Запорізький державний університет
| Вид материала | Документы |
- Доктор юридичних наук, доцент, 3894.02kb.
- Державний вищий навчальний заклад запорізький національний університет, 520.84kb.
- Державний вищий навчальний заклад “запорізький національний університет” міністерства, 1998.46kb.
- Нижня Наддніпрянщина регіон зі специфічним характером формування населення та його, 145.51kb.
- Державний вищий навчальний заклад „Запорізький національний університет” міністерства, 683.6kb.
- Конференції, семінару, 1844.01kb.
- Короткова Ліна Ігорівна, яка закінчила Запорізький державний університет І має диплом, 323.08kb.
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- О.І. Савченко Запорізький державний університет, 188.66kb.
- Державний вищий навчальний заклад “запорізький національний університет” міністерства, 707.37kb.
ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
На правах рукопису
Сердюк Павло Павлович
УДК: 343.542.1
Кримінологічні та кримінально-правові проблеми ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості
Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Денисова Тетяна Андріївна
кандидат юридичних наук,
доцент
Запоріжжя – 2005
ЗМІСТ
Вступ.........................................................................................................................4
Розділ 1
Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості...................................................................................................................10
1.1. Юридико-кримінологічні фактори криміналізації ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості..............10
1.2. Соціально-економічні фактори криміналізації ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості..............38
1.3. Соціально-психологічні фактори та системно-правові принципи криміналізації ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості....................................................................................44
Розділ 2
Юридичний аналіз складу злочину, передбаченого ст. 300 КК
України .........................................................................................................................57
2.1. Об’єкт та предмет ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості...............................................................57
2.2. Об’єктивна сторона ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості………………………………………...91
2.3. Суб’єкт ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості..................................................................................128
2.4. Суб’єктивна сторона ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості.......................................................133
Розділ 3
Проблемні питання профілактики ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості...159
3.1. Проблемні питання визначення об’єкту профілактичного впливу щодо ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості................................................................................................................159
3.2. Спеціально-кримінологічні заходи профілактики ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості............174
Висновки..............................................................................................................188
Перелік використаних джерел........................................................................192
Додатки................................................................................................................231
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Зважаючи на все більш зростаючу інформатизацію сучасного суспільства, у тому числі й українського, розширення меж мас-медіа, інформаційний вплив на соціально-психологічне здоров’я суспільства має суттєве значення. Інтелектуальний, емоційно-вольовий стан особи є реальним чинником моделі розвитку суспільства. Фактично, культурно-мотиваційна, ціннісно-орієнтаційна складові суспільної свідомості будують програму, за якою функціонує суспільство, в них закладені тенденції його розвитку. Вільний обіг інформації різноманітними каналами створює реальність, в якій людина може швидко без особливих зусиль споживати навчаючу інформацію.
Досі не відбулося глибокого вивчення причин потягу людини до споглядання жорстокого, брутального, самозвеличеного ставлення однієї людини до іншої, водночас жорстокого і цікавого. Людину створює те, що в неї закладено. Високий рівень довіри людей до засобів масової інформації (далі – ЗМІ), кіно-, відеофільмів, публікацій, усіляких публічних виступів, проповідей, закликів тощо, як свідчать ґрунтовні психологічні дослідження, може серйозно вражати психо-емоційну систему соціуму, піддаючи її змінюваному впливові, який часто є відверто шкідливим, руйнівним у соціальному сенсі. Важливо щоб кримінальне право стало на заваді найбільш інтенсивного небезпечного впливу на суспільство. З 1986 року відповідна норма була передбачена в КК України (далі – КК), однак вона виявилася вкрай неефективною. Практично необхідна норма не працює і понині, не зважаючи на те, що підстави для її функціонування зустрічаються нерідко. Коли на початку 1990-х років у Німеччині постало питання з’ясування причин неефективності дії такої норми (в Німеччині кримінальних справ за цією нормою до 1991 р. розглядалось, принаймні, більше десятка на рік), була створена спеціальна комісія, яка працювала більше року над цією проблемою. Цей приклад показує, якого великого значення надається цьому питанню. У ході дослідження ми переконалися, що кримінальне право не може стояти осторонь зазначених проблем. А тому особлива наша увага була прикута до з’ясування причин того, чому така норма “не працює” в Україні.
Відповідна норма (ст. 300) передбачена в розділі XII КК. Однак, розгляд проблем її застосування, а також відповідних норм у кримінальному праві інших країн, у тому числі в контексті супутніх їй проблем, вже здійснювався на теренах кримінально-правової та кримінологічної науки.
В теорії кримінального права та кримінології цьому питанню приділяли увагу українські і російські вчені, зокрема, Ю.М. Антонян, О.Ф. Бантишев,
І.М. Даньшин, С.Ф. Денисов, Р.С. Джинджолія, В.М. Дрьомін, А.П. Закалюк,
Р. Кадіров, В.С. Ковальський, О.М. Костенко, Г.М. Міньковський,
В.О. Навроцький, О.П. Рябчинська, В.М. Смітієнко, А.П. Тузов, В.О. Туляков,
І.К. Туркевич, К.Г. Фетисенко, С.П. Щерба, С.С. Яценко та ін.
Дослідження вказаних авторів мають дуже важливе значення, адже було б важко робити висновки без значного вкладу зазначених науковців у дослідження цієї проблеми. Однак, як вбачається, не були достатньо вивчені причини неефективності цієї норми (ст. 2111 КК 1960 р., ст. 300 КК 2001 р.). У дослідженні пропонуються конкретні заходи, які, вважаємо, зможуть “реанімувати” цю важливу норму.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Зазначена тема входить до плану координації наукових досліджень з проблем кримінології на 2003 рік, що затверджений Координаційним бюро з проблем кримінології Академії правових наук України. Дисертаційна робота виконана згідно з планами наукового дослідження “Протидія злочинам, що посягають на громадську моральність” кафедри кримінального права та правосуддя Запорізького державного університету, а також узгоджується з напрямками науково-дослідної роботи Запорізького державного університету.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження було визначення причин неефективної дії ст. 300 КК та з’ясування шляхів їх подолання; визначення причин і умов, які сприяють вчиненню дій, вказаних у ст. 300 КК, та основних напрямків профілактичної діяльності щодо них.
