Україна ХХІ століття очима молоді

Вид материала

Документы

Содержание Націоналізм миколи міхновського Критика комуністичної системи петром полтавою 1). Р-1197. Короткі вказівки щодо пропагандивної роботи на найблищий час.

Подобный материал:

• Україна: політична історія, ХХ – початок ХХІ століття, 29.86kb.
• Відповідь психологічної служби Канева на виклики ХХІ століття, 91.77kb.
• Про роботу освітньої галузі за 12 місяців 2011 року, 139.9kb.
• Олександр Михайлович павленко, 41.52kb.
• Сердюк: психологія – професія ХХІ століття, 646.66kb.
• Державна національна програма „Освіта" („Україна ХХІ століття") Стратегічні завдання, 690.39kb.
• Державна Національна Програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). Програма виховання дітей, 15.94kb.
• Майбутнє – за нанотехнологіями, 118.51kb.
• Виконання основних показників Програми соціально-економічного розвитку Миколаївської, 430.89kb.
• На початку ХХІ століття світ зіткнувся з проблемами, викликами та імперативами,, 130.12kb.

НАЦІОНАЛІЗМ МИКОЛИ МІХНОВСЬКОГО

Головна причина нещастя нашої нації –

брак націоналізму серед широкого загалу її.

М.Міхновський. “Справа української інтелігенції в програмі Української Народної партії”.


Кожен народ з моменту усвідомлення себе нацією стає на позиції націоналізму. Степан Ленкавський вказує, що організований український націоналізм розпочинає свою історію від “Братства Тарасівців”, що постало 1891 р. Одним з дієвих організаторів братства був Микола Міхновський. Його публіцистика, політологічні статті і програмні документи склали цілу епоху в історії вітчизняної суспільно-політичної думки. Саме з його ідей зродилися пізніше ОУН і УПА.

В самостійницькій концепції Миколи Міхновського, сформованій ще на початку ХХ століття виокреслено такі аспекти українського націоналізму:

1. ХХ століття – століття розв’язання національних питань, за умови, що “державна самостійність головна умова існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин”. Тому українське питання набуває європейського та світового контексту.

2. Визнання перебування українського народу у становищі зрабованої нації.

3. Пошук державно-історичної минувшини – правовий аналіз легітимності української залежності від Москви за Переяславським договором (брошура “Самостійна Україна”).

4. Проекція націоналістичної історіософії: “через увесь час свого історичного існування нація наша з найбільшими зусиллями пильнує вилитися у форму держави самостійної й незалежної”.

5. Ідея “дужої, бадьорої” нації, що відчула свою силу і хоче скористатись своїм “правом сильного” вже сьогодні. Звернення до морального чуття нації.

6. “Одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі” – нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилася на світ, щоб здійснити цей ідеал. Українська держава у такому потрактуванні – цілість усіх етнографічних українських земель.

7. Україна для українців, тобто панування й визнання українського національного духу обов’язкове для всього населення: “українська національна думка мусить обнімати всіх українців, де б вони не проживали”. Відповідальність кожного за долю нації, “коли він бореться за народ, то мусить дбати за ввесь народ”.

8. “Без сили нема права, щоб здобути право, треба мати силу”. Створення визвольно-революційної етики, що випливає з необхідності тотальної боротьби (читай: війни) за політичні ідеали нації: “візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але віднято в нас теж силою”.

9. Поступовість і незаперечність кінцевих національних політичних домагань: Переяславська угода, автономія, в певній мірі соціалістичні гасла, як тактичні кроки до стратегічної мети – самостійної України.

10. Провід боротьби за свої національні інтереси має очолити інтелігенція – це її право і обов’язок. Вона має знайти шляхи звільнення української думки від чужих впливів і заснування власних організацій, партій. Ідеалом сучасного політичного українства Микола Міхновський вважає Тараса Шевченка.

Міхновський трактує націоналізм у широкому розумінні: перш за все як право боротися за своє людське “я”; домінанта нації та її інтересів у всіх сферах суспільства (насамперед, освіта, культура, преса); космополітизм й гуманізм є продовженням ідеї націоналізму; здоровий націоналізм – джерело творчості і свободи й базується на засадах знищення експлуатації людини людиною, братерства й солідарності.

