"Ключові чинники та тенденції розвитку світової торгівлі "

Вид материала

Документы

Содержание 1. 3. Світова торгівля в системі глобалізації економічних відносин

Подобный материал:

• План. Міжнародна торгівля як одна з найвизначальніших форм мев. Динаміка та тенденції, 77.71kb.
• Бізяєва Наталія Ярославівна, 79.6kb.
• Декларація про торгівлю товарами для інформаційних технологій, 365.91kb.
• Розділ: Світовий ринок Світовий ринок лісу, 225.37kb.
• Обласна програма розвитку внутрішньої торгівлі на період до 2012 року Характеристика, 179.02kb.
• Розвиток електронної торгівлі в умовах становлення глобального інформаційного простору, 181.69kb.
• Розділ Сутність інфляції. Чинники, що впливають на її розвиток, 296.63kb.
• Реферат на тему: "Поняття Реформації", 120.24kb.
• Переговори стосовно вступу України до Світової організації торгівлі, 13.86kb.
• Які переваги вступу України до Світової організації торгівлі (сот)? Відповідь, 8.4kb.

1. 3. Світова торгівля в системі глобалізації економічних відносин

В умовах науково-технічної революції для економічного роз­витку будь-якої країни все більшого значення набуває її участь у міжнародному поділі праці. Наочним прикладом цього є проце­си, які відбуваються на Заході, де промислово розвинені країни свідомо йдуть на стирання економічних, а часто і політичних кор­донів, створюють управлінські надбудови, основним завданням яких стає, у тому числі, формування сприятливих умов для досягнення свободи руху товарів, капіталів, технологій, послуг, робочої сили і т.п. з метою вирівнювання рівнів економічного розвитку окремих країн на основі спеціалізації і науково-технічної кооперації. Вирішення цих завдань тісно пов'язане з проблемами формування цивілізованої зовнішньоекономічної політики.

Зовнішньоекономічна політика — це система заходів, спря­мованих на досягнення економікою даної країни певних переваг на світовому ринку й одночасно на захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів. Зовнішньоекономічна політи­ка, як показує історія, часто використовується для досягнення певних політичних цілей і тому з повним правом вважається складовою частиною зовнішньої політики держави.

Таким чином, зовнішньоекономічна політика має дві сторо­ни — захисну і наступальну. Вона здійснюється за допомогою визначеного арсеналу заходів, які дуже умовно можуть бути поділені на захисні і наступальні.[19]

У торгово-політичній практиці широко використовуються обидва напрямки зовнішньоекономічної політики — як про­текціонізм, так і свобода торгівлі. При цьому в «чистому вигляді» вони практично ніколи не використовуються. Проте можна дуже грубо сформулювати причини, які визначають позицію держави в проведенні тієї чи іншої політики, тобто які впливають на вирішення питання «протекціонізм чи свобода торгівлі?»

Політика протекціонізму проводилася державою в ті періоди, коли внутрішня економіка даної країни чи її окремі галузі були не достатньо конкурентноздатні на світовому ринку, а тому по­требували допомоги держави, яка й створювала систему захисту слабких галузей, використовуючи для цього певний набір торго­во-політичних засобів.

Навпаки, коли економіка однієї з країн виривалася вперед у своєму розвитку в порівнянні з іншими державами, її представ­ники виступали з вимогою усунути перешкоди на шляху руху то­варів, у першу чергу мита і кількісні обмеження, тобто виступали під гаслом свободи торгівлі.

І все-таки, як свідчить історія, до останнього часу основним напрямком зовнішньоекономічної політики був протекціонізм. Вільна торгівля була усього лише окремим епізодом, винятком на тлі протекціонізму.

Утворення великих монополістичних об'єднань (концернів, трестів і т.д.) призвело до серйозних змін у політиці протекціонізму, які проявились у появі нового його напрямку, так званого надпротекціонізму. Його відмінність від протекціонізму вільної конкуренції полягає в тому, що якщо на домоно­полістичній стадії протекціонізм, як правило, був спрямований на захист від іноземної конкуренції найслабших, неконкурентос­проможних галузей економіки, то монополістичний надпротекціонізм став захищати саме найбільш розвинені, потужні, мо­нополізовані галузі. Мета такого роду політики полягала в тому, щоб економіки, які знаходяться під посиленим захистом сектору, мали можливість за рахунок високого рівня цін одержувати на внутрішньому ринку монопольно високий прибуток, спираючись на який вести наступ (за допомогою низьких цін) на світовому ринку з метою витіснення конкурентів. У зв'язку з цим такого ро­ду політика одержала також назву наступального або агресивно­го надпротекціонізму.

