Geum.ru

Конспект лекцій з основ ведення сільського господарства та охорони земель Кіровоград 2003

Вид материалаКонспект

Содержание


Сухе протруювання
Мокрим протруюванням
Термічне знезараження
Звичайний широкорядний –
Квадратно-гніздовий –
Широкосмужний або безрядковий –
Механічний склад ґрунту.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6
Посівна придатність насіння показує відсоток схожого насіння партії, визначають її на основі результатів аналізів на чистоту і схожість. Щоб визначити посівну придатність Х, необхідно перемножити показники чистоти А і схожості В і результат поділити на 100. Наприклад : чистота насіння А складає 99%, то посівна придатність Х складає . Цей показник використовують при встановленні норми висіву.

Маса 1000 насінин є важливим показником, що характеризує врожайність якості насіння. Визначають її у кондиційному насінні зважуванням двох проб по 500 насінин. Визначену масу подвоюють і виводять середню масу. Цей показник також потрібний для встановлення норми висіву.

Вологість визначають при закладанні насіння на зберігання. Згідно з стандартом вологість у зернових і зернобобових не більше 14-15%, а в олійних – 10%. При вищій вологості насіння швидко зігрівається, проростає, уражується пліснявими грибами.

З шкідників у зерні найчастіше трапляються кліщі і комірні довгоносики. Насіння з шкідниками та їх личинками висівати не потрібно.

При визначенні зараженості хворобами встановлюють наявність чи відсутність збудників хвороб, їх видовий склад і ступінь зараження насіння. Результати зараження виражають у відсотках від маси або в штуках на 1 кг насіння. Насіння, що містить карантинні бур'яни, висівати забороняється.

Залежно від результатів аналізу насіння Державна насіннєва інспекція видає “Посвідчення про кондиційність насіння” або “Результат аналізу насіння”. Строк дії посвідчення для більшості культур 4 місяці з дня визначення схожості. “Результат аналізу насіння” видається на насіння, яке не відповідає вимогам стандарту, або перевірене не за всіма показниками.

Підготовка насіння до сівби. Правильна підготовка насіння до сівби має велике значення для підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Це очищення, сушіння, сортування, калібрування, протруєння, дражування, повітряно-теплове обігрівання тощо.

Очищення та сортування. Основним завданням післязбиральної доробки насіння є очищення, сушіння і сортування. Обмолочене зерно має багато домішок, які мають високу вологість, що підвищують вологість основного насіння. Щоб зберегти посівні якості насіння, важливо одразу після обмолоту очистити його від домішок. При первинному очищенні вологість насіння знижується на 1-3%. Насіння підсушують на зернових сушильних установках СЗПБ-2, СЗШ-8, СЗСБ-8 та інших. Максимальна температура нагрівання насіння не вище 45°С.

Після сушіння очищають насіння з одночасним сортуванням. під час сортування від насіння основної культури відділяється дрібне, щупле, легке з низькими посівними якостями. Такого насіння в урожаї близько 20-30%. Очищення і сортування насіння проводять за такими його ознаками, як розмір, маса, форма, парусність, особливості поверхні, наявність придатків тощо. Важливою ознакою є розміри насіння.

Легкі домішки з насіння видаляються повітряним, потоком на зерноочисних машинах ОВП, СМ, Петкус та інших.

Щоб забезпечити точний висів заданої кількості насіння в рядок, насіння кукурудзи, цукрових буряків, соняшнику і рицини ділять на фракції – калібрують. Насіння кукурудзи ділять на 6 фракцій (по довжині, ширині і товщині), у цукрових буряків – на 2 фракції. Як під час збирання, так і при післязбиральній доробці насіння – воно травмується – близько 10%. Найбільш пошкоджується насіння в трієрах, якщо частота обертання барабану вище норми.

Щоб запобігти ураженню рослин хворобами і шкідниками, насіння протруюють – перед сівбою обробляють різними хімічними препаратами. Є сухе, мокре, напівсухе і термічне знезараження насіння.

Сухе протруювання проводять перемішуванням насіння з отрутохімікатами (проти твердої сажки). Проводять на протруювальних машинах ПУ-3, ПС-10 тощо за 1-3 місяці до сівби.

Мокрим протруюванням знезаражують насіння проса, ураженого сажкою, за 2-3 дні до сівби (1 частина 40% формаліну на 300 частин води).

Напівсухе протруювання – для знезараження від сажки насіння ячменю і вівса (розчин формаліну на 80 частин води) за 2-3 дні до сівби або безпосередньо перед сівбою.

