Міліція І населення – партнери

Вид материала

Содержание

Таблиця 11.3 Відношення працівників міліції до громадян, що зверталися до них
Харьковский институт социальных исследований
Заранее благодарим Вас за участие в опросе!

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

На думку працівників міліції, найбільш поширеними злочинами, з якими зіштовхуються громадяни, є побої, нанесення тілесних ушкоджень, вуличне хуліганство, крадіжка з присадибної ділянки, городу або крадіжка домашніх тварин, обман, обваження, обрахування в торгівлі (індекси поширеності основних видів злочинів зазначені нижче):

Пограбування, розбійний напад на вулиці	-0. 2
Розбійний напад на житло громадян	-0. 91
Побої, нанесення тілесних ушкоджень	+0.57
Насильство в сім'ї	-0. 22
Вуличне хуліганство	+0.22
Сексуально насильство	-0. 81
Крадіжка, крадіжка автомобіля (мотоцикла)	-0. 91
Навмисне ушкодження автомобіля (мотоцикла)	-0. 48
Крадіжка з автомобіля або його частин	-0. 79
Крадіжка з присадибної ділянки, городу або крадіжка домашніх тварин	+0.16
Квартирна крадіжка	-0. 47
Обман, обваження, обрахування в торгівлі	+0.17
Навмисне ушкодження, псування майна	-0. 38
Здирство з боку посадових осіб	-1. 04
Рекет, здирство з боку злочинних елементів	-0. 84

Особливості відношення працівників міліції до тих, хто звернувся, за даними опитування було таким (див. табл. 11.3)

Таблиця 11.3

Відношення працівників міліції до громадян, що зверталися до них

	Уважне і співчутливе	Уважне	Байдуже	Вороже
Ставлення з боку працівників райвідділу	9%	50%	36%	5%
Ставлення безпосередньо з боку дільничного	8%	63%	25%	4%

Допомогу було надано 34% тих, хто звертався за нею у міліцію, після першого звертання, 29% – після повторного звертання, 37% – допомогу так і не одержали. Доля заяви не відома 46% респондентів, у 16% – йде перевірка по суті заяви, у 20% порушили кримінальну справу, 12% у порушенні кримінальної справи була відмовлено.

Відношення працівників міліції до тих, хто зверталися, в залежності від особливостей контакту, мають таку специфіку: із потерпілих 19% відзначили уважне, співчутливе відношення; 48% – уважне; 30% – байдужне і 4% – вороже. Уважно і співчутливо поставилися до 14% родичів; уважно – до 43% і байдуже ще до 43%.

За даними дослідження, проведеного влітку 2000 р., із погляду громадян з увагою і співчуттям міліція поставилася до 36% тих опитаних, хто звернулися, до 28% – уважно, 27% – байдуже, 8% оцінили почуття працівників міліції як подразнення і 2% – як ворожість. Працівники міліції оцінюють свої контакти з населенням з одного боку більш оптимістично (74% вважають, що міліція ставиться до тих, хто звертається, уважно), з іншого боку – більшою мірою по-діловому (на думку 17% до громадян віднеслися з увагою і співчуттям). Таким чином, існує розбіжність між оцінкою контакту за рівнем уваги між громадянами і працівниками міліції, при цьому громадяни вважають, що до них не завжди ставляться з належною увагою.

Аналіз особливостей контактів населення з представниками міліції в залежності від виду злочинного зазіхання, якому піддавалися респонденти, показав, що незважаючи на те, що заяви більшості громадян були прийняті (виняток складає неповернення боргу, обмеження громадянських прав, ДТП), заявники нічого не знають про долю своєї заяви в 43% випадків. Основними видами злочинних зазіхань, жертви яких у більшості випадків, за їх оцінками, одержали допомогу, є квартирні крадіжки і крадіжки автомобілів, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, пияцтво або наркоманія в сім'ї, шахрайство, обмеження громадянських прав, ДТП.

За даними дослідження, проведеного влітку 2000 р, думка респондентів щодо наданої допомоги при звертанні в міліцію розділилася: 50% задоволені розглядом справи і 45% незадоволені діями міліції. Всі можливі контакти міліції з населенням можуть бути розділені на декілька груп (одна з яких – звертання населення за допомогою до міліції – була розглянута вище). При цьому є група дій міліції, що потенційно може викликати невдоволення громадян (затримка на вулиці, процедура огляду особистих речей тощо). За останні 12 місяців на вулиці міліція зупиняла 10% опитаних, із них три чверті були затримані декілька разів. Приблизно в 50% випадків проводився огляд особистих речей. При цьому тільки в 26% випадків людям пояснювалася причина процедури огляду. Проте самі працівники (91%) вважають, що вживають неправомочні дії вкрай рідко.

Основні труднощі, що виникають у населення при взаємодії з міліцією й у міліції при взаємодії з населенням, а також чинники, що погіршують ефективність взаємодії, що сприяють формуванню негативних стереотипів, були виявлені в процесі проведення фокус-груп.