Завдяки Миколі Міхновському український націоналізм з площини думок вийшов у дію, хоча й “дуже припізнився”. Він витримав іспит часом й містить немало актуальних для характеристики сьогоднішнього стану української нації висновків, порад політичної дії.


Володимир Мороз, МНК, історик, м.Львів


КРИТИКА КОМУНІСТИЧНОЇ СИСТЕМИ ПЕТРОМ ПОЛТАВОЮ


Комуністична система, яку критикував Петро Федун “Полтава”, і яку розглядатимемо ми сьогодні - це теоретична соціалістична-комуністична ідеологія та більшовицька практика, що панували в СССР.

Для того, щоб зрозуміти праці Петра Федуна, насамперед слід торкнутися найважливішої риси усіх його праць, яка випливає з його функціональних обов'язків в Організації Українських Націоналістів і визначає спрямованість підпільних писань. Отже, Петро Федун “Полтава” - довголітній співробітник референтури пропаганди ОУН, її керівник у 1945-51 роках. Він був справжнім організатором, натхненником та керівником тієї масової пропагандистської роботи, яка забезпечила домінування націоналістичних ідей на терені дії підпілля аж досьогодні. Усі праці Петра Федуна були надруковані у підпільних брошурах та періодичних виданнях, а частина передана для публікації, поширення та використання за кордон. Усі праці писалися, друкувалися і поширювалися з пропагандивною метою. Відповідно, усі вони мають пропагандистський характер. Це є та основна риса, без врахування якої праці Петра Федуна ніколи не матимуть належного розуміння.

Петро Полтава висвітлював, пояснював ті питання, які повинні були якнайефективніше сприяти національно-визвольній боротьбі ОУН, залучати їй нових учасників і симпатиків, послаблювати позиції ворога. На жаль, неможливо встановити, наскільки погляди Петра Федуна відповідали тій пропагандистській концепції, яка співвідносилася з потребами ОУН і яка висвітлена в працях за підписом "Петро Полтава". Саме тому сьогодні ми розглядаємо те, що написано як пропаганда.

Праці Петра Полтави написані і надруковані у 1946-51 рр. Відповідно, вони відображали ті питання, що стояли перед національно-визвольним рухом, перед ОУН тоді.

Головний Осередок Пропаганди при Проводі Організації Українських Націоналістів, яким керував Петро Федун, у квітні 1947 року видав для референтури пропаганди інструкцію, в якій визначені такі першочергові завдання масової пропаганди:

1. Розшифровувати на кожному місці і в усіх середовищах імперіалістичну суть большевизму.

2. Вказувати на те, що політика большевицької еліти в СССР стає щораз більше реакційною, виразно протинародною.

3. Вказувати на посилення курсу большевицької політики на російський шовінізм.

4. Популяризувати нашу програму, наші ідеологічні заложення.

5. Побіч розшифрування імперіалістичної суті большевизму і популяризації нашої програми, треба звертати велику увагу і на поглиблювання національної свідомості народних мас взагалі; на плекання високих національно-моральних вартостей /патріотизму, національної солідарності, жертвенності, героїзму.(1)

Із цього документу бачимо, що з п'яти основних завдань три перших стосуються комунобільшовицької системи, яка панувала в СССР. В подібній інструкції від 7 квітня 1948 року робиться коротке резюме дотогочасної пропагандистської роботи:

"Основна увага нашої пропаганди впродовж останніх чотирьох років була зосереджена головно на розшифруванні протинаціональної (з погляду інтересів як українського, так і всіх інших поневолених большевиками народів СССР), протинародної (з погляду інтересів працюючих мас) суті большевицької системи".(2)

Обидва документи, як і інші, показують, що поборювання комуністичної системи ОУН ставила на головне місце у своїй пропагандистській роботі. Це не дивно, оскільки найбільшим, а на той час єдиним ворогом українців була червона Москва. Тому Петро Полтава, як один з провідних теоретиків ОУН, у своїх працях значну увагу приділяв критиці комуністичної системи, що в тій чи іншій мірі відображено в усіх його творах (а їх ідентифіковано більше двадцяти). Найповніше ж це питання викладене в праці "Концепція самостійної України та основна тенденція політичного розвитку сучасного світу" (вийшла друком в підпіллі у 1947 році).