Термічне знезараження – обробка насіння високими температурами (8 хв. до 52°С, потім охолодити у воді і висушити).

Дражування – підготовка насіння у буряків – нанесення спеціальної оболонки, яка покращує форму і поверхню насіння і сприяє його кращому висіванню. На насіння кукурудзи, сорго, соняшнику наносять плівку з водного розчину полівінілового спирту – інкрустація. Для насіння з твердою оболонкою проводять скарифікацію – штучне руйнування оболонки.

Сівба сільськогосподарських культур. Строки сівби визначаються для кожної культури її біологічними особливостями, екологічними вимогами. Серед ярих є культури ранніх і пізніх строків сівби. Ярі культури, насіння яких проростає при температурі від 1 до 5 °С, а рослини витримують невеликі заморозки, належать до культур ранніх строків сівби. Це яра пшениця, ячмінь, овес, льон, соняшник, горох, кормові боби, багаторічні трави. Трохи пізніше, коли температура ґрунту на глибині 10 см прогрівається на 5-6°С, висівають цукрові буряки. До культур пізніх строків сівби належать кукурудза, просо, гречка, соя, квасоля. Їх висівають, коли температура ґрунту на глибині загортання насіння становить 18-20 °С і минула загроза повернення весняних заморозків.

Для ярих культур шкідливі як дуже ранні, так і надто пізні строки сівби. При дуже ранніх насіння потрапляє в холодний, непрогрітий ґрунт, часто пліснявіє і загниває. Пізні – ґрунт підсихає і насіння довго сходить, скорочується вегетаційний період для культур.

Строки сівби озимих культур залежать від біологічних особливостей сорту, запасів вологи і поживних речовин у ґрунті. Озимі висівають з таким розрахунком, щоб рослини встигли до закінчення вегетації нормально розкущитись і нагромадити необхідну кількість поживних речовин – вуглеводнів, які підвищують їх зимостійкість. Тривалість періоду осіннього розвитку озимих визначається сумою ефективних температур. Для озимої пшениці вона становить близько 500 °С.

Норми висіву насіння. Нормою висіву насіння називають кількість, або масу схожого насіння, яку висівають на 1 га, і яка забезпечує оптимальну густоту рослин на площі для формування максимального урожаю.

Норму висіву встановлюють для кожної культури залежно від її біологічних властивостей, екологічних умов вирощування.

Норму висіву в штуках насінин на 1 га виражають у масі :

Н = nm , де

Н – норма висіву, кг/га ;

n – кількість насіння на 1 га, млн. шт. ;

m – маса 1000 насінин, г.

Наприклад, на 1 га потрібно висіяти 4 млн. схожого насіння озимої пшениці з масою 1000 насінин 40 г. Норма висіву складе 4 ∙ 40 = 160 кг /га. Таку кількість насіння висівають тоді, коли його посівна придатність становить 100 %. Якщо ж вона нижча, то в норму висіву вносять поправку. Припустимо, що посівна придатність насіння Х складає 94 %. Отже, щоб висіяти на 1 га 4 млн. нормально схожого насіння, норму висіву слід збільшити і сіяти не 160 кг, а 160 ∙ 100 / 94 = = 170 кг.

, де

х – посівна придатність насіння.

Насіння потрібно висівати на таку глибину, щоб забезпечити його необхідною кількістю вологи і повітря в період проростання. Відхилення від оптимальної глибини загортання насіння шкідливе. Якщо глибше – погіршуються умови аерації ґрунту, через що погіршується проходження рослинами періоду “сівба – сходи”. Сходи ослаблені, зріджені, рослини ростуть повільно. При мілкому загортанні насіння внаслідок пересихання ґрунту період з'явлення сходів може бути подовженим. Глибина загортання насіння визначається його розмірами. Крупніше насіння загортається глибше, а дрібне – мілкіше. Кукурудзу, горох, боби висівають на глибину 7 – 10 см, льону, конюшини, люцерни 1 – 2 см.

Насіння дводольних рослин, яке під час проростання виносить на поверхню ґрунту сім'ядолі, незалежно від його розміру, висівають мілкіше (квасоля, соя, люпин, еспарцет).

В озимих культур глибина загортання насіння впливає на зимостійкість. При мілкому загортанні – вузол кущіння утворюється близько до поверхні ґрунту, що збільшує можливість їх вимерзання.

