Державна національна програма „Освіта" („Україна ХХІ століття") Стратегічні завдання реформування освіти в Українській державі

Вид материала

Закон

Содержание 7. Інститути, що забезпечують громадянське виховання Основні шляхи реалізації концепції Додаток: понятійний апарат Науковий творчий колектив

Подобный материал:

• Верхньодніпровська районна державна адміністрація дніпропетровської області відділ, 130.4kb.
• Державна Національна Програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). Програма виховання дітей, 15.94kb.
• Білети для кандидатського екзамену із спеціальності, 88.34kb.
• Формування художньо-образного мислення молодших школярів на уроках музики засобами, 232.67kb.
• Олександр Михайлович павленко, 41.52kb.
• Одне з основних завдань школи полягає у формуванні творчої особистості, 64.34kb.
• Закон „Про освіту", Державна національна програма „Освіта. Україна ХХІ ст." сьогодні, 166.79kb.
• Україна ХХІ століття очима молоді, 482.9kb.
• Про роботу освітньої галузі за 12 місяців 2011 року, 139.9kb.
• Методичні рекомендації діагностування в системі внутрішкільної методичної роботи, 1024.5kb.

7. Інститути, що забезпечують громадянське виховання

Виховання громадянина України покладається на дошкільні навчальні заклади, школи, професійно-технічні училища, вищі навчальні заклади – інститути та університети, позашкільні заклади освіти, клуби, центри, бібліотеки; установи культури, громадські (неурядові) організації. Завдання громадянського виховання мають також виконувати засоби масової інформації шляхом публікування відповідних матеріалів, підготовки та випуску навчальних теле- та радіопередач. Важливу роль у формуванні громадянськості належить сімейному вихованню.

Останнім часом зростає вплив церкви та її інститутів на формування світоглядних орієнтацій особистості, що зумовлює потребу співпраці різних інститутів громадянського виховання.

Сприяти досягненню цілей громадянського виховання значною мірою покликані різноманітні благодійні й філантропічні організації та фонди (підтримка виховних заходів, конкурсів, семінарів, тренінгів, надання грантів для розробки науково-методичних матеріалів, посібників, підручників, фінансової підтримки публікацій тощо).

Інститути, що забезпечують громадянське виховання, не можуть залишитися індиферентними виконавцями в умовах перехідного періоду, швидких змін у суспільстві. Вони є окремим, автономним суб’єктом процесу громадянського виховання.

У контексті формування рис громадянськості виховні інститути мають брати до уваги всі складові моменти, а саме: розташування школи (регіон, міська чи сільська школа); тип школи (масова чи елітарна); контингент дітей (моноетнічна чи поліетнічна); ступінь автономності школи щодо влади й освітянських структур; психофізіологічні особливості кожного вікового періоду розвитку дитини; психосоціальні особливості дітей, які відвідують школу (соціальний статус, належність до певної конфесії); сприймання національних та загальнолюдських цінностей і орієнтирів.

8. Основні шляхи реалізації концепції
   

Ефективність виховання в дусі громадянськості залежатиме від повноти реалізації всіх його складових.

Конкретними шляхами можуть бути:

• включення проблематики громадянського виховання до дослідницьких програм та планів навчальних і наукових закладів, проведення науково-теоретичних конференцій та семінарів, практично-методичних нарад з актуальних проблем громадянського виховання й освіти;
  
• підвищення професійної кваліфікації педагогів та вихователів, для чого треба створити на базі обласних інститутів післядипломної освіти гнучку, оперативну систему науково-методичної підготовки й перепідготовки;
  
• спрямування Міністерства освіти і науки України, Академії педагогічних наук України, Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, управлінь освіти обласних, Київської та Севастопольської міських адміністрацій на організацію та проведення науково-методичних конференцій, семінарів, нарад, засідань методичних об’єднань, створення творчих колективів з проблем громадянського виховання й освіти;
  
• створення на базі кращих освітянських закладів експериментальних центрів для опрацювання виховних інновацій, поширення передового досвіду творчих педагогічних працівників, вихователів;
  
• коригування та узгодження змісту освіти, навчальних планів і програм з метою орієнтації на цінності громадянської культури вже існуючих дисциплін соціально-гуманітарного циклу та запровадження нових курсів, що сприятимуть формуванню політичної, правової культури і рис громадянськості молодого покоління України;
  
• науково-методичне забезпечення підготовки педагогів і вихователів, соціальних працівників, психологів вищих навчальних закладів з урахуванням завдань громадянського виховання;
  
• розробка та видання типових програм, методичних посібників, підручників, методичних матеріалів;
  
• розробка й запровадження нових методик навчання та виховання;
  
• організація та забезпечення психолого-педагогічного всеобучу батьків з метою підвищення ролі родинного виховання;
  
• використання засобів масової інформації з метою висвітлення кращого досвіду громадянського виховання дітей і молоді;
  
• розробка та впровадження навчально-виховних програм з громадянської освіти й виховання;
  
• вивчення світового педагогічного досвіду, адаптація кращих прикладів громадянського виховання та освіти;
  
• встановлення контактів з міжнародними організаціями, проведення спільних міжнародних заходів і проектів з проблем громадянського виховання та освіти.
  

Додаток: понятійний апарат

ГРОМАДЯНИН – людина, яка ідентифікує себе з певною країною, де вона наділена відповідним юридичним статусом, що є основою для користування певними правами та для додержання обов’язків.

