Модуль Основи теорії держави І права

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 21

1. Поняття, предмет та метод конституційного права

Конституційне право є провідною галуззю права, тому що воно визначає основи конституційного ладу, правового статусу людини та громадянина, систему органів державної влади, територіальний устрій та регулює найважливіші суспільні відносини.

Конституційним правом закріплюються основи побудови державного механізму, загальні засади правового статусу людини і громадянина, порядок формування, організація і компетенція вищих органів держави, територіальна організація публічної влади, основи взаємовідносин фізичної особи і держави тощо.

Виходячи із зазначеного, можна зробити висновок, що предметом конституційного права України є суспільні відносини, пов'язані з організацією і здійсненням публічної влади в Україні, державної та місцевої (місцеве самоврядування). При цьому слід зауважити, що предметом конституційного права є лише ті відносини, що мають політичний характер і виникають у сфері державного владарювання. Хоча на рівні конституційного регулювання предметом конституційного права є також певна частина економічних відносин, оскільки такі відносини відображають взаємозв'язок політики з економічною організацією суспільства. Так, наприклад, в ст. ІЗ Конституції України чітко регламентовані відносини, пов'язані з економічною сферою, - відносини власності.

Важливе значення має метод конституційного регулювання, під яким розуміють систему прийомів і способів, за допомогою яких норми галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковують їх стосовно цілей і завдань правового регулювання.

Конституційне право України є визначальною галуззю в системі національного права України. Варто відзначити, що конституційному праві належить центральне місце у будь-якій національній системі права. Підтвердженням цьому є особливий характер конституції як основного закону. На основі норм конституційного права визначається державний механізм, його основні ланки, створюються юридичні підстави їх функціонування.

Центральне місце конституційного права у національній системі права зумовлене і його тісними зв'язками з системою міжнародного публічного права. В нормах конституційного права містяться положення про суверенітет України, її державну територію, громадянство, права і свободи; закріплюються основи організації і функціонування механізму здійснення зовнішньої політики; встановлюються порядок ратифікації і денонсації міжнародних договорів, імплементації норм міжнародного права у національне законодавство тощо.

2. Конституційно-правові норми та конституційно правові відносини

Конституційно-правова норма – загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання та охорони певних суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права.

Конституційно-правова норма – це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин у процесі здійснення державної влади.

1. Встановлюється державою.

2. Виражає державну волю.

3. Формально закріплена та є загальнообов’язковою.

4. Міститься в нормативно-правових актах видаваних компетентними органами.

5. Стає обов’язковою для всіх учасників регульованих суспільних відносин, визначає їх права та обов’язки.

6. Реалізація цієї норми забезпечується примусовою силою.

1. Регулює особливе, з огляду на його важливість, коло суспільних відносин, що безпосередньо стосується здійснення народовладдя.

2. Встановлює порядок створення інших правових норм, який є обов’язковим для інших галузей права.

3. Має вищу юридичну силу щодо інших правових норм.

4. Відрізняється особливою структурою в тому розумінні, що для неї не є характерною тричлена структура (гіпотеза, диспозиція, санкція). Деякі конституційно-правові норми (норми-принципи, норми-декларації) взагалі мають лише диспозицію.

5. Норми конституційного права є підставою для інших галузей права.

Конституційно-правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, суб’єкти яких наділяються взаємними правами та обов’язками, згідно з котрими вони повинні функціонувати.

Конституційні відносини є результатом дії норм конституційного права, оскільки вони служать засобом регулятивного впливу норми права на поведінку суб’єктів суспільних відносин.

Конституційно-правові відносини порівняно з іншими галузевими правовідносинами мають найбільш загальний характер.

Можна стверджувати, що конституційно-правові відносини мають специфічний, тільки їм притаманний зміст і характеризуються особливими суб’єктами, тобто певні їх учасники не можуть вступати у деякі інші види правовідносин.

