Конспект лекцій з основ ведення сільського господарства та охорони земель Кіровоград 2003
| Вид материала | Конспект |
- Розміщення сільського господарства. Економіка виробництва льону-довгунця план, 181.47kb.
- Меморандум погодження між Міністерством сільського господарства, лісів та сільського, 69.71kb.
- Конспект лекцій Тема, 658.21kb.
- Програми підвищення рівня життя сільського населення в Україні Л. О. Швецова, 214.01kb.
- Курс лекцій з тематики підготовки особового складу невоєнізованих формувань цо, робітників, 5524.43kb.
- Курс лекцій з тематики підготовки особового складу невоєнізованих формувань цо, робітників, 5398.07kb.
- Довідка щодо адаптації сільського господарства України до умов сот, 64.58kb.
- Татті 50 Закону України «Про землеустрій», висновку комісії по наданню та вилученню, 28.65kb.
- Про відзначення Дня працівників сільського господарства, 50.44kb.
- Конспект лекцій з навчальної дисципліни «основи охорони праці» для студентів 3 курсу, 15.25kb.
Класифікація кормів. Корми – це продукти рослинного і тваринного походження, а також мінеральні речовини, які містять доступні для тварин необхідні поживні речовини. Залежно від фізико-хімічних властивостей і походження корми поділяють на соковиті, зелені, грубі, концентровані, відходи підприємств харчової промисловості, корми тваринного походження, кормові добавки, підкормки, комбікорми.
До соковитих належать корми, які містять понад 40% води, при цьому основна маса води входить до цитоплазми клітин. Найбільш поширеними соковитими кормами є силос, коренеплоди, бульбоплоди, зелена маса, коренебульбоплоди, баштанні кормові культури (буряки, кормові кавуни, гарбузи, кормова капуста, топінамбур, картопля, гичка коренеплодів), охоче поїдаються і легко перетравлюються (80 – 90 %) всіма сільськогосподарськими тваринами і птицею.
Зелені корми містять значну кількість води (50 – 80 %) і небагато клітковини. У зелених кормах багато мінеральних речовин, протеїну, вітамінів, які сприяють росту і розвитку тварин, підвищують їх продуктивність. Вартість одержуваної продукції набагато зменшується.
Силос – поживний і дешевий соковитий корм, зберігається без значних втрат поживних речовин, відсоток перетравності 70 – 75 %.
Найкращим показником якості силосу є його запах. Якісний силос має приємний запах кислих яблук, жовтувато-зелений колір, а неякісний має темний колір і запах оцту.
Сінаж – консервований зелений корм. Він займає проміжне місце між грубими і соковитими кормами. Це поживний корм : 1 кг = 0,3 – 0,4 к.од., містить 50 – 60 г перетравного протеїну і 40 мг каротину.
Грубі корми – сіно, трав'яне борошно, солома, полова.
Високоякісне сіно з вологістю 14 – 17 % має зеленуватий колір і приємний запах. Його поживність залежить від ботанічного складу рослин, строків та методів збирання, способу зберігання. Кращим вважається сіно з бобових і бобово-злакових трав.
Трав'яне борошно виготовляють з молодої трави, тому воно має і якість і поживність. Краще трав'яне борошно виготовляють з бобових трав в період бутонізації. Траву подрібнюють і висушують при високій температурі, а потім виготовляють гранули.
Солома – дуже поширена як грубий корм, вона містить багато клітковини, тому малопоживна. Перетравність менше 50 %.
До концентрованих належить зерно злакових і бобових культур та різні відходи технічної переробки сільськогосподарської сировини – висівки, макуха, сухий жом.
До кормів тваринного походження належить молоко та відходи його переробки. Є ще м'ясне, кров'яне, рибне борошно.
Мінеральні підкормки – сіль, крейда, черепашки, червона глина, кормові фосфати, мікроелементи.
Вітамінні і інші добавки – вітаміни, риб'ячий жир, пророщене зерно, морква, трав'яне та хвойне борошно, дріжджі.
Премікси – суміш біологічно – активних речовин – вітамінів, мікроелементів, антибіотиків, амінокислот.
