Навчально-науковий інститут права та психодогії

Вид материала

Содержание

В´ячеслав Липинський „Листи до братів-хліборобів” (витяги)
Михайло Драгоманов „Чудацькі думки про українську національну справу” (витяги)
Дмитро Чижевський „Український національний характер і світогляд” (витяги)
Михайло Драгоманов „Чудацькі думки про українську національну справу” (витяги)
В. Винниченко „Заповіт борцям за визволення” (витяги)
В'ячеслав Липинський „Листи до братів-хліборобів” (витяги)
Дмитро Донцов „Націоналізм” (витяги)
Дмитро Донцов „Дух нашої давнини” (витяги)
Джерело до опрацювання
6. С п и с о к л і т е р а т у р и до дисципліни

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

В. Винниченко „Заповіт борцям за визволення” (витяги)

... Поки що людство розбите на окремі національні колективи, які переважно звуться державами, то очевидно, що найкращим способом збереження його життя й розвитку кожної нації є державність, себто комплекс тих інститутів економіки, політики, культури, які діють на території, населеній національним колективом, які зв´язують його в компактну цілість, які забезпечують його розвиток у сучасному і майбутньому. Нація без державності є покалічений людський колективний організм. Чого це всі так звані „недержавні нації” прагнуть своєї держави, через це так самовіддано окремі члени її віддають усі сили свої на здобуття її й тому з такою ненавистю ставляться до тих, які стоять на заваді цьому, себто які тримають їхній колектив у покаліченому стані.

... Що таке державність? Це – устрій всього матеріального і психічного буття цілого народу, його національности, економіки, політики, культури, це – величезний складний процес.

... Наша правда і справедливість повинні мати за собою силу. А в чому може бути наша сила? Тільки в нашому народі, в погодженні, в порозумінні, в злиттю з нашими внутрішніми силами. Коли вони будуть з нами, коли вони хотітимуть самостійності Української Держави, і хотітимуть її всією душею і всім тілом, тоді зовнішні сили повинні будуть серйозно подумати над тим, чи можна не задовольнити це хотіння.

В´ячеслав Липинський „Листи до братів-хліборобів” (витяги)

... Ми хочемо ідейного, благородного, а разом з тим дисциплінованого пориву тих, що всіма силами своєї душі хочуть України. Ми хочемо, щоб вони всі муром стали біля Гетьмана і його Роду як одинокого, реального, живого Символу України. ...Без Гетьманства-Монархії і без чести, дисципліни, ідейності та благородства, якими тільки можуть держатися монархії, нема чого й думати про Україну...

...Земельний клас хліборобський...- єсть одинокою групою людей на Україні, яких будуччина залежить від того, чи буде чи не буде Україна. Ні в формі диктатури (охлократія), ані в формі правління при помочі шахрайств виборчих (демократія) ці люди не можуть уложити свої відносини до громадянства. А в формі класократії: допустивши до влади всі інші українські класи в Гетьманській Українській Державі, якою опорою, фундаментом і охороною буде український хліборобський клас. Не він має бути одинокою правлячою верствою в Гетьманській Україні. Але він має творити найважливішу, консервативну, оберігаючи державу частину цієї верстви.

Михайло Драгоманов „Чудацькі думки про українську національну справу” (витяги)

...Правдолюбива людина мусить дійти до того, що сама по собі думка про національність ще не може довести людей до волі й правди для всіх і навіть не може дати ради для впорядкування навіть державних справ. Треба пошукати чогось іншого, такого, шо б стало вище над усіма національностями та й мирило їх, коли вони підуть одна проти одної. Треба шукати всесвітньої правди, котра б була спільною всім національностям.

...По всіх освічених сторонах повстали нові філософи, котрі впять стали звати себе космополітими, або світовими горожанами, і проповідували братство всіх народів. Коли навіть повстали в Європі рухи національні, то і ті рухи оперлись, власне, на космополітичні думки: мовляв коли всі народи однакові брати, то не слід щоб один народ панував над другим....

