Мета реформ у вищій школі — якість І доступність освіти”

Вид материалаДокументы

Содержание


Рис. 1. Чисельність зареєстрованих учасників для проходження зовнішнього незалежного оцінювання у 2008—2009 роках за предметами
Рис. 2. Формування обсягів державного замовлення на підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями
V. Рейтинги вищих навчальних закладів
VІ. Демократизація вищої освіти
VІІ. Забезпечення якості освіти
VІІІ. Стан навчання українською мовою
Х. Проблеми гуманітарної підготовки у вищій школі
ХІ. Підготовка вчителів
ХІІ. Організація навчального процесу
ХІІІ. Практична підготовка студентів
XIV. Болонський процес:стан та перспективи реалізації завдань
XV. Науково-методичне забезпечення
XVІ. Виховна робота
XVІІ. Здоров’я та фізичне виховання студентської молоді
XVІІІ. Кадрове забезпечення вищої школи
ХІХ. Освітній ринок і ринок праці
ХХ. Міжнародна діяльність
Рис. 5. Динаміка контингенту іноземних студентів
ХХІ. Розвиток наукових досліджень в університетах
Рис. 6. Обсяги фінансування наукових досліджень у вищих навчальних закладах, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України
...
Полное содержание
Подобный материал:
  1   2   3

Доповідь Міністра Івана Вакарчука
на розширеній підсумковій колегії
Міністерства освіти і науки України


Мета реформ у вищій школі —
якість і доступність освіти”



(2 квітня 2009 року)


Вельмишановні пані і панове!

Шановні колеги!

Відповідно до євроінтеграційних прагнень України глибинне реформування національної системи вищої освіти має бути спрямоване на реалізацію подальших кроків з імплементації норм Болонського процесу зі збереженням і розвитком традицій та найкращих досягнень української освіти, національної духовної культури.

Реформи, які сьогодні відбуваються у нашому освітньому просторі, підпорядковані головній меті — підвищенню якості освіти.

У політиці нашого міністерства як базовий задекларовано і впроваджується принцип державно-громадського управління освітою. Вже із січня 2008 року ми запровадили практику широкого обговорення з участю громадськості міністерських ініціатив щодо здійснення радикальних реформ та розроблення на основі пропозицій учасників всеукраїнських нарад нових нормативних актів. Такий підхід дав змогу зробити нашу діяльність більш ефективною, абсолютно прозорою і, головне, забезпечив їй широку суспільну підтримку.

Враховуючи те, що наші реформи мають великий резонанс у суспільстві, широко висвітлюються засобами масової інформації, а документи оприлюднюються на сайті МОН, то натепер немає потреби докладно інформувати вас про вже зроблені кроки та успіхи. Пропоную зосередитися на спільному виробленні нових завдань для подальшого просування реформ щодо забезпечення нашим громадянам якісних освітніх послуг.

І. Забезпечення рівного доступу до вищої освіти

Однією з вимог Болонського процесу є забезпечення рівного доступу до вищої освіти.

Всеохопне тестування, нові принципи вступних випробовувань і зарахування до університетів, які впровадило міністерство у 2008 році на виконання Указу Президента України Віктора Ющенка від 4 липня 2005 року “Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні”, українська спільнота оцінила як одну з найуспішніших реформ за всю історію української освіти, як одне з десяти найбільших досягнень України за роки після відновлення державної незалежності.

У 2008 році для участі у тестуванні зареєструвалися 512,6 тисячі, а взяли участь у ньому 461,2 тис. осіб (рис. 1). Причому всі бажаючі мали можливість пройти зовнішнє незалежне оцінювання з трьох навчальних предметів. Загалом було проведено понад мільйон тестувань з одинадцяти предметів.




Рис. 1. Чисельність зареєстрованих учасників для проходження зовнішнього незалежного оцінювання у 2008—2009 роках за предметами тестування


Цьогоріч кількість випускників шкіл зменшилася на 23 тисячі осіб; більш свідомим стало ставлення до здобуття вищої освіти абітурієнтів та їх батьків. На участь у зовнішньому незалежному оцінюванні — 2009 зареєструвалися 462 тисячі осіб — стільки, скільки учасників прийшли минулого року на перший тест з української мови та літератури.

На навчання до університетів за сертифікатами Українського центру оцінювання якості освіти було зараховано понад 90% студентів від загальної кількості вступників.

За результатами соціологічних опитувань, 72% респондентів підтримали цю реформу. Це свідчить про те, що фактично нам вдалося подолати недовіру української громади до процедур вступу до вищої школи.

Для ефективного й організованого проведення вступної кампанії міністерство здійснило велетенську підготовчу роботу, зокрема:

— було оперативно поінформовано абітурієнтів про вступну кампанію через інформаційно-пошукову систему “Конкурс”, до якої впродовж усієї вступної кампанії звернулися понад 6 млн осіб із 62 країн світу;

— активно діяла вперше створена приймальня громадян, а також багатоканальний консультативний телефон “Вступна кампанія — 2008”, на які надійшло понад 2 тисячі звернень (для порівняння: у 2007 році — 640 звернень);

— за допомогою мережі Інтернет було запроваджено перевірку достовірності сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання; ця перевірка триває дотепер;

— перебіг вступної кампанії активно висвітлювали засоби масової інформації та контролювала громадськість.