Відповідно до мети були поставлені такі задачі:
– визначити фактори криміналізації зазначених дій і дати їм об’єктивну оцінку; з’ясувати рівень суспільної небезпечності злочину, передбаченого ст. 300 КК та врахувати “силу” соціально-економічних та соціально-психологічних чинників для обґрунтування необхідності криміналізації цих дій;
– визначити типові причини та умови вчинення досліджуваного злочину;
– з’ясувати безпосередній об’єкт та зміст предмету злочину, передбаченого
ст. 300 КК;
– визначити особливості об’єктивної сторони досліджуваного складу злочину;
– вирішити питання щодо делінквентності спеціальної відповідальної особи у тому разі, коли визначити конкретну особу, яка поширила інформацію, неможливо або коли таке поширення знаходиться в причинному зв’язку з діями усіх працівників підприємства, установи, організації;
– дослідити особливості суб’єктивної сторони складу цього злочину і знайти конкретні шляхи вирішення проблем, пов’язаних з її встановленням;
– визначити об’єкт профілактичного впливу щодо дій, передбачених
ст. 300 КК;
– з’ясувати шляхи ефективного впливу на об’єкт профілактики цього злочину.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з ефективністю дії ст. 300 КК, необхідністю криміналізації зазначених в ній дій, кримінальною відповідальністю за вчинення злочину, передбаченого цією нормою.
Предметом дослідження є норма, передбачена ст. 300 КК, що встановлює відповідальність за ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості та практика її застосування, причини та умови вчинення цього злочину.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання. В ході дослідження були використані такі методи: догматичний метод, заснований на використанні законів формальної логіки, – для пізнання об’єкту дослідження, для пізнання емпіричної бази і побудови понятійних конструкцій. Цей метод пронизує усі положення дослідження; історико-правовий метод – використовувався для дослідження закономірностей та тенденцій розвитку кримінального законодавства щодо захисту морального здоров’я суспільства; метод системного аналізу, використовувався при дослідженні об’єкта із врахуванням структурно-функціональних закономірностей взаємодії елементів, що набувають у системі певної якості; метод порівняльного правознавства використовувався для виявлення особливостей функціонування кримінально-правового матеріалу в праві зарубіжних країн щодо захисту морального здоров’я суспільства та використання пізнаних закономірностей як емпіричного матеріалу; статистичний метод використовувався для з’ясування соціальних закономірностей та для вимірювання соціально релевантних рішень для подальшого вдосконалення законодавства.
Як емпіричний матеріал використовувалися також роботи соціологів, психологів, філософів, криміналістів та кримінологів, в яких зосередженно досвід і результати пізнання соціально-правових закономірностей, а також статистичні дані, результати анкетування 225 респодентів (110 працівників правозастосовчіх органів у Запорізькій області), результати вивчення архівних матеріалів судів міст Запоріжжя, Луганська, Харкова і матеріалів справ, в яких було відмовлено у порушенні кримінальної справи за ст. ст. 300, 301 КК.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що в ньому сформульована нова концепція щодо змісту, сутності пропаганди насильства і жорстокості та протидії їй. У дисертації також отримали подальший розвиток дослідження у цій сфері. До найбільш важливих положень, висновків та пропозицій, що відображені у цьому дисертаційному дослідженні слід віднести:
– вперше в Україні було зроблено висновок про те, що об’єктом злочину, передбаченого ст. 300 КК, є суспільні відносини, що існують з приводу охорони соціально-психологічного (морального) здоров’я населення, як душевно-культурного феномену, який проявляється у сповідуванні суспільно бажаних соціальних зв’язків між суб’єктами суспільних відносин, тобто таких, які „створюють” суб’єкта цих відносин, – а не мораль, моральність, моральні засади, принципи, громадська моральність, моральні принципи, моральні відносини, оскільки вони є специфічним засобом соціального регулювання суспільних відносин;
– запропонована нова редакція ст. 300 КК, в якій вдосконалено термінологію (усунено тавтологію та виключено термін, що надає предмету цього злочину зайвих “містичних” якостей), подані формальні критерії визначення поняття творів, кіно-, відеопродукції, які пропагують насильство і жорстокість, та встановлені виключення, що зараджують розширенню меж кримінально-правової репресії, усунено зайве дублювання щодо захисту фізичного і психічного здоров’я особи, а також непослідовність стосовно диференціації кримінальної відповідальності за вчинення зазначеного злочину;
– вперше розвинуто положення, що кримінологічно-профілактична складова причини існування складу злочину, передбаченого ст. 300 КК, є такою, що має емпіричне обґрунтування, а тому їй треба надати перевагу;
– дістало подальшого розвитку положення, що суспільна небезпечність розповсюдження творів, кіно- чи відеопродукції, які пропагують насильство і жорстокість, обумовлюється тим, що воно може служити детермінантою насильницьких злочинів;
– зроблено висновок, що, зважаючи на роль, значення і перспективу в суспільному поступу такого фактору насильницької злочинності, як пропаганда насильства і жорстокості, слід вважати обґрунтованою криміналізацію дій, зазначених в ст. 300 КК, з огляду на їхню істотну суспільну шкідливість. Питання щодо високого рівня суспільної небезпеки розповсюдження таких творів серед дорослих членів суспільства залишається відкритим;
– обґрунтовано твердження, що одними з найважливіших причин незастосування ст. 300 КК є відсутність формалізованих критеріїв, за якими б визначались твори, що пропагують культ насильства і жорстокості, організаційно-матеріальні та соціально-психологічні чинники. Запропоновано компромісний підхід до вирішення цієї проблеми. Аргументується необхідність проведення роз’яснювальної роботи серед підприємців, які демонструють і (або) розповсюджують кіно-, відеопродукцію;
– вперше в Україні пропонується інституалізація у норму, передбачену
ст. 300 КК, відповідальності спеціального суб’єкта. Обґрунтовується, що суб’єктом цього злочину може бути фізична, осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку, навіть у тому разі, коли вона розповсюджує такі твори серед неповнолітніх;
– зроблено висновок, що найбільш ефективна нейтралізація умов вчинення цього злочину можлива, якщо застосовувати альтернативу зазначеним потребам, що наповнюють їхній зміст.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретична і практична значущість одержаних автором результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані: а) в галузі науково-дослідної діяльності – в якості підґрунтя для подальших наукових досліджень цієї та інших важливих проблем кримінології, кримінального права; б) у правотворчості – отримані результати можуть бути покладені в основу вдосконалення чинного законодавства щодо протидії пропаганді насильства і жорстокості, як дієвого чинника, що сприяє зростанню насильницьких злочинів, а також негативно впливає на соціально-психологічне здоров’я населення. Вони можуть бути використані для побудови і реалізації кримінологічної політики держави щодо профілактики зростаючих насильницьких злочинів та сприяння утвердження злагоди між членами суспільства; в) у правозастосуванні – удосконалення практики застосування правозастосовними органами України ст. 300 КК України, досягнення одноманітності щодо розуміння її змісту; г) у профілактичній діяльності – для підвищення ефективності нейтралізації факторів цього злочину, а також протидії негативним соціальним наслідкам від зазначеного злочину; д) у навчальному процесі – положення та висновки роботи доцільно використовувати при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників у викладанні дисциплін “Кримінальне право України. Особлива частина”, “Кримінологія”, а також у науково-дослідній роботі викладачів, аспірантів та студентів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися у виступах на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми кримінального права та судочинства” (квітень 2002 р.,
м. Запоріжжя), Міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (червень 2002 р., м. Запоріжжя), Науково-практичній конференції “Актуальні проблеми застосування нового кримінального законодавства України” (листопад 2002 р., м. Дніпропетровськ), регіональному “круглому столі” “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” (лютий 2003 р., м. Хмельницький) і використовувалися при проведенні семінарських занять з дисциплін “Кримінальне право України. Особлива частина”, “Кримінологія”.
