Курс лекцій переяслав Хмельницький 2009 тема лекції 1
| Вид материала | Курс лекцій |
- Міністерство освіти І науки україни «Переяслав – Хмельницький державний педагогічний, 554.03kb.
- Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, 2681.23kb.
- Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, 11469.71kb.
- Міністерство освіти І науки україни двнз«Переяслав – Хмельницький державний педагогічний, 1277.11kb.
- Методичний посібник, 758.55kb.
- Регламент роботи, 196.07kb.
- 1 Ідентифікаційний код за єдрпоу, 52.24kb.
- Кредитно модульний курс з освітнього менеджменту Навчальний посібник, 917.33kb.
- Навчально-методичний посібник Рекомендовано Вченою радою, 1269.33kb.
- Курс лекцій Курс лекцій "Макроекономіка" рекомендований для використання в навчальному, 1093.94kb.
ШЛЯХИ ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВОЛОНТЕРСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
1. Волонтерські проекти й програми.
2. Шляхи залучення добровільних помічників до волонтерської діяльності.
3. Інформаційні ресурси. РR компанії та маркетинг волонтерських послуг і програм.
Волонтерську програму треба розглядати не як додаток до звичайної роботи організації, а як інтегруючу частину прагнення виконати гуманну місію. Ефективна волонтерська програма дає доступ до всіх можливостей суспільства. Бачення волонтерської програми однаково проявляється у зусиллях залучених до роботи та визнанні важливості їхнього внеску у досягненні такого бачення.
Розробка та створення волонтерської програми
Перший крок у конструюванні волонтерської програми полягає у
визначенні: чому організація хоче залучити волонтерів. Прийняте рішення
вплине на такі позиції:
• на визначення видів робіт та відповідальностей, які організація
створить для волонтерів;
• надасть можливість організації пояснити персоналу, для чого
потрібні волонтери;
• надасть можливість організації з'ясувати, наскільки залучення
волонтерів є ефективним для організації.
Існує чимало потенційних обгрунтувань самого факту залучення
волонтерів. Серед них привертають увагу такі:
• Проведення програми допомоги тим, хто її потребує.
• Надання постійному персоналу нових ресурсів та досвіду, що стане цінністю організації в її діяльності.
• Використання необхідних навичок за умови доступності ресурсів і вивільнення від таких робіт постійного персоналу.
• Впровадження індивідуального підходу у роботі з клієнтами.
• Налагодження зв'язків з ішими групами.
• Допомога у залученні коштів.
• Збільшення рентабельності у службі доставки.
• Впровадження швидкої реакції на зміну потреб чи в кризових
ситуаціях.
• Відповідь на бажання будь-кого зробити щось корисне для справи.
Забезпечення ефективної підтримки та залучення волонтерів до праці в організації базується на таких принципах:
1. Волонтери будуть залучені до роботи в кожному підрозділі, як
дозволяють закони держави та особливості внутрішньої політики данного відділу.
2. Волонтерська програма може офіційно бути представленою на правлінському та адміністративному рівні. З працівників постійного персоналу призначається професійний координатор волонтерів для керування залученням волонтерів, перевірок, проведення тренувань та адаптації.
3. Волонтери можуть використовуватися для надання як прямих, так і опосередкованих послуг, а персонал зможе використовувати такий цінний ресурс у плануванні програмних заходів.
4. Персонал та волонтери повинні залучатися до спільного планування та підтримки волонтерської програми.
5. Організація повинна бути впевненою, що її персонал підготовлений та бере активну участь у підтримці волонтерської програми.
Для цього для нових працівників повинні проводитися збори для загальної орієнтації стосовно використання громадськості у роботі відділу, і персонал набуде навичок, як працювати та наглядати за роботою волонтерів. Такі тренінги будуть включені у звичайні програми з розвитку персоналу.
6. Всі аспекти волонтерської програми та її підтримка мають контролюватися (шляхом моніторингу та оцінювання у процесі їх перебігу). Потреба розвивати різновиди послуг, які є ефективними, рентабельними, обумовлює необхідність таких заходів.
