"Ключові чинники та тенденції розвитку світової торгівлі "

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

1. 2. Рушійні сили світової торгівлі

Упродовж свого історичного розвитку міжнародна торгівля пройшла шлях від окремих і часто випадкових зовнішньоторговельних операцій до довгострокового великомасштабного торговельно-економічного співробітництва.

Фахівці з історії світової економіки пропонують різні критерії періодизації розвитку міжнародної торгівлі: за етапами розвитку науково-технічного прогресу; за етапами вдосконалення транспортної системи; за пріоритетними напрямами зовнішньоторговельних політик країн. Насправді доведено, що між усіма переліченими класифікаційними ознаками існує пряма залежність. З огляду на це можна виокремити такі етапи розвитку міжнародної торгівлі:

I - початковий (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.);

II - друга половина XIX ст. - початок Першої світової війни (1914 р.);

III - період між двома світовими війнами (1914 - 1939 рр.);

IV - повоєнний (1950 - 1960-ті роки);

V - сучасний (з початку 1970-х років - до теперішнього часу).

І етап характеризується промисловими революціями, що замінили мануфактурне виробництво великою машинною індустрією в усіх розвинутих країнах. Важка промисловість фактично сформувала світовий ринок і одночасно різко посилила свою залежність від нього. У цей період міжнародна торгівля розвивалась дуже швидкими темпами, чому сприяли такі середовищні чинники:

залучення нових регіонів земної кулі до міжнародного товарообміну;

прогрес у розвитку транспортної системи світу (збільшення загального тоннажу суден; відкриття Суецького каналу, що з'єднав Азію з Європою);

революція в засобах зв'язку (винахід електричного телеграфу; прокладання в 1866 р. трансатлантичного кабелю, що дозволило встановити зв'язок між Америкою та Європою).

Характерною рисою цього етапу є випереджаючі темпи зростання світового товарообороту порівняно з темпами зростання промислового виробництва у світі, що свідчить про велике значення для країн розвитку зовнішньої торгівлі. Головну роль на світовому ринку в цей період відігравала Великобританія, частка якої в обсязі світової торгівлі становила 25%. У 1997 р. частка трьох найбільших експортерів світу -США, Німеччини та Японії - у світовій торгівлі становила 28,7%.

Суттєвою особливістю даного етапу розвитку міжнародної торгівлі є вивезення товарів, тобто експорт товарів, вироблених на національній території. У сфері регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин цей етап характеризується зародженням політики фритредерства - свободи торгівлі та невтручання держави у підприємницьку діяльність. Одним з найпопулярніших інструментів політики фритрейдерства було зниження мита на товари у взаємній торгівлі, що сприяло збільшенню вивезення англійських товарів за кордон.

Протекціонізм відіграв значну роль у розвитку фабричної та мануфактурної промисловості. Під його «прикриттям» Франція вела конкурентну боротьбу з Великобританією на початку XIX ст. У цілому на даному етапі розвитку світової торгівлі протекціонізм мав захисний характер у країнах Західної Європи та США, охороняючи їх національну економіку від конкуренції з розвинутішою промисловістю Великобританії.

II етап характеризується такими основними середовищними чинниками:

впровадженням досягнень науково-технічного прогресу у виробництво товарів, який забезпечив зниження ваги одиниці товару, підвищення якості збереження продукції під час транспортування;

подальше вдосконалення транспортних шляхів та суттєве вдосконалення якісних характеристик транспортних засобів.

Основною особливістю розвитку міжнародної торгівлі на цій стадії стає вивезення капіталу, що забезпечував як збільшення експорту товарів, так і захоплення вигідних ринків збуту та джерел сировини. За допомогою експорту капіталу фірми посідали ключові позиції в господарстві тих країн, куди вивозився капітал, особливо якщо це були менш розвинуті країни, таким чином забезпечуючи собі отримання високих прибутків.

Цей період став початком формування транснаціональних корпорацій у розвинутих країнах світу та поступове створення їх філій за кордоном. Переважна частина світового товарообороту припадала на взаємний товарооборот між невеликою кількістю індустріально розвинутих країн, жителі яких становили незначну частину населення земної кулі.

Другою особливістю періоду, що розглядається, є динамічніше зростання товарообороту світової торгівлі. Вже у 1880 р. він збільшився в 5 разів порівняно із 1850 р., а порівняно з 1800 р. - у 10 разів. У цей період відбуваються також суттєві зміни в співвідношенні сил на світовому ринку.

За останнє десятиріччя цього етапу (1904 - 1914 рр.) темпи зростання світової торгівлі уповільнюються, що передусім пояснюється особливостями регулювання зовнішньої торгівлі країн, а саме посиленням протекціоністських тенденцій, зумовлених зростаючим впливом монополій на зовнішньоекономічну політику своїх держав. При цьому характер протекціонізму змінюється - із захисного він перетворюється на наступальний, тобто такий, що охороняє від іноземної конкуренції не слабкі галузі національної економіки, а найбільш розвинуті та високо монополізовані.[21]

III етап деякі фахівці називають «мертвим» періодом у розвитку міжнародної торгівлі. Чверть сторіччя (1914 - 1939 рр.), що тривав цей етап, позначені подіями Першої світової війни та її руйнівними наслідками для економік європейських країн, економічними кризами 1920 - 1921 рр. та 1929 - 1933 рр., початком формування двох світових систем господарства.