Суб’єкти конституційно-правових відносин:	1. Народ України, як сукупність громадян різної національності, якому належить уся повнота влади на території держави.
	2. Громадяни України, їх колективи, особи без громадянства та іноземні громадяни.
	3. Адміністративно-територіальні утворення (області, райони в містах, міста, місто Київ та місто Севастополь, села, селища, Автономна республіка Крим)
	4. Органи держави та органи місцевого самоврядування.
	5. Суспільні об’єднання різних видів.
	6. Інші суб’єкти, оскільки цей перелік не є вичерпним.

3. Джерела конституційного права

Основна роль конституційного права у національній системі права виявляється крім усього іншого і у характері форм (джерел) його існування.

Джерелами цього права є Конституція і закони.

Підзаконні нормативно-правові акти не є характерними для конституційно-правового регулювання, хоча іноді акти глави держави й акти уряду виконують відповідну роль.

Конституція є основним джерелом конституційного права України та основою правової системи нашої держави.

Термін “конституція” походить від лат. constitutio – установлення, устрій.

Сучасна Конституція України була прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

Конституцію України за загальними класифікаційними ознаками можна охарактеризувати як:

писану кодифіковану конституцію унітарної держави з автономним утворенням;
жорстку конституцію, оскільки внесення змін і доповнень до Конституції відрізняється від внесення змін і доповнень до звичайних законів (необхідно не менше 2/3 голосів від конституційного складу Верховної Ради України). Крім того, стосовно процедури внесення змін і доповнень до розділів І, ІІІ, ХІІІ Конституції, передбачається прийняття відповідного законопроекту не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради і затвердження його на всеукраїнському референдумі, який призначається Президентом України;
за порядком прийняття як народну конституцію, тобто прийнята парламентом від імені всього Українського народу.

Система суспільних відносин, яка регулює, закріплює та охороняє Конституцію складає конституційний лад держави.

Конституційний лад – це встановлений конституцією суспільний та державний устрій.

4. Конституційний статус особистості

Демократичний характер Конституції випливає не тільки з принципів конституційного ладу, а й з норм, що визначають правове становище особистості.

Правове становище особистості – це складне поняття, яке включає правовий стан особистості, загальну правоздатність, політико-правові принципи, права, свободи й обов'язки людини і громадянина, а також гарантії реалізації і захисту прав, свобод і обов'язків людини і громадянина.

Конституція розмежовує поняття "людина" і "громадянин" і виходить при цьому з визнання ідеї "природних", "вроджених", "невідчужених" прав людини, сутність якої полягає в тому, що права людини належать їй від народження, мають природний характер, а держава може лише регулювати їх здійснення і встановлювати для них гарантії, але не може їх скасовувати. Лише у разі введення надзвичайного або воєнного стану держава може, виключно на тимчасовій основі, обмежувати можливість здійснення деяких прав і свобод. Із закінченням дії цих режимів, права і свободи відновлюються в повному обсязі. Відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, невід'ємні права і свободи кожної людини повинні поважатися будь-якою державою, незалежно від наявності в людини громадянства даної держави.
ПРАВА ЛЮДИНИ	ПРАВА ГРОМАДЯНИНА
Права людини – це права, які нерозривно зв’язані із самим його існуванням (право на життя, право на недоторканість особистості, житла, особистого життя, право на волю думки, право на повагу людської гідності, право на прагнення на щастя та т. і.). Права людини невід’ємні, невідчужувані, та належать кожній особистості незалежно від її приналежності до громадянства тієї чи іншої держави, расової або національної приналежності. Визнання та захист прав людини – це головний обов’язок держави.	Права громадянина – це права члена державно-організованого цивільного суспільства. Перш за все, це можливість приймати участь в управлінні суспільними та державними справами (право на об’єднання в політичні партії, право вибирати і бути обраним та т. і.).
Права людини порівняно з правами громадянина приоритетні. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права громадянина – лише на тих осіб, які є громадянами певної країни. Усі права людини та громадянина рівноцінні і взаємозалежні, а тому в однаковому ступені повинні захищатися державою. В Україні гарантом прав і свобод людини та громадянина є Президент України.