Комбікорми – це суміш різних видів фуражного зерна, залишків технічних виробництв, вітамінів, амінокислот і ін. Виготовляють комбікорми на комбікормових заводах. При використанні комбікормів продуктивність тварин збільшується на 10 – 12 %. Комбікорми виготовляють у вигляді борошна, гранул, брикетів.
Проте згодовувати корми тваринам будь – які корми потрібно по нормах. Норма – це кількість поживних речовин, яка потрібна тваринам для підтримання життєдіяльності організму та одержання від них запланованої якісної продукції. Визначають її в кормових одиницях, перетравному протеїні, мінеральних речовинах і вітамінах.
Кормовий раціон – це набір кормів, який за поживністю відповідає кормовій нормі. Раціон повинен задовольняти потребу тварин у поживних речовинах і складати його слід з урахуванням природи і смаку тварин, включати в нього добре перетравні різні за асортиментом корми. Раціон має відповідати розробленому в господарстві кормовому плану. Складений раціон перевіряють за загальною поживністю у кормових одиницях за вмістом перетравного протеїну, кальцію, фосфору і каротину, щоб за цими показниками він відповідав кормовій нормі.
Підготовка кормів до згодовування. Від підготовки кормів до згодовування залежить їх поїдання і ефективність використання. Є такі способи підготовки :
- механічний – подрібнення соломи, сіна, силосу, зерна, макухи, очищення коренебульбоплодів ;
- вологотермічна підготовка – це запарювання і самозігрівання соломи, полови, варіння та запарювання коренебульбоплодів .
Суть хімічних та біохімічних способів підготовки кормів полягає в обробці соломи лугами або кислотами, силосуванні соломи, дріжджуванні, пророщуванні зерна тощо.
Коренеплоди перед згодовуванням треба подрібнювати і перемішувати з силосом, соломою.
Для годівлі потрібна і вода. В організмі корови вода складає 60% від маси тіла. Вода в організм надходить з кормами, при напуванні. Потреба у воді залежить від виду тварин, віку, фізіологічного стану, продуктивності, системи утримання та умов використання, погодних умов, типу годівлі і складу раціону. Найкраще – напування.
Лекція 3
Утримання сільськогосподарських тварин
і догляд за ними
- Значення правильного утримання тварин.
- Утримання великої рогатої худоби.
- Утримування та відгодівля свиней.
- Утримування овець.
- Утримування птиці.
При вирощуванні високопродуктивних тварин, крім створення міцної кормової бази та повноцінної годівлі, велике значення також має організація раціонального догляду, утримання й експлуатація тварин. Особливу увагу слід приділяти додержанню зоогігієнічних нормативів щільності розміщення та виконанню санітарних правил комплектування окремих груп тварин.
Зоогігієна – наука про зберігання здоров'я тварин при раціональних умовах годівлі, утримання, вирощування і догляду, які забезпечують їх максимальну продуктивність. На організм тварин впливають умови навколишнього середовища, зокрема на обмін речовин, стійкість організму проти захворювань та рівень продуктивності. Шкідливі і отруйні домішки в повітрі, воді, кормах можуть призвести до отруєння, сприяти ослабленню резистентності організму. Часто це можна спостерігати при інтенсивному стійловому утриманні тварин у закритих, погано провітрюваних приміщеннях. При диханні тварини виділяють не тільки багато вуглекислоти, а й водяну пару та тепло. Ці виділення значною мірою впливають на мікроклімат у приміщеннях : змінюються теплові властивості, газовий склад і вологість повітря у корівниках, телятниках, свинарниках, вівчарнях, птахівницьких приміщеннях. Утримання тварин у холодних і вологих приміщеннях спричинює різні захворювання – бронхіти, запалення легень, мастити, диспепсія тощо. Найбільш несприятливо впливає підвищена вологість на молодих, ослаблених тварин. У приміщеннях з підвищеною вологістю зберігаються патогенні мікроорганізми, створюються сприятливі умови для передавання збудників інфекційних захворювань.