Формуванню негативних стереотипів, насамперед, сприяє правова неграмотність населення, незнання прав і обов'язків працівників міліції. Наприклад, громадяни обурюються, коли їх затримують за нецензурну лайку, відправлення природних потреб у громадських місцях; появу в п'яному виді в метрополітені і т.д.

Населення відзначає грубість міліції, її черствість, відсутність бажання допомагати людям без грошей («Хто перший подав заяву – той і прав, міліція не розбирається», «що б подати заяву й одержати якійсь результат потрібно мати в міліції знайомих», «якщо щось відбулося, то міліція б'є усіх, не перебираючи»).

Що стосується працівників міліції, то вони відзначили той факт, що особливістю вітчизняної свідомості є неприйняття будь-якої влади, а міліція– це силова структура, наділена певними правами й обов'язками, тому до неї погано ставляться.

Населення, особливо в сільській місцевості, бачить людей у формі часто при забезпеченні вилучень, накладенні санкцій по суду і т.д. При цьому державний виконавець одягнений у цивільне, часто це жінка, що не асоціюється в людей із накладенням цієї санкції. У той же час представники ППС у формі викликають агресію і стереотип сприйняття міліції як карального органу.

Учасники фокуса-групи також відзначили роздратованість населення з приводу значних витрат на зовнішнє оформлення будинків ОВС. Наприклад, міськвідділу, у котрому проведено дорогий ремонт, поставлено дубові двері, неонову вивіска і т.д.; значної кількості "іномарок" перед будинками райвідділів, що сприймаються як власність міліціонерів, а громадян, які прибули. Все це у тяжких економічних умовах породжує негативізм, тим більше, що міліцію вважають головною перешкодою заробляння грошей (при теперішньому законодавстві і податковій політиці недотримання букви закону зустрічається досить часто).

У міліції часто бачать панацею від усіх бід, вважають, що з яким би питанням людина туди не звернулася, їй повинна бути надана допомога. Тому багато проблем населення, із якими воно звертається в ОВС, найчастіше знаходяться поза їхньою компетенцією. У результаті, неможливість улагодити свої справи за допомогою міліції викликає бурю негативних емоцій стосовно представників райвідділів, їм приписується маса негативних якостей.

Проте не тільки негативне відношення до міліції з боку населення, але і до населення з боку міліції накладає відбиток на особливості їхньої взаємодії. Головною причиною поганого ставлення міліції до населення є низький інтелектуальний, моральний і освітній рівень категорії громадян, із якими вона частіше усього зіштовхується. Працівники міліції також відзначили диференційований підхід до людей, із якими вони контактують: «до бідних – нормальне відношення, до багатих – із побоюванням, оскільки звільняють по декілька разів на день». Від заможних «відвідувачів» міліції постійно виходять погрози, реальне здійснення котрих є більш ніж можливим у ситуації незахищеності працівників ОВС від злочинців і злочинних зазіхань. Позитивно ставиться міліція і до юридично освічених людей, що звертається в ОВС із тими проблемами, які знаходяться у рамках їхньої компетенції.

За оцінками оперуповноважених карного розшуку сутужніше усього взаємодіяти з багатими, юридично неписьменними, людьми старшого віку («може інфаркт трапитися»), жінками («складно перебороти психологічний бар'єр»). З тими, хто вже притягався до відповідальності, працювати легше («порядок знають»).

Для слідчих, навпаки, остання категорія осіб, а також колишні міліціонери є найбільше важкими в спілкуванні («голими руками не візьмеш»), нелегко також із підлітками, іноземцями, заможними людьми. Для дільничних і інспекторів міліції проблемними є юридично неписьменні люди, а також психічно нездорові.

Основні проблеми, із якими звертаються до дільничних інспекторів міліції – сімейні скандали, хуліганство, майнові питання («борг повернути, земельні ділянки поділити, украдену каструлю знайти»). Дуже часто дільничні виступають у якості юрисконсультантів і психотерапевтів. Найчастіше дільничний не може приділити достатньо уваги людині, що пов'язано з великою завантаженістю (один інспектор на 10000 чоловік), низьким рівнем матеріально-технічної бази, величезною кількістю обов'язків, що повинний виконувати дільничний (згідно з наказом №22 від 16.01.1992 р. МВС України їх 365), а все це веде до формування в населення уявлень про неробство міліції, небажання допомогти громадянам.

Особливі проблеми виникають у працівників ОВС, коли від населення необхідно одержати якусь допомогу. Респонденти відзначили індивідуалізм і замкнутість як основні характеристики населення, небажання людей допомагати і підтримувати не тільки міліцію, але й один одного.

Зменшилася активність населення, пов'язана з охороною громадського порядку. У цілому люди не довіряють міліції. Відмовляються виступати в ролі свідків, понятих, що багато в чому пов'язано зі значною бюрократичною тяганиною (багатогодинне чекання в райвідділах, численні бесіди зі слідчими, постійні переноси судових засідань). Даний факт відзначають як населення, так і працівники міліції. Населення головною причиною небажання надавати допомогу називає відсутність програми захисту свідків.