Основою правового становища особистості виступають права, свободи й обов'язки людини і громадянина, які утворюють правовий статус особистості. Ядром правового статусу особистості, і, в цілому, правового становища особистості є конституційний статус особистості. Цим поняттям охоплюється сукупність закріплених у Конституції прав, свобод і обов'язків особистості.

Обсяг прав і свобод, якими людина може користуватися в державі, а також обсяг покладених на неї обов'язків, прямо залежні від її правового стану, що служить передумовою інших елементів правового становища особистості.

Правовий (громадянський) стан особистості відбиває приналежність особи до громадянства України (громадянство), або приналежність особи до громадянства іншої держави (іноземність) або неприналежність особи як до громадянства України, так і до громадянства будь-якої іншої держави (безгромадянство). Відомі також й інші правові (громадянські) стани.

Громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Конституція розмежовує поняття "права" і "свободи".

Однак це в цілому рівнозначні, які збігаються за змістом, поняття. Їхня відмінність має історичне коріння. Як правило, термін "свобода" використовується у визначенні громадянських і політичних прав особистості, боротьбу за отримання яких у ХVІП - ХІХ сторіччях розглядали як звільнення від феодальної залежності. Крім того, вважається, що термін "свобода" законодавець використовує в тому разі, коли вказує на максимальну волю вибору варіанта поведінки особистості в тій чи іншій сфері суспільного життя, а при вказівці на можливість користуватися конкретним благом, застосовується термін "право".

Система конституційних прав і свобод особи в Україні охоплює усі сфери життя і діяльності людей і відповідає міжнародно-правовим стандартам прав людини. 3 урахуванням міжнародно-правових стандартів права і свободи класифікуються наступним чином.

Основні права громадян нерозривно пов’язані з їхніми обов’язками. Конституція України, фактично закріплює принцип єдності прав і обов'язків і встановлює в ст. 24, що "кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права та свободи інших людей, і має обов'язки перед суспільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості".

Під конституційним обов'язком розуміються закріплені в Конституції держави вид і міра належної необхідної обов’язкової поведінки суб'єкта.

КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ’ЯЗКИ
ЗАГАЛЬНІ КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ’ЯЗКИ	КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ’ЯЗКИ, ЯКІ ВЛАСТИВІ ТІЛЬКИ ГРОМАДЯНАМ УКРАЇНИ
1. Неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не зазіхати на права і свободи, честь і гідність інших людей. 2. Не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані їм збитки. 3. Сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом. 4. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їхнього повноліття. 5. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. 6. Повна середня освіта є обов’язковою	1. Захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, шанувати її державні символи. 2. Нести військову службу, відповідно до закону. 3. Подавати до податкових інспекцій, за місцем проживання, декларації про свій майновий стан і про доходи за минулий рік.

Гарантії реалізації і захисту прав та свобод особи - це сукупність економічних і політичних умов, а також система правових засобів, які забезпечують реальність здійснення і захисту прав та свобод людини і громадянина.

5. Інститут громадянства України

Громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою й Україною, що знаходить своє вираження в їхніх взаємних правах і обов'язках.

Держава визнає і гарантує права і свободи громадянина, захищає і протегує їй за кордоном. Громадянин дотримується законів і розпоряджень держави, виконує визначені нею обов'язки.

Питання громадянства України регулюються Конституцією, Законом України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року, міжнародними договорами України.

Право на громадянство є невід'ємним правом людини. Конституція проголошує, що громадянина України не може бути позбавлено громадянства і позбавлено права змінити громадянство, не може бути вигнано за межі України або видано іншій державі. Україна гарантує турботу і захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Документи, що підтверджують громадянство України

1. Паспорт громадянина України

2. Свідоцтво про належність до громадянства України

3. Проїзний документ дитини

4. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон

5. Дипломатичний паспорт

6. Тимчасове посвідчення громадянина України

7. Службовий паспорт

8. Посвідчення особи на повернення в Україну

9. Посвідчення особи моряка

10. Посвідчення члена екіпажу

ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНИ НАБУВАЄТЬСЯ:

ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНИ ПРИПИНЯЄТЬСЯ:

За народженням.
За територіальним походженням.
Внаслідок прийняття до громадянства (іноземець чи особа без громадянства можуть бути, за їх клопотанням, прийняті до громадянства України).
Внаслідок відновлення в громадянстві.
Внаслідок усиновлення.
Внаслідок установлення над дитиною опіки чи піклування.
Внаслідок установлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки.
У зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного або обох батьків дитини.
Внаслідок установлення батьківства.