7. Волонтери не повинні прагнути зайняти робочі місця постійного
персоналу. Волонтери винагороджуються саме як неоплачувані співробітники, які працюють разом із персоналом, щоб:
• використовувати унікальну можливість перейняти їхні навички та
можливості;
• розповісти про різноманітність послуг нашого відділу на користь
суспільства;
• здійснювати безпосередній внесок забезпечення ефективності
роботи постійного персоналу;
• допомагати суспільству загалом, надаючи йому додаткову
інформацію про справи неповнолітніх та молоді.
С. Маккорлі та Р. Лінч пропонують таку досить чітку стратегію роботи з персоналом установи із взаємодії з волонтерами (29). Зокрема це такі аспекти:
- Під час процесу роботи над волонтерською програмою дуже важливо залучати до співпраці спеціалістів всіх рівнів.
- Якщо волонтери працюватимуть разом із спеціалістами, для них, за них чи підтримуючи їх, то дуже важливо, щоб персонал усвідомлював причину та цінність волонтерської роботи та волонтерської програми загалом.
- Персонал, який не бажає працювати разом з волонтерами, може зруйнувати прагнення волонтерів працювати шляхом прямої опозиції чи демонструванням байдужості.
- Якщо персонал не хоче працювати над створенням робочих місць для
волонтерів, якщо він ігноруватиме волонтерів або відводитиме їм другорядне місце, якщо він прямо показує словами чи діями, що волонтери - тягар, а не допомога, то волонтери швидко знаходять інші можливості та інші організації для праці або взагалі кидають волонтерство.
Загальний клімат в середині самої організації також впливає на те, яким чином можуть залучатися волонтери. Волонтерів може стурбувати як ставлення громадськості до їх роботи, так і успішність її справ, чи хто і що є важливим для установи. Іноді ці ледь помітні риси, які окреслюють стиль організації, також виливатимуть па прийняття рішення волонтерами щодо того, чи варта ця організація їхнього часу. Щоб відчути загальний клімат організації, достатньо просто пройтися по офісу, і тоді можна легко передбачити, як спеціаліст прийме волонтерів. Як тільки організація стане хорошим місцем роботи для волонтерів, то вони ймовірно, позитивно оцінять це і залишаться в організації, яка має сприятливе середовище. Все, що потрібно - це почуття спільної цілі та розуміння, що здійснюються продуктивні кроки, спрямовані на досягнення цієї цілі та місії.
Індикаторами наявності сприятливого середовища можуть бути:
• чітке розуміння власної ролі та повага до ролей інших,
• здатність жертвувати заради цілі, толерантне ставлення та сприйняття,
• відкрите та чесне спілкування,
• групова ідентифікація: "ми тут працюємо разом",
• включення, а не виключення,
• загальна підтримка та взаємодопомога.
Сприятливе організаційне середовище створить два почуття або
ставлення до волонтерів:
Прийняття: волонтерів добре сприймають та залучають до всіх видів роботи та операцій.
Оцінювання: кожен волонтер робить свій унікальний внесок у
діяльність організації.
Можливі складові волонтерської програми
Безумовно, що елементи волонтерської програми будуть залежати від форми, розміру, структури та цілі цієї програми. Ось кілька частин, які можна використовувати у вашій програмі:
• Розповсюдження письмового викладу політики установи щодо
волонтерів.
• Окремий бюджет для координації волонтерської програми.
• Усталені тренінги персоналу для управління волонтерами.
• Зазначення волонтерів у контрактах.
• Описи робіт для волонтерів у письмовому вигляді.
• Визначення мінімальної кількості часу як необхідного внеску
волонтерів.
• Використання засобів масової інформації (ТВ, радіо тощо) для
залучення до волонтерського руху.
• Організація програми допомоги тим, хто її потребує, щоб
урізноманітнити залучення волонтерів.
• Формальне інтерв'ю для потенційних волонтерів.