На думку працівників ОВС, позначаються також особливості нашої культури, коли будь-яке надання інформації міліції розглядається як "стукацтво". У суспільстві поширюється культ "зони", де злочинець виступає героєм, а міліціонер – бандитом. Міліціонери також відзначають острах помсти з боку тих, хто переступив закон. За словами оперуповноважених, за одержання необхідної інформації потрібно платити, а оскільки грошей немає, то доводиться спочатку погрожувати або робити людині "гидоту", а потім уже йти на поступки замість необхідної інформації. Все це також підриває авторитет міліції в очах громадськості.

За даними дослідження, проведеного влітку 2000 р, всі опитані працівники міліції тією або іншою мірою переконані в необхідності допомоги і підтримки населення. Серед населення тільки 61% вважає, що треба налагоджувати більш тісну взаємодію між жителями району і місцевими органами міліції. При цьому готові надавати допомогу без яких би те не було умов 30%, а при виконанні певних умов – ще 44%. Основною умовою надання допомоги міліції є просте звертання за допомогою до громадян (оскільки вони не схильні виявляти ініціативу в справі надання допомоги міліції), крім того, серед умов називаються доцільність і ефективність наданої допомоги (30%). На думку 36% працівників міліції населення в реальних ситуаціях досить часто надає допомогу, 36% вважає, що це відбувається час від часу, а 25% – що це трапляється досить рідко. При цьому основними чинниками, що стримують взаємодію населення і міліції, працівниками ОВС називаються відсутність оплати подібної допомоги (67%), нерозуміння громадянами значення такої взаємодії (55%), недовіра міліції з боку деяких прошарків населення (43%), негативне відношення населення до тих, хто хоче допомагати міліції (35%).

На готовності участі громадян у різноманітних формах забезпечення правопорядку і боротьби зі злочинністю позначається негативне або байдужне відношення до правоохоронних органів, що, у свою чергу, впливає на ефективність діяльності ОВС. Так, за даними опитування, біля чверті опитаних ні за яких обставинах не погодяться виступити в ролі понятого, засвідчити, заявити про злочин, що готується; 44% не заявлять про злочин, що готується, якщо в ньому будуть замішані їх знайомі або друзі і не нададуть допомогу міліції при затримці злочинця; 64% категорично відмовляться взяти участь в охороні громадського порядку. Що стосується інших респондентів, то їхня згода взяти участь у тій або іншій формі допомоги міліції буде визначатися конкретною ситуацією. Число однозначно позитивно налаштованих на співпрацю людей коливається від 16% до 23%. Певний виняток складає готовність заявити про злочин, що готується – 31%, та й то лише в тому випадку, якщо в ньому не замішані знайомі.

Що стосується розходжень у готовності різних соціально-демографічних груп надати допомогу міліції, то дослідження виявило такі особливості: жінки меншою мірою, у порівнянні з чоловіками, готові заявити про злочин, що готується, надати допомогу при затримці злочинця, взяти участь в охороні громадського порядку. Виступити в ролі понятого і дати показання свідків чоловіки і жінки готові рівною мірою. Що стосується вікових розходжень, то групою, найменш схильною до взаємодії, є люди старші 65 років, що цілком природно для активних форм взаємодії. Проте, з іншого боку, інформація, котрою часто володіють люди даного віку, могла б бути дуже корисної для працівників міліції. Найбільше активними, готовими співробітничати з міліцією з різних питань є респонденти віком 35-54 років.

На готовність надати допомогу певний вплив мають особливості попередніх контактів із міліцією. Особливо негативно до співпраці ставляться люди, до яких працівники міліції мали претензії, і родичі жертв злочинних зазіхань (примітно те, що самі потерпілі найбільшою мірою у порівнянні з іншими категоріями виявили готовність до взаємодії). Ще одним цікавим моментом є негативне відношення до дачі показань свідків і можливості бути понятим у респондентів, котрим уже припадало виконувати ці функції. Рівень довіри до ОВС впливає тільки на бажання надати інформаційну підтримку міліції, що ж стосується охорони громадського порядку або допомоги при затримці злочинця, то рівень довіри на мірі активності респондентів не позначається.

Таким чином, негативна громадська думка про правоохоронні органи позначається на особливостях контактів населення з працівниками міліції, що в багатьох випадках спричиняє за собою зниження ефективності діяльності останніх, а це, у свою чергу, призводить до формування негативного стереотипу сприйняття органів внутрішніх справ.

Недостатню увагу стосовно населення працівники пояснюють поганою матеріально-технічною базою (один телефон на 5-10 слідчих, відсутність комп'ютерів), значним збільшенням кількості справ, що знаходяться у виробництві (15-20 на місяць, замість 5-7, коли вже можна говорити про гарну якість розслідування злочину), вимогами до оформлення справ, засиллям паперової роботи, великим навантаженням – по 12-14 годин на добу, що впливає на стан нервової системи.

Другою групою причин, що не тільки ускладнює роботу міліції, а й погіршує її взаємовідносини з населенням, є зубожіння основної маси населення. Звідси і збільшення кількості кримінальних справ: дрібні крадіжки, шахрайство, майнові суперечки, бродяжництво і безпритульні діти стали практично нормою. Змінилися культурні цінності. Головними стали гроші, законність і добропорядність перестали користуватися повагою. Молодь виховується на насильстві і порнографії, що заповнили телеекрани і газети.

