Geum.ru

Мета реформ у вищій школі — якість І доступність освіти”

Вид материалаДокументы

Содержание


XV. Науково-методичне забезпечення
XVІ. Виховна робота
XVІІ. Здоров’я та фізичне виховання студентської молоді
XVІІІ. Кадрове забезпечення вищої школи
ХІХ. Освітній ринок і ринок праці
Подобный материал:
1   2   3

XV. Науково-методичне забезпечення


Проблемою, яка вже має глибоке історичне коріння, є рівень забезпечення навчального процесу вищої школи підручниками, посібниками та іншими навчальними матеріалами.

Міністерство докладає зусиль у цьому напрямі: сформовано галузеву цільову програму “Підручник вищої школи”; принципово змінено підходи до процедури експертизи рукописів, зокрема вперше організовано закрите рецензування для всіх без винятку підручників.

Сьогодні загальні показники забезпечення навчальною літературою вищої школи коливаються у межах 46–98%, хоча рівень забезпечення літературою українською мовою значно нижчий.

Для налагодження системного аналізу поповнення бібліотек вищих навчальних закладів сучасною навчально-методичною літературою розроблено єдину інформаційну систему “Університетська книга”; формується єдиний реєстр навчальної літератури, якій надані відповідні грифи МОН.

Якість підручників, які останнім часом надходять до міністерства для отримання грифа, у багатьох випадках далека від бажаної. Грубезні фоліанти, котрі не захоче, та й не матиме часу, прочитати жоден (жодна) студент (студентка), а головне — компіляція вже опублікованої інформації, використання невідредагованих машинних перекладів із іноземних джерел, практична відсутність власних матеріалів — ось неповний перелік недоліків рукописів. Цю картину доповнюють примітивні рецензії, часто написані самим автором за шаблоном для всіх рецензентів, та невеликий наклад, яким ці книжки будуть видані.

Складається враження, що єдина мета автора — зробити “запас” для здобуття наступного вченого звання або заробити грошей, реалізуючи свої книжки серед своїх студентів, як правило, у “рекомендаційно-обов’язковому” порядку. Це і аморально, і принизливо.

Але треба зрозуміти, що ні відсутність достатнього державного фінансування на видання навчальної літератури для вищої школи, ні необхідність терміново “закрити огріхи” в методичному забезпеченні певної дисципліни не є підставою для видання відвертої халтури. Тепер гриф МОН отримати непросто — підручник повинен бути якісним і сучасним.

Щодо фінансового аспекту. По-перше, в контракті, який ректор укладає з МОН, як обов’язок передбачено видання підручників за рахунок спецкоштів університету. По-друге, якщо підручник добрий, його може взяти будь-яке видавництво як комерційний проект. Важливо не хто пише — “корифеї” чи “новачки” — важлива якість і затребуваність підручника.

XVІ. Виховна робота

Сьогодні часто лунають слова про нібито непотрібність виховної роботи у вищих навчальних закладах, про те, що це пережиток минулого. Але це, на мою думку, помилкові твердження. Нівелювання цінностей, ідеалів виховання, ворожий до молоді інформаційний простір, змістова частина телевізійних передач і текстів газет та журналів часто не виконують виховного призначення, а радше навпаки.

Наголошую: вищі навчальні заклади не повинні самоусуватися від виховання студентської молоді. Виховна робота повинна мати системний характер. Ми вже багато часу обговорюємо це питання, проводили всеукраїнську нараду проректорів із виховної роботи вищих навчальних закладів і заступників директорів професійно-технічних училищ і, думаю, вже настав час прийняти Концепцію національного виховання студентської та учнівської молоді, проект якої розроблено, та розпочати її реалізацію. Це завдання має бути виконане впродовж квітня 2009 року. А для забезпечення участі у цьому процесі громадськості, необхідно не пізніше червня 2009 року створити при міністерстві Громадську раду з питань національно-патріотичного виховання.

XVІІ. Здоров’я та фізичне виховання студентської молоді

Система фізичної культури повинна сприяти утвердженню здорового способу життя та виховувати здорову молодь. Проте в організації цієї роботи є ще багато недоліків.