Важливою умовою з'явлення швидких і дружніх сходів є забезпечення щільного контакту насіння з ґрунтом. Для цього передпосівну культивацію ґрунту і сівбу проводять на одну й ту ж саму глибину. Це дає можливість розмістити насіння в ґрунті на ущільненому ложі і сприяє кращому контакту його з ґрунтом.

Способи сівби. Залежно від еколого-біологічних особливостей кожна сільськогосподарська культура має певні вимоги до площі живлення. У виробництві площу живлення рослин регулюють правильним вибором способу сівби і норми висіву залежно від конкретних екологічних умов.

Найбільш поширеним способом сівби є рядковий. Цим способом насіння висівають у вологий ґрунт рівними рядками з рівною віддаллю один від одного (міжряддя). Рослини будуть найкраще забезпечені поживними речовинами ґрунту, вологою і світлом при рівномірному розміщенні їх на поверхні поля. Для цього потрібно, щоб насіння в сусідніх рядках було зміщене на величину r (r – радіус потрібної площі живлення), а відстані між насінням в рядку (х) і шириною міжрядь (m) були майже однаковими :

x : m = 1 : 1,5





r

Залежно від ширини міжрядь розрізняють суцільний і широкорядний рядковий спосіб сівби.

Суцільним рядковим способом висівають зернові і зернобобові культури, льон, одно- і багаторічні трави. Є такі види суцільної рядкової сівби : звичайний, перехресний і вузькорядний.

При звичайному суцільному рядковому способі сівби насіння висівають рядками з шириною міжрядь від 10 до 25 см (найчастіше 15 см). Цей спосіб дуже поширений завдяки простій конструкції сівалок, можливості проводити сівбу на підвищеній швидкості трактору. Основним недоліком цього способу є загущене розміщення рослин в рядку, освітлення рослин і використання ними площі живлення недостатнє.

Більш рівномірним є розміщення насіння при перехресному рядковому способі сівби. При цьому половину норми насіння висівають вздовж поля, половину впоперек. Потрібно сіяти одночасно двома агрегатами.

При вузькорядному способі сівби насіння висівають з міжряддями 7,5 см (не більше 10 см). Це вдвічі зменшує ширину міжрядь, збільшується кількість рядків на площі. Вузькорядна сівба забезпечує рівномірне розміщення рослин на площі, вона має вигляд прямокутника зі співвідношенням сторін 1 : 2,5 см.

На перехресних і вузькорядних посівах рослини краще використовують такі екологічні фактори, як світло, поживні речовини і вологу ґрунту. Зернові інтенсивно кущаться, на їх посівах менше розвиваються бур'яни і створюються добрі умови для роздільного збирання врожаю – бо стерня на полі рівномірна і валки на ній добре провітрюються.

Широкорядним способом висівають насіння просапних культур, які потребують більшої площі живлення і міжрядного обробітку в період вегетації : цукрові буряки, кукурудзу, соняшник, картоплю, овочеві культури, квасолю, сою, кормові боби, просо, гречку. Ширина міжрядь залежить від біології культури, екологічних умов вирощування, потреб механізованого обробітку міжрядь.

Є такі способи широкорядної сівби : звичайний, стрічковий, пунктирний, гніздовий, квадратно-гніздовий, квадратний і широкосмужний.

Звичайний широкорядний – ширина міжрядь понад 25 см.

Стрічковий – рядки розміщують окремими групами – стрічками. Ширина міжрядь між рядками в стрічці (2-3 рядки) 15 см, а між стрічками 45 – 60 см. Таким способом сіють просо, гречку, овочеві культури. Пунктирним широкорядним способом насіння сіють в рядок на однаковій відстані один від одного, що створює сприятливі умови для росту і розвитку рослин. Сіють кукурудзу, цукрові буряки, соняшник, рицину.

Гніздовим способом висівають у рядках окремими групами – гніздами, по кілька насінин у кожному гнізді.

Квадратно-гніздовий – відстань між гніздами і рядками однакова. Так вирощують баштанні культури.

Квадратний посів від квадратно-гніздового відрізняється тим, що в кутах квадрата рослини розміщують не групами, а поодиноко.

Широкосмужний або безрядковий – ширина смуги не менше 10 см (зернові, круп'яні, овочеві). Сівалки мають спеціальні пристрої.

Агротехнічні вимоги до сівби. Висівати в кращі агротехнічні строки і в добре підготовлений ґрунт. У зернових і зернобобових відхилення від встановленої норми висіву не повинні перевищувати  3 %, середня нерівномірність висіву насіння для зернових  3 %, зернобобових  4 %, відхилення від глибини загортання  1 %, відхилення стикових міжрядь сусідніх проходів сівалки  5 %. Сівбу проводять впоперек оранки і впоперек або під кутом до напряму культивації.