В Україні в часи діяльності Петра Федуна суспільство було заражене комуністичною ідеологією, а тому ОУН утверджувала свої ідеї, крім їх прямого пропагування, також шляхом виявлення, висвітлення та використання існуючих всередині більшовицької системи суперечностей. Через це пропагандисти підпілля, зокрема і Петро Полтава, використовували в своїх працях положення комуністичної ідеології, її аргументацію, термінологію; цитували Маркса і Леніна. Ті декларовані, і, щоправда, надзвичайно рідко здійснювані положення комуністичної ідеології, які мали позитивний, прогресивний характер, Петро Полтава вважав основою для критики всього загального негативного в большевицькій системі. Це загальнолюдські цінності, якими фальшиво прикривалися комуністи: демократичні права і свободи, права націй на самовизначення, недопустимість експлуатації людини людиною, розвиток промисловості, міст, ліквідація неписьменності. Цим декларованим принципам протиставляли реальну дійсність радянського режиму - з її тотальним визиском усіх працюючих верств, із жорстокою колоніальною системою господарювання на землях поневолених народів, з повною відсутністю будь-яких прав і свобод, з владою, за визначенням Петра Полтави, невеликої "касти большевицьких вельмож".

Суперечності між теорією і практикою комунізму, як теж невідповідність інтересам народу ряду ідеологічних постулатів використовувалися з метою зародити сумнів, викликати в людей недовіру до комуністичного режиму, які поступово переростали у його несхвалення, засудження, а далі й поборювання. Проте використання Петром Полтавою деяких положень комуністичної ідеології аж ніяк не дає підстав вважати його їх прихильником - це лише використання суперечностей у таборі ворога.

Аналіз однієї з найважливіших тез комуністичної ідеології про примат класової боротьби і співставлення її із національною ідеєю приводить Петра Полтаву до наступного висновку: "Ідея нації має домінуюче значення серед усіх інших факторів, що впливають на хід історії. Вона є найбільша сила історичного процесу, в зударі з якою капітулюють усі інші сили, скеровані проти неї. Вона через те визначає й основну розвиткову тенденцію історичного процесу". І далі: "Сторічний майже досвід існування соціалізму доказує, що йому не вдалося знищити чи як небудь захитати ідею нації. Вона із зудару з соціалізмом виходить переможно". Сьогодні правильність того висновку можна тільки підтвердити.

Демократичні ідеї, які наскрізно проходять через усі праці Петра Полтави, спростовують ще одну тезу комуністичної ідеології - диктатуру пролетаріату, як теж її практичне втілення в умовах СССР - владу "касти большевицьких вельмож".

Це те, що стосується критики Петром Полтавою комуністичної ідеології. Ще більше зусиль він доклав до критики конкретної практичної діяльності комуністів в СССР, і, зокрема, в УССР.

Практика:

1. терор;
   
2. русифікація;
   

3) економічний визиск.

Критика комуністичної системи ведеться з точки зору концепції національної і соціальної справедливості, яка, зокрема, включає:

1) національна незалежність народу в його власній самостійній державній організації;

2) демократична конституційна держава;

3) безкласове суспільство.

Останнє положення дехто перекручує і трактує як прийняття П.Полтавою соціалістичної ідеології. Але це зовсім не так! В умовах більшовицького СССР критика комуністичного ладу з точки зору вільної ринкової системи була б неефективною, а український націоналізм, крім того, постійно виступав і виступає проти визиску людини людиною. Формула безклясового суспільства насамперед була спрямована проти касти більшовицьких вельмож, які реально відігравали в СССР роль експлуататора і було просто необхідно в програмних документах ОУН та писаннях Петра Полтави показати усім в більшовицькій дійсності їх справжнього класового ворога. Також ідея безкласового суспільства йшла в руслі концепції національного солідаризму, яка передбачала об'єднання усіх верств населення навколо національної ідеї.

Підсумовуючи основні напрямки критики більшовицької системи Петром Федуном, можна ствердити її велику цінність як історичну, так і практичну, надзвичайну актуальність в сьогоднішніх умовах, коли комуністи знову намагаються демагогією про соціальну справедливість загнати український народ в ярмо Москви та "касти вельмож".


1). Р-1197. Короткі вказівки щодо пропагандивної роботи на найблищий час.

2). Р-1197. Вказівки щодо пропагандивної роботи на 1948 рік.