Конспект лекцій з основ ведення сільського господарства та охорони земель Кіровоград 2003

Вид материала

Конспект

Содержание Таблиця 1 Наслідки антропогенних впливів на грунти Основне агротехнічне значення сівозмін Економічною основою сівозміни Тип сівозміни Польові сівозміни Грунтозахисні або протиерозійні – Способи розмноження.

Подобный материал:

• Розміщення сільського господарства. Економіка виробництва льону-довгунця план, 181.47kb.
• Меморандум погодження між Міністерством сільського господарства, лісів та сільського, 69.71kb.
• Конспект лекцій Тема, 658.21kb.
• Програми підвищення рівня життя сільського населення в Україні Л. О. Швецова, 214.01kb.
• Курс лекцій з тематики підготовки особового складу невоєнізованих формувань цо, робітників, 5524.43kb.
• Курс лекцій з тематики підготовки особового складу невоєнізованих формувань цо, робітників, 5398.07kb.
• Довідка щодо адаптації сільського господарства України до умов сот, 64.58kb.
• Татті 50 Закону України «Про землеустрій», висновку комісії по наданню та вилученню, 28.65kb.
• Про відзначення Дня працівників сільського господарства, 50.44kb.
• Конспект лекцій з навчальної дисципліни «основи охорони праці» для студентів 3 курсу, 15.25kb.

Таблиця 1

Наслідки антропогенних впливів на грунти

№	Вид впливу	Основні зміни грунтів
1	Щорічне розорювання	Посилена взаємодія з атмосферою, вітрова і водна ерозія, зміна чисельності грунтових організмів
2	Сінокоси, збирання врожаю	Вилучення хімічних елементів, підвищення випаровування
3	Випас худоби	Ущільнення грунту, знищення рослинності, котра скріплює грунт, ерозія, збіднення грунтів на ряд хімічних елементів, висушування, удобрення гноєм, біологічне забруднення
4	Випалювання старої трави	Знищення грунтових організмів в поверхневих шарах, підсилення випаровування
5	Зрошення	При неправильному поливанні – заболочення і засолення грунтів
6	Осушення	Зниження вологості, виникнення вітрової ерозії
7	Застосування отрутохімікатів та гербіцидів	Загибель ряду грунтових організмів, зміни грунтових процесів, накопичення отрут
8	Створення промислових та побутових звалищ	Зменшення площі землі, придатної для сільського господарства, отруєння грунтових організмів на прилеглих ділянках
9	Робота наземного транспорту	Ущільнення грунту при русі поза дорогами, отруєння грунтів відпрацьованими газами та сипкими матеріалами
10	Стічні води	Зволоження грунтів, отруєння грунтових організмів, забруднення органічними та хімічними речовинами, зміна складу грунтів
11	Викиди в атмосферу	Забруднення грунтів хімічними речовинами, зміна їхньої кислотності та складу
12	Знищення лісів	Посилення вітрової та водної ерозії, посилене випаровування
13	Вивезення органічних відходів виробництва та фекалій на поля	Забруднення грунтів небезпечними організмами, зміна складу грунтів
14	Шум та вібрація	Сповільнення росту рослин, загибель живих організмів
15	Енергетичні випромінювання	Сповільнення росту рослин, забруднення грунтів

Лекція 9

Поняття про сівозміни.

1. Поняття про сівозміни.
   

2. Монокультура.

2. 3. Типи і види сівозмін.
   

4. Впровадження і освоєння сівозмін.
   
5. Книга історії полів.
   

Система землеробства – це комплекс агротехнічних, організаційно-господарських і меліоративних заходів, які забезпечують найбільш раціональне використання сільськогосподарських угідь та вирощування високих врожаїв сільськогосподарських культур при найменших затратах праці і коштів на одиницю продукції. Зміст і напрям визначаються місцевими природно-економічними умовами. Система землеробства є важливою складовою частиною ведення сільського господарства. Вона має створювати сприятливі передумови для подальшої спеціалізації та інтенсифікації рослинництва і тваринництва.

Системи землеробства розвивались у певній історичній послідовності і пов′язані з розвитком продуктивних сил суспільства та науково-технічного прогресу. Вони відображають різні етапи розвитку землеробства.

За ступенем інтенсивності всі системи поділяють на : примітивні – заліжна, перелогова, вирубно-вогнева; екстенсивні – парова і травопільна та інтенсивні – зернопросапна, плодозмінна, просапна.