ГРОМАДЯНСТВО – юридичний статус особистості, який надається їй після досягнення відповідного віку або шляхом натуралізації і засвідчується врученням їй відповідного документа. Громадянський статус пов’язаний з одержанням людиною певних юридичних, політичних, економічних та інших прав і покладання відповідальності за додержання встановлених у державі порядків.

ГРОМАДЯНСЬКІСТЬ – духовно-моральна цінність, світоглядно-психологічна характеристика людини, зумовлена її державною самоідентифікацією, усвідомленням належності до конкретної країни. З цим пов’язані лояльне ставлення до встановлених у державі порядків, законів, інституцій влади, почуття патріотизму, власної гідності, моральність знання і повага до прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовність та вміння додержувати власних прав та обов’язків.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО – поняття, що вживається для означення сукупності існуючих у суспільстві відносин, які є державно-політичними, сфери життєдіяльності громадян й окремих індивідів, що є цивільною, приватною, перебуває поза впливом держави, її директивного регулювання й регламентації. Його існування втілюється у приватному житті громадян, у функціонуванні вільного ринку, у безперешкодному поширенні духовних, релігійних, моральних і національних цінностей, у добровільно сформованих асоціаціях та організаціях громадян, в усій різноманітності вільно здійснюваних між ними міжособистісних зв’язків (сімейні, общинні, економічні, культурні, релігійні тощо).

ГРОМАДЯНСЬКЕ ВИХОВАННЯ – формування громадянськості як інтегративної якості особистості, що дає можливість людині відчути себе морально, соціально, політично та юридично дієздатною та захищеною.

ГРОМАДЯНСЬКА КУЛЬТУРА – ставлення індивідів до інституцій держави та настанов влади, їхня законослухняність та критична вимогливість. Культура громадянськості, на відміну від культури політичності, належить до сфери взаємодії населення, з одного боку, та влади – з іншого, а не до сфери протистояння окремих верств одна з одною. Вона характеризується сприйманням влади не як предмета боротьби й завоювання, а як об’єкта впливу щодо захисту інтересів і прав громадян. Виражається у ставленні населення до існуючого порядку. У знанні й визнанні ним суспільних норм, готовності їх додержувати. До громадянської культури належать знання людей про їхні права й обов’язки, про устрій держави, про політичні системи, процедури політичного, зокрема виборчого процесу.

ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА – це навчання людей, як жити в умовах сучасної держави, як додержувати її закони, і водночас не дозволяти владі порушувати їхні права, добиватися від неї здійснення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократичного суспільства.

ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ – система ціннісних і соціальних орієнтацій та настанов, що характеризують людину як громадянина країни та суспільства.

ПРАВА ЛЮДИНИ – єдині норми для всіх людей без будь-яких дискримінацій, що є основним принципом демократичного, громадянського, відкритого суспільства.

ПРАВОСВІДОМІСТЬ – усвідомлення людьми того, що в їхній взаємодії є прийнятним, тобто таким, що відповідає існуючим правилам і нормам (зокрема, чинним законам), ознакам справедливості в порядку знання громадян про норми суспільного регулювання.

ЗАКОНОСЛУХНЯНІСТЬ – здатність людини поважно ставитися до існуючих у суспільстві норм, правил суспільного життя, настанов та імператив влади, додержувати їх, визнавати й шанувати суспільні авторитети, виконувати покладені на неї громадою обов’язки.

НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ – формування гармонійно розвиненої, високоосвіченої, соціально активної й національно свідомої людини, наділеної глибокою громадянською відповідальністю, здоровими інтелектуально-творчими й духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, господарською кмітливість, підприємливістю й ініціативою.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ – навчання різноманітності культур, виховання поваги та почуття гідності у представників всіх культур, не зважаючи на расове чи етнічне походження, сприймання взаємозв’язку та взаємовпливу загальнолюдського і національного компонентів культури в широкому значення.

НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ ТА САМОСВІДОМІСТЬ ОСОБИСТОСТІ – це усвідомлення себе часткою певної національної (етнічної) спільноти та оцінка себе як носія національних (етнічних) цінностей, що склалися в процесі тривалого історичного розвитку національної спільноти, її самореалізації як суб’єкта соціальної дійсності.

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ – це усвідомлена нацією найбільш актуальна й перспективна мета, на шляху до досягнення якої нація спроможна якнайповніше розкрити й реалізувати свої потенційні можливості, зробити помітний внесок у розвиток людської цивілізації та посісти гідне місце серед інших національних спільнот світу.

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ – усвідомлення людиною своєї належності до певного етносу, нації, усвідомлення своєї близькості з нацією, спорідненості з нею.

ТОЛЕРАНТНІСТЬ – витримане, помірковане ставлення до інших, чужих думок, вірувань, політичних уподобань та позицій. Є неодмінною умовою демократичного, правового, стабільного, суспільно-політичного устрою.

Науковий творчий колектив:

О.В.СУХОМЛИНСЬКА - керівник наукового творчого колективу, академік АПН України, доктор педагогічних наук, професор;

М.Й. БОРИШЕВСЬКИЙ – член-кореспондент АПН України, доктор психологічних наук, професор;

К. І. ЧОРНА – кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Інституту проблем виховання АПН України;

І. Г. ТАРАНЕНКО - кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, директор Українського інноваційного центру гуманітарної освіти АПН України;

С. Г. РЯБОВ – доктор філософських наук, директор Інституту громадянської освіти (Національний університет “Києво-Могилянська академія”), провідний науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психологій АПН України.