Україна ХХІ століття очима молоді
| Вид материала | Документы |
| Богдан Яцун, Пласт, аспірант історичного факультету ЛНУ ім.І.Франка, м.Львів |
- Україна: політична історія, ХХ – початок ХХІ століття, 29.86kb.
- Відповідь психологічної служби Канева на виклики ХХІ століття, 91.77kb.
- Про роботу освітньої галузі за 12 місяців 2011 року, 139.9kb.
- Олександр Михайлович павленко, 41.52kb.
- Сердюк: психологія – професія ХХІ століття, 646.66kb.
- Державна національна програма „Освіта" („Україна ХХІ століття") Стратегічні завдання, 690.39kb.
- Державна Національна Програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). Програма виховання дітей, 15.94kb.
- Майбутнє – за нанотехнологіями, 118.51kb.
- Виконання основних показників Програми соціально-економічного розвитку Миколаївської, 430.89kb.
- На початку ХХІ століття світ зіткнувся з проблемами, викликами та імперативами,, 130.12kb.
Богдан Яцун, Пласт, аспірант історичного факультету ЛНУ ім.І.Франка, м.Львів
ГОЛОВНІ ЗАСАДИ ІДЕОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ МИКОЛИ МІХНОВСЬКОГО
У світогляді Міхновського напевне визначальною є засада, що у світі, в усіх сферах буття панує "біологічний закон боротьби за існування". Для людства в суспільних відносинах цей закон виявляється в боротьбі за відстоювання власних інтересів різних індивідів та суспільних груп, зокрема класів і націй: "Боротьба між націями відповідає своїм змістом боротьбі між класами, і боротьба за національність є тільки одна з форм боротьби за життя", або "Потреба боротьби випливає з факту нашого національного існування". В цій боротьбі перемагає сильніший, тоді як слабший приречений на загибель.
На цій підставі Міхновський визначає силу як вирішальний чинник у світі та суспільних відносинах зокрема. Сила у Міхновського є єдиною запорукою для відстоювання власних інтересів у загальній боротьбі за існування та єдиною реальною підвалиною для встановлення суспільного правопорядку: "Без сили нема права, щоб здобути право треба мати силу."
Міхновському властиве широке розуміння сили, не звужене виключно до фізичної чи збройної переваги. Поняття сила у нього є близьким за змістом до понять якість чи досконалість. Поряд з фізичною, матеріальною силою важливою є духовна - психічна, моральна та інтелектуальна сила, оскільки боротьба за існування відбувається в усіх площинах людського життя: в політиці, економіці, культурі. Більше того, за Міхновським, саме ця духовна сила є вирішальною, є запорукою до утвердження сили матеріальної. Ця духовна сила виявляється перш за все у волі до утвердження своїх інтересів та почутті ненависті до тих, що стоять на шляху до цього. Відсутність же цієї духовної сили веде до неминучої загибелі: "хто не борониться - на того нападають і пожирають".
В етичній площині Міхновський, очевидно вважав силу та прагнення до сили головною людською чеснотою, тоді як слабість - головною людською вадою. На його думку, саме сила є запорукою осягнення добра, свободи, справедливості та інших благ: "Вся суть в тому, щоби ми з себе складали силу, тоді нам скрізь і завжди буде гарно, а коли ми будемо слабі.., тоді нам скрізь і завжди буде погано". Правдоподібно, для Міхновського такі головні етичні категорії як правда, справедливість, добро були прямо споріднені з категорією сили за правилом: нема добра і правди без сили і навпаки.
Міхновський не дає однозначно негативної моральної оцінки явища насильства. Воно для нього є безпосереднім виявом панування природного закону боротьби у світі. Для Міхновського є самозрозумілим "моральне право убити насильника обороняючись від насильства". Моральним злом є не існування насильства, а існування слабкості, яка не здатна йому протиставитись. Саме слабкість, а особливо духовна слабкість, на противагу до сили, могутності, заслуговує морального засудження: "І розумний і справедливий той факт, що вимирають ті нації, що стратили почуття ненависті до своїх гнобителів. Таким чином людність вичищає себе від "сміттєвого елементу", знищує гніздо зарази морального розкладу".
Іншою головною засадою у світогляді Міхновського, поряд з ідеєю боротьби за існування, є ідея нації як основної природної форми суспільної самоорганізації людства: "З погляду космополітичного, усі люди - це спілка спілок... А окремі спілки найлегше можуть закладатись (розуміється без примусу, без насилля державної ідеї) - іменно поміж людьми, які вже з'єднані самою природою через спільну мову, психічну схожість, культурну близькість, здебільшого через економічну солідарність... Таким чином натуральні національні спілки становлять велику вселюдську спілку".
