Авторські уроки з курсу
| Вид материала | Урок |
- Iii стереотипи та упередження, 1815.31kb.
- Темы для рефератов по курсу «Этики и культуры управленческой деятельности» Уроки Конфуция:, 12.55kb.
- Методическая разработка урока семинара по литературе на тему: «Образ Родины в поэзии, 97.22kb.
- М. А. Карпушкин Уроки Мастерства Конспект, 9487.82kb.
- Ценности отечественной культуры, 255.07kb.
- Уроки вдохновения Система К. С. Станиславского в действии, 5884.36kb.
- Бібліотечні уроки для учнів початкових класів екскурсія «Перші кроки до бібліотеки», 102.2kb.
- Уроки жизни». (анализ рассказа В. Распутина «Уроки французского»), 48.01kb.
- Духовно-нравственное, 57.31kb.
- Урок литературы в 7 классе. Тема «Уроки достоинства и человечности в рассказе В. Распутина, 26.64kb.
Співчуття
У кого радість, а в кого горе
Діти зібрались їхати на екскурсію. Хотіла поїхати й Галя. Та ось у неї тяжко захворіла мама. Приходить Галя до школи заплакана. – Чого це ти така сумна? – питають товариші.
– Мама дуже хвора. Не поїду я на екскурсію.
Тяжко стало на душі в дітей. Як же можна радіти, веселитися, коли в товариша горе?
І вирішили діти: почекаємо, поки в Галі одужає мама, тоді й поїдемо на екскурсію.
Минуло три тижні. Галина мама одужала і весь клас поїхав на екскурсію. Поїхала й Галя.
Коли в тебе радість, у другої людини може бути горе.
Турбота
Протоптали стежку
Уночі була хуртовина. Намело кучугури снігу.
Рано-вранці до школи йшло троє дітей – Юрко, Михайлик і Ніна. Скрізь на подвір'ях було видно людей. Чоловіки, жінки, юнаки і підлітки відкидали лопатами сніг, прокладали стежки.
Ось хата бабусі Марії. Вона живе одна-однісінька. Зупинились діти біля бабусиного подвір'я. Нікого не видно.
– Як же бабуся до колодязя йтиме? –- каже Юрко. – Снігу стільки...
– Давайте протопчемо доріжку від хати до колодязя! – радить Михайлик.
Діти пішли на подвір‘я бабусі Марії по глибокому снігу. Від воріт до хати йти було дуже важко. А від хати до воріт трохи легше. Пройшлися вдруге, втретє, учетверте... Протоптали стежку від воріт до хати і від хати до колодязя.
Спітнілі, втомлені і радісні поспішали діти до школи. Вони думали:
"Ось зараз бабуся Марія вийшла на подвір‘я, побачила протоптані стежки. Радіє. І дякує нам…"
Раділи і діти. Бо думали про це.
Розуміти чуже горе – велика людська краса.
Мужність
Вогник у вікні
Школа стоїть на околиці села. Микола живе за яром, за кілометр до школи. Йому з дому видно, як світиться в школі вікно. На вікні стоїть акваріум із рибками. Вдень і вночі воду підігріває електрична лампочка – її видно Миколі.
Стояли люті морози. Одного разу навіть до школи малюки не поприходили – так було холодно. Сидів Микола якось увечері вдома, дивився в темінь і милувався тремтячим вогником у шкільному вікні.
Коли це вогник погас. „Лампочка перегоріла, – подумав собі. – Рибки до ранку загинуть, мороз он який ".
Микола одягнув пальто, шапку, рукавиці та й подався до школи. Була вже ніч. Знайшов сторожа, попросив ключа. Відчинив школу, зайшов до класу, в якому акваріум. Вода була вже холодна. Він вийняв лампочку, що перегоріла і встановив нову. – Грійтесь, рибки, – тихо сказав Микола, зачинив школу і пішов додому.
Ще тричі взимку доводилось приходити хлопцеві серед ночі до школи – рибок рятувати. Тепер він не боявся ні морозу, ні темноти.