Лекція 5

Ґрунт та його родючість

    1. Земля як основний засіб виробництва у сільському господарстві
    2. Поняття про ґрунт і його родючість
    3. Походження ґрунтів та природні фактори ґрунтоутворення
    4. Земельні ресурси України та їх розподіл
    5. Форми власності на землю


Природно-ресурсною базою розвитку сільського та лісового господарства є земля – найбільш цінне і незамінне багатство країни. Земля – це дуже містке і широке поняття. Земля є основним засобом виробництва в сільському господарстві, предметом праці і значною мірою й результатом цієї праці.

Земля – це поняття, що включає в себе грунт, рельєф території, клімат і водний режим, рослинний покрив. Термін “земля” тотожний терміну “ландшафт” у географії. Власне ґрунтом називають поверхневі шари земної кори, які видозмінюються під впливом живих організмів, насамперед зелених рослин. Ґрунти одночасно є як результатом діяльності зелених рослин, так і головною умовою їх існування.

В 1883 р. В.В. Докучаєв довів, що ґрунт – самостійне природне тіло, і його формування є складним процесом взаємодії 5 природних факторів ґрунто-утворення : клімату, рельєфу, рослинного і тваринного світу, ґрунтоутворюючих порід і віку. Ґрунт безперервно змінюється в часі і просторі.

Ґрунт – це поверхневий шар земної кори, якому властива родючість. Родючість – це здатність ґрунту забезпечувати рослини поживними речовинами, водою і повітрям. Є природна і штучна родючість ґрунту. Природну він набуває в процесі утворення, це потенційна родючість ґрунту, яка властива лише цілинним землям. Штучної родючості ґрунти набувають в процесі використання – виробничої діяльності людини (обробітку, меліорації, удобрень тощо). Штучна родючість визначається рівнем розвитку виробничих сил суспільства. Існує ще одне поняття – економічна, або ефективна родючість ґрунту. Це природна і штучна родючість, яка вимірюється урожаєм сільськогосподарських культур. Ефективна родючість ґрунту змінюється залежно від соціально-економічних умов виробництва, рівня розвитку науки і техніки. При раціональному використанні ґрунту родючість його зростає.

За визначенням В.В. Докучаєва ґрунт – це самостійне природно-історичне тіло, що утворилося з верхніх шарів гірських порід під спільною дією води, повітря, різних організмів. До зовнішніх факторів ґрунтоутворення належить клімат і діяльність людини. Утворюється ґрунт з гірських порід в результаті вивітрювання – механічного руйнування і хімічної зміни їх.

Існують такі види вивітрювання :
  • фізичне – механічне подрібнення гірських порід і мінералів без зміни їх хімічного складу (нагрівання і охолодження – розширення і стискування, замерзання води тощо);
  • хімічне – процес хімічної зміни і руйнування гірських порід і мінералів з утворенням нових сполук і мінералів.

Основними факторами тут є вода, вуглекислий газ і кисень. Взаємодіючи з мінералами, вони спричинюють гідроліз, окислення і їх розчинення.

Біологічне вивітрювання – це механічне руйнування і хімічна зміна гірських порід і мінералів під дією живих організмів (бактерій, водоростей, лишайників, грибів, найпростіших рослин і тварин та продуктів їх життєдіяльності).

Отже, внаслідок процесів фізичного, хімічного і біологічного вивітрювання гірські породи зазнають глибоких фізичних і хімічних змін, подрібнюються і набувають нових властивостей, перетворюються на осадові. На осадових породах утворились ґрунти, тому їх називають материнськими (ґрунтотворними).

На процес утворення ґрунтів впливає п'ять природних факторів (В.В. Докучаєв) :
  1. Материнська порода визначає фізичні і фізико-хімічні властивості, механічний і хімічний склад, біологічні процеси, поживний режим і родючість ґрунту.
  2. Клімат. Склад рослинності та її біологічна продуктивність, кількість органічних залишків, швидкість їх розкладання – все це залежить від кліматичних умов.
  3. Рослинний і тваринний світ. Процес ґрунто-утворення почався з зародженням життя на Землі. Від типу рослинної формації залежать особливості ґрунтотворного процесу і якість гумусу, а також властивості ґрунту. При однакових кліматичних умовах і на однаковій материнській породі під трав'янистою рослинністю утворились типові чорноземи, а під деревною сірі лісові ґрунти.
  4. Рельєф місцевості впливає на водний і тепловий режим ґрунту.
  5. Вік ґрунту. Щоб материнська порода перетворилась на ґрунт, потрібні сотні і тисячі років. Час, протягом якого утворився ґрунт, називають його віком.