Для забезпечення оптимального 70-75 % режиму вологості у приміщеннях для сільськогосподарських тварин необхідно дотримуватись таких правил : влаштовувати вентиляцію, своєчасно видаляти гній і гноївку, робити підлогу з водонепроникного матеріалу, запобігти протіканню автонапувалок, роздаванню гарячих і вологих кормів, застосуванню вологоємких підстилкових матеріалів. Приміщення повинні бути теплими, сухими, добре провітрюваними, без протягів, достатньо просторими і зручними для розміщення тварин і устаткування. У повітрі приміщень для всіх типів тварин концентрація СО2 не повинна перевищувати 0,25 %, аміаку 0,002 %, сірководню 0,001 %. Допустима концентрація вуглекислого газу для дорослої птиці 0,18 – 0,2 %.
Утримання великої рогатої худоби (ВРХ). Вирощування молодняку ВРХ. Вирішальною умовою розвитку громадського тваринництва, збільшення поголів'я і підвищення його продуктивності є правильна організація вирощування молодняку. Турбота про його здоров'я починається із створення необхідних умов для утримання і використання тільних корів. Оскільки новонароджені телята мало пристосовані до умов навколишнього середовища, погано переносять різкі коливання температури і вологості повітря через недостатньо розвинені терморегулятивні і секреторні функції травного каналу у господарствах з низькою культурою вирощування молодняк часто хворіє у ранньому віці. Хвороби і смертність телят частіше трапляються при порушеннях гігієни годівлі та утримування. Новонароджених телят спочатку треба вигодовувати материнським молоком-молозивом протягом 5 – 7 діб.
Залежно від господарського напряму вирощування молодняку застосовують різні схеми випоювання молока. До сіна телят починають привчати з 10-денного віку. З 5-9 добового і до 3-місячного віку телятам через годину після напування молоком слід давати кип'ячену воду температурою 14-20 °С. У 20-25-денному віці в раціон телятам вводять вівсянку, трав'яне борошно. Уже з 10-денного віку телят випускають на прогулянку. В перші 10-20 днів телят утримують в індивідуальних клітках на підстилці шаром 20-25 см. Після цього телят переводять у телятник, де їх утримують в групових клітках по 5-20 голів, а з 6-місячного віку у секціях по 50 голів.
Стійлове і пасовищне утримання ВРХ.
Залежно від напряму продуктивності тварин, наявності відповідних умов і можливостей господарства застосовують різні системи утримання тварин. На фермах ВРХ молочного напряму продуктивності застосовують стійлове утримання. Стійлове утримання застосовують у господарствах, де немає пасовищ або спеціалізуються на відгодівлі. При стійловому (прив'язному) утриманні тварин до основних тваринницьких приміщень належать корівники для утримання корів і нетелів, родильне відділення з профілакторієм для новонароджених телят, телятник, приміщення для молодняку та відгодівельної худоби, пункти штучного осіменіння, молочні блоки. Оптимальна місткість приміщень така : корівник – 400 голів ВРХ, родильне відділення на 60, телятник – 300, будівлі молодняку на 400 голів, пункт штучного осіменіння на 2 голови. На фермах ВРХ влаштовують вигульно – кормові майданчики з розрахунку 7 – 10 м2 площі на корову.
Літньо – табірне (стійлово – табірне, пасовищне) – утримання тварин є важливим засобом підвищення продуктивності, оздоровлення їх. Літнє утримання молочних тварин на пасовищах і в таборах значно підвищує рентабельність виробництва молока. літні табори розміщують на сухих підвищених місцях поблизу місць вирощування зелених кормів та джерел води для напування. При випасанні тварин ділять на групи : корів по 100 – 150 голів, молодняк до 200 голів у групі. Для кращої організації пасовища розбивають на окремі загони. Розміри загонів повинні бути такими, щоб на них можна було випасати тварин протягом 5 – 6 днів.
Утримання дійних корів.