Іван Франко “Поза межами можливого” (витяги)

...Для Маркса і його прихильників історія людської цивілізації, то була поперед усього історія продукції. ...В останніх роках обернено питання другим кінцем. ...Тільки там, де ті ідеали живі, розвиваються і пнуться чимраз вище, маємо й прогресивну і чимраз інтенсивнішу матеріальну продукцію. ...А тут синтезом усіх ідеальних змагань, будовою, до якої повинні йти всі цеглини, буде ідеал повного, нічим не в’язаного і не обмежуваного (крім добровільних концесій, яких вимагає дружнє життя з сусідами) життя і розвою нації. Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей,. що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до опанування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими “вселюдськими” фразами прикрити своє духовне відчудження від рідної нації. Може бути, що колись надійде пора консолідування якихсь вольних міжнародних союзів для осягнення вищих міжнародних цілей. Але се може статися аж тоді, коли всі національні змагання будуть сповнені і коли національні кривди та невдоволення відійдуть у сферу історичних споминів...

...Ідеал національної самостійності ...лежить для нас поки що ..поза межами можливого. Нехай і так. ...Ми мусимо серцем почувати свій ідеал, мусимо розумом уяснювати собі його, мусимо вживати всіх сил і засобів, щоб наближуватись до нього, інакше він не буде існувати і ніякий містичний фаталізм не сотворить його там, а розвій матеріальних відносин перший потопче і роздавить нас, як сліпа машина.

Дмитро Чижевський „Український національний характер і світогляд” (витяги)

...Риси духовності барокка залишилися в українському націоальному типі аж досі. Основна духовна риса барокка – це „декоративність”, що цінить більше широкий жест, ніж глибокий зміст, більше – розмах і кількість, ніж внутрішню якість, більше вираз, форми вияву змісту, ніж зміст самий, одним словом, цінить більше „здаватися”, ніж „бути”. Але в психічній сфері стремління до „декоративности”, до широкого жесту, до „імпозантности”, природно веде до певної ілюзорної пишноти та маєтности, за якою, може, нема достатньої духовної підпори, веде до певного „психічного авантюризму”, що відбивається і в життю і в культурній творчості. Залишили слід, розуміється, і глибші та значніші риси бароккової духовности – стремління до великого та до безмежности, відсутність страху перед сполученням протилежностей (синтеза християнства та античности в зах. –євр. барокку, що відбилося і в українському). Духовно споріднений з барокком романтизм теж знайшов в Україні в ХIХ віці глибокий та широкий відгук, і дивним чином впливи романтики тягнуться протягом цілого століття, навіть і через ті часи, що були максимально антиромантичні.

Михайло Драгоманов „Чудацькі думки про українську національну справу” (витяги)

...Коли це все перекласти до української мови, котрою говорить в Росії 17 мільйонів людей, то побачимо, яку шкоду, власне, для росту всесвітньої освіти роблять ті, хто забороняє українську мову в школах і книгах. От через те я, наприклад, уважаю себе обов´язаним кричати проти такої заборони й перед українцями, й перед росіянами, й перед усім освітченим миром в дописях і книжках італьянських, англійських, французьких і т. ін., протестував проти тої заборони на всесвітніх з´їздах письменників у Парижі й у Відні (на віденський з´їзд я послав протест вкупі з доктором Павликом).

Тільки ж ця прихильність до письменства українського не засліплює мені очей і не забороняє мені цінити вартість і письменства російського самого в собі і для нас, українців.

...Я дозволяю собі сказати, що з того часу, як я став на публічну службу чи учителя, чи писателя, то не пропустив пригоди говорити молодшим людям в Україні, що вони не можуть уважати себе навіть образованими, доки не вивчать, по крайній мірі, двох-трьох західноєвропейських мов, щоб хоч читати на них найважніші речі. Не раз усно і печатно говорив я, що українське письменство доти не стане на міцні свої ноги, доки українські письменники не будуть діставати всесвітні образовані думки й почуття просто з Західної Європи, а не через Петербург і Москву...

В. Винниченко „Заповіт борцям за визволення” (витяги)

... Розуміється, коли б у світі дійшло до воєнної сутички Заходу з тиранією Москви, то українська еміграція стала б на бік Заходу й взяла б по мірі сил своїх участь у збройній боротьбі, сформувавши з своїх членів членів кілька допоміжних армій для союзницьких батальйонів.

... Але в неї є і повинно бути інше завдання на полі здобуття державної самостійності, а саме: схиляти до неї опінію західного світу. Проти української самостійності ревно працюють вороги її, головним чином руські та польські імперіалісти. Вони всіма засобами намагаються виставити українську національно-державну ідею як штучну, як витвір чужих Україні сил, як потайне знаряддя їхньої імперіалістичної політики, надто Німеччини. Українці, мовляв, ніякої самостійної концепції, ні інтернаціональної, ні соціально-політичної, не мають, вони є тайні агенти або німецького нацизму, або руського большевизму.

