Geum.ru

"Ключові чинники та тенденції розвитку світової торгівлі "

Вид материалаДокументы

Содержание


2. 3. Україна в системі світової торгівлі
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

2. 3. Україна в системі світової торгівлі




Наша держава лише входить у систему світового господарства, і від того, як цей процес буде відбуватися, залежить не стільки динаміка зовнішньої торгівлі, а, насамперед, можливість подальшого соціального і економічного розвитку держави як органічної підсистеми світової економіки. У процесі інтеграції у світове економічне господарство Україна зустрічається з величезними складнощами. Це зумовлюється рядом причин:

по-перше, Україна ще не визначилася в повній мірі з основними напрямками і механізмами структурної перебудови економіки, критерії якої повинні визначатися з урахуванням особливостей розвитку світової системи господарювання, а також реальних можливостей інтегрування в неї України;

по-друге, дуже гостро стоять питання як безпеки у сфері зовнішньоекономічних відносин, так і взагалі економічної безпеки, що необхідно вирішувати з позицій активного конкурентного протистояння на світовому ринку;

по-третє, існують явні протиріччя регіонального характеру, вирішення яких можливе тільки за допомогою довгострокових договірних принципів, шляхом активного включення в інтеграційні процеси, з визначенням глобальних національних пріоритетів і їхнім балансуванням з іншими, що існують у світовому економічному господарстві;

по-четверте, спроби активного спілкування і діалогу з міжнародними фінансовими інститутами як гарантами входження України у світовий ринок і оновлення економіки поки що викликають неадекватну реакцію широких кіл української громадськості, оскільки досі ще не чітко визначені орієнтири нашої країни ні в розвитку її «внутрішньої» економіки, ні в пошуках її майбутнього місця у світовому господарстві.

Існуючі концептуальні підходи до зовнішньоторговельної політики України - при всіх її позитивних аспектах - мають суттєвий недолік: у них фактично відсутні концепція та організаційні принципи досягнення стратегічних цілей. А саме це і складає стрижень цієї політики. З точки зору змін, що не тільки мали місце, але й розвиваються у сфері міжнародних економічних відносин, слід відмітити: саме орієнтація на глобальні зміни і тенденції, їхнє прогнозування в довгостроковому режимі, а також адекватна політика нашої держави можуть привести до позитивних змін в її становищі на світовому ринку.

Сьогоднішні реалії взаємовідносин України зі світовою господарсь­кою сферою характеризуються непідготовленістю її економіки до високоефективних форм зовнішньоекономічного співробітництва.

У сучасній світовій господарській сфері зовнішньоекономічні зв'язки національних економік охоплюють більш широкий, ніж раніше, спектр взаємодій: торговельний обмін переріс у науково-технологічне і інвестиційне співробітництво. Склалася нова модель таких зв'язків -виробничо-інвестиційна. Виробничо-інвестиційне співробітництво в результаті інтернаціоналізації виробництва і капіталу модифікує товарне виробництво, робить його більш ефективним. Виробництво ґрунтується на базі технологічного співробітництва, що вийшло за межі національних меж із застосуванням нових сучасних форм поділу праці.

Але для України є притаманним «постачальницько-збутовий» і «по­середницько-торговельний» менталітет виходу на світовий ринок. З точки зору того, щоб побороти відсталість нашого виробництва, його системну несумісність зі світовою, необхідно перейти до нової моделі взаємовідносини національного господарства з світовим. Саме тому слід орієнтуватися на виробничо-інвестиційну модель, де в полі зору є не тільки сфера обміну (зовнішня торгівля), але й співробітництво за всіма напрямками виробничо-технічного процесу, з винесенням частини з них за національні рамки. Орієнтація виключно на зовнішньоекономічну модель співробітництва призведе до ще більшого поглиблення структурної кризи, оскільки вона в значній мірі є похідною від існуючої структури виробництва. В даному випадку мова йде не про вихід на світову арену окремих українських товарів, а про функціонування на цій арені як певних конкурентоспроможних галузевих і міжгалузевих блоків, регіонально-виробничих анклавів і т. д.

Як показує міжнародний досвід, сьогодні прорив на світовий ринок ґрунтується, як правило, не просто продуктом, і навіть не галуззю, а міжгалузевим комплексом, що перебуває в певних заново створених технологічних системах. Його конкурентне ядро позичає необхідну для нього технологічну нішу й інтегрується зі своїми постачальниками і партнерами. Вияв та підтримка розвитку таких галузевих (міжгалузевих) «кущів» в українській економіці - це дуже важлива й необхідна справа.