Третя група причин містить у собі кадрове питання. Респонденти відзначили велику плинність кадрів (понад 50 %), трудність в адаптації новачків, що практично непідготовлені до реальної роботи в зв'язку зі значними розбіжностями теорії і практики. Причому найбільші проблеми виникають у випускників юридичних вузів, що мріють про відносно легку і високоприбуткову роботу. Тому за останні роки з випускників юридичної академії й УніВС, які прийшли працювати в райвідділи, залишилися на службі лічені одиниці. Більш того, у зв'язку з "юним" віком і відсутністю життєвого досвіду молоді спеціалісти не можуть вирішувати низку проблем людей, що звернулися за допомогою. Зокрема це стосується дільничних інспекторів міліції, до яких люди приходять із побутовими і сімейними проблемами, майновими питаннями. Як молодим, так і більш досвідченим працівникам не вистачає соціально-психологічних знань і навичок для спілкування з людьми. Населення в зв'язку з кадровим питанням пропонує більш жорстко відбирати кадри для ОВС і провести їх чистку.

До четвертої категорії причин можна віднести недосконалість законодавства, недоробленість інструкцій (оскільки їхні "творці" ні дня не працювали, наприклад, оперуповноваженими або дільничними, а потрапили в начальство завдяки "сімейним зв'язкам"), плановість ("повинні на місяць затримати 30 п'яних, а якщо їх немає, то хоч сам їх напувай"), кількісні показники ефективності роботи (наприклад, постійно повинний зростати показник притягнутих до відповідальності).

Якщо порівняти думку населення і міліції з приводу хиб, що властиві ОВС, то населення, насамперед, виділяє такі хиби як корупція (хабарництво) (32%), погана технічна оснащеність (24%), грубість, черствість працівників (23%), поганий зв'язок із населенням (22%), небажання захистити «просту» людину (21%). Працівники міліції більшою мірою звертають увагу на такі матеріальні чинники, як погана технічна оснащеність (95%), низька оплата праці (84%), тяганина, бюрократизм (40%), недостатня чисельність (35%). При цьому працівники міліції самокритично визнають поганий зв'язок із населенням (34%).

Одним із завдань дослідження було виявлення уявлень населення про роботу дільничних. Найбільше важливими завданнями дільничних інспекторів, на думку респондентів, є підтримка громадського порядку (81%), попередження злочинів (47%), розгляд скарг і заяв (41%), виявлення і розкриття злочинів (34%), боротьба з алкоголізмом і наркоманією (по 30%).

Що стосується видів допомоги, яку хотіли б одержати респондети від дільничного, те 44% узагалі не потребують жодної допомоги, 28% потребують інформації щодо покращення охорони майна, 25% – особистої безпеки і 12% – щодо порядку звертання в міліцію.

Фахову консультацію або інформацію міліції про правила і засоби самозахисту, охорони майна і житла у працівників міліції однозначно хотіли б одержати 45%, вагалися відповісти 22%, а 33% такої допомоги не потребують. Причому бажання одержати консультацію з цих питань зростає в тих, кому за минулі 4 року прийшлося контактувати з міліцією. Проте потреба в одержанні подібної інформації практично не залежить від статі, віку і матеріального положення опитаних.

Одним із завдань дослідження було виявлення рівня актуальності різноманітних проблем як особисто для респондентів і їхніх сімей, так і для району, в якому вони живуть, що дозволить з'ясувати пріоритетні напрямки роботи міліції з населенням при розробці заходів щодо надання йому допомоги. Що стосується особистих проблем, то, на думку респондентів, практично всі перераховані в анкеті проблеми не актуальні (починаючи з відсутності можливості організації вільного часу для дітей, потреби в одержанні консультацій з різних правових питань і закінчуючи порушенням громадського порядку сусідами). Проте усе ж можна виділити низку проблем, що турбують респондентів більшою мірою: ця відсутність охорони під'їзду, потреба в одержанні консультації з житлового законодавства, трудового і сімейного права, порядку звертанню в міліцію з заявами і скаргами, відсутність можливості організації вільного часу для дітей, відсутність інформації про порядок скарг на працівників міліції.

Що стосується проблем, найбільше актуальних для районів проживання респондентів, то ними є: вживання нецензурної лайки, використання стін будинків і підворіть у якості туалетів, відсутність ППС на вулицях району і наявність на них п'яних, відсутність світлофорів і пішохідних переходів у найбільше небезпечних місцях. У цілому можна сказати, що всі перераховані проблеми району є для респондентів приблизно рівною мірою актуальними, тоді як особисті проблеми для них рівною мірою не актуальні, що скоріше пов'язано з небажанням усвідомити або признаватися в цих проблемах.