Не справдилися песимістичні прогнози щодо можливого “провалу” прийому на заочну форму навчання. Кількість зарахованих зменшилася проти попереднього року всього на 7%. Але при цьому значно поліпшився якісний склад абітурієнтів-“заочників”, оскільки вони пройшли тестування.

Складаю подяку всім освітянам, які взяли активну участь у реалізації надскладного проекту із зовнішнього незалежного оцінювання, виявили високий рівень професіоналізму та громадської відповідальності.

Проте в окремих навчальних закладах так і не зрозуміли (чи зробили вигляд, що не зрозуміли), що відбувся перехід до принципово нової моделі забезпечення рівного доступу до вищої освіти, нової ідеології формування контингенту студентів.

Попри неодноразові роз’яснення і попередження, незначна частина вищих навчальних закладів все ж здійснила прийом документів у вступників, які мали сертифікати нижче 124 балів, або прийняла на навчання взагалі без сертифікатів. У зв’язку з цим вони були позбавлені ліцензій із відповідних спеціальностей, а з ректорами переглянуто умови контрактів. Інформація про це розміщена на сайті МОН.

Питання щодо анулювання ліцензій в інших ВНЗ, що допустили такі ж порушення, буде розглянуто на черговому засіданні ДАК.

Водночас запроваджена Українським центром оцінювання якості освіти система перевірки результатів вступної кампанії не була досконалою. Тому перед Центром і Департаментом вищої освіти стоїть завдання перейти до уніфікованих схем подачі інформації про вступ, щоб унеможливити повторення недоліків минулого року, максимально підвищити достовірність результатів та оперативність їхнього опрацювання.

Хочу також наголосити: по-перше, всі дані про результати перевірок буде оприлюднено; по-друге, на розгляд ДАК будемо ставити питання щодо позбавлення ліцензій тих навчальних закладів, що допустять порушення; і, по-третє, буде розглянуто за необхідності питання щодо дострокового розірвання контракту з керівниками навчальних закладів, підпорядкованих міністерству, або буде зроблене відповідне подання іншим відомствам, у підпорядкуванні яких перебувають навчальні заклади-“порушники”.

Не цуралися деякі вищі навчальні заклади і “повторного” прийому тих абітурієнтів, які зазнали невдачі при тестуванні, але мали відповідні медичні довідки, що фактично означало їх “повторний” вступ. Низка технікумів здійснювала прийом на навчання на базі 9 класів випускників 11 класу без відповідних сертифікатів. Нібито й порушення особливого немає, але певний присмак зловживань від таких дій залишається. Є в цьому і проблема нечіткості окремих положень Умов прийому, над якими ще потрібно ретельно попрацювати.

Винятково важливу роль ми надаємо ефективній організації широкого громадського контролю за перебігом тестування на кожному пункті тестування, щоб запобігти будь-якому втручанню в цей процес місцевого начальства та так званої “еліти”, впливових людей різного масштабу, недобросовісних педагогів у намаганні створити конвеєри вульгарної допомоги “своїм” учасникам тестування.

ІІ. Забезпечення прав осіб особливих категорій

Упродовж 2008 року міністерство проводило активну роботу, спрямовану на адаптацію в суспільство осіб із особливими потребами. Для Українського товариства глухих було вдвічі, як порівняти з попереднім роком, збільшено квоту прийому осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Завдяки розумінню з боку керівництва Українського товариства глухих цьогоріч в обласних центрах буде організовано незалежне оцінювання для абітурієнтів зі зниженим слухом.

Разом з тим про дітей з особливими потребами маємо піклуватися не тільки під час вступу. Це має бути нашою повсякденною справою, що, до речі, вже передбачено у контракті з керівником вищого навчального закладу.

ІІІ. Державне замовлення як фактор
економічного та соціального розвитку економіки




Рис. 2. Формування обсягів державного замовлення на підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями

(відповідно до постанов Кабінету Міністрів України)


У 2008 році, незважаючи на загальне зменшення контингенту випускників середньої школи, ми зберегли показники прийому до вищих навчальних закладів на рівні 2007 року. Обсяги прийому у 2008 році в цілому по країні становили: для молодшого спеціаліста — 176,2 тис. осіб (у тому числі на денну форму навчання за кошти державного бюджету — 61,4%), бакалавра — 349,1 тис. осіб (відповідно — 54,1%) (рис. 2).

Водночас державне замовлення починає втрачати свій економічний і соціальний статус. У 2008 році 266 вищих навчальних закладів І–ІV рівнів акредитації не виконали доведених обсягів державного замовлення. До міністерства надійшло понад 400 звернень із проханням про “корегування” обсягів, що свідчить про відсутність у таких вищих навчальних закладах бодай найпростішої системи прогнозування своєї діяльності.

Це означає, що сьогодні механізм держзамовлення потурає безвідповідальності навчальних закладів за багатомільйонні витрати бюджетних коштів. При формуванні пропозицій на 2009 рік вищі навчальні заклади знову подали сукупну заявку, що перевищує пропозиції минулого року майже на 7 тисяч осіб! І це — не зважаючи на застереження не подавати пропозицій щодо державного замовлення у 2009 році на напрями підготовки (спеціальності), за якими у 2008 році воно становило менше 15 місць, або за напрямами, які є непрофільними для вищого навчального закладу, або такими, що дублюються у різних вищих навчальних закладах регіону. Наприклад, у Запоріжжі юристів готують 4 університети, у Львові — 6 вищих навчальних закладів, у Донецьку — 4, в Одесі — 5. Отримати диплом економіста чи менеджера у Донецьку можна в 14 ВНЗ, у Львові — у 19, у Запоріжжі — у 8, а в Одесі — у 14.