Основні особливості й риси цього етапу можна охарактеризувати таким чином:

довготермінове і глибоке порушення міжнародних торговельно-економічних зв'язків, зумовлених наслідками світової війни та революції в Росії;

значне скорочення світового товарообороту внаслідок загальних несприятливих економічних та політичних умов, що спричинили як падіння фізичного обсягу торгівлі, так і зниження світових цін;

незмінність товарної структури світового.

Ускладненню міжнародної торгівлі сприяли також особливості державного регулювання, а саме посилення митного протекціонізму та розпад існуючої міжнародної валютної системи, що призвело до виникнення окремих валютних блоків. Останні становили валютні угруповання країн, що створювались для забезпечення валютно-економічного пріоритету тієї країни, яка очолювала цей блок, шляхом прикріплення валют країн-учасниць до її валюти.

Так, у 1931 р. стерлінговий блок на чолі з Великобританією об'єднав практично всі країни цієї імперії та ряд держав, тісно пов'язаних з нею економічно (Єгипет, Ірак, Португалія). Пізніше до нього приєднались Швеція, Норвегія, Данія, Японія, а згодом - Німеччина та Іран. Усього до блоку входило 22 країни. Курс національних валют країн-учасниць перебував у залежності від фунта стерлінгів, а стосовно долара і валют країн, що не входили до блоку, встановлювався згідно з курсом фунта до долара та цих валют.

У 1933 р. був створений доларовий блок, до складу якого ввійшли США, Канада та майже всі країни Латинської Америки. У цьому ж році група країн, що дотримувалась золотого стандарту (Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а згодом - Італія та Польща), утворили золотий блок, який, однак, розпався у 1936 р. внаслідок введення країнами валютних обмежень та фактичної відмови від золотого стандарту під тиском кризових процесів.

Усередині блоків обмін валютою був вільним, але поза ними діяли обмеження на обмін валют, що врешті-решт призвело до скорочення обсягів міжнародної торгівлі. Комерційні торговельні зв'язки дедалі частіше замінялися кліринговими угодами. Внаслідок цього обсяг міжнародного товарообороту в 1933 р. скоротився порівняно з 1929 р. у 2,8 рази.

Згортанню міжнародної торгівлі сприяло також введення Великобританією в 1932 р. системи пільг (преференцій), механізм якої полягав у тому, що одна країна або група країн встановлюють особливе пільгове (преференційне) мито на товари, яке не поширюється на товари інших країн. Ця система застосовувалась Великобританією, а згодом й іншими країнами для отримання дешевої сировини та продовольства з економічно залежних країн. Преференції широко використовувались у торгівлі з країнами, що входили до валютних блоків.

IV повоєнний етап розвитку міжнародної торгівлі дістав ще назву «золотого періоду» - саме в цей період було досягнуто 7% щорічного приросту світового експорту. В даний період міжнародна торгівля розвивалась швидкими темпами під впливом таких середовищних чинників:

створення у 1947 р. Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) - міжурядова економічна організація соціалістичних країн Європи, яка об'єднала такі соціалістичні країни: Радянський Союз, Болгарія, Угорщина, Німецька Демократична Республіка, Польща, Румунія, Чехословаччина:

розпад колоніальної системи, який почався після Другої світової війни. Політичну незалежність за 30 повоєнних років завоювали більш ніж 100 колишніх колоній та напівколоній, а повна ліквідація колоніальної системи закінчилась у середині 1970-х років падінням останньої і найстарішої португальської колоніальної імперії;

початок формування регіональних економічних інтеграційних угруповань: Бенілюкс - економічний союз Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, 1958 р.; Європейська асоціація вільної торгівлі - торговельний блок семи західноєвропейських країн (Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція), 1956 р.; Європейська економічна спільнота (ЄЕС) - державне об'єднання шести європейських держав (Федеративна Республіка Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург), створене з метою формування спільного ринку шляхом ліквідації митних тарифів і проведення спільних заходів в економічній та соціальній сферах, 1957 р.;

поява міжнародних організацій, таких, як Організація Об'єднаних Націй (ООН), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР).

Особливістю цього етапу є достатньо високі темпи приросту світового товарообороту і швидше, ніж після Першої світової війни, відновлення як національних економік, так і зовнішньоекономічних зв'язків. Наприклад, за 20 років, починаючи з 1950 р., обсяг світового експорту збільшився майже в 5 разів, а в індустріально розвинутих країнах - у 7,5 рази.