10. На інших підставах, передбачених

міжнародними договорами України.

Внаслідок виходу з громадянства України.
Внаслідок втрати громадянства України.

3. На підставах, передбачених

міжнародними договорами України.

УМОВАМИ ПРИЙНЯТТЯ ДО ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ Є:

ДО ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ НЕ ПРИЙМАЄТЬСЯ ОСОБА ЯКА:

Визнання і дотримання Конституції України і законів України.
Зобов'язання припинити іноземне громадянство чи неперебування в іноземному громадянстві.
Безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.
Одержання дозволу на постійне проживання в Україні.
Володіння державною мовою чи її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування.

6. Наявність законних джерел існування.

Вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид.
Засуджена в Україні до позбавлення волі за здійснення тяжкого злочину (до погашення чи зняття судимості).
Вчинила на території іншої держави дії, визнані законодавством України тяжким злочином.

ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНИ ВТРАЧАЄТЬСЯ ЯКЩО:

1. Громадянин України, після досягнення ним повноліття, добровільно набув громадянства іншої держави.

2. Іноземець набув громадянства України і не подав, у порядку, встановленому законом, документ про припинення іноземного громадянства чи декларацію про відмову від нього;

3. Іноземець набув громадянства України і скористався правами, виконавши обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство.

4. Особа набула громадянства України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей чи фальшивих документів.

5. Громадянин України, без згоди державних органів України, добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції чи органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.

6. Система державних органів за Конституцією України

Державна влада - це вид публічної політичної влади, що здійснюється державою (певною системою органів) для керівництва суспільством.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Основним призначенням законодавчої влади є здійснення державної влади шляхом законотворення, тобто вона наділена сукупністю повноважень щодо прийняття законодавчих актів. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України.

Виконавча влада репрезентується системою державних органів і посадових осіб, що здійснюють повноваження для управління державою. Органами виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, місцеві державні адміністрації. За певних умов до органів виконавчої влади можуть бути включені органи місцевого самоврядування (в Конституції вказано, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади).

Головною функцією судової влади є захист прав і свобод людини. Крім того, судова влада має своїм завданням здійснювати контроль за законністю дій виконавчої влади, а саме: розглядати і вирішувати скарги громадян щодо дій (прийнятих актів) органів державного управління та їх посадових осіб. Органами судової влади в Україні є Конституційний Суд України, суди загальної та спеціальної юрисдикції.

Органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах відповідно до законів України. Їх діяльність ґрунтується на принципах законності, верховенства права, пріоритетності прав людини, розподілу владних повноважень, ефективності, відкритості.

Отже, система державних органів України виглядає наступним чином:

Глава держави - Президент України

Орган законодавчої влади - Верховна Рада України

Органи виконавчої влади: вищі - Уряд (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим); центральні - міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом; місцеві - обласні і районні державні адміністрації

Органи судової влади: орган конституційної юрисдикції - Конституційний Суд України; вищі спеціалізовані суди - Верховний Суд України, Вищий господарський суд, Вищий адміністративний суд України; місцеві загальні суди - районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, військові суди гарнізонів; місцеві господарські суди - господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; місцеві адміністративні суди - окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України; апеляційні суди, Апеляційний суд України; Касаційний суд України

Наглядові органи: прокуратура (Генеральна прокуратура України та її органи на місцях - обласні, районні, міські прокуратури).

Представницький орган Автономної Республіки Крим - Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

До органів місцевого самоврядування Конституція відносить обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські ради.

Конституційно-правовий статус органів державної влади визначається Конституцією України та спеціальними нормативно-правовими актами.

Blog