Україна ХХІ століття очима молоді

26 травня 2001 року у конференц-залі Центру національного відродження ім.Степана Бандери в Києві проходила молодіжна науково-теоретична конференція “Україна ХХІ століття – шлях і мета”, ініційована Молодіжним Націоналістичним Конгресом.

У заході взяли участь молоді науковці та студенти з усіх регіонів України. З привітальним словом до учасників звернувся Голова Проводу революційної ОУН друг Андрій Гайдамаха. На адресу конференції надійшли привітання від Головної Ради ОУН, а також від наших друзів зі Львова та Криму.

Особливе зацікавлення викликали доповіді Петра Швидкого, Олександра Сича, Левка Шипілова, Ігора Каганця, Олександра Хоруженка, Ростислава Мартинюка, Андрія Лучика, Станіслава Федорчука, Михайла Бігуса, Богдана Яцуна.

Високим науковим рівнем та оригінальністю відзначалися доповіді на теми місця і ролі національної ідеї в українському державотворенні та щодо геополітичних орієнтирів нової України, дослідження з історії національно-визвольного руху.

Подаємо до вашої уваги першу тематичну добірку деяких доповідей, що надійшли на конференцію.

Упорядники

До науково-практичної конференції

Молодіжного Націоналістичного Конгресу

“Україна у ХХІ-ому столітті – шлях і мета”

ДОРОГІ ДРУЗІ!

Цим листом Головна Рада ОУН передає сердечний привіт організаторам та учасникам Науково-практичної конференції Молодіжного Націоналістичного Конґресу “Україна у ХХІ-му столітті – шлях і мета”.

Головна Рада ОУН дивиться з великим зацікавленням на вашу зустріч. Націоналістичний рух та наша нація стоїть перед великим незнаним майбутнім, яке є наповнене великим потенціалом, але також великими небезпеками. Так як і в минулому, Наш Рух далі відіграватиме основну роль в формуванні національної свідомости. Такі конференції, як ваша, мають широкий резонанс в психіці нації. А зміна в психіці сучасного народу в Україні є конечно необхідною для розквіту нації.

Головна Рада ОУН є дуже скріплена тим, що молоде “некаране покоління” бере на себе завдання осмислити шлях та мету нації в ХХІ-му столітті.

Слава Україні! Героям слава!

Нестор

Голова Головної Ради ОУН

24.05.2001р.

Шуст Леонід, МНК,

студент Волинського державного університету

ім. Лесі Українки, м. Луцьк.

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ: ПИТАННЯ ВЗАЄМОВПЛИВІВ І ВЗАЄМОЗВ`ЯЗКІВ ВІД МИНУЛОГО ДО СУЧАСНОСТІ

“Націоналізм, цей загальноєвропейський рух,

що утворив великі національні культури

і літератури – цей рух світла і волі українська

інтелігенція, подурена усякими московськими

теоріями, вважала нічого не вартою дурницею

на радість москалям і на свою і на народу

свого погибіль. Українська нація мусить йти

тим самим шляхом, як і поневолені народи

Заходу, перейде його і повалить все те, що

стоятиме перепоною на цій дорозі”.

М.Міхновський.

Саме цими словами ідеолога українського націоналізму я хочу розпочати тему, головною метою якої буде спроба висвітлення еволюції українського націоналізму у взаємовпливах з націоналізмами інших країн та ідеологіями взагалі. Слова ж Міхновського свідчать про те, що вже на зламі ХІХ-ХХ ст. було розуміння потреби взаємодії і використання досвіду національної боротьби європейських націй українцями.

Аналізуючи історію українського націоналізму, стає зрозумілим, що його еволюція не проходила у вакуумі. І можливо, він значною мірою був продуктом зовнішніх впливів, результатом складної взаємодії і взаємопроникнення інших ідеологій, доктрин та концепцій зарубіжного націоналізму. Однак, слід зазначити, що така тенденція була притаманна не лише українському націоналізмові, а й іншим націоналістичним доктринам та взагалі будь-яким ідеологіям. Зрозуміло, що без наявності відповідних внутрішніх чинників виникнення українського націоналізму було б неможливим. Але саме зовнішні чинники і впливи, напевно, стали тим необхідним поштовхом, завдяки якому український націоналізм став дійсністю.

