Запорізький державний університет
| Вид материала | Документы |
СодержаниеВисновок до розділу. Ст. 300 Розповсюдження творів, що пропагують насильство і жорстокість Список використаних джерел |
- Доктор юридичних наук, доцент, 3894.02kb.
- Державний вищий навчальний заклад запорізький національний університет, 520.84kb.
- Державний вищий навчальний заклад “запорізький національний університет” міністерства, 1998.46kb.
- Нижня Наддніпрянщина регіон зі специфічним характером формування населення та його, 145.51kb.
- Державний вищий навчальний заклад „Запорізький національний університет” міністерства, 683.6kb.
- Конференції, семінару, 1844.01kb.
- Короткова Ліна Ігорівна, яка закінчила Запорізький державний університет І має диплом, 323.08kb.
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- О.І. Савченко Запорізький державний університет, 188.66kb.
- Державний вищий навчальний заклад “запорізький національний університет” міністерства, 707.37kb.
3.2. Спеціально-кримінологічні заходи профілактики ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості Значну вагу у профілактиці розповсюдженню творів, що пропагують насильство і жорстокість має кримінальний закон (ст. 300 КК). На перший погляд це твердження може здатися дивним, адже профілактичні заходи мають бути спрямовані на нейтралізацію детермінант саме тих дій, що передбачені ст. 300 КК, однак воно видається дивним лише в тому випадку, коли правова норма ототожнюється з соціальною дією, що не можна визнати гносеологічно виваженим підходом. Правова норма (ст. 300 та ін. КК) є нормативною реальністю, яка своїм існуванням впливає на суспільну свідомість і таким чином може „втручатися” в мотивостворюючий механізм цільопокладаючої діяльності особи, а отже, справляє вплив на соціальну поведінку з приводу розповсюдження зазначених творів. Відразу зрозуміло, що мається на увазі загальнопопереджувальна функція кримінального закону. А.П. Закалюк розглядає норму, як одну із дієвих складових механізму суспільного впливу у попередженні правопорушень [156, с. 111]. За словами О.Є. Михайлова, в сучасних кримінологічних дискусіях, і в спеціальній літературі з кримінології висловлювання про роль кримінального закону в попередженні злочинів часто носять догматичний і емоційний характер. За даними проведеного ним дослідження, 39% молодих осіб вважають, що однією з цілей покарання злочинців є залякування застосуванням такого інших людей [265, с. 36]. Само по собі нормативне закріплення ст. 300 КК має загальнопопереджувальний характер, тобто впливає на поведінку осіб, яким відома ця кримінально-правова заборона, однак, впливу на цьому рівні на відповідні причини і умови цього злочину не відбувається, адже нормативна інституалізація соціального контролю над розповсюдженням такого роду інформації, недостатність якого може бути умовою, що сприяє вчиненню цього злочину, не є достатнім фактором такого контролю. Необхідним же фактором соціального контролю над розповсюдженням таких творів, буде, скоріше, застосування ст. 300 КК, про що зазначає і О.П. Рябчинська [349, с. 184]. Самої інституалізації цієї статті в КК замало для впливу на детермінанти вчинення дій, зазначених в ній. Вона, на нашу думку, передусім є чинником, що впливає на прийняття рішення особою стосовно вчинення зазначених в цій статті дій, тобто є контрмотивуючим чинником. Виконує функцію безпосереднього впливу на правосвідомість людей, обминаючи ті фактори, що сприяють вчиненню передбачених нею дій. І.П. Портнов, в результаті проведених ним досліджень прийшов до висновку, що чим інтенсивніше застосовуються на практиці норми, що передбачають відповідальність за хуліганство (автор використовує слова: реалізується принцип невідворотності відповідальності), тим менше вчинюється вбивств, тяжких тілесних ушкоджень та інших злочинів проти особи [316, с. 115]. На думку Е.А. Саркісової, кримінально-правове попередження відрізняється від кримінологічного тим, що своїм об’єктом має не причини та умовм, що сприяють вчиненню злочинів, а свідомість громадян взагалі і осіб, які вчинили злочини, зокрема [353, с. 14]. Однак, на наш погляд, це не зовсім коректне твердження, адже причини і умови злочину можуть “зберігатися” також у свідомості людей. Тому слушно зауважує О.