Такий підхід не має нічого спільного з державними інтересами, тому ми ці безвідповідальні пропозиції враховувати не будемо. У 2009 році ми припиняємо доведення державного замовлення у зазначених випадках.

При цьому вищим навчальним закладам державної і комунальної форм власності до економічної стабілізації в державі дозволено здійснювати прийом на навчання за кошти фізичних (юридичних) осіб на ліцензовані напрями підготовки (спеціальності) за відсутності державного замовлення.

Міністерство також ухвалило рішення про обов’язковість попереднього обґрунтування необхідності ліцензування або акредитації певних спеціальностей у вищих навчальних закладах і передбачило отримання відповідного попереднього дозволу.

У квітні ми проведемо нараду з представниками роботодавців для кореляції державного замовлення на цей рік.

ІV. Оптимізація мережі вищих навчальних закладів

Сьогодні в Україні діє 881 вищий навчальний заклад, з них 240 — ІІІ–ІV рівнів акредитації всіх форм власності та підпорядкування. Якщо орієнтуватися на європейський досвід, то це невиправдано багато.

Зокрема, в Італії на 60 мільйонів населення припадає 65 університетів, у Франції на 63 мільйони — 41, в Іспанії на 45 мільйонів — 60, у Великій Британії на майже 61 мільйон — 142, а в Україні на 47 мільйонів — 240 ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації.

Якщо орієнтуватися, наприклад, на Велику Британію, то у нас повинно бути близько 110 вищих навчальних закладів, тобто вдвічі менше, ніж є сьогодні.

Протягом 2008 року певне скорочення мережі відбулося, але переважно за рахунок приєднання технікумів до університетів та ліквідації окремих вищих навчальних закладів чи їх структурних підрозділів за результатами перевірок і рішень ДАК. Усього у 2008—2009 навчальному році було ліквідовано 30 вищих навчальних закладів.

Наголошую: міністерство й надалі буде безкомпромісно припиняти діяльність тих університетів, де низька якість освітніх послуг, а також підтримувати об’єднання слабких університетів у більш потужні навчальні заклади.

Додатковою проблемою, яка яскраво ілюструє незграбність нашої вищої освіти, є підпорядкованість університетів державної форми власності двадцяти шести різним міністерствам і відомствам. Всі намагання Міністерства освіти і науки виконати доручення Президента України, Прем’єр-міністра і Кабінету Міністрів України щодо централізації управління галуззю незмінно наштовхувалися на опір галузевих міністерств. Однак ми не знімаємо з порядку денного це питання й надалі будемо наполегливими й рішучими у виконанні завдання.

Міністерство вже розробило “дорожню карту”, що передбачає із конкретними датами проведення поетапної передачі упродовж 2010—2011 років вищих навчальних закладів у підпорядкування Міністерству освіти і науки.

Звертаюся до шановних колег міністрів, керівників відомств щодо реалізації цивілізованого механізму виконання цих рішень. Обґрунтовувати доцільність передачі вищих навчальних закладів у підпорядкування Міністерству освіти і науки ми більше не будемо — вона очевидна.

Проблемною залишається на сьогодні також мережа коледжів і технікумів.

Хочу вкотре підкреслити: ці заклади мають виконувати свою основну економічну функцію — готувати фахівців середньої ланки у відповідних галузях, а не бути “підготовчими курсами” для вступу до університетів на старші курси. Вища освіта не є обов’язковою, тому такі схеми мають розглядатися як виняток, а не як правило, хоч право на це й передбачене законом.

Не знімається також із порядку денного питання діяльності відокремлених структурних підрозділів, кількість яких скорочується тільки завдяки перевіркам Державної інспекції навчальних закладів та рішенням Державної акредитаційної комісії.

При цьому майже ніхто з керівників таких вищих навчальних закладів навіть не замислюється над тим, що у більшості відокремлених структурних підрозділів студенти ніколи не бачили “живого” професора або доктора наук. Для ще більшого спрощення отримання диплома також практикуються такі собі форми навчання, як “групи вихідного дня”, навчання за “індивідуальними планами”, “малі факультети”, “скорочені” програми, використання умовного дистанційного навчання. Під час перевірок цих підрозділів виявлено й такі, що взагалі працювали без ліцензії.

Ми перевіримо всі відокремлені структурні підрозділи і ліквідуємо їх, якщо бодай один параметр не буде відповідати нормам. Краще зробіть це, шановні колеги, самі.

V. Рейтинги вищих навчальних закладів

Декілька років поспіль міністерство намагалося визначити рейтинг вищого навчального закладу в системі вищої освіти. За цей час уже декілька фундацій, незалежно від МОН, спробували це зробити. Але отримані рейтинги становлять більший інтерес для статистики, ніж для споживачів освітніх послуг.

Причина вбачається в тому, що основою для визначення показників рейтингу університетів повинна бути якість освітніх послуг, що їх надають вищі навчальні заклади. Основними критеріями тут можна вважати оцінку роботодавцями рівня підготовки випускників університетів, якісний склад науково-педагогічних кадрів, обсяги фінансування та результативність наукової діяльності, справжні, а не задекларовані, показники працевлаштування випускників та рівень їхньої зарплати.