– Ти став мужній, Миколо, – сказав йому вчитель.
Працелюбність
Не загубив, а знайшов
Коли синові виповнилось дванадцять років, батько дав йому новий заступ і сказав:
– Йди, синку, в поле, відміряй ділянку в сто ступенів уздовж і сто упоперек та скопай.
Пішов син у поле, відміряв ділянку й почав копати. А копати він ще не вмів. Важко було спочатку, доки приловчився копати й до заступа приладився. Наприкінці робота йшла все краще й краще. Та коли син загнав заступ в землю, щоб перекинути останній шматок грунту, він зламався.
Повернувся син додому, а на душі неспокійно: що скаже батько на поламаний заступ.
– Простіть мене, батьку, - сказав син. – Я зламав заступ.
– А копати ти навчився? Копати тобі в кінці було важче чи легше?
– Навчився, і копати в кінці мені було легше, ніж спочатку.
– Отже, ти не загубив, а знайшов.
– Що ж я знайшов, батьку?
– Бажання трудитися. А це найдорожча знахідка.
Жалість
Як Сергійко навчився жаліти
Сергійко гуляв собі коло ставка. І побачив дівчинку, що сиділа на березі. Підходить до неї, а вона й каже:
– Не заважай мені слухати, як хлюпочуть хвилі.
Сергійко здивувався. А потім узяв та й кинув у ставок камінець. Дівчинка питає:
– Що ти кинув у воду? Сергійко ще більше здивувався.
– Хіба ти не бачила? Я кинув камінець. Дівчинка й каже:
– Я нічого не бачила, бо я сліпа.
Сергійко довго дивився на дівчинку. Він не міг уявити: як це воно, коли людина нічого не бачить?
Настала ніч. Сергійко ліг спати. Серед ночі прокинувся. Його розбудив шум за вікном. Шумів вітер, у шибки стукав дощ. А в хаті було темно.
Сергійкові стало страшно. Йому пригадалася сліпа дівчинка. Тепер уже не дивувався – йому серце стиснув жаль. Як же вона, бідна, живе в темряві? Сергійкові хотілося, щоб швидше настав день. Він піде до сліпої дівчинки. І пожаліє її.
Вдячність
Важко бути людиною
Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежав у долині за кілька кілометрів до села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили. Відійшли на кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала:
– Але ми не подякували жінці за воду. Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.
– Що ж... – каже Роман, – це не велика біда. Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю
– Варто, – наполягає Марійка. – Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе?
Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.
– Ви як хочете, – каже Марійка, – а я повернуся й подякую...
– Чому? Скажи, чи ж обов'язково це зробити? – питає Роман... – Адже ми так потомилися...
– Бо ми люди... Якби ми були телята, можна було б і не вертатися... Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі
Роман постояв хвилинку й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.
– Важко бути людиною... – сказав він.
Вчитель: Бог піклується і всім світом, і кожним з нас окремо. Обдаровуючи нас всім належним до гідного життя, Господь ставить перед кожною людиною просте, але дуже відповідальне завдання: не втомлюватись робити Добро, дотримуватись Істини і примножувати Красу в створеному Богом світі. Коли людина виконує це завдання, у неї будуть і чиста душа, і добре серце. Вона буде чемною, ввічливою, чуйною, доброю, слухняною, вмітиме прощати образи, протистоятиме злу.
Давайте ще раз подивимось, які зернята ростуть на хорошій землі. (учні читають).
Що ви відчуваєте, читаючи ці слова? (відповіді учнів).
Послухайте твір П. І. Чайковського "Пролісок". Що ви уявляли, слухаючи цю музику?
Робота з зошитом.
Який із цих малюнків відображає стан душі доброї людини?
Якими лініями його передано?
Якими кольорами ви розфарбували б цей малюнок?
А про що нам говорить другий малюнок?
Які його кольори?
Вчитель: Нехай душі ваші ніколи не стають тим кам'янистим грунтом, на якому все живе гине. А навпаки, завжди будуть світлими, теплими. Щоб зерна Слова Божого давали багатий урожай добра, милосердя, щедрості.