Міхновський трактував націю як природну та водночас добровільну політичну, морально-духовну спільноту індивідів, об'єднаних спільними потребами, вартостями та інтересами. У зв'язку з цим він також писав: "Сила нації тим менша, чим більше панує в ній ворожнеча і боротьба поміж верствами її". А також: "Нехай вчені розшукають, хто був кому родичем, — ображене чуття нації і кривда цілого народу гидують визнати моральні зв'язки з російською нацією!"
Важливою характеристикою нації Міхновський визначав належність нації певної території, на якій вона, внаслідок тривалого історичного розвитку, становить абсолютну більшість населення.
Міхновський вважав самостійний державний розвиток націй на своїх етнічних територіях та здійснення їх інтересів запорукою для поступу матеріального і духовного розвитку людства та запорукою для задоволення інтересів окремих індивідів та суспільних груп, що входять до них: "Тільки держава одноплемінного національного змісту може дати своїм членам нічим не обмежену змогу всестороннього розвитку духового і осягнення найліпшого матеріального гаразду... Щоб можна було супокійне кожній поневоленій нації розв'язати свої проблеми соціальні, їй треба насамперед розв'язати свою проблему національну... Інтереси тієї чи іншої соціальної кляси уступили перед інтересами цілої нації". Відтак Міхновський відстоював національну засаду в державно-політичній організації людства: "Державна самостійність є головна умова існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин... Кожен нарід, який би він малий не був має право на самостійне існування на своїй території".
Засада боротьби за існування та засада вільного розвитку націй в цілому гармоніювали у світогляді Міхновського. Поряд із засадою боротьби між націями за свої інтереси та вирішального значення сили в міжнаціональних відносинах, він одночасно відстоював засаду утворення націями своїх національних держав на своїх етнічних територіях. На практиці, підкреслював Міхновський, створити свою національну державу може тільки та нація, "що відчула свою силу і хоче скористуватись своїм "правом сильного". "Народ має право жити тільки тоді, коли він має силу жити. Невблаганний біологічний закон боротьби за існування не знає жалю до слабих. Тільки сильні народи можуть жити".
Третьою суттєвою засадою в світогляді Міхновського є визнання вирішальної ролі провідної верстви в суспільно-політичному розвитку нації. Саме провідній суспільній верстві, за окресленням Міхновського - "інтелігенції", як "найкультурнішій", "єдино свідомій частині нації" належить історична роль бути "стерном національного корабля". Саме від постави провідної верстви залежить доля нації: її панування чи поневолення, розвиток чи занепад. На думку Міхновського, нація буде вільно розвиватися, якщо її провідна верства ототожнює свої інтереси з інтересами цілої нації та безкомпромісно відстоює їх. В іншому випадку, якщо провідна верства зраджує інтереси своєї нації на користь своїх групових чи чужонаціональних інтересів, така нація приречена на поневолення і занепад.
Микола Міхновський був свідомим прихильником і виразником ідеології націоналізму, що ставила інтереси нації та ідею вільного суверенного розвитку нації понад інтереси інших суспільних груп і відстоювала національну засаду суспільно-політичної організації людства. Щодо ваги націоналізму, як системи цінностей та суспільного руху, в здійсненні інтересу нації загалом та в національно-визвольній боротьбі зокрема Міхновський писав: "Націоналізм - це велетенська і непереборна сила, яка надто яскраво почала проявлятися з XIX віку. Під її могучим натиском ламаються, здається, непереможні кайдани, розпадаються великі імперії і з'являються до історичного життя нові народи, що до одного часу покірно несли свої рабські обов'язки проти чужинців-переможців. Націоналізм... загальноєвропейський рух, що визволив десятки поневолених і упосліджених націй, що утворив великі національні культури і літератури - цей рух світла і волі".
На окреслених вище світоглядно-ідеологічних засадах Микола Міхновський розвинув свою політичну програму "Самостійної України" - створення національної держави українського народу на своїй етнічній території.
Висунуті Міхновським вище названі світоглядно-ідеологічні засади (висловлені ним в українському суспільстві вперше), від 1900 року, часу написання ним відомої роботи "Самостійна Україна", дотепер становлять ядро ідеології українського націоналістичного руху.
Сергій Кулик, асистент кафедри політології Волинського державного університету, м.Луцьк