Публікації. Основні положення та рекомендації дисертаційного дослідження викладені у дев’яти наукових статтях, шість з яких опубліковані у фахових виданнях, передбачених ВАК України.
Розділ 1
СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВВЕЗЕННЯ ВИГОТОВЛЕННЯ, РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ТВОРІВ, ЩО ПРОПАГУЮТЬ КУЛЬТ НАСИЛЬСТВА І ЖОРСТОКОСТІ
1.1. Юридико-кримінологічні фактори криміналізації ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості
Відомо, що назва ст. 300 КК України характеризується значним інформаційним і текстуальним об’ємом, тому для цієї кримінально-правової норми питання лаконічності виразу назви є нестороннім. В кримінально-правовій літературі з цього приводу існують різні думки. Наприклад, З.А. Тростюк вважає недоліком, коли зміст статті є ширшим від її назви. Всього за її підрахунками в Особливій частині КК України приблизно 12% таких статтей [398, с. 66].
П.П. Андрушко зазначає, що назви статтей не повинні дублювати їх зміст, тобто вони не повинні повністю відтворювати текст диспозиції, для заголовків мають добиратися такі терміни, які б стисло та влучно виражали зміст статтей [41, с. 8]. Добитися такого ефекту, на нашу думку, можливо в значній частині випадків лише тоді коли назва статті гранично широка за своїм логіко-семантичним змістом, а диспозиція статті зменшувала б його, наприклад, § 131 КК ФРН називається коротко – “Культ насильства” [407, с. 86]. Однак, з точки зору аналізу статики та динаміки цього злочину ми побудували таку назву роботи. Можливо зауважити, що назву: “Кримінологічні та кримінально-правові проблеми ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості” можна розцінити буквально як аналіз проблем кримінологічного і кримінально-правового плану, які виникають у ввезення, виготовлення, розповсюдження як певних уособлень. Можна було б між “проблемами” і “ввезенням, виготовленням, розповсюдженням” вставити уточнюючі слова, скажімо, “відповідальності за...”, однак, у такому разі кримінологічні проблеми, пов’язані з цим явищем відійшли б на задній план. Ми вважаємо невірним вживання у назві цієї статті союзу „або”, оскільки зміст цієї норми вказує, що усі дії мають бути спрямовані на розповсюдження чи збут, а вживання цього союзу вказує на дистанцію між ними, що не є правильним. Отже, під зазначеною назвою теми дослідження слід розуміти аналіз проблем пов’язаних з розповсюдженням культу насильства і жорстокості.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Таким чином, ми зіткнулися з протиборством думок вчених-психологів з цього питання. Більшість апелює до результатів тривалих і дорогих досліджень та стверджують про залежність від демонстрації і сприйняття насильства реальної поведінки агресорів, меншість скептично ставиться до таких висновків. Але, слід зазначити, що серед більшості є помірковані члени, які, як вказувалося, звертають увагу на контекст демонстрованого, сприйнятого твору. Це пов’язано з актуальністю такого питання: як оцінити ситуацію, коли публікація будь-якого роду агресії може спровокувати найрізноманітніші форми агресії, в тому числі насильство різного рівня інтенсивності, і в той же час в ст. 300 КК передбачена заборона розповсюдження лише творів, що пропагують культ насильства і жорстокості? “Агресія” (від лат. “aggression” – “напад”) – це загальний термін,* який використовується для визначення різноманітних форм поведінки, що включає напад, захват, перехід кордону, насильство, погрозу такими діями, прояв ворожості та її реалізацію [330, с. 3]. Е. Фром розрізнював агресію „доброякісну” – її метою є збереження життя і “злоякісну”, що проявляється в немотивованій жорстокості й деструктивності [434, с. 245-246]. Таким чином, судячи з контексту досліджень, демонстрація “доброякісної” агресії, хоч і в меншій мірі, може теж спровокувати агресивну поведінку, в тому числі деструктивну і невмотивовано жорстоку. Але в даному разі ймовірність таких випадків, зважаючи на ефект свідомісного контролю, дуже низька. З іншого боку, насильство не є синонімом агресії, останнє поняття більш широке [308, с. 101]. Дійсно, якщо брати навіть “доброякісну” агресію, то демонстрація такої може навчити насильству через спостереження; перегляд сцен, що містять насильство призводить до фізіологічного збудження; підлітки, які схильні до агресивності, знаходять виправдання своїй поведінці [76, с. 132; 155, с. 102-105]. Так, група американських вчених із Колумбійського університету і Нью-Йоркського інституту психіатрії (США) протягом 17 років відслідковувала долю 700 підлітків, фіксуючи, скільки часу вони проводять перед телеекранами і що вони при цьому дивляться. Серед тих, хто приділяв увагу перегляду сцен насильства від однієї до трьох годин в день – кількість вчинивших акти насильства становила 22,5 % (зі збільшенням кількості годин перегляду цей відсоток зростав) [323].
Слід зазначити, що найбільшою інтенсивністю провокаційного впливу володіє фізичне насильство. В працях багатьох авторів, агресивні поведінкові акти завжди постають як злочини і це характерно навіть для вчених, які відзначаються самим широким тлумаченням агресії [159, с. 175].
На наш погляд, законодавець вибрав оптимальний варіант, тобто криміналізація розповсюдження творів, що пропагують культ (однак, в нас є зауваження щодо термінології) насильства та жорстокості. Такий підхід займає проміжне положення між поглядами двох таборів вчених, і щонайголовніше, спрямований на протидію найбільш інтенсивному ефекту від демонстрації насильства і жорстокості. З іншого боку, не повинен бути забутий шкідливий вплив на свідомість людей методичної демонстрації агресії меншого рівня інтенсивності за допомогою мас-медіа. Але, на нашу думку, це повинно вирішуватися за межами кримінально-правового впливу.
За даними українських вчених вплив засобів масової інформації, по рейтинговим оцінкам, серед факторів виникнення насильства серед молоді, займає друге місце (33,84 %) [199, с. 5]. Воно й не дивно. Соціологи Укртелерадіопресінституту в 2002 році упродовж 20 тижнів, з квітня по жовтень, ретельно досліджували національний телеефір. За їх висновками “... змістове наповнення екранного часу не завжди задовольняє глядачів. Насамперед йдеться про аморальність і жорстокість, які постійно демонструються в телеефірі” [52, с. 11]. За даними голови Держкомінформполітики України в 2002 році, один лише перелік фільмів із елементами явищ негативного змісту склав понад 20 сторінок [299]. Здається людська психіка не встигає розрізняти документальні новини і реалії кіно [422]. Інтенсивність впливу засобів масової інформації на людську свідомість часто випереджує рівень психічного розвитку сучасної людини. А це в свою чергу породжує в її свідомості “кишені свідомісної ентропії”.