Варіант уроку
Андрійчук Олена Олегівна, вчитель ЗНЗ "Ріка життя" м. Києва
Мета: ознайомити учнів з поняттям "притча", розглянути притчу про сіяча; підвести дітей до розуміння глибоких Божих істин через притчі; розвивати логічне мислення, зв'язне мовлення; сприяти вихованню бажання у дітей не лише слухати Слово Боже, а й виконували його у своєму житті.
Обладнання: ілюстрації, фланелеграф, панорама поля, поробка, друковані матеріали.
Хід уроку
I. Актуалізація знань учнів.
1. Бесіда:
– Яка зараз пора року?
– Які ознаки приходу весни?
– Весна може бути не лише в природі, а й у нашій душі. Подібно до того, як у природі, у нашій душі, проростають квіти любові, добросердя, чуйності до людей і усього живого. Природа готується до зустрічі з весною, люди – до найбільшого свята – Воскресіння Христового, щоб прийняти в себе світло любові нашого Спасителя, Який помер за наші гріхи і воскрес заради людей. А як ми можемо готуватися до цього свята?
2. Пісня "Сходить зернятко".
3. Продовження бесіди:
– Праця людей навесні.
Проростай, зерно
Проростай, зерно, із землі,
Вже вернулися журавлі.
І над полечком - синя вись.
Проростай, зерно, не барись.
Знову зеленню вкрий лани,
Мідним колосом задзвени.
Проростай, зерно, виростай
На багатий наш урожай.
Анатолій Качан
II. Повідомлення теми, мети уроку.
– Сьогодні на уроці ви почуєте притчу про сіяча, людину, яка засіває поле зерном.
Порівняння сучасного способу сіяння з тим, як це робили колись. /демонстрація сіяча/
III. Ознайомлення з новим матеріалом.
1. – Що таке притча? Притча – повчальна історія з життя людей, яка дає мудрі поради.
– Хто розповідав притчі?
Коли Ісус жив на цій землі, він навчав людей через притчі. Головними героями Його притч були звичайні люди, тварини, рослини, предмети побуту, Царство Небесне. (демонстрація на фланелеграфі).
2. Біблія.
3. Розповідь притчі вчителем, її синхронна демонстрація (панорама поля). Матвія 13, Марка 4, Луки 8.
– при дорозі, подзьобане птахами;
– каміння, засохло;
– терен, заглушив;
– добра земля, плід у 30, 60, 100 раз.
4. Перевірка первинного сприймання притчі.
а) стислий переказ притчі (за ілюстрацією);
Коли Ісус розповів цю притчу своїм учням, вони не зрозуміли, чого Він хотів їх навчити. Ви мабуть також не зможете одразу цього зрозуміти.
5. Аналіз змісту притчі.
а) сіяч – Ісус,
зерно – Його Слово,
поле – серце людини;
б) різна здатність приймати Слово Боже (ілюстрація 4 сердець) - Що зображено на серці?
6. Розучування "Золотого вірша" з рухами.
"Щасливі ті, які чують слово Боже і виконують його" Луки 11:28
IV. Узагальнення і систематизація знань учнів
Розгадування кросворду
1. Людина, яка сіяла зерно, (сіяч)
2. Що сіяв сіяч? (зерно)
3. Хто подзьобав зерно? (птахи)
4. Що спалило паростки? (сонце)
5. Що у цій притчі означає зерно? (слово)
6. Що заважало зерну рости? (терни)
7. Що у цій притчі означає ґрунт? (серце)
8. Місце, де птахи подзьобали зерно? (дорога)
9. Одне з місць, куди впало зерно, (камінь)
V. Підсумок уроку.
1 .Підсумкова бесіда:
– Що таке притча?
– Що у цій притчі означає зерно, поле, сіяч?
– Про що говорить кожний малюнок?
2. Робота з підручником
– Чого не вистачає?
3. Завдання "Моє серце"
–Яке б з цих сердець ви б хотіли мати? Намалюйте.