При утриманні дійних корів велике значення для забезпечення максимальної продуктивності їх має якість корму і організація годівлі, температура і вологість повітря, а також моціони. Відносна вологість повітря в приміщенні не повинна перевищувати 70 – 85 %, швидкість його руху 0,3 м/с при температурі 8 – 12 °С при прив'язному і від 0 до 5 °С при безприв'язному періоді в холодну пору року. Світловий режим у корівнику повинен бути таким: природний 1:12–1:15, штучний 4–4,5 люкс/м2. Концентрація СО2 не більше 0,25 %, обмін повітря 80 – 120 м3/год на корову. Значну увагу при прив'язному утримуванні приділяють догляду за шкірою, кінцівками і проведенню моціонів.
З метою підвищення сортності молока і зберігання його поживних якостей, необхідно, щоб приміщення для доїння корів були чистими, слід також запобігати механічному і мікробному забрудненню молока, особиста гігієна доярок.
При недодержанні основних правил гігієни молоко швидко втрачає свої якості. Підвищена кислотність робить непридатним молоко для виготовлення багатьох молочних продуктів. Кислотність молока підвищується, коли воно забруднюється мікроорганізмами, недостатньо або зовсім не охолоджується після доїння. Коли тварини їдять цибулю, часник, гірчицю, полин, молоко набуває присмаку цих рослин. Якщо в приміщенні недостатня вентиляція, молоко набуває запаху корму (силосу, жому), гною. Недостатнє молоко треба профільтрувати щоб очистити його від домішок, які спричиняють бактеріальну забрудненість. У господарствах, де молоко в процесі доїння надходить у молокопровід, а по ньому безпосередньо у молокопровід, а по ньому безпосередньо в кімнату для зберігання, воно проходить через спеціальний фільтр у молочні баки чи ванни, де його охолоджують. Основною метою охолодження молока є пригнічення розвитку мікрофлори, яка попала в нього під час доїння.
Утримання ВРХ на фермах.
Залежно від природних і екологічних умов, напряму продуктивності та можливостей господарства застосовують різні способи утримування тварин.
На фермах молочного напряму застосовують прив'язне утримування худоби – тварин розміщують у стійлах корівника чи табору, там же проводять доїння і згодовують грубі, соковиті та концентровані корми. При безприв'язному утриманні обслуговуються великі групи корів, близьких за середньодобовою продуктивністю і фізіологічним станом. Застосовують кілька варіантів безприв'язного утримування, які розрізняються місцями відпочинку корів (на глибокій підстилці чи в боксі), способами годівлі (у приміщенні чи вигульно – кормових майданчиках), видалення гною з приміщення (щодоби чи періодично), і розміщенням засобів напування (у приміщеннях чи вигульно – кормових майданчиках).
Відгодівля ВРХ.
У господарствах, які спеціалізуються на вирощуванні, дорощуванні та відгодівлі ВРХ, застосовують прив'язну та безприв'язну систему утримання.
При прив'язному утриманні тварин утримують протягом року безвигульно у стійлах на суцільних підлогах з використанням підстилки або без неї. Прив'язне утримання застосовують при відгодівлі тварин жомом, бардою.
Відгодівля тварин є заключним періодом, який передбачає достатню і повноцінну годівлю з метою одержання максимальної живої маси за порівняно короткий період.
Утримання свиней.
У свинарстві застосовують вигульну і безвигульну системи утримування. Свиней, молодняк, кнурів, свиноматок утримують за вигульною системою, а відгодівельне поголів'я від початку до кінця відгодівлі утримують безвигульно.
Види і техніка відгодівлі свиней. Збільшення виробництва свинини залежить від організації відгодівлі свиней. Основним є одержання найбільшого приросту при найменших затратах праці та кормів. Відгодовують свиней у спеціальних господарствах, куди відправляють свиней у 3-4 – місячному віці. Розрізняють м'ясну відгодівлю молодняку і відгодівлю дорослих тварин до жирних кондицій. М'ясну відгодівлю поділяють на власне м'ясну і беконну. Різниця між цими видами вгодованості полягає в інших вимогах до поросят за віком, живою масою і типом будови тіла при переведенні їх на беконну відгодівлю. При беконній відгодівлі вищі вимоги до набору кормів, їх якості і співвідношення в раціоні. Для беконної відгодівлі відбирають поросят віком 2-3 місяці живою масою 18-25 кг. Відгодівлю закінчують в 6-7,5 місячному віці, коли маса поросят сягає 90-105 кг. Оскільки якість бекону залежить від кормів, за 1-1,5 місяці до закінчення відгодівлі з раціону виключають соковиті і багаті жиром корми.