Вельми вагомими, на нашу думку, є погляди на це питання вчених-кримінологів. Відразу зауважимо, що переважна більшість кримінологів демонстрацію, інше розповсюдження творів, що містять насильство і жорстокість називають серед факторів злочинної поведінки неповнолітніх та молоді, чи принаймні визнають їх факторний вплив на свідомість людини в період її інтенсивної соціалізації.* При цьому майже не звертають уваги на питання характеру впливу таких творів на свідомість дорослих. Очевидно це зумовлено тотальним впливом на вчених теорії соціалізації.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Наступне питання пов’язане зі скепсисом на таку криміналізацію мистецтвознавців. Так, О. Рутковський зазначає: “Без елементів насильства і жорстокості драматургія і в кіно, і на ТБ взагалі неможлива. <...> Оголошувати присутність у фільмі сцен насильства і жорстокості і “жахів” пропагандою ненависті до людини, визначати виразний показ насильницьких дій як “культивування низьких інстинктів”, а все разом вносити в область кримінальної відповідальності – це з культурологічної точки зору, абсурд” [346]. Вчений вважає неправильним ігнорування умовної природи зображувальної діяльності в кіно, що веде до ототожнення зображеного насильства з реальним, показу – з пропагандою [346]. Щодо останнього зауваження, слід нагадати, що, як підтверджено дослідженнями вчених, “умовність” твору і подій у ньому, не позбавляє його можливості негативного впливу на свідомість глядача, слухача, читача його змісту. Реальність або умовність твору не є гарантією, що його завжди має бути сприйнято адекватно контексту твору [93, с. 50; 263, с. 76-78].
Отже, культурологи цілком справедливо, вимагають конкретності щодо змісту терміну “культ насильства і жорстокості”. Як зазначалось, криміналізованим має бути лише розповсюдження таких творів, які містять не просто сцени насильства і жорстокості, “жахів”, а такі, що дійсно культивують насильство і жорстокість. А це, хоч як би не скептично до цього ставилися мистецтвознавці і, навіть, правознавці, вимагає певної дефініції. Ми згодні, що критерії, які мають бути покладені в основу такої дефініції ще не певно відкриті, але якщо прагнення оминути таке дефінітивне “спрощення” буде тримати гору, то це постійно буде зумовлювати ситуацію, коли “культ” і “сцени” насильства і жорстокості “будуть розуміти кожен по-своєму” і призводити до наслідків, про які нас застерігає О. Рутковський [346]. Так, 27,2% працівників правозастосовчих органів на запитання: “Як відрізняються твори, що пропагують культ насильства і жорстокості, від творів, які пропагують насильство і жорстокість?” відповіли, що ні чим не відрізняються, а 22,7% вважають, що твори, які пропагують культ насильства і жорстокості це ті, що не просто зображують останні, а закликають до наслідування їм, наголошують на їх цінності [Додаток Д, Гістограма Д.2.3]. Однак, необхідно зауважити, що режим творів, в яких прямо не містяться ознаки, характерні для культу насильства і жорстокості, але в них сценам насильства і жорстокості присвячено ¾ тривалості їх обсягу, на наш погляд, повинен мати такий же режим, як і твори, які містять культ насильства і жорстокості, адже, як свідчать дослідження фахівців, перші завдають не менш шкідливого впливу на свідомість ніж ті, що містять такий “культ”. Юридико-технічне вирішення цього питання не легке. Ми приділимо йому уваги дещо пізніше.
Відносна розповсюдженість та типовість діяння є ще одним фактором для вирішення питання щодо його криміналізації, який виділяється в літературі
[44, с. 85-86; 109, с. 82; 125, с. 69; 214, с. 22; 426, с. 104]. Для позитивного рішення криміналізувати діяння, останнє не повинно бути виключно рідкісним або надмірно частим [183, с. 9]. Визначення ж поширеності дій, передбачених ст. 300 КК, пов’язане з серйозними труднощами. З одного боку, як очевидно, споживчий ринок літературних, кіно-, відео-, комп’ютерних творів насичений такими, що містять сцени насильства і жорстокості. На цьому ринку вже давно сформована сильна інфраструктура з усіма характерними для ринку атрибутами: конкуренцією, широким вибором асортименту, невисокими цінами та керованістю, перш за все, економічними законами. Через те, що досі немає формально визначених критеріїв, за якими можливо було б з’ясувати, які твори містять культ насильства і жорстокості, а які просто сцени насильства і жорстокості, виявити рівень розповсюдженості “творів, що пропагують культ насильства і жорстокості” можна лише спираючись на власні, суб’єктивні уявлення оцінюючої особи, а отже, звернутися до якої-небудь офіційної статистики не реально. Практика відразу ж відреагувала на таку ситуацію і відреагувала, зрозуміло, мовчанням. За даними, які не можна вважати повними, з 1991 по 1996 рр. за ст. 2111 КК (1960 р.) всього було розглянуто дві кримінальні справи* по обвинуваченню у цьому злочині [142, с. 16; 258, с. 43].