Якщо розглянути міру актуальності особистих проблем для різних соціально-демографічних груп, то дослідження виявило відсутність значимих розходжень в актуальності перерахованих проблем для чоловіків і жінок, людей різного віку і матеріального положення. Виняток складає проблема криміногенної обстановки у сусідів (для осіб із матеріальним станом вищим за середній вона є менш актуальною – мабуть позначається можливість вибору місця проживання) і потреба в одержанні консультацій з трудового права (у ній більше зацікавлені респонденти у віці від 25 до 54 років).

Що стосується актуальності проблем, характерних для району проживання респондентів, то жінки в порівнянні з чоловіками виявляють більшу стурбованість вживанням нецензурної лайки в громадських місцях. Порівняння актуальності проблем для респондентів різних віків виявило меншу стурбованість відсутністю світлофорів і переходів на особо пожвавлених ділянках дороги, відсутністю ППС на вулицях району респондентами 16-19 років у порівнянні з представниками інших вікових категорій.

ВИСНОВОК

У зв'язку з низькою оцінкою діяльності органів внутрішніх справ і наявністю стійких негативних стереотипів, що міцно сформувались у масовій свідомості, для поліпшення образу міліції в очах громадськості необхідними є розробка і реалізація системи заходів, що включає в себе таке:

Підвищення ефективності організації і управління роботою районних відділень міліції.
Збільшення ефективності взаємодії працівників ОВС із населенням за рахунок підвищення фахової комунікативної компетентності.
Застосування науково обгрунтованих технологій у кадровій роботі для підвищення професіоналізму працівників міліції.
Підвищення поінформованості населення про специфіку роботи в органах внутрішніх справ, їхні права, обов'язки за допомогою масштабного висвітлення цих питань у засобах масової інформації, роботи інспекторів щодо зв'язків із громадськістю.
Організація систематичної роботи з населенням інспекторами по роботі з громадськістю в районних відділах, підготовка і целеспрямоване розміщення матеріалів про роботу райвідділів.
Систематичне проведення соціологічних досліджень, спрямованих на з'ясовування стереотипів про діяльність міліції, для їхнього врахування при підготовці матеріалів про міліцію, оскільки факти, що суперечать своїм установкам, люди зазвичай не помічають або ігнорують.
Вивчення за допомогою соціологічних методів основних проблем і потреб населення, пов'язаних з охороною правопорядку, що дозволить підвищити ефективність роботи міліції, поліпшити оцінку їхньої діяльності в очах населення.
Організація і систематичне проведення тренінгів, спрямованих на підвищення комунікативної компетентності працівників міліції.
Ввести практичні курси по спілкуванню з певними категоріями населення (наприклад міліціонери – алкоголіки, міліціонери – цигани тощо).
Створення в кожному райвідділі соціальної служби по роботі з психічно ненормальними людьми і людьми, що потребують консультації з сімейно-побутових питань.
Систематичне проведення «круглих столів», «ток-шоу», присвячених взаємодії працівників міліції з населенням, спрямованих на з'ясовування основних проблем подібної взаємодії, що дозволить підвищити ефективність цієї взаємодії.
Урахування при підготовці матеріалів про діяльність міліції таких особливостей подачі матеріалу:

інформація впливає на установки людей переважно в тому випадку, коли в ній виражена позиція автора, коли відбувається обговорення питання і захищається власна думка автора; свою позицію автору необхідно розглядати двобічно. У випадку, якщо позиція розглядається односторонньо, тобто коли обговорюються лише аргументи, які її підкріплюють, то людина розцінює такий вплив на неї як агітацію і мимоволі шукає аргументи на користь своєї позиції;
при розгляді двох протилежних одне одному поглядів необхідно спочатку викладати прийнятну позицію з указівкою її позитивних боків, а потім критично аналізувати протилежну, неприйнятну позицію з указівкою її хиб і наприкінці знову обговорювати прийнятну позицію з притягненням нових додаткових аргументів, що допомагають підкреслити її переваги в порівнянні з інший точкою зору;
статті, книги, які мають резюме і висновки з чітко вираженою в них позицією автора, мають на людей набагато більший переконуючий ефект, ніж інформація, позбавлена таких висновків;
позитивна інформація має на установки людей більший вплив, ніж негативна. У випадку, коли необхідно виробити в людини позитивну установку до якогось явища, торкаються його позитивних характеристик;
із метою зміцнення авторитету органів внутрішніх справ можуть використовуватися публікації і передачі, що відбивають важливість, трудність, небезпеку, соціальну корисність труда працівника ОВС, конкретні факти прояву фахового героїзму працівників міліції, висвітлення діяльності кращих працівників підрозділів і т.д.;
інформація про діяльність органів внутрішніх справ повинна містити в собі питання, пов'язані з повсякденною буденною діяльністю і життям працівників ОВС;
необхідно висвітлювати в засобах масової інформації особистість працівника ОВС з усіх боків, тобто показувати працю і дозвілля, його сім’ю, відношення до різноманітних сторін життя і роботи, ціннісні орієнтації, захоплення і т.д.;
не можна друкувати такі матеріали, в яких висвітлюються лише позитивні моменти в діяльності працівника міліції або тільки негативні.