Примітивні існували на перших ступенях розвитку землеробства. Родючість грунту відновлювалась внаслідок природних процесів під впливом лучної і лісової рослинності.

Екстенсивні системи землеробства характеризуються тим, що всі орнопридатні землі перетворено на орні, значну частину яких відведено під пар. У посівах переважають зернові культури, а кормових і технічних мало або немає. Родючість грунту відновлюється під впливом природних факторів, які певною мірою залежать від діяльності людини.

Парова система виникла на початку розвитку капіталізму. Одночасне зростання промисловості й збільшення міського населення вимагали збільшення виробництва сільськогосподарської продукції.

Травопільна система землеробства давала можливість підвищити продуктивність галузі. Тут значну увагу приділяли покращенню обробітку грунту, яка складалась з лущення стерні та оранки. Травопільна система – з максимальним насиченням сівозмін бобово-злаковими травами.

Інтенсивні системи землеробства передбачають насичення сівозмін найбільш урожайними зерновими, зернобобовими, технічними і кормовими культурами. При інтенсивних системах землеробства родючість грунту підвищується завдяки внесенню органічних і мінеральних добрив, високоякісному обробітку грунту, застосуванню засобів боротьби з хворобами, шкідниками, бур'янами, високого рівня механізації землеробства.

Суть плодозмінної системи землеробства полягає в тому, що поряд із зерновими в сівозміні є просапні культури і конюшина.

Систему землеробства, при якій більшу частину орної землі використовують для вирощування просапних культур, називають просапною.

Сівозміна – це науково-обгрунтоване чергування культур в часі і просторі (на території).

Їх впровадження має забезпечувати :

2. 1. Максимальний вихід сільськогосподарської продукції високої якості з одиниці площі при найменших затратах праці і засобів виробництва на одиницю продукції ;
   
3. 2. Зростання врожайності сільськогосподарських культур на основі підвищення родючості грунту ;
   
4. 3. Створення міцної кормової бази для тваринництва ;
   
5. 4. Найбільш ефективне використання землі, трудових ресурсів і техніки.
   

Висока ефективність правильного чергування культур відома здавна. з розвитком природничих і агрономічних наук виникло кілька теорій обгрунтування потреби чергування культур: токсична, гумусна, структурна.

Суть токсичної теорії полягала в тому, що рослини виділяють в грунт токсичні речовини, які шкодять одним рослинам і не шкодять іншим.

Згідно з гумусною теорією чергування культур зводилось лише до нагромадження рослинами органічних речовин у грунті. Пізніше потребу чергування культур почали визначати теорією мінерального живлення, за якою основну увагу приділяли кращому використанню рослинами елементів живлення з грунту.

П.А. Костичев і В.Р. Вільямс в основу чергування культур поклали структурну теорію, за якою багаторічні трави відновлюють структуру і покращують фізичні властивості грунту, а однорічні рослини руйнують структуру.

Ці та інші теорії були однобічними, бо роль сівозмін у них зводилась до одного фактору. Д.М. Прянишников виділив чотири основи правильного чергування культур в сівозмінах :

1. Хімічна – вплив правильного чергування культур на умови живлення рослин ;
   
2. Фізична – вплив чергування на структуру і фізичні властивості грунту ;
   
3. Біологічна – вплив чергування культур на зменшення забур′яненості посівів та зниження хвороб і шкідників ;
   
4. Економічна – організаційно-господарське значення сівозмін.
   

Умови живлення культур у сівозміні кращі. Ніж при беззмінному вирощуванні. Пояснюється це тим, що у різних рослин свої особливості грунтового живлення. Потреба в елементах живлення залежить від виду рослин та їх урожайності.

Наприклад, зернові культури використовують більше фосфору, цукрові буряки і картопля – калію, бобові – кальцію. Бобові культури збагачують грунт на азот, тому висіяні після них рослини потребують внесення меншої кількості добрив, а це знижує собівартість продукції.

Культури різняться здатністю засвоювати з грунту поживні речовини. Наприклад. Картопля має підвищену здатність засвоювати з грунтових сполук калій, гречка, люпин, ріпак – важкорозчинні фосфати. А зернові і цукрові буряки засвоюють їх гірше. Люпин, гречка, ріпак залишають у грунті багато доступних сполук фосфору, які використовуються наступними культурами сівозміни.