Насамперед це:

— відсутність якісного кадрового, методичного, матеріально-технічного забезпечення;

— невиправдане пріоритетне забезпечення високих спортивних досягнень у студентському середовищі;

— ”комерціалізація” фізичного виховання.

У зв’язку з цим керівникам вищих навчальних закладів необхідно передусім вжити заходів щодо запровадження занять із фізичного виховання за відповідними секціями, здійснити радикальний перегляд організації навчального процесу.

Потребують реформування також функції Комітету з фізичного виховання і спорту.

Водночас ми зобов’язані забезпечити кожен навчальний заклад — від дошкільного до вищого — медичним працівником. Ми будемо просити Прем’єр-міністра України Юлію Тимошенко і весь Уряд підтримати нас у цьому питанні та ухвалити відповідне рішення.

Хочу відзначити, що на професійному рівні студентський спорт зберігає високі позиції. Свідченням тому стали результати XXIV Всесвітньої зимової універсіади у Харбіні (Китай), де наша збірна здобула сім медалей: золоту, дві срібні і чотири бронзові; всього в Універсіаді взяли участь сто українських спортсменів.

XVІІІ. Кадрове забезпечення вищої школи

Останнім часом за рахунок зниження вимог до здобувачів вчених звань відбулася значна примітивізація як процедури, так і результатів атестації. Тільки за останній рік було, як виняток (тобто за межами нормативних вимог), присвоєно 77 вчених звань доцентів і 117 професорів.

Стало буденним явище, коли викладач, перебуваючи на відповідній посаді мінімальний час і написавши одну-дві методичні праці, ставав доцентом “автоматично”.

Зважаючи на це, міністерство ухвалило рішення про значне посилення вимог до претендентів на вчене звання, закріплене в новому Порядку присвоєння вчених звань, схваленому Кабінетом Міністрів України 27 грудня 2008 року.

Мета цього — уникнути подвійного, розмитого та розширеного трактування критеріїв щодо присвоєння вчених звань. Постанова припиняє невластиве для наукової спільноти адміністративне присвоєння наукових звань за “особливі заслуги” поза науковою та викладацькою діяльністю претендентів.

Новий персональний склад атестаційної комісії — відомі вчені з різних наук — перекриває усі напрями наукової сфери, а також географію регіонів України та “географію” міністерств і відомств.

Впровадження положень цієї постанови передбачає не просто радикальне підвищення якості наукових кадрів найвищої кваліфікації, а й повернення властивих для академічного середовища етичних і моральних норм. Зрештою, нашою метою є повернення довіри суспільства до вчених звань, повернення шани до цих високих академічних рангів.

Іноді ведуть мову про небезпеку виникнення вікового розриву у кадровому забезпеченні вищої школи викладачами, які мають вчені звання. Цього не відбудеться. Навпаки, молоді люди переконаються, що вчене звання доцента, а тим більше професора, має бути підтверджене справжніми, а не уявними, придуманими здобутками. І це має спонукати їх до наполегливої праці, а отриманий атестат набуде нового вищого професійного статусу.

Сьогодні у вищих навчальних закладах системи МОН сформовано найбільш широку і потужну мережу аспірантури і докторантури (68% від загальної чисельності у країні), де тільки за рахунок державного фінансування навчається 18 851 особа (рис. 3, 4).

Рис. 3. Динаміка чисельності аспірантів


Рис. 4. Динаміка чисельності докторантів

За винятком окремих навчальних закладів, не надходять конкретні пропозиції щодо підготовки докторів PhD, і є реальна небезпека, що питання хочуть просто “заговорити”, як і окремі положення Болонського процесу. Але цього не буде.

Маємо справу з характерним процесом подрібнення організаційної структури вищих навчальних закладів. Зростає кількість факультетів, кафедр, інших підрозділів, зокрема малочисельних, які не здатні проводити ефективну навчальну, наукову та методичну роботу. Це є також і джерелом збільшення кількості годин і, як наслідок, загального педагогічного навантаження. Це навантаження є штучним, а проблема створена самим вищим навчальним закладом.

