Управління культури І туризму Сумської обласної держадміністрації Обласна універсальна наукова бібліотека ім. Н. К. Крупської

Вид материала

Содержание

Цікаві факти із життя бджіл і не тільки
Видатні українські пасічники
Прокопович П. І.
Вітвицький М.М.
Покорський-Жоравко О. І.

Подобный материал:

1 2 3 4

Цікаві факти із життя бджіл і не тільки

Чи відомо вам, що:

♦ Бджоли мають троє простих очей і двоє складних. Перші дуже чутливі до світла слабкої інтенсивності. Завдяки їм бджоли орієнтуються, коли настає світанок та заходить сонце. Складні очі дають змогу під час польоту визначати форму і колір предметів, відшукувати медоноси та вулик.

♦ Бджоли – відмінні навігатори. Вони можуть рухатися в повітрі вперед, назад, вбік, здатні висіти на одному місці. Із зібраним нектаром або пилком бджола летить із швидкістю 18-30, а без вантажу – 65 км/год.

♦ Стільниковий мед – надзвичайно корисний засіб від безсоння. Під час вечірнього чаю потрібно з’їсти 3-4 чайні ложки стільникового меду без будь – якого очищення. Зрозуміло, що ковтати вощину не треба. Той, хто страждає безсонням, після цього буде спати цілу ніч міцним і приємним сном.

♦ Бджоли неперевершені аналітики, які дуже добре відрізняють натуральний віск від воскоподібних продуктів – церезину, парафіну, озокериту. Спроби замінити бджолиний віск іншими продуктами були невдалими.

♦ Бджоли сигналізують, коли у вулику підвищена температура чи нестача води. Гудіння їх у такому випадку схоже на сильний шум. Жалібні звуки свідчать про те, що сім’я хвора. Слабкий шум, подібний до шелесту сухого листя, свідчить, що сім’я голодує. А коли бджоли – розвідниці повертаються з поля, то круговим танком вони інформують інших про виявлене нове джерело медозбору, яке знаходиться недалеко від пасіки; а виляючим, - що медо- чи пилконоси є в більш віддаленому місці.

♦ У гнізді бджолиної сім’ї трутнів вважають за дармоїдів. Це цілком хибна думка. Чоловічі особини виконують дуже важливу функцію підтримування роду, без якої неможливе існування бджіл у природі. Важливо тільки виводити трутнів у батьківських сім’ях племінної групи, щоб мати продуктивне потомство робочих бджіл.

♦ Бджолина матка при плодючості 2000 яєць на добу витрачає на відкладання кожного в середньому 43 сек. Решту часу вона використовує на переходи, пошуки вільних і підготовлених комірок.

♦ За період розвитку личинки бджоли оглядають і годують її більше 6 тис. разів. Для однієї бджолиної личинки необхідно 145 мг перги, для всієї бджолиної сім’ї на рік потрібно 18-20 кг перги.

♦ Ужалене бджолою місце треба протерти одеколоном, покласти компрес з розбавленого оцту або настойки квіток календули, протерти соком петрушки. Ранку доцільно обробити валідолом.

♦ Бджола, яка ужалила людину, гине через 2-4 год. Цього не трапляється, коли вона жалить комах, оскільки в її тілі утворюється широкий отвір з ламаними краями, з якого вона виймає жало і залишається живою.

♦ Щоб зібрати нектар для однієї ложки меду (30 г) бджола повинна зробити 2000 вильотів. Під час інтенсивного медозбору вона робить за день приблизно 10 вильотів. Отже, щоб почастувати вас ложечкою запашного меду, 200 бджіл повинні трудитися повний робочий день.

♦ Під час медозбору за нектаром літає близько половини бджіл сім’ї.

Таким чином, у сім’ї з 50 тис. бджіл за нектаром вилітає 25 тис. бджіл. Якщо кожна бджола зробить 10 вильотів, то всі льотні бджоли зроблять 250 тис. вильотів і можуть принести у вулик 7,5 кг нектару. При цьому бджоли налітають відстань, що становить 2 млн. 750 тис. кілометрів.

♦ Щоб зібрати середню ношу нектару, бджола повинна відвідати приблизно 270 квіток гречки або 140 квіток соняшника. За день бджола відвідує відповідно 2700 і 1400 квіток. А щоб зібрати нектар для 1 ложки меду, бджоли повинні попрацювати на 800 тис. квіток гречки або 400 тис. квіток соняшника.