• Перевірка потенційних волонтерів.
• Перевірка стану здоров'я потенційних волонтерів.
• Випробувальний термін для нових волонтерів.
• Підписання угоди між волонтером і установою.
• Формальна орієнтація для волонтерів та тренінг
• Упорядковані оціночні збори для всіх волонтерів.
• Залучення волонтерів до оцінювання персоналу.
• Система обліку часу праці волонтерів.
• Щорічні заходи для визнання волонтерів.
• Компенсація витрат волонтерів.
• Наймання персоналу з перевагами для тих, хто має досвід праці
волонтером.
• Використання волонтерів у допомозі координатору волонтерів.
• Використання системи програмного забезпечення для волонтерів.
Слід утриматись від залучення волонтерів поспіхом. Час, витрачений на планування та підготовку, допоможе запобігти появі складних ситуацій та проблем, які можуть з'явитися пізніше. Керуйтесь цими правилами:
- Спочатку подумайте, а потім залучайте волонтерів, вони оцінять ваше міркування.
- Робіть усе правильно з першого разу.
Створення мотивацій волонтерської праці
Одним з найважливіших факторів побудови ефективної волонтерської програми є влаштування робочих місць для волонтерів. Якщо організація має цікаві та продуктивні види робіт для волонтерів, то вона не матиме ускладнень щодо їх залучення та збереження. Але, як показує практика, чимало організацій залучають волонтерів до нецікавих робіт і через це мають проблеми. В таких випадках персонал вважає волонтерів ненадійними і дуже рідко виявляє, що проблема саме в організації незадовільних робочих місць чи незадовільних програм.
Шляхи залучення людей до волонтерства. Щоб люди прийшли до організації, вони мають володіти певною інформацією. Тому, поряд з людськими ресурсами варто говорити про інформаційні ресурси.
До провідних інформаційних ресурсів можна віднести:
- буклети, листівки про організацію;
- веб-сторінка організації в Інтернеті;
- публікації про діяльність організації в пресі;
- усна інформація членів організації та волонтерів для потенційних добровольців;
- листівки-заклики.
Найлегший шлях залучення волонтерів – опублікувати оголошення в газеті «Потрібні волонтери». Другим можливим шляхом є проведення рекламної акції по залученню волонтерів. Інший шлях – зустрічі: із керівництвом, членами організації тощо.
ТЕМА ЛЕКЦІЇ 12:
НАВЧАННЯ ВОЛОНТЕРІВ
- Організація роботи «Школи волонтерів».
- Форми та методи навчання волонтерів.
Істотну роль у посиленні статусу добровольців при центрах соціальних служб для молоді та у формуванні позитивного ставлення громадськості до їхньої діяльності відіграє впровадження системи навчання волонтерів. Виходячи із специфіки діяльності та завдань соціальних служб для молоді, використовуються досить різноманітні форми навчання добровольців. Це зокрема:
- школа волонтерів (протягом року);
- тематичні волонтерські курси;
- табір підготовки добровольних помічників (протягом місяця);
- курси підвищення професійної майстерності (протягом 10 днів) тощо.
Характер роботи волонтерів та специфіка їх професійної діяльності дозволяють виокремити головні напрями, за якими здійснюється навчання волонтерів:
- Соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі.
- Соціальна опіка і соціальний захист осіб (діти-інваліди, сироти, малозабезпечені, безпритульні тощо).
- Соціальний розвиток молоді та її інтеграція у суспільство.
Школа волонтерів – дає можливість підліткам та молоді вирішити цілий ряд проблем: тимчасової зайнятості, вільного часу, оздоровлення та особистісних проблем. Навчання в школі волонтерів дозволяє молоді розвинути особистісні, професійні й творчі здібності,більш обмірковано обрати професійну сферу, отримати консультації фахівців з профілактики негативних явищ, навчитися працювати з людьми з функціональними обмеженнями, вміння працювати та організовувати масові заходи.