О.П. Рябчинська, посилаючись на дані Міністерства юстиції України зазначає, що за період з 1992 по 1998 рр. за ст. 2111 КК (1960 р.) було засуджено лише 6 осіб в 1994 р., а в інші роки за зазначений період не було засуджено жодної особи [349, с. 140]. За 12 місяців 2002 р. по Україні було зареєстровано 6 злочинів, передбачених ст. 300 КК [328, с. 33], а за 2003р. – 10. Як очевидно, кількість кримінальних справ за цією статтею вкрай незначна. Така ж проблема існує і щодо розповсюдження порнографічних творів, предметів, зображень (ст. 211 КК (1960 р.), ст. 301 КК (2001 р.)). Вона характерна і стосовно торгівлі людьми (ст. 149 КК, ст. 1241 КК (1960 р.)). Згідно з неофіційними даними станом на 1999 р. в сфері секс-індустрії держав-реципієнтів українських жінок експлуатувалось понад 100 тис., а з 1998 по 2000 рр. в Україні було порушено і розглянуто 2 кримінальні справи по ст. 1241 КК (торгівля людьми) [133, с. 145]. Суто з юридико-технічної точки зору ця норма не відповідала, як і ст. 149 КК (2001 р.), механізму вчинення цього злочину і містила у собі зайвий елемент суб’єктивної сторони – “з метою сексуальної експлуатації і т.ін.”, яку не завжди переслідували торгівці, їхньою метою було отримання прибутку від продажі. Так, наприклад, Ш. була визнана винною лише тому, що вдалося долучити до матеріалів кримінальної справи примірник договору, укладеного між Ш. та “покупцем” жінки, за яким Ш. отримувала 10 % від середньомісячного заробітку кожної жінки [229, с. 46]. Однак, в результаті того, що проблема торгівлі людьми набула широкого відгуку в нашій державі, практика почала реагувати порушеними кримінальними справами; в державі вже порушено і розслідувано понад 60 кримінальних справ, пов’язаних з “викраданням більше ніж 200 жінок для торгівлі ними за кордоном” [229, с. 46], хоча на практиці дуже важко обґрунтувати обвинувачення взнаки конструкції цієї норми і торгівці вже відреагували на цей “недогляд” законодавця, як ми це бачимо в справі Ш. Таким чином, юридичні “прорахунки” коштують реалізації норм на практиці.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Таким чином, нам доведеться апріорі судити про можливу ефективність використання ресурсів інших галузей права* для протидії розповсюдженню таких творів, при цьому, ми, на жаль, не можемо об’єктивно оцінити ефективність кримінально-правової норми (ст. 2111 КК (1960 р.), ст. 300 КК (2001 р.)) з огляду на ті недоліки, про які зазначалось вище. Отже, на практиці не завжди можна визначити виправданість криміналізації певного діяння, як ultima ratio на шляху вирішення проблеми. Однак, серед членів наукової спільноти нерідко можна зустріти міркування, що обґрунтовують застосування кримінальної репресії щодо посягання з високим ступенем суспільної небезпечності [86, с. 20; 214, с. 22]. Про ступінь суспільної небезпечності діяння можна судити за характером шкоди, що завдається суспільству, як об’єктивного чинника, та не слід забувати й про суб’єктивні моменти. Погляд законодавця на характер і ступінь суспільної небезпечності злочину, передбаченого ст. 300 КК, що проявляється у санкції цієї статті може бути доволі суб’єктивним, так само, як і вподобання щодо термінології. Характер і розмір санкції, як покажчик категорії злочину не завжди може точно вказувати нам на рівень соціальної шкідливості дії, адже він нерідко обумовлений системними закономірностями кримінального законодавства, певною ієрархією цінностей, соціально-психологічними чинниками та ін. Аксіологічний аналіз кримінально-правових санкцій дає можливість судити про ступінь суспільної небезпеки конкретного злочину по санкції статті у тому випадку, коли вона узгоджена з санкціями за інші, споріднені злочини [130, с. 78]. Крім того, невеликий розмір санкції та тяжкість покарання може залежати від доцільності застосування суворого покарання за злочин, характер і ступінь суспільної небезпечності якого, особа не завжди може адекватно оцінити. На цю ситуацію також, безумовно, впливає загальне спрямування кримінальної політики європейських держав, в тому числі України, з курсом на пом’якшення пенального тиску на засуджених [311, с. 24-25]. Як уявляється, злочин, передбачений ст. 300 КК має високий ступінь суспільної небезпечності, враховуючи нинішнє соціальне буття. В інформаційному суспільстві – такий інформаційний вплив на суспільну свідомість має колосальне значення, наслідки якого можуть бути незрівнянними з самими невтішними прогнозами соціального поступу. Без перебільшення можна стверджувати, що ті відносини, які охороняються даною нормою є обов’язковою передумовою нормального співіснування у суспільстві.
1.2. Соціально-економічні фактори криміналізації ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості
Вважаємо більш обґрунтованою позицію, яка не розмежовує організаційно-правові та матеріальні можливості правоохоронних органів в протидії певним злочинним діянням [44, с. 90; 109, с. 58]. Об’єднання у факторі – “можливості системи кримінальної юстиції” організаційно-правового, а також соціально-економічного чинника (“наявність матеріальних ресурсів для реалізації заборони”) не виглядає штучним і є органічним цілим, яке не можна розмежовувати на практиці. Тому, ми вважаємо за доцільне розглядати ці складові у контексті єдиного фактору криміналізації.
Н.Б. Алієв радить законодтворцям, перш ніж приймати кримінально-правову новелу, хоча б приблизно, розраховувати навантаження на систему кримінальної юстиції. Воно повинно враховувати потенціальну можливість латентної злочинності [38, с. 109]. Сьогодні в Україні навантаження на слідчих органів внутрішніх справ та прокуратури дуже високе. Кількість розслідуваних справ викликає у слідчих спокусу не “копатися” в справі глибоко і взагалі не порушувати її щодо злочинів невеликої тяжкості, тим більше, коли це пов’язано з тлумаченням важких для однорідного розуміння категорій, тобто неформалізованих, а також коли певні дії віднесені до так званих злочинів “mala prohibita” – не очевидно суспільно небезпечних. Так, 51,8% працівників судово-слідчої системи серед причин майже повної відсутності застосування ст. 300 КК називають відсутність певних критеріїв визначення творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, 20,9% – незадовільне матеріально-технічне забезпечення правозастосовчих органів, і як наслідок нехтування тими діяннями, які, на їхню думку, не становлять значної суспільної небезпеки, 7,2% – завантаженість правозастосовчих органів. Лише 3,6% опитаних вважають криміналізацію дій, зазначених в ст. 300 КК помилковою [Додаток Д, Діаграма Д.2.3].