Для підвищення ефективності взаємодії різних категорій працівників органів внутрішніх справ із населенням за оцінками експертів необхідно:

усунути інститут понятих;
виділити кошти для одержання потрібної інформації;
спростити громіздкі вимоги до оформлення справ;
для дільничних інспекторів із всіх обов'язків, що є на сьогодні, залишити профілактичну роботу (виховну, надання інформаційних юридичних послуг), збір інформації для розкриття злочинів у разі потреби;
скасувати плановість показників і оцінку ефективності за кількісною ознакою;
ліквідувати недопрацьовані, нездійсненні, безглузді інструкції.

ЛІТЕРАТУРА

До розділів 1-2

Андреева Г.М. Социальная психология. 2-е изд. – М., 1988.
Блейк Р.О., Мутон Дж.С. Научные методы управления / Пер. с англ. – К., 1992.
Дюркгейм Я. Метод социологии // Социология. – М., 1995.
Дятченко Социальная психология
Старобинский Д.Е. Основы менеджмента на коммерческой фирме. – М., 1994.
Глущенко Е.В., Захарова Е.В., Тихонравов Ю.В. Теория управления Учебный курс. – М.: Вестник, 1997.
Самыгин С.В., Столяренко Л.Д. Менеджмент персонала. Ростов Н./Д.; Феникс, 1997; Шекшня С.В. Управление персоналом современной организации. Учебно-практическое пособие. – М.:ЗАО «Бизнес-школа», «Интел-синтез», 1998.
Социологический энциклопедический словарь. – М.: Инфра – НОРМА, 1998.
Киллен К. Вопросы управления. – М., 1981.
Свенуицкий А.Л. Социальная психология управления. – Л., 1986.
Бандурка О.М., Соболєв В.О. Теорія та методи роботи з персоналом ОВС.
Аверьянов Л.Я. Социология: что она знает и может. – М., 1993.
Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология. Учебное пособие.– Харьков: Университет внутренних дел, 1997.– 352 с.