Основною причиною невдалого рейтингування минулих років стала не стільки недосконалість системи показників, коли окремі, нещодавно створені, вищі навчальні заклади раптом піднімалися у рейтингу у своїй групі до самих вершин, скільки закритість самого процесу збору інформації, відсутність доступу до неї, коли помилки або недостовірні дані можна було виявити на ранньому етапі.

Або торкнемося такого параметра, як кількість академіків, що працюють у вищому навчальному закладі. По-перше, якби ж цей показник брали лише з державних академій, кількість яких також невпинно збільшується... Але його роздуває неміряна кількість усіляких інших академій; і хто скаже, які з них “першосортні”, а які “другосортні”? І годі перевіряти дані щодо “академіків”! Тим більше, що багато з цих “академіків” по два, а то й по три рази у звітах записані саме як академіки. Колеги, МОН не жандармерія і перевіряти це не буде.

По-друге, чи цей “параметр” взагалі враховується і як саме враховується у рейтингування університетів у західному світі? Адже там членство в наукових асоціаціях є природним і не розглядається як елемент атестації науковця чи викладача. Та чи від нього так суттєво залежить якість освіти у вищому навчальному закладі?

Отже, цей інфляційний параметр спотворює реальну картину якості освітніх послуг, що надаються вищим навчальним закладом. А коли так, то його можна вилучити з рейтингування вищих навчальних закладів. Рейтинг же вищих навчальних закладів лише за цим одним параметром можна опублікувати окремо.

Крім того, важливими є мобільність студентів і викладачів, коли студент може перейти з одного закладу на навчання до іншого хоча б на півроку. Інколи перешкодою цьому є розбіжності у навчальних планах і програмах, хоча їх не має бути. Студенти повинні вільно й безперешкодно пересуватися Європою, що, власне, і передбачає Болонська декларація. Ректорам класичних, технічних, медичних та інших університетів необхідно вже цього року вжити всіх заходів, аби усунути цю перепону мобільності студентства, насамперед на вітчизняному освітньому просторі. Навчальні плани вже у ваших, а не в “МОНівських” руках, шановні ректори.

VІ. Демократизація вищої освіти

Сьогодні нам передусім необхідно на законодавчому рівні розв’язати проблеми розширення прав університетів в управлінні фінансовими ресурсами на умовах прозорості й доступності цієї діяльності для громадсько-державного контролю.

У проекті змін до Закону України “Про вищу освіту” ми передбачили суттєве розширення прав українських університетів. Цей законопроект проходив широке громадське обговорення, і ви, колеги, знайомі з його нормами.

Це близька і реальна перспектива. За неповний рік міністерство здійснило конкретні кроки щодо розширення університетської автономії.

Зокрема:

— розширено участь університетів у формуванні структури та обсягів державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою;

— Указами Президента України визначено низку провідних університетів, яким уже найближчим часом буде надано право встановлювати обсяги прийому, самостійно визначати нормативи чисельності науково-педагогічних працівників; видавати дипломи про вищу освіту власного зразка; приймати остаточне рішення щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань;

— Верховною Радою України прийнято Закон України “Про внесення зміни до статті 65 Закону України “Про вищу освіту”, яким передбачено право вищого навчального закладу державної та комунальної форми власності створювати структурні підрозділи для надання платних послуг у галузі вищої освіти;

— рішенням міністерства припинено практику погодження навчальних планів на етапі ліцензування та акредитації.

Крім того, ми вже тепер можемо реалізувати навіть в рамках чинного законодавства окремі ініціативи щодо автономії, зокрема права вищого навчального закладу встановлювати співвідношення кількості годин, які може визначати сам університет, і годин державного стандарту. На мою думку, тут має бути витримане співвідношення 50 на 50.

Поза сумнівом, велику роль у становленні автономії університетів мають відіграти громадські інституції, зокрема наглядові ради. Ми визнаємо безумовне право вищого навчального закладу на самостійне формування наглядової ради. Проте аналіз складу таких рад засвідчив, що часто вони нагадують президію партійного з’їзду, а не орган, який опікується проблемами вищого навчального закладу.

Зрозуміло, що нове бачення потрібних змін та проведення реформ потребує консолідованих зусиль як від Міністерства освіти і науки, так і від спільноти ректорів.

Як одну з можливих моделей такої співпраці ми пропонуємо утворити на демократичних засадах громадську організацію “Конференція ректорів вищих навчальних закладів України”, яка б, з одного боку, співпрацювала з міністерством та оцінювала його ініціативи й управлінські рішення, а з іншого — представляла б інтереси вищої школи перед Президентом України, Верховною Радою та Урядом. На мою думку, створення такої громадської організації стало б реальним втіленням одного з елементів започаткованого державно-громадського управління освітою і сприяло б подальшому реформуванню вищої освіти країни.

Не треба забувати і про студентське самоврядування. І не тільки у питаннях формальної присутності на засіданнях вчених рад, але й реальної участі у розробленні та ухваленні рішень з питань організації і підвищення якості навчального процесу, у вирішенні питань стипендіального забезпечення, зарахування на вакантні місця державного замовлення, поселення в гуртожитки.

