Модуль Основи теорії держави І права
| Вид материала | Документы |
- Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави, 1651.69kb.
- Президія вищої атестаційної комісії україни, 28.47kb.
- Лекція на тему „Основи теорії держави І права" > Лекція на тему, 3538.68kb.
- Основи теорії держави І права поняття та ознаки держави. Функції та механізм держави, 252.1kb.
- Основи теорії виникнення держави І права, 472.93kb.
- Навчально-методичний комплекс із дисципліни «актуальні проблеми теорії держави та права», 708.36kb.
- Основні положення теорії держави та права, 84.69kb.
- Кафедра теорії та історії держави І права, 30.3kb.
- Тестова база на іспит з теорії права та держави, 912.11kb.
- Програма вступних випробувань з дисципліни «Основи держави І права» для абітурієнтів, 114.88kb.
При інкорпорації і консолідації нові нормативно-правові акти не з’являються.
12. Законність і правопорядок
Законність – це принцип, метод і режим суворого, неухильного виконання і дотримання норм права усіма учасниками суспільних відносин.
Принципи законності – це основні ідеї, початки, що виражають зміст законності.
| ПРИНЦИПИ ЗАКОННОСТІ |
| 1. Принцип загальності. Загальність законності полягає у її обов'язковості, зверненій до всіх і кожного без винятку, незалежно від стану, чину і рангу. Перед законом усі рівні і всі повинні йому підкорятися, у протилежному випадку передбачається невідворотність відповідальності. |
2. Принцип єдності. Єдність законності полягає у поширенні цієї вимоги на всю територію даної держави. Єдність законності полягає в її однаковому розумінні. Прояв місництва — протизаконне явище. Місцеві особливості треба враховувати, але тільки в рамках закону і на його основі. |
| 3. Принцип верховенства закону. Верховенство закону є найважливішою властивістю законності, пов'язаною з винятковістю закону; ця властивість означає ієрархію нормативно-правових актів, що закріплюється у Конституції. Остання має вищу юридичну силу, пряму дію і застосовується на всій території держави. Функціонування держави повинно здійснюватися виключно на основі законів, при суворій реалізації посадовими особами своїх обов'язків і прав соціальних суб'єктів. Ця властивість поширюється на всі правові форми діяльності держави: правотворчу, виконавчо-розпорядчу і правоохоронну. Вона не дозволяє посадовим особам — виконавцям норм права (перш за все закону) займати позицію "вільного розсуду", довільно приймати рішення, виконувати або не виконувати закон за тих чи інших мотивів. |
| 4. Принцип невідворотності реалізації законності. Невідворотність реалізації законності означає припинення будь-яких порушень закону, від кого б вони не йшли, невідворотність відповідальності за ці порушення. Будь-яке правопорушення є одночасно і порушенням законності. Праву повинні бути чужими "мертві" норми, які тільки проголошуються, але не реалізуються. Законність є провідником, реальністю права, це право в дії, реалізація його як соціальної цінності, як найважливішого інструмента регуляції суспільних відносин. |
| 5. Принцип неприпустимості протиставлення законності і доцільності. Законність є вищою доцільністю. Будь-який відступ від законності, що пояснюється "вищими інтересами", "вимогами народу", "моральними міркуваннями" веде до дестабілізації у суспільстві. Якщо закон застарів, став недоцільний, то його треба змінити, доповнити, але тільки відповідно до встановленої процедури, яка також визначається законом. Доки зміни не внесені, закон діє, існує. У той самий час законність передбачає урахування доцільності, користі у процесі застосування права, коли призначається конкретна міра покарання за вчинене правопорушення. Але в будь-якому випадку міркування доцільності враховуються на підставі і в рамках закону. |
| 6. Принцип нерозривного зв'язку законності і культури. Без культури не може бути й мови про законність; чим вищий рівень культури суспільства у цілому, окремих громадян, тим вищий і рівень законності. |
Із законністю пов'язане інше правове явище — правовий порядок (правопорядок).
Правопорядок — це стан упорядкованості громадських відносин, оснований на праві і законності. Це кінцевий результат реалізації правових розпоряджень, результат дотримання, виконання правових норм, тобто законності.
Правопорядок складається внаслідок регулятивної дії не всіх соціальних норм, а тільки норм права.
Законність — це в більшій мірі вимога держави до діяльності суб'єктів права у процесі втілення правових норм у соціальну дійсність, це пріоритет права у суспільних відносинах. Як кажуть філософи, законність є областю повинності.
Правопорядок як наслідок прояву законності є станом фактичної упорядкованості суспільних відносин, які набули форми правових, змістом яких є діяльність осіб, що реалізують свої права й обов'язки.
Можна сказати, що правопорядок — це законність у дії. Найбільш істотним моментом правопорядку є те, що законність повинна не тільки проголошуватись, але й реально запроваджуватись у життя.
Існує пряма залежність між правопорядком і законністю: укріплення законності тягне за собою як результат укріплення правопорядку, і навпаки, якщо порушується законність, то порушується і правопорядок.
Для існування законності і правопорядку необхідна система гарантій та умов їх забезпечення.
Гарантії — це сукупність умов і засобів, які дозволяють безперешкодно реалізовувати правові норми, користуватися суб'єктивними правами й виконувати юридичні обов'язки.
Під гарантіями розуміються як об'єктивні умови існування суспільства, так і спеціально вироблені державою і громадськістю засоби, що забезпечують точну реалізацію норм права усіма суб'єктами.