До розділів 3-4

Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры. Психология человеческой
судьбы. – С.-Пб.: Лениздат, 1992.– 400 с.
Богомолова Н.Н., Петровская Л.А. Социально-психологический тренинг как форма обучения общению // Общение и деятельность. -Прага,1981,-С.167-179.
Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком.– М., 1982. – 200 с.
Бойко В.В, Ковалев А.Г., Панферов В.Н. Социально-психологический климат коллектива и личность. – М.: Мысль, 1983.– 206 с.
Большаков В.Ю. Психотренинг. Социодинамика. Игры. Упражнения. – С.-П.: Социально-психологический центр, 1996. – 380 с.
Борисова Е.М. О применении социально-психологических методов в изучении становления профессионала // Психологическая диагностика, ее проблемы и методы / Под ред. К.М.Гуревича. – М., 1975. – С.142-161.
Борисова Е.М. О роли профессиональной деятельности в формировании личности // Психология формирования и развития личности/ Под ред. Л.И.Анцифировой. – М., 1981. – С.159-177.
Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание! Конфликт. – Новосибирск., 1989. – 190 с.
Брудный А.А. К теории коммуникативного воздействия // Теоретические и методологические проблемы социальной психологии. – М.: МГУ, 1977. -С.32-50.
Васильев В.Л. Психологический анализ отношений, возникающих на допросе, очной ставке // Психология личности и малых групп. – Л., 1977.
Васильев В.Л. Юридическая психология.– М.: Юридическая литература, 1991.– 464 с.
Васильев В.Л. Психология следственных действий. /Учебное пособие. – С.-Пб., 1993. 54 с.
Веденеев И.А., Попова Г.В., Арестов А.Н. Психологическая подготовка специалистов к управлению конфликтным взаимодействием.// Матерiали мiжнародноi науково-практичноi конф. "Конфлiкти в суспiльствi: дiагностика i профiлактика"., Киiв – Чернiвцi., 1995., С. 177-180.
Волков А.А. Психологическая подготовка сотрудников ОВД и ее практическое значение в повышении их профессионального мастерства.– М.,1986.
Деркач А.А., Кузьмина Н.В. Акмеология – пути достижения вершин профессионализма.– М.: Российская Академия управления, 1993.
Драпкин Н.Я. Понятие и классификация следственных ситуаций // Следственные ситуации и раскрытие преступлений. – Свердловск, 1975. -С. 28-29.
Дулов А.В. Основы психологического анализа на предварительном следствии.– М., 1973.
Егидес А.П. Психологическая коррекция конфликтного общения // Психологический журнал. – 1984, N5.
Емельянов Ю.Н Активные методы социально-психологической подготовки руководителей // Социально-психологические проблемы производственного коллектива. – М.,1983., С.231-237.
Емельянов Ю.Н. Активное социально – психологическое обучение. – Л.: Из-во ЛГУ, 1985.– 167 с.
Журавлев А.Л. Социально-психологические системы управления // Прикладные проблемы социальной психологии. – М.: Наука, 1983. – С.173 – 189.
Кабаченко Т.С. Активизация человеческого фактора: методы психологического воздействия.// Психологический журнал. – 1986.– N 4 – С.11-32.
Казамиренко В.П. Социальная психология организаций. – К., 1993. – С. 184-192.
Кейзеров Н.М. Власть и авторитет. – М.: Юр.лит.,1973.– 262 с.
Кидрон А.А. Коммуникативная способность и ее совершенствование: Автореф. канд. дисс.– Л.,1981. – 19 с.
Клубов Е.П. Профессионально важные условия деятельности и основные требования к личности милиционера. – М., 1987.
Ковалев В.И., Дружинин В.Н. Мотивационная сфера личности и ее динамика в процессе профессиональной подготовки.// Психологический журнал. – 1982.– N 6.– С.49-58.
Корнелиус Х., Фэйр Ш. Выиграть может каждый. Как разрешать конфликты: Пер с англ.– М.: АО "Стрингер", 1992.– 116.
Красник В.С. Социально-психологический тренинг профессионального общения сотрудников ИТУ с осужденными. Автореф. дисс. ... канд. псих. наук. – М.: Академия МВД РФ, 1992 – 22 с.
Литвак О.М. Поняття та види кримiнальноi агресii.//Актуальнi проблеми сучасноi науки в дослiдженнях молодых учених . Вып.2.– Харкiв: Унiверситет внутрiшнiх справ., 1997. – С.4-8.
Мертон Р.К. Социальная структура и аномия // Социология преступности.: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1966.– С. 299-319.
Нациевский О.М. Умения профессионального общения работников патрульно-постовой службы милиции с гражданами: научно-аналитический обзор. -М., 1988.
Новиков В.В., Забродин Ю.М. Психологическое управление производственной организацией.– М.,1990.– 245с.
Ноздрин В.Т., Залкин С.В., Попова Г.В. Многоступенчатая социально-психологическая подготовка офицера-специалиста к профессиональной деятельностБюл.3(15), – Харьков, Военный университет, 1997.– С.22.
Носков В.А. Психотехника общения в работе с оперуполномоченными БХСС. – Горький. 1989.
Общение и оптимизация совместной деятельности / под ред. Андреевой Г.М., Яноушека Я./ – М.: МГУ, 1987. – 302с.
Парыгин Б.Д. Социально-психологический барьер и его природа.//Социальная психология и философия . – Л.: ЛГПИ, 1975, вып. 3. – С.3-13.
Петровская Л.А. Теоретические и методические проблемы социально-психологического тренинга.– М.: МГУ,1982.– 168 с.
Петровская Л.А. Компетентность в общении.– М.: МГУ, 1989.– 216 с.
Пономарев И.Б. Конфликты в деятельности и общении работников ОВД. – М.,1988.
Попова Г.В. у спiвавт.: Организацiя психологiчної роботи серед перемiнного складу. Профiлактика та розв"язування психологiчных конфликтiв. // Организацiя выховної та социально-психологiчної роботи в учбових закладах МВС Україны, науково-практичний посiбник.– Харкiв: Унiверситет внутрiшних справ, 1996, С. 33-41.
Попова Г.В. Параметры профессиональных коммуникативных качеств работников ОВД // Матерiали наукової конференцiї молодих вчених "Актуальнi проблеми сучасної науки в дослiдженнях молодих вчених".– Харкiв: Унiверситет внутрiшнiх справ, 1996.– Вып.1– С.122 -123.
Проблема общения в психологии.– М.,Наука.-1981.– 280с.
Профессионально-психологическая подготовка милиционеров охраны метро. – М., 1990.
Психология и педагогика в профессиональной подготовке сотрудников внутренних дел. – М.,1992. – С.93-117.
Пути совершенствования деятельности следственных аппаратов органов внутренних дел. – Ташкент, 1987.– С.89
Руденко В.Е. Цвет – эмоции – личность // Диагностика психических состояний в норме и патологии. – Л.: Медицина, 1980. – С.107-115.
Самонов А.П. Психология преступных групп.– Пермь, 1991.– 230 с.
Самоукина Н.В. Проблема активности личности в профессиональном самоопределении// Проблемы индустриальной психологии.– Ярославль: ЯрГУ, 1989. – С.141-151.
Ситников А.П. Акмеологический тренинг. Теория, методика, психотехнологии.– М.: "Технологическая школа бизнеса", 1996.– 428 с.
Ситников А.П., Деркач А.А. Формирование и развитие профессионального мастерства руководящих кадров: социально-психологический тренинг и прикладные психотехнологии. – М.: Росс. Акад. управления, 1993. – 72 с.
Социальная психология личности // Под ред. М.И. Бобневой, Е.В.Шороховой. М. 1979.
Социально-психологический климат коллектива: теория и методы изучения.– М.:Наука, 1980.
Столяренко А.М. Психологические и педагогические проблемы управления в МВД, УВД.– М.,1982.
Цуканова Е.В. Психологические трудности межличностного общения. – Киев.: Вища шк., 1985. – 159 с.