VІІ. Забезпечення якості освіти

На минулорічній підсумковій колегії відзначалося, що Переліки напрямів та спеціальностей підготовки бакалаврів і магістрів за своєю структурою і змістом не відповідають потребам внутрішнього ринку праці, не кажучи вже про міжнародні стандарти.

Але ми й досі не маємо чіткої позиції щодо структури Переліків, необхідної кількості напрямів і спеціальностей, їх назв, академічної або професійної кваліфікації і, нарешті, відповідності наших намірів у цьому питанні європейським стандартам.

З окремих напрямів підготовки, як-от: здоров’я людини, культурологія, менеджмент соціокультурної діяльності, міжнародна економіка, міжнародне право, у роботодавців немає розуміння щодо можливого застосування праці фахівців-бакалаврів.

Насправді ми ще й досі достеменно не знаємо, ким є бакалавр: перехідним етапом до спеціаліста і магістра чи самодостатнім фахівцем для ринку праці.

Ще більше проблем із новоствореним Переліком спеціальностей для підготовки магістрів, що змусило перенести терміни його затвердження на час після прийняття змін до Закону України “Про вищу освіту”.

Тому в площині практичних завдань одним із перших є створення переліків, за якими ведеться підготовка фахівців із вищою освітою. І це, передусім, завдання Інституту інноваційних технологій і змісту освіти та науково-методичних комісій.

Робота над цим питанням повинна початися вже завтра, а за основу слід взяти три параметри:

1) перелік напрямів має бути приведений до європейського рівня;

2) перелік має бути розрахований на реалії економіки, а не на потреби окремих випускових кафедр чи особистостей;

3) зміст підготовки має визначатися програмами (стандартами), а не назвами напрямів та спеціальностей, і повинен відображатися у додатку до диплома європейського зразка.

Вважаю, що всі ці питання мають стати предметом розгляду всеукраїнської наради, що відбудеться у травні цього року.

Відповідно до цих переліків та Рамки кваліфікацій має бути розроблена система сучасних стандартів вищої освіти. Треба чітко визначитися з їх структурою, розробити схему, зрозумілу не тільки для науковців і освітян, але й для роботодавців і споживачів освітніх послуг.

Особливо це стосується сучасних освітньо-професійних програм, зокрема гуманітарної та соціально-економічної підготовки, на яку витрачається понад тисячу годин часу. Треба нарешті визначитися, які з дисциплін цього блоку справді є обов’язковими з погляду формування фахівця і громадянина, а які дублюють шкільні предмети, причому часто в гіршому, ніж у школі, виконанні. Радикальні зміни ми зробимо вже цього року для студентів, які навчатимуться на першому курсі.

Це питання також має стати предметом для широкого обговорення на травневій всеукраїнській нараді.

Спільні рішення з усіх означених питань мають бути закріплені прийняттям Національної рамки кваліфікацій, яка визначить структуру освітньо-кваліфікаційних рівнів, академічні та професійні кваліфікації, відповідні компетенції.

Одним із головних інструментів вхідного контролю якості освітніх послуг, є ліцензування та акредитація. За останні роки було реалізовано багато заходів щодо нормативного забезпечення цього процесу. Але ми не захистилися від його використання із зовсім іншою метою — вирішення особистих питань окремих осіб за межами правового поля, у діапазоні від прийняття суб’єктивних рішень до несанкціонованого внесення змін до рішення колективного органу — Державної акредитаційної комісії. Прикро, але в деяких випадках безпосередню участь у цьому брали або навіть були ініціаторами таких дій як окремі керівники вищих навчальних закладів, так і працівники міністерства.

Дві перевірки роботи Управління ліцензування, акредитації і нострифікації та Державної акредитаційної комісії, у тому числі із залученням правоохоронних органів, виявили суттєві порушення і недоліки, кількість і рівень яких спонукають провести глибоку ревізію результатів діяльності всієї системи ліцензування та акредитації.

Встановлено, що до розгляду на ДАК подаються справи, які за певними показниками не відповідають встановленим вимогам. Зокрема, були виявлені факти внесення змін в уже прийняті рішення ДАК та у підписані головами експертних рад витяги з протоколів засідань експертних рад.

Успадкована нами система ліцензування та акредитації не тільки не захищає споживача від неякісних освітніх послуг, але й сприяє практиці необ’єктивного ухвалення рішень як на етапі раннього розгляду ліцензійних та акредитаційних справ, так і після остаточного рішення ДАК. Дотепер проблемним залишається питання достовірності та об’єктивності висновків експертів через недостатнє знання ними нормативної бази, суб’єктивність під час ухвалення рішень, певну корпоративність стосунків із навчальними закладами, безкарність. Це недопустимо й миритися з такими ганебними проявами ми не будемо.

Враховуючи зазначене, керівництву ДАК з участю Управління ліцензування, акредитації і нострифікації необхідно:

— до 1 липня 2009 року підготувати для подання на розгляд Кабінету Міністрів України документи щодо реорганізації ДАК;

— періодично проводити радикальну ротацію складу ДАК. Цього року постановою Кабінету Міністрів затверджено значно розширений новий склад ДАК у кількості 43 осіб, куди ввійшли лише 14 осіб із попереднього складу, який налічував 32 особи;

— не пізніше червня 2009 року запровадити систему електронного документообігу під час проведення ліцензування або акредитації;

— упродовж двох місяців удосконалити систему проведення експертиз та їх фінансування.