Отже, завдання членів української еміграції, борців за свою державну самостійність, повинно насамперед бути в тому, щоб розбити цей наклеп ворогів і щоб довести світові, що українство, навпаки, всією історичною, виробленою віками всебічного поневолення, всією природою своєю є найщиріші вороги всякого насильства, гніту, визиску, як внутрішнього, так і інтернаціонального, що воно є найвірніший борець за мир на Землі і за об´єднання всіх народів. ... Тому ми, коли хочемо мати свою національну самостійність, мусимо бути в найперших і найактивніших рядах борців за здійснення ідеї Світової Федерації Народів, яка знищить яку-будь можливість одній нації накинути другій своє панування.

В'ячеслав Липинський „Листи до братів-хліборобів” (витяги)

...В книзі цій поняття Нації ототожнюється з поняттям Держави. Нація для нас – це всі мешканці даної Землі і всі громадяни даної Держави, а не „пролєтаріат” і не мова, віра, плем´я. Коли я пишу в цій книзі про нас – „ми, українські націоналісти”, то це значить: що ми хочемо Української Держави, обіймаючої всі класи, мови, віри і племена Української Землі.

Ви, українські соціалісти, ототожнюєте поняття нації з пролетаріатом і партією. Для Вас – не соціаліст – не Українець. Ви ж, українські націоналісти, ототожнюєте поняття нації з мовою, вірою, племенем. ...Тому-то всі Ви – і соціалісти і націоналісти в Україні – дервіші, а не державники.

Дмитро Донцов „Націоналізм” (витяги)

...Основні ідеї „Націоналізму” були: передусім антитези драгоманівському „малоросіянству”. Трактуванню України як провінції Росії, що претендувала лише на деякі „полегші” культурного й соціального характеру. (Попередній тезі – авт.) „Націоналізм” протиставляв ідею політичної нації: нації, ідеалом і метою якої був політичний державний сепаратизм, повний розрив з Росією; під оглядом соціальним – повна антитеза світоглядові тодішнього демо-соціалістичного українського провідництва...

На питання „Що?” „Націоналізм” відповідав: незалежність і повний сепаратизм. .. На питання „Як здобувати свою мету?” „Націоналізм” відповідав: боротьбою, національною революцією проти Московщини; не шляхом „порозуміння” чи „еволюції”.

Ці тези були цілковитою антитезою драгоманівства і соціалізму, бо ідеологія Драгоманова уймалася ним же самим в його „гімні”: „Гей, українець просить немного...”. Ідея „Націоналізму” замість „немного” ставила все! Замість „просить” жадає і здобуває. (...) „Хто має довершити?” – „Націоналізм” відповів: людина нового духа. Духа, протилежного занепадницькому духові речників української інтелігенції ХХ віку з „рабським мозком” і „рабським серцем” (слова І. Франка). Роз´їдженому сумнівами розуму тієї інтелігенції „Націоналізм”протиставляв не знаючу сумнівів віру в свою ідею, в свою Правду...

...Хто впроваджує в світ і здійснює якусь ідею? ...Ми відповідаємо – ніколи народ! ...пануючою умовою є існування активної, відважної, спрагненої влади меншости, цієї правдивої носительки великих ідей, найважливішого чинника історії.

...Коли нація хоче стати, як сталь, напоїти себе „сталою” магнетичною енергією, мусить черпати її у власній ідеї. ...”Лиш плекання зовсім нового духа врятує нас!”

Дмитро Донцов „Дух нашої давнини” (витяги)

...Каста правителів, не назвою, а суттю – повинна бути окремою громадою, зліпленою по-перше, з іншої глини, викута з іншого металу, ніж інертна, байдужа, хитлива маса; по-друге – мусить займати окреме становище, власне творити з себе окрему касту, позбавлену такого сталого контакту з масою, як це водиться в демократіях, де сьогодні цілковита нікчемність може завтра бути винесеною своїми приятелями демократичними на трон; по-третє – мусить ця каста виказувати зовсім окремі прикмети духа й душі, інші ідеї мусять горіти в її головах. ...Шляхетність, благородство – це перша прикмета члена провідної верстви. Людині шляхетній важні не особисті вигоди ... у жертву приносяться не тільки свої особисті справи, але і все близьке і рідне. ...Друга невіклична прикмета правлячої верстви – це мудрість. ...Мужність, відвага – третя прикмета члена провідної касти й полягає власне в тім, щоб вміти позбутися цього страху. ...Лише з людини великої „біологічної потенції” може вийти великий формотворець.