В зовнішньоекономічній політиці переплітаються інтереси різних монополій, фінансових, торгових, професійних та інших груп. Тому сучасна зовнішньоекономічна політика — це складна система, що формується під впливом-національних, економічних і політичних факторів, під впливом процесів, які відбуваються у всій системі міжнародних економічних відносин, у першу чергу науково-технічної революції, яка різко посилила взаємоза­лежність господарств окремих держав. Об'єктивні вимоги інтер­націоналізації економіки мали як наслідок триваючі зараз у світі інтеграційні процеси, що роблять величезний вплив на форму­вання сучасної зовнішньоторговельної політики. У результаті діяльності інтеграційних угруповань відбувається формування єдиної для них системи регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, яка отримала назву колективного протекціонізму. Ха­рактерною для нього є більш-менш повна лібералізація взаємної торгівлі (свобода торгівлі) при одночасному проведенні узгодже­ної єдиної протекціоністської політики відносно країн, які не бе­руть участь. Найбільш характерним прикладом цього є Євро­пейський Союз (Європейські Співтовариства, Спільний ринок).[10;13]

Сучасна зовнішньоекономічна політика здійснюється за до­помогою цілого ряду контролюючих засобів, які регулюють і сти­мулюють зовнішньоекономічні зв'язки. До них належать митні тарифи, кількісні обмеження, різного роду перешкоди для збуту і споживання товарів на ринку країни-імпортера. Одночасно за до­помогою експортних кредитів і державних гарантій по них, кредитів міжнародних фінансових організацій, експортних премій, товарного і валютного демпінгу, умовно безмитного ввезення і вивезення, повернення мит і податків, інших податкових пільг здійснюється стимулювання експорту товарів. Важливу роль як засіб розширення експорту відіграє також вивезення капіталу.

Багатостороннє регулювання міжнародної торгівлі, насампе­ред у плані зниження митних бар'єрів, здійснювалося в післяво­єнний період насамперед по лінії ГАТТ і її правонаступниці ВТО.

ГАТТ як найбільша міжнародна організація, що регулює мит­но-тарифні питання світової торгівлі, була створена в Женеві в 1947 р. Це були часи, коли США, зміцнивши свою економіку після Другої світової війни, виступили за створення стабільних правил міжнародної торгівлі, які забезпечують можливість по­ступального розвитку світового товарообігу.

Тому на основі американських пропозицій був розроблений проект статуту МТО, центральне завдання якої полягало в тому, щоб забезпечити регулювання світової торгівлі і поступово лібе­ралізувати її. Але статут МТО, прийнятий у Гавані, так і не був ра­тифікований країнами-учасницями; замість нього в дію вступила багатостороння угода про основні норми митної політики (Гене­ральна угода з тарифів і торгівлі), створена на основі кількох ско­ректованих американських пропозицій. Вона проводила голо­вною ідеєю свободу торгівлі, тобто рівність усіх сторін, які беруть участь. Ця ідея конкретизувалася в декількох положеннях.

Першим і найважливішим положенням, яке набуло форми «режиму найбільшого сприяння», є теза про необхідність дотри­мання рівності і недискримінації всіх учасників зовнішньої торгівлі. Поточна діяльність ГАТТ полягала в проведенні багатосто­ронніх зустрічей-раундів, під час яких обговорювалися винесені на порядок денний питання, пов'язані з регулюванням зовнішньої торгівлі країн-учасниць. Всього з моменту створення і до даного часу у рамках ГАТТ було проведено вісім таких раундів. Нижче наведені дані показують час і місце проведення раундів, так само, як і перелік проблем, які обговорювалися на цих переговорах.