У 2006 році був виданий наказ Міністерства України у справах сімї, молоді та спору «Про затвердження Типового положення про Школу волонтерів центру соціальних служб для сімї, дітей та молоді». Згідно з цим положенням школа волонтерів центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді — це спеціалізоване формування, яке створюється центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.
Основним завданням Школи є забезпечення теоретичної та практичної підготовки волонтерів до реалізації соціальних програм. Відповідно до покладених на неї завдань Школа:
1) надає волонтерам знання з психолого-педагогічних, правових, соціально-медичних питань, необхідних для реалізації соціальних програм;
2) сприяє професійному зростанню та набуттю практичного досвіду волонтерів;
3) сприяє розвитку лідерських якостей, творчих здібностей, самовираженню та становленню волонтерів як активних членів суспільства;
4) розробляє та запроваджує навчально-тематичні плани та програми підготовки волонтерів за пріоритетними напрямками діяльності Центру.
Навчання в Школі здійснюється на безоплатній основі. Слухачами Школи можуть бути: учні старших класів загальноосвітніх шкіл та інших навчальних закладів, студенти вищих навчальних закладів, безробітня молодь, клієнти Центру тощо. Заняття в проводяться у формі семінарів, тренінгів, а також різноманітних творчих вправ, рольових та тематичних ігор, підготовки інформаційних повідомлень, дискусій, обговорень тощо. До роботи в Школі залучаються: фахівці на договірних засадах (соціальні педагоги, лікарі, психологи, педагоги, юристи тощо), волонтери, які пройшли відповідну підготовку.
Цікавим є досвід роботи «Школи волонтерів» Київського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Навчання у цьому центрі проводиться за трьома модульними спецкурсами:
- Тренінг-курси «Основи волонтерської діяльності».
- Навчання за професійними спецкурсами:
- правова освіта молоді;
- профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі;
- соціально-рекламна робота з дітьми та молоддю;
- соціалізація дітей та молоді з функціональними обмеженнями;
- робота з дітьми, які живуть в сім’ях, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІД.
- Набуття практичних навичок за обраним напрямком.
Заключним етапом навчання є виїздний семінар, на якому учні здають іспит з соціальної роботи у ігровій формі та мають змогу практично застосовувати набуті навички. Наприкінці семінару учасник отримує сертифікат, про те, що він пройшов навчання у «Школі волонтерів» і може використовувати отримані знання та вміння для проведення волонтерської діяльності за програмами соціальних служб.
Однією з основних складових роботи «Школи волонтерів» м. Переяслава-Хмельницького є щорічне проведення табірного збору-навчання «Діти та молодь за здоровий спосіб життя», який відбувається в різноманітних мальовничих куточках Переяславщини. Для учасників організовуються розвиваючі та комунікативні тренінги, різноманітні ділові та рольові ігри, цікаві конкурси та КВК. Досвід показує: наметові табори більш популярні, ніж інші форми роботи.
Реалізація вищезазначених напрямків соціально-педагогічної діяльності, спрямованих на соціальне навчання волонтерів, потребує системи взаємопов’язаних методів та форм роботи.
Впроваджуючи в дію соціальне навчання, слід використовувати наступні методи:
- Психологічні:
- діагностика психологічного стану волонтера на різних етапах процесу соціального навчання, внутрішніх якостей;
- корекція порушень психологічних функцій волонтерів, особливо волонтерів-клієнтів та ін;
- психотерапевтичні тренінги (успішності, розвиваючі комунікативні, коригуючи, стимулюючі) з групою волонтерів на різних етапах соціального навчання з метою подолання у групі психічних стресів, кризових станів, міжособистісних конфліктів;
- психологічний відбір волонтерів до підготовки за тим чи іншим напрямком соціальної роботи;
- консультування волонтерів або групи волонтерів;
- спостереження як метод подальшого коригування та виявлення пріоритетних завдань для розвитку особистісних якостей і навичок та сприяння поліпшенню психологічного клімату у групі;
- тестування індивідуальне та групове з питань діагностики та розвитку можливостей волонтерів або групи волонтерів;
- анкетування волонтерів з метою вивчення рівня підготовки волонтера, особистісних якостей та ін.;
- опитування волонтера або групи волонтерів з питань обізнаності, рівня підготовки, ефективності навчання, коригування навчальних занять.
