Міжнародний Слов'янський університет. Харків Міжнародна науково-практична конференція
| Вид материала | Документы |
СодержаниеВступление в вто: за и против Кластерна модель розвитку агропродовольчого виробництва в умовах інтеграції україни в світогосподарські структури |
- План проведення Міжнародної науково-практичної конференції «Харків І Харківський університет, 201.15kb.
- Програма харків 27 29 вересня, 2010 автоматика-2010 17-а міжнародна конференція з автоматичного, 732.79kb.
- Верховною Радою України та Мажилісом Парламенту Республіки Казахстан 37 Міжнародна, 768.87kb.
- Іі міжнародна науковО-практична конференція, 57.44kb.
- М. Київ) Державний університет «Вища школа економіки» (Росія) Міжнародна академія соціально-економічних, 98.4kb.
- Я україни національний фармацевтичний університет науково-практична конференція інформаційний, 35.13kb.
- Перша міжнародна науково-практична конференція «проблеми розвитку транспортної логістики», 92.58kb.
- Вищий навчальний заклад укоопспілки «полтавський університет економіки І торгівлі», 424.28kb.
- V міжнародна науково-практична конференція молодих учених, аспірантів, студентів, 106.58kb.
- Інформація про IV міжнародну науково-практичну конференцію “Міжнародна банківська конкуренція:, 163.63kb.
ВСТУПЛЕНИЕ В ВТО: ЗА И ПРОТИВ Ончурова О.А., преподаватель кафедры Международных экономических отношений и международной информации ИСВА «МСУ. Харьков» г. Симферополь, Украина Со вступлением большинства стран мира в ВТО международные инвестиционные процессы во многих отраслях национальных экономик значительно активизировались и приобрели новые масштабы и экономическую важность для стран-реципиентов капитала. Особое значение в исследованиях отводится вопросу влияния изменений правил торговли после вступления в ВТО на объемы привлечения иностранных инвестиций. Характерным примером данного прямого влияния этих изменений служат страны со значительным аграрным потенциалом – Центральной и Восточной Европы. Так, к примеру, в Польше за период 1995-2000 гг. объем иностранных инвестиций возрос более чем в 3 раза и составлял 35,5 млрд. долл. Такая же тенденция наблюдается в остальных странах ЦВЕ и Балтии, которые стали членами ВТО. Наиболее ярким примером является Болгария, где инвестиции в страну уже в первый год после вступления в ВТО возросли в 3,7 раза, а в 1999-2000 гг. – еще в 1,5 раза. В целом объем экспорта из стран ЦВЕ в течение 1999-2003 гг. увеличился на 40 млрд. долл., а общий объем инвестиций за этот период возрос в 3 раза. Исследования результатов вступления стран ЦВЕ в ВТО показывают, что в год вступления в организацию иностранные инвестиции в среднем увеличиваются на 1,2% ВВП, а в следующие годы остаются на уровне 0,8% ВВП – выше, чем до вступления. Это достаточно серьезный эффект, если учитывать, что средний уровень ПИИ в развивающихся странах составляет 1,5 ВВП. Проведенные исследования также подтверждают эффективность влияния вступления стран ЦВЕ в ВТО на увеличение объемов привлечения иностранных инвестиций в такую отрасль, как сельское хозяйство. Так, перед вступлением в ВТО (1991-1996) в среднем за год отдельные страны привлекли в эту отрасль от 3 млн. долл. (Румыния, Чехия, Венгрия) до 13 млн. долл. (Польша). После вступления в ВТО (1998-2003гг.) объем иностранного инвестирования в этих странах возросли в 2-14 раз. Причем, чем ниже был уровень привлечения инвестиций перед вступлением, тем больше был рост инвестиций после. Число торговых соглашений, о которых были направлены уведомления в ГАТТ/ВТО, возросло с 20 в 1990 году до 86 в 2000 и 159 в 2007году. За последние 20 лет эти соглашения заключались в основном на двухстороннем уровне и главным образом между развивающимися и развитыми странами. Однако в докладе ВТО «Будущее ВТО» критикуется это разрастание двухсторонних и региональных торговых соглашений, исходя из того, что в результате принцип наиболее благоприятствуемой нации становится скорее исключением, чем правилом, а дискриминация в мировой торговле усиливается. Вступление в ВТО являлось крайне важной задачей и для Украины. Вступление означает для страны очень многое, начиная от уровня конкурентоспособности, структуры