... Організація землі й народа не як рідний Прованс, пов´язаний лиш вузами спільної крови і мови, чи просто народної культури, не як „тісніша вітчизна”, провінція „отєчєства чужого”, яке має декретувати чи маємо уважати себе за слов´ян чи за монголів, не купа губерній під тінню ханського чи московського меча, - а окрема своя отчизна, під владою своєї окремої провідної касти. ...Ось мета того сильного народнього організму, створеного вічно горіючим духом шляхетної, мудрої і завзятої провідної касти, якої блискучий взірець дає нам наша ісорична давнина.

Джерело: Др. Дмитро Донцов.

Дух нашої давнини. – Дрогобич, 1991.

Завдання: Підготовка та представлення тези

Прочитати текст;
Визначити кілька важливих, на ваш розсуд, питань, що містяться у тексті;
Обрати найважливіші з них; шляхом логічного розміркування довести правильність і достовірність твердження, що містяться у цьому питанні (або спростувати);
Письмово оформити виконану роботу

Джерело до опрацювання:

Літописець Нестор „Повість минулих літ” (витяги)

...Після того ж, як було розвалено башту і розділено народи, взяли сини Симові східні краї, а Хамові сини – південні краї; Яфетові ж сини захід узяли і північні краї. Від тих ото сімдесяти і двох народів, од племені таки Яфетового, постав народ слов´янський – так звані норики, які є слов´янами.

По довгих же часах сіли слов´яни по Дунаєві, де єсть нині Угорська земля і Болгарська. Од тих слов´ян розійшлися вони по Землі і прозвалися іменами своїми - [од того], де сіли, на котрому місці. Ті, що пройшовши, сіли по річці на ймення Морава, і прозвалися моравами, а другі чехами назвалися. А се – ті самі слов´яни: білі хорваті, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов´ян на дунайських і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов´яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні, що] прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися] лютичами, інші – мазовшанами, ще інші – поморянами.

Так само й ті ж слов´яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші – деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип´яттю і Двіною назвалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами – од річки, яка впадає в Двіну і має назву полота; од сеї [річки] вони прозвалися полочанами. Слов´яни ж, [що] сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем - [словенами]; і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами.

І так розійшовся слов´янський народ, а від його [імені] й дістали свою назву слов´янські письмена.

Джерело: Крисаченко В.С. Україна на сторінках Святого Письма та витяги з першоджерел, що засвідчують процес поширення християнства на теренах України від апостола Андрія до князя Володимира. – К., 2000. – С. 314.

Завдання:

1. Підготовка та представлення тези (прочитати текст; визначити кілька важливих, на ваш розсуд, питань, що містяться у тексті; обрати найважливіші з них; шляхом логічного розміркування довести правильність і достовірність твердження, що містяться у цьому питанні (або спростувати); письмово оформити виконану роботу.

2. Опрацювати літературу:

1. Заставний Ф. Українські етнічні землі. – Львів, 1993.

2. Кубійович В. Положення, границі й територія України // Енциклопедія Українознавства: У 2 т. – Мюнхен; Нью-Йорк, 1949. – Т. 1.

3. Ложкін В. З історії встановлення кордонів України в 20-х роках ХХ століття // Пам´ятки України. – 1991. - № 2. – С. 15.

4. Сергійчук В. Етнічні межі та державні кордони України. – Тернопіль, 1996.

Методи навчання та оцінювання. Розподіл присвоюваних балів.

Методи навчання: проблемна лекція, лекція-бесіда, лекція-дослідження, методи групової роботи, інтерактивні методи, мозкового штурму.

Шкала оцінювання:

90-100 балів - (відмінно)А;

80-89 балів - (добре)BC;

51-79 балів - (задовільно) DE;

менше 50 балів - (незадовільно) FX;

Методичне забезпечення: опорні конспекти лекцій; інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни; нормативні документи МОН України; ілюстративні матеріали щодо змісту модулів та окремих тем.