4. Вручення "сердечок".
Урок 27. Праця в нашому житті
Варіант уроку
Козловська Оксана Борисівна, вчитель-методист ЗНЗ № 236 м. Києва
Мета: розширювати знання учнів про значення праці для життя суспільства та кожної людини зокрема; викликати бажання турбуватись про ближніх; впевнювати в необхідності подолання лінощів; розвивати вміння висловлювати власні думки, допитливість, винахідливість, кмітливість; виховувати повагу до праці, людей праці.
Вчитель.
Любі діти, добрий день!
Зичу праці і пісень.
А ще, друзі, всім бажаю
Сил, натхнення на весь день!
Діти, подивіться навколо. Хто нас оточує? Хто все це зробив? (відповіді учнів).
(На дошці ілюстрації "Люди різних професій").
Кожного дня всі дорослі люди зайняті дуже важливими справами. Вони будують нам житло, печуть хліб, водять автомобілі, літаки, поїзди, дають нам світло, газ, працюють на ланах, у школах, на заводах і фабриках... Як би жилось нам без всього того, що вони роблять? (відповіді учнів).
Отже, всім необхідно працювати. Праця для людини – найголовніше. Господь кожному дав свій талант. Один може щось творити своїми руками, в іншого талант до мудрого слова, хтось має дар зцілення, а хтось – здібності до вивчення мов.
Кожен, отримавши дар від Бога, має сумлінно робити свою справу і жити з праці своєї. Так учив Христос, так учити апостоли, повторюючи слова Господа. "Хто не хоче працювати, – говорив апостол Павло, – той нехай не їсть. І хліб кожного буде таким, якою буде справа, що він її робить".
В українського народу є чудові прислів’я про це. Прочитайте їх.
Незмірними були Боже сумління і старанність у створенні світу й творенні людини. Шість днів Господь працював. А на сьомий день спочив. Тим і заповів людям: сумлінно і старанно здійснювати кожну справу, доводити її до завершення. У народі кажуть: "Кінець діло красить".
(Робота з казкою В. О. Сухомлинського "Перед Справедливим Суддею").
В одній людській громаді був такий звичай: коли людині, що прожила життя, наставала година помирати, вона поставала перед Справедливим Суддею, і той вирішував, що залишиться в світі від неї: повага співгромадян, любов, шана, вічна слава чи всього-на-всього маленька згадка.
І ось настав час помирати Працьовитій Людині. Прийшла вона до Справедливого Судді. Той і питає:
– Скільки літ прожила ти на світі?
– Дев'яносто дев'ять, – відповідає Працьовита Людина.
– Показуй свої роки.
А Працьовита Людина щодня садовила по одному дереву. Скільки днів вона прожила, стільки й дерев виросло. Повела Працьовита Людина Справедливого Суддю, стала показувати дерево за деревом. Багато днів минуло, поки Справедливий Суддя оглянув ліс, що виростила Працьовита Людина. Оглянув і сказав:
– Гарно ти прожила життя. Нехай залишиться від тебе у світі вічна слава.
Спокійно померла Працьовита Людина.
Поспіла година помирати Неробі.
– Скільки літ ти прожив на світі? - питає у нього Справедливий Суддя. – Дев'яносто дев'ять, – відповідає Нероба.
– Показуй свої роки.
А Неробі й показати нічого. Побачив Справедливий Суддя перед собою порожнє місце.
– Ну, що ж, нехай залишиться по тобі забуття, – вирішив Справедливий Суддя.
А яку пісню склав народ про такого собі Гриця. (Слухання пісні "Ледачий Гриць").
Давайте пригадаємо казку "Колосок". (Ілюстрації).
Про кого в ній розповідається?
Що робив Півник
А що робили мишенята?
Кому дістався смачний пиріг? Чому?
Чого навчає нас ця казка?
Якось у одного Хлопчика запитали: що він вважає найкрасивішим і найпотворнішим?
(Робота з оповіданням В.О.Сухомлинського "Найкрасивіше і найпотворніше").