Роблячи історичний екскурс до початків оформлення вітчизняної націоналістичної ідеології, насамперед, варто зауважити, що український націоналізм на зорі свого становлення запозичив елементи загальної націоналістичної доктрини з Заходу. Вагомий вплив на зрушення в політичній свідомості українців справили Французька революція, в часи якої широкого поширення набула ідея, яка стала потужним двигуном всіх соціальних перетворень: суб`єктом творення держави новоєвропейського типу, заснованої на принципах демократії, лібералізму та права, має бути населення країни, самоорганізоване як етнополітична спільнота – нація. Також, еволюція українського націоналізму в ХІХ ст. відбувалася під впливом західноєвропейського романтизму, що пізніше став одним з основних передумов українського націоналізму. Європейський позитивізм підштовхнув українство до пошуку етнографічних доказів на підтримку української національної ідеї. З реакцією на кризу просвітянства, що втілилось у т. зв. українське народництво та українофільство на зламі ХІХ-ХХ ст., пов`язаний ідеологічний дебют радикального українського націоналізму. Підтвердженням цього є діяльність “Братства Тарасівців”, програмові засади Революційної Української Партії, Української Народної Партії та ін.

Перетворенню етнічної самосвідомості українців середини ХІХ ст. у самосвідомість національну сприяли також впливи російського та польського націоналізмів. В Росії це, зокрема, виникнення концепції “самодержавство, православ`я, народність”, що, напевно, змусило українську еліту шукати і розробляти український варіант цього формулювання. Щодо Польщі, то постійна боротьба поляків за відновлення своєї держави (повстання 1831, 1863 років), в якій інколи брали участь і українці, стала поштовхом для розробки ідеї українського політичного сепаратизму. В Галичині ж боротьба з самими поляками була прикладом для самоорганізації українців, а також потужним чинником еволюції і оформлення українського націоналізму

Стосовно впливу українського націоналізму на інші політичні течії, то його неважко відшукати в українському консерватизмі, соціалізмі, демократизмі. Впливаючи на кожну з цих течій, вітчизняна націоналістична ідеологія відповідно і сама зазнавала певних впливів з їхнього боку. І тут цікавим моментом є взаємодія українського націоналізму з соціалізмом і комунізмом, - що було не лише українським, а й світовим явищем. Перші заклики до незалежності, як відомо, пролунали від українських соціалістів в Галичині (В.Будзиновський, Ю.Бачинський), а у Наддніпрянщині від Миколи Міхновського, який наголошував лише певні елементи соціалізму, та й то в соціальній політиці, поєднуючи його з радикальним націоналізмом. Надалі також відбувались досить вагомі взаємовпливи, а на підтвердження цього можна навести ряд аргументів: перші програмові документи українських націоналістів (РУП, УНП) містили ряд соціалістичних вимог і гасел; - створення Української держави в 1917 р., що є націоналістичним ідеалом, було справою українських соціалістів; - в 1923-1932 рр. український радянський уряд проводив політику українізації; і хоча це було підступно спланованим актом, ряд її заходів за своїм духом були досить близькими до націоналістичних гасел і благотворно відбились на українській культурі; - і, нарешті 1991р.- здобуття незалежності України було результатом адаптації націоналізму частиною комуністичної еліти України.

Також варто згадати про такий феномен, як український націонал-комунізм 20-х рр. Це були щирі спроби поєднати дві протилежні ідеології. Особливо виділяється праця українських компартдіячів В. Шахрая і С. Мазлаха “До хвилі. Що діється на Україні і з Україною”, написана в стилі безкомпромісності щодо Москви, а ідеї, викладені в ній, за своїм змістом наближаються до націоналістичних. Слід згадати і про діяльність таких націонал-комуністів як Микола Скрипник і Микола Хвильовий.

Важливим моментом і прикладом зовнішніх впливів і внутрішнього розвитку в українському націоналізмі є інтегральний націоналізм 20-30 рр. Його поява була закономірним наслідком поразки національно-визвольних змагань 1917-20 рр. і загальносвітовою тенденцією радикалізації націоналістичних рухів після Першої світової війни. Інтегральний націоналізм являє собою низку запозичень з націоналістичних доктрин інших країн з долученням до нього певних традицій української політичної думки. Це стосується як і Дмитра Донцова, так і ідеологів ОУН Миколи Сціборського, Юліяна Вассияна та ін.