Для різних культур характерний неоднаковий розвиток кореневої системи, тому можливість використання ними елементів живлення з різних шарів грунту неоднакова. Сільськогосподарські культури використовують також неоднакову кількість води. Однорічні трави на зелений корм і багаторічні трави при використанні на 1 укіс висушують грунт на невелику глибину (60-80 см) і рано звільняють поле, тому запаси води в грунті швидко відновлюються. Озима пшениця забирає вологу з шару грунту глибиною 110-120, а в посушливих умовах – 150-180 см. Після неї відновлення запасів вологи дуже повільне. Цукрові буряки висушують грунт на 150-350 см.

На фізичні властивості грунту впливають способи сівби і догляд за посівами, кількість кореневих і пожнивних решток, які залишаються після збирання культур. Після просапних їх значно менше, ніж після зернових і багаторічних трав. Правильне чергування культур сприяє зменшенню кількості бур′янів, шкідників і запобігає захворюванням культур. Регулюються мікробіологічні процеси грунту, зменшується водна та вітрова ерозія.

Основне агротехнічне значення сівозмін полягає в тому, що кожна культура має найкращі умови вирощування і сама є кращим попередником для наступної культури (попередник – це культура, яка росла на цьому полі в попередній рік.

Економічною основою сівозміни є науково обгрунтована для даних природних умов структура посівних площ, яка забезпечує постійне збільшення виробництва сільськогосподарської продукції.

Впровадження сівозмін є основою підвищення культури землеробства і організаційно-господарського зміцнення господарства.

Монокультура – це тривале беззмінне вирощування однієї і тієї ж культури на тій же площі. Проведені досліди в нас і за кордоном свідчать, що при тривалій монокультурі урожай зменшується.

Але при дотриманні вимог агротехніки деякі культури – коноплі, картопля, рис, тютюн, бавовник – можна вирощувати на тому ж полі 3 і більше років. Середньочутливі озимі зернові культури і кукурудза та дуже чутливі до монокультури льон, соняшник, цукрові буряки, конюшина.

Типи і види сівозмін.

Сівозмін є багато, що потребує їхньої класифікації.

Тип сівозміни визначається продукцією рослинництва, що вирощується в сівозміні (зерно, технічні культури, кормові культури, овочі тощо).

Вид сівозміни визначається співвідношенням груп культур, різних за біологічними властивостями, технологією вирощування і впливом на родючість грунту.

Розрізняють три типи сівозмін: польові, кормові і спеціальні. Кожний тип може належати до різних видів: зернопарова, зернопаропросапна, зернопросапна, зерно-трав'янопросапна, плодозмінна, просапна, трав'яно-просапна,сидеральна і грунтозахисна.

• Польові сівозміни впроваджуються для вирощування зернових, технічних і кормових культур. Залежно від розмірів господарства може бути одна або декілька польових сівозмін.
  
• Кормові сівозміни – для вирощування кормових культур. Їх поділяють на прифермські (поблизу ферм) і лукопасовищні.
  
• Спеціальні сівозміни – для тих культур, які недоцільно вирощувати в польових чи кормових. Це овочеві, баштанні.
  
• Грунтозахисні або протиерозійні – це спеціальні сівозміни, призначені для раціонального розміщення культур на грунтах, що зазнають водної чи вітрової ерозії.
  

Схему чергування культур складають з врахуванням їх біології і досвіду щодо оцінки попередників.

Розміщення основних культур в сівозмінах.

Озимі пшениця і жито – основні хлібні культури. Цінними для них є ті попередники, які збагачують грунт на поживні речовини і рано звільняють поле, що дає можливість своєчасно і високоякісно підготувати грунт до сівби і нагромадити достатню кількість вологи.

В посушливих районах для них кращими попередниками є чисті і зайняті пари, на Поліссі – сидеральні пари, конюшина на один укіс, льон-довгунець, люпин, вико-сумішки, ранні сорти картоплі. Дуже добрим попередником у всіх зонах є горох, багаторічні трави. У посушливих районах багаторічні трави – поганий попередник.

Самі озимі культури є добрими попередниками для багатьох культур (пригнічують бур'яни, рано звільняють поле).

Кращими попередниками для ярої пшениці є картопля, кукурудза, баштанні, а також багаторіні трави і чистий пар.

Ячмінь, як і яра пшениця, дуже пригнічується бур'янами. Ячмінь вимагає в грунті легкодоступних елементів живлення. Тому його сіють після удобрених просапних, озимих, зернобобових. Це гарна покривна культура для багаторічних трав.