Учень (читає). Довго думав Хлопчик і не міг вирішити, що ж на світі найкрасивіше, а що – найпотворніше. Йому здавалося, що найкрасивіше – це квітка бузку. А найпотворнішою видавалась жаба. Пішов до Дідуся, питає: "Чи ж то так? "Дідусь відповідає: "Ні, не так".
– Найкрасивіше, – каже Дідусь, – це праця людська. А найпотворніше те, що пускає цю працю на вітер. Йди, походи кілька днів по землі, й ти побачиш і те, й інше.
Пішов Хлопчик. Йде полем. Бачить, пшеничне поле жовтіє, нива – колосок до колоска.
– Оце і є найкрасивіше – думає Хлопчик. – Адже це праця людська. Йде далі. Підходить до школи. Бігають діти, граються. Одна дівчинка їсть хліб з маслом. Не доїла, кинула на землю, побігла до подруг.
– Це найпотворніше, – здогадався Хлопчик. – Адже вона людську працю пускає за вітром.
Вчитель. Що ж у світі красивого? У чому потворність?
А чи можуть діти допомогти старшим? (відповіді учнів)
Ось послухайте цю історію і скажіть, на вашу думку, чи буває таке.
Під час канікул Оля відпочивала за містом. Якось мама попросила доньку назбирати яблук на компот. Дівчинка відповіла: "Я цілий рік сумлінно працювала в школі, тож: тепер цілком заслужено відпочиваю. А ти мене навантажуєш своїми яблуками! "
Що ви сказали б Олі, аби переконати її допомогти мамі? (відповіді учнів)
А яку роботу ви виконуєте вдома? (відповіді учнів)
Учні (розказують вірші).
Таня-помічниця
Вранці мама борщ зварила, На спідничці – синій дощик,
Таня моркву принесла. Крапелиночки легкі
Мама вдень спідничку шила, Мама в кухні посуд мила,
Таня хату замела. Таня витерла стола.
Ой, смачний удався борщик, Швидко мама все зробила,
Ще й оладочки пухкі! Бо їй Таня помогла.
Г. Бичелюк
Золоті руки
У моїм садку витають
Пахощі густі.
Приберіг я любим друзям
Груші золоті.
Дам по груші я дівчаткам,
Хлопчикам усім.
Скаже хтось: "Такої груші
Я й за день не з'їм !"
В. Бойченко
Вчитель. А тепер перевіримо вашу кмітливість. Здогадайтесь, яку роботу виконують діти.
Урок 28. Хліб наш насущний
Варіант уроку
Авраменко Раїса Миколаївна,
вчитель спеціалізованої середньої школи № 14 м. Києва
Мета: виховувати у дітей повагу до хліба, до праці хліборобів; вчити бережно поводитись з хлібом, берегти його.
Хід уроку
І. Вступна бесіда.
2. Читання вірша С. Погорєловського "Урожай".
В нім здоров'я наше й сила,
В нім чудове є тепло, –
Скільки рук його ростило,
І плекало, й берегло.
Бо зерно не зразу стало
Хлібом тим, що на столі, –
Люди рук своїх доклали.
Потрудились на землі.
– Хліб! Яке тепле і щире почуття поваги викликає це слово в серці кожної людини! Скільки про нього сказано добрих слів, складено прислів'їв, загадок, пісень! Землю-годувальницю, славну працю хліборобів оспівано в багатьох казках і легендах. І це недивно, бо хліб є найбільшим багатством країни, всього народу.
2. Бесіда.
–Як роблять хліб?
3. Читання тексту за підручником і обговорення (с.70).
4. Розгляд і обговорення ілюстрацій "Як приходить до нас хліб?"
5. Розповідь учителя.
– Чи знаєте ви, як пахне життя?
Давайте затихнемо на хвильку і відчуємо цей запах...
Це пахне хліб. Неповторний запах робить хліб живим, частиною душі кожного з нас. Початок хліба – маленька зернинка. Зернятко хліба нагадує дитину в сповитку.