экономики, социально-экономических внутренних и внешних целей развития до уровней экспортно-импортных пошлин на отдельные товары и других преференций. На Всемирном экономическом форуме в Давосе, проходившем 23-27 января 2007 года, было окончательно решено, что Украина станет 152-м членом ВТО. Официальные документы, касающиеся вступления Украины в ВТО, были подписаны 5 февраля 2008 года. 16 мая 2008 года Украина стала 152-м членом Всемирной торговой организации, успешно завершив многолетний переговорный процесс. Украинский центр экономических и политических исследований им. Разумкова провел в канун этого события исследование «Участие Украины в региональных торговых союзах: выгоды и вызовы». Специалисты данного центра считают, что экономическая либерализация крайне полезна для становящейся экономики, а в случае с ВТО либерализация осуществляется всеми участниками, это позволит Украине получить доступ к новым технологиям и инвестициям. Инспекции ВТО теперь будут следить за соблюдением принятых законов на практике, что весьма сложно в стране, где соблюдение законов остается под большим вопросом. И, тем не менее, естественно, что в первую очередь, вступление в ВТО отразилось на национальном законодательстве, так, к примеру, согласно изменениям Закона Украины о внешнеэкономической деятельности, для товаров из стран-членов ВТО существует два правовых режима: национальный режим и режим наибольшего содействия. Также были отменены все импортные квоты, кроме специальных, которые применяются для импортных товаров, являющихся объектом специального расследования и/или специальных мероприятий. Наибольшие изменения в области таможенного регулирования и пошлин, коснулись размера ввозных пошлин на некоторые группы товаров (сельскохозяйственная продукция, продукты рыболовства, составляющие для гражданской авиации, черные металлы, фармацевтическая продукция и т.д.). Ставки ввозной пошлины на эти и некоторые другие группы товаров будут уменьшаться или будут, аннулированы постепенно в течение нескольких лет: для Украины предусмотрен т.н. «переходный период», для того, чтобы снизить возможное негативное влияние на экономику страны. Помимо тарифных уступок, Украина взяла на себя обязательства по снижению нетарифного регулирования. Так, некоторые виды продукции будут освобождены от санитарного и эпидемиологического контроля на таможне. Это касается кондиционеров, холодильников, стиральных машин, пылесосов, других бытовых приборов и аппаратуры, некоторых элементов питания, мебели, игрушек и многого другого. Причем, относительно некоторых групп товаров изменения уже вступили в силу, другие будут освобождены от таможенного контроля в течение несколько лет. За 2005-2008 гг. было принято 55 законов Украины и масса постановлений Кабинета Министров Украины с изменениями, которые регламентируют отдельные их положения в соответствии с правилами ВТО. Для Украины крайне важна внешняя торговля. Около 1/3 украинского экспорта уходит в ЕС, для которых Украина как поставщик не так уж важна (0.2% импорта ЕС), к тому же стандарты ЕС очень высоки, 1/3 - в СНГ, преимущественно в Россию и 1/3 распределяется между всеми остальными государствами мира. Благодаря членству в ВТО, Украина станет более понятной для иностранных партнеров, что повлечет за собой новые инвестиции для среднего и малого бизнеса. Вступление в ВТО позволит активизировать диалог с ЕС. Также вступление в ВТО, вероятно, сможет защитить и украинского потребителя - от украинского же производителя. В рамках подготовки к ВТО был утвержден Закон «О стандартах, технических регламентах и процедурах оценки соответствия». Согласно этому Закону, украинское правительство обязалось создать Центр обработки запросов и предоставления данных относительно стандартов, технических регламентов и процедуры оценки соответствия. Членство в ВТО – совершенно необходимое условие эффективного участия в мировой экономике. Все страны-члены ВТО принимают обязательства по выполнению основных соглашений и юридических документов, объединенных термином "Многосторонние торговые соглашения". Таким образом, с правовой точки зрения система ВТО представляет собой своеобразный