♦ Бджолину сім’ю, в якій замінили матку або підсадили нову, необхідно залишити в повному спокої хоча б на 5 – 6 днів. Надмірна цікавість пасічника або передчасне непокоєння бджіл можуть призвести до того, що вони замкнуть матку в клубок і уб’ють її.

♦ Немовлята, яким замість цукру дають мед, краще набирають масу. В їх крові збільшується кількість гемоглобіну і червоних кров’яних тіл, тому що залізо, мідь і марганець, які містяться в меду, сприяють поліпшенню складу крові.

♦ Вживання великої кількості цукру шкідливе для людини, оскільки в крові підвищується вміст холестерину (жироподібної речовини), що може призвести до захворювання коронарних судин серця, розвитку атеросклерозу. Значно кориснішим є споживання меду. Він сприяє підвищенню захисних властивостей організму, зміцненню здоров’я людей різного віку.

♦ Щоденне споживання квіткового пилку сприяє загальному поліпшенню здоров’я людини: втома поступово зникає; до людини повертаються спокій, радість життя, потяг до роботи. Щоденна доза пилку для дорослої людини – одна столова ложка. Його краще споживати в суміші з медом.

♦ Мед має чудову властивість протягом багатьох років зберігати свої якості. Ще стародавні римляни консервували ним рідкісну дичину, яку доставляли з віддалених країн. Залита медом дичина зберігала свою свіжість, смак і вигляд. Відомо й інше. Тіло Олександра Македонського, який помер під час походу, було доставлене в столицю Македонії зануреним у мед.

♦ Лише з відкриттям антибіотиків, котрі були виявлені і в меду, стали зрозумілими його протимікробні властивості.

Видатні українські пасічники

Українські пасічники відіграли значну роль в розвитку світового бджільництва. Слід відзначити також своєрідні побут, звичаї, працелюбність та любов до бджіл українського народу.

В історичному розвитку бджільництво пройшло ряд етапів від глибокої давнини, коли кочові племена почали видирати з гнізд диких бджіл стільниковий мед, до нинішнього стану розвиненої, технічно оснащеної галузі з широким використанням різних виробів на основі продуктів бджільництва.

Полювання на диких бджіл в давнину забезпечувало людей солодким поживним продуктом, як і добування в природі іншої їжі. Цей промисел розвивався і був досить поширеним у наших предків. Проте, щоб збільшувати збір меду, у людей виникла потреба влаштовувати високо в стовбурах живих дерев штучні дупла – борті для природного поселення роїв.

Дослідники стверджують, що за часів Київської Русі бортництво було під охороною держави; законами князя Ярослава Мудрого передбачались заходи покарання у разі пошкодження бортів. Київська держава була найбільшим експортером меду і воску. Мед був одним з основних продуктів харчування, його використовували для приготування багатьох страв і напоїв.

Наступним етапом розвитку бджільництва стало утримання бджолиних сімей у дерев’яних колодах і дуплянках.

Розквіт Київської держави (Х-ХІ ст.), її суспільно-економічні умови, сільськогосподарське освоєння територій уже тоді сприяли перетворенню бортневої форми бджільництва на пасічну. Нова ера в бджільництві почалася з винаходу в Україні першого в світі розбірного рамкового вулика.

Визначний український діяч, організатор і педагог відомої на всю Європу школи пасічництва, талановитий дослідник П. І. Прокопович винайшов і впровадив з 1814 року новий рамковий вулик, в якому утримання бджіл ґрунтувалось на принципово інших засадах порівняно з колодами і дуплянками. В технічному переоснащенні вітчизняного бджільництва провідна роль належить В.І. Ломакіну, який заснував у 1887 році під Харковом підприємство з виробництва пасічницького інвентарю та різного обладнання.

Технічне оснащення бджільництва відбувалось у певному взаємозв’язку з удосконаленням основного об’єкта – вулика. В ХІХ – на початку ХХ ст. бджіл пересаджували у вулики Долиновського, Левицького, Андріяшева, Лайанса, Ващенка, Лангстрота-Рута, Цандера, в слов’янський, український, Дадана-Блатта.

Серйозний розвиток бджільництво одержало в радянські часи. Біля витоків створення матковивідної пасіки у Вучковому (Закарпатська обл.), яка дала світові карпатську бджолу, стояли відомі дослідники: Аветисян Г. А., Губін В. А., Давиденко І. К., житель села Юрик І. І. Урочисте відкриття пам’ятного знаку дослідникам карпатянки відбулося у вересні 2006 року.

