найвищих становищ. Новину про народження Спасителя ангели несуть бідним пастирям, а не гордим фарисеям. Апостолами Своєї науки • Христос вибирає простих рибалок, Своєю Матір'ю — убогу Дівицю, своє Євангеліє каже голосить убогим (Мат. 11, 5), а Свою ласку дає покірним (Як. 4, 6) і т. д. Тому Давид каже: "Хто, як Господь Бог наш, що возсідає на престолі, що дивиться униз на небо і на землю? Що піднімає з пороху злиденного, що з гною бідного підносить, щоб посадити його з вельможами, з вельможами народу свого?" (Пс. 112, 5-8). Отже, нерозумно було б думати, що Бог не турбується земними справами.

Нічого не діється у нашому житті без волі або допусту Божого.

Тому говорить Йосиф своїм братам: "Отож не ви мене сюди наслали, а Бог" (Буття 45, 8). Христос каже, що навіть волосся на нашій голові є пораховане (Мат. 10, ЗО), або що Провидіння Боже сягає навіть найменших деталей нашого життя (св. Єфр.). Отже, нічого у світі не діється випадково. Правда, іноді не знаємо причин багатьох подій, але їх знає Бог, який усім керує. Хто каже, що у світі є випадковості, той богохулить (св. Єфр.). Але не можна сказати, що Бог хоче всього того, що діється на світі. Не може, напр., Бог хотіти, щоб люди вбивали один одного, крали, зневажали і т. д. Бог лише допускає зло або не заважає йому, хоч може. Таке допущення зла ще не є дозволом на зло; воно походить з того, що Бог дав розумним істотам вільну волю. Отже, це їх вина і шкода, коли вживають її на зле. А часто трапляється так, що Бог зло, яке допустив, перетворює на добро.

Допустивши зло, Бог перетворює його на добро.

Бог, який нас безмежно любить (Йоан 4, 16), має завжди єдину мету: зробити нас щасливими. Тому нещастя, спокуси, навіть гріхи людей обертає на їх добро (Буття 50, ЗО). Згадаймо історію єгипетського Иосифа. Брати продали його, потім його було кинуто до в'язниці, але згодом він став королем, врятував свій народ від голодної смерті й ущасливив свою родину. Євреї потрапили в неволю для того, щоб погани довідалися про правдивого Бога і про майбутнього Спасителя (Товія 13, 4). Страшні переслідування перших християн сприяли розповсюдженню християнської віри. Сторожа при гробі Ісуса Христа мимоволі стала свідком воскресіння Спасителя. Невіра Томи корисніша для нас, ніж віра деяких апостолів (св. Авг.). Гріх Петра мав зробити його покірнішим і спонукати до кращого розуміння інших апостолів. Гріх Юди був причиною спасения усього людського роду. "Які незбагненні його постанови і недослідимі Його дороги!" (Рим. 11, 33). Усе, що Бог зсилає, зсилає напевно для нашого добра, хоч нам, може, видається інакше.

Тому побожний християнин повинен у нещасті завжди віддаватися волі Божій.

Недарма Христос навчив нас молитися: "Нехай буде воля Твоя як на небі і на землі". А св. Петро нагадує нам: "Усяку журбу вашу покладіть на Нього, бо Він піклується про вас" (І Петро 5, 7). Той, хто має чисту совість, нехай повторює разом з Давидом: "Як насідають злочинці на мене,,., то вони спіткнуться й упадуть" (Пс. 26, 2). Ми не повинні сумувати і нервуватися як при дрібних негараздах (напр., з приводу поганої погоди), так і при більших нещастях (хворобі, втраті майна, смерті близьких осіб). Ми мусимо спокійно годитися з Божою волею. На жаль, багато людей іде за Христом лише тоді, коли Він розділяє хліб, і покидає Його, коли доводиться пити з Ним чашу терпінь, як це зробили апостоли на Оливній горі (Тома Кемп.).

Той, хто в нещастях охоче піддається Божій волі, отримує справжній спокій душі, досконалість і благословення Боже.

Лише той почуває себе справді задоволеним, хто віддається Богу. Хрест має одне рамено довше, а друге коротше. Довше представляє Божу волю, коротше — нашу. Саме тому, що наша воля перехрещується з Божою волею (протистоїть їй), виникає хрест (терпіння, незадоволення). Якщо б коротше рамено ішло паралельно до довшого, не було б хреста; якщо б людина свою волю підпорядковувала Божій волі, не було б на землі терпінь. Той, хто виконує мудрі вказівки Бога, має небо вже на землі (св. Авг.). Людина, віддана Богові, не відчуває своїх терпінь, бо вона любить їх тому, що вони походять від Бога (М. Лят.). Така людина ніби їде на возі разом із своїм хрестом і не відчуває його ваги, хто ж чинить інакше, мусить у поті чола двигати свій хрест (св. Дорот.). Той, хто відрікається власної волі, — стараючись докладно виконувати Божу волю, швидко досягає найвищої досконалості (св. Тер.). Подобатися Богові можна, лише піддаючись Його волі. Такий вчинок є милішим Богові від постів, умертвлення і т. д. (М. Лят.). Людина, віддана Богові, досягне вічного щастя. її можна порівняти з тими людьми, які знаходяться на кораблі: вони рухаються разом з ним і разом з ним пристануть до берега (св. Франц. Сал.). Така людина вже на землі єднає в собі щастя і благословення. Один рільник так пояснив причину, чому його нива краще родить, ніж сусідська: "Моє поле щедріше родить, бо завжди маю таку погоду, якої бажаю". Коли його запитали, як це зрозуміти, пояснив: "Я завжди задоволений з погоди, яку посилає Бог; це подобається Богові, тому посилає благословення на мою ріллю".