Ключем до розуміння позицій України на зовнішньому ринку є інтегрований критерій конкурентоспроможності - рівень ефективності використання ресурсів. Україна має значні природні переваги: достатнє число робочої сили, вигідне географічне положення, багаті природні ресурси і т. д. Але це тільки можливі потенційні переваги, що ще вимагається розвивати й реалізовувати.

Таким чином, конкурентні переваги нашої країни не є закінченими, вони мають кон'юнктурний характер за обмеженою групою товару і на ринку, який не визначає дійсний рівень світової конкуренції.

З такої позиції і слід розглядати експортний потенціал, що можна визначити як суму благ, які національна економіка може виробити й реалізувати за свої межі, без збитків для себе, але в усіх випадках - при певних зовнішніх і внутрішніх обмеженнях - намагаючись максималізувати власний прибуток.

Конкурентоспроможність національної економіки - це вирішальний критерій, на який необхідно звернути увагу при вирішенні проблем лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і рівня відкритості економіки, що є першим каменем у фундаменті зовнішньої політики.

Сьогодні економіка України - з точки зору і становища і низької конкурентоспроможності - є дуже відкритою. Як відомо, головний канал відкритості - зовнішня торгівля. Її частка у ВНП коливається від 8 - 10% у великих країнах до 70 - 80% у деяких маленьких країнах (Голландія, Бельгія та ін.). За оцінкою фахівців, рівень відкритості економіки України, розрахований як частка експортної квоти у ВВП, у 1994 році становив більше однієї третини.

Така ситуація завдає серйозний неспокій для вітчизняної економіки, оскільки високий рівень її відкритості є наслідком не значної конкурентоспроможності, а безсистемної торгівлі на фоні глибокої кризи. Яке-небудь небажане вагання кон'юнктури світових товарних ринків може призвести українських виробників до банкрутства - через відсутність запасу міцності.

Конкурентні переваги, що притаманні українській економіці, полягають у дешевій робочій силі, можливості швидкої експортної орієнтації сільського господарства і переробних галузей, значному технологічному потенціалі ВПК, відносно розвиненій промисловості і науці.

Українська наука досягла значних висот. У її «портфелі» є безліч готових до реалізації унікальних технологій. Але цього мало. Сьогодні необхідно мати також високорозвинену інфраструктуру, а саме: підготовку високопрофесійних науково-інженерних кадрів, розвинену інформаційну науку та її інтегрування у світовий інформаційний простір, створення обмеженого кола державних наукових органів, що б достатньо фінансувалися державою й були б національними центрами фундаментальних досліджень і т. д. Нарешті, потрібно виробити державну стратегію розвитку науки.

Основне завдання, що повинно турбувати державу відносно своїх товаровиробників, народу, майбутнього країни, - швидше створити конкурентне середовище. Але потрібно ще раз підкреслити: без справжньої конкуренції на внутрішньому ринку не варто думати про ефективний вихід на міжнародну арену.

Сьогодні товарний обмін між Україною та ЄС відбувається переважно на міжгалузевій основі, що великою мірою обмежує реальну економічну інтеграцію, що, як свідчить світовий досвід, розвивається переважно на основі внутрішньогалузевих економічних зв'язків.

Основними проблемами у стосунках України та ЄС є такі: низькі показники експорту високотехнологічних товарів; інфраструктури і проблеми; антидемпінгові заходи; невідповідність стандартам єврорегіону; проблеми в галузі вантажоперевезень з регіоном ЄС та ін.

Для України характерними є вкрай низькі показники експорту високотехнологічних товарів і послуг, зумовлені формуванням типу міжнародної конкурентоспроможності, що базується на цінових факторах та порівняльних перевагах у вартості природних ресурсів і робочої сили. Наявні передумови для формування високотехнологічного типу конкурентоспроможності не використовуються належним чином, про що свідчать розриви в рівнях патентування та роялті, ліцензійних платежів і високотехнологічного експорту. Так, якщо за рівнем патентної активності резидентів (у розрахунку на 100 тис. населення), яка відбиває відносний рівень розвитку науково-технологічного потенціалу, Україна посту­пається країнам ЄС у середньому лише в чотири рази, то за рівнем розвитку високотехнологічного експорту — в 36 разів. Отже, в Україні одне запатентоване технологічне рішення створює у середньому в дев'ять разів меншу вартість високотехнологічного експорту, ніж у країнах ЄС. [14].