На інтенсивнішу м'ясну відгодівлю ставлять поросят 2-4 місячного віку. Відгодівля триває до 6-8 –місячного віку. Кінцева жива маса підсвинків складає 100-120 кг. Згодовують сухі або напіввологі кормосуміші : дерть злакових і бобових, висівки і макуха, шроти, корене- і бульбоплоди. У перші місяці відгодівлі з розрахунку на 1 к.од. раціону повинно припадати 115-120 г перетравного протеїну, а наприкінці 90-110 г. Під час м'ясної відгодівлі середньодобові прирости повинні бути не меншими 550-650 г. Основним завданням при відгодівлі свиней до жирних кондицій є одержання якнайбільше свинини, зокрема сала та внутрішнього жиру. Відгодівля триває 2-4 місяці, кінцева жива маса дорослих свиней 200-300 кг, забійний вихід 80-85 %. Під час відгодівлі середньодобові прирости поступово знижуються : в перший період вони становлять 1-1,2 кг, а наприкінці відгодівлі 0,9-0,7 кг за добу. Концентрованих кормів на початку відгодівлі згодовують 30-35 % поживності корму, а під кінець 50-60 %.
Утримання овець
Спеціалізація і концентрація вівчарства сприяє впровадженню прогресивної технології виробництва вовни і баранини на основі комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, що сприяє підвищенню продуктивності праці і підвищенню собівартості продукції.
Стадо овець на комплексно-механізованих фермах комплектують з урахуванням статі, віку, класу та племінного призначення.
Основним виробничим приміщенням є вівчарня з вигульно-кормовими майданчиками. На таких фермах взимку все поголів'я овець готують і утримують на вигульно-кормових майданчиках. Тварини мають вільний доступ у приміщення. На початку стійлового періоду тваринам дають кращі корми. Грубі корми роздають всій худобі, крім овець, щоб не засмічувати вовну. Гній з приміщень і вигульних майданчиків видаляють 1-2 рази протягом року.
В господарствах зимою овець держать в приміщенні. Влітку залежно від конкретних умов господарства використовують різні системи утримання. Пасовищне – де є великі площі для випасання протягом літнього періоду. У Карпатах практикується відгінна система випасання. Пасовищно – стійлове утримання застосовують у господарствах з незначними пасовищними площами. При стійловому утриманні овець повністю забезпечують кормами за рахунок польового кормовиробництва.
Відгодівля та нагул овець. Вихід м'ясної продукції у вівчарстві залежить від спеціалізації господарства, породи овець, структури стада і кількості одержуваного молодняку. При найбільш інтенсивній відгодівлі згодовують повнораціонні розсипні чи гранульовані суміші. Дорослих овець відгодовують протягом 1,5-2 місяців.
Утримання птиці.
У птахівництві застосовують дві системи утримання птиці : напільну і кліткову.
При напільній системі дорослу птицю та утримують на підлозі, де є змінювана або глибока підстилка.
При клітковому утриманні курей держать в клітках без вигулів.
Особливості вирощування бройлерів. Бройлер – це м'ясне курча 8-9 тижневого віку. Гібридні бройлери дуже швидко ростуть, їх маса в 8-тижневому віці досягає 1,4 – 1,6 кг. Витрати корму на 1 кг приросту – 2,2–2,5 кг.
Гігієна догляду за тваринами. Територію ферми огороджують і поділяють на виробничу, де розміщені тварини і об'єкти ветеринарно – санітарного призначення, зону зберігання і приготування кормів, зону зберігання гною та адміністративно – господарську. При в'їзді на територію ферми обов'язково повинен бути ветсанпропускник з дезінфікуючим блоком. на проїжджій частині в'їзду влаштовується заливна дезінфікуюча канава довжиною 9 м, глибиною 35 см. Транспорт повинен в'їжджати на ферму через ветсанпропускник. Спецодяг і спецвзуття після роботи залишають на санпропускнику.