На допомогу бджолярам України в 2000 році прийнятий закон «Про бджільництво», розроблена «Інструкція по профілактиці хвороб бджіл». Існує декілька громадських організацій: Товариство бджолярів України, Братство пасічників України, Гільдія медоварів України. Стало доброю традицією організовувати виставки-ярмарки продукції бджільництва та інвентаря в різних регіонах України. Ось уже 5 років Гільдією медоварів проводиться конкурс «Питні меди», раз в чотири роки проводяться з’їзди бджолярів, а також з’їзди апітерапевтів України, різноманітні наукові конференції, семінари, майстер-класи.

Зараз в Україні науковим центром галузі є Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича. Можливості самої галузі, якою Україна ще з часів Київської Русі не раз славилась у всьому світовому бджільництві, не вичерпались. Україна нині займає 5-те місце в світі з виробництва меду.

Міжнародний авторитет України як країни бджолярства був підкріплений перемогами на конкурсах «Апімондії», які проводились в Австралії в 2007 році та Франції в 2009 році. Не випадково нашу країну вибрали господинею всесвітнього конгресу «Апімондія» в 2013 році.

Прокопович П. І.

(1775 – 1850)

З певністю можна сказати, що історія не знає жодної людини, яка б стільки зробила для розвитку світового бджолярства, як наш співвітчизник Петро Іванович Прокопович. Допитливий винахідник і практик, який втілив свої мрії у життя, він значно випереджав свій час.

Петро Іванович Прокопович – основоположник раціонального бджільництва, видатний вітчизняний бджоляр – народився в с. Митченках поблизу Батурина Чернігівської губернії у сім’ї священика. Одержав блискучу для свого часу освіту, закінчивши Києво-Могилянську академію, з якої вийшло багато видатних вчених, громадських діячів, письменників. Володів німецькою, французькою, грецькою і латинською мовою.

Вперше він зацікавився бджолами в 1799 році. Їх життя настільки захопило його, що він почав серйозно займатися бджільництвом. У 1808 році П. І. Прокопович уже мав 580 сімей бджіл, а в 1814 році – 6000 бджолиних сімей. Але його метою було не одержання великих прибутків від пасіки, а глибоке вивчення життя бджіл. Пізніше він писав, що за вісім років дослідів «загубив» до 300 бджолиних сімей.

У цей час бджіл утримували в нерозбірних вуликах. Пасічник був лише пасивним спостерігачем за ними. П. І. Прокоповича найбільше турбувало те, що пасічники, добуваючи мед, закурювали сіркою найкращі сім’ї. Ні один із вуликів, відомих на той час, не задовольняв його. Тому в нього зароджується думка сконструювати такий вулик, в якому можна було б одержувати мед високої якості, не пошкоджуючи гнізда і не гублячи бджіл.

Багаторічна праця увінчалась успіхом. У 1814 році П. І. Прокопович запропонував перший у світі розбірний рамковий вулик, в якому було можна вільно оглядати гнізда бджіл. У такий спосіб бджоляр одержав можливість не просто відбирати раз у рік (восени) мед у бджіл, знищуючи при цьому саму бджолину сім’ю, а безпосередньо брати участь у житті бджіл, керувати ним так, щоб і господареві, і бджолам було добре.

Це відкрило величезні можливості для бджолярів – почався вік цивілізованого, культурного бджолярства.

Цей вулик мав квадратний поперечний розріз. Три його стінки було зроблено з дошок 5-7 см, а четверта стінка мала втулки: всередині вулик розділявся на кілька відділів. У верхні відділи вставлялись рамки, які нагадують сучасні секційні. Між ними та нижніми відділами – перегородка з отворами для проходу бджіл, але матка через них не могла пройти до верхніх відділів.

Саме Прокопович запропонував і розподільну решітку для ізоляції матки. Щоб матка не червила (не відкладала яєчка) там, де потрібно складати мед, він відгороджував її спеціальною дерев’яною решіткою, через яку проходили тільки робочі бджоли.

Розбірний вулик і роздільна решітка стали основою рамкового бджільництва. У такому вулику не було потреби закурювати бджіл, стало можливим підсаджувати маток, регулювати силу сімей. За свідченням винахідника, в його вуликах продуктивність бджолиних сімей була в два-три рази вищою, ніж у нерозбірних. Він сконструював і розподілювачі для рамок.