Гарний приклад віддання себе Божій волі дав нам Ісус Христос на Оливній горі.

Христос молився: "Отче, хай не Моя, а Твоя буде воля" (Лук. 22, 42). Ісус Христос виконував волю небесного Отця аж до хресної смерті (Филип. 2, 8). Підданим Богу був і праведний Йов. Мільйони ангелів знаходять своє щастя у сповненні Божої волі. Св. Магдалина з Лаціс каже: "Я радо витримала б найстрашніші муки і найважчі хрести, коли б лише знала, що така є Божа воля". Так думали і чинили усі святі.

Як погодити нещастя праведників і щастя грішників з Божим Провидінням?

Те, що праведників навіщають нещастя, а грішники живуть щасливо, не повинно наштовхувати нас на думку, що Боже Провидіння є несправедливим. Це так тільки здається. "Щастя тих, що одягаються в пурпур, часто не більше від щастя актора, який, граючи в комедії, одягає на голову шапку вождя або тримає скіпетр царя" (Сенека). Хто постійно грішить, доходить врешті до того, що не знаходить у грісі жодного задоволення (св. Берн.). Жодному грішникові насправді не ведеться добре і жодному побожному насправді не так зле. Бо кінцевою метою щастя є внутрішнє задоволення, а таке задоволення може мати лише людина справді побожна, але ніколи грішник.

Світ (багатство, страви, напої, розваги, кар'єра і т. д) ніколи не можуть нам дати справжнього задоволення, — його отримуємо, тільки наслідуючи науку Ісуса Христа. Внутрішній спокій і дочасне щастя — це плід Св. Духа, який походить лише з чесноти (св. Люд. Гран.). Лише той справді багатий, хто має душевний спокій, бо це найбільший скарб (св. Амвр.) Безбожники не мають спокою, вони подібні до моря, що не може заспокоїтися (Іс. 57, 20). Праведник завжди живе в розкоші, хоч може бути одягнений у лахміття і терпіти голод. Він далеко щасливіший від того, хто одягнений у золоті шати чи пурпур і хто дбає лише про тілесні задоволення. Розум, радість і задоволення не є наслідком могутності, багатства, фізичної сили, а плодом чесноти і чистої совісті (св. Золот.). Не все золото, що блищить.

Щастя грішників є проминаючим.

Прислів'я каже: "Доти дзбан воду носить, поки вухо не відірветься". Швидко проминуло щастя Наполеона І, який задля своєї амбіції пожертував життям мільйонів людей. Безбожник подібний до високого кедра з Лівану, який упаде під сокирою і більше його ніхто не побачить (Пс. 35, 36). Будинок його щастя збудований на піску — впаде злива і він розвалиться (Мат. 7, 27). Щастя грішника — гриб, який виростає за одну ніч і так само швидко гине.

Заслужену заплату отримаємо аж після смерті.

Каже Христос: "Багато з перших будуть останніми, а останні — першими" (Мат. 19, ЗО). Немало багачів і достойників на тому світі будуть стояти набагато нижче від тих, які жебраками приходили до їх дверей. Згадаймо притчу про багача й убогого Лазаря. Бог для своїх вибраних готує набагато краще життя, а ніж вони мають на землі, інакше не допускав би того, що грішники живуть у розкошах, а праведники серед хрестів. Він постарався б, щоб грішників уже на землі досягла заслужена кара, а праведників — засуджена нагорода (св. Золот.). Безбожники тішаться, а ми сумуємо. Колись буде навпаки: ми будемо тішитися, а вони сумуватимуть (Терт.).

Грішник уже на землі отримує нагороду за свої добрі справи, а праведник — покарання за зло, яке вчинив.

Тому каже Христос: "Горе ж вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу" (Лук. 6, 24), тобто отримали заплату за свої справи вже тут, на землі. Як погодити гріх з Божим Провидінням? Гріх і його наслідки не завжди суперечать Божому Провидінню.

Не Бог винен у тому, що люди грішать (Соб. Трид. 6, 6), це вина людей, бо вони надуживають вільної волі.

Бог створив людину як вільну істоту, тому не заважає їй в її справах, хоч вони і не завжди є добрими. Бог не запобігає злу, бо якщо б не було на світі зла, то людина не мала б нагоди робити добро. Не маючи вибору між злом і добром, людина чинила б тільки добро, бо нічого іншого й не лишалось би до роботи, і такі вчинки з необхідності не заслуговували б на нагороду (згадаймо притчу про кукіль і пшеницю (Мат. 13, 24). Бог ніколи б не допустив зла, яке випливає з надуживання людиною своєї свободи, коли б не мав сили перетворювати це зло на добро (св. Авг.)

Керуючись своєю мудрістю, Бог обертає навіть гріх на добро" (Буття 50, 20). Зрада Юди вчинила всім добро, бо стала причиною спасіння людського роду. "Бог визнав за краще обертати зло на добро, ніж зовсім не допускати злого" (св. Авг.). Бджола збирає нектар і з отруйних рослин; гончар і з поганої глини ліпить гарний посуд.

Не годиться нам прагнути пізнати таємні наміри Бога — ми, нікчемні істоти, повинні поважати Його і коритися Йому.

Усе те, що було сказане про гріх, стосується і наслідків гріха, і дочасних терпінь.

Blog

Переднє слово

Содержание