- Педагогічні методи:
- методи формування свідомості;
- методи організації соціально-педагогічної діяльності;
- методи стимулювання доцільної активності волонтерів;
- методи заохочення та засудження діяльності;
- методи самовиховання та самокорекції.
3. Соціологічні методи:
- моніторинг;
- аналіз соціуму;
- соціометрія.
До найбільш типових форм роботи з різними групами волонтерів належать: лекція як базовий метод при навчанні волонтерів, бесіда, ділова гра, «мозковий штурм», дискусія (диспут), колоквіум, семінар-практикум, тренінг, конференції, «круглий стіл», збори.
ТЕМА ЛЕКЦІЇ 13:
ДІЯЛЬНІСТЬ ВОЛОНТЕРІВ В УМОВАХ ВУЛИЧНОГО ПРОСТОРУ
- Особливості діяльності волонтерів у соціальній вуличній роботі.
- Специфіка ігрової діяльності в системі соціально-педагогічної роботи.
Фахівець з соціальної роботи, готуючи волонтерів до діяльності в умовах вуличного простору, повинен перш за все, формувати уявлення про мету соціальної вуличної роботи, яку слід розглядати як низку наступних завдань:
- покращення положення та здоров’я дітей та молоді шляхом привнесення та додання до середовища, де вони змушені жити, того, в чому вони мають потребу, та того, чого вони позбавлені;
- спонукання дітей та підлітків до встановлення стосунків з людиною чи групою, що піклується про них, та з тими, хто може допомогти їм в організації змістовного дозвілля;
- допомога «дітям вулиці» в реалізації їхніх прав та потенційних здібностей, обдарувань.
Волонтерська вулична соціальна робота передбачає:
- встановлення довірливіих відносин з кризовими категоріями дітей та молоді, які більшість часу перебувають на вулиці і потребують допомоги соціального працівника;
- сприяння в усвідомленні і сприйнятті позитивних стереотипів соціальної поведінки;
- залучення громадськості до вирішення соціальних проблем «вуличних» категорій дітей та молоді;
- консультування з питань, важливих для даної категорії;
- переадресування до інших існуючих інститутів соціальної допомоги;
- допомога в захисті відбудь-якого психічного та фізичного насилля;
- надання первинної медичної допомоги;
- надання інформації про шляхи збереження здоров’я, сприяння прийняттю здорового способу життя;
- здійснення профілактичної роботи щодо попередження правопорушень та злочинності серед дітей та молоді;
- надання мінімальних соціальних послуг (доставка їжі, одягу та ін.).
Стратегія організації вуличної соціальної роботи волонтерської бригади
- Ознайомлення з соціальними аспектами діяльності відомств та організацій, які працюють на даній території. Встановлення партнерських стосунків. Підписання відповідних угод.
- Створення соціального паспорту району. Визначення місця дій соціальних працівників. Узгодження маршрутів роботи з місцевим управлінням внутрішніх справ, службою у справах неповнолітніх, патрульною службою тощо.
- Створення постійно діючих волонтерських бригад вуличної соціальної роботи. До складу таких бригад входять як штатні працівники соціальних служб, так і залучені фахівці, волонтери.
- Розробка критеріїв оцінки, системи визначення ефективності соціальної вуличної роботи.
Організація роботи волонтерської бригади
- Набір персоналу. Видача посвідчень.
- Із числа волонтерів до складу бригади входять: ігротехніки, група інформаційно-рекламноїроботи, відповідальні за техніку безпеки тощо.
- Бригада працює на даному майданчику (чи на різних) групами по 2-3 особи. Перевагу слід віддавати групам, змішаним за статтю та віком.
- Бажано, щоб волонтери мали форму своєї організації.