Після еміграції в середині ХХ ст. значної кількості українських націоналістів в Західну Європу і в США розвиток ідеології українського націоналізму мимоволі проходив під впливом політичних концепцій тих країн, де осіла українська еміграція. Взаємодії і взаємовпливам українського націоналізму з націоналізмами інших народів також, сприяло створення Антибільшовицького Блоку Народів, де представники кількох десятків поневолених Радянським Союзом народів поєднали свої зусилля в боротьбі з “Державою - ГУЛАГом”. І в процесі свого співробітництва націоналістичні кола цих народів взаємно впливали один на одного.

В середині ХХ ст. український націоналізм доходить до такого етапу еволюції, коли деякими теоретиками починає поєднуватись з іншими ідеологіями та витворюватись в нові форми, що й виливається в розкол в українському націоналістичному русі (утворення кількох “ОУН”). Але й надалі більшу частину українських націоналістів репрезентує ОУН(б); меншою мірою - ОУН(м). Інші утворення є малочисельними та інтелектуально слабкими.

Отже, прослідкувавши розвиток ідеології українського націоналізму, зрозуміло, що від початків свого розвитку і до середини ХХ ст. він безупинно взаємодіяв і засвоював елементи націоналістичних концепцій і досвід інших націй. Ці взаємозв`язки дещо припинились в ІІ пол. ХХ ст.

Щодо сучасного стану українського націоналізму, то я вважаю, що саме в цей час, на зламі тисячоліть європейські зв`язки повинні відновитись. Український націоналізм повинен певною мірою “європеїзуватись”, водночас не відходячи від традиціоналізму і головних засад власне українського націоналізму, “доганяючи” перерваність взаємозв`язків українського та європейського націоналізмів 20 – 30 рр. Адже зрозуміло, що по-перше - Україна є європейською державою, а по-друге - теоретичні розробки і практичні результати західних націоналістів є досить багатими і перспективними і тому можуть успішно застосовуватись і в українському варіанті.

Ще Дмитро Донцов вважав, що одним з важливих аспектів його “чинного націоналізму” є вимога орієнтації на західну культуру й на західні зразки державної і політично-суспільної організації. Крім того, Донцов говорив, щоб українська нація через впливи Заходу не лише засвоювала кращі духовні цінності, але ці впливи мають стати чинниками, за допомогою яких Україна позбудеться російського впливу.

Отже бачимо, що питання європейської орієнтації України є актуальним і сьогодні, тим більше, коли Росія веде наступ на культурницькому, економічному і політичному рівні, мета якого всім відома. Сучасний націоналізм європейських держав і взагалі націоналізм як світове явище можна розглядати в кількох аспектах:

– це власне практичне втілення націоналізму, яке здійснюється політичними партіями та організаціями;
– це теоретичні розробки націоналістичної ідеології;
– це взаємодія українського націоналізму з іншими політичними ідеологіями (лібералізм, консерватизм та ін.), чого я не торкатимусь, оскільки вважаю, що в цьому напрямі український націоналізм вже досить вдосконалився і подальше його “розбавлення” іншими ідеологіями може стати для нього фатальним.

Щодо першого аспекту, то на підтвердження його актуальності можна навести ряд прикладів успіху європейського націоналізму. Це і участь австрійської Партії Свободи в уряді, значима перемога на виборах Народної партії К.Блохера у Швейцарії, зростання впливу Vlaams Blok у Бельгії, успіхи датських та шведських націоналістів, в сусідній Румунії в листопаді 2000 р. партія “За Велику Румунію” здобула 22% голосів виборців; її лідер К.Тудор отримав 30% голосів на президенських виборах. В чому ж причини успіху? Це питання потребує досконалих досліджень, але вже тепер можна відзначити, що успіхи в цих державах полягають в єдності всіх націоналістів. Поглянувши на програмові засади австрійської Партії Свободи, слід відзначити кілька її важливих пунктів:

Пункт 1 “Свобода - найвище право кожної людини”;

П. 2: “Людська гідність недоторканна”;

П.3: “Спочатку Австрія”;

П.5: “Християнство – основа Європи”;

П.12: “Сім`я – єдність поколінь”;

П.13: “Захист оточуючого середовища”;

П.15: “Вільні фермери - культивування землі”.