Сьогодні вже вжито низку заходів щодо розмежування функцій і повноважень працівників міністерства та апарату ДАК.

Необхідно обов’язково оприлюднювати ухвалені рішення на кожному етапі проходження процедур, зокрема й рішення експертних рад і ДАК.

Заплановано провести ґрунтовне навчання експертів із видачею відповідних документів, які б засвідчували їхнє вміння та знання для проведення ліцензування чи акредитації. Розробляються нормативні документи задля підвищення відповідальності експертів за ухвалені рішення, зокрема — за свідому фальсифікацію з їхнього боку.

З метою реалізації регуляторної політики у системі “ринок освітніх послуг — ринок праці” започатковано погодження необхідності й можливості ліцензування освітньої діяльності вищого навчального закладу з органами виконавчої влади за підпорядкуванням.

Невдовзі міністерство запровадить принципово нову систему акредитації, зокрема через створення Національного освітнього акредитаційного центру.

VІІІ. Стан навчання українською мовою

Одним із головних показників рівня кваліфікації випускників вищого навчального закладу за європейськими нормами є рівень володіння ними державною мовою.

Моніторинг стану викладання державною мовою у вищих навчальних закладах та їх структурних підрозділах виявив, що середній показник викладання нормативних дисциплін українською мовою у ВНЗ становить: за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста — 89%; бакалавра — 86%; спеціаліста (магістра) — 88%. Підкреслюю: це за поданнями керівників ВНЗ. Впевнений, що реальні показники нижчі, а наскільки саме — сказати важко.

Загалом ситуація із упровадженням української мови у вищих навчальних закладах поступово поліпшується в усіх адміністративно-територіальних одиницях країни.

Водночас аналіз інформації про мови викладання нормативних навчальних дисциплін виявив низку проблемних питань, зокрема:

— недостатній рівень професійного володіння викладачами українською мовою;

— відсутність або замала кількість підручників і навчальних посібників державною мовою, нормативної документації в окремих галузях виробництва;

— дотепер із незрозумілих причин зберігається можливість вибору мови викладання для іноземних студентів при укладанні контрактів на навчання.

Є й фактори суб’єктивного характеру. Зокрема, наявна регіонізація навчання робить студентів заручниками нерозуміння з боку керівників важливості викладання державною мовою.

Для підвищення престижу української мови в академічному середовищі, забезпечення україномовного освітнього простору в окремому вищому навчальному закладі насамперед потрібна добра воля його керівника.

Важливим є створення єдиного мовного простору через забезпечення мобільності студентів і викладачів, поглиблення співпраці між університетами на міжрегіональному рівні.

У грудні 2008 року я звернувся листом до вас, шановні ректори, із пропозицією організувати широкий обмін студентами, аспірантами і викладачами, свого роду “перехресне стажування”, щоб забезпечити, з одного боку, добру мовну практику методом “занурювання”, а з іншого — стимулювати обмін досвідом та усунути постколоніальну асиметрію щодо функціонування в системі освіти української мови як державної.

У цьому листі запропоновані обриси “дорожньої карти” наших спільних дій для забезпечення переходу до викладання українською мовою у всіх навчальних закладах до 2012 року, до якісно нового рівня співпраці між університетами, запровадження нових організаційних форм взаємодії.

Дякую ректорам, котрі надали свої пропозиції, — таких листів є біля сотні.

Міністерство вже започаткувало освітньо-наукове співробітництво з університетами різних областей країни з питань:

— обміну студентами для проходженнями ними навчальних і виробничих практик, організації їхнього дозвілля та відпочинку, а також проведення культурно-мистецьких заходів;

— обміну аспірантами та докторантами з метою їхньої участі у спільних наукових дослідженнях у різних галузях науки, насамперед з історичного, культурного, мовознавчого та літературознавчого напрямів;

— обміну викладачами для викладання навчальних дисциплін, насамперед нормативних, українською мовою, для підготовки підручників, розроблення спільних спеціальних курсів, лабораторних робіт, а також проходження стажування з метою вдосконалення професійного українського мовлення.

Щодо коштів, то 20–30 тис. грн на семестр вистачить для того, щоб розпочати цей проект.

Серед численних факторів, які забезпечують якісну освіту, важливим є наявність якісних підручників, посібників, довідників, словників українською мовою.

У зв’язку з цим Департаменту вищої освіти, ректорам вищих навчальних закладів необхідно:

— запровадити як обов’язкову умову підписання контракту при прийнятті на роботу або переобранні викладачів на наступний термін читання відкритих лекцій українською мовою;

— організувати у вищих навчальних закладах курси з вивчення та підвищення якісного рівня володіння українською мовою для професорсько-викладацького складу;

— заохочувати викладачів видавати курси лекцій українською мовою;

— розробити заходи щодо невідкладного запровадження у широке використання україномовних версій операційних систем;

— включити до національного рейтингу вищих навчальних закладів показники викладання нормативних дисциплін українською мовою, забезпечення навчального процесу підручниками українською мовою;

— запровадити як обов’язкову вимогу до державної атестації захист дипломних та магістерських робіт українською мовою;

— читання лекцій іноземним студентам українською мовою.

ІХ. Підвищення якості природничо-математичної освіти

Підвищення якості природничо-математичної освіти як важливого складника наукового, технічного та соціального розвитку є також і питанням національної безпеки держави.