Нерідко у контексті цього фактору криміналізації розглядається питання процесуальної здійсненності кримінального переслідування [44, с. 89; 230, с. 82; 298, с. 233], хоча останнє відносять до системно-правових принципів криміналізації. Нинішня редакція ст. 300 КК “незручна” для правозастосовувачів з точки зору її процесуального провадження. Це, передусім, пов’язано з неясністю предмету цього злочину для правозастосовувача. Якщо, наприклад, для виявлення порнографічного характеру продукції у якості початкової інформації для здійснення подальших процесуальних дій достатньо часткового ознайомлення з її змістом, то для виявлення приводу і підстави процесуальних дій, ознайомлення зі змістом твору, в якому містяться насильство і прояви жорстокості явно недостатньо, адже критерії “культу” насильства і жорстокості в законодавстві немає. Отже, для процесуальної здійсненності необхідно, по-перше, формалізувати критерії відповідних творів і продукції, по-друге, для більшої мобільності налагодити обмін інформацією між слідчими органами, яким ці справи підслідні і створити приблизний каталог назв та інших відомостей про твори, які віднесені до даної категорії і перебувають в обігу на території України, який би носив суто орієнтаційний, довідковий характер для працівників органів внутрішніх справ. У зв’язку з формалізацією критеріїв таких творів слідчі та судові органи звільняться від потреби обов’язкового проведення експертизи, що, до речі, коштує недешево, і зможуть користуватися загальновживаними поняттями. Зрозуміло, що останнє вимагає виваженого підходу до дефініції творів, що містять культ насильства і жорстокості.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Серед побічних наслідків криміналізації називають також вплив на особу засудженого, виключення його з кола активних членів суспільства, його “кримінальне зараження” при позбавленні волі, втрата соціально-корисних зв’язків та ін. Такі наслідки можливі в будь-якому випадку, окрім штрафу, виправних робіт та, ймовірно, громадських робіт. Щодо останніх, ефект “стигматизації” також породжує негативні наслідки для засуджених. Тому слід зважати, чи коштує мета ст. 300 КК тих покарань, які мають застосовуватися до засудженого? Уявляється, що відповідь на це запитання не слід шукати у вченнях кримінального циклу, адже без вирішення найважчого етико-філософського питання, його аксіологічної складової: що цінніше інтереси суспільства чи індивід, не можна його однозначно вирішувати в кримінальному праві. На нашу думку, не коректно, як до аргументу апелювати до ст. 3 Конституції України, оскільки декларативне не завжди узгоджується з реальними суспільними відносинами конкретно-історичного періоду. Кожен сам повинен дати собі відповідь на це запитання, та не менш очевидно, що нині суспільне ставиться вище індивідуального. Прикладів цього в праві, у тому числі Конституції України безліч. Цілком справедливі слова, що в незахищеному суспільстві не можуть бути забезпечені й інтереси індивіда [145, с. 14]. Ми вважаємо, що мета ст. 300 КК коштує тих покарань, які мають застосовуватися до засуджених за цей злочин. Н.Ф. Кузнецова і Г.А. Злобін вказують, що вимога економічної обґрунтованості кримінально-правової новели включає й врахування матеріальних витрат на виконання покарання та реальних можливостей здійснити застосування покарання належним чином в кожному випадку [222, с. 78]. Таке врахування повинно бути системним. Його вирішення знаходиться в контексті загальної проблеми виконання покарань, ефективного функціонування виконавчої системи. Поява кримінально-правової заборони зумовлює ще більше навантаження на органи виконання покарань. В канві останнього ми знову ж таки повертаємось до попереднього: про “маленький”, але економічно виправданий КК. Таким чином, ми схиляємося до висновку, що адекватне врахування цього економічного чинника в процесі криміналізації суспільно небезпечних діянь можливе лише після вирішення основного: “в країні з “маленьким” держбюджетом – “маленький і жорсткий КК” або КК з широким застосуванням загальної превенції, але з недостатньо забезпеченим правозастосуванням і виконанням?”
1.3. Соціально-психологічні фактори та системно-правові принципи криміналізації ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості
Криміналізація або декриміналізація діянь відносно яких держава може обрати правове рішення, показує значення правосвідомості, роль пануючих уявлень про межі кримінально-правового впливу [188, с.40]. С.В. Полубінська зазначає, що криміналізація діяння повинна бути “морально виправданою”, тобто отримати моральну підтримку більшості членів суспільства у зв’язку з негативною моральною оцінкою діяння, що криміналізується [313, с. 66]. У кримінально-правовій літературі цей фактор часто називають соціально-психологічним критерієм, однак його ще називають принципом кримінально-політичної адекватності криміналізації [123, с. 55]. Соціальна оцінка суспільно небезпечного діяння визначається, як його об’єктивними якостями, так і критеріями, що включені в систему норм, цінностей, ідеалів і т.ін., які поділяються соціальними утвореннями, такими, як група, клас, суспільство, держава [471, с. 95]. Цей фактор криміналізації має значення для обґрунтування інституалізації правової заборони, як адекватного засобу впливу на поведінку людей, адже якщо певна поведінка буде оцінюватися як морально виправдана і соціально бажана, то її криміналізація буде сприйматися як несправедлива, а отже, така кримінально-правова заборона не буде діяти. Як свідчать проведені нами дослідження, 61,1% опитаних серед респондентів, що не мають спеціальної юридичної освіти, на запитання, який вид юридичної відповідальності передбачений, і чи передбачена така взагалі, за ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, вказали на варіант відповіді, який не пов’язував ці дії з кримінальною відповідальністю, і лише 38,9 % респондентів вказали, що це має бути кримінальна відповідальність, причому 26,9% із них пов’язували її лише з розповсюдженням таких творів серед неповнолітніх. Зважаючи на це, тільки 6% респондентів знали або здогадувалися про зміст ст. 300 КК [Додаток В, Діаграма В.4]. З огляду на таке незнання, їх висновки можна розцінювати, як їх оцінку дій, передбачених ст. 300 КК, адже у порівнянні з “контрольними” злочинами (ст. ст. 301, 307 КК) цей відсоток збільшується – 11,3% (ст. 301 КК), 88,6% (ст. 307 КК) [Додаток В, Діаграма В.4]. Отже, чи можна робити висновок про відсутність соціально-психологічного фактору криміналізації цих дій? І якщо так, то чи можна відмовитись на цій підставі від кримінально-правової заборони дій, вказаних в ст. 300 КК?
Якщо й навіть прийти до висновку, що ці дії морально не засуджуються членами суспільства, то це не означає, що вони ні в якому разі не можуть знайти свого місця в КК. Так, наприклад, якщо 87 % працівників правоохоронних органів вважають, що подолати такий вид правопорушень, як ухилення від сплати податків без застосування кримінально-правових заходів – неможливо, 61 % підприємців вважають можливим вести боротьбу з ухиленням від оподаткування без застосування кримінально-правових заходів [86, с. 19]. Цей приклад може здатися недоречним, оскільки обидві категорії опитаних визнають ці дії морально невиправданими, однак ним ми хочемо показати, що в суспільстві, яке не є однорідним, присутні члени з різними ціннісними інтенціями та поглядами, які часто зумовлені сферою їх діяльності.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Кримінально-правові системні принципи криміналізації обумовлені необхідністю слідування внутрішнім закономірностям системи кримінального законодавства. Вони включають вимоги щодо повноти складу, визначеності та єдності термінології, ненадмірності заборони.
Для складу злочину, передбаченого ст. 300 КК принцип повноти складу був додержаний, однак не зважаючи на системний характер цих принципів, навіть така повнота не робить цей склад життєздатним через серйозні проблеми щодо визначеності термінології у ньому. Оціночні ознаки, які мають місце в зазначеному складі злочину роблять майже недоступною цю норму для правозастосування. Оскільки для опису ознак складу злочину використовуються нові для кримінального права поняття (твори, що пропагують культ насильства і жорстокості) їх слід, на наш погляд, розкрити в самому кримінальному законі. Така невизначеність, а також особливості розуміння вживаних в КК термінів, які включені до змісту предмета цього злочину призводить до серйозних проблем про які вже йшлося вище і таких, про які ми засвідчимо докладніше далі.