Отже, тут стає зрозуміло, на чому розставляють акценти австрійські націоналісти.

Стосовно теоретичних розробок націоналізму, то в світі сьогодні є вже досить великі напрацювання. Слід докладніше зупинитись на кількох дослідниках цієї ідеології. Зокрема Е.Сміт, один з найвідоміших західних дослідників націоналізму зазначає, що стрижнева доктрина націоналізму є чимось більшим за просту “доктрину волі” і складається з кількох основних тверджень:

1-людство природним чином поділяється на нації;

2-кожна нація має свій самобутній характер;

3-джерелом всієї політичної влади є нація, колектив в цілому;

4-задля свободи і самоздійснення люди повинні ототожнювати себе з нацією; 5-нації можуть реалізувати себе тільки у їхніх власних державах;

6-відданість нації-державі перевершує інші відданості;

7-найважливішою умовою всесвітньої свободи й гармонії є зміцнення національної держави.

Націоналізм, в розумінні Е.Сміта - це візія майбутнього, яка повертає людині її сутність, її усталений спосіб життя й буття, що був колись її беззастережним природним правом. Він не є і механічним прив`язуванням, у ланцюгу поколінь минулого до майбутнього, ні еволюцією традиційного в новочасне. Він є атакою і на традицію і на модернізм в тій мірі, в якій вони притемнюють і спотворюють справжній зв`язок людини з природою та зі своїми ближніми. І це визначення є, напевне, досить актуальним для українського націоналізму, який повинен усвідомити свою наступальну сутність.

Інший відомий західний теоретик Е.Гелнер стверджував, що перехід від аграрного до індустріального суспільства, а тепер вже й до інформаційного, має бути добою націоналізму – періодом бурхливої перебудови, коли або політичні, або культурні кордони перетворюються так, щоб задовільнити націоналістичну настанову, яка саме в цей час вперше і заявляє про себе. Оскільки уряди неохоче віддають територію – позаяк зміна якоїсь культури дуже часто є найважчим досвідом, і більше того, оскільки існують конкуруючі культури, що борються за душі людей, так само, як ворожі центри політичної влади, які намагаються підкупити людей і захопити території, то з цього безпосередньо випливає, що цей перехідний період має бути шаленим і сповненим конфліктів. Реальні історичні факти повністю підтверджують це припущення.

Звичайно, це лише кілька думок щодо ролі і дії націоналізму. Є ще фундаментальні дослідження таких науковців, як Е.Гобсбаум, Д.Пламенац, Д.Армстронг, А.Валіцький та багато інших, праці яких потребують досконалого вивчення і можливого застосування цих надбань в українському націоналізмі.

Отже, можна зробити висновок, що протягом всього свого історичного розвитку український націоналізм розвивався під впливом європейських націоналістичних концепцій, в ІІ пол. ХХ ст. взаємозв`язки дещо призупинились. Сьогодні ж, на порозі вступу в ІІІ тисячоліття, український націоналізм знову повинен відновити активні контакти з західними націоналістичними концепціями та організованими націоналістичними структурами, щоб перейняти їх багатий досвід і з свіжими силами вступити в новий етап свого розвитку.

“Безперечно Україна була окраїною Європи, межею проти іншого неєвропейського світу. Як Іспанія на Заході, так і Україна на Сході Європи боронила останні бастіони європейського духу проти турецько-татарського чи арабського світу. Але, борючись, вона жила європейським життям. Український розвиток був завжди європейським розвитком. Україна - духовна частина Європи, незважаючи на всі особливості її розвитку, вимушені обставинами, і тут нема чого європеїзувати, треба тільки підтримувати її вічний європейський дух. Органічний шлях українського розвитку - європейський.”

Дмитро Донцов.

Blog

Україна ХХІ століття очима молоді

Содержание

УКРАЇНА ХХІ СТОЛІТТЯ ОЧИМА МОЛОДІ

Упорядники

Молодіжного Націоналістичного Конгресу

Нестор