Куць о. М., Мадін м. П. Етнонаціональна свідомість у державотворчих процесах (українські реалії) монографія
| Вид материала | Документы |
- Cловник “українські реалії” За книгою академіка Телешуна С. О., Рейтеровича, 405.98kb.
- Пірен М. І. Куць О. М., Заблоцький В. В. Мовна політика в Україні: аналіз та впровадження:, 5816.53kb.
- Інноваційний розвиток: угорський досвід та українські реалії, 589.56kb.
- Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє, 211.4kb.
- Інформаційно-аналітичні матеріали за підсумками роботи дискусійної студії, 164.36kb.
- Тези. Етнонаціональна ідентичність як чинник успішності особистості, 102.07kb.
- О. Ю. Висоцький українські, 3612.49kb.
- Про опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора І кандидата, 82.26kb.
- «Українські землі в XVI xvii ст.», 73.08kb.
- «Роль біоценозів штучних субстратів в процесах самоочищення прибережних вод», 133.17kb.
Гомогенна нація | | Гетерогенна нація |
| “моноетнічна”, “етнічна”, “расова”, “соціалістична” | | “політична” |
| Намагання створити соціально однорідну спільність, ілюзія ста-більності, міцності і керованості | | Спільність, що інтегрує різнорідні елементи за етнічною, расовою, класовою, релігійною суттю |
-
Шляхи творення
| П   римусова асиміляція | | Етноцид | | Політичний компроміс між корінними та некорінними етносами |
Е | | Геноцид | | Консенсус основних соціальних груп стосовно конституційного ладу та засад суспільного життя |
тнічні чистки К | | Депортації | | Конституційно-правовий шлях із урахуванням інтересів різних сторін |
ласова боротьба| З нищення соціальних груп | | Тоталітаризм у різних проя-вах |
Наслідки |
Соціальні, людські втрати | | Соціальна рівновага |
Латентні соціальні конфлікти | | Конфлікти піддаються формалізації й вирішенню на правових засадах |
| Зовнішньополітична ізоляція або конфлікти з іншими державами | | Адекватність міжнародному праву, принципам прав людини та демократичним засадам |
| Велика ймовірність дестабілізації суспільного життя і руйнування держави |
Перевага ознак тієї чи іншої із вищезазначених концепцій визначає основні різновиди нації. Інколи нація виникає на ґрунті одного або кількох усталених етносів й об’єднується завдяки спільному походженню, мові та культурі. За своїм походженням така спільнота зветься етнічною нацією. Проте інколи – як, наприклад, у випадку з американською нацією, - вихідна людська матерія формується головним чином власною політичною волею – волею спільноти, котра в цей момент не має ані усталеної загальновизнаної культури, ані оригінальної мови, ані багатовікової історії. В останньому випадку нація називається політичною, а націогенеза неможлива поза створенням власної держави. Приклади, що підпадають під визначення політичної нації без титульного етноса, крім американців, являють також людності Австрії, Канади, Швейцарії. Саме швидкоплинний політичний розвиток привів тут до формування спільнот, суттєвим чинником єдності яких було те, що кожна людина свідомо ідентифікує себе як громадянина конкретної держави. Всі громадяни є рівними, незалежно від етнічного походження, мови, культури, інших об’єктивних ознак.
Крім етнічної та політичної, сьогодні деякі етнополітологи виділяють ще й повномасштабну націю: вона існує тоді, коли “етнічні” та “політичні” ознаки настільки тісно взаємопов’язані, що тільки довільно можна було б уважати одні вагомішими за інших. Але більшість дослідників зосереджують увагу на визначальній ролі етнічної нації [102:573].
Із вищевикладеного випливає, що поняття «українська нація» має два нетотожних значення. Це, по-перше, та повномасштабна українська спільнота, яка остаточно конституювалася в 1991 році в націю через набуття власної незалежної та суверенної держави. По-друге, це українська політична нація, яка виникла тоді ж на підставі волевиявлення усього населення УРСР щодо створення нової держави - України. Повномасштабна українська етнічна нація є цінністю сама по собі і для себе. Разом з тим вона служить тим осередком української політичної нації, без якого остання не існувала б узагалі як визначний повноправний член світової співдружності держав.
Ознаки різних типів нації та та її зв'язок із державністю зображені на схемі № 1.3.