З винаходом талановитим дослідником П. І. Прокоповичем першого в світі розбірного рамкового вулика в бджільництві почалася нова ера – раціонального бджільництва. «Дивлячись на цей вулик, - писав сучасник Прокоповича О. І. Покорський-Жоравко, - все бачиш таким простим, а тим часом це нова геніальна ідея, яка відповідає всім вимогам раціонального бджільництва і дає йому новий напрям».

Присвятивши себе повністю бджільництву і дбаючи про переведення його на раціональну систему, П. І. Прокопович вважав необхідним підвищення рівня освіченості пасічників. Він розумів, що для розвитку раціонального бджільництва одного поширення рамкового вулика недостатньо. Потрібні й кваліфіковані пасічники для догляду за бджолами в цих вуликах. Він добився дозволу відкрити в 1828 році в с. Митченках поблизу Батурина на Чернігівщині першу в Росії школу бджільництва. Школа, названа її засновником народною, була першою в усій Європі. Програма була розрахована на два роки. У перший рік учні вчились писати, читати, рахувати, оволодівати столярною справою, одержувати перші відомості з життя бджіл. На другий рік вони проходили повний курс бджільництва і засвоювали необхідні практичні навики безпосередньо на шкільній пасіці, яка в 1855 р. нараховувала 2542 бджолині сім’ї. Учнями були в основному селяни-кріпаки, яких посилали сюди поміщики з різних куточків Росії. Були навіть учні із зарубіжних країн – Угорщини, Італії, Німеччини, Польщі, Грузії. У школі, крім бджільництва, вивчали садівництво, овочівництво, шовківництво та догляд за тваринами, бо бджільництво, за словами Прокоповича, є лише складовою частиною загального господарства. Школа проіснувала 53 роки і зайняла почесне місце в раціоналізації бджільництва. За час її функціонування пасіка Прокоповича нараховувала 10000 бджолосімей, що було справою нечуваною (це була найбільша пасіка в світі); було підготовлено близько 1000 кваліфікованих бджолярів, які працювали не тільки в Україні, а й по всій Російській імперії і в ряді зарубіжних країн. Вихованці школи помітно вплинули на підвищення культури бджільництва в районах, де працювали. Чимало з них пізніше стали визначними діячами бджільництва.

В 1848 році Петро Іванович захворів на важку форму ревматизму і 22 березня 1850 року на 75 році життя його не стало. На могилі йому поставили вулик – винахід бджоляра, а дещо нижче – відлита з металу бджолина сота, всередині якої – квіти конюшини з бджолами на них. Після смерті П. І. Прокоповича школою бджільництва впродовж 29 років займався його син Великдан.

П. І. Прокопович прожив довге життя, наповнене бурхливою діяльністю. Він був видатним практиком і дослідником бджіл, талановитим педагогом, уважним експериментатором, самобутнім письменником, палким пропагандистом бджолярської справи, а також активним громадським діячем.

Про це свідчить його багата літературна спадщина. Вивчаючи зимівлю бджолиних сімей різної сили, він широко застосовував зважування вуликів, барометри, термометри, систематично реєстрував стан погоди. П. І. Прокопович пізнав бджолину сім’ю більше, ніж усі його попередники. Багаторазово випробувані знання з бджільництва йому, на жаль, не вдалося оформити й видати окремою книгою, - зі своїх рукописів він склав у стислій формі уроки для учнів школи (хоча в інших джерелах вказується, що після смерті Прокоповича увесь архів зник – пішли в небуття більше 20-ти томів його спадщини). В журналах і газетах було опубліковано понад 60 статей Прокоповича («Про гнилець», «Про матки бджолині», «Про види гнізд», «Про управління бджільництвом», «Про втулковий вулик», «Досвід розмноження однієї сім’ї», «Про користь вирощування для бджіл синяка» та ін.). П. І. Прокопович уже знав, що гнилець – заразна хвороба. Лікуючи її, він застосовував перегін бджіл на нове гніздо. Цей метод не втратив свого значення і в наш час.

«Земледельческая газета» у той час писала: «Прокопович… зараз єдиний дослідник бджіл не лише в нас, а навіть в усій Європі, зауваження і висновки якого про цих комах характеризуються повнотою, простотою і достовірністю».