многосторонний контракт (пакет соглашений), нормами и правилами которого регулируется примерно 97% всей мировой торговли товарами и услугами. Эксперты Центра считают, что Украине необходима новая Стратегия экономического развития, предполагающая структурную модернизацию экономики. При вступлении в ВТО: Украина взяла на себя ряд обязательств: - Украина будет осуществлять контроль цен в соответствии с правилами ВТО, и учитывать интересы ее членов, которые занимаются экспортом; - после вступления в ВТО торговая деятельность государственных предприятий Украины должна полностью согласовываться с условиями организации, а сами госпредприятия должны работать на коммерческой основе; - Украина будет централизованно вводить условия ВТО и протокол вступления на всей территории и обеспечивать правом обращения в независимый трибунал относительно административных норм по делам ВТО и др.; - в части антидемпинговых обязательств и гарантий Украина должна будет внести изменения в торговое законодательство, чтобы оно было согласовано с нормами ВТО и т.д. С момента вступления Украины в ВТО страна получила следующие преимущества: - получение режима наибольшего содействия в торговом пространстве всех стран-членов ВТО, т.е. одновременное улучшение условий торговли с 151 странами мира, на которые приходится свыше 95% мировой торговли; - уменьшение тарифных и нетарифных ограничений доступа украинских товаров на товарные рынки стран-членов ВТО; - получение возможности защиты интересов украинских производителей согласно процедуре рассмотрения торговых споров Всемирной торговой организации; - обретение официального статуса переговорного процесса по созданию зоны свободной торговли с ЕС; - отмена квот на экспорт национальной металлургической продукции в ЕС; - доступ к более дешевым комплектующим, оборудованию и сырью; - обеспечение не дискриминационного транзита товаров и услуг. Эксперты аналитического центра при ООН, провели исследование изменений произошедших после в Украине после вступление в ВТО, что оказалась достаточно сложной задачей ввиду того, что буквально через несколько месяцев после вступления разразился мировой финансовый кризис. Тем не менее, за последние 7 месяцев 2008 года экспорт Украины вырос на 37% по сравнению с аналогичным периодом в 2007 году, а импорт – на 35%. Однако сам факт присоединения Украины в ВТО не является гарантом автоматического притока капитала в страну. Он лишь означает что страна, принимает систему обязательств и правил ВТО, которые должны стать составляющей частью в формировании государственной политики, что, безусловно, улучшает привлекательность и прозрачность украинского рынка. На инвестиционной климат государства влияют также другие важнейшие факторы, такие как, к примеру, макроэкономическая ситуация, политическая стабильность и т.д. В данном случае важную роль должно сыграть правительство Украины. В 2009 году было создано Национальное агентство по иностранным инвестициям и развитию. Итак, проанализировав выше сказанное, можно сделать вывод, что положительные сдвиги в экономики Украины все-таки произошли, особенно это касается импорта и экспорта определенных видов товаров. Хотя вступление в Организацию, являлось достаточно спорным вопросом, и сейчас продолжает вызывать много разногласий. Однако, не смотря на выгоды, членство в ВТО не является панацеей от всех болезней. И проблемы кроются внутри государства. В первую очередь особую трудность вызывает адаптация национального законодательства с международными стандартами, которым крайне сложно соответствовать из-за несовершенства собственных норм. Литература:
КЛАСТЕРНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ АГРОПРОДОВОЛЬЧОГО ВИРОБНИЦТВА В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В СВІТОГОСПОДАРСЬКІ СТРУКТУРИ Подлепіна П.О., викладач факультет міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, м. Харків, Україна У світовій економіці відбуваються якісні зміни, пов'язані із глобалізацією, нерівномірністю розвитку, посиленням боротьби між тенденціями формування однополярного і багатополярного світу, загостренням конкурентної боротьби між країнами, регіонами і фірмами [2]. Зважаючи на ці тенденції, на сучасному етапі економічний стан держави визначається не тільки внутрішніми ресурсами країни, але й ступенем її інтеграції в світогосподарську систему на основі ефективного використання наявних конкурентних переваг. Фактом є те, що наявні ґрунтово-кліматичні умови, багатолітня традиція землеробства населення, потужна науково-селекційна база створили підґрунтя для визначення аграрного виробництва як одного з пріоритетних напрямків експортної орієнтації України. Але треба зазначити, що наявність певних сприятливих умов не означає автоматичне лідерство крани. Реалізація можливостей, а саме ефективне використання ресурсів, забезпечує країні гідне місце у міжнародному поділі праці. У світі склалася досить неоднозначна диференціація рівнів розвитку національних агропродовольчих систем: - з одного боку – потужні системі, які забезпечують потреби внутрішнього ринку та експортують продукцію в різні регіони світу; - з іншого боку – неефективна система з недостатнім забезпечення державних потреб в продовольстві. Одним з пояснень такої ситуації на світовому ринку може стати той факт, що у сучасних умовах господарювання конкурентоспроможність виробництва визначається не тільки наявністю таких факторів виробництва як природні, трудові ресурси та капітал. Виграють у конкурентній боротьбі ті країни та компанії, які змогли освоїти нові технології виробництва, прогресивні форми організації господарської діяльності тощо. Саме інновації відіграють ключову роль у процесі довгострокового економічного процвітання. Тому розвиток агропродовольчого виробництва на основі системи «інтеграція-конкуренція-інновація» є адекватною відповіддю сучасним реаліям світової економіки. Розвиток світових інтеграційних процесів породжує формування модифікованих форм конкуренції. Тому, беручи до уваги національні зовнішньоекономічні пріоритети, для України пошук шляхів адаптації економічного механізму функціонування сільськогосподарських виробників до міжнародного конкурентного середовища є вкрай актуальним. Агропродовольче виробництво як специфічна галузь, на результативність якої значно впливають стохастичні фактори, потребує особливої системи організації, адже навіть відносно постійні фактори, такі як родючість ґрунтів, основний капітал, трудові ресурси, не можуть забезпечити гарантовану результативність [3]. Світова практика доводить, що саме кластерна модель розвитку, яка базується на методології М. Портера та його послідовників, виступає найбільш перспективним шляхом підвищення конкурентоспроможності економічної діяльності в цій сфері. В економічній літературі загальновживаного та універсального визначення терміну «кластер» не сформовано. Але найбільш частіше використовують тлумачень, розроблені такими провідними вченими як М.Портер, С.Соколенко, М. Войнаренко та ін. Кластер – це географічно локалізоване добровільне об’єднання самостійних юридичних осіб, які приймають участь у виробництві та реалізації однорідної конкурентоспроможної продукції в рамках єдиного продуктово-технологічного ланцюга з метою загального та особистої економічної вигоди. Кластери представляють собою мережеві структури, в яких підвищення ефективності виробництва досягається шляхом максимального використання конкурентних переваг місцевості, інтенсифікації зв’язків підприємств з науково-дослідними інституціями та поглиблення кооперації та конкуренції між учасниками [1]. У вітчизняних економічних публікаціях, у тому числі Інтернет джерелах, містяться різні точки зору щодо поняття, змісту та відмінностей кластеру від інших сформованих інтегрованих структур (холдингів, комплексів, асоціацій, технопарків, спілок тощо). Відмінність кластерів від інших типів об’єднань підприємств полягає у налагодженні між підприємцями та представниками інфраструктурних організацій партнерських та ділових взаємин щодо реалізації спільних проектів та отримання еквівалентного затратам прибутку всіма учасниками кластеру. Окрім комерційних та маркетингових програм, кластер як об’єднання підприємницьких структур також виконує лобістські функції. Характерною рисою кластера також є тісна співпраця наукових та навчальних закладів з комерційними організаціями на взаємовигідній основі, а також їх спільний вплив на владні структури для вирішення актуальних проблем розвитку регіону [6]. Взагалі, треба відмітити головні ознаки кластеру, які можна звезти до так званого «правила чотирьох К»:
Кластерна модель розвитку як об’єктивна тенденція мезоінтеграції характерна для більш ніж 50% відносин соціально-економічної системи в провідних країнах світу. Деякі з кластерних утворень отримали всесвітню популярність і стали у своїй сфері еталоном: автомобільний кластер у Детройті, інформаційні технології Силіконової Долини, індустрія кіно Голівуду, фінансово-діловий у Нью-Йорку, металообробні та машинобудівні кластери Німеччини і Швейцарії, міста-компанії Тойота Сіті та Людвиксхафен, норвезький морський кластер, світові фінансові кластери Лондону і Гонконгу. Придатність використання кластерних технологій в АПК підтверджується такими відомими проектами, як виноробний кластер в Каліфорнії (США) та Баден-Вюртемберзі (Німеччина), соєво-кукурудзяний та зерновий пояси в США та Канаді, виробництво сиру та шоколаду у Швейцарії тощо [4]. Кластерний підхід до розвитку агропродовольчого виробництва забезпечує синергетичний ефект у процесі комбінування, переплетення і зрощення потенціалів розвитку господарських суб’єктів аграрного ринку. Адже, вкрай важливо розглядати сільськогосподарське виробництво, переробну промисловість, збутові мережі, науково-дослідні установи не окремо, а як складові єдиної економічної системи (спільного процесу), враховуючи їх роль для взаємного розвитку та необхідність узгодженої роботи для ефективного використання і створення кінцевої продукції з високою доданою вартістю (високим рівнем обробки). Кластерна структура виробництва дозволяє поєднувати кооперацію виробників з їх конкуренцією заради отримання більшої частини ланцюга доданої вартості, що є важливим в процесі подолання бідності сільського населення. Згідно досліджень UNIDO, додана вартість на обробці однієї тонни аграрної продукції в розвинутих країнах складає 180 дол. США, в той час як в країнах, що розвиваються – лише 40 дол. США. Окрім того, в розвинутих країнах обробці підлягає 98% аграрної продукції, в країнах, що розвиваються – лише 30% [7]. Така ситуація демонструє, що певні держави під дією несприятливих ендогенних та екзогенних факторів грають на міжнародній арені чітку роль «сировинних придатків», втрачаючи можливості отримання додаткового прибутку та підвищення рівня зайнятості. Важливою характеристикою кластеру є його інноваційний характер. Вітчизняний аграрний ринок базується на використанні технологій третього та четвертого технологічних укладів, тоді як розвинуті країни впроваджують в господарську діяльність технології п’ятого та шостого укладу (ресурсозберігаючі та безвідходні інноваційні процеси, новітня техніка, високопродуктивні сорти сільськогосподарських культур та інші досягнення генної інженерії та сучасних біотехнологій). Тому співробітництво в межах агропродовольчого кластеру формує ефективну систему «держава-наука-бізнес», що сприяє переведенню сільськогосподарського виробництва на інноваційну модель розвитку [5]. В Україні кластерний підхід до організації агропродовольчого виробництва ще не набув широкого розповсюдження, але певні кроки у цьому напрямку ведуться. В цілому сформовано законодавство, яким визначено організаційно-правові форми об'єднань підприємств та наявні передумови для формування нових виробничих систем (кластерів) в різних сферах господарської діяльності; в рамках програми економічного розвитку «Поділля Перший» створені агропромисловий, рибний, швейний та будівельний кластери, до яких входять підприємства Хмельницької, Вінницької, Тернопільської та Івано-франківської областей; існують ініціативи щодо створення сирного, олійного, соєвого, зернового, м’ясного та інших видів кластерних об’єднань. Не дивлячись на популярність кластерної моделі розвитку у світовій економіці, впровадження кластерних технологій у вітчизняне виробництво продовольчих товарів повинно будуватися на основі наукового та системного підходу, а не виступати певною «даниною» модних світогосподарських тенденцій. Література:
|