Між етнічною та повномасштабною нацією нема непрохідного кордону. Етнічна нація здатна, врешті-решт, вибороти власну державу і набути статусу повномасштабної. Але не виключений і інший перебіг подій, коли повномасштабна нація втрачає свій статус. Так було, наприклад, з поляками внаслідок тимчасового поділу їх держави у 1795 р., або поділ України між Росією і Польщею.
Зважаючи на сучасні етнополітичні проблеми розвитку цивілізацій, доцільно поставити питання, за яких умов етноспільноти можуть досягти у своєму розвитку національно-державних форм? О. Картунов, О. Маруховська, В. Ребкало головними з них вважають такі: перехід даної спільноти від традиційного аграрного суспільства до індустріального; посилення процесу модернізації та глобалізації; спільна територія й поглиблення розподілу праці та зміцнення ринкових відносин; широко розгалужена система масових комунікацій; певний рівень цивілізованості, критеріями якого вважаються наявність літературної мови, урбанізації та структурованого уряду; творення відкритого правового демократичного суспільства; забезпечення рівних прав і обов’язків громадян; розвиток масової освіти; зростання еліти, зокрема творчої інтелігенції; етнічний ренесанс та політизація етнічності; піднесення націоналізму; поширення спільної культури, мови таі самосвідомості; зростання волі до спільного життя; готовність прийняти спільну назву тощо [111:274].
Уособленням окремішності етносу, метою його руху виступає національна ідея. Зміст останньої охоплює весь комплекс проблем самоутвердження нації, має надихати на реалізацію її інтересу й національно-політичних прагнень. Однак національна ідея, що розвивається згідно схеми М. Гроха, не тотожна націоналізмові. Вона значно «ширша і багатша (обіймає його собою)», оскільки є за своєю суттю плюралістична. Національна ідея, виходячи з конкретних умов існування етносу, завжди тісно пов’язана з ідеєю свободи, справедливості й демократією. Стосовно українського етносу, то вона включала такі головні демократичні складники: визволення українського люду від іноземних поневолювачів, возз’єднання етнографічних земель у власній національній незалежній державі, залучення до боротьби за незалежну Україну всіх етноспільнот, що мешкали на українських землях. Сутність української національної ідеї добре розкрито у висловленні видатного історика Слобожанщини й політичного діяча Д.І. Багалія в 1917 році: “Хай вільно проживають на Україні усі нації; хай усяка живе по-своєму… бо національний ґрунт потрібен для кожної. А українська культура нехай шириться поміж українцями і хай про її поширення турбуються і піклуються діти України – усі, хто любить свій народ і бажає йому добра, бо чужі за се не візьмуться. Нехай усім народам живеться вільно на Україні, але нехай нові поселенці на Україні пам’ятають, що не може бути зневажений на своїй рідній землі (як се було раніше) той український народ, котрий заселив її, захистив від ворогів і довгі часи поливав своїм трудовим потом” [16:5]. На жаль, нині в Україні відсутнє ідеологічне забезпечення державного будівництва. Відсутня чітко сформульована на перспективу національна ідея, тому інколи чуємо глузливе: "українці нездатні до державотворення". Тому-то постійно й запитуємо: яку державу будувати? Хоч Конституція України своїм засадничим першим розділом дає чіткі орієнтири на сьогодення й майбутнє національно-державне будівництво.
Утворюючись на етнографічних землях із поліетнічних спільнот під впливом соціально-економічних та політичних чинників, нація, на думку більшості західних учених, формується на підвалинах ідеології націоналізму. “Нації є витоком людських переконань, вірності і солідарності,”– пише Е. Гельнер,- а “націоналізм – це феномен, зумовлений існуванням самої нації” [47: 94]. Під терміном "націоналізм" Дж. Брайі вважає рухи, які "прагнуть до державної влади, або здійснюють її" [255:163].
До чинників національної держави, що розкривають її сутність, Е. Гельнер відносить націоналізм, появі якого сприяв розвиток індустріалізації, яка вимагала високої писемної культури (Б. Андерсон стверджує: друковане слово – ось що винаходить націоналізм!), розвиненої комунікації, суспільному поділу праці, складної освітньої системи, щоб соцалізувати людей і вивести їх з ізольованих населених пунктів, поєднати державу з національною культурою, ідеєю незалежності, прагненням у своєму середовищі до культурної однорідності [190: 93-94]. Інші автори вказують, що в державі, етнічною основою якої є певна етноспільнота, процес об’єднання в народ як політичну спільноту ґрунтується на політичній ідеології націоналізму, який є не виявом гіпертрофованих етнічних почуттів, а категорією визвольного руху [95:167]. Е. Сміт у праці "Націоналізм і Модернізм" пише: " Заряд национализма носил массовый и демократический характер. Он наступал на феодальные порядки и жестокие имперские тирании, провозглашая суверенитет народа и право всех народов самим определять свою судьбу в рамках своих собственных государств" [255:20]. Ідеї націоналізму та їх обгрунтування належить, на думку Е. Сміта, інтелектуалам та інтелігенції.