Обговорення цього питання на Всеукраїнській нараді з підвищення якості фізико-математичної освіти у жовтні 2008 року засвідчило, що погіршення якості викладання фізики та математики в середній і вищій школах, скорочення і навіть зникнення курсу фундаментальної фізики в університетах значною мірою призвели до втрати суспільного престижу цих основоположних наук. Потрібно невідкладно виправляти ситуацію, бо це матиме негативні наслідки для інноваційного розвитку країни.

Кажучи про вкрай слабкі знання студентів із фізики та математики, не варто також забувати, що на фізико-математичних факультетах часто вчаться студенти, котрі не вступили на престижні нині спеціальності, особливо з економіки та права. Коли даємо оцінку якості шкільної фізико-математичної освіти, треба враховувати “відплив” тих, хто добре готувався до випробування з математики.

У конкурентній боротьбі за хоч би “якихось” абітурієнтів багато вищих навчальних закладів свого часу скасували вступні випробування з математики та фізики, незважаючи на те, що їхніми навчальними планами фізика і математика передбачені як обов’язкові предмети фундаментальної підготовки. Як наслідок, попит на якісну шкільну фізико-математичну підготовку зменшився; вступ на фізико-математичні факультети університетів і до технічних вищих навчальних закладів став можливим і з нижчим рівнем підготовки.

Поза сумнівом, ключовим питанням є забезпечення вищих навчальних закладів сучасним демонстраційним і лабораторно-практичним обладнанням. Одним із шляхів поліпшення якості фізико-математичної освіти є забезпечення доступу освітянам і науковцям до світових інформаційних ресурсів, надання можливості вільно використовувати в навчальному та дослідницькому процесах надбання світової науки.

Стрімкий розвиток технологічної та матеріальної бази в галузі електроніки, телекомунікацій та комп’ютерних технологій суттєво випереджає видання підручників і навчальних посібників державною мовою, що спонукає шукати сучасні ресурси іншими мовами. Для виправлення ситуації ми плануємо провести у травні цього року всеукраїнську нараду з питань термінології.

Важливим кроком має стати проведення у квітні 2009 року Всеукраїнської наради з поліпшення якості викладання у середній школі та вищих навчальних закладах біології і хімії і, нарешті, розроблення галузевої програми підвищення якості природничо-математичної освіти в цілому.

Х. Проблеми гуманітарної підготовки у вищій школі

Історична освіта формує національну свідомість та патріотизм як головний чинник консолідації суспільства. Міністерство провело Всеукраїнську нараду з питань історичної освіти, за підсумками якої було створено робочу групу, яка вже розробила, а колегія МОН 28 лютого затвердила нові підходи до викладання історичних дисциплін та зміни до чинної програми з історії з метою формування свідомості учнів і студентів на основі історичної правди.

Можливо, доцільно було б замінити у вищій школі вузько спрямований обов’язковий курс “Історія України”, який безпосередньо дублює шкільний, на більш фундаментальний курс “Історія української культури”.

Є проблеми також у викладанні української мови за професійним спрямуванням.

На думку учасників березневої Всеукраїнської наради, відповідній науково-методичній комісії необхідно вирішити питання щодо розширення змісту цієї навчальної дисципліни і, залежно від профілю навчального закладу, спрямувати курс на вивчення особливостей застосування української мови для кожної з конкретних спеціалізацій. Необхідно переглянути навчальні плани та програми, зробивши акцент на культурно-мовних аспектах; ввести на старших курсах лінгвістичну дисципліну, яка забезпечить здатність випускника до самостійного редагування наукового тексту; запровадити спеціальний курс української мови під час підвищення кваліфікації викладачів.

Не менш важливим є рівень володіння іноземними мовами, що є запорукою вільного доступу до міжнародної інформації як на етапі навчання і наступної професійної діяльності, так і в контексті забезпечення мобільності студентів та викладачів і науковців. Основи цих знань закладаються ще у школі, тому нашим завданням є підвищення якості підготовки вчителів іноземних мов. 26 березня колегія Міністерства освіти і науки схвалила Програму дій щодо поліпшення якості вивчення іноземних мов, розроблену на виконання рішень Всеукраїнської наради.

У контексті озвученої вище теми наголошу: у гуманітарній складовій фізико-математичних, природничих і технічних напрямів мають бути обов’язковими:

— українська мова;

— історія української культури;

— іноземна мова;

— філософія.

А решту світоглядних курсів — на вибір, із переліку, який охоплює всю гуманітарну складову. Вибираючи певну кількість предметів із 11–12 гуманітарних дисциплін цього переліку, студент (студентка) повинен (повинна) набрати таку кількість кредитів, щоб загалом гуманітарна складова не перевищувала 10–15% від усього обсягу навчального часу. У такий спосіб буде реалізована свого роду “вільна траєкторія студента (студентки)” у рамках блоку дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки — одна з головних ознак західних університетів.

Почнемо це робити з 1 вересня цього року для першокурсників. Такий самий принцип застосуємо і для інших наук.

ХІ. Підготовка вчителів

У грудні минулого року ми провели Всеукраїнську нараду з питань підготовки та післядипломної освіти педагогічних працівників, за результатами якої розроблено План дій щодо реформування системи педагогічної і післядипломної освіти педагогічних працівників на 2009—2012 роки.