Таблиця 1.5

Раунди переговорів у рамках ГАТТ

Місце відкриття і проведення переговорів	Роки (раунди)	Перелік проблем,що обговорювалися
Женева	1947	Зниження митних тарифів
Аннесі (Франція)	1949	Те саме
Торкі (Англія)	1950	Те саме
Женева	1956	Те саме
Женева	1960-1961(Діллон-раунд)
Женева	1964-1967(Кеннеді-раунд)	Зниження тарифів,розробка антидемпінгового кодексу
Токіо, робота проходила в Женеві	1973-1979(Токіо-раунд)	Зниження тарифів,розробка кодексів,що розширюють компетенцію ГАТТ в галузі нетарифних бар’єрів
Пунта дель Есте (Уругвай), робота проходила в Женеві	1986-1994(Уругвайський раунд)	Зниження митних бар’єрів,удосконалення механізму ГАТТ,угода про створення ВТО. Розробка Генеральної угоди про торгівлю послугами (ГАТС)

ВТО, правонаступниця ГАТТ, почала свою діяльність із січня 1995 р. У середині грудня 1996 р. у Сінгапурі відбулася її перша Мі­ністерська конференція, яка є вищим органом цієї впливової між­народної організації. Проведений форум підбив підсумок дворічної діяльності організації і визначив пріоритетні шляхи її розвитку на найближчу і середньострокову перспективу, включаючи вирішен­ня проблем, пов'язаних з виконанням раніше досягнутих угод.

На конференції були порушені нові галузі діяльності ВТО, які поки що не входять у сферу її компетенції, а також намічені стратегічні напрямки еволюції всієї системи світової торгівлі.

На сучасному етапі ВТО покликана регулювати економічні взаємини країн-учасниць на основі пакета угод так званого Уруг­вайського раунду багатосторонніх торгових переговорів (1986-1994). ВТО функціонує багато в чому так само, як і ГАТТ, але здійснює нагляд за ширшим спектром торгово-політичних угод і має набагато більше повноважень завдяки удосконалюван­ню ряду процедур прийняття рішень.

Центральне завдання ВТО — лібералізація світової торгівлі шляхом послідовного скорочення рівня імпортних мит, а також усунення різних нетарифних бар'єрів. У своїй діяльності вона ви­ходить з того, що розширення міжнародного обміну дозволить найбільш оптимально використовувати світові ресурси, забезпе­чить стабільність економічного розвитку всіх країн і збереження навколишнього середовища.

Країни-члени ВТО приймають на себе зобов'язання викону­вати 18 угод і юридичних інструментів, об'єднаних терміном «ба­гатосторонні торгові угоди». Таким чином, ВТО є своєрідним ба­гатостороннім контрактом (пакетом угод), нормами і правилами якого регулюється понад 90% усієї світової торгівлі товарами і послугами.

Пакет угод Уругвайського раунду об'єднує приблизно 50 пра­вових документів, основними з яких є угода про установу ВТО і додатки до неї:

1) багатосторонні угоди з торгівлі товарами;

2) генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС);

3) угода про торгові аспекти прав інтелектуальної власності;

4) домовленість про правила і процедури, які регулюють вирішення суперечок;

5) механізм огляду торгової політики;

6) багатосторонні угоди з обмеженою участю, тобто обов'яз­кові тільки для членів ВТО, що приєдналися, з торгівлі цивільною авіатехнікою, урядових закупівель, молочних про­дуктів і яловичини.

Нині приблизно 40 держав і організацій мають у ВТО статус спостерігача. З них більше двох десятків країн (включаючи Росію, Китай, Тайвань, Саудівську Аравію, більшість держав СНД, країни Балтії) знаходяться на різних стадіях приєднання до ВТО. Однією з головних умов приєднання нових країн до ВТО є приведення їхнього національного законодавства у відпо­відність з положеннями пакета угод Уругвайського.

Угоди ВТО забезпечують баланс прав і зобов'язань країн-учасниць, передбачають посилення системи арбітражного роз­гляду торгових суперечок. Без участі в багатосторонній системі регулювання торгівлі Україна буде неминуче піддаватися дис­кримінаційним одностороннім заходам, насамперед з боку західних партнерів.

Плановане приєднання України до ВТО зможе позитивно вплинути на хід економічних реформ, структурну перебудову економіки, орієнтовану на подальше включення країни в міжна­родний поділ праці.[3;ст..109-116]