6. С П И С О К Л І Т Е Р А Т У Р И ДО ДИСЦИПЛІНИ:

Антонович В.Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. – К., 1995.
Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. – К., 1993.
Археологія та стародавня історія України: Курс лекцій. – К., 1992.
Багряний І. Чад імперії. Шовінізм. Національна ідея і націоналізм. Національне питання в програмі КПРС. // Багряний І. Публіцистика. – К., 1996.
Баран В.Д. Давні слов’яни. – К., 1998.
Баран В.Д., Козак Д.Н., Терпиловський Р.В. Походження слов’ян. – К., 1991.
Безотесний М.Т. Україна в добу сталінщини: історія опору. – К, 2002.
Безсмертя. Книга Пам’яті України. 1941–1945. – К., 2000.
Бережинський В.Г. Україна в роки першої світової війни. – К., 2001.
Білорус О.Г. Глобалізація і національна стратегія України. – К., 2001.
Білоус Н.О. До питання про запровадження магдебурзького в Києві // УІЖ . – 2008. - №1. – С. 123-135.
Боєчко В., Ганжа О. Формування державних кордонів України у 1917–1940 рр. – К., 1991.
Бойко А.Д. Історія України. – 2 вид., доп., К., 2004.
Боплан Г. Опис України. Меріме П. Українські козаки та їх останні гетьмани. – Львів. 1990.
Борщак І. Мазепа, Орлик, Войнаровський. – Л., 1991.
Борщак І., Мартель І. Іван Мазепа: життя і пориви великого гетьмана. – К., 1991.
Брайчевський М. Приєднання чи возз’єднання? // Україна. – 1991. – № 16.
Брайчевський М.Ю. Походження Русі. – К., 1968.
Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. – К., 1989.
Бутейко А.Д. Куди прямує Україна. – К., 2001.
Великая Отечественная война 1941–1945 годов. Энциклопедия. – М., 1985.
Великий українець. Матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського. – К., 1992.
Верстюк В.Ф. Українська Центральна Рада. – К., 1997.
Верстюк В.Ф., Осташко Т.С. Діячі Української Центральної Ради. – К., 1998.
Верстюк В.Ф. Українська Центральна Рада: період становлення // УІЖ . - 2007. - №2. – С. 23-
Верстюк В.Ф. Політична боротьба за владу в Українській Народній Республіці в перші місяці її проголошення// УІЖ . – 2008. - №1. – с. 4-31.
Вєтров Ігор. Економічна експансія Третього рейху в Україні 1941–1944 рр. – К. 2000.
Вивід прав України. – Л., 1991.
Видатні постаті в історії України IX-XIX ст.: Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети. – К., 2002.
Винниченко В. Відродження нації. – Київ-Відень, 1920–1990. – Ч.1–3.
Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. – К., 1991.
Володарі Гетьманської булави. – К., 1994.
Воля Олесь. Мор. Книга буття України. – К., 1991.
Воронцов І., Пилявець Ю. Голод 1946–1947 рр. – К., 1993.
Врублевский В.К. Владимир Щербицкий: правда и вымыслы. – К., 1993.
Геродот із Галікарнасу. Скіфія: Найдавніший опис України з V століття перед Христом. – К., 1992.
Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К., 1994.
Головченко В. Від “Самостійної України” до Союзу визволення України. Нариси з історії української соціал-демократії ХХ ст. – Х., 1996.
Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. – К., 1990.
Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. – К., 1992–1998. – Т.1–10.
Грушевський М.С. На порозі нової України. – К., 1991.
Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К., 1991.
Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст. Нариси політичної історії. – К., 1993.
Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині ХУП–ХУШ ст.: кордони, населення, право. – К., 1996.
Гуслистий К. Коліївщина: історичний нарис. – К., 1947.
Давня історія України. – К., 1997, 1998. – Т.1–2.
Давня історія України. – К., 2000. – Т.3.
Даниленко В.М. та ін. Сталінізм на Україні 20-30 рр. – К., 1991.
Даниленко В.М., Касьянов Г.В. Сталінізм і українська інтелігенція (20–30-ті роки). – К., 1991.
Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація. – К., 1998.
Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. – Ужгород, 1932. – Т.1.
Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914–1920). – Мюнхен, 1969.
Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2 т. – К., 1991.
Драгоманов М.П. Вибране. – К., 1991.