Принцип ненадмірності криміналізації передбачає уважне ставлення до системи побудови нормативного матеріалу в КК. Так, КК поряд зі ст. 300 містить також ч. 2 ст. 109, яка передбачає відповідальність за публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також за розповсюдження матеріалів із такими закликами; ч. 1 ст 161, забороняє дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті; ст. 295, передбачає відповідальність за публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту; ст. 301 передбачає відповідальність за ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів; ч. 2 ст. 442, передбачає відповідальність за публічні заклики до геноциду, а також виготовлення матеріалів із закликами до геноциду з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів.
Всі ці норми включають дії, спрямовані на розповсюдження певних ідей і матеріалів, що можуть містити прославляння насильства і жорстокості, висвітлення останніх в позитивному світлі. Однак, очевидно, що всі названі склади мають автентичний об’єм і власний безпосередній об’єкт охорони. Найбільш вагоміший, на нашу думку, аргумент на користь ненадмірності заборони, передбаченої ст. 300 КК є легкість розмежування цих складів, оскільки дії зазначені у ст. ст. 109, 161, 295, 301, 442 КК, хоча і можуть бути пов’язані з пропагуванням насильства і жорстокості, але останні мають більш конкретний, часто інструментальний характер, вони вчинюються з метою заподіяти або пов’язані з заподіянням шкоди визначеним об’єктам. Дискусії можливі в основному з приводу ймовірної ідеальної сукупності злочинів, передбачених ст. ст. 300, 301 КК, однак слід пам’ятати, що вони мають різні безпосередні об’єкти.
Висновок до розділу. Таким чином, як підсумок розгляду проблем, пов’язаних з соціальною обумовленістю кримінально-правової заборони, можна, подібно до погляду Т. Ленкнера сказати, що залишається більше питань, ніж відповідей. Це очевидно зумовлено тим, що всі зазначені фактори та принципи криміналізації самі по собі не містять певного масштабу оцінок, що в свою чергу породжує потребу у вищому ступені складності оцінювання й зважування [235, с. 33]. Як вбачається, більша частина традиційно вживаних критеріїв оцінок адекватності криміналізації наштовхуються на пороги неясності змісту досліджуваного феномену, незважаючи на те, що більшість сприймає насильство і жорстокість та його рівні, як дещо загальнозрозуміле.
На початку цього розділу вказувалося, що для встановлення кримінально-правової заборони необхідно враховувати всі фактори та принципи криміналізації, однак, справедливим буде зазначити, що надання їм усім рівного значення, унеможливило б в значній частині випадків кримінально-правову охорону суспільних відносин, які становлять основу нормального існування і функціонування суспільства. Отже, зважаючи на роль, значення і перспективу в суспільному поступі такого фактору насильницької злочинності, як пропаганда насильства і жорстокості, ми вважаємо обґрунтованою криміналізацію дій, зазначених в ст. 300 КК, взнаки їх істотної суспільної шкідливості.
Вважаємо потрібним підкреслити думку, що в контексті соціальної обумовленості роглядаються питання, які складають предмет сучасної кримінологічної науки: соціально-психологічні, соціально-економічні, юридико-кримінологічні та інші фактори. Що ж стосується системно-правових принципів криміналізації, то вони теж щільно пов’язані з предметом кримінології. Тому ті проблемні питання, що виникають у зв’язку з криміналізацією дій, вказаних у ст. 300 КК є і проблемами кримінологічного плану.
РОЗДІЛ 2
ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО
СТ. 300 КК УКРАЇНИ
2.1. Об’єкт та предмет ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості
Погляди вчених відносно того, що є об’єктом злочину, передбаченого
ст. 300 КК України різноманітні і, на жаль, нерідко суперечливі. Безумовно, в історію цього питання значний внесок зробило і продовжує робити формулювання родового об’єкта, який, як відомо, нерідко отримує свою номінацію в назві розділу (глави) КК. Так ст. 2111 (1960 р.) здобула не тільки новий номер в КК (2001 р.), але й назву родового об’єкту – моральність. Це не могло не справити вплив на уявлення стосовно об’єкта злочину, передбаченого ст. 300 КК (2001 р.). Зі злочину, що посягає на здоров’я населення, громадський порядок воно перейшло в злочин проти моральності (розділ ХІІ КК). Точки зору з питань об’єкта цього злочину, які взагалі мали місце в бутність ст. 2111 КК (1960 р.) і до сьогоднішнього дня можна умовно поділити на три групи:
- відносини в сфері духовного і культурного життя суспільства
(С.С. Яценко) [275, с. 647]; суспільні відносини, які забезпечують нормальний духовний і культурний рівень життя кожної особи [276, с. 557]; суспільні відносини у сфері громадської моралі (С.Ф. Денисов) [132, с. 19]; суспільна моральність, тобто сукупність суспільних відносин, що визначають уявлення про добро і зло, про пристойне і непристойне, про гуманне і негуманне, про справедливе і несправедливе (М.В. Ведяхін) [96, с. 10];
- моральні засади суспільства в частині розповсюдження інформації про прийнятні способи поведінки людей, засоби вирішення конфліктів
(В.О. Навроцький) [277, с. 759]; моральні засади суспільства в частині розповсюдження інформації, спрямованої на забезпечення поваги гідності особи згідно загальнолюдських цінностей (О.П. Рябчинська) [348, с. 11] принципи духовного і культурного життя суспільства (С.С. Яценко ) [206, с. 747]; моральні основи суспільства (А.М. Бантишев, К.Г. Фетисенко) [58, с. 35]; громадська моральність у сфері духовного і культурного життя (С.С. Яценко) [278, с. 669];
- громадський порядок у сфері забезпечення належного духовного стану суспільства (В.І. Антипов) [207, с. 635]; громадський порядок, моральне здоров’я населення і, зокрема, нормальний розвиток і виховання неповнолітніх
(А. Плешаков, С. Щерба) [307, с. 11-12]; здоров’я населення (В.М. Смітієнко) [367, с. 33].
Історично, зміна державного і суспільного ладу, зумовлювала різноманітні погляди на об’єкт злочину. За радянських часів – клас вважався вище індивіда і суспільні інтереси більш важливими ніж потреби окремої особи. В демократичному, суспільстві перехідного типу інтереси індивіду ставляться на вищий щабель ієрархії. Однак, без перебільшення слід підкреслити, що суспільне продовжує превалювати над індивідуальним. Можливо саме тому, що у суспільному важко щось знайти знесоціальнене. Так чи інакше новітні дослідження, вхопивши тенденцію прямування до приватного інтересу закарбовують концепцію суспільних відносин, як об’єкта злочину штампом ідеологічного рудименту, науковою абстракцією, нісенітницею і т. ін. Бачення соціального у об’єкті злочину дуже важливе для досягнення об’єктивних результатів у дослідженні цього феномена. Л.І. Спіридонов справедливо зазначав, що складність у вивченні питання об’єкта злочину полягає зовсім не у недостатності уваги до нього, а в тому, що дослідницька думка все ще не вийшла за межі правової сфери, і наше знання цієї області не стало результатом комплексного вивчення предмета іншими науками [373, с. 46]. Слова, сказані цим автором у 1986 р. залишаються до сих пір актуальними.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Суперечливе також визначення О.К. Ульодова оскільки за його словами «духовная жизнь как способ жизнедеятельности пронизывает все общественные сферы (курсив наш. – П.С.) и тем самым проявляется в них через них» [413, с. 85]. В.С. Овчинников також намагається показати духовне життя суспільства у вузькому і широкому сенсі. В першому – він, як і більшість вчених пов’язує духовне життя суспільства з виробництвом і споживанням духовних цінностей [290, с. 77-78]. Таке відокремлення духовної сфери, на наш погляд, навряд чи виправдане. Як нам уявляється, воно є умовним. В реальному житті духовна потреба існує у фарватері тієї області суспільних відносин, в якій вона виникла. Інше уявлення безсистемне так як духовне життя невіддільне від матеріального.