Овес менш вимогливий до грунту і менш пригнічується бур'янами, тому його сіють в будь-якому полі сівозміни, але в більшості в останньому. Цукрові буряки дуже вимогливі до попередників. Для них важливий не тільки попередник, а й передпопередник. Найкращі врожаї цукрових буряків тоді, коли його сіють по озимій пшениці після конюшини чи еспарцету на 1 укіс. Картоплю садять після озимих. Кукурудзу – після озимих, просапних і зернобобових. Цукрові буряки є добрим попередником для кукурудзи в умовах достатнього зволоження.

Картопля є добрим попередником для кукурудзи. Для зернобобових (гороху, сої) – просапні культури – кукурудза, картопля, цукрові буряки; для соняшника – озима пшениця, чорний пар.

За складом основних культур розрізняють такі сівозміни: зернопросапні – у яких зернові займають 60-70%, а просапні і бобові – 40-39% площі; просапні – якщо просапних 50%; парозернопросапні – коли зернових 60-70%, просапних – 10-12% і решта – чистий пар, плодозмінні – зернових 50% і 50% просапних і бобових.

Для степової зони рекомендується така сівозміна:

1. Чорний або зайнятий пар.
   
2. Озима пшениця.
   
3. Цукровий буряк.
   
4. Ячмінь.
   
5. Кукурудза на силос або на зелений корм, гречка.
   
6. Озима пшениця або жито.
   
7. Кукурудза на зерно.
   
8. Горох.
   
9. Озима пшениця.
   

10. Соняшник.


Для прифермських сівозмін зони Степу:

І варіант – 1. Люцерна.

2. Люцерна.

3. Люцерна.

4. Однорічні трави + кукуруза на зелений корм.

5. Озима пшениця на зелений корм + післяукісні культури.

6. Коренеплоди.

7. Ярі зернові з підсівом люцерни.

ІІ варіант – 1. Люцерна.

2. Люцерна.

3. Кукуруза на зелений корм + післяукісні культури.

4. Кукуруза на зелений корм + баштанні культури.

5. Озима пшениця і однорічні трави на зелений корм.

6. Ярі зернові, кукуруза на зелений корм, підсів або чистий посів люцерни.


Грунтозахисна сівозміна для зони Степу:

1. Травосумішка.

2. Травосумішка.

3. Травосумішка.

4. Озима пшениця.

5. Кукурудза (посів смугами).

6. Ярі зернові з підсівом травосумішок.
   

Впровадження і освоєння сівозмін.

Сівозміни у господарстві впроваджують на багато років. Допущені при складанні проекту сівозмін помилки негативно позначаються на розвитку господарства, тому перед складанням йде велика підготовча робота. Визначають спеціалізацію господарства, план організації сільськогосподарської території (проект землевпорядкування). Щоб зробити проект землевпорядкування, проводять агрохімічне обстеження грунтів, складають грунтові карти і картограми, землі групують за родючістю. Визначають розміщення населених пунктів, господарських центрів, ферм, доріг, ставків та інше. Складають план трансформації угідь, тобто переведення менш цінних у більш цінні. Визначають загальну потребу у продуктах рослинництва і на основі цього розробляють структуру посівних площ, тобто встановлюють набір культур і розмір їх посівних площ.

На основі розробленої структури посівних площ визначають кількість сівозмін, їх площу, склад, пропорцію і чергування культур. Потім складають схему сівозмін. Після розробки схеми складають ротаційні таблиці, в яких визначають чергування культур на всю ротацію сівозміни.

Ротація – період (кількість років), протягом якого відбувається певне чергування культур в сівозміні. Таблицю, в якій показано чергування культур у полях протягом ротації, називають ротаційною.

Заплановані в господарстві сівозміни не можна освоїти відразу, тому роблять план переходу до прийнятих в господарстві сівозмін. Перехід до нової сівозміни слід завершити за 2-3 роки.

Перехід завершений і сівозміна освоєна тоді, коли розміщення культур відповідає схемі чергування.

У кожному господарстві ведеться книга історії полів, яка допомагає правильному веденню впроваджених полів. Це важливий документ для поточного і перспективного планування сільськогосподарського виробництва, розміщення культур після попередників, планування агротехнічних заходів на окремих полях і складання технологічних карт.

Книга історії полів складається з двох частин:

1) Загальної по всій сівозміні і кожному полю окремо. В загальній частині записують схему прийнятої сівозміни і перехідну таблицю, заплановані системи обробітку грунту, удобрення, меліорації, а також карту грунтів і забур'яненості.