Навчальним закладам післядипломної педагогічної освіти треба відпрацювати механізм набуття кваліфікації вчителя через спеціалізацію з видачею відповідного свідоцтва чи сертифіката. Така практика є у багатьох країнах світу.

ХІІ. Організація навчального процесу

Проведений Державною інспекцією навчальних закладів моніторинг впровадження елементів Болонського процесу у вищих навчальних закладах висвітлив низку проблемних питань, позитивних і негативних тенденцій.

Формальні підходи до накопичувальної системи оцінок зумовлюють незаконне скасування семестрових екзаменів і необґрунтовані масові відрахування студентів, створення напруги в студентських колективах, формування у студентів уявлення про кредитну систему як про ще один спосіб суб’єктивного керування результатами навчання і зведення її лише до кредитно-модульної складової. Ми з цією модульною згубною уніфікацією забули про звичайні контрольні, колоквіуми, опитування.

У більшості вищих навчальних закладів ще переважає використання традиційних педагогічних технологій, особливо під час проведення лекційних занять. Багато науково-педагогічних працівників звикли до своєрідної методики викладання “під диктовку”, як у початковій школі. Є немало викладачів, яким бракує досвіду, професійних навичок, знання сучасних методик і технологій викладання. Тому налагодження системи підвищення кваліфікації викладачів з метою опанування сучасних інноваційних технологій навчання є сьогодні першочерговим завданням.

Потребує вдосконалення і система контролю якості підготовки. У багатьох вищих навчальних закладах не налагоджено внутрішнього контролю за якістю підготовки студентів або інтегровано у систему поточного контролю; його проводять вибірково, а ректорський контроль або набуває формального характеру, або поєднується із поточною атестацією студентів.

Інституту інноваційних технологій і змісту освіти, Державній інспекції навчальних закладів спільно з вищими навчальними закладами необхідно розробити науково-методологічні засади, критерії та процедури здійснення комплексного моніторингу якості підготовки фахівців на всіх рівнях реалізації освітнього процесу.

Інформую вас, шановні учасники колегії, що міністерство розробило нові, єдині для всіх вищих навчальних закладів, форми типової навчально-методичної документації.

ХІІІ. Практична підготовка студентів

За останні роки у вищих навчальних закладах суттєво погіршилась організація практичної підготовки студентів.

Її обсяги скорочуються на всіх етапах навчання. Непоодинокою є заміна проходження практик формальним перебуванням студентів у розпорядженні кафедр (відділень), а в окремих випадках — залучення студентів під час практики до господарських робіт як у навчальному закладі, так і за його межами. У багатьох вищих навчальних закладах звіт про практику став формальним, а його захист у багатьох випадках просто не проводиться. Це недопустимо. Практика є однією з головних складових навчального процесу. Її імітація — це злочин.

У зв’язку з цим Департаменту вищої освіти спільно з Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти із залученням провідних вищих навчальних закладів необхідно:

— розробити та запровадити у навчальний процес наскрізні та безперервні програми практик, нові системи практичної підготовки студентів;

— сформувати систему галузевих зв’язків між вищими навчальними закладами та роботодавцями для забезпечення здобуття студентами професійних навичок під час проходження виробничої практики;

— розробити і запровадити систему ранньої адаптації випускників на первинних посадах.

Керівники навчальних закладів повинні взяти це питання під особистий контроль, а ДАК враховувати цей показник як основний при ліцензуванні та акредитації.

XIV. Болонський процес:
стан та перспективи реалізації завдань


Складним питанням залишається запровадження в нашій освітній системі Болонського процесу. Таке враження, що ми рухаємося паралельно, але окремо і з відставанням: створюються робочі групи, відбуваються поїздки за кордон, видаються малим накладом книжки з компіляцією різних документів, проводяться, і чомусь найчастіше у Криму, конференції, пишуться дисертації. Але фактично на сьогодні можна говорити лише про запровадження кредитно-трансферної системи та розроблення проекту закону про внесення змін до Закону України “Про вищу освіту”.

Ризиком подальшого зволікання із впровадженням реформ є вихолощення суті реформування вищої освіти України за стандартами Болонського процесу, а в деяких питаннях — імітація перетворень.

Департаменту вищої освіти спільно з Державною інспекцією навчальних закладів та Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти необхідно вирішити такі першочергові завдання:

— провести ретельний моніторинг стану запровадження у вищих навчальних закладах кредитно-трансферної системи та аналіз його результатів;

— розгорнути роботу зі створення системи забезпечення зовнішньої оцінки якості відповідно до європейських стандартів забезпечення якості;

— завершити роботу над проектом Національної рамки кваліфікацій та системи нових стандартів вищої освіти;

— вже цього навчального року в обов’язковому порядку запровадити додаток до диплома європейського зразка;

— розробити вимоги до програм підготовки фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів та розгорнути роботу з підготовки до запровадження третього циклу навчання (доктора PhD).

— спільно з ДАК визначити запровадження принципів Болонської декларації як обов’язкову умову акредитації вищого навчального закладу.

Особливе місце у цих діях має посісти запровадження додатку до диплома європейського зразка, який, за нашими звітами у Європі, нібито вже запроваджено в Україні. Необхідно усвідомити, що саме цей документ згодом стане, з одного боку, свідченням професійної придатності випускника вищого навчального закладу, а з іншого — сертифікатом про спроможність вищих навчальних закладів надавати якісні освітні послуги.