Вельми цікавим з цього питання є міркування об’єктивного ідеаліста
С.Л. Франка. Він вважає, що «…общественная жизнь есть духовная жизнь как единство человечески-сверхчеловеческого бытия. То, что образует существо любой формы общественного союза или общественного отношения <…> и в чем состоит само бытие этой общественной формы, есть объективная сверхчеловеческая идея, порожденная самим человеком и властвующей над ним через акт его веры в нее и служение ей (духовная ценность – примітка моя. – П.С.)» [432, с. 74]. Нам здається, що коли С.Л. Франк вживає слово “сверхчеловеческая”, він очевидно має на увазі соціальне як якісно інше, над людиною, й до того ж об’єктивно незмінне, поки існує людство як біосоціальна система. Суспільство і людина – це постійний обмін речовин соціального в людині і соціального із людини. Суспільне життя з точки зору вченого таким чином є зовнішнім виразом духовного життя у середині людини. Духовне життя суспільства не можна уявляти в ролі якої-небудь галузі, якщо, зрозуміло, це не умовний поділ. Але, навіть, якщо і відокремлювати її в якості діяльності, пов’язаної з виробництвом, розповсюдженням і споживанням духовних цінностей, то ні самі духовні цінності, ні відносини, що мають місце з цього приводу не можуть бути зруйновані злочином. Багато духовних цінностей як продукт ціннісної відносини і нормативне начало в соціумі мають силу за будь-якого історичного порядку, норми моральності з приводу насильства та жорстокості тим більше. Те, що суспільна наука до сих пір здебільшого не звертала уваги на ці абсолютно необхідні зв’язки, саме як на такі, є суттєвим її недоліком [432, с. 32]. Зв’язки такого роду також не можна порушити чи змінити, як не можна, скажімо, придумати колір, який не фарбував би поверхню і не знаходився б у просторі і т.п. [432, с. 32].
Виготовлення і розповсюдження антицінностей не може змінити, скасувати чи зруйнувати яку-небудь протилежну їй духовну цінність. В суспільствознавчій літературі у якості оперативної категорії використовується поняття “духовна сфера суспільства”. Цим поняттям охоплюється не все духовне життя суспільства, а лише один з його шарів, або рівнів, пов’язаний зі спеціалізованим (професіональним) духовним виробництвом, з функціонуванням соціальних інститутів, що створюють і розповсюджують духовні цінності. В духовне життя входить і непрофесійне – стихійне виробництво. Духовну сферу можна розглядати як цілеспрямовано організоване суспільством духовне життя людей [413, с. 35]. Таким чином духовна сфера суспільства і сфера духовного і культурного життя не однакові поняття. Перше набагато вужче духовного життя так як, навіть, не включає складову – духовне споживання цінностей, які були вироблені на початку зародження суспільства і відносяться до так званих “вічних цінностей” [432, с. 31], що, безперечно, відносяться до духовного життя суспільства. Тому, коли ведеться мова про сферу духовного життя суспільства сюди слід відносити усі без винятку цінності, які складають її субстанцію. Необхідно особливо зазначити, що представники погляду на об’єкт злочину, передбаченого ст. 300 КК, як на сферу духовного та культурного життя, полишають межі себто моральності, як родового об’єкту розділу ХІІ КК, адже таким чином терміну “моральне” надається такий розширювальний сенс, що він повністю втрачає своє специфічне, власне моральнісне значення; так у англійських і французьких просвітителів “моральне” часто розумілося як сфера духовного взагалі, або як область відмінна від людського, яка протиставлялась природному, фізичному, тілесному [139, с. 20]. Отже, як вже вказувалося, шкода моральності не може бути заподіяна і до того ж межі родового об’єкта встановлені законодавцем певно в назві розділу ХІІ КК.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Усі твори, що можуть пропагувати культ насильства й жорстокості можна класифікувати за ступенем ефективності та інтенсивності інформаційного впливу на суспільну свідомість. Найвищим ступенем такого, на наш погляд, володіють звукові кіно-, відеофільми та фільми, записані на дискових носіях. Фільмом є матеріальне втілення кінотвору, як сукупності зображень, що послідовно на кіноплівці (або іншому носії) і з’єднаних в тематичне ціле, призначене для відтворення на екрані [184, с. 449]. Відеофільм відрізняється від кінофільму лише тим, що він записаний не на кіноплівку, а на відеомагнітну стрічку [184, с. 74]. В професійній кінематографії склалися такі категорії фільмів: художні, мультиплікаційні, хронікально-документальні, науково-популярні та навчальні [184, с. 449].
У ч. 2 ст. 300 КК вживаються терміни “кіно- та відеопродукція”. Це, очевидно, означає, що законодавець не обмежується лише кіно- та відеофільмами щодо предмету цього злочину, а включає сюди також кіно- та відеозаписи (різниця лише в носії – кіноплівка, відеомагнітна стрічка) на яких можуть міститися записи реальних подій, записи програм, інтерв’ю тощо. Однак, такий об’єм предмету цього злочину дещо дистанцюється від його розуміння як твору, що пропагує культ насильства і жорстокості. Отже, з цього випливає висновок, що для ч. 2 ст. 300 КК це не обов’язково повинен бути твір, а й реальні події суспільного життя, програма, яка розвивається за сценарієм-твором, але сама не є такою (-им), записане інтерв’ю, що відображає погляди певної людини і може бути частиною твору, яка зазнала певної контекстуальної обробки, але може бути і простим технічним записом – тобто не бути твором і т.ін. Реальні події, що висвітлюються кожен день у новинах можуть демонструвати насильство і жорстокість, але не самі ці дії, а заклики, проповіді на користь таких „антиблаг” є криміналоутворюючими і є, доречі, також творами хоча і з негативною “фізіономією”. Доречно зауважити, що в КК ФРН інформація, що зображає поточні або історичні події не відноситься до предмету злочину, передбаченого