До розділу 5

Собчик Л.Н. Метод цветовых выборов. Модифицированный тест Люшера.– М.,1990.– сер. "Методы психологической психодиагностики", вып. N 2.– 83 с.
Ядов В.А. Социологическое исследование: Методология, программа, методы. – М.: Наука, 1972. – 239 с.
Скотт Я. Цветовой тест Люшера. // "Магия цвета". Харьков.: АО "Сфера" , 1996. С. 307-427.
Похилько В.И., Федотова Е.О. Техника репертуарных решеток в экспериментальной психологии личности // Вопр. психологии, 1984.– N3, C. 151-157.
Белановский С.А. Метод фокус-групп. – М.: Изд. Магистр, 1996
Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Справочник по психологической диагностике.– Киев, 1989.– С.122.

До розділів 6-11

Алешина И. Паблик рилейшнз для менеджеров и маркетеров. – М., 1997. -С.6-16.
Баркеро К.Х.Д. Связи с общественностью в мире финансов. Ключи к успеху.-М., 1997.
Блажнов Е.А. Паблик рилейшнз. – М., 1994.
Блумер Г. Коллективное поведение. // Американская социологическая мысль. – М., 1996.-С. 166-222.
Блэк С. Паблик рилейшнз. Что это такое? / пер. с англ. – М., 1990. – 240 с.
Борунков А.Ф. Дипломатический протокол в России н дипломатический этикет. – М., 1993. – 239 с.
Будагов Р.А. Как мы говорим и пишем. – М., 1988. -78 с.
Введенсках Л.А., Павлова Л.Г. Культура и искусство речи. Современная риторика. – Ростов-на-Дону, 1995.
Венедиктова В.И. О деловой этике и этикете. – М., 1994. – 176 с.
Войтасин Л. Психология политической пропаганды. – М., 1981. – 278 с.
Грушин Б.А. Массовое сознание. Опыт определения и проблемы исследования. – М., 1987. – 368 с.
Добрович А. Общение: наука н искусство. – М., 1996. – 160 с.
Доценко Е.А. Психология манипуляции. – М., 1996.
Дридес Т.М. Язык и социальная психология. – М., 1980. – 224 с.
Иемерен Ф.Х. ван, Гроотендорст Р. Аргументация, коммуникация и ошибки.– СПб., 1992.
Колманский Г.В. Паралингвистика. – М., 1974.
Конецкая В.П. Социальные коммуникации. – М., 1997.
Коробейников B.C. Пирамида мнений. Общественное мнение: природа и функции. – М., 1981.-221 с.
Королько Б. Основи паблік рілейшнз. – К., 1997. – С.11-31.
Культура парламентской речи. – М., 1994.
Лебон Г. Психология народов и масс / пер. с англ. – СПб., 1995. – 126 с.
Лєвада Ю. Людина, натовп та маса в громадській думці. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. № 1-2. – С.80-92.
Львов P.M. Риторика. – М., 1995.
Невзлин Л.Б. "Паблик рилейшнз" – кому это нужно? – М., 1992. – 222 с.
Ножин Е.А. Основы отношений с общественностью – "паблик рилейшнз". Курс лекций. 4.1. – Пермь, 1994.
Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение: открытие спирали молчания / пер. с нем. – М., 1996. – 352 с.
Общественное мнение и власть: механизм взаимодействия. – К., 1993. -130 с.
0ссовський В.Л. Проблема ідентифікації громадської думки. // Социология: теория, методы, маркетинг. – 1998. №1-2. – С.З6-52.
Пиз А. Язык жестов. Увлекательное пособие для деловых людей: пер. с англ. -Воронеж,1992.
Поплавский М. Азбука паблик рилейшнз. – К., 1997.
Почепцов Г.Г. PR или как успешно управлять общественным мнением. -М., 1998. – С.6-27.
Романов А.А. Грамматика деловых бесед. – Тверь, 1995.
Рюкле X. Ваше тайное оружие в общении. Мимика, жест, движения / пер. с нем. – М., 1996. – 286 с
Сопер П.Р. Основы искусства речи. – М., 1993. – 158 с.
Степаненко В. До проблеми посткласичної концептуалізації соціальних змін. // Социология: теория, методы, маркетинг. – 1998. № 4-5. – С.76-92.

Додаток

ХАРЬКОВСКИЙ ИНСТИТУТ СОЦИАЛЬНЫХ ИССЛЕДОВАНИЙ

Уважаемые харьковчане!

Городской совет стремится стабилизировать преступность в Харькове, улучшить работу правоохранительных органов и сделать жизнь граждан более безопасной. Наш опрос должен помочь решить эти непростые задачи, его цель – получить более точную информацию о проблемах харьковчан, связанных с безопасностью жизни, выяснить слабые стороны работы милиции.

Опрос анонимный. Ваши ответы будут использованы только в обобщенном виде.

Если Вы согласны принять участие в исследовании ответьте, пожалуйста, на вопросы интервьюера или заполните анкету самостоятельно (о том, как это сделать правильно, Вас проинформирует интервьюер)

Если у Вас возникли какие-либо вопросы относительно проводимого исследования Вы можете связаться с организаторами опроса по тел. 64-17-02

Заранее благодарим Вас за участие в опросе!

1.Знаете ли Вы, где находится Ваш районный отдел милиции

Blog

Міліція І населення – партнери

Содержание