На думку відомого історика бджільництва О. І. Покорського-Жоравки, творам Прокоповича властиві «безсумнівна самостійність, вміння глибоко проникати в суть нез’ясованих фактів, надзвичайна логічність висновків, гострота спостережень, оригінальність викладу». З надзвичайною повагою до Петра Івановича ставився український поет Т. Г. Шевченко. Він писав: «Там коло Батурина живе наш великий пасічник Прокопович». Геній пасічницької думки знався з Тарасом Шевченком, був закоханим у його «Кобзар».

Визначний український діяч, організатор і педагог П. І. Прокопович сформував ідеї, реалізація яких здійснила революційні зрушення у бджільництві всього світу. Ідеї Прокоповича набагато випередили свій час. Розбірний вулик у США та Західній Європі з’явився лише в 1851–1852 р.р. Відкриття Дзержона, Лангстрота, Берлепша – це, по суті, продовження вдосконалення ідей і праць П. І. Прокоповича.

Ім’я П. І. Прокоповича знають і глибоко шанують у нас. В 1960 р. видано його «Избранные статьи по пчеловодству». В 1975 р. громадськість урочисто відзначила 200-річчя від дня народження великого бджоляра.

І донині жителі таких міст, як Бахмач і Конотоп, з вдячністю згадують цього бджоляра. Залізнична колія пройшла через ці міста завдяки П. І. Прокоповичу, який клопотав про зміну її шляху, тому що за первісним планом він проходив би через його пасіки.

Зараз науковим центром галузі є Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича Української академії аграрних наук, створений в 1989 році. Його ім’я було присвоєно Українській дослідній станції бджільництва, яка з 1990 р. стала Полтавським філіалом Інституту бджільництва ім. П.І.Прокоповича УААН.

Вітвицький М.М.

(1780 – 1853)

Микола Михайлович Вітвицький – видатний український пасічник, винахідник «дзвоноподібного» вулика з кількома надставками, зачинатель вітчизняної самостійної літератури з бджільництва. Писав польською, російською і німецькою мовами. Народився в Галичині (нині Львівська обл.). Закінчив філософський факультет Львівського університету. Бджільництвом захопився ще в дитинстві, але справою всього життя воно стало у нього уже в зрілому віці.

Досконало володіючи багатьма європейськими мовами, він побував в Австрії, Англії, Німеччині, Угорщині, Франції, де відвідав найбільш відомі пасіки, зустрівся зі спеціалістами, діловими людьми. В 1831 р. за участь у листопадовому Польському повстанні був висланий у Вятку. Після цього майже 15 років поневірявся по губерніях Російської імперії. В Україну повернувся в 1846 р. В 1849–1853 рр. завідував великою пасікою князя Кочубея на Полтавщині поблизу Диканьки, що налічувала близько 4 тис. бджолиних сімей.

М. М. Вітвицький уперше застосував науковий порівняльний метод при вивченні життя бджіл. Розробив просту, біологічно обґрунтовану технологію догляду та утримання бджіл, основою якої є:

- надставковий вулик;

- великі запаси природного корму протягом року;

- ліквідація слабких сімей;

- своєчасне розширення гнізд надставками як основний засіб запобігання роїнню;

- обов’язкова кочівля пасік на медозбір;

- зимівля бджіл надворі;

- племінне поліпшення бджіл.

Ці принципи мають значення і в наш час. Він закликав учитись «у бджіл догляду за ними». Вважав, що не може бути справжнім бджолярем той, хто хоч і прочитав багато книг про бджіл, але не перевірив це на практиці.

М. М. Вітвицький залишив багату літературну спадщину з питань бджільництва. Найбільш відома його багатотомна книга «Практичне бджільництво». Перша частина книги була надрукована російською мовою в 1835 р., остання, п’ята – у 1845 р. Його перу належать також «Народне бджільництво» (1829), «Скляний вулик» (1843), «Скорочена наука практичного бджільництва» (1846), «Слово про бджіл» (1847) і понад 200 статей російською, польською та німецькою мовами.

Покорський-Жоравко О. І.

(1813 – 1874)

Покорський-Жоравко належить до славної плеяди ініціаторів раціонального бджільництва. Могутній поштовх, наданий вітчизняному бджільництву П.Прокоповичем, М.Вітвицьким, О. Покорським-Жоравко, відчутно зрушив його по шляху прогресу. Разом з Прокоповичем та Вітвицьким Олександр Іванович поклав початок вітчизняній національній літературі з бджільництва, заснованій на знанні біології бджолиної сім’ї.