V етап - сучасний етап розвитку міжнародної торгівлі - можна поділити на два періоди:

1. Конкуренції двох світових систем господарства - капіталістичної та соціалістичної (до початку 1990-х років).

2. Глобалізації світової економіки (з початку 1990-х років). Кожному із зазначених періодів розвитку міжнародної торгівлі були притаманні:

1. Більш високі темпи зростання міжнародної торгівлі порівняно з розвитком світового виробництва.

2. В експорті дедалі більшого значення набуває наукомістка продукція.

3. Темпи приросту торгівлі послугами значно випереджають темпи приросту торгівлі товарами.

4. Зміна товарної структури світового товарообігу: скорочується питома вага сировини і підвищується частка готових виробів.

Зменшення частки сировини в міжнародній торгівлі пояснюється такими факторами:

розширенням виробництва синтетичних матеріалів на базі розвитку хімічної промисловості;

переходом на ресурсозберігаючі технології;

упровадженням прогресивних методів обробки первинних матеріалів.

5. Інтенсифікація обміну продукції інтелектуальної праці (ліцензії, ноу-хау, інжинірингові послуги).

6. Експорт/Імпорт послуг (особливо нових видів консультаційних, банківських, інформаційних, зв'язку, оренди тощо) виокремився у найбільш динамічно зростаючий сектор світової торгівлі.

З другої половини XX ст. помітно проявилася нерівномірність динаміки зовнішньої торгівлі. Це вплинуло на співвідношення сил між країнами на світовому ринку. Домінуюче положення США похитнулося. У 1980-ті роки значний ривок у сфері міжнародної торгівлі зробила Японія, яка стала лідером за факторами конкурентоспроможності. Однак до середини 1990-х років США знову виходять на лідируючі позиції у світі за конкурентоспроможністю.

Швидкі темпи зростання міжнародної торгівлі сприятливо впливають і на економіку країн, що розвиваються, стимулюючи їх експорт. Однак вони залишаються в основному постачальниками сировини, продовольства і порівняно простих виробів готової продукції на світовий ринок. Незважаючи на ці обставини, середньорічне зростання експорту цих країн у 1990-х роках, за даними Світового банку, становило 10%, що більш ніж у три рази перевищує аналогічний показник 1980-х років, а частка промислового експорту цих країн у загальному світовому обсязі на початку 1990-х років склала 16,3%.

За останні 30 років міжнародна торгівля досягла найвищих темпів зростання у 2000 р. - 12,5,%, що становить приблизно 8 трлн. дол. США. Такий прискорений розвиток міжнародної торгівлі пов'язаний, насамперед, з посиленням процесу лібералізації міжнародних відносин, підвищенням цін на сировину, підвищенням попиту на промислові товари, частка яких у сукупному обсязі світового експорту становить 70%. Високі темпи розвитку міжнародної торгівлі свідчать також про поглиблення поділу праці, спеціалізації кооперування виробництва.

Однак зростання міжнародної торгівлі в подальші роки зменшилось: у 2001 р. воно становило 1%, у 2002 р. - 2,1%. Про динаміку світової торгівлі у 2003 р. свідчать дані табл. 1.4 (приріст у % до попереднього року).

Таблиця 1.4(початок)

Динаміка світової торгівлі у 2003 році

країни	Експорт	Імпорт
США	0,3	2,6
ЄС	0,2	1,9
Японія	7,7	4,3
«Азіатські тигри» (Сінгапур,Республіка	6,0	4,9

Таблиця 1.4(закінчення)

Корея,Тайвань,Гонконг)
Азіатські країни, економіка яких динамічно розвивається	7,2	8,5

Аналіз регіональних змін у міжнародній торгівлі показує, що на світовому товарному ринку на початку XXI ст. вже чітко виявляється тенденція до перерозподілу домінантних позицій. Динамічно зростає питома вага Азії, при цьому в даному регіоні Японія поступається позицією головного експортера на користь КНР при підвищенні частки Індії та нових індустріальних держав - «азіатських тигрів». Незважаючи на домінування на ринку «високих технологій», стабільною є тенденція до зменшення частки США у світовій торгівлі. Значною мірою вже втрачений потенціал інтеграційного впливу на динамізм зовнішньої торгівлі в групі країн ЄС, навіть при його короткостроковому збереженні після розширення цього міждержавного союзу. Сировинно-енергетична і напівфабрикатна спеціалізація експорту Росії та інших країн СНД не забезпечує суттєве посилення позицій цього регіону на світовому ринку, незважаючи на штучне зростання їх частки у вартісному складі міжнародної торгівлі при підвищенні цін на енергоносії.

За прогнозом фахівців, у 2030 р. у трійку найбільш конкурентоспроможних держав увійдуть США, Японія і Китай. Подальші позиції в цьому списку займуть Німеччина, Сінгапур, Південна Корея, Індія, Тайвань, Малайзія та Швейцарія.[1;73-81]

Blog

"Ключові чинники та тенденції розвитку світової торгівлі "

Содержание

1. 2. Рушійні сили світової торгівлі