Немовлятко – це іскринка життя, джерельце життя у згорточку. Так і зернятко починає колос, безмежний хлібний лан.
Здавна хлібу надавали круглої форми, ототожнюючи його з сонцем. Якщо у домі пахне хлібом – тут злагода та щастя. Якщо в державі колосяться дрібні поля – тут мир і достаток. Хліб – це честь, хліб – це рука допомоги, хліб – сила, могутність держави. Хліб – це святість.
У всі віки хліб був обов'язковим атрибутом, що супроводжував найважливіші події в житті людини. Коли народжувалась дитина і йшли на хрестини, неодмінно клали в колиску срібний карбованець і хлібину – на здоров'я і достаток.
Коли дитина йшла на навчання до дяка, батько ніс пучок різок, горщик каші та хлібину – на розум, силу та здоров'я.
На весіллі молодих зустрічали хлібом – сіллю і молоде подружжя схиляло голови перед хлібом, цілувало його, приймаючи благословення.
На тому місці, де мали ставити хату, сіяли пшеницю. Якщо вона добре сходила, це означало, що місце добре, чисте і хату можна будувати. На толоку сходилось багато людей, це був чудовий давній звичай, що засвідчував братерство, доброзичливість, взаємодопомогу. Люди, що сходились на толоку вважалися добрими гостями, і цій події присвячувались особливі пісні.
У нову хату входили тільки з паляницею. Вважалося великою невихованістю і неприязню до господарів оселі зайти без хліба. Принести хліб – означало щире побажання достатку, здоров'я та добра.
Великою майстерністю вважалося вміння пекти хліб. Добрі господині на все село, коли по вулиці запашний хлібний дух, перемовлялися: "Мабуть, це вже Марія хліб вийняла з печі, у неї він завжди вдається". І зрозуміло, коли в сім’ю входила невістка, свекруха найперше перевіряла, як вона вміє пекти хліб.
В усі часи майже всі свята були пов'язані з хлібом і не тільки, як з найпотрібнішим продуктом харчування, а як найголовнішим, навколо якого розгорталося дійство. На Різдво обов'язково пекли пироги з капустою і маком, пампушки, дрібні пиріжки, якими частувати дітей, готувати кутю з товченої пшениці, вносили сніп жита –"злото, щоб увесь рік ми жили багато".
На Великдень, у красному куті виставляли високі паски, прикрашені гілочками свяченої верби і свічками. Навколо пасок – барвисті крашанки та писанки. Якщо є дівка на виданні, клали їй паску на голову і казали: "Аби у людей така велична, як паска пшенична." Малу дитину клали у порожній примовляючи: "Аби так скоро росло, як паска росте!"
Обов'язково на великих дечках пекли з доброго тіста пироги із солодкою літньою начинкою – мазури. Пиріг ставили посередині столу і прикрашали духмяною м'ятою, квітами, пахучими травами.
На свято Андрія влаштовували вечорниці, основним тут було кусання калити. Калита – великий корж із білого борошна. Печуть калиту дівчата, тісто місять по черзі. Тісто солодке, з медом, зверху калиту оздоблюють сухими вишнями – щоб гарна була.
Посередині дірка. В дірку протягують червону стрічку і підвішують до сволока. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати зубами калиту тільки тоді, як добре підстрибне. Біля калити стає вартовий.
Веселий парубок жартівник, він смішить хлопців, і якщо хтось розсміється, то не має права кусати калиту. "Пан Каштинський" мітить його чорною сажею.
Поле моє, ти таке молоде,
Я любов'ю тебе заспіваю.
Озвись моє поле, пшеницями, житами,
В небесах журавлями і живою водою.
6. Читання вірша М. Рильського "Про хліб".
7. Ознайомлення з молитвою "Отче наш".
8. Слухання на диску "Отче наш".
9. Робота в зошиті.
Розфарбуйте малюнок. Хліб – символ Божого благословення і життя.
10. Підсумок уроку.
– Чому в народі хліб називають святим?
Варіант уроку
Михайленко Олена Василівна, вчитель ЗНЗ № 150 м. Києва