Лекція 4
Насіння і сівба
- Сорт як засіб сільськогосподарського виробництва. Поняття про систему насінництва.
- Сортові і посівні якості насіння.
- Підготовка насіння до сівби.
- Сівба сільськогосподарських культур (строки, норми висіву, способи сівби).
- Агротехнічні вимоги до сівби.
Одним з ефективних і найбільш доступних засобів підвищення врожайності сільськогосподарських культур є впровадження у виробництво високоврожайних районованих сортів і гібридів. Сорти сільськогосподарських культур створюються селекціонерами в науково – дослідних установах і детально вивчаються в державних сортовипробувальних станціях. На основі результатів вивчення кращі з них рекомендуються (районуються) для вирощування в тих областях і районах, де вони виявились найбільш урожайними. Після районування нових сортів починається робота з насінництва. Сортові якості насіння в процесі використання у виробництві погіршуються (змішування насіння різних сортів, перезапилення) .
Щоб запобігти зниженню врожаю, регулярно здійснюють сортооновлення – це періодична заміна сортового насіння в господарствах насінням тих самих сортів, але вищих репродукцій.
В Україні впроваджено систему насінництва з таким порядком виробництва сортового насіння зернових (крім кукурудзи і сорго) : науково – дослідні установи (оригінатори) нових сортів – забезпечують насінням супереліти і еліти дослідні і елітно-насінницькі господарства науково-дослідних установ (навчально-дослідні господарства ВУЗів, дослідних станцій), які вирощують еліту та І репродукцію і передають їх у насінницькі господарства першої групи; спеціальні насінницькі господарства першої групи вирощують І та ІІ репродукцію і передають їх у насінницькі господарства другої групи для вирощування насіння ІІ та ІІІ репродукцій для задоволення потреб у насінні всього району і для створення страхових фондів.
Сортові і посівні якості насіння.
Сортові якості. Насіння, призначене для сівби, має відповідати вимогам, які визначаються державним стандартом на насіння.
Сортову чистоту визначають у полі апробацією (обстеженням) насінних посівів. Сортова чистота показує кількість стебел або рослин основного сорту, виражену в % від загальної кількості стебел або рослин всіх сортів і форм цієї культури в посіві.
Залежно від сортової чистоти насіння пшениці, ячменю, вівса, гороху і проса першої і наступних репродукцій поділяють на три категорії. До першої відносять насіння з сортовою чистотою не менше 99,5%, до другої – 98, до третьої – 95 %.
Посівну якість насіння визначають чистота, енергія проростання, схожість, маса 1000 зерен, посівна придатність, вологість. Визначають їх у Державній насіннєвій інспекції.
Під чистотою насінного матеріалу розуміють масу насіння основної культури, виражену в % до маси наважки, взятої до аналізу.
Схожість насіння визначають кількістю нормально пророслих насінин, вираженою в %, у пробі, взятій для аналізу. Одночасно зі схожістю визначають енергію проростання, яка характеризує дружність проростання насіння.
Згідно з Держстандартом для сівби використовують насіння не нижче І і ІІ класу. Насіння ІІІ класу можна висівати як виняток, в основному це небажано.
На врожайність культур дуже впливає польова схожість насіння. Визначають її в полі з підрахунком кількості насіння, що зійшло, у відсотках до загальної кількості висіяного схожого насіння. Оскільки умови проростання насіння в ґрунті менш сприятливі, ніж в лабораторії, то польова схожість насіння є нижчою від лабораторної.
Польова схожість насіння в умовах Лісостепу складає для : гороху – 72, вівса – 86, ячменю – 82, гречки – 80, озимої пшениці – 78, жита – 64, проса – 58 %.
Польова схожість залежить від вирівняності насіння, маси 1000 насінин, лабораторної схожості, фізіологічної стиглості, травмованості і інших.
Важливим показником, що характеризує якість насіння, є енергія проростання. Насіння з високою енергією проростання швидко проростає і дає дружні сходи, а рослини краще ростуть і розвиваються. Насіння з високою енергією проростання швидко проростає і дає дружні сходи, а рослини краще ростуть і розвиваються. Насіння з високою енергією проростання має високу польову схожість.