Дужий П. За яку Україну боровся Степан Бандера. – К., 1998.
Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. – К., 1993.
Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність. – К., 2001.
Єфименко О.Я. Історія України та її народу. – К., 1992.
Єфремов С. Щоденники. 1923–1929. – К., 1997.
Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації. – К., 1997.
Іванова Р.П. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України (I-ша половина ХІХ ст.). – К., 1971.
Іваньков І.О. Повстання українського народу проти шляхетської Польщі 1635 – 1638 рр. – К., 2002.
Історія русів. – К., 1992.
Історія України в особах. Давньоруська держава. – К., 1997.
Історія України в особах. Литовсько-польська держава. – К., 1997.
Історія України: Навч. посіб. / В.М. Литвин, В.М. Мордвинцев, А.Г. Слюсаренко. – К., 2002.
Історія України: Нове бачення. – 2-ге вид. – К., 2002.
Історія України: Підруч. для студентів вищих навч. закладів /Ю.Д. Зайцев, Я.Д. Ісаєвич, Я.Й. Грицак та ін. – 3-е вид. – Л., 2002.
Історія українського війська (1917–1995). – Л., 1996.
Історія українського війська (від княжих часів до 20-х рр. ХХ ст.). – Л., 1992.
Історія Української РСР. У 8 т. – К., 1977–1980.
Йордан О. О происхождении и деянии гетов. – М., 1960.
Кирило-Мефодіївське товариство. Зб. док.: В 3 т. – К., 1990.
Колективізація і голод на Україні 1929–1933 рр. Збірник документів і матеріалів. – К., 1992.
Командири великого голоду: Поїздки В. Молотова і Л. Кагановича в Україну та на Північний Кавказ. 1932–1933 р. – К., 2001.
Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор. – К., 1993.
Конституційні акти України. 1917–1920. – К., 1992.
Конституція України – К., 1996.
Коринный Н.Н. Переяславская земля. Х – первая половина ХШ в. – К., 1992.
Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. – Париж-Нью-Йорк-Львів, 1993.
Костомаров М. “Закон божий” (книга буття українського народу). – К., 1990.
Костомаров Н.И. Исторические произведения. – К., 1989.
Котляр М.Ф. Галицько-Волинська Русь. – К., 1998.
Котляр М.Ф. Данило Галицький – К., 2001.
Котляр Н.Ф., Смолий В.В. История в жизнеописаниях. – К., 1990.
Кривоніс В.М., Марочко В.І. Органи юстиції та правопорядку в роки колективізації та голодомору 1932–1933 рр. // Голод 1932–1933 рр. в Україні. – К., 2003.
Крижицький С.Д., Зубар В.М., Русяєва А.С. Античні держави Північного Причорномор’я. – К., 1998.
Крип’якевич І.П. Галицько-Волинське князівство. – К., 1984.
Кричевський Р. ОУН в Україні, ОУНЗ і ЗЧ ОУН: Причинок до історії українського націоналістичного руху. – Л., 1991.
Крупницький Б.Д. Гетьман Мазепа та його доба. – К., 2001.
Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя. – К., 1997.
Кульчицький С.В. Нотатки про українські революції – К, 2001.
Кульчицький С.В. Закономірності еволюції радянської влади (короткі тези) // УІЖ . – 2007 - №6 – с. 181-218.
Лето 1941. Украина. Документы, материалы, хронология событий. – К., 1991.
Лисенко О.Є. Тематика Другої світової війни на сторінках «Українського історичного журналу»: історіографічна ретроспектива на суспільно-політичному тлі // УІЖ . – 2007 - №6 – с. 119-142
Лисяк-Рудницький І. Політична думка українських дисидентів // Нариси історії нової України. – Л., 1991.
Литвин В. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті року ХХ ст.). – К., 2001.
Литвин Сергій. Суд історії: Симон Петлюра і петлюріана. – К., 2001.
Лола О. Гайдамацький рух на Україні в 20–60-х роках ХУШ ст. – К., 1965.
Мазепа І.П. Україна в огні і бурі революції 1917–1921. – 2-ге вид. – Д., 2001.
Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996.
Мала енциклопедія українського козацтва. – Донецьк, 2000.
Малий словник історії України. – К., 1997.
Махно Н. Воспоминания. – К., 1991. – Кн.1–3.
Международная комиссия по расследованию голода в Украине 1932–1933 годов: Итоговый отчет. 1990 г. – К., 1992.
Мірчук П. Українська повстанська армія. 1942–1952. – Л., 1992.
Москвофільство: документи і матеріали. – Л., 2001.
