Концепція (від лат. conceptus − думка, поняття) − це загальний погляд на якесь явище, певний спосіб його розуміння, ідея, задум якоїсь справи, формулювання принципів її здійснення. Нещодавно Президія Академії педагогічних наук України ухвалила проект Концепції громадянської освіти та виховання і запропонувала його для обговорення серед освітян. У рамках цього обговорення та більш широкої дискусії про демократичну освіту громадян, що розгортається в Україні, і пропонується проект концепції, розроблений в Інституті громадянської освіти Національного університету «Києво-Могилянська академія».
1. Актуальність прийняття Концепції громадянської освіти в Україні
Досвід історії та проблеми розвитку України як самостійної держави свідчать про те, що демократію не можна встановити декретним порядком, що, здійснюючи суспільну модернізацію поряд із реформуванням державно-адміністративного апарату, оновленням законодавчої бази потрібно домагатися відповідних змін політичної свідомості громадян, укорінення в ній смислу свободи, права та обов'язку, поширення конституційної освіченості, набуття людьми навичок у правовий спосіб задовольняти свої законні інтереси. Неодмінною передумовою і водночас чинником прогресивних суспільних перетворень є зміни у способі політичного мислення людей − від тотальної відданості людей панівній доктрині або, навпаки, цілковитого заперечення існуючого ладу до визнання множинності світу, готовності дотримуватися існуючого порядку та, разом із тим, критично-вимогливо ставитися до влади, відстоювати власні інтереси, відчувати відповідальність за використання власних прав, брати участь у розв'язанні проблем суспільного життя. Будівництво держави, забезпечення конституційного порядку, стабільності й безпеки, встановлення демократичного, правового ладу, розвиток громадянського суспільства в Україні − все це має супроводжуватися формуванням відповідного стану політичної свідомості, громадянської культури.
Непристосованість людей до життя в демократичних умовах, нездатність відчувати себе самодостатніми суб'єктами демократичного суспільства, визначальними чинниками свого власного життя, а не лише гвинтиками у державному чи партійному агрегаті − ось суттєвий недолік і перешкода демократичного поступу.
Стабільність і безпека в суспільстві, демократичність існуючого ладу, дотримання конституційного порядку, формування розвиненого громадянського суспільства забезпечуються не самим лише завоюванням державної влади, справедливою і відповідальною політичною силою, партією чи лідером, не тільки ухваленням правових і справедливих законів, а ще й ставленням громадян до влади, до існуючого порядку й чинних імперативів, їх знанням і визнанням суспільних норм, готовністю їх дотримуватися, всім тим, що складає культуру демократичної громадянськості.
Натомість в Україні у свідомості громадян ще й досі присутні стереотипи тоталітаризму, про що свідчать вияви войовничої політичної непримиренності, звичка однозначно ділити світ, людей на «наших» та «ворогів», нетерпимість до іншої думки, схильність пояснювати її виникнення чиєюсь нерозумністю або й злим наміром, звичка політиків не поступатися принципами, небажання вести діалог, вимоги й заклики до одностайності у питаннях, які за своїм єством потребують багатоманітного, плюрального ставлення до них (наприклад, форми власності, партійно-ідеологічні пріоритети, духовно-ціннісні вподобання і багато іншого). Ознакою недемократичної культури громадянськості є і пригніченість, атрофія громадянської гідності, неспроможність багатьох зважено поєднувати у своєму ставленні до установ державної влади, до директив критичну вимогливість із лояльністю й законослухняністю, схильність визнавати тільки щось одне − або тотальне заперечення абсолютно всього, що виходить від влади, або ж вірнопідданську й безоглядну слухняність в усьому. Залишається поширеним перекручене розуміння громадянської свободи як права не дотримуватися законів, якщо вони когось не влаштовують чи комусь особисто здаються недемократичними, заперечення тоталітаризму спрощено сприймається як аполітичність, апатія, дистанціювання і відмежування від суспільно-політичних проблем та участі у їх розв'язанні. Наслідком цього буває правовий нігілізм, аномія (недотримання законів), абсентеїзм, політична де-соціалізація.
Крім того, розвиток культури громадянськості може стати потужним знаряддям політичної соціалізації молоді Залучення її до активної й відповідальної участі у житті громади, в ухваленні спільних рішень, культивуванні ідеалів демократизму й державності, фундаментальних принципів демократизму, таких як рівність, взаємна відповідальність, громадянська самоповага сприятиме подоланню політичної апатії, засвоєнню мирних способів політичної поведінки, розв’язанню соціальних проблем і впливу на владу. Піднесення громадського духу, формування почуття власної гідності, цінування приватності життя кожного, зміцнення патріотизму − ці суто морально-духовні цілі мають бути предметом серйозної державної політики. Наслідком такої політики буває розвиток і зміцнення громадянського суспільства, вдосконалення політичної системи.
Актуальність розробки Концепції громадянської освіти як теоретичної бази відповідної політики в Україні обумовлюється тим, що:
тут ще тільки відбувається побудова конституційного правління, вкорінення цінностей, норм і звичаїв, властивих відкритому суспільству, через що відсутні належні орієнтири у формуванні культури громадянськості;
громадянській свідомості все ще властиві риси тоталітаризму − низький рівень конституційної освіченості людей, правовий нігілізм, невимогливість до себе та до уряду, несхильність до діалогу, нетолерантність і безкомпромісність;
за відсутності усталених демократичних традицій значна частина населення України не може відразу засвоїти і застосувати принципи демократії, виробити відповідну життєву позицію.
Отож, успіх демократичних перетворень передбачає істотні зміни у свідомості громадян, що потребує створення відповідної освітньої бази, визначення концептуальних засад громадянської освіти в Україні. Культура громадянськості у демократичному суспільстві буває наслідком систематичного методично й концептуально обґрунтованого, позаідеологічного освітнього впливу на всі верстви населення, здійснюваного від імені держави, державними засобами й коштами. Складовою процесів демократизації суспільства, а так само й майбутнього стабільного і врівноваженого його існування на засадах справедливості й права має бути функціонування загальнодержавної системи громадянської освіти, на яку щонайменшою мірою впливають стихія та кон'юнктура політичних змагань. Викладання знань адресоване якомога ширшому колу громадян і покликане формувати елементарну конституційну письменність, сприяти піднесенню культури громадянськості, політичній соціалізації молоді, плекати відповідні новому суспільству ідеали, моральні й політичні цінності.
Україні потрібна спеціалізована, фахова, систематична, методично виважена підготовка громадян до життя в умовах демократії. Адже і для суспільства розвиненої демократії залишаються актуальними завдання виховання громадянськості, що обумовлюється прагненням зберегти стабільність конституційного ладу, невпинно відтворювати демократичні порядки. Особливо необхідна система громадянської освіти для перехідного суспільства, де вона не тільки підтримує, а й закладає основи демократичної ментальності.