- Волонтер, який працює на вулиці, повинен мати при собі інформаційні матеріали про роботу служби, аптечку,телефонну картку (мобільний телефон), термос з питною водою або чаєм, мінімальний набір їжі.
Особливого значення у вирішенні проблем профілактики девіантної поведінки набуває процес організації вуличної ігрової діяльності і підготовки вуличних агротехніків з числа волонтерів. Волонтер має пам’ятати що організація ігрової діяльності на вулиці має певну специфіку, а саме:
- значно підвищуються вимоги до гарантованості безпеки дітей та підлітків (перш за вчсе при організації ігрової діяльності на вулицях великого міста та на асфальтованих майданчиках, спортивних ігор, ігор-естафет та ін.);
- коло гравців змінюється, що вимагає від ігротехніка постійної імпровізації, мобільності дій;
- волонтер, який працює на вулиці,як організатор вуличної ігорової діяльності має бути готовим до втручання (інколи небажаного) в хід гри представників різних соціальних груп;
- вибір ігор багато в чому визначається погодними умовами;
- вулична ігротека передбачає наявність великої кількості яскравого інвентаря, обладнання;
- вулична ігротека може відбуватись водночас на кількох майданчиках, тому потребує більшої кількості агротехніків;
- зміст, процес проведення такої ігротеки має бути спрямованим на залучення дітей та молоді до подальшої сумісної суспільно корисної діяльності, на пропаганду здорового способу життя.є
Волонтер, який працює на вулиці, повинен дотримуватись правил техніки безпеки при роботі:
- працювати в парі та у пролі зору колег;
- не одягати прикраси та коштовності;
- одяг має бути зручним та багатофункціональним;
- дотримуватись правил дорожнього руху;
- про час виходу на роботу і закінчення її повідомляти соціальних працівників, колег та диспетчера служби.
До складу мобільної групи вуличної соціальної роботи входять і волонтери районних соціальних служб для молоді:
- інформаційні волонтери;
- волонтери-ігротехніки;
- група технічного забезпечення.
Обов’язки інформаційних волонтерів:
- встановлення первинного контакту в умовах вуличного простору з клієнтами вуличної соціальної роботи;
- надання позитивної інформації про роботу соціальних служб для молоді дітям, підліткам та їхнім батькам;
- розповсюдження інфрмаційно-роздаткових матеріалів профілактичного змісту серед клієнтів вуличної соціальної роботи;
- надання інформації представникам ЗМІ про конкретні заходи вуличного соціального спрямування;
проведення анкетування та соціологічних опитувань для учасників вуличних соціальних заходів.
Обов’язки волонтерів-ігротехніків:
- організація та проведення ігоровоїдіяльності в умовах вуличного простору з урахуванням вікових особливостей клієнтів;
- залучення дітей та підлітків до активних форм проведення дозвілля;
- дотримання норм психологічної та фізичної безпеки клієнтів вуличної соціальної роботи;
- надання в разі потреби першої медичної допомоги;
- дотримання етичних норм поведінки та пропаганда здорового способу життя;
- налагодження добрих стосунків з клієнтами вуличної соціальної роботи та надання їм позитивної інформації про роботу соціальних служб.
До волонтерської групи технічного забезпечення входять особи, що відповідають за забезпечення порядку , дотримання правил дорожнього руху, зв'язок між організаторами та виконавцями акції, музичне, естетичне оформлення місця проведення вуличного заходу та роботу транспорту.
Ігротека на вулиці – це комплекс ігор, які пропонуються об'єктам і клієнтам вуличної соціальної роботи з метою створення умов для змістовного дозвілля, пропаганди здорового способу життя (спортивні ігри, настільні ігри, ігри-атракціони, музичні ігри, танцювальні ігри, рольові ігри, інтелектуальні ігри).
Ігрова програма – більш складна форма організації ігрової діяльності в умовах вуличного простору, яка передбачає наявність єдиної теми, ідеї і проблеми (в даному випадку соціальної спрямованості), пов’язана логікою чи певною сюжетною лінією і побудована відповідно до законів композиції (станційна ігрова програма, театралізована ігрова програма, тематична ігрова програма, ігрова акція, вуличний ігротеатр).