У більшості вищих навчальних закладів не запроваджено рейтингової системи оцінки діяльності викладачів, не дотримуються норм чинного законодавства щодо їх конкурсного обрання. Не була запроваджена й оцінка діяльності викладачів студентством у форматі моніторингових соціологічних досліджень “викладач очима студентів”, як це було заплановано минулого року. Тому доручаю Департаменту вищої освіти спільно з Державною інспекцією навчальних закладів та Департаментом роботи з кадрами вищої школи та державної служби терміново вирішити ці питання.

Ректорам необхідно переглянути, хто керує кафедрами. Якщо завідувач кафедри не є активним, не є справжнім лідером, який дбає про розвиток наукового напряму, не створив колективу викладачів із високими цілями, а лише “за вислугу років” за інерцією номінально числиться з формулою “якось незручно” щодо його заміни, то така політика є згубною для студентів, для кафедри і, зрештою, для самого вищого навчального закладу.

Необхідно посилити персональну відповідальність завідувачів кафедр за формування науково-педагогічного потенціалу підрозділу та його спроможність надавати якісні освітні послуги, створення нормального соціально-психологічного клімату в колективі, подолання хабарництва та корупції. Якщо завідувачі кафедр не відповідають цим вимогам, їх потрібно замінювати. Головна наша мета — якість освіти.

Все очевиднішою стає криза в управлінні вищими навчальними закладами. Помилки в ухваленні управлінських рішень, суб’єктивізм, нехтування громадською думкою, систематичне порушення виконавської дисципліни, хибне уявлення про автономію у фінансово-господарській діяльності — ось неповний перелік показників стилю управлінської діяльності більшості керівників.

Тому нам необхідно вдосконалити форму контракту з керівником вищого навчального закладу, зробити об’єктивні висновки щодо можливості перебування на відповідних посадах керівників, які допустили порушення вимог законодавчих і нормативних актів, фінансової та виконавчої дисципліни. Ми це вже робимо.

ХІХ. Освітній ринок і ринок праці

Відповідно до звітів керівників вищих навчальних закладів, у 2008 році близько 90% випускників освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста і магістра, які навчалися за державним замовленням, одержали скерування на роботу (у 2007 році — 90,1%; у 2006 році — 92,0%). Виникає запитання: хто сьогодні вірить у ці цифри? Адже всі чудово знають, як вони формуються: від примусу випускників приносити неправдиві довідки про можливе працевлаштування до їх простого вигадування. Цю практику треба негайно припинити.

Але навіть такі результати працевлаштування свідчать про деякі зміни пріоритетів економіки у споживанні нашої продукції, оскільки у 2008 році найвищі показники працевлаштування були у випускників політехнічних, технологічних, гірничо-металургійних та машиноприладобудівних вищих навчальних закладів, а найнижчі — у класичних, педагогічних та транспортних університетів.

Водночас, за даними регіональних служб зайнятості, наявне перенасичення ринку праці з економічних спеціальностей (втричі), юридичних (у шість разів!), вихователів дитячого садка та навчально-виховного закладу (вдвічі), психологів (у чотири рази).

Нарада, яку ми провели із керівниками місцевих управлінь освіти і науки та з керівниками інститутів післядипломної педагогічної освіти, засвідчила необхідність вироблення плану дій щодо докорінної зміни функцій післядипломної освіти.

Сьогодні заклади післядипломної освіти повинні зосередитися на виконанні своїх безпосередніх обов’язків, а саме: підвищувати якісні параметри кваліфікації практичних працівників, а не займатися дублюванням освітньої діяльності базових навчальних закладів.

Анахронічне здобуття вищої освіти в режимі перепідготовки має зникнути як таке, що не відповідає ні запитам споживачів освітніх послуг, ні потребам ринку праці. Проект Положення про післядипломну освіту міністерство розробило та розмістило на сайті, а тому просимо висловити свої зауваження і пропозиції.