О. Забужко небезпідставно зауважує, що сам термін “націоналізм” і його сутність залишились нам у спадок настільки “скомпрометованими” від неадекватного вжитку, що “будь-який поважний дослідник, перш ніж вдатися до нього, мав би хоч тезисно розтлумачити, про віщо йому йдеться” [95: 32].
Термін “націоналізм” (nationalismus) згадується в ХV ст. в Лейпцизькому й Празькому університетах як синонім нації. У ХVIII ст. у Німеччині він означав національний дух, національне піднесення, захоплення власною культурою, у ХХ-му ст. пов’язується з характером відносин між націями. У французькому лексиконі “націоналізм” спочатку ототожнювався з патріотизмом, згодом означав ступінь єдності нації. В англійській мові він уживається в нейтральному значенні. У мовах поневолених слов’янських народів “націоналізм” ототожнювався з боротьбою за національне визволення, а його вища мета – суверенна держава [112: 3- 14]. Цілком справедливо роблять висновок Майкл Хардт та Антоніо Негрі: націоналізм пригнічених націй має дві прогресивні функції – захисну та об’єднуючу стосовно етноспільноти, яка виборює незалежність [286:109]. В інтерпретації політиків, ідеологів імперських держав, у марксизмі термін “націоналізм” вживається у негативному значенні. Слушну думку відносно взаємозв’язку демократії та націоналізму висловлюють Ю. Римаренко, Л. Шкляр та С. Римаренко, які вважають, що демократія передбачає здійснення влади самим народом /демосом/, тобто громадяни даної держави мають право на прийняття політичних рішень, реалізуючи і оберігаючи таким чином свою свободу. Націоналізм же відстоює свободу нації /етносу /. Свобода останньої неможлива поза суверенністю або самовладністю, яка включає у себе ту ж таки саму спроможність прийняття політичних рішень стосовно цієї спільноти. Проте націоналізм ставить на перше місце “демос”, зазвичай ототожнючи його з нацією. Демократія для націоналізму цінність не сама в собі, а цінність в тому, що він розуміє демократію як націократію [128:159-160]. Причому, деморатія і націоналізм своїми коренями спираються на свободу. У цьому сутність їх взаємоозумовленості [282: 326-327].
Посилаючись на Мирослава Гроха, Ентоні Сміт указує на три стадії розвитку націоналізму, ідейно-політичні основи якого виробляють інтелектуали:
а) вияв наукового інтересу до вивчення національної культури;
б) доба національної агітації, коли інтелектуали не обмежуються етнографічними дослідженнями, а йдуть у народ, щоб пробудити його свідомість;
в) стадія, на якій виникають масові національні рухи.
Як твердить сам автор даної періодизації стадій розвитку націоналізму, цей процес стосується і “малих” націй, яким ще слід вибо-
Схема № 1.4.
ТИПИ НАЦІОНАЛІЗМУ
| НАЦІОНАЛІЗМ |
Націоналізм до утворення національної держави | | Націоналізм після утворення національної держави |
| Т   еоретичне обґрунтування політичних прав і вимог щодо утворення незалежної держави в працях ідеологів націо-налізму - істориків, полі-тиків, філософів тощо | | ЯкІдеологія | | Теоретичне оформлення націо-нальної ідеї як мети нації-держави, що консолідує населе-ння в політичну націю та громадянське суспільство |
| “ Максимальна етнічність”, гостре переживання націона-льного приниження, здатність брати участь в політичних рухах, акціях, національно-визвольній боротьбі, навіть, якщо це пов‘язане із смертельним ризиком | | Як Особисті почуття | | Ставлення до національних, державних інтересів як більш високих і суттєвих порівняно із особистими цілями, підтримка держави, її символіки, армії, національних інституцій, почут-тя національної гідності |