Специфіка ігрової діяльності в системі соціально-педагогічної роботи полягає у профілактичній, превентивній спрямованості гри як засобу організації змістовного дозвілля, запобігання асоціальній поведінці дітей та підлітків. Метою таких ігор може бути як безпосередній розвиток якостей особистості, так і демонстрація творчого стану учасників, їхніх позицій і можливих перспектив розвитку. Програвання ситуацій, залучення учасників гри до ситуації вибору є реальним шляхом розвитку творчої особистості. Гра є одним з інструментів в арсеналі соціального працівника ще й тому, що її можна застосовувати з метою діагностики, психокорекції міжособистісних стосунків. Крім того, гра вивільняє учасника духовно і фізично і знімає напруженість, дає відчуття радості від подолання можливіих труднощів, перепон.
Психолого-педагогічні умови застосування гри:
- визначення творчого потенціалу гри. Ігротехнік повинен уявляти доцільність даної гри для певного періоду розвитку особистості дитини або молодої людини;
- визначення місця і часу проведення, кількості учасників, що залежить від умов проведення і творчого характеру гри;
- забезпечення комфортності і природності гри. Гра має бути бажаною, приємною і зручною для учасників;
- урахування вікових та анатомо-фізіологічних властивостей учасників гри;
- захист людської гідності, морального самопочуття кожного учасника гри.
- визначення місця ігротехніка під час проведення гри;
- цілеспрямоване поширення прав учасників гри.
Використання гри в системі соціальної роботи є яскравим прикладом поєднання приємного творчого задоволення від емоційної, натхненної діяльності вихованців з важливою справою розвитку особистості, формування її якостей.
ЛІТЕРАТУРА
1. Волонтери в соціальній роботі: Навч. посіб. / О.Главник, та ін. (упоряд.). – К.: Главник, 2006. – 128 с.: табл.. – (Серія «Бібліотечка соціального працівника»).
2. Волонтерство. Порадник для організатора волонтерського руху / Укладач Лях Т.Л., авт. кол.: О.В. Безпалько, Н.В. Заверіко, І.Д, Звєрєва, Н.В. Зімовець та ін. – К., 2001.
3. Волонтерська служба недержавної організації соціальної сфери: Збірка матеріалів. – К., 2000.
4. Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку /Вайнола Р.Х., Капська А.Й., Комарова Н.М. та ін. – Академпрес, 1999. – 112 с.
5. Голованова Т.П. Гапон Ю.А. Волонтерство в соціальній роботі як феномен цивілізованого суспільства. Запоріжжя, 1996.
6. Капська А. Й. Підготовка волонтерів до соціальної роботи: Навч.-метод. посібник /А.Й. Капська, О.Г. Карпенко, Н.М. Комарова; Націон. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова, Державна соціальна служба для сім’ї, дітей та молоді. – К.: Держсоцслужба, 2005. -152 с.
- Капська А.Й. Технологізація волонтерської роботи в сучасних умовах, Київ -2001.
8. Кратінова В.О. Волонтерство як засіб соціального та професійного становлення студентів спеціальностей «Соціальна педагогіка» та «Соціальна робота» / В.О. Кратінова, Н.Б. Ларіонова, О.П. Песоцька// Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2006. – № 6. - С. 76-81.
9. Ларіонова Н., Кратінова В., Караман О. Історико-феноменологічний аналіз волонтерства / Ларіонова Н., Кратінова В., Караман О. // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2007. - № 3. – С. 99-105.
- Підготовка волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів / Під заг. ред.: І. Звєрєвої, Г. Лактіонової. – К., 2001.
- Теоретичні аспекти і практичні шляхи залучення волонтерів до соціальної роботи: звіт тимчасового творчого колективу / Український інститут соціальних досліджень. – К., 1998. – 109 с.