Після останнього зледеніння раніше звільнились південні і пізніше північні райони, тож і чорноземні ґрунти мають більший вік, ніж дерново-підзолисті і тундрові.

І 6 – м фактором в наш час є виробнича діяльність людини. Це є вирішальний фактор ґрунтоутворення і підвищення родючості ґрунтів.

Механічний склад ґрунту. Материнська порода внаслідок вивітрювання руйнується і подрібнюється до частинок різного розміру, які називають механічними елементами. Частинки, близькі за розмірами, об'єднуються у фракції. Співвідношення в ґрунті механічних елементів (фракцій) називається механічним складом ґрунту. Від механічного складу ґрунту залежить його родючість. Механічний склад ґрунту впливає на фізичні, хімічні та агрохімічні його властивості (пористість, вологоємкість, водо- і повітропроникність, вбирну здатність, вміст і доступність поживних речовин).

Піщані ґрунти швидко вбирають вологу, але погано її утримують, тому тут рослини терплять від ґрунтової посухи. Але такі ґрунти легше обробляються і тому їх називають легкими ґрунтами.

Ґрунти, які містять багато глини, чинять опір машинам, обробітку ґрунту, особливо в сухому стані, тому їх називають важкими. Важкі глинисті ґрунти багаті на поживні речовини, але завжди ущільнені, погано пропускають вологу і повітря.

Агрономічно найбільш цінними є ґрунти легко- та середньосуглинкові, для яких є добрий повітряний і водний режими.

За механічним складом ґрунти називаються:

- Глинисті: важкі, середні, легкі.

- Суглинкові: важкі, середні, легкі.

- Супіщані.

- Піщаний зв'язаний.

- Піщаний пухкий.

Органічна частина ґрунту складається з органічних решток рослинного походження (коренів і решток надзем-них частин рослини) і тваринного (відмерлих комах, тварин), а також продуктів їх розкладу або гумусу.

Рослинні рештки розкладаються мікроорганізмами на простіші органічні сполуки. Частина цих сполук розкладається (мінералізується) до кінцевих продуктів розкладу (вуглекислоти, води, кисню, аміаку і зольних елементів), деякі використовуються іншими організмами для синтезу вторинних білків, жирів, вуглеводів, з яких утворюються плазма нових поколінь мікроорганізмів. Деяка частина проміжних продуктів розкладу перетворюється у специфічні складні високомолекулярні колоїдні речовини – гумус.

Більшу частину (85-90%) органічних речовин ґрунту складає гумус, який в основному і визначає властивості та родючість ґрунту. Гумус склеює і цементує механічні частинки в структурні, поліпшує водно-повітряний і тепловий режим ґрунту. Сприяє нагромадженню у верхніх шарах ґрунту елементів живлення як самого ґрунту, так і тих, що вносяться з добривами. Повільно розкладаючись, гумус забезпечує рослини доступними сполуками азоту і зольними елементами. У ґрунтах з достатньою кількістю гумусу складаються найбільш сприятливі умови для розвитку рослин і ґрунтових мікроорганізмів.

Тому гумус є основним показником родючості ґрунтів. Загальні запаси гумусу в метровому шарі різних типів ґрунтів складають від 80 до 760 тон на га. Вміст гумусу в ґрунті змінюється і одним з основних завдань землеробства є зберігання і збільшення його шляхом внесення органічних добрив, висіванням сидератів, правильним добором культур і їх чергуванням, обробітком ґрунту тощо.


Лекція 6

Структура, фізичні властивості ґрунту та його режими

    1. Структура ґрунту та її значення
    2. Фізичні властивості ґрунту
    3. Водний режим ґрунту і його значення для вирощування сільськогосподарських культур
    4. Повітряний режим ґрунту і його значення для вирощування сільськогосподарських культур
    5. Тепловий режим ґрунту і його значення для вирощування сільськогосподарських культур
    6. Поживний режим ґрунту і його значення для вирощування сільськогосподарських культур


Властивість ґрунту утворювати агрегати певної форми і розміру і розпадатись окремо називається структурністю, а самі агрегати – структурою ґрунту.