П. Рябчинська, що кримінальний закон впливає на внутрішні причини злочинної поведінки [349, с. 170]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Результати діяльності Національної комісії можна спостерігати у запровадженні нової системи індексації фільмів та її візуалізації, яка зараз вже впроваджена на більшості телеканалах. Для цього необхідно виконувати величезний об’єм роботи і значні фінансові витрати. Доречі недостатність останніх в певній мірі може виправдати не належну активність, бо громадяни для того щоб надсилати скарги про порушення вимог щодо захису моралі, принаймні, мають знати про ісування і адресу Національної комісії. Зрозуміло, це вимагає чималих витрат, однак той, хто скупиться на профілактику платить на багато більше за „лікування”. Як зазначають О. Бандурка і В. Радченко, загальносуспільна вартість одного злочину приблизна 532 тис. грн. [56, с. 97]. Криміналісти та кримінологи постійно увіщають “державних мужів” про необхідність витрачати на це сьогодні, щоб не віддавати останнє завтра, або хоча і не бюджетні, то принаймні пошук альтернативних джерел фінансування профілактичної політики. Важливу роль у попередженні сприйняття шкідливої інформації підлітками відіграє сім’я. Батьки можуть вживати заходів щодо обмеження доступу їх дітей до такого роду інформації. Особливо це стосується перегляду телефільмів та інших телевізійних передач. Та задля цього треба проводити роз’яснення ще й серед батьків. За даними досліджень італійських вчених 28% батьків, коли по телебаченню показують сцени насильства нічого не кажуть з приводу цього своїм дітям, 32% перемикають на інший канал, 12% – пояснюють, коментують сцену насильства [445]. Для того, щоб їх діти не грали в дуже жорстокі комп’ютерні ігри, які зараз можна отримати через систему “Інтернет”, є відповідні програмні продукти, які фільтрують інформацію, що містить насильство або порнографію [271]. Батьки можуть встановлювати такі програми, що доречі коштують не дорого, на домашніх комп’ютерах, за якими їх діти проводять чимало часу. Висновок до розділу. Резюмуючі слід зазначити, що в кримінологічній думці питання якою мірою особа зазнає впливу такого фактору як пропаганда насильства і жорстокості досліджена не в повній мірі. Ми згодні з думкою В. Ковальського і Л. Казмиренка, що для достеменної відповіді на це запитання необхідне створення моральної статистики, яка існує в інших країнах [187, с. 33], куди б входили дані, що вісвітлюють показники соціально небезпечних явищ, які створюють умови для виникнення і розширення сфери злочинів та інших правопорушень [300, с. 13]. ВИСНОВКИ Соціальна небезпечність розповсюдження творів, кіно- чи відеопродукції, що пропагують культ насильства і жорстокості обумовлюється тим, що воно може слугувати детермінантою насильницьких злочинів. Слід акцентувати увагу на здатності такого розповсюдження до обумовлення саме злочинної поведінки, осіб-реципієнтів таких творів, адже за такого висновку можна говорити про достатній ступінь суспільної небезпечності зазначених дій. Отже, констатація соціальної шкідливості дій, передбачених ст. 300 КК одночасно дозволяє переслідувати ці дії по закону вже із простої наявності доказів їх суспільної небезпечності без доведення такої шкоди у кожному конкретному випадку, що найчастіше неможливе, адже опосередковане зумовлення насильницьких злочинів пропагуванням насильства і жорстокості з точки зору суб’єктивної детермінації їх, не має універсального характеру, тобто в конкретному випадку воно може і не даватись взнаки. Тому в кожному конкретному випадку має діяти презумпція шкідливості, бо без такої неможливо б було функціонування цієї, а також інших, схожих за юридичною природою норм. На думку автора, криміналізація цих дій є кримінологічно обумовленою з точки зору необхідності попередження негативного впливу на суспільну свідомість, що в свою чергу попереджує вчинення певними особами агресивних злочинів (подвійна превенція). Питання щодо достатнього рівня суспільної небезпечності розповсюдження таких творів серед дорослих членів суспільства залишається відкритим. Це, скоріше за все, пояснюється недослідженістю рівня та інтенсивності негативного впливу таких творів на духовно-ціннісну та емоційну сферу дорослих членів суспільства. Більша частина традиційно вживаних критеріїв оцінок адекватності криміналізації наштовхуються на пороги неясності змісту досліджуваного феномену, незважаючи на те, що більшість сприймає насильство і жорстокість та його рівні, як дещо загальнозрозуміле. Для встановлення кримінально-правової заборони необхідно враховувати всі фактори та принципи криміналізації, однак, справедливим буде зазначити, що надання їм усім рівного значення, унеможливило б в значній частині випадків кримінально-правову охорону суспільних відносин, які становлять основу нормального існування і функціонування суспільства. Отже, зважаючи на роль, значення і перспективу в суспільному поступі такого фактору насильницької злочинності, як пропаганда насильства і жорстокості, ми вважаємо обґрунтованою криміналізацію дій, зазначених в ст. 300 КК, взнаки їх істотної суспільної шкідливості. Об’єктом злочину, передбаченого ст. 300 КК є суспільні відносини, що існують з приводу охорони соціально-психологічного (моральнісного) здоров’я населення, як душевно-культурного феномену, який проявляється в сповідуванні суспільно бажаних соціальних зв’язків між суб’єктами суспільних відносин, тобто таких, які “створюють” суб’єкта цих відносин – забезпечення його біологічного існування, оптимального функціонування його організму, психічних процесів, можливості проявляти себе як суб’єкт, а не об’єкт соціального буття, а отже саме вони є безпосереднім об’єктом цього злочину. Не можна визнати об’єктом цього злочину мораль, моральність, моральні засади, принципи, громадську моральність, моральні принципи, моральні відносини, оскільки вони є специфічним засобом соціального регулювання суспільних відносин. Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 300 КК може бути фізична, осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку, навіть у тому разі, коли вона розповсюджує такі твори серед неповнолітніх. Крім того ми пропонуємо інституалізувати у цю норму відповідальність спеціального суб’єкта. Автор приходить до висновку, що необхідна нова редакція ст. 300 КК, в якій би було вдосконалено термінологію (усунено тавтологію та виключено термін, що надає предмету цього злочину зайвих “містичних” якостей), подані формальні критерії визначення поняття творів, кіно-, відеопродукції, що пропагують насильство і жорстокість та встановлені виключення, які зараджують розширенню меж кримінально-правової репресії, усунено зайве дублювання щодо захисту фізичного і психічного здоров’я особи, а також непослідовність відносно диференціації кримінальної відповідальності за вчинення зазначеного злочину. Отже, ми пропонуємо викласти ст. 300 КК у такій редакції: „ Ст. 300 Розповсюдження творів, що пропагують насильство і жорстокість Розповсюдження творів, кіно-, відеопродукції, що пропагують насильство і жорстокість, а також невиконання відповідальною посадовою особою обов’язку щодо недопущення розповсюдження творів, кіно-, відеопродукції, що пропагують насильство і жорстокість, – караються ... Примітка. 1. Під творами, кіно-, відеопродукцією, що пропагують насильство і жорстокость слід розуміти твори, в яких прямо закликають ставитись до злочинних насильства і жорстокості, як до взірця наслідування або як таких, що приносять насолоду для тих, хто їх здійснює, тобто письмові, друковані чи виконані в електронному варіанті, усні твори, фотознімки з написами, що містять такі заклики; звукозаписи, кіно-, відеопродукція, інші технічні записи зображень, що рухаються (комп’ютерні ігри тощо), якщо вони містять такі заклики; звукозаписи, кіно-, відеопродукція, інші технічні записи зображень, що рухаються (комп’ютерні ігри тощо), якщо їх загальна тривалість перевищує 20 хвилин і вони не містять таких закликів прямо, але ¾ часу тривалості яких присвячено сценам насильства і жорстокості. Інформація, яка висвітлює поточні події, записи, трансляції видів спорту, які є офіційно дозволеними, а також події хронікально-документального змісту не відносяться до таких творів чи продукції. Фрагменти або повний зміст таких творів чи продукції можуть бути використані в наукових дослідженнях, за умови, якщо в таких дослідженнях вони не підтримуються, а також в експертній діяльності. 2. Під відповідальною посадовою особою слід розуміти будь-яку посадову особу кіновидовищних та відеотелезакладів, видавництв тощо, до обов’язків якої входить прийняття рішення про випуск певної інформації в ефір, про публічний показ кіно-, відеопродукції або дозвіл до друку певної інформації.” Важкість у доказуванні таких злочинів зумовлює відволікання значних фінансових та витрат тривалого часу на розслідування цієї категорії справ. Тому максимальна формалізація цього процесу та методична підтримка, хоча б у межах МВС України, обумовить валідність цієї норми на практиці. Також аргументується необхідність проведення роз’яснювальної роботи серед підприємців, які демонструють і (або) розповсюджують кіно-, відеопродукцію. Найбільш ефективна нейтралізація причин та умов вчинення цього злочину можлива, якщо застосовувати альтернативу зазначеним потребам, що наповнюють зміст вказаних причин. Як вбачається, слід посилити контроль над діяльністю пов’язаною з кіно-, відео- та іншою друкованою чи аудіовізуальною продукцією і для більшої ефективності та мобільності налагодити обмін інформацією між слідчими органами, яким справи за ст. 300 КК підслідні і створити приблизний каталог назв та інших відомостей про твори, які віднесені до даної категорії, визнані такими у розглянутих кримінальних справах по обвинуваченню за ст. 300 КК тощо та перебувають в обігу на території України, який би носив суто орієнтаційний, довідковий характер для працівників органів внутрішніх справ. На нашу думку, слід внести доповнення до п. 3 “Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів” від 17. 08. 1998 р. і передбачити у ньому як особу, що зобов’язана мати прокатне право на розповсюдження і демонстрування фільмів – приватних підприємців. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
|