Великий вчений – бджоляр, історик і громадський діяч Покорський – Жоравко народився в сім’ї чернігівського дворянина, середню освіту отримав у гімназії, вищу – на юридичному факультеті Харківського університету. Юрист за освітою він зацікавився природознавством і бджільництвом, завів у своєму маєтку на Чернігівщині показову пасіку, сумлінно займався спостереженням за життям бджіл, уважно слідкував за станом бджільництва в Російській імперії, вивчав його історію.

Він володів широким світоглядом, надзвичайною спостережливістю, на бджільництво дивився як на творчість. Цей погляд вченого відкрив величезні можливості бджолярам, привабливі перспективи в розвитку галузі, руйнував догми і схеми, які вже затверджувалися в практиці і насаджувались різними практичними посібниками.

В 1842 р. була надрукована велика стаття «Опыт исторического обзора развития пчеловодства в России» - перша праця, яка започаткувала історичне вивчення бджільництва; інші його статті продовжили дослідження історії галузі: «Історія удосконаленого вулика», «Біографічний нарис П. І. Прокоповича», «Опис російського догляду за бджолами».

Завдяки працям Покорського-Жоравки винахід Прокоповича став відомий за кордоном. Історик високо цінив діяльність вченого бджоляра: «Честь введення в країні бджільництва, заснованого на строгих правилах мистецтва і глибокому знанні бджіл належить, без сумніву, Прокоповичу». Рамковий вулик вітчизняного винахідника послужив взірцем для західних бджолярів – конструкторів.

Багато корисних думок висловив Покорський-Жоравко з історії вулика. Перевагу віддавав високому вулику, конструкцію вуликів цінив з точки зору практичної діяльності.

Усі праці з бджільництва Покорський-Жоравко розділив на два типи: одні викладають чисто практичні правила догляду за бджолами, а другі повідомляють дані про природне життя бджіл.

Відзначені свіжістю, новизною деякі положення вченого і з технології догляду за бджолами. Він підкреслював складність життя суспільних комах, указував на труднощі осягнення їх законів і спостереження за ними, на гармонійний зв’язок з органічним життям, частиною якого вони є. Життя бджіл можна зрозуміти і пояснити тільки в єдності з природою, зокрема, з рослинним світом. Це була нова думка в розумінні фізіології комах, яку потім удосконалить і поглибить академік Бутлеров в своїх теоретичних працях.

Гнівно засуджував історик ройобійну, знищуючу систему у бджільництві, пропонував способи збереження бджіл. Статтею «Два фактори для бджолярської флори» поклав початок фенологічному вивченню медодайних рослин на основі фітогеографічних даних. Високо цінував Покорський-Жоравко фацелію – новий медодай, завезений до нас із Америки, сприяв її розповсюдженню. Вона зразу завоювала симпатію бджолярів і затьмарила славу синяку – «царя медодаїв». «З цією рослиною, - говорив він, - Каліфорнія прислала нам своє солодке золото – так воно багате медом».

Олександр Іванович є автором словника бджолярських термінів, який був надрукований в 1851 році. Цей словник без сумніву можна назвати тлумачним. Автор не тільки наводить терміни, але й пояснює їх, дає досить докладний і точний опис предмета або поняття, говорить про призначення, особливості конструкції і матеріалу, з якого виготовлений інвентар. Він подає походження слова, наводить його синоніми. Словник термінів відобразив визначену епоху розвитку бджільництва і поклав початок складанню багаточисельних словників-довідників, які продовжують видаватися і в наш час.

За 6 років до своєї смерті вчений написав і випустив у світ популярну книжку «Бджоли» - про те, «як вони живуть, як їх розмножувати і як від них отримувати користь». Ця книжка, як краще керівництво з бджільництва для народу, була удостоєна золотої медалі Вільного економічного товариства.

За видатну діяльність у галузі бджільництва Покорський-Жоравко був обраний дійсним членом Вільного економічного товариства, Московського товариства дослідників природи, Московського товариства акліматизації тварин і рослин і членом-кореспондентом Паризького політехнічного товариства.

Високу честь він заслужив своєю невтомною працею і прославлянням вітчизняного бджільництва.

Blog

Управління культури І туризму Сумської обласної держадміністрації Обласна універсальна наукова бібліотека ім. Н. К. Крупської

Содержание