Існують численні проблеми в галузі вантажоперевезень з регіоном ЄС. Великі українські компанії, що мають 50 і більше сучасних автопоїздів та за якістю надання транспортних послуг наближаються до європейських стандартів, поки що займають ледве п'яту частину ринку. Дрібні ж гравці на цьому ринку вдаються до відвертого демпінгу, внаслідок чого може постраждати вся вітчизняна система міжнародних перевезень.

Невідповідність стандартам ЄС матиме дедалі більший обмежувальний вплив на торговельно-економічну діяльність України на ринку Євросоюзу.

Процес розвитку торговельно-економічних відносин України з ЄС стримується і комплексом проблем, пов'язаних із режимом доступу українських експортерів до його ринку. Хоча у жовтні 2000 року було укладено Угоду про торгівлю текстильною продукцією, що передбачає її здійснення на безквотовій основі, але у сфері постачання окремих металургійних виробів квоти застосовуються й дотепер.

Серйозною перешкодою на шляху до ринку ЄС стали антидем­пінгові заходи. [33].

Антидемпінгові процедури й заходи ЄС щодо імпорту товарів походженням з України стосуються продукції хімічної промисловості та чорних металів. Наразі 8 українських товарів підлягають дії антидемпінгових заходів під час експорту до ЄС: карбамід, нітрат амонію, суміш карбаміду та нітрату, хлорид калію, карбід кремнію, труби безшовні, труби зварні, сталеві канати та троси. Водночас серед країн-кандидатів лише Польща й Угорщина застосовують тимчасові захисні заходи проти української металопродукції, що менш жорсткі порівняно з чинними заходами ЄС.

Відсутність в України статусу країни з ринковою економікою спричиняє порушення антидемпінгових розслідувань проти вітчизняних виробників за дискримінаційними процедурами, що не враховують реальних витрат на виробництво продукції. При цьому вартість продукції розраховується за методом аналогій із так званою «сурогатною» країною. В результаті український виробник отримує загороджувальне мито в 100 - 200%. На середину 2003 року щодо імпорту до ЄС української продукції діяли дев'ять антидемпінгових заходів. Ставки антидемпінгового мита для України, як правило, є найвищими, що спричинило закриття ринку ЄС для українських експортерів за більшістю названих позицій. При цьому Україні не вдалося використати можливості уникнення неринкового статусу щодо окремих галузей економіки, які були надані рішенням ЄС від жовтня 2000 року. Замість того щоб вирішувати конкретні торговельно-економічні питання, Україна «трошки забігла вперед» з підписанням двостороннього протоколу з ЄС про умови доступу на ринки товарів і послуг у рамках процесу приєднання до СОТ. [47]

Але проблеми доступу існують не тільки у сферах традиційного експорту на «чутливі» ринки Європейського Союзу, до яких належать ринки аграрні та сталеливарних виробів. Застосування ЄС механізмів політичних преференцій істотно обмежує доступ українських виробників на ринок навіть у тих сегментах, де Україна виготовляє досить конкурентоспроможний продукт (наприклад, вантажні літаки). Країни - члени ЄС - надають перевагу і безпосередньому залученню підготовлених в Україні фахівців у високотехнологічних сферах, аніж розвитку кооперації з нашими компаніями та науково-дослідними організаціями.

Ефективному регулюванню торгівлі українських компаній на ринках ЄС заважає тіньовий характер певної її частини, про що свідчать розбіжності в даних торговельної статистики України та Євростату. Так, вітчизняні статистичні показники обсягів українського експорту та імпорту постійно занижуються: експорт, як правило, на 10 - 22%, імпорт - на 15 - 30%. Це свідчить про тенденцію нелегального експорту капіталу через маніпулювання експортними цінами та про масштабне використання імпортних операцій для нелегального вивезення капіталу й уникнення їх оподаткування через навмисне заниження митної вартості товарів.

У сфері послуг існують такі ж, якщо не більші, тенденції приховування реальних обсягів операцій з огляду на їхню «невидимість». Важко оцінити обсяги надання послуг суб'єктам економічної діяльності в країнах ЄС працюючими в них мігрантами з України, оскільки більшість із них є нелегалами. [13].

Загалом ефективній діяльності українських компаній на ринку ЄС перешкоджає складний комплекс негативних чинників торговельно-політичного і структурно-економічного плану, що вкорінені в проблемах міжнародної конкурентоспроможності українських виробників та стратегіях їх корпоративного розвитку, їх подолання вимагає системного підходу та стане можливим в разі здійснення докорінних структурних перетворень в українській економіці, якісного поліпшення її державного регулювання.[1;220-230]