2) У другій частині для кожного поля відводять сторінки, де щороку записують відомості про культури, які висівали на кожному полі, їх урожайність і всі заходи обробітку грунту із зазначенням часу і якості виконання роботи; види, норми і строки внесення добрив; наявність шкідників та хвороб і заходи боротьби з ними.

№ п/п	Ротаційна таблиця
	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
1	Чорний пар	Озима пшениця	Цукровий буряк	Ячмінь з підсівом еспарцету	Еспарцет	Озима пшениця	Озиме жито	Кукурудза на силос	Озима пшениця	Соняшник
2	Озима пшениця	Цукровий буряк	Ячмінь з підсівом еспарцету	Еспарцет	Озима пшениця	Озиме жито	Кукурудза на силос	Озима пшениця	Соняшник	Чорний пар
3	Цукровий буряк	Ячмінь з підсівом еспарцету	Еспарцет	Озима пшениця	Озиме жито	Кукурудза на силос	Озима пшениця	Соняшник	Чорний пар	Озима пшениця
4	Ячмінь з підсівом еспарцету	Еспарцет	Озима пшениця	Озиме жито	Кукурудза на силос	Озима пшениця	Соняшник	Чорний пар	Озима пшениця	Цукровий буряк
5	Еспарцет	Озима пшениця	Озиме жито	Кукурудза на силос	Озима пшениця	Соняшник	Чорний пар	Озима пшениця	Цукровий буряк	Ячмінь з підсівом еспарцету
6	Озима пшениця	Озиме жито	Кукурудза на силос	Озима пшениця	Соняшник	Чорний пар	Озима пшениця	Цукровий буряк	Ячмінь з підсівом еспарцету	Еспарцет
7	Озиме жито	Кукурудза на силос	Озима пшениця	Соняшник	Чорний пар	Озима пшениця	Цукровий буряк	Ячмінь з підсівом еспарцету	Еспарцет	Озима пшениця
8	Кукурудза на силос	Озима пшениця	Соняшник	Чорний пар	Озима пшениця	Цукровий буряк	Ячмінь з підсівом еспарцету	Еспарцет	Озима пшениця	Озиме жито
9	Озима пшениця	Соняшник	Чорний пар	Озима пшениця	Цукровий буряк	Ячмінь з підсівом еспарцету	Еспарцет	Озима пшениця	Озиме жито	Кукурудза на силос
10	Соняшник	Чорний пар	Озима пшениця	Цукровий буряк	Ячмінь з підсівом еспарцету	Еспарцет	Озима пшениця	Озиме жито	Кукурудза на силос	Озима пшениця

Лекція 10

Біологічні основи рослинництва.

1. Біологічні особливості польових культур.

2. Коренева система польових культур.

2. 3. Наливання і дозрівання зерна.
   

4.Оцінка якості насіння польових культур.


Основою біологічного рослинництва є врахування в агротехніці вирощування біологічних особливостей рослин. До них належать: способи розмноження, температура проростання насіння, здатність до відростання, ріст і розвиток, особливості життєвого циклу, тривалість періоду вегетації, будова кореневої системи, особливості наливання і достигання зерна, врожайність тощо.

Способи розмноження. Розрізняють два способи розмноження рослин – генеративний і вегетативний. У рослинництві переважає генеративний, але картопля, топінамбур розмножуються вегетативно. Насіннева продуктивність різних культур неоднакова, тобто вони мають різні коефіцієнти розмноження. Крім пшениці, кукурудзи, сорго високі коефіцієнти розмноження у соняшнику, ріпаку, гарбузів, кавунів, коренеплодів. Зернобобові – горох, боби, соя, люпин – мають незначні коефіцієнти розмноження – 10, 15. невисокий коефіцієнт розмноження і в картоплі – 8-12.

Для початку вегетації при генеративному і вегетативному розмноженні зерно, бульби, вузли кущення, кореневі шийки, частини стебел, підземні стебла мають містити певний запас поживних речовин. Що ці запасні поживні речовини раціонально використовувались рослиною, потрібно забезпечити оптимальні строки сівби культури, відповідні температуру, вологість та глибину загортання насіння.

Навіть у задовільних умовах проростання, велике значення має якість посівного матеріалу з достатнім запасом поживних речовин. Це сприяє формуванню кореневої системи, забезпечує розвиток рослин.

Для забезпечення дружнього весняного відростання озимих і багаторічних трав (тобто вегетативне відновлення рослин), восени потрібно створити умови для нагромадження запасу пластичних речовин. Періодичні зимові потепління провокують відростання. Якщо запас поживних речовин недостатній, такі рослини погано перезимовують і повільно відростають.