Муковський І.Т., Лисенко О.Є. Звитяга і жертовність: Україна на фронтах другої світової війни. – К., 1996.
Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття. – К., 1993.
Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине 1941–1944: В 2 кн. – К., 1985.
Національні відносини на Україні: запитання і відповіді. – К., 1991.
Незнайома Кліо: Українська історія в таємницях та курйозах XV–XVIII ст. – К., 2002.
Огієнко І.І. Українська церква. – К., 1993.
Пам’ять крізь віки // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – К, 2001.
Пассек Т. Трипільська культура. – К., 1990.
Пахльовська Оксана. Біном “Україна-діаспора” сьогодні: криза і перспектива. – К., 2002.
Первый штурм. – М., 1990.
Петлюра С. Статті, листи, документи. В 3 т. – К., 1998–1999.
Петро Шелест: “Справжній суд історії ще попереду” Спогади. Щоденники. Документи. Матеріали. – К., 2003.
Петров В.П. Походження українського народу. – К., 1992.
Політичні партії України. Інформаційне довідкове видання. – К., 2001.
Полководці Війська Запорозького. – К., 1998.
Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. – К., 1992.
Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський. Справа УНЦ і останні роки (1931–1934). – К., 1999.
Про минуле – заради майбутнього. – К., 1989.
Реєнт О.П. Історія України ХІХ – на поч. ХХ ст.: методологічний зріз і тематичні напрями наукового пошуку// УІЖ . – 2007 - № 6 – с. 218-232.
Реєнт О.П. Українсько-білоруські взаємини у ХІХ – на поч. ХХ ст.: період становлення// УІЖ . – 2008. - №1. – С. 161-169.
Романов О.М. Західноукраїнська трагедія 1941. – Л.; Нью-Йорк, 2002.
Рубльов О.С., Черченко О.А. Західноукраїнська інтелігенція і сталінщина. – К., 1990.
Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 50-х – початок 1990-х років. – К., 1998.
Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. – М., 1981.
Савчук Н.О. Українська держава за гетьманування Ю. Хмельницького (1659 – поч. 1663 рр.) – Камянець-Подільський, 2001.
Сас П.М. Політична культура українського суспільства (кінець ХУІ – перша половина ХУП ст.). – К., 1998.
Сахаров А.Н. Дипломатия в Древней Руси. – М., 1980.
Синиця О.І. Українці за межами України. – Івано-Франківськ, 2001.
Сідак В., Степанков В. З історії української розвідки і контррозвідки. – К., 1994.
Сідак В.С. Національні спецслужби в період Української революції 1917–1921 рр. – К., 1998.
Скоропадський П. Спогади. – Київ-Філадельфія, 1995.
Сливка Ю. Сторінки історії КПЗУ. – Л., 1989.
Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький. – К., 1994.
Смолій В., Степанков В. Українська національна революція ХУП ст. (1648–1676 рр.). – К., 1999.
Солдатенко В.Ф. Українська революція. Історичний нарис. – К., 1999.
Солдатенко В.Ф. Новітні тенденції й актуальні проблеми історіографічного освоєння процесів революційної доби 1917-1920 рр. в Україні// УІЖ . – 2008. - №1. – С. 75-88.
Степан Бандера – людина і міф. – К., 2001.
Сторінки історії України ХХ ст. – К., 1992.
Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1993.
Тимощук О.В. Державна варта Української держави. – К., 1998.
Тис-Крохмалюк Ю. Бої Хмельницького. – Мюнхен-Львів, 1994.
Тисяча років української суспільно-політичної думки: В 9 т., 14 кн. / Гол. редкол. Т. Гунчак. – К., 2001.
Толочко П.П. Київська Русь. – К., 1995.
Толочко П.П. Ярослав Мудрий – К., 2002
Україна крізь віки: У 15 т. – К.: Альтернативи, 1998. – Т.1: Бунтян К.П. Мурзін В.Ю., Симоненко О.В. На світанку історії. – К., 1998.
Україна крізь віки: У 15 т. – К.: Альтернативи, 1998. – Т.3: Сарбей В.Г. Національне відродження України (ХIХ – поч. ХХ ст.).
Україна крізь віки: У 15 т. – К.: Альтернативи, 1998. – Т.3: Баран В.Д. Давні слов’яни.
Україна крізь віки: У 15 т. – К.: Альтернативи, 1998. – Т.4: Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь.
Україна крізь віки: У 15 т. – К.: Альтернативи, 1998. – Т.5: Котляр М.Ф. Галицько-Волинська Русь.
Україна крізь віки: У 15 т. – К.: Альтернативи, 1998. – Т.6: Русина О.В.Україна під татарами і Литвою.
Україна крізь віки: У 15 т. – К.: Альтернативи, 1998. – Т.7: Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція ХУII ст. (1648–1676 рр.).
Україна крізь віки: У 15 т. – К.: Альтернативи, 1998. – Т.8: Гуржій О.І., Чухліб Т.В. Гетьманська Україна.
Україна крізь віки: У 15 т. – К.: Альтернативи, 1998. – Т.9: Сарбей В.Т. Національне відродження України.
Україна крізь віки: У 15 т. – К.: Альтернативи, 1998. – Т.10: Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання. 1917–1921 рр.
Україна крізь віки: У 15 т. – К.: Альтернативи, 1998. – Т.11: Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921–1939 рр.).
Україна крізь віки: У 15 т. – К.: Альтернативи, 1998. – Т.12: Коваль М.В. Україна в Другій Світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939–1945).
Україна крізь віки: У 15 т. – К.: Альтернативи, 1998. – Т.13: Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946–1980-ті рр.).
Україна крізь віки: У 15 т. – К.: Альтернативи, 1998. – Т.14: Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991–2000 рр.).
Україна крізь віки: У 15 т. – К.: Альтернативи, 1998. – Т.15: Трощинський В.П. Шевченко А.А. Українці в світі.
Україна партизанська 1941–1945 рр. партизанські формування та органи керівництва ними – К., 2001.
Україна перед сфінксом майбутнього – К., 2001.
Україна: ХХ століття: У 2 кн. / В. Литвин, В. Смолій, М. Шлаковатий. – К., 2002.
Українська ідея. Історичний нарис. – К., 1995.
Українська ідея. Перші речники. – К., 1994.
Українська народність: Нариси соціально-економічної й етнополітичної історії. – К., 1990.
Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – К., 1996. – Т.1,2.
Українське козацтво. Мала енциклопедія. – К., 2002
Універсали Богдана Хмельницького. 1648–1657. – К., 1998.
Універсали Івана Мазепи. – К., 2002.
Хойнацька Л.М. Відновлення машинобудівної індустрії України та його соціальні наслідки (1943–1950 рр.). – К., 2003.
Хрестоматія з історії України. – К., 1993.
Центральна Рада: Український державотворчий процес: У 2 ч. – К., 1997.
Чайковський А.С. Невідома війна: Партизанський рух в Україні мовою документів, очима історика. – К., 1994.
Чайковський А.С. Плен. За чужие и свои грехи. – К., 2002.
Чайковський А.С., Щербак М.Г. За законом і над законом. – К., 1996.
Ченцов В.В. Політичні репресії в радянській Україні. – К., 2000.
Чорнобиль. Зона відчуження – К., 2001.
Чорнобильська трагедія: Документи і матеріали. – К., 1996.
Чувардинський А.Г. Гетьман Сагайдачний – К., 2002.
Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК–ГПУ–НКВД в Україні: особи, факти, документи. – К., 1997.
Шаповал Ю.І. Україна ХХ ст.: особи та події в контексті важкої історії. – К., 2001.
Швагуляк М. Украина в экспансионистских планах германского фашизма. – К., 1983.
Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі. – К., 1960.
Шевченко В.Ф., Павленко М.І., Потапов Г.Г. Історія українських політичних партій. – К., 1999.
Щербак Н.О. Єврейське питання у внутрішній політиці царизму наприкінці ХVІІІ – у першій чверті ХІХ ст. // УІЖ. – 2004. – № 6. –С. 16-26.
Щербак Н.О. Національна політика царизму у Правобережній Україні (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) – К., 2005. – 616 с.
Щербак Н.О. Правовий статус національних меншин в Україні в ХІХ ст. // Актуальні проблеми політики. Зб. наукових праць. – Одеса: Юридична література, 2003. – Вип. 16. – С.438-444.
Яворницький Д. Історія запорозьких козаків: В 3 т. – К., 1991.
Яворницький Д.І. Вольності запорозьких козаків: Історико-топографічний нарис. – Д., 2002.
Круглашов А. Щоб поліетнічні регіони приваблювали толерантністю // Віче. – 2005. - №4. – С. 54-61.
Кудлай О.Б. Діяльність Народного Міністерства Внутрішніх Справ УНР // УІЖ. – 2005. - №2. – С. 90-104.
Моця О.П. Київська Русь і країни Європи: характерні риси східнослов’янської державності, рівні міжнародних відносин та напрями контактів // УІЖ – 2007. - №1. – С. 4 –19.
Історія державної служби в Україні: у 5-ти томах / відп. ред. Т.В.Мотренко, В.А.Смолій. – К., 2009.

Blog

